Він поїде в офіс, повний мертвих людей, і огляне його Обведе крейдою тіла. Відвезе до моргу, щоб потім ходити поміж малюнків на слизьких від крові килимах та розмірковувати:
Вони прийшли звідти. Тут їх ніхто не знав. Чоловік і жінка. Вона не вища за метр шістдесят, вінприблизно метр вісімдесят пять.
Розумний, надзвичайно розумний Пес. Завжди все знає. За незотлілою крихтою пороху він передбачить майбутнє вбивці, котрий залишив її.
Жінка була молода, чоловікдуже розлючений.
Відшукає трьох свідківпід столом, у коморі та на трубі за вікном і, ніяк не виказавши того, що вже знає, він почує:
Жінка була молода, чоловікрозлючений. Вони вбили всіх і пішли.
Ви бачили їх, зауважить Пес, тому вам доведеться поїхати зі мною.
І відвезе їх у свою Кримінальну Міліцію, до величезного сірого будинку з довгими темними коридорами та нескінченними дверима, що ніколи не відчиняються.
Він мовить до свідків:
На кожного, хто скаже хоч слово неправди, чекає вязниця, а потім зробить так, що складений ними фоторобот Вовка буде схожий на половину чоловіків у місті. Він подарує мені папірець, на якому кожен свідок напише:
«Жінка? Жодних прикмет, крім того, що вона була молода».
«Молода?»
«Геть дитина».
Який чоловік зможе описати жінку, якщо не мріяв про неї впродовж свого життя? Класна? Супер? Отакі очі?
Я зміню помаду, і вже назавтра ви не впізнаєте мене.
Зробиш?
Так. скаже Пес.
Бо в чемних хлопчиків теж є свій рай.
Навіть, якщо воші міліціонери.
І коли він відпустить свідків, а в опечатаний та відмитий від крові офіс вїде нова фірматорговець коричневими кейсами, які слід забирати у товстунів, отих, що люблять воду з льодом, Пес вислухає мене й скаже:
То коли ти прийшла по гроші, двоє мугирів спробували вбити тебе? Гаразд. Давай спочатку: хто і про що тебе попросив?
Він та його друг Залізний чоловік. Пес єдиний, хто має друзів.
У машині зі слідами куль вони поїдуть в офіс людей, що ошукали мене. Їх не чекатимуть. Вони та два десятки молодиків з автоматами та в чорних масках.
Вони вибють двері, вони загорлають:
На підлогу! Це міліцейська операція! Усе, сказане вами, може бути використане проти вас!
Потім покладуть долілиць охоронців та переляканих секретарок. Відшукають усіх до одного клерків (навіть під столом, у коморі та на трубі за вікном) і вишикують уздовж коридора.
Хто встигне допити каву? Хто добіжить до вікна? Хто зможе вигукнути: «Не треба»? Хто заволає: «Ні!»
Довгим коридором, заповненим клерками очима в стіну, до останніх відчинених ногою дверей.
А там двоє:
Що це означає?!
Ви відповісте за це!
Відповімо? запитає Залізний Чоловік.
Так, кивне Пес і почне творити дива.
Накаже обшукати офіс і знайде там пістолети:
Ваші?
Ні.
Авжеж, кивне він.
Потім знайде комору з коричневими кейсами та пакетами білого порошку.
Це провокація!
Авжеж, кивне він.
І коли Пес виведе тих ошуканців на вулицю, до заґратованого фургону, вони побачать мене. Я стоятиму неподалік і привітно махну їм рукою:
Не сумуйте, я постараюся дочекатися вас.
Ба навіть знайду адресу в'язниці, де вони скнітимуть упродовж найближчих двадцяти років, і напишу їм листа. Можливо, й два листи: одного з Парижа «Крихітка за столиком манюсінької кавярні. Верхівка Вежі над дахами», а другого звідкілясь із теплих островів Раю «Крихітка в шезлонгу. Біла піна моря біля ніг».
«Мені зле без вас, напишу. Я сумую. Чи стрінемося колись?»
Я нікого не обдурюю і не люблю, коли дурять мене. Адже в мене є не тільки Вовк і Пес. А ще й Дикий Кіт.
Розділ 7
Кіт. Величезний пустельний хижак. Його низький голос у телефонній слухавці. Його «забудь» на моє скривджене «вони ошукали мене».
Ввімкни компютер. скаже Кіт.
Увімкну та побачу на моніторі банківський рахунок чоловіків, що обдурили мене. Я не люблю їх саме через те, що вони поводяться нечесно.
Бачиш? запитає Кіт.
Так, скажу я, вдивляючись у рядок багатозначних чисел.
Ти дуже розлютилася на них?
Дуже, відповім. Дуже й дуже.
І тоді, аби втішити мене, Кіт перетворить їхній банківський рахунок на мій, узявши за це всього тридцять чотири відсотки.
Я дивитимусь, як миготять цифри, як в одній частині екрана перетворюються на нуль, а в іншій, підписаній «Капітал Крихітки», наближаються до безміру.
Врешті-решт вони зупиняться.
«Нуль». «Купа грошей».
Дякую, скажу я Котові.
Не сумуй, заспокоїть він. Будуть інші. Багато-багато інших.
Вони вийдуть із вязниці жебраками, старими каліками.
Нечемні хлопці потрапляють до пекла. Ще до того, як їм судилося вмерти.
Мені буде зле, і я напишу Псові:
«Допоможи».
Буде боляче, і мій компютер надішле Вовкові:
«Рятуй».
Навіть якщо мій світ візьметься кригою та вкриється снігом, Кіт дізнається:
«Мене вже немає».
Я не люблю плюшевих ведмедиків. Тільки живих звірів.
Іще є Зламаний Робот, але він з'явився вже по тому, як мені наснились риби, весілля та дерево, і я сказала собі:
Приємно повернутися додому, розуміючи, що день не прожитий марно.
Розділ 8
Рибидо несприятливих змін. Весіллядо мертвого. Деревопоганий знак. Мені було над чим замислитися.
Закрутивши і поставивши в ряд останнього тюбикавишневі пахощі, багряний блиск, я зиркнула на себе у дзеркалі, похвалила:
Молодця.
Та вирішила чекати, стуливши колінця, поки доля постукає до мене.
Вона прийшла з гамівною сорочкою. Без попередження. Просто виламавши двері.
Я тільки й устигла, що вдарити по клавіші, аби засвітився монітор компютера. Я набрала повідомлення Псові:
«Допоможи!»
І Вовкові:
«Рятуй!»
А тоді вистрілити у свій компютер, аби ті, котрі прийшли до мене, ні про що не дізналися.
У вас кров, зауважив таксист.
Де? здивувалася я.
Мій рукав був замазаний кровю, Де ж це я могла забруднитися? Коли дивилася на мерців?
Не турбуйтесь. У мене є серветки, відповіла. Я витру її всю.
Одинадцять чоловіків та горлаючий вітчим:
Швидше! Вона уб'є себе!
Семиголовий звір із десятьма рогами влаштував для мене ще один Кінець Світу.
То віддасиш мені гроші?
Ні.
Ну, то давай я тебе поцілую, бо дядечки поспішають.
Я стояла в отворі дверей. Між нами коридордвадцять метрів, що їх іще треба здолати.
Двадцять метрів.
Хлопці.
Мій прудкий пістолет.
Я рада вас вітати.
Пах!
Мій улюблений коридорчик. Картини, вішалка, полички, мої вітражні двері. Шкода псувати їх, але навпроти стоять одинадцять розлючених чоловіків: п'ятеро мисливців, лікар та ще пять санітарів!
Перший звів пістолет, і я вистрілила:
Пах!
Татусю, а чому ти без адвоката, без мами та судді?
Я стріляла у стелю, і половина з них упали.
Чудово! сказала я. Граємось у кегельбан!
Одинадцять кеглів у кінці довгого коридору.
Пах! знову ні в кого не влучила, але вибила сім із дванадцяти.
Вони вирішили, що я жартую, підвелися та ступили крок уперед. Мисливці дістали пістолети, а обличчя лікаря налилося кровю.
Ти в жилеті? поцікавилась я.
Перший кивнув, і тепер уже я вистрілила в нього:
Класний жилет.
Його відкинуло до задніх, а з живота посипалися уламки титанових пластин.
А ти? запитала я в другого.
Теж, відповів він.
Ти певен?
Па-пах!
Але вони розступилися, і куля вилетіла крізь відчинені двері.
А потім там, у дверях, зявився мисливець із величезною рушницею, і величезна куля з пресованої чорної гуми вдарила мене в груди, відкидаючи до стіни.
Якби там був рояль! Як загримів би посуд, коли б там стояла шафа!
Величезна чорна куля вдарила мене в груди, і все довкола стало чорним.
Я знетямилася.
Ну? запитав вітчим.
Боляче, сказала я.
Мене підняли у звязаній сотнею вузлів гамівній сорочці, відібрали в мене пістолета.
У тебе кров.
У мене є серветки.
То віддасиш мені гроші? запитав вітчим.
Ні,відказала я.
Я знав, що ти зламаєш компютер, я знав, що ти скажеш «ні». Я знав, що мені доведеться тебе лікувати. Так, лікарю?
Авжеж, відповів той. Вона намагалася вкоротити собі віку, отжевона хвора.
Я розповідала тобі про Вовка? запитала я.
І не треба, сказав мені вітчим. Їх нікого немає. Вони всі мертві.
Пес почує менемоє «Допоможи!»
Вовк примчить до мене, адже я послала йому «Рятуй!»
Вітчим реготнув і кинув мені під ноги телефон Пса з моїм «Допоможи!» на тріснутому екрані, він реготнув і кинув мені під ноги телефон Вовка з моїм ним не прочитаним «Рятуй!», залитим легеневою кровю.
Їх нікого немає,сказав він.
Вони в раю? запитала я.
Мабуть.
Їх немає
Але є я, спробував утішити мене вітчим. І є лікар. Лікарю!
Дівчинку треба лікувати.
Звісно. І ви навіть знаєте від чого, сказав вітчим. Давай я тебе поцілую, бо дядечки поспішають.
Звязаною лялькою я падаю вперед, варто було тільки потягнути за один вузол на мені.
Тепер ми будемо бачитися часто, сказав вітчим.
Я мріяла, мовила я. Невже Господи, дякую тобі
Тепер ми будемо бачитися часто, сказав вітчим.
Я мріяла, мовила я.
Я теж мріяв.
Нам краще поїхати, сказав мисливець.
Їдьте, сказала я.
Давай я тебе поцілую, мовив вітчим, бо дядечки поспішають.
Розділ 9
Перша ніч у божевільні. В палатіметр на два. Вони привязали мене, вони влили в мене якоїсь гидоти, вони хотіли, аби я спала. А я лежала і слухала вітер. Я слухала шум гілок.
Маленька дівчинка в грубезних ременях. Я змогла виборсатися, але не зуміла скинути довгої сорочки, тепер єдиний мій одягвеличезний балахон, що обплутав мене завузлованими рукавами.
Троє ґрат? Навіщо так багато?
Троє ґрат! Зробіть мене водою! Зробіть мене стеблом! Прорости, витекти і опинитися там.
Вовчику-братику! Песику-братику!
Лише сосни погойдують верхівям. Лише вітер і місяць у хмарахнабряклою пикою пяниці, сірими плямами довкола очей.
Дитиночко, сказав Місяць. Життяце чистісінька нісенітниця. Дитинко, він не сміявся. Що для тебе пістолет? Мій був великий і тяжкий. Завжди з собою. Де він зараз, ти знаєш? Я виміняв за нього трохи вина.
Якби в мене був пістолет, я була б вільна.
Коли б самотність була привидом, якби ж то страх можна було помацати рукою Щойно вони побачили, якою ти народилася, вони створили тугу і позбавили глузду все, у що ти можеш вистрілити.
Старий пяниця, сказала я.
Молода дурепа, озвався він.
Іди до біса.
Він одвернувся до іншого вікна, і я почула:
І про що ти думаєш? Звісно. Розітни себе. Випусти із себе біль.
Я почула, як він запитав у відповідь:
Ти потерпиш?
Авжеж, сказав Місяць. Потерплю. Давай.
Він завив, і відразу ж по всій лікарні сотнею божевільних голосів заволали інші безумці. Дикий хор біснуватих, пісня, що змусила Місяць усміхатися та мружитися, він діставав задоволення від купання в чужому болю.
Я народилася в пеклі? Дивно, але чому тільки я?
Можливо, я падучий янгол? Так, я буду янгелом, з великими чорними крильми за спиною.
Любий татусю! Ось уже вісім разів поспіль ти робив мені всілякі капості, а я все одно люблю тебе. Я пробачала тобі стільки, що ти вирішиврано чи пізно я скажу тобі «так».
Ні, таточку, ні й ще раз ні.
Хочеш, я зроблю з цієї божевільні велику ватру? Гаразд. Хочеш, щоб лікар із червоним обличчям кидав слухавку, коли ти телефонуватимеш йому? Я можу. Хочеш, я стану божевільною та твої лікарі лікуватимуть мене? Я можу зробити й це.
Усе, що скажеш. Аби ти був задоволений мною.
Я залізла назад у своє реміняччя та заснула усміхнена, давши змогу їхнім отрутам заколисати мене.
Розділ 10
Уранці мене розбудили й покинули настіж двері палати. Роздивитися навкруги, пройтися довгелезними коридорамивід запаху їжі до запаху нечистоти та ліків.
Доброго ранку.
Здорові були.
Ми раді бачити тебе.
Поки мозок іще чистий. Поки мозок ще не прокинувся.
Однаково вдягнені, однаково заспані, вони стали однаково божевільними, щойно відчинилися дальні двері та зайшов черговий лікар. Не той, котрий віз мене, інший.
Вони виходили з палат, вони ховалися під стільцями, пригвинченими до стін. Божевільні. Вони жили в собі, маючи всіх довкола за частину себе. За продовження своєї хвороби.
Самітники. Стомлені домогосподарки. Ті, що вили вночі. Вимахували руками. Зчищали із себе луску.
Умиватися! Умиватися! Умиватися!
Ґрати на дверях, ґрати на вікнах. Але ж я не стала водою.
Ліки! Ліки! Ліки!
Лише один поверх у величезній, захованій в дикому лісі лікарні. З палати до палати, од вікна до вікна, щоб побачити ліс, паркан та кілька машин біля головного входу.
Снідати! Снідати! Снідати!
Дбайливо, під лікоть, мене всадовили за стіл до величезного Робота, зламаної Бойової Машини.
А, мовив він.
Доброго здоров'я, відповіла я.
А.
Так. Справді класно.
Е.
Це він сказав «ні», пояснила мені жінка, що принесла пай.
А «а»це він сказав «так»? здогадалася я. А?
А, відповів Зламаний Робот.
Умиватися! Умиватися! Умиватися!
До палат! До палат! До палат!
Обхід! Обхід! Обхід!
Розділ 11
А цей Лікар був саме той, хто привязав мене до ліжка, хто зробив мені укол, хто привіз мене сюди. Вчора. Учора ввечері.
Як там мій татусь?
Він сумує через те, що ви трапили сюди.
А мама?
Вона теж засмучена.
А ви?
А я лікуватиму вас.
Де гроші?
І, вдаючи з себе Зламаного Робота, я відказала йому:
Е-е-е-е.
У його катівні з гаками попід стелею, з чорною кровю у шпаринах підлоги два санітари посадили мене на електричний стілець.
Еге ж, я зовсім забула сказатиіще тут були санітари!
Клейкими бинтами привязати мої руки до поручнів, надягти на ноги іспанські черевики і покласти на вогонь довгі тонкі голки.
Під нігті? запитала я.
Облиште, сказав Лікар. Я просто хочу поговорити.
І він почав:
Ви вкрали батькові гроші?
Я вкрала батькові гроші.
Ви розумієте, що так чинити негоже?
Я не розумію, що так робити негоже.
Вам доведеться повернути все, що ви взяли.
Та ну? сказала я.
Я вилікую вас, сказав він.
Починаймо.
Метода з жовтих газет?
Але він вдав, що не чує, став переді мною і взявся робити паси руками:
Ти чуєш лише мій голос. Нічого, крім мого голосу. Світ перестає існувати. Тільки мій голос. Лише він у твоєму мозкові. Лише він є для тебе сенсом. Ти чуєш тільки мене. Не бійся. Я не бажаю зла. Я хочу, щоб ти була щасливою.
Монотонно і дуже повільно.
Ти робитимеш тільки те, що я накажу тобі. Ти радо коритимешся моїм наказам. Ти будеш щасливою, виконуючи їх. Ти знайдеш спокій і ясність, сенс і щастя, якщо підкоришся і слухатимешся мене.
Його голос заколисував, огортав теплою хвилею.
Ти заплющуєш очі. Тобі хочеться спати. Ти мрієш про сон і спокій. Ти чуєш мене. Але ти не можеш керувати собою. Ти не можеш робити нічого, якщо я не звелів тобі цього. Ти робитимеш тільки те, що скажу тобі я.
Я навіть не могла кивнути, аби показати, що чую його:
Ти будеш чемною дівчинкою. Ми вилікуємо тебе. Ми зробимо все, щоб тобі було добре. Ти чуєш тільки мене. Зараз ти станеш щасливою, адже настав час виконувати мій перший наказ.
Голова очищалася, у ній був тільки він. Тільки його голос.
Де гроші?
Лікарю, сказала я. Перепрошую, мені здається, що у вас не вийшло Мені можна розплющити очі?
Умиватися! Умиватися! Умиватися!
Обід! Обід! Обід!
Зі мною знову сидів Зламаний Робот:
А, сказав він.
Дякую, не хочу, сказала я, відсуваючи від себе його суп.
А! він опустив брови.