А яка причина виключення? Мокк загасив цигарку об денце попільнички.
Скоєння кримінального злочину, аби заспокоїтися, Мюльгауз заходився длубати залізною шпичкою в гарячому цибухові.За таке виключають і з поліції. Ви догралися, Мокку.
А який злочин я вчинив? спитав Мокк.
Ви дійсно недоумок, чи лише прикидаєтеся? Мюльгауз з усіх сил стримував крик. Учора в присутності десятка свідків ви побили кастетом працівника казино, Вернера Каля. Каль нещодавно опритомнів. Тоді розчерепили коштовний китайський порцеляновий сервіз директора казино, Норберта Piсce, намагаючись примусити його продовжити термін сплати боргу вашого небожа. Це бачили троє свідків. Черговому повідомили про злочин. Невдовзі зявиться звинувачення в побитті й знищенні цінного майна, тоді ви постанете перед судом. А ваші шанси нульові. Ложа випереджає події й усуває зі своїх рядів потенційних злочинців. Начальник поліції відсторонить вас від обовязків. І тоді ми з вами попрощаємося.
Herr Kriminaldirektor, після такого офіційного звертання Мокк замовк і якусь мить вслухався в гомін за вікном: дзеленчання трамвая на Шубрюкке, хлюпотіння відлиги, цокання кінських копит по мокрій бруківці, човгання ніг студентів, що поспішали на лекції.Напевно, ще не все вирішено. Цей охоронець вилаяв мене й першим накинувся, а я лише захищався. Це підтвердить мій небіж і такий собі Віллібальд Геннес, працівник казино. Piсce я б не довіряв. Він пригостив мене кавою, у мене впала чашка. А сам, як я бачу, подав скаргу, що я розтовк йому цілий китайський сервіз. Дивно, що він не поскаржився, що я зґвалтував його папугу.
Мюльгауз підняв плечі й з усієї сили грюкнув кулаками об стіл. Підскочила чорнильниця, покотилася ручка, посипався пісок з надщербленої канцелярської пісочниці.
Чорт забирай! гаркнув Мюльгауз. Я хочу від тебе дізнатися, що сталося! А ти замість пояснень плетеш мені нісенітниці про папугу. Завтра мене викличуть до начальника поліції Кляйбемера. Коли він мене запитає, що ти можеш сказати на своє виправдання, я скажу: Мокк захищається відповіддю «Я б не довіряв Ріссе».
Єдине виправданняце родинні звязки, мовив Мокк. Мій небіжце моя кров. Для нього я готовий на все. Більше мені нічим виправдатися.
Еге ж, я так і скажу завтра старому: поклик родинної крові,іронізував Мюльгауз. Він уже заспокоївся, запалив люльку і свердлив підлеглого шпарками очей. Моккові стало його шкода. Він придивлявся до лисини, вкритої ріденькими пасмами волосся, довгої бороди, товстих, як сардельки, пальців, що нервово крутили теплий цибух. Він знав, що Мюльгауз повернеться нині увечері додому після звичної партії в скат, вдома йому подасть обід його висхла дружина, що старіється з ним вже чверть століття, і що вони розмовлятимуть про що завгодно, але не про свого сина Якоба, після якого залишилася порожня, холодна кімната.
Herr Kriminaldirektor, справді не слід довіряти Ріссе. Директор казинопедераст, що був замішаний у «справі чотирьох матросів». Що важать його слова проти моїх?
Вони нічого б не важили за нормальних обставин. Але ви перестаралися, Мокку, і влаштували справжній вестерн на очах численних свідків. Мені відомо, що Piсce готується сьогодні дати інтервю до «Бреслауер Нойєсте Нахріхтен». Боюся, що навіть у начальника поліції замало звязків, щоб вас захистити й не допустити до появи сенсаційного матеріалу в пресі.
Але є дехто, хто може це зробити, Мокк усе ще сподівався, що йому не доведеться ділитися з Мюльгаузом інформацією, отриманою від Майнерера. Це кримінальний директор Гайнріх Мюльгауз.
Справді? Мюльгауз високо підняв брови, від чого у нього випав монокль. Може, ви й маєте рацію, та я не хочу вам допомагати. Я маю вас досить, Мокку.
Мокк добре знав тональності Мюльгаузового голосу. Таку він чув уперше: у ній відчувалися іронія, погорда й задума. Це могло означати: шеф ухвалив остаточне рішення. Мокк повинен був скористатися найважливішим аргументом.
Ви й справді нічого не зробите і дозволите, щоб Piсce переміг? Щоб переміг гомосексуальний меценат митців, які віддані йому всім серцем і тілом? Серед них є й молодий художник, що має псевдо Джакоппо Роґодомі.
Мюльгауз відвернувся до вікна, показуючи Моккові сутулу, згорблену спину. Обоє знали, який псевдонім має Якоб Мюльгауз, блудний Гайнріхів син. Минали хвилини. Дощ застукотів по шибці, завила поліцейська сирена, забамкав годинник на церкві св. Матвія.
Herr Kriminalrat, Мюльгауз не обертався від вікна. Не буде жодного позачергового засідання ложі «Гор».
Бреслау,
четвер 1 грудня,
пів на восьму вечора
Небо було безхмарним і зоряним. Брався легенький морозець. Бруківка вулиць вкрилася тонкою крижаною кіркою. Мокк сів до «адлера» й виїхав з подвіря Управління поліції. Попрощався зі швейцаром, що зачиняв ворота, й звернув ліворуч біля будинку «Під Двома Поляками» на Шмідебрюкке. Згорблений вугляр вів за вуздечку худющу коняку, яка так важко переставляла копита, що фургон із вугіллям, до якого вона була запряжена, на кілька хвилин перегородив вулицю. Це змусило Мокка їхати повільніше. Голова кримінального радника була порожньою, наче вся та інформація з поліційних справ, десятки назв і рапортів про злочини, кривди й розпач вимели з неї все інше. Він не міг ні про що думати, у нього навіть не стало сили розсердитися на вугляра. Він потихеньку додавав газу й розглядав у неоновому світлі перехожих, вивіски й вітрини. Із шинку Ноака вийшов розгніваний молодик у капелюсі й намагався щось розтлумачити заплаканій вагітній дівчині. Світло, що падало з вітрин універмагу Мессова й Вальдшмідта, освітлювало двох листонош, які запекло сперечалися про топографію міста. Огрядність одного з них виразно свідчила про те, що його знання суто теоретичні та є наслідком тривалих подорожей пальцем по мапі. Із прохідного двору біля магазину, де продавалися різноманітні джеми, викотився пяний медик чи акушер, що тягнув лікарського саквояжа, такого великого, що окрім лікарських інструментів у ньому легко помістилася би вся його професійна етика.
Мокк із полегшенням проминув сухотного візника, повернув праворуч і рушив уздовж північного боку Ринку. Озирнувшись через ліве плече, він зі здивуванням угледів пані Сомме, дружину ювеліра, одного із братів Сомме.
Так пізно? здивувався він і раптово дещо собі пригадав. Зупинив авто, вийшов, перетнув жваву вулицю й швидким кроком підійшов до магазину.
Доброго вечора, пані Сомме, гукнув він. Бачу, що у вас ще відчинено. Я хотів би глянути на кольє, про яке я говорив із вашим чоловіком, те з рубінами.
Будь ласка, пане раднику, пані Сомме оголила у звабній посмішці рожеві ясна. Я гадала, що ви вже не прийдете, ось, будь ласка, я поклала його до футляра вишневого кольору. Воно чудово пасує до зелених очей
Вони увійшли до магазину. Пані Сомме подала Моккові кольє, перехилившись через прилавок. Мокк ковзнув поглядом по її зграбній фігурі тридцятирічної жінки й заходився розглядати коштовність. Повз його вуха линув потік слів і зітхань з вуст дружини ювеліра. На нього спадали цілі водоспади дзвінкого щебету й заповнювали його свідомість, та за мить до них долучився інший звук. Він уважно прислухався: з-за дверей, що вели до підсобних приміщень, чувся веселий чоловічий голос, що наспівував куплет Оттона Ройттера «Wie reizend sind die Frauen».
рідкісний випадок. Жінка, яку так кохають, має бути дійсно щасливою, щебетала пані Сомме. Ах, ви завжди памятаєте про вашу дружину, а ви ж такий зайнятий, так дбаєте про нашу безпеку
Слова пані Сомме нагадали Моккові, що недавно він подбав про безпеку свого небожа, і гроші, за які він хотів купити кольє, призначалися на сплату Ервінового боргу. Пригадав собі й те, що сьогодні необовязково купувати кольє, що день зачаття, визначений астрологом Феллінґером, настане лише завтра, і що тоді він візьме в обійми свою дружину, вбрану в самі лише рубіни Він підняв капелюха й пообіцяв, що завтра напевне купить кольє, промимрив якісь слова вибачення дружині ювеліра, яка саме говорила:
якби ж то всі подружжя були такими
Мокк вийшов, роздумуючи, де б йому знайти гроші на кольє.
Бреслау,
четвер 1 грудня,
за чверть восьма вечора
Елізабет Пфлюґер саме розучувала партію першої скрипки із квартету «Дівчина і смерть» Шуберта, коли її служниця нечутно увійшла до вітальні й поклала біля вази з білими хризантемами напахченого конверта з монограмою C. М. Елізабет припинила грати, схопила конверт і вляглась на шезлонгу, підібгавши стрункі ноги. Тремтячими руками витягла листа й заглибилася в читання волошкових сторінок, списаних округлим почерком.
Люба Елізабет, я розумію, що те, що я пишу, може викликати в Тебе сльози. Я ж бо знаю, наскільки Ти мені віддана. Та не можна допустити, щоб високе почуття, яке нас єднає, стало могилою для мого шлюбу.
Люба моя, не дорікай собі. Мене ніхто не примушував брати участь у зустрічах з бароном, які приносять Тобі стільки радості. Я брала в них участь із власної волі, і так само із власної волі відмовляюся від них. Так, моя люба, я мушу полишити Ваше товариство, та це не означає, що лист, який я пишу до Тебе, є прощальним. Нас поєднує те, що триватиме довгі роки, чого не знищить ані людська злість, ані заздрощі, бо що ж може розділити двох жриць, які служать одній володарціМузиці. У її тихій святині ми насолоджуватимемося духовними радощами. Наша дружба буде незмінною, а кількість наших зустрічей зменшиться лише на кількість зустрічей з бароном.
З мого боку було б неввічливим, якби я не розповіла Тобі, чому я пориваю з бароном та його друзями. Тобі відомо, що ці зустрічі очищували мене духовно. Я надто горда, щоб дозволити Ебергардові мене принижувати. А кожна хвилина його вільного часу, яку він проводить без мене, є для мене приниженням. Кожна мить, якої він мене добровільно покидає, це для мене найболючіша образа. Він ображає мене, коли докоряє, б'є мене, звинувачує в безплідності або, охоплений жаданням, благає мене любити його. Духовні удари для мене найгірші, вони найжорстокіші та найболючіші. Але ж Ти знаєш, моя найдорожча, що я не можу жити без нього, без його зневіри, його цинізму, плебейської сили, ліризму й розпачу. Якби в мене цього не було, мені не було б заради чого жити.
Люба моя, Ти чудово знаєш, що наші зустрічі з бароном були для мене протиотрутою від усіх кривд, яких я зазнавала від Ебергарда. Після приниження відбувалася наша зустріч, а враз із тим надходила блаженна мить помсти. Потім, чиста й невинна, наче очищена в джерельній воді, я кидалася на шию Ебергардові й віддавалася йому, прагнучи, аби врешті відбулося зачаття, яке змінить наше життя. Зачаття не було, і не було жодних змін. Ебергард у розпачі розпочинав алкогольну дискусію із вчасними кошмарами, а тоді принижував мене, і в мене з являвся новий привід для помсти. Я телефонувала Тобі, і Ти, така дивовижно зіпсована, повертала мені колишню невинність.
Та цей рити урвався. Сьогодні вранці я пережила жахливі хвилини в цьому огидному порожньому будинку, глянувши в очі дівчинки, що вийшла з гіпнозу й перелякано споглядала на Твою найвищу насолоду. Цю маленьку сирітку, що стояла біля нашого ложа, було найогиднішим чином розбещено, бо вона побачила те, чого не забуде до кінця життя. Я цілком у цьому переконана, бо й сама стала свідкам подібної сцени у виконанні моїх батьків, і її тваринність глибоко вразила мою чутливу душу. Найсумніше те, що сирітка дивилася зі страхітливим переляком і безпорадністю у мої очі, в очі жінки, яка могла б бути, ба, прагнула бути її матір'ю. Сьогодні я не очистилася, сьогодні за жодні скарби я не можу віддатися Ебергардові. Замість помсти я потонула в розпачі. Я нечиста й погана. Не знаю навіть, що може мене очистити. Хіба що смерть.
Це все, люба моя, завершую цього сумного листа й цілую Тебе, бажаючи Тобі щастя.
Бреслау,
четвер 1 грудня,
восьма година вечора
У ресторані Ґраєка, як завжди, панував вечірній спокій. Нічні метелики марно пускали бісики до втомлених роботою міщан, а ті топили погляди в спітнілих кухлях пива. Один з них робив це вже вдесяте. То був кримінальний вахмістр Курт Смолож. Побачивши свого шефа, він криво всміхнувся, що викликало в Мокка невиразні підозри щодо тверезості свого підлеглого. Золотавий напій подіяв in plus на міміку Смоложевого обличчя, але не збагатив його й без того скупого синтаксису.
Як звичайно, вахмістр намагався говорити дуже чітко. Десятадруга: панна Пфлюґер, музика, із другоїудома.
Як звичайно, кажете, Мокк насупився і прийняв з кельнерових рук чарку коньяку й каву. Але є щось, що не є звичайним. Це ваш стан. Відколи це ви знову почали пити?
Кілька днів тому.
Що сталося? Ви ж не пили від «справи чотирьох матросів».
Нічого.
Якісь проблеми?
Ні.
Що ви пили?
Пиво.
Скільки?
Пять.
Сидите тут і пєте, замість того, аби стежити за моєю дружиною?
Перепрошую, Herr Kriminalrat, але я сюди забігав на одне пиво й далі собі стояв під вікном. Вашим вікном. Так вийшло пять пив.
В іншому залі хтось із клієнтів дорвався до піаніно. Гра свідчила, що «піаніст» нащодень був різником. Він звично розрубував туші на клавішах.
Мокк зосереджено випускав кільця диму. Він добре знав свого підлеглого і знав, що пять пив не викликають на його похмурому обличчі усмішки. А ця гримаса, якою Смолож зреагував на його появу, без сумніву, була усмішкою. Отже, він повинен був випити більше. Смолож підвівся, натяг на голову капелюха й вклонився якомога чемніше.
Ви із цими своїми кніксенами могли б виступати на шкільному урочистому концерті,буркнув Мокк і не подав звично руки Смоложеві. Проводжаючи поглядом його вайлувату постать, він роздумував, чому його підвладний порушив обіцянку не пити, і чому брехав про кількість випитого. Він підвівся, підійшов до бару й кивнув пальцем до помітно підтоптаної буфетниці. Та жваво крутнулася на підборах й запитально подивилася на порожню Моккову чарку.
Ні, дякую, він поклав на стійку пятимаркову монету, яка прискорила рухи буфетниці й калатання сердець самотніх дівчат, що сиділи навколо. Я хочу про дещо спитати.
Авжеж, буфетниця старанно увіпхнула монету поміж груди. То була зручна й безпечна схованка.
Цей чоловік, з яким я балакав, як довго він тут сидів і скільки випив пива? тихо запитав Мокк.
Сидів від третьої, випив чотири великі кухлі.буфетниця відповідала так само тихо.
Кудись виходив?
Нікуди. Йому не хотілося нікуди виходити. З усього було видно, то йому дуже кепсько.
Звідки ви це знаєте?
Важко мені це пояснити. Я працюю в барі вже років двадцять й одразу бачу клієнтів, які пють, аби про щось забути. Буфетниця не брехала. Вона могла нічого не знати, але про чоловіків вона знала все. Цей ваш знайомий вдавав крутого, але в душі він зовсім розклеївся.
Мокк не став чекати на психологічне розчленування власної особи, він глянув у її мудрі й зухвалі очі, підніс капелюха, заплатив за коньяк і вийшов на вулицю. «Навіть він мені бреше, подумав про Смоложа. Навіть він, для якого я стільки зробив. Коли він тут пиячив, Софі могла робити все, що завгодно».
На землю спадали легенькі снігові пластівці. Мокк сів у свого «адлера» й рушив у бік віддаленого за сто метрів Редіґер-пляц. Він нетямився від люті. Відчував, як кров молоточками стукає в скронях і тиск здавлює потилицю. Зупинився перед будинком і відчинив віконце у дверцятах машини. Морозяне повітря й сніг трохи охолодили Моккові емоції. Він пригадав учорашній вечір, пристрасні обійми на сходах, порятунок Ервіна від небезпеки, норкове манто на килимку для взуття, безжально зачинену спальню й пекучі ковтки горілки, що спливала до шлунка. «Цю ніч я проведу, притулившись до Софі,гадалося йому. Лежатимемо поруч. Надмір алкоголю може мені сьогодні зашкодити, а завтра я буду сповнений чоловічої сили й подарую їй кольє. Чи й справді завтра?»
Він сягнув до течки і, витягши прогноз астролога Феллінґера, почав розглядати його в голубуватому світлі газового ліхтаря. Ковзнув очима по космограмах і характеристиках подружжя Мокків. Його увагу поглинули прогностичні розважання. Раптом у вухах йому зашумувала кров. Він здмухнув сніжинки, що густо вкривали аркуш паперу і, вражений, прочитав: «найкращий день для зачаття1.XII. 1927». Мокк щосили заплющив повіки й уявив собі Софі, що чекає на нього в їдальні. Вона затята й холодна, та за мить її обличчя проясніє від вигляду рубінового кольє. Вона поцілує його, легенько пестячи долонею його широкі плечі.