Мокк вдячно прийняв від Макса шарлотку, каву й келишок какаового лікеру. Після попередніх рапортів і перевірок було зрозуміло, що ніщо не повязувало замурованого алкоголіка й віртуоза-валторніста, прихильника брунатних сорочок, історика-аматораз порубаним на шматки непитущим діячем комуністичної партії. Тільки чітка й поспішно позначена убивцею дата смерті. «Убивця хоче нам сказати: Я убив його саме цього дня. Не пізніше й не раніше. Лише тоді, думав Мокк, поглинаючи ніжний яблучний бісквіт, вкритий кожушком збитих вершків. Отож припустімо: людина є випадковою, невипадковою є лише дата її смерті. Питання: чому вона невипадкова? Чому в одні дні убивця вбиває, а в інші ні? Може, він просто чекає слушної нагоди: наприклад, коли можна перенести звязану людину до місця вбивстваповз пяного сторожа. І тоді, тріумфуючи, залишити листок з календаря, немов бажаючи сказати: Сьогодні великий день. Сьогодні мені вдалося. Але так насправді, нагода трапляється на кожному кроці. Щодня можна когось убити, приліпити йому на лоба аркушик з календаря і десь замурувати чи порубати. Якщо ця нагода не є чимось незвичайним, то чи варто з гордістю повідомляти світові, коли вона сталася?».
Мокк старанно занотував у записнику свої думки й зрозумів, що повернувся до початку. Та його це не засмутило. Він знав, що очистив поле пошуку й готовий вести слідство. Він відчув збудження мисливця, який на свіжому холодному повітрі заряджає рушницю й одягає пояс із набоями. «Старий Мюльгауз помилявся, подумав Мокк. Тут не треба багато людей. Нехай Смолож і Майнерер і далі виконують мої доручення».
Ця думка так його втішила, що після солодкого лікеру він замовив келих сухого червоного вина. Але замість напою Макс подав йому до столу телефон. У слухавці захрипів голос радника Герберта Домаґалли з поліції моралі:
Ебергарде, приходь негайно до кондитерської. Тут Ебнер, Феллінґер і я. Зіграємо кілька роберів.
Мокк подумав, що до розслідування справи він може з тим самим успіхом повернутися вранці, й вирішив випити сухого вина в кондитерській Шааля.
Бреслау,
вівторок 29 листопада,
друга година пополудні
Зимове сонце наповнювало світлу вітальню. Білі стіни були розкішно оздоблені, меблі виблискували від лаку й спокушали мякою також білою оббивкою, а блискуче біле фортепіано вигадливо підносило своє крило. Білизну вітальні порушували кремові гобелени на стінах і неприродній румянець на щоках Софі, яка із пристрастю вдаряла по клавішах, перетворюючи фортепіано на ударний інструмент. Скрипка Елізабет ридала й скімлила, даремно бажаючи пробитися крізь crescendo фортепіано. Їй вторувала безлиста гілка клена, яку шарпав вітер, стукаючи нею у вікно. З вікна спливали жалюгідні рештки снігу. Спливали вони й з погано витертих черевиків сторожа Ґурвіча, який, відчинивши вхідні двері власним ключем, безцеремонно, не постукавши, відкрив двері до вітальні. Жінки з полегшею перервали гру й почали масувати закляклі пальці. Невеличкий брудний візок для вугілля посунув по білому паркету. Сторож відчинив дверцята пічки й щедро сипонув туди вугілля. Тоді випрямився, як струна, й питально подивився на Елізабет, у якої патьоки болота, що їх залишали на підлозі грубі чоботиська, мало не викликали головного болю. Скрипалька сягнула по гаманець і, подавши Ґурвічеві півмарки, ґречно йому подякувала. Отримавши своє, сторож не мав наміру полишити вітальню.
Я знаю, панно Пфлюґер, широко всміхнулася найважливіша особа в будинку, що півмаркице досить за принесене вугілля. Я завжди стільки отримую, пояснив він Софі,коли панна Пфлюґер відпускає прислугу на вихідні. Але нині,він знову глянув на Елізабет, мені належить більше.
А це ще чому, добродію? встала від фортепіано роздратована його теревенями Софі.
Бо ниніҐурвіч підкрутив довгого вуса й хтиво глянув на подругу панни Пфлюґер. Бо нині я міг розповісти багато правди про панну Пфлюґер, а понавигадував самої брехні.
Як ви смієте! піднесений тон Софі не справив найменшого враження на поведінку Елізабет, яка швидко запитала:
Понавигадували? Кому? Хто про мене запитував?
Гурвіч склав руки на солідному череві й крутив млинка великими пальцями. При цьому він змовницьки підморгував Софі, яку нахабність сторожа поволі виводила з рівноваги. Елізабет знову сягнула по гаманця, і до Гурвіча повернулося бажання продовжити розмову.
Розпитував шпиг, що нині вранці приїхав за вами.
І що ви йому сказали? допитувалася Елізабет.
Він питався, хто буває в панни Пфлюґер, чи бувають у неї чоловіки, чи залишаються у неї на ніч, чи панна Пфлюґер пє, чи нюхає «кокс», у якому стані й о котрій годині повертається додому. Питався також і про другу пані. Чи часто вона приходить до панни Пфлюґер і чи супроводжують її якісь чоловіки, сторож всміхався до п'ятимаркового папірця, якого пальці Елізабет скрутили у вузеньку трубочку. І я сказав, що панна Пфлюгерто дуже порядна панна, і що до неї часом приходить мама.
Ґурвіч простягнув руку по гроші, дивуючись власній передбачливості й розумові, завдяки якому він заробив на тижневе харчування в їдальні.
Зачекай, Софі вийняла з долоні подруги скрученого папірця. Звідки нам знати, що все це не брехня, що наш добродій когось там зустрів, а якщо це й правда, і його розпитував поліцейський, то звідки знати, що він сказав йому саме це, а не щось інше?
Я не брешу, пануню, підвищив голос Ґурвіч. Я знаю цього нишпорку. Він мене колись посадив до арешту, хоч я й не був дуже пяний. Я його знаю. Його звуть Беднож чи Цеґлож. Так до нього казали інші нишпорки.
Може, Смолож? Софі раптово зблідла, втрачаючи тим самим багато в сторожових очах, який полюбляв великих румяних жінок.
А так, Смолож, Смолож, сторож швиденько сховав гроші до кишені грубих тикових штанів.
Бреслау,
вівторок 29 листопада,
пів на четверту пополудні
У кондитерській Шааля, що містилася в наріжному будинку кварталу в центрі Ринку, сиділо троє чоловіків. Вони займали великий стіл під вікном, за яким клієнти магазину, зазвичай, поглинали щойно куплені солодощі. Так само чинили Мокк et consortesвони обїдалися солодощами, запиваючи їх кавою й випалюючи при цьому незліченну кількість цигарок. Шааль привітав себе з тим, що його відвідують такі шановані гості, і коли один з них поскаржився на відсутність поблизу якогось картярського клубу, сам запропонував, аби вони зіграли в нього. Картярі прийняли цю пропозицію з радістю, і з того часу грали в бриджа або ската за шоколадом та лікером, а власник магазину вдоволено потирав руки. Так було й цього разу. Начальник «поліції моралі», тобто Другого відділу Управління поліції, давній Мокків колега, радник Герберт Домаґалла згинав і розгинав карти, що слухняно складалися під його долонями правильним стосиком. Комісар Клаус Ебнер, працівник слідчої поліції, перекидав карти з однієї руки до іншої, утворюючи з них віяло. І лише Гельмут Феллінґер, астролог і провидець, з якого кепкувало чимало людей, але чиїми вміннями користувалися мало не всі поліцейські, не тасував і не складав карт. Його руки були зайняті обертанням келиха вина навколо своєї осі, а очі були втуплені у вікно, що виходило на західну частину Ринку.
Мокк щиро привітався із друзями і, повісивши пальто й капелюха на вішалці, підсів до зеленого столика. За мить перед ним стояла чарка горіхового лікеру й лежало тринадцять карт, які вправно відлічив Феллінґер, що в першому робері був його партнером.
Одна піка, почав Феллінґер. Ебнер, що сидів праворуч від Мокка, ґречно спасував, а Мокк, побачивши чотири піки з маряжем і третього туза з чирвовим валетом, підняв масть партнера до четвертого рівня. Пас Домаґалли закінчив торгівлю. Домаґалла вийшов козирем. Мокк швидко відібрав козирі, заімпасував чирвову даму «до себе» й відкрив супротивникам карти.
Ось вам у нагороду за гарний напрямок імпасу ваш прогноз, Феллінґер підсунув у бік Мокка темно-синій конверт, оздоблений печаткою «Г. Феллінґер. Астрологічні послуги й консультації».
Спасибі,всміхнувся Мокк, за похвалу й за прогноз.
Феллінґер не відгукнувся. Він занепокоєно виглядав з вікна й вистукував пальцями по зеленому оксамиту столика. Мокк заховав конверта до папки з доказовими матеріалами обох злочинів і картонним швидкозшивачем зі звітами своїх підлеглих. Ебнер швидко роздав карти. За мить йому довелося повторити роздачу, бо Феллінґер, помилившись, узяв як свої дві карти Домаґалли.
Спочатку наступили один за одним три паси.
Дві без козиря, відкрив Феллінґер. Почувся гомін непідробного подиву.
Мені давно не приходили карти для такої гарної заявки. На таке dictum мені залишається лише «пас», зітхнув Ебнер.
Мокк уважно придивився до своїх трьох королів і четвертого пікового валета.
Малий безкозирний шлемик, завершив він торгівлю, почувши зліва голосну контру. По двох пасах впевнено відповів реконтрою, а після трьох наступних виклав карти на стіл.
Домаґалла завістував піковим королем і взяв на нього взятку. «Чому він не побив? подумав Мокк. У нього що, не було козиря?». Домаґалла з усієї сили жбурнув пікового туза. Взявши вирішальну взятку, він недбало кинув даму тієї ж масті. Мокк заплющив очі й не розплющував їх до кінця розіграшу.
Без чотирьох, підсумував Ебнер. Чому, на Бога, ви не імпасували чирвової дами, а грали зверху?
Феллінґер знову глянув у вікно.
Вибачте, пане Мокку, тихо мовив він. Мені не слід грати в цьому місці.
Чому? зіронізував Домаґалла. Сюди що, проходять космічні флюїди?
Ви невіглас у цих справах, Домаґалло. Тому краще помовчте.
Можна помінятися місцями, і ми гратимемо на короткому столі,запропонував Ебнер.
Не йдеться про місце за столом. Йдеться про цю кондитерську.
Що ви вигадуєте, Феллінґере, Домаґалла почав тасувати карти. Ми ж бо не раз грали в Шааля.
Але то було в підсобці,Феллінґер розірвав тугого заокругленого комірця й попустив краватку.
Сьогодні я ваш партнер, Феллінґере, Мокк закурив гаванську сигару. Я не збираюся програвати купу грошей тільки через те, що з вами щось не так. Похмілля вас мучить, чи що? Герберте, звернувся він до Домаґалли, це ти мене запросив сюди. Може, у тебе виникла геніальна ідея, тут Мокк почав наслідувати його фальцет, дамо Моккові нездатного грати партнера, а ми тоді втрьох поділимося грішми. Так? Ви хотіли знайти собі «лоха», і цим «лохом» сьогодні мав бути Мокк?
Ебнер і Домаґалла вибухнули сміхом, але Феллінґерові було не до жартів.
Це серйозне звинувачення, просичав він. Ви звинувачуєте мене в шахрайстві, Мокку?
Заспокойтеся, будь ласка, любий пане Феллінґер, Мокк крутнув у свій бік прикріплену під стільницею попільничку. Це лише друга роздача. Ви обмовилися. Ви повинні були відкрити «одну без козиря», а не «дві».
Якщо ми й далі гратимемо тут, я робитиму ще гірші помилки. Оскільки ви мене звинувачуєте, хоч би й жартома, я повинен вам все пояснити. Це через той будинок навпроти. Колись ми тут грали, авжеж, але у підсобці. Звідти я не бачив цього будинку.
Мокк визирнув у вікно й відчув, як щось ніби кольнуло його в груди. Крізь дощ, що спливав по шибці, він побачив кам'яницю «Під Грифами». За столом запанувала тиша. Ніхто з партнерів Феллінґера в глибині душі не нехтував його передчуттів і трансів. Саме завдяки ним вдавалося успішно завершити не одне слідство.
Феллінґере, дуже вас прошу, розкажіть мені трохи докладніше про цю камяницю і про ваш страх, повязаний із нею. Мокк помітно зблід. Я веду справу про вбивство, яке вчинили в цьому будинку.
Я читав про це в газеті.Феллінґер підвівся з-за столу. Пробачте, панове, але я не можу тут залишатися ані хвилини довше.
Феллінґер вклонився й вийшов до гардеробу.
Що ж, після вранішніх відвідин однієї молодої дами, на яку в його архіві було заведено солідну справу, Домаґалла був винятково поблажливий. Зараз знайдемо четвертого.
Вам доведеться знайти третього й четвертого, сказав Мокк і рушив за Феллінґером, супроводжуваний ущипливими зауваженнями Ебнера.
Астролога в кондитерській вже не було. Мокк відкрив гаманця, втиснув якусь монету в руку Шаалю, взяв від нього пальто й капелюха та вибіг на вулицю. Рвучкий вітер шмагонув гострими шпильками дощу. Кримінальний радник розкрив парасольку, та недовго радів цьому захистові. Вітер шарпонув нею й вигнув її в протилежний бік, викручуючи дротяні спиці. Якийсь чоловік у світлому пальті теж змагався з негодою. То був Феллінґер. Мокк підбіг до нього.
Мені конче треба з вами поговорити. Мокк намагався перекричати дзенькіт трамвая, що саме завертав за ріг. Ходімо, зайдемо кудись, звідки ви не бачитимете цього триклятого будинку. Тут є невеличкий шинок. Мокк показав рукою на перехід на Штокґасе, вкритий склепінням арки.
Ховаючись від вітру, що шаленів у вузьких вуличках біля ратуші, вони увійшли до шинку на Штокґасе, 10, на якому висіла вивіска «Шинок Петруске». У шинку було повно студентів, візників, злодіїв і злодюжок, яких наче вітром здмухнуло від вигляду Мокка. Для радника в цю хвилину важливим було не те, звідки вони його знали, а те, що вони звільнили один столик. Мокк зайняв за ним місце разом з Феллінґером і кивнув похмурому кельнерові, який свою роботу, очевидно, вважав карою господньою. Він похмуро поставив перед новими клієнтами дві склянки з паруючим грогом і повернувся за стійку, де втупив свій страдницький погляд у великий, наповнений каламутною рідиною, слоїк, у якому плавали оселедці, цибуля й інші закуски, які годі було розпізнати.
Любий пане Мокку, Феллінґер з помітним задоволенням смакував напій, що пахнув гвоздикою. Я приніс вам астрологічний прогноз. Проаналізувавши ваші із дружиною космограми, я визначив декілька дат імовірного зачаття вашого нащадка. Перша з них настане за кілька днів.
Дуже вам вдячний, відповів Мокк. Але повернімося до бриджа й будинку «Під Грифами»
Присягаюся, що я ніколи б вас Феллінґер не міг вимовити слова «ошукати». Я б не посмів
Припиніть, перебив його Мокк, і розкажіть, чому вас так лякає будинок «Під Грифами».
Уперше я побачив його на фотографії,Феллінґер ковзнув поглядом по малюнках на стіні, сюжети яких були такими ж зрозумілими, як і вміст слоїка. Я закінчив гімназію й збирався вивчати медицину в Бреслау. Оскільки я ніколи в цьому місті не був, мені хотілося дізнатися щось про нього. У магазині в Любані я побачив фотоальбом «Старе місто в Бреслау». Коли я побачив будинок «Під Грифами», то відчув напад панічного жаху й закрив альбом. Тоді я пережив déjà vu і зрозумів, що саме цей будинок я часто бачив у кошмарному сні. Мені часто снилося, що я від когось утікав широкими сходами, а коли вибігав нагору, на дах, і дивився униз, то бачив обриси великих білих птахів, і в мене починала паморочитися голова. Я не падав додолу, але це запаморочення перетворювалося на головний біль, від якого я тоді завжди прокидався. Тож коли я побачив це фото, то відчув, як мене огортає такий жах, що я полишив навіть думку про навчання в цьому місті. Ви ж знаєте, я вчився в Ляйпциґу й Берліні. Але два останні семестри я все таки провів у Бреслау, бо звідси мені було найближче до Любаня, де в страхітливих муках конав мій нині покійний батько. Одного разу я вийшов з винарні «Ламлі» й разом з кількома приятелями чекав на екіпаж. Я був добряче напідпитку, але ніколи не забуду того переляку, коли я збагнув, що стою під цим проклятим будинком. Товариші швидко дізналися про мої страхи й почали з мене глузувати. То вони мене забалакували й вели просто під цей будинок, то підкидали мені поштівки із зображенням цієї камяниці Я намагався боротися із цим страхом за допомогою самогіпнозу. Все марно. От і все, пане раднику. Я просто боюся цього будинку.
Феллінґер допив рештки вина й почав змагатися з парасолею. Мокк знав, що запитання, з яким він хотів звернутися, поставить під сумнів його здоровий глузд, але не міг втриматися.
Ви можете якось пояснити свій страх перед цим будинком? запитав він, очікуючи кпинів з боку астролога, слів співчуття чи, у кращому випадку, повторення слів про безрезультатність самогіпнозу. Почуте його здивувало.
Так, я можу пояснити це метемпсихозом чи переселенням душ. Очевидно, моя душа перебувала в тілі людини, що впала з цього будинку. Мої кошмарице спогади з попереднього втілення.