І як, кажете, зветься той злочинець?
Кагір Мавр Диффрин еп Келлах.
Дійкстра мовчав довго, вдаючи, що шукає у памяті.
Ні,сказав нарешті,не ловили нікого із таким іменем.
Справді?
Моя memoria не буває fragilis у таких справах. Мені шкода, екселенце.
Мені також, холодно промовив Шілярд Фітц-Естерлен. Особливо тому, що взаємна екстрадиція злочинців не здається мені у таких умовах можливою. Не стану більше стомлювати своєю присутністю вашу вельможність. Зичу здоровя та успіхів.
Навзаєм. Прощавайте, екселенце.
Амбасадор вийшов, виконавши кілька складних церемоніальних уклонів.
Поцілуй мене у sempiternum meam, хитрун, буркнув Дійкстра, схрещуючи руки на грудях. Орі! Вилазь!
Секретар, червоний від довго стримуваного кахикання і кашляння, показався з-за портьєри.
Чи Філіппа все ще сидить у Монтекальво?
Так, кхи-кхи. Із неюпані Ло-Антіль, Мерігольд і Мец.
За день-два може вибухнути війна, за мить кордон на Ярузі запалає, а вони сховалися десь у дикому замку! Бери перо, пиши. Любязна моя Філь Холера!
Я написав: «Дорога Філіппо».
Добре. Пиши далі. Може, зацікавить тебе, що дивак у шоломі із пірям, який на Танедді настільки ж таємниче зникнув, як і зявився, зветься Кагір Мавр Диффрин і що є він сином сенешаля Келлаха. Дивну ту особу розшукуємо не тільки ми, а, як виявилося, ще й служби Ваттьє де Рідо й люди того сучого сина
Пані Філіппа, кхи-кхи, не любить таких слів. Я написав: «тієї каналії».
Хай буде. Тієї каналії Стефана Скеллена. Ти знаєш настільки ж добре, як і я, дорога Філь, що розвідка Емгира пильно розшукує тільки тих агентів й емісарів, яким Емгир заприсягся залити сала за шкіру. Тих, які замість того, аби виконати наказ чи загинути, зрадили й наказу не виконали. Тож справа нині виглядає досить дивно, бо ми ж були впевнені, що накази того Кагіра стосувалися ловіння княжни Цірілли й доправлення її до Нільфгарду. Абзац. Хотів би я проговорити із тобою віч-на-віч ті дивні, але обґрунтовані підозри, які збудила в мені та справаяк і дещо неймовірні, але не позбавлені сенсу теорії, що в мене зявилися. Виражаю глибоку повагу, et cetera, et cetera.
* * *
Вона поїхала на південь по прямій, спершу берегом Стрічки, через Випалки, пізніше, перейшовши річку, мокрими ярами, що поросли мякенькими зеленими килимами зозулиного льону. Готова була закластися, що відьмак, не знаючи місцевості так добре, як вона, не стане ризикувати переправлятися на людський берег. Зрізаючи чималий, вигнутий у бік Брокілону вигин річки, вона мала шанс наздогнати його в околицях каскаду Кенн Трейсе. Подорожуючи швидко й без зупинок, вона навіть мала шанс його обігнати.
Зяблики не помилялися, коли цідили. Небо на півдні явно захмарилося. Повітря стало густим і важким, комарі й ґедзі надзвичайно докучливими й нахабними.
Коли вона вїхала у заплаву, зарослу зеленими ще горіхами й голим чорнявим жостером, відчула присутність. Не почула. Відчула. Тож знала, що це ельфи.
Вона стримала коня, аби приховані у гущавині лучники мали змогу добре її роздивитися. Також стримала й дихання. У надії, що не натрапила на занадто швидких на рішення.
Над перевішеним через круп коня козликом дзижчали мухи.
Шелест. Тихий свист. Вона свиснула у відповідь. Скойатаелі, наче духи, випірнули із заростей, а Мільва тільки тепер зітхнула вільніше. Знала їх. Належали вони до командо Койннеаха Де Рео.
Hael, сказала вона, сходячі з сідла. Quess va?
Ness, сухо відгукнувся ельф, імені якого вона не памятала. Caemm.
Трохи далі, на галявинці, стояли табором інші. Було їх щонайменше тридцятеро, більше, ніж нараховувало командо Койннеаха. Мільва здивувалася. Останнім часом загони білок скоріше танули, ніж зростали. Останнім часом зустрінуті командо були групками скривавлених обідранців, які втратили надію і ледь трималися у сідлах і на ногах. Ця командо була іншою.
Cead, Койннеахе, привіталася вона із командиром, який саме наближався.
Ceadmil, sorca.
Sorca. Сестричка. Так її звали ті, із ким вона була у дружбі, коли хотіли висловити повагу й симпатію. І те, що були вони не набагато зим старші за неї. Спочатку вона була для ельфів лише Dhoine, людиною. Пізніше, коли вона вже регулярно їм допомогала, казали на неї Aen Woedbeanna, «дівчина з лісу». Ще пізніше, пізнавши її краще, за прикладом дріад звали її Мільвою, Шулікою. Правдиве її імя, яке вона відкрила тим, з ким приятелювала найбільше, відвзаємнюючи такі само жести з їхнього боку, їм не подобалосявимовляли його «Mearya», із тінню гримаси, наче на їхній мові вважалося воно за щось недобре. І відразу переходили на sorca.
Куди ви? Мільва уважно роззирнулася, але й тепер не помітила ані поранених, ані хворих. На Восьму Милю? До Брокілону?
Ні.
Вона утрималася від подальших запитань, знала їх занадто добре. Їй вистачило кількох поглядів на їхні нерухомі, завмерлі обличчя, на перебільшений, демонстраційний спокій, із яким вони впорядковували амуніцію і зброю. Досить було одного уважного погляду у глибокі, бездонні очі. Знала, що йшли у битву.
З півдня небо темнішало, хмарилося.
А куди йдеш ти, sorca? запитав Койннеах, а потім кинув швидкий погляд на перевішеного через коня козла, посміхнувся легенько.
На південь, із прохолодою в голосі дала зрозуміти, що він помиляється. До Дресхоту.
Ельф перестав сміятися.
Людським берегом?
Принаймні до Кенн Трейсе. Вона знизала плечима. Біля каскадів я напевне повернуся на брокілонський бік, бо
Повернулася, почувши хропіння коней. Нові скойатаелі долучалися до й так вже чималої командо. Тих нових Мільва знала ще краще.
Кіаране! крикнула вона стиха, не приховуючи подиву. Торувіель! Шо ви тут робите? Я ж тільки перевела вас до Брокілону, а ви знову
Esscreasa, sorca, сказав серйозно Кіаран еп Дерб. Повязка на голові ельфа була поплямована кровю.
Так треба, повторила за ним Торувіель, спускаючись із сідлаобережно, аби не поранити ще більше руку, що висіла у лубках. Прийшли вісті. Ми не можемо стирчати у Брокілоні, коли важливий кожен лук.
Якби я знала, підібгала вона губи, не вовтузилася б із вами. Не підставляла б шию на переправі.
Вісті прийшли вчора вночі,тихо пояснила Торувіель. Ми не могли Не можемо у таку хвилину залишити своїх товаришів по зброї. Не можемо, зрозумій те, sorca.
Небо темнішало дедалі сильніше. Цього разу Мільва виразно почула грім.
Не їдь на південь, sorca, сказав Койннеах Де Рео. Йде гроза.
Та що мені гроза може Вона урвала себе, подивилася на нього уважніше. Ха! Значить, отакі вісті до вас дійшли? Нільфгард, так? Переходять Яругу в Соддені? Вдарять на Брюґґе? Тому ви вирушаєте?
Він не відповів.
Так, як у Дол Анґра. Вона глянула у його темні очі.Знову нільфгардський імператор вами скористається, аби ви людям тили колотили мечем і вогнем. А опісля імператор із королями мир укладе, а вас вибють. У вогні, який ви розпалите, самі й згорите.
Вогонь очищає. І гартує. Треба крізь нього пройти. Aenyellhael, ellea, sorca? По вашому: хрещення вогнем.
Миліший мені інший вогонь. Мільва відвязала козлика й скинула його на землю, під ноги ельфам. Такий, шо під рожном потріскує. Тримайте, аби ви у поході з голоду нє заслабли. Мені він уже нє потрібен.
Не їдеш на південь?
Їду.
Їду, подумала вона, їду швидко. Мушу застерегти того дурбецела-відьмака, мушу попередити, у яку завірюху він пакується. Мушу його повернути.
Не їдь, sorca.
Дай мені спокій, Койннеахе.
Іде з півдня гроза, повторив ельф. Іде велика буря. І великий вогонь. Схоронися у Брокілоні, сестричко, не їдь на південь. Зробила ти для нас досить, більше вжене можеш. І не мусиш. Ми мусимо. Esstedd, esse creasa! Наш час. Прощавай.
Повітря було важке й густе.
* * *
Телепроекційне закляття було складним, треба було його накладати спільно, зєднавши долоні й думки. Навіть тоді виявлялося, що це диявольськи велике зусилля. Бо й відстань була чималою. Прикриті повіки Філіппи Ейльгарт затремтіли, Трісс Мерігольд важко дихала, на високому чолі Кейри Мец виступили краплі поту. Тільки на обличчі Маргарити Ло-Антіль не видно було втоми.
У скупо освітленій кімнаті раптом стало світло, на темних панелях стін затанцювала мозаїка відблисків. Над круглим столом повисла куля, що ярилася молочним світлом. Філіппа Ейльгарт проскандувала кінцівку закляття, а куля опустилася навпроти, на один із дванадцяти приставлених до столу стільців. Усередині кулі зявилася невиразна постать. Картинка здригнулася, проекція була не дуже стабільною. Але швидко ставала виразнішою.
Ясна холера, пробурмотіла Кейра, витираючи чоло. Чи вони там, у Нільфгарді, не знають гламуру чи покращувальних чар?
Схоже, ні,ствердила Трісс кутиком губ. Про моду, видно, вони також не чули.
Ані про що таке, як макіяж, тихо сказала Філіппа. Але заразша, дівчата. І не витріщатися на неї. Треба стабілізувати проекцію і привітати нашу гостю. Підсиль мене, Рито.
Маргарита Ло-Антіль повторила формулу закляття і жест Філіппи. Образ кілька разів здригнувся, втратив імлисту непевність і неприродне світіння, контури й барви зробилися чіткими. Чародійки тепер могли ще уважніше придивитися до постаті на протилежному боці столу. Трісс закусила губу і зі значенням підморгнула Кейрі.
Жінка з проекції мала бліде обличчя із негарною шкірою, ніякі, позбавлені виразу очі, вузькі синюшні губи й трохи гачкуватого носа. Вона носила дивакуватого, гостроверхого, трохи мятого капелюха. З-під мякого краю спадало темне недоглянуте волосся. Враження непривабливості й занедбаності посилювали чорні, безформні й вільного крою шати, обшиті по руках кошлатою срібною ниткою. Вишивка являла собою півмісяць на тлі зірок. Була то єдина прикраса, яку носили нільфгардські чародійки.
Філіппа Ейльгарт устала, намагаючись не демонструвати надмірно біжутерію, мережива та декольте.
Шановна пані Ассіре, сказала. Вітаємо у Монтекальво. Ми дуже раді, що ти погодилася прийняти наше запрошення.
Я зробила те із цікавості,сказала неочікувано милим і мелодійним голосом чародійка з Нільфгарду, машинально поправляючи капелюха. Долоню вона мала худорляву, позначену жовтими плямами, нігті поламані й нерівні, схожеобгризені.Виключно з цікавості,повторила, і наслідки можуть виявитися для мене фатальними. Я просила б про пояснення.
І я відразу ж до них приступлю, кивнула Філіппа, даючи знак іншим чародійкам. Утім, спершу нехай мені дозволено буде прикликати проекції інших учасниць нашого зібрання і виконати взаємні презентації. Прошу про мить терпіння.
Чародійки знову обєднали долоні, спільно відновлюючи інкантації. Повітря у кімнаті задзвеніло, наче напружений дріт, з-під кесонів стелі знову стік на стіл сяючий туман, наповнивши приміщення миготінням тіней. Над трьома з незайнятих стільців виросли, пульсуючи світлом, сфери, всередині сфер замаячили контури постатей. Першою зявилася Сабріна Ґлевіссіг в абрикосовій, визивно декольтованій сукні із великим ажурним коміром-стійкою, що являв собою чудову оправу для завитого й узятого під діамантову діадему волосся. Поряд із нею із імлистого блиску випірнула проекція Шеали де Танкарвіль у чорних, обшитих перлами оксамитах, із шиєю, оповитою боа зі сріблястих лисів. Магічка з Нільфгарду нервово облизнула вузькі губи. Почекай на Франческу, подумала Трісс. Коли побачиш Франческу, чорний щуре, то в тебе оченята з орбіт вилізуть.
Франческа Фіндабайр не розчарувала. Ані препишною сукнею кольору бичачої крові, ані гордовитою зачіскою, ані рубіновим кольє, ані очима сарни, оточеними різким ельфійським макіяжем.
Вітаю, пані,сказала Філіппа, у замку Монтекальво, куди я дозволила собі запросити вас із метою обговорення певних справ непересічного значення. Мені шкода, що зустрічаємося ми у вигляді телепроекції. Але зустріч безпосередню не дозволяє нам ані час, ані відстань, що нас розділяє, ані ситуація, у якій усі ми опинилися. Я Філіппа Ейльгарт, пані цього замку. Як ініціаторка зустрічі й господиня, я дозволю собі провести представлення. Праворуч від мене сидить Маргарита Ло-Антіль, ректорка академії в Аретузі. Ліворуч від мене: Трісс Мерігольд з Марібору і Кейра Мец з Каррерасу. Далі Сабріна Ґлевіссіг з Ард Карайгу. Шеала де Танкарвіль прибула з Крейдену, з Ковіру. Франческа Фіндабайр, відома також як Еніда ан Гленна, нині володарка Долини Квітів. І нарешті Ассіре вар Анагід з Віковаро в Імперії Нільфгард. А зараз
А зараз я попрощаюся! крикнула Сабріна Ґлевіссіг, вказуючи на Франческу рукою в перснях. Ти занадто далеко зайшла, Філіппо! Я не маю наміру сидіти за одним столом із проклятою ельфійкою навіть як ілюзія! Кров на мурах та підлогах Ґарштангу ще не встигла вицвісти! А це ж вона пролила ту кров! Вона й Вільгефорц!
Я б просила зберігати пристойність. Філіппа обіруч сперлася на край столу. І холоднокровність. Вислухайте, що я маю сказати. Ні про що більше я не прошу. Коли я завершу, кожна з вас вирішить, чи залишитися, чи піти. Проекціядобровільна, її можна перервати у будь-яку хвилину. Єдине, про що я вас прошу, якщо ви вирішите піти, збережіть таємницю про цю зустріч.
Я знала! Сабріна рухалася так різко, що на мить випала з проекції.Таємна зустріч! Таємні рішення! Точніше кажучизмова! І цілком очевидно, проти кого вона спрямована. Чи ти з нас насміхаєшся, Філіппо? Бажаєш дотримуватися секретності перед нашими королями, перед колегами, яких ти не знайшла за необхідне запросити. А отам сидить Еніда Фіндабайр, яка з ласки Емгира вар Емрейса королює у Дол Блатанна, володарка ельфів, яка чинами й зброєю підтримує Нільфгард. Мало того, я зі здивуванням бачу на проекції цього залу чародійку з Нільфгарду. З якого це часу чародії з Нільфгарду перестали визнавати сліпе послушенство і рабський сервілізм до імператорської влади? Про які секрети ми тут говоримо? Якщо вона тут є, то за згодою і з відома Емгира! За його наказом! Як його очі й вуха!
Заперечую, спокійно промовила Ассіре вар Анагід. Ніхто не відає, що я беру участь у цій зустрічі. Мене попросили зберігати таємницю, я її зберігала й зберігаю. У тому числі й у своїх власних інтересах. Бо якби вийшло назовні, голови б я не зберегла. Бо саме на це спирається сервілізм чародіїв в Імперії. Вони мають на вибір сервілізм або ешафот. Я прийняла ризик. Заперечую, що я прибула сюди як шпигун. Довести це я можу лише одним чином: власною смертю. Досить буде зламати таємницю, про яку просить пані Ейльгарт. Досить буде, аби новина про нашу зустріч вийшла за ці стіни, і я втрачу життя.
Для мене розкриття секрету також мала б прикрі наслідки, чарівно посміхнулася Франческа. У тебе все ще є пречудова можливість для реваншу, Сабріно.
Я добиваюся реваншу іншими методами, ельфійко! Чорні очі Сабріни зловороже запалали. Якщо таємниця вийде на яв, то не з моєї вини чи необережності. Принаймні, не з моєї!
Чи ти щось маєш на увазі?
Вочевидь, втрутилася Філіппа Ейльгарт. Вочевидь, Сабріна дещо має на увазі. Вона делікатно нагадує пані про мою співпрацю з Сігізмундом Дійкстрою. Як начебто сама вона не має контактів із розвідкою короля Генсельта!
Є різниця! гарикнула Сабріна. Я не була три роки коханкою Генсельта! І тим більшекоханкою його розвідки!
Досить того! Замовкни!
Підтримую, раптом голосно сказала Шеала де Танкарвіль. Замовкни, Сабріно. Досить уже про Танедд, досить про шпигунські пригоди та адюльтер. Я прибула сюди не для того, аби брати участь у суперечках або вислухувати взаємні ресентименти та зневаги. Я також не зацікавлена у ролі медіаторки, і якщо мене запрошено з цією метою, то я заявляю, що це було даремно. Насправді я вже підозрюю, що участь моя у цьомударемна й непотрібна, що я втрачаю час, із трудом викроєний з моєї дослідницької роботи. Втім, я стримаюся від пресупозицій. Пропоную нарешті дати голос Філіппі Ейльгарт. Довідаємося нарешті про мету цього зібрання. Зрозуміємо ролі, у яких ми маємо тут виступати. Тоді без зайвих емоцій ми вирішимо, чи продовжувати виставу, чи опустити завісу. Секретність, про яку нас тут просили, зобовязує нас усіх. Із наслідками, які я, Шеала де Танкарвіль, особисто обіцяю тим, хто її не збереже.
Жодна з чародійок не ворухнулася і не вийшла. Трісс ані на мить не ставила під сумнів попередження Шеали. Самітниця з Ковіру не звикла кидати погрози на вітер.