Дійкстра відсунув на край столу протокол допиту, бо здалося йому раптом, що пергамент й досі тхне катівнею.
І тоді,здогадався він, Мільва зникла у Брокілоні, наче сон золотий. Але у Вердені й донині непросто знайти охочих до експедицій на дріад. Стара Ейтне і молода Шуліка зробили добрячу селекцію. І вони насмілюються казати, що провокаціяце людський винахід. А може
Кхи-кхи? захрипів Орі Ройвен, здивований обірваною фразою і довгою мовчанкою шефа.
Може, вони нарешті почали у нас вчитися, холодно закінчив шпигун, дивлячись на доноси, протоколи допитів і смертні вироки.
* * *
Ніде не помітивши червоного, Мільва занепокоїлася. Пригадала собі раптом, що козел зробив крок у момент пострілу. Зробив чи хотів зробитите на те і виходило. Ступив крок, а стріла могла ударити у живіт. Мільва вилаялася. Постріл у живіт, прокляття і ганьба мисливця! Невдача! Тьфу-тьфу на таке лихо!
Вона швидко добігла до узбіччя яру, уважно розглядаючись серед ожини, моху й папороті. Шукала стрілу. Та, із наконечником із чотирма лезами, вигостреними так, що голили волоски на передпліччі, випущена з відстані у пятдесят кроків, мусила пробити козла навиліт.
Помітила, знайшла і видихнула із полегшенням, сплюнула тричі, радіючи фарту. Даремно переймалася, та що там, усе було навіть краще, ніж вона сподівалася. Стріла не була обліплена клейким і смердючим вмістом шлунку. Не мала вона також і слідів світлої, рожевої і пінистої крові з легенів. Наконечник був увесь покритий темним, багатим червоним. Наконечник прошив серце. Мільва не мусила тепер таїтися та підходити крадькома, не чекав її і довгий марш по слідах. Козел, без сумніву, лежав мертвим у гущавині не далі як за сто кроків від галявинки, у місці, яке їй викаже кров. А підстрелений у серце козел мав після кількох стрибків стікати кровю, тож вона знала, що знайде слід із легкістю.
Через десять кроків вона знайшла слід, пішла по ньому, знову занурившись у думки і спогади.
* * *
Вона дотрималася даної відьмакові обітниці. Вона повернулася до Брокілону навіть раніше, ніж обіцяла, через пять днів після Свята Жнив, через пять днів після нового місяця, що починав у людей місяць серпень, а в ельфівЛаммас, сьомий, передостанній savaed року.
Переправилися через Стрічку на світанку, вона і пятеро ельфів. Командо, яке вона вела, нараховувало спочатку девятьох кінних, але жовніри з Брюґґе увесь час ішли по їхніх слідах, у трьох стайє перед річкою повисли в них на плечах, притиснули, відступили тільки над Стрічкою, коли в імлі світанку замаячив попереду Брокілон на правому березі. Жовніри Брокілону боялися. Це їх урятувало. Переправилися. Ледь живі від утоми, поранені. І не всі.
Вона мала для відьмака новини, але була переконана, що Ґвинблейдд усе ще у Коль Серрай. Вона мала намір піти до нього тільки близько полудня, добряче виспавшись. Здивувалася, коли він раптом, наче дух, випірнув із тумана. Мовчки сів поряд, дивлячись, як вона мостить собі лігвище, укладає попону на купу хмизу.
Ото в тебе терпцю немає,сказала насмішкувато. Відьмаче, я з ніг валюся. День і ніч у сідлі, жопи нє відчуваю, а мокрадо пупа, бо тіки вранці ми, наче вовки, надрічним ложем скрадалися
Прошу тебе. Ти щось довідалася?
Довідалася, пирхнула вона, розшнуровуючи і стягуючи намочені чоботиті опиралися. І без проблєм, бо голосно про те балакають. Шо та твоя паннатаке велике цабе, того ти мені нє сказав! Думала я: пасербиця твоя, здихля якась, сирота, долею скривджена. А тут маєш: цінтрийська принцеса! Ха! А може, і тикнязь перевдягнений?
Кажи, прошу.
Нє отримають її вже королі у свої руки, бо та твоя Цірілла, як виявилося, з Танедду просто до Нільфгарду втекла, напевне із тими магіками, шо зрадили. А у Нільфгарді імператор Емгир із помпою її прийняв. І знаєш шо? Кажуть, оженитися на ній здумав. А зара дай мені відпочити. Хочеш, поговоримо, як висплюся.
Відьмак мовчав. Мільва розвісила мокрі онучі на лапатій гілці, так, аби знайшло ті сонце, як зійде, шарпнула клямру пояса.
Роздягнутися хочу, буркнула. Шо ти тут стоїш? На приємніші звістки ти ж не міг сподіватися? Нічого тобі вже нє загрожує, ніхто про тебе нє пита, перестали тобою шпигуни займатися. А дівка твоя втекла від королів, імператрицею буде
То певна звістка?
Зара все непевне, позіхнула вона, присідаючи на постіль, окрім, мо, того, шо сонечко щодня нєбом зі сходу на захід іде. Але про нільфгардського імператора й цінтрійську принцесу мусить правдою бути, шо балакають. Голосно про те.
І звідки раптом той розголос?
А ніби ти не знаєш! Вона все ж Емгиру в посагу шмат землі принесе! Нє тільки Цінтру, а й по тому боку Яруги також! Ха, тож і моєю пані вона стане, бо я з Верхнього Соддену, а увесь Содден, типа, лєн єйний! Тьфу, як оленюшку у лісах її завалю і схоплять менето на мотузці за її наказом повисну От, світ паршивий! Зараза, шось очі в мене закриваються
Ще тільки одне запитання. З тих чародійок то значить, з тих чародіїв, що зрадили, спіймали когось?
Нє. Але одна магічка, кажуть, сама собі віку вкоротила. Скоро по тому, як Венґерберг захоплено, а кедвенські війська вступили до Едірну. Наче від сумління або від страху перед стратою
У командо, яке ти привела, були вільні коні. Ельфи мені котрогось дадуть?
Ага, у дорогу тобі час, буркнула вона, загортаючись у попону. Так я собі думаю, шо знаю, куди
Замовкла, здивована виразом його обличчя. Раптом зрозуміла, що нічого, абсолютно нічого вона не розуміє. Раптом, несподівано, зненацька відчула вона бажання усістися біля нього, засипати його питаннями, вислухати, довідатися, може, щось порадити Раптом потерла великим пальцем у кутку ока. Я зморена, подумала, смерть усю ніч на пяти мені наступала. Мушу відпочити. Яке мені, зрештою, діло до його проблем і переживань? Яке мені діло? І до тієї дівки? Та диявол із ними обома! Зараза, цілком від мене через усе те сон відлетів
Відьмак устав.
Дадуть мені коня? повторив.
Бери, якого хочеш, сказала вона по хвильці.А ельфам краще на очі поки шо нє лізь. Потріпали нас на переправі, кров пустили Тіки вороного не чіпай, бо вороний мій Чого ти ще тут стоїш?
Дякую тобі за допомогу. За все.
Вона не відповіла.
Маю перед тобою борг. Як його сплатити?
Як? А так, шо геть зараз же підеш собі нарешті! крикнула вона, піднімаючись на лікті й різко шарпаючи попоною. Я Я виспатися мушу! Коня бери І їдь собі. До Нільфгарду, до пекла, до всіх бісів, яке мені діло? Їдь! Залиш мене у спокої!
Сплачу, що винен, сказав він стиха. Не забуду. Може колись так статися, що ти потребуватимеш допомоги. Підтримки. Плеча. Крикни тоді, крикни у ніч. А я прийду.
* * *
Козел лежав на краю схила, губчатого від джерелець, що вибивалися там назовні, густо порослого папороттю, витягнутий, зі склистим оком, втупленим у небо. Мільва бачила великих кліщів, що впялися у його світло-жовте черево.
Прийдеться вам шукати собі іншої крові, хробачки, буркнула вона, підкочуючи рукави й витягаючи ніж. Бо ця вже холоне.
Управним і швидким рухом вона надрізала шкіру від грудини аж до анального отвору, вміло оминаючи геніталії. Обережно розділила верстви жиру, вимазавши руки аж по лікті, відтяла кишечник, витягла нутрощі наверх. Розтяла шлунок і жовчний пухир у пошуках безоарів. У магічні властивості безоарів вона не вірила, але не бракувало дурнів, які вірили й платили.
Вона підняла козла і поклала його на стовбур, що лежав неподалік, розпанаханим черевом до землі, так, щоб могла витікати кров. Витерла руки віхтям папороті.
Усілася поряд зі здобиччю.
Одержимий, шалений відьмак, сказала тихо, вдивляючись у крони брокілонських сосен, що нависали фунтах у ста над нею. Вирушаєш до Нільфгарду за твоєю дівулею. Вирушаєш на кінець світу, який стоїть у вогні, і навіть нє подумав про те, шоб набрати трохи провіанту. Знаю, шо ти маєш для кого жити. Але чи маєш з чого?
Сосни, зрозуміло, не коментували й монологу не переривали.
Так я собі думаю, продовжила Мільва, видлубуючи кров з-під нігтів, шо нє маєш ти і шансу ту твою панянку знайти. Нє зумієш дістатися нє лише до Нільфгарду, а навіть до Яруги. Так я собі думаю: смерть тобі писана. На морді твоїй затятій виписана вона, з очей твоїх паскудних визирає. Дожене тебе смерть, холерний ти відьмаче, дожене тебе скоренько. Ну, але дякуючи цьому козлику, нє буде вона, принаймні, смертю голодною. А то, хіба, вже шось. Так я собі думаю.
* * *
Побачивши нільфгардського амбасадора, що входив до зали для аудієнцій, Дійкстра тихенько зітхнув. Шілярд Фітц-Естерлен, посол імператора Емгира вар Емрейса, мав звичай вести розмови дипломатичною мовою й полюбляв вставляти у фрази помпезні мовні дивовижі, зрозумілі лише дипломатам і вченим. Дійкстра навчався в Оксенфуртській Академії і, хоча не отримав титулу магістра, знав основи надутого університетського жаргону. Втім, користався ним неохоче, бо у глибині душі не терпів помпезності й усіляких форм претензійного церемоніалу.
Вітаю, екселенце.
Пане графе, церемоніально вклонився Шілярд Фітц-Естерлен. Ах, вибачте милостиво. Може, повинен я вже говорити: ясновельможний князю? Ваша високосте регенте? Вашмосць державний секретарю? Клянуся честю, ваша вельможносте, сани сипляться на вас таким градом, що я і насправді не відаю, як вас титулувати, аби не помилитися у протоколі.
Найкраще буде «ваша королівська величносте», скромно відповів Дійкстра. Ви ж знаєте, екселенце, що то свита робить короля. А вам, беззаперечно, відомий факт, що коли я крикну: «Скакати!», то свита у Третогорі запитує: «Як високо?»
Амбасадор знав, що коли Дійкстра й перебирає, то не дуже. Принц Радовід був малолітнім, королева Гедвігарозчавленою трагічною смертю чоловіка, аристократіязаляканою, подурілою, розсвареною і поділеною на фракції. У Реданії владою і справді був саме Дійкстра. Дійкстра легко отримав би будь-яку відзнаку, яку б тільки захотів. Але Дійкстра не хотів жодної.
Ваша вельможність висловили бажання мене викликати, сказав за мить амбасадор. Оминувши міністра закордонних справ. І чому я маю приписати ту честь?
Міністр, Дійкстра підвів очі до стелі,відмовився від функцій через стан здоровя.
Амбасадор повільно кивнув. Він чудово знав, що міністр закордонних справ сидів у підвалі, а оскільки був боягузом й ідіотом, то, без сумніву, розповів Дійкстрі все про свої таємні справи із нільфгардською розвідкою вже під час демонстрації знарядь катування, що передувала допиту. Знав, що мережу, сформовану агентами Ваттьє де Рідо, шефа імперської розвідки, було розгромлено, а всі нитки опинилися у руках Дійкстри. Знав також і те, що нитки ті вели прямо до його особи. Але особу його оберігав імунітет, а обовязки змушували доводити гру аж до самого кінця. Особливо після дивних зашифрованих інструкцій, що були нещодавно надіслані до амбасади Ваттьє коронером Стефаном Скелленом, імператорським агентом для особливих доручень.
Оскільки наступника його ще не прийнято на посаду, продовжив Дійкстра, то мені випадає неприємний обовязок поінформування, що ваша екселенція визнана у королівстві Реданія персоною нон грата.
Амбасадор уклонився.
Сподіваюся, сказав, що рішення це, наслідком якого стане взаємне відкликування амбасадорів, закорінене у справах, що аж ніяк не стосуються ні королівства Реданія, ні імперії Нільфгард безпосередньо. Імперія не чинила ніяких ворожих кроків стосовно Реданії.
Окрім блокади гирла Яруги й островів Скелліге для наших кораблів і товарів. Окрім озброєння та підтримки банд скойатаєлів.
Це інсинуації.
А концентрація імперських військ у Вердені й Цінтрі? Рейди збройних банд на Содден і Брюґґе? Содден і Брюґґеце темерійські протекторати, а ми у союзі із Темерією, екселенце, атаки на Темеріюто атаки на нас. Залишаються також справи, що стосуються Реданії безпосередньо: бунт на острові Танедд і розбійний замах на короля Візіміра. І проблема того, яку роль Імперія відіграла у тих подіях.
Quod attinet інциденту на Танедді,розвів руками амбасадор, то мене не уповноважено озвучити нашу позицію. Його Імператорська Величність Емгир вар Емрейс далекий від куліс приватних справ ваших чародіїв. Мені шкода того факту, що наші протести мають мінімальний результат порівняно із пропагандою, яка говорить своє. І поширюються, як насмілюся зауважити, не без підтримки найвищої влади королівства Реданія.
Протести ваші ошелешують і невимовно дивують, легенько усміхнувся Дійкстра. Все ж імператор не приховує того факту, що при його дворі перебуває цінтрійська герцогиня, доставлена саме з Танедду.
Цірілла, королева Цінтри, із натиском виправив Шілярд Фітц-Естерлен, не була доставлена, а шукала в Імперії притулку. І це не має нічого спільного з інцидентом на Танедді.
Правда?
Інцидент на Танедді,продовжував із камяним обличчям амбасадор, імператор сприйняв із невдоволенням. А розбійний, виконаний шаленцем замах на життя короля Візіміра викликав його щиру й живу відразу. Ще більшу відразу пробуджує у нас поширювана у поспільстві огидна плітка, що насмілюється шукати підбурювача того злочину саме в Імперії.
Затримання справжніх підбурювачів, повільно сказав Дійкстра, покладе кінець пліткам, станемо сподіватися. А затримання їхнє й справедливе покаранняце тільки справа часу.
Justitia fundamentum regnorum,поважно промовив Шілярд Фітц-Естерлен. А crimen horribilis non potest non esse punibile. Ручаюся, що Його Імператорська Величність також бажає, щоби воно так і сталося.
У силах імператора виконати це прагнення, спроквола промовив Дійкстра, схрещуючи руки на грудях. Одна з ватажків змови, Еніда ан Гленна, донедавна чародійка Франческа Фіндабайр, з імператорської ласки грає у королеву маріонеткової держави ельфів у Дол Блатанна.
Його Імператорська Величність, церемонно вклонився амбасадор, не може втручатися у справи Дол Блатанна, незалежного королівства, визнаного усіма сусідніми державами.
Але не Реданією. Для Реданії Дол Блатаннаце й надалі частина королівства Едірн. Хоча ви разом із ельфами й Кедвеном розділили Едірн на шматки, хоча від Лирії не залишилося lapis super lapidem, завчасно викреслювати ті королівства з мапи світу. Завчасно, екселенце. Втім, тут не час і не місце про це дискутувати. Нехай Франческа Фіндабайр поки що королює собі, ще прийде час на справедливість. А що із іншими бунтівниками й організаторами замаху на короля Візіміра? Що з Вільгефорцем з Роґґевену, що із Йеннефер з Венґерберга? Є підстави думати, що після поразки обидва вони втекли до Нільфгарду.
Запевняю, підвів голову амбасадор, що це не так. А якби дійшло до цього, то ручаюся, що не мине їх кара.
Вони завинили не перед вами, то й не вам належить їх карати. Щире прагнення справедливості, що є, як ви відмітили, fundamentum regnorum, імператор Емгир довів би, видавши нам отих злочинців.
Не можна відмовити у слушності вашому бажанню, визнав Шілярд Фітц-Естерлен, удаючи заклопотану усмішку. Втім, цих осіб в Імперії немає, це primo. Secundo, якби навіть потрапили вони туди, існує ж перепона. Екстрадиція виконується з вироку закону, у цьому разі схваленого імператорською радою. Зважте, ваша вельможносте, що розрив Реданією дипломатичних стосунківто акт недружній, і важко розраховувати на те, аби рада проголосувала за екстрадицію осіб, які шукають притулку, якщо екстрадиції цієї бажає недружня країна. Це була б безпрецедентна справа Хіба що
Хібащо?
Хіба що створити прецедент.
Не розумію.
Якщо королівство Реданія було б готовим видати імператору його підданого, схопленого тут посполитого злочинця, імператор і його рада мали б підставу відвзаємнити той жест доброї волі.
Дійкстра довго мовчав, справляючи враження, що дрімає або думає.
Про кого йдеться?
Прізвище злочинця Амбасадор удав, що намагається пригадати, врешті сягнув у сафянову теку за документом. Вибачте, memoria fragilis est Ось. Такий собі Кагір Мавр Диффрин еп Келлах. На ньому важкі звинувачення. Розшукується за вбивство, дезертирство, raptus puellae, насильство, крадіжку й фальсифікацію документів. Утікаючи від гніву імператора, дременув за кордон.
До Реданії? Далекий він обрав шлях.
Ваша вельможносте, легенько усміхнувся Шілярд Фітц- Естерлен, також не обмежує своїх інтересів виключно Реданією. Я не маю і тіні сумнівів, що якби злочинець виявився схопленим у будь-якому з союзницьких королівств, ваша вельможність знав би про те з рапортів своїх чисельних знайомих.