Генечка ВорзельськаЯнголятко в кутих черевикахКнига перша
Частина першаКрихітка в кутих черевиках
Я маленька, симпатична і сексуальна. Таке собі шлюбне оголошення на першій шпальті«без комплексів і проблем із житлом».
Я сиджу в своїй власній кухні та чищу свій власний пістолет. Дівчинка-крихітка з цигарочкою, кавою у потертих джинсиках. Бракує лише фенічок на запястки, дурнуватого песика та етюдничка в кутку з чимось не менш зворушливим. На кшталт«мертвих сніговиків».
Соромязливе янголятко з великим пістолетом, і зовсім не через чоловічі комплекси«моєму пістолетові годиться бути більшим», а тому, що він-таки має бути великим.
Ось мене викинули з авта, оце я заганяю кулю в живіт, а оцебю. Дуже боляче, щоб він зігнувся, і я могла поцілити ногою в обличчя.
Маленьке янголятко у кутих черевиках.
Розділ 1
А він, дурненький, знаючи мене вісім років, призначив зустріч за кільцевою дорогою, уночі,на щось сподівався.
Я приїхала до нього бульдозером. Великим оранжевим із двома червоними лампами на даху.
А він з одним зі своїх камяних воїнів стояв на узбіччі біля машини і вдивлявся туди, у темну далечінь, у сліпучі вогні поодиноких фар.
Із термосом перченої кави на задньому сидінні, з дощем, який так недоречно для них розпочався.
Відчинити дверцята, сховатися від дощу, підкріпитися кавою, зателефонувати дружині й сказати:
Її ще немає.
Як то немає?! здивувалася я. Невже я спізнилася?!
Він смиконув рукою й упустив каву. Я зрушила ебонітову ручку, нахиляючи ковша та розрубуючи навпіл дах машини, і змусила його ховатися під сидіння з надривним: «А-а-а!!!», що перекривало скреготіння та брязкіт.
З неголосним: «Грр-рра-ахх!»камяного воїна, затиснутого кермом, воно вмить стало схоже на молодий місяць.
Тепер трішки назад, підняти машину на задні колеса, а тоді вперед, капотом просто в дорожню пилюку. Потім вирвати подряпаний дахом ківш зі шматками салонної шкіри на зубцях і зістрибнути на землю та підійти до них.
Я присіла біля вікна, схожого тепер на вузьку амбразуру, і запитала:
У вас усе гаразд?
Ха-х-ху-х-хи-и
Ви там ще живі?
Він припав до щілини з іншого боку, наші очі зустрілися.
Курва!
Перепрошую? я не розчула і тому взялася за пістолет.
Ні-ні,сказав він. Це я не тобі.
То у вас усе гаразд?
Так.
Ви не можете уявити, яка я втішена.
Я завжди тішуся, коли татусеві добре. Моєму вітчиму, що взяв мене з дитячого будинку.
Шкода лишень, що не можу зараз його поцілувати.
Та головнеу нього все гаразд.
Усе ще граючись пістолетом, я повернула до міста, але заховала зброю, щойно перша машина зупинилася поруч.
Куди?
До міста.
Сідай, голосом доброго опиря мовив водій. Я не скривджу тебе.
Авжеж. Не скривдите.
Мені завжди щастило на доброзичливих людей. Люди взагалі були добрими до мене. Надто, коли наставити на них пістолета й сказати: «Раз», і попередити, що лічити далі не вмієш.
Славна крихітка в кутих черевиках. Маленький янгол смерті, що цілує холодну кулю.
Я, певно, соромилася б стриптизу, якби не Кінець Світу. Я могла б бути комусь вірною дружиною, якби у чотирнадцять років не отримала вже десяту медаль за війну, за Армагеддон. Я облишила б куріння, якби не Апокаліпсис. Я була б зовсім іншою, якби не Іоанн Богослов: «І побачив я, що вона упилася кровю, і ніс її на своїй спині звір». Це про мене.
І, повіривши, вони мали мене за нечемну та ставилися зовсім не так, як я на те заслуговувала. Навіть цей водій, що спробував-таки мене задушити.
Дякую, промовила я, виходячи з авта.
М-м-м-м-м, промимрив він.
Мій пістолет, що ледь не вбив. Водій, що ледь не помер від інсульту. Купити цигарок і, спустившись у метро, розповісти про себе все. Хочете? Тоді я розпочну. І першими, про кого ви почуєте, будуть мої батьки: вітчим та названа мати.
Вітчим і мативони купили мене. Тато і мамацих уже купила я, коли пішла від названих батьків.
Уперше я втекла у три з половиною роки.
Це було нескладно. Але й недалеко.
Я вийшла та й пішла собі. Світ виявляється неоглядний. Він не кінчається за спорудами навколо нашого дитячого будинку. У ньому живе стільки людей! Там є навіть великий пес, який обнюхав мене та почалапав слідом.
Якщо йдеш поряд із собакою, ніхто не подумає, що ти сама по собі, навіть коли вдягнена по-сирітському.
Пес був чималий і, коли я стомлювалася, він лягав біля моїх ніг, чекаючи, доки я підведуся з бордюру та ми рушимо далі.
Пять днів прямувала до краю землі, але так і не встигла дійти.
Вдруге я втекла років у п'ять.
Звила кубельце на даху, і птахи годували мене.
Коли виповнилося шість, один добрий стариган узяв мене до свого дому, наповненого книжками та духмяною хвоєю. Сотні новорічних ялинок обсипалися там і встеляли підлогу, килими та сходи. Тисячі книжок уздовж стін, у коридорах, камінній залі, золото й оксамит шпалер.
Він читав уголос. Я слухала, намагаючись зрозуміти.
У сім років мене викрали.
Шість місяців у смердючому льоху на іржавому ланцюзі. Шість місяців їсти з підлоги й чути, як сопе блідий товстун, коли затягує трупи на стіл, а тоді довго їх розтинає.
Турботливі міліціонери.
Тепло ковдри із шафи в кабінеті на пятьох. Тієї ж ночі назад до дитбудинку:
Тобі буде добре там.
Можливо, мені там і справді було б добре, якби не зматеріалізувалися батьки, які взяли мене за доньку. Батько й мати:
Янгол.
Навіть схожа на тебе.
Що?
Мабуть, стане такою ж вродливою.
У величезній квартирі, серед неймовірно багатих друзів.
Сто репетиторів, шість мов, десяток компютерів, черговий Кінець Світу, після якого я залишила їх.
У дванадцять я купила собі батька й матір, щоб було кому відвідувати батьківські збори. Сама намалювала табель, характеристику та довідку про те, що мешкаю у тій квартирі, яку я, власне, собі й придбала.
Мені потрібен був хтось, щоб на його імя купити житло, щоб заходив у мої двері; щоб заспокоїв сусідів, яким було несила винести мою самотність. Пяненький тато, мати з лантухом дрантя.
У пятнадцять зрозуміла: годі, мені вже ніхто не потрібен, і я не потрібна нікому.
Тільки бідному вітчимувін досі не вбив мене лише тому, що інакше не довідався б, де гроші, які я поцупила в нього. Не багатосаме стільки, аби дозволити собі все.
А так ямаленька, симпатична та сексуальна. Дівчинка-поні у дзвінких черевиках.
Дим солодкий, а кава гірка.
Як чудово знову повернутися додому.
Розділ 2
Як звати того ведмедика?
У?
З яким ти спиш?
А, посміхнулась я. Іди ти.
Чим хочеш займатися?
Що?
Я міг би погойдати тебе.
А, всміхнулася. Не боляче?
Ні-і-і,застогнав він, тицьнувшись у сходи.
Спокійно, піднісши руки догори та відійшовши до стіни. Я нічого не хочу.
Дякую, сказала я.
Сто двадцять.
Пристойна ціна за такий.
Можна помацати?
Авжеж. сказав він, скидаючи светра.
А скільки коштує ніч?
Триста.
Поїхали, сказала я, вези.
У його квартиру з дурненькими дзеркалами на стелі. Аби потім підрахувати, що він оцінює кожен свій поцілунок рівно у дванадцять копійок.
Файно знову повернутися.
Файно вимяти себе.
То як кличуть того ведмедика?
Не знаю, але коштує він суто умовні гроші.
Розділ З
Тут я живу. Ось моя ванна. Ось туалет. Тут я сплю, цим я їм. А це покриваю лаком.
Файно церозчепірити пальці та фарбувати нігті. Файно нюхати туш і робити очі ще більшими. Файно робити так, щоб губи блищали
Це моє дзеркало, а у шафі можна зачинити десять борців сумо, якщо спочатку витягти з неї усі мої сукні.
Цю шубку підстригла я. Каблучку мені виплавили з кулі. Ось відбиток моїх губ. Лише схопив за волосся, лише вдарив обличчям об стіну. Ці плями довколайого розбризканий мозок. Тільки б вивернутися, тільки б вихопити з його кобури пістолет, тільки б приставити йому до підборіддя.
Колись я зроблю тут ремонт і, наклеївши веселкові шпалери, зроблю з цієї кімнати дитячу.
Колись мене поховають, і юрба вдів та сиріт стануть у чергу, щоб потанцювати на могильній плиті: «Тут спочиває Крихітка. Нам її не шкода».
А цекнижки. Я їх читаю. Цевже прочитані.
Усе. Таємниці закінчились. Я розповіла все. Окрім того, як, прокинувшись того ранку, закурила і радісно засміялася:
«Рибия ловила їх у блакитній водідо несприятливих змін».
«Весіллямоя сукня була з мереживапобачити навіч похорон і мерця».
«Деревогілки дряпали об вікнонесприятливий знак щодо будь-яких справ».
Я відкинула сонник:
Файно Навіть не подивилася, що означають «ніч», «пісок» і «безлюдні будинки».
Мені є біля чого заходитися!
Татусю, невже вам не сподобався мій бульдозер?
Мамуню, вам більш не треба плескати мене по щоці та примовляти:
Дитинко, ти сама все зрозумієш.
Де ж ви? Якби знали, що чекає на вашу названу дочку, донечку, ластівочку.
І, вчепившись у зубну щітку, я кажу:
Файно!
Мені подобаються ледь помітні збрижки, коли я зморщую свого малюсінького носика. Файно буде побачити похорон. Файно побачити мерця.
Моя мачуха ходить вночі на цвинтар. Біля старих хрестів, на розбитому надгробку, прекрасна у своїй наготі, вона викликає різну нечисть. Вона стогне, обхопивши її ногами. Вчепившись руками в хреста, увіп'явшись нігтями в різьблений камінь. Вигинається з криком:
Так!!!
Мій вітчим виголює скроні.
Його книги стікають кров'ю, хоч там самі лише цифриза ними гроші, що тепер належать йому.
Я стояла у кривавій баюрі. Мені довелося розтягати купу закляклих тіл, щоб дістатися компютера, там був його рахунок.
Парольімя першого з убитих ним. Пять літер, двоє найманих убивць, чотири кулі. Тричі натиснути «Enter», а потім розкидати супутників, котрі зберегли для мене все, що можу донести.
А ще я купила нові набої. Вони лишають у тілі тридцятисантиметрові отвори.
Дитинко, сказав вітчим, міняймося.
Ні.
Навіщо тобі гроші?
Так, сказала я.
Ти хочеш, аби я
Хочу.
Мені доведеться
Файно.
У неїбіле волосся смерті. У ньогопусті очі.
Тепер я ніколи не скажу «файно», бо тільки добрі дівчатка потрапляють до раю.
Розділ 4
Я хочу потрапити до раю, тому завжди виконую обіцяне. Варто вам лише попрохати про щось і запитати:
Зробиш?
Так.
І якщо я погодилася, ви можете покластися на мене.
Наприклад Що ж я можу зробити для вас? А А! Придумала. Наприклад, ви скажете:
У мене обмаль часу, а від точності виконання залежить усе. Він чекатиме на тебе в ресторані. Це його фотокартка, осьфото кейсу, який буде в нього в руках. Запамятала?
Я можу взяти це собі?
Гаразд. Але спали, коли справу буде зроблено.
До ресторану, кажу я таксистові.
Попільничку і меню. Я читатиму.
Почну зі свого улюбленого розділу«десерти».
Затишний ресторанчик. Бірюзовий крохмаль скатертин.
Він прийшов за півгодини. У рипучих черевиках, надзвичайно гладкий. При дуже важкому годинникові.
Очі його не завважили мене. Я посміхнулася.
Сів за стіл до мене спиною та попросив:
Склянку соку. Води з льодомі вже після цього поїсти. Пять таць зі стравами. Майже все меню напамять.
Я поглянула на його фото й відзначила, наскільки він схожий на себе.
Рахунок, попросила я.
Підвелася та підійшла до Товстуна.
Здоров.
Угу, сказав він, виймаючи з рота виделку.
Можна?
Сідай.
Мене прохали, додала й показала йому зображення кейса.
Бери, дозволив він, підсуваючи ногою кейс. Запамятай адресу. Відвезеші тобі заплатять. Там.
Я пішла до виходу, повз швейцара, якому довелося сказати: «Дозвольте», перш, ніж він відчинив мені двері.
А коли приїхала по гроші, попрохала таксиста:
Дочекайтеся мене, будь ласка.
Але двоє здоровенних чоловіків почали в мене стріляти.
Одиніз підїзду, прикрашеного головою лева, справжній Кіт, тільки добріший, другийвід засипаної листям лави.
Мене скривдили.
Отож, навіть простреливши одному коліно, а другомуплече, я не могла пробачити їм, бо мене обдурили.
Таксист утік. Я зламала ніготь. Грошей не віддали.
Але мені було кому поскаржитися, мене було кому захистити.
Він мені навіть залишив ключі від своєї квартири.
Отак!
Розділ 5
У мене немає плюшевих ведмедиків, я їх не люблю. Немає чоловіка, мужчини взагалі дратують мене, ті, що приходять на одну ніч. Я люблю лише Вовка.
Хто такий Вовк?
Вовкце Мася. Вовкце Вовк.
Спиш? запитала, сідаючи в крісло.
Так, сказав він.
Тебе не будити? додала, вгледівши його очікаламутну зелень за щільною завісою чуба. Приготувати тобі сніданок?
У його квартирі, в його переповненому кістками відрі, серед його сміття та цигаркового попелу мені так подобалося, що я ладна була залишитися тут назавжди. Бо можна не роззуватися, можна спати цілісінький день.
Порожній холодильник, повна мийка брудного начиння.
Зрозуміло, я вирішила трохи навести лад. Чи могла я не виправдати сказане ним «угу»?
Умостившись із ногами на стільці, я підтягла до себе телефон і промовила:
Здоровенькі були.
Здрастуйте, була відповідь.
Прийміть замовлення.
Як працьовита бджілка, чудова хазяєчка, щира та вірна дружина, якою не судилося стати, я наказала прибиральницям, що прийшли, витерти мій стілець, а розсильним з ресторануне давати до столу свічок та соусу чилі.
Все, сказали жінки, знімаючи фартухи.
Дякую, відповіла я, балуючи себе філіжаночкою кави.
Ми, домогосподарки, іноді дозволяємо собі поніжитися. Надто, коли дуже стомлюємося.
Вовк прокинувся за дві години й сказав:
Супер, узяв із тарелі прозору рибинку, задер голову і, не розжовуючи, проковтнув.
Здоров, мовив Вовк.
Здоров, відповіла я.
Що сталося?
А коли приїхала по гроші, два мугирі хотіли мене вбити.
Дай мені десять хвилин, попрохав він.
Краватка, дві кобури під пахвами, костюм, зачесана до кістяного блиску чуприна. Ідеально рівна спина. Мільйонер, що читає Канта. Тамплієр Мася позирнув на мене.
Викликати таксі?
Вовк відставив філіжанку та сказав:
Я сам поведу.
У авті повно співаючих негрів.
В офіс до тих, хто просив забрати у Товстуна коричневий кейс.
Блідим посланцем Смерті, крізь мертвих охоронців, повз убитих ним секретарш.
Хто встигне допити свою каву? Хто добіжить до вікна? Хто зможе вигукнути: «Не треба»? Хто заволає: «Ні!»
Довгим коридором у відчинені ногою двері.
Пах-пах-пах.
Зеленооким звіром на ймення Вовк. Чумою й вогнем. Димом пороху. Два пістолети з-під розхристаного піджака.
А потім в останньому отворі влучити одному в коліно, відстрелити другому пістолет разом із рукою. Навпростець до вас, до тих, котрі питали: «Зробиш?»і так підло ошукали мене.
В офісі тих, хто прохав мене взяти у Товстуна кейс і віднести його до
Ми
Бідолашні, вам було так боляче. Ви бачили свою кров, і це лякало.
Ми
Ви обдурили мене, сказала я вам.
Ми
Між нами все скінчено.
Ми
Я гадала, ви інші. Не такі, як решта.
Бувай, сказав Вовк.
Бувай, відповіла я. Ти був класний. Втілена смерть.
Чи сказати:
Найкращим?
Чи просто їду до Пса? Він теж захищає мене, щоправда, інакше, ніж Вовк.
Розділ 6
Пес-Песище Розбитий Носище.
На стінах зображення вбивць та розтерзаних ними жертв. Мапа річки, мозаїка міста на її покраяних каналами берегах. Кавник, пакунок з вечерею на підвіконні. Послаблений вузол краватки. Засукані рукави сорочки. Кобура під пахвою.
Двоє мугирів намагалися вбити мене, коли я приїхала по гроші.
Зрозумів, відповів. Гаразд, я допоможу тобі.
Добрий міліціонер.
Для початку він виправить усе, що накоїв Вовк.