Стояв добрезадом. Якби не стовбур, що затуляв ціль, Мільва вистрелила б без вагань. Навіть уціливши у черево, стріла прошила б його й дотягнулася б до серця, печінки чи легенів. Потрапивши в окіст, розірвала б артерію, і тваринка також загинула б за короткий час. Тому Мільва чекала, не звільняючи тятиви.
Козел знову підняв голову, ступив крок, вийшов з-за стовбураі раптом трохи розвернувся передом. Мільва, утримуючи стрілу у повному натягу, вилаялася подумки. Постріл спереду був непевнимзамість у легеню стріла могла потрапити у черево. Вона чекала, стримуючи дихання, відчуваючи солоний присмак тятиви куточком рота. Це була ще одна велика, майже неоціненна вигода її лукаякби вона використовувала тисову зброю чи ту, що зроблена менш старанно, не зуміла б так довго тримати її у напрузі, ризикуючи тим, що рука змориться і стріла піде нижче.
На щастя, козел схилив голову, скубнув травичку, що виступала з-під моху, і повернувся боком. Мільва спокійно зітхнула, прицілилася у серце й обережно випустила тятиву з пальців.
Утім, не почула очікуваного тріску пробитого стрілою ребра. А козел підскочив угору, вдарив задом і зник під хрупання сухих гілок і шуму стоптаного листя.
Кілька ударів серця Мільва стояла нерухомо, скамяніла, наче мармурова статуя лісової богині. Тільки коли відголоски стихли, вона відвела праву руку від щоки й опустила лук. Запамятавши шлях втечі звіра, сіла спокійно, сперлася спиною на дерево. Була досвідченою мисливицею, гуляла у панських лісах з дитинства, першу сарну поклала в одинадцять, першого рогатого чотирнадцяткана небувало щасливу мисливську ворожбуу день свого чотирнадцятиліття. А досвід учив її, що з погонею за підстріленим звіром ніколи не треба поспішати. Якщо вцілила вона добре, козел упаде не далі як за двадцять кроків від виходу з яру. Якщо потрапила поганохоча вона й не припускала такої можливості,поспіх міг тільки погіршити справу. Погано підстрілений поранений звір, якщо його не непокоїти, після панічної втечі сповільниться і буде йти. Сполошений і переслідуваний, звір буде гнати стрімголов і не сповільниться аж до сьомої гори.
Тож вона мала щонайменше півгодини. Сунула у зуби стебло трави й знову замислилася. Згадувала.
* * *
Коли через дванадцять днів вона повернулася до Брокілону, відьмак уже ходив. Трохи шкутильгав і злегка підтягував ногу, але ходив. Мільва не здивуваласязнала про чудові лікувальні властивості лісової води й трави, яку називали конингеллю. Знала вона також про вміння Аґлаїс, не раз була свідком майже блискавичних одужань поранених дріад. А поголос про нечуваний імунітет і витривалість відьмаків, видко, також не був висмоктаний із пальця.
Вона не пішла до Коль Серрай відразу, як прибула, хоча дріади й нагадували, що Ґвинблейдд нетерпляче чекає на її повернення. Зволікала вона цілеспрямовано, все ще була невдоволена місією, що їй доручили, і хотіла те продемонструвати. Відвела до табору ельфів із приведеної командо білок. Детально доповіла про все, що сталося по дорозі, попередила дріад про блокаду кордону на Стрічці, яку готували люди. І тільки коли їй утретє нагадали, Мільва викупалася, перевдягнулася і пішла до відьмака.
Він чекав на краю галявини, там, де росли кедри. Проходжувався, присідав час від часу, випрямлявся пружно. Мабуть, Аґлаїс наказала йому тренуватися.
Які вісті? запитав він одразу після привітання.
Холод у його голосі її не обдурив.
Війна, типу, до кінця йде, відповіла вона, стенувши плечима. Нільфгард, кажуть, жах як Едірн та Лирію погромив. Верден піддавсь, а король Темерії з нільфгардським імператором мир уклав. А ельфи у Долині Квітів власну державу заснували. Але ж скойатаелі з Темерії та Реданії туди не пішли. Надалі бються
Не про це мені йшлося.
Нє? вдала вона здивування. Айно, вірно. Так, до Доріану я заглянула, як ти й просив, хоча прийшлося шмат дороги накинути. А гостини зара небезпечні
Вона урвала себе, потягнулася. Цього разу він її не підганяв.
Чи отой Кодрінгер, запитала нарешті,шо ти казав його мені відвідати, твоїм приятелем був?
Обличчя відьмака ані здригнулося, але Мільва зрозуміла, що він відразу здогадався.
Ні. Не був.
Це добре, продовжила вона повільно. Бо нєма вже його серед живих. Згорів разом із садибою свою, тіки комин і лишився із шматом стіни. Увесь Доріан від пліток аж гуде. Одні балакають, шо отой Кодрінгер чорнокнижництвом вправлявся і отрути варив, шо із дияволом пакт мав, тож чортячий вогонь його і поглинув. Інші кажуть, шо сунув він носа і пальці у негарні шпарини, як мав те у звичці робити. А комусь нє до смаку прийшлося, тож узяв він його і уконтропупив, і вогонь підклав, аби сліди затерти. А ти шо вважаєш?
Не дочекалася ані відповіді, ані емоцій на посірілому обличчі. Тож продовжила, не відмовившись від нахабного і злостивого тону:
Цікаво, шо ота пожежа і смерть отого Кодрінгера у перший новий місяць липня сталися, точно як проблєми на острові Танедд. Типу наче хто здогадався, шо саме Кодрінгер шось про ті проблєми знав і шо про деталі буде питаний. Наче хто назавжди рота йому зашити хтів, язицюру онімити. Шо ти на те скажеш? Ха, бачу, шо нічого не скажеш. Шось ти маломовний! То я тобі скажу: небезпечні ті твої справки, ті твої шпигування та розпитування. Може, той хтось й інші роти й вуха, крім Кодрінгера, захоче закрити. Так я ото собі думаю.
Вибач мені,сказав він по хвильці.Ти маєш рацію. Я підставив тебе. Це було занадто небезпечне завдання для
Для жінки, ага? Вона шарпнула головою, різким рухом відкинула на спину все ще мокре волосся. Ото ти хтів сказати? Теж мені, галант знайшовся! На носі собі закарбуй, шо хоча я, щоб висцятися, присідати мушу, кожух мій не зайцем, а вовком підшитий! Боягузтво не закидай мені, бо мене ти не знаєш!
Знаю, сказав він тихо й спокійно, не реагуючи на її злість та підвищений голос. ТиМільва. Проводиш у Брокілон білок, прослизаєш крізь облави. Відома мені твоя мужність. Але я легковажно і себелюбно наразив тебе
Не дури! обірвала вона його гостро. Про себе непокойся, не про мене. Про дівулю непокойся!
Насмішкувато скривилася. Бо цього разу обличчя його змінилося. Мовчала спеціально, очікуючи наступних запитань.
Що знаєш? нарешті запитав він. І від кого?
Ти мав свого Кодрінгера, фукнула вона, гордовито підносячи голову, а я своїх знайомців маю. Тих, у кого швидкі очі та вуха.
Говори. Прошу, Мільво.
Після проблєм на Танедді,почала вона, перечекавши хвилю, усюди закипіло. Полювання на зрадників почалося. Особливо на тих чародіїв, шо за Нільфгард стали, як і на інших запроданців. Декого схопили. Інші щезли, наче камінь у воду. Нє тре великого розуму, шоб здогадатися, куди пішли і під чиїм крилом сховалися. Але нє тільки на чародіїв та зрадників полюють. У ребелії на Танедді збунтованим чародіям допомагало командо білок, яким славетний Фаойльтіарна командував. Шукають його. Видано наказ, аби кожного схопленого ельфа на муку брати, про командо Фаойльтіарни розпитувати.
І хто той Фаойльтіарна?
Ельф, скойатаель. Як мало хто людям він за шкіру залив. Чимала ціна за його голову. Але нє тіко його шукають. Шукають також якогось нільфгардського рицаря, шо на Танедді був. І ше
Кажи.
Anguare про відьмака випитують, на імя Ґеральт із Рівії. І про дівулю на імя Цірілла. Тих двох наказано живими брати. Під страхом смерті наказано: з обох і волос з голови спасти не може, і ґудзик з одягу відірватися права не має. Ха! Дорогим ти їх серцю мусиш бути, шо аж так про здоровя твоє дбають
Вона урвала себе, побачивши вираз його обличчя, з якого раптом зник увесь нелюдський спокій. Зрозуміла, що хоча намагалася, але не зуміла навести на нього страх. У всякому разі, не за його власну шкіру. Несподівано відчула сором.
Ну, із тим вислідковуваннямділо даремне, сказала лагідніше, але все ще із трохи глузливою усмішкою на устах. Ти у Брокілоні у безпеці. Та й дівчини живою вони не отримають. Як руїни на Танедді перекопали, розвалини вежі тої магічної, шо завалилася Гей, шо з тобою?
Відьмак заточився, сперся об кедр, важко присів на стовбур. Мільва відскочила, перелякана блідістю, яка раптом укрила його обличчя.
Аґлаїс! Сірсса! Фауве! До мене, швидко! Зараза, чи він не помирати оце зібрався?! Гей, ти!
Не клич їх Усе зі мною гаразд Кажи. Хочу знати
Мільва раптом зрозуміла.
Нічого у руїнах не знайшли! крикнула вона, відчуваючи, що також блідне. Нічого! Хоч кожен камінь оглянули й чари кидали, але так і не знайшли
Вона витерла піт з брів, жестом утримала дріад, що саме підбігали. Схопила відьмака, який сидів на деревині, за руки, схилилася над ним так, що її довге біляве волосся впало на його побіліле обличчя.
Невірно ти мене пойняв, повторила швидко, нескладно, ледь знаходячи слова у напорі тих, що тиснули їй на губи. Я лиш сказати хтіла Зле ти мене пойняв. Бо я Звідки ж я знати могла, шо ти аж так Не те я хтіла. Я про те тіки, шо дівчина Шо не знайдуть її, бо безслідно зникла, як оті чародії Пробач.
Він не відповів. Дивився убік. Мільва закусила губу, стиснула кулаки.
За три дні я з Брокілону єду, сказала лагідно після довгого, дуже довгого мовчання. Нехай тіки місяць на ущерб піде, нехай тіки нічки трохи темнішими стануть. Днів за десять повернуся, може раніше. Зразу по Ламмасу, у перших днях серпня. Не турбуйся. Землю і воду переверну, але вивідаю все. Як хто шо про ту панну знає, ти теж те взнаєш.
Дякую, Мільво.
Десять днів Ґвинблейдде.
Я Ґеральт, простягнув він руку.
Вона потиснула без вагання. Сильно.
ЯМарія Баррінг.
Кивком і тінню посмішки він подякував за щирість: знала, що оцінив її.
Будь обережна, прошу. Ставлячи запитання, дивися, кому їх ставиш.
Не переймайся.
Твої інформатори Ти їм довіряєш?
Я нікому не довіряю.
* * *
Відьмак у Брокілоні. Серед дріад.
Як я і припускав. Дійкстра сплів руки на грудях. Але добре, що воно підтвердилося.
Він помовчав хвилинку. Леннеп облизнув губи. Чекав.
Добре, що підтвердилося, повторив шеф таємних служб королівства Реданія, у задумі, наче собі самому. Завжди краще мати впевненість. Ех, якби ще виявилося, що і Йеннефер із ним Немає із ним чародійки, Леннепе?
Прошу? Дізнавальник здригнувся. Ні, ясновельможний пане. Немає. Що накажете? Якщо хочете його живимвиманю з Брокілону. Якщо ж він миліший вам мертвим
Леннепе. Дійкстра підвів на агента холодні блідо-блакитні очі.Не будь таким завзятим. У нашому фахові завзятість невигідна. І завждипідозрілива.
Пане, Леннеп трохи зблід, я тільки
Знаю. Ти тільки питав, що я накажу. Наказую: залиш відьмака у спокої.
Як накажете. А що із Мільвою?
Її також залиш у спокої. Поки що.
Як накажете. Можна йти?
Іди.
Агент вийшов, обережно й тихенько зачиняючи за собою дубові двері кімнати. Дійкстра довго мовчав, втупившись у купи мап, листів, доносів, протоколів дізнань і вироків смерті, що завалювали стіл.
Орі.
Секретар підвів голову, кашлянув. Мовчав.
Відьмак у Брокілоні.
Орі Ройвен знову кашлянув, мимоволі заглядаючи під стіл, у напрямку ноги шефа. Дійкстра помітив той погляд.
Вірно. Того я йому не забуду! гарикнув. Я два тижні через нього ходити не міг. Втратив обличчя перед Філіппою, мусячи, наче пес, скиглити й просити про її холерні чари, бо інакше я б шкутильгав досі. Що ж, сам винен, недооцінив його. Найгірше те, що зараз я не можу йому відплатити, дістати до його відьмацької дупи! Сам я часу не маю, а своїх людей для приватних справ використовувати не можу! Вірно ж, Орі, не можу?
Кхи кхи
Не кашляй. Знаю. Ах, до диявола, як та влада розбещує! Як спокушає, аби нею скористатися! Як легко забутися, коли її маєш! Але коли забудешся разто кінця вже не буде Чи Філіппа Ейльгарт усе ще сидить у Монтекальво?
Так.
Бери перо й каламар. Продиктую тобі листа до неї. Пиши Зараза, не можу зосередитися. Що то за проклятущі верески, Орі? Що там діється на плацу?
Жаки обкидають камінням резиденцію нільфгардського посла. Заплатили ми їм за те, кхи-кхи, як мені здається.
Ага. Добре. Прикрий вікно. Завтра нехай жаки підуть обкидають філіал банка ґнома Джанкарді. Відмовив той мені в розкритті таємниці рахунків.
Джанкарді, кхи-кхи, переказав чималі гроші на військовий фонд.
Ха. Тоді нехай обкидають ті банки, які не переказали.
Усі переказали.
Ото ти нудний, Орі. Пиши, кажу. Любязна Філіппо, сонце очей моїх Зараза, завжди забуваю. Візьми новий аркуш. Готовий?
Так, кхи-кхи.
Дорога Філіппо. Пані Трісс Мерігольд переймається щодо відьмака, якого вона телепортувала з Танедду у Брокілон, роблячи з того факту чималу таємницю, навіть переді мною, що було для мене по-справжньому боляче. Заспокой її. Відьмак почувається вже непогано. Вже навіть почав посилати з Брокілону емісарок із завданням розшукувати сліди княжни Цірілли, особи, яка так тебе цікавить. Наш приятель Ґеральт, схоже, не знає, що Цірілла у Нільфгарді, готується до шлюбу із імператором Емгиром. Я зацікавлений, аби відьмак спокійно сидів у Брокілоні, тому намагатимуся, аби звістка про це до нього дійшла. Написав?
Кхи-кхи, «до нього дійшла».
З абзацу. Роздумую я Орі, холера, витирай перо! Ми до Філіппи пишемо, не до ради королівської, лист має виглядати естетично! З абзацу. Роздумую я, чому Ґеральт не шукає контакту із Йеннефер. Не хочу вірити, що той афект, що межував із манією, вигас так раптово, незалежно від політичних уподобань його ідеалу. З іншого боку, якби це Йеннефер була тією, хто доставила Ціріллу Емгиру, і якби були цьому докази, то я охоче зробив би так, щоб докази ті потрапили відьмакові у руки. Проблема вирішилася б сама собою, я впевнений у тому, а віроломна чорноволоса красуня не знала б ані дня, ані години. Відьмак не любить, коли хтось тягне лапи до його дівчинки, Артауд Терранова добряче переконався у цьому на Танедді. Хотів би я вірити, Філь, що ти не маєш доказів зради Йеннефер і не знаєш, де вона ховається. Мені б сильно боліло, якби виявилося, що це чергова таємниця, яку від мене приховують. Я перед тобою таємниць не маю Чого ти смієшся, Орі?
Нічого, кхи-кхи.
Пиши! Я перед тобою таємниць не маю, Філь, і розраховую на взаємність. Залишаюся у глибокому вшануванні, et cetera, et cetera. Дай, підпишу.
Орі Ройвен посипав лист піском. Дійкстра всівся зручніше, крутнув млинка великими пальцями сплетених на череві долонь.
Та Мільва, яку відьмак посилає на шпигування, заговорив. Що ти про неї можеш сказати?
Займається вона, кхи-кхи, відкашлявся секретар, перекиданням до Брокілону груп скойатаелів, розбитих темерійськими військами. Виводить ельфів з облав і котлів, уможливлюючи їм відпочинок і формування наново у бойові командо
Мені не треба знання, доступного усім, урвав Дійкстра. Діяльність Мільви мені відома, зрештою, я маю намір її використати. Якби не це, я б давно кинув її на пожирання темерійцям. Що можеш сказати мені про неї саму? Про Мільву як таку?
Походить вона, здається, з якогось завошивленого селища у Верхньому Соддені. Насправді вона зветься Марією Баррінг. Мільвато прізвисько, яке дали їй дріади. На Старшій Мові воно значить
Шуліка, урвав його Дійкстра. Я знаю
Рід її від діда-прадідато мисливці. Лісовики, із хащамизапанібрата. Коли сина старого Баррінга забив лось, старий навчив лісовому ремеслу доньку. Як помер, мати знову вийшла заміж. Кхи, кхи Марія із вітчимом не ладила і втекла з дому. Мала тоді, здається, шістнадцять років. Пішла на північ, жила з полювання, але лісники баронів життя їй не полегшували, вислідковували її і гнали, наче звіра. Тож вона почала гуляти у Брокілоні, і там, кхи-кхи, дістали її дріади.
І замість пришитиприголубили, буркнув Дійкстра. Визнали за свою А вона віддячила. Уклала пакт із Відьмою Брокілону, зі Старою Срібноокою Ейтне. Марія Баррінг померла, тож хай живе Мільва Скільки експедицій вона прикінчила, поки ті з Вердену і Кераку зрозуміли? Три?
Кхи, кхи Чотири, так мені здається Орі Ройвену завжди щось здавалося, хоча память він мав безвідмовну. Всього десь, до купи, із сотню людей, тих, що виявилися найзатятішими у полюванні за мавкиними скальпами. А довго не могли зрозуміти, бо Мільва часом виносила одного з різанини на власних плечах, а врятований до небес прославляв її мужність. Тільки за четвертим разом, у Вердені, здається, хтось себе по лобі ляснув. Як же воно так, замислився раптом, кхи, кхи, що провідниця, яка людей раз за разом на мавок скликає, кожного разу живою виходить? І вилізло шило з лантуха, що провідниця ведеале в засідку, просто під стріли дріад