Ґедзі її кусають. Падлюки зробилися заядлі і кровожерні, як воно перед грозою й буває. На півдні гримить і блискає все частіше.
Я помітив, відьмак глянув на небо, стримуючи кобилу. Вітер також інший. Морем віддає. Зміна погоди, точно кажу. Їдьмо. Піджени-но того опасистого мерина, Любистку.
Мій скакун зветься Пегасом.
А як же інакше. Знаєш що? Мою ельфійську кобилу ми також якось назвемо. Гммм
Може, Плітка? насмішкувато запитав трубадур.
Плітка, погодився відьмак. Красиво.
Ґеральте?
Слухаю.
Чи ти мав колись у житті коня, який би не звався Пліткою?
Ні,відповів відьмак після хвилини роздумів. Не мав. Підгони твого кастрованого Пегаса, Любистку. Перед нами далека дорога.
І вірно, буркнув поет. Нільфгард Скільки туди миль, як вважаєш?
Багато.
Дійдемо до зими?
Спочатку ми дійдемо до Вердену. Там обговоримо одні справи.
Які? Ти мене не відмовиш і не позбудешся. Стану тебе супроводжувати! Отак я вирішив.
Побачимо. Я сказавдавай дістанемося до Вердену.
А далеко ще? Ти знаєш ці місця?
Знаю. Ми біля каскада Кенн Трейс, перед нами місце, що зветься Сьома Миля. Ті пагорби над річкоюто Совині узгіря.
А ми їдемо на південь, за течією річки? Стрічка впадає в Яругу десь в околицях фортеці Бодрог
Ми поїдемо на південь, але цим берегом. Стрічка повертає на захід, а ми поїдемо лісами. Хочу дістатися до місця, яке зветься Дресхот, або Трикутник. Там сходяться кордони Вердену, Брюґґе й Брокілону.
А звідти?
До Яруги. І до гирла. До Цінтри.
А потім?
А потім побачимо. Якщо це взагалі можливо, змусь свого мерзотного Пегаса до трохи швидшої ходи.
* * *
Злива наздогнала їх під час переправи, на самій середині річки. Спершу зірвався різкий вихор, по-справжньому ураганними поривами шарпаючи волосся й опанчі, січучи обличчя листям і патиками, здертими з прибережних дерев. Криками й ударами пяток вони підігнали коней, пінячи воду, рушили у бік берега. Тоді вітер раптом стих, і вони побачили сіру стіну дощу, що сунула на них. Поверхня Стрічки побіліла й закипіла, наче хтось з неба кидав до річки мільярди свинцевих кульок.
Перш ніж вони виповзли на берег, їх наскрізь промочило. Поспішно сховалися у лісі. Крони дерев створювали над їхніми головами густий зелений дах, але не був то дах, що міг би схоронити від такої зливи. Дощ швидко посік і схилив листя, за хвилину в лісі лило так само, як на відкритому просторі.
Вони загорнулися в опанчі, накинули каптури. Серед дерев запанувала темрява, яку освітлювали тільки блискавкиставали все частішими. Раз у раз гриміло, протягло і з приголомшливим гуркотом. Плітка полохалася, тупала й танцювала. Пегас зберігав незворушний спокій.
Ґеральте! дерся Любисток, намагаючись перекричати черговий грім, що котився над лісом, наче гігантський віз. Зупинімося! Заховаємося десь!
Де? відкрикувався відьмак. Їдь!
І їхали.
Через якийсь час дощ явно вщух, вихор знову зашумів у кронах дерев, громовий гуркіт перестав свердлити вуха. Вони виїхали на стежку серед густого вільшаника. Потім на галявину. На галявині ріс величезний бук, під його гілками, на товстому й широкому килимі бурого листя і горішника стояв запряжений парою мулів віз. На козлах сидів візниця і цілився в них з арбалета. Ґеральт вилаявся. Лайку заглушив грім.
Опусти арбалет, Колодо, сказав низький чоловік у соломяному капелюсі, відвертаючись від стовбура бука, підскакуючи на одній нозі й завязуючи штани. То не ті, на кого ми чекаємо. Але то клієнти. Не лякай клієнтів. Часу в нас небагато, але поторгувати ми завжди встигнемо!
Що за диявол? забурчав Любисток за спиною Ґеральта.
Підїжджайте ближче, панове ельфи! закричав чоловік у капелюсі.Не бійтеся, я своя людина. Ness a tearth! Va, Seidhe. Ceadmil! Я свій, ельф розуміє? Поторгуємо? Ну, підїжджайте сюди, під бука, тут не так на голову ллє!
Ґеральт не дивувався помилці. Обидва вони із Любистком були вкутані в сірі ельфійські опанчі. Він сам носив отриманий від дріад кубрак із улюбленим ельфами рослинним орнаментом, сидів на коні із типово ельфійською збруєю і з характерно оздобленими трензелями. Обличчя його частково заслоняв каптур. Щодо красунчика Любистка, то його вже сприймали раніше за ельфа чи напівельфа, особливо з того часу, як він почав носити волосся до плеч і звик інколи навивати його розжареними щипцями.
Обережно, буркнув він, злазячи. Ти ельф. Рота без потреби не роззявляй.
Чому?
То гавекари.
Любисток стиха засичав. Знав, про що йдеться.
Усім правлять гроші, а попит викликає пропозицію. Ельфи, які гуляли лісами, накопичували ліквідні, але непотрібні їм трофеї і потерпали від нестачі зброї та амуніції. Так народилася лісова переїжджа торгівля. І рід людей, які такою торгівлею займалися. На просіках, стежках, вирубках і галявинах тихцем зявлялися вози спекулянтів, що торгували із білками. Ельфи звали їх havсaaren, словом, яке неможливо перекласти, але яке асоціювалося із хижацькою пожадливістю. Серед людей розповсюдився термін «гавекари», а слово асоціювалося зі ще паскуднішими справами. Бо паскудними були й ті люди. Жорстокі й безжальні, вони не відступали ні перед чим, навіть перед убивством. Схоплений військом гавекар не міг розраховувати на милосердя. А тому він і сам не звик його виказувати. Зустрівши по дорозі когось, хто міг видати його солдатам, без роздумів тягнувся за арбалетом чи ножем.
Тож влипли вони добряче. На щастя, гавекари сприйняли їх за ельфів. Ґеральт щільніше прикрив обличчя каптуром і почав міркувати, що буде, коли маскарад розкриється.
Ото плюскає,потер руки торговець. Ллє, наче хто у небі діру зробив! Бридкий tedd, ellea? Аленічого, для справ поганої погоди немає. Є тільки поганий товар і погані гроші, хе-хе! Розуміє ельф?
Ґеральт кивнув, Любисток буркнув щось невиразне з-під каптура. На їхнє щастя, погордливе ставлення ельфів до торгівлі із людьми було повсюди відоме й нікого не дивувало. Втім, візниця не відкладав арбалет, а це не був добрий знак.
Від кого ви? З якої командо? гавекар, як будь-який серйозний торговець, не давав себе збити відчуженістю і маломовністю клієнтів. Від Койннеаха Де Рео? Від Ангуса Брі-Крі? Чи, може, від Ріордаїна? Ріордаїн, я знаю, тиждень тому під корінь витяв королівських комірників, що їхали підводами, а у підводах була зібрана данина. Монетою, не зерном. А я за плату не беру ані зерна, ані дьогтю, ані лахів, кровю поплямованих, а з трофеїв візьму тільки чи норку, чи соболя із горностаєм. Але наймиліша мені монетка, камінчики й коштовності! Якщо маєте, то можемо й поторгувати! А товарчик у менеперший сорт! Evelienn vara en ard scedde, ellea, розуміє ельф? Я все маю. Гля.
Торговець підійшов до возу, відтягнув край мокрого полотна. Вони помітили мечі, луки, пучки стріл, сідла. Гавекар погрібся у товарі, витягнув одну зі стріл. Наконечник був гачкуватий і надпиляний.
В інших ви такого не знайдете, сказав хвалькувато. Інші купці трясуться, зайці йохані, бо за такі наконечнички кониками розривають, як кого де із ними схоплять. Але я знаю, що білкам любе, клієнтпан наш, а торговельки без ризичку нема, аби профітик був! У мене наконечники роздільні по девять оренів за дюжину. Naevde aen tvedeane, ellea, розуміє сейдхе? Клянуся, ніякої обдиралівки, сам я небагато заробляю, голівками діточок своїх клянуся. Три дюжинки як відразу візьмете, то шість відсотків знижки з ціни дам. Вигодка, клянуся, чиста вигодка Гей, сейдхе, вара від фургону!
Любсток наполохано відсмикнув руку від брезенту, глибше насунув каптур на очі. Ґеральт невідомо який раз прокляв про себе невгамовну цікавість барда.
Mirme vara, забурмотів Любисток, піднімаючи руку у вибачливому жесті. Squaessme.
Без образ, вишкірив зуби гавекар. Але туди не можненько заглядати, бо там на возі інший товарець лежить. Але не на продаж, не для сейдхе. Замовлений, хе-хе. Ну, але ми тут шури-мури Грошики покажіть.
Починається, подумав Ґеральт, дивлячись на напятий арбалет візниці. Мав він підстави вважати, що вістря тієї стріли могло виявитися гаверкарським роздільним фокусом, що, потрапляючи у черево, виходить зі спини у трьох, а інколи і в чотирьох місцях, роблячи з внутрішніх органів простреленого дуже гидкий гуляш.
Ness tedd, сказав він, удаючи співучий акцент. Tearde. Mireann vara, vaen vort. Повернемося із командо, тоді торгівля. Elle? Розуміє dhoine?
Розуміє,гавекар сплюнув. Розуміє, що ви голі-босі, товар хочете взяти, а грошви немає. Геть пішли! І не повертайтеся, бо я тут із важливими особами маю бачитися, і вам тим особам безпечніше на очі не попадатися. Давайте до
Він урвався, почувши форкання коня.
Хай йому дідько! гарикнув. Запізно! Вони вже тут! Морди під каптури, ельфи! Не рухатися й ані пари з вуст! Колодо, дурню, відклади ти той арбалет, швиденько!
Шум дощу, громи й килим листя тлумили стукіт копит, дякуючи чому вершникам удалося підїхати непомітно й миттєво оточити бук.
Це не були скойатаелі. Білки не носили обладунку, а восьмеро кінних, що оточували дерево, полискували залитим дощем металом шоломів, наплічників і кольчуг.
Один із вершників наблизився ступом, здійнявся над гавекаром, наче гора. І сам був відповідного зросту, а ще сидів на могутньому бойовому жеребчику. Броньовані плечі його прикривала вовча шкіра, обличчя затуляв шолом із широким виступаючим наносником, що сягав аж до нижньої губи. У руці чужак тримав грізний на вигляд клевець.
Рідо! гукнув хрипко.
Фаойльтіарна! закричав у відповідь торговець трохи деренчливим голосом.
Вершник наблизився ще більше, схилився у сідлі. Вода струменем стікала зі сталевого наносника просто на карваш і зловороже поблискуючий дзьоб клевця.
Фаойльтіарна! повторив гавекар, вклоняючись у пояс. Зняв капелюха, дощ миттєво приліпив йому до черепа ріденьке волосся. Фаойльтіарна! Я свій, пароль і відзив знаю Від Фаойльтіарни їду, ваша вельможносте Чекаю тут, як умовлено було
Що ото за одні?
Ескорт мій. Гавекар схилився ще більше. Ельфи, значиться
Бранець?
На возі. У труні.
У труні? Грім частково заглушив лютий рик вершника у шоломі з наносником. Це тобі не минеться! Пан де Рідо явно наказав, аби бранця живим доставили!
А живий він, живий, поспішно пробелькотів торговець. Як було наказано У труну посаджений, але живий Не моя була то ідея, з труною тією, ваша вельможносте То Фаойльтіарна
Вершник стукнув клевцем об стремено, дав знак. Троє кінних зіскочило з сідел і стягнули брезент з фургону. Як викинули на землю сідла, попони і вязанки упряжі, у світлі блискавок Ґеральт і справді помітив труну зі свіжої сосни. Втім, не приглядався занадто уважно. Відчував морозний холод на кінцях пальців. Знав, що тут станеться за хвилю.
Як же це, ваша вельможносте? відізвався гавекар, дивлячись, як товари летять на мокре листя. Добро ви мені з воза вигортаєте?
Купую все це. Разом із упряжкою.
Аааа на зарослу морду торговця виповзла ласа усмішка. То інша справка. То буде Дайте подумати Пять сотенок, з дозволу вашої шляхетності, якщо у темерській валюті. Якщо ж вашими флоренами, то чотириста і пять.
Так дешево? пирхнув вершник, страшно усміхаючись з-під наносника. Наблизься.
Любистку, увага, просичав відьмак, непомітно розстібаючи застібку плаща.
Гримнуло. Гавекар наблизився до вершника, наївно розраховуючи на найбільший виторг у своєму житті. І був це виторг, найбільший у його життіможе, не найкращий, але точно останній. Вершник звівся у стременах і з розмаху вбив йому клевець у лисувате тімя. Торговець упав без звуку, затрясся, затріпотів руками, проорав підборами мокрий килим листя. Хтось із тих, які вправлялися на возі, накинув ремінь на шию візниці, затягнув, другий підскочив, дзиґнув кинджалом.
Один із вершників ривком підняв арбалет до плеча, цілячись у Любистка. Втім, Ґеральт уже мав у руці меча, викинутого з возу гавекара. Перехопивши зброю за середину леза, кинув нею, наче дротиком. Прошитий арбалетник звалився з коня, усе ще із виразом безкінечного здивування на обличчі.
Тікай, Любистку!
Любисток скочив до Пегаса й диким стрибком злетів у сідло. Втім, стрибок виявився таки занадто диким, а поетові бракувало вправності. Не зумів втриматися у сідлі й злетів на землю на протилежний бік коня. І це врятувало йому життя, клинок меча вершника, який саме атакував, із сичанням перетяв повітря над вухами Пегаса. Мерин наполохався, сіпнувся, вдарив копитами коня нападника.
То не ельфи! гарикнув вершник у шоломі із наносником, дістаючи меча. Живими брати! Живими!
Один із тих, хто зіскочив з возу, замислився над наказом, завагався. Але Ґеральт уже встиг добути власного меча й не вагався ані секунди. Запал двох інших дещо остудила кров, що бризнула на них фонтаном. Відьмак скористався тим і зарубав другого. Але вершники вже насідали. Він вивернувся з-під їхніх мечів, парирував удари, виконав ухиляння і раптом відчув різкий біль у правому коліні, відчув, як падає. Не був поранений. Підлікована у Брокілоні нога різко і без попередження відмовила слухатися.
Піший, який замірювався на нього обухом сокири, раптом охнув і заточився, наче хтось сильно пхнув його. Раніше, ніж він упав, відьмак помітив стрілу із довгим оперенням, що до половини увіткнулася у бік нападника. Любисток кричав, крики його заглушав грім.
Учеплений у колесо возу Ґеральт у світлі блискавки помітив світловолосу дівчину із напятим луком, яка вискакувала з вільшаника. Вершники також її помітили. Не могли не помітити, бо один із них саме перевалювався через кінський зад із горлом, перетвореним стрілою на кармінову кашу. Троє тих, що залишилися, у тому числі й командир у шоломі із наносником, сходу оцінили небезпеку і з вереском погнали галопом у напрямку лучниці, ховаючись за шиями коней. Вважали, що кінська шия є достатнім захистом від стріл. Помилялися.
Марія Баррінг, звана Мільвою, напяла лук. Цілилася спокійно, із тятивою, притиснутою до обличчя.
Перший з атакуючих скрикнув і зсунувся з коня, нога його застрягла у стремені, підковані копита його просто розчавили. Другого стріла майже змела з кульбаки. Третій, командир, був уже близько, звівся на стременах, підняв меч для удару. Мільва навіть не здригнулася, безстрашно дивлячись на нападника, напяла лук і з відстані пяти кроків всадила йому стрілу просто в обличчя, поряд із сталевим наносником. Стріла пройшла навиліт, збивши шолом. Кінь не сповільнив галопу, позбавлений шолому і значної частини черепа вершник кілька хвилин сидів у сідлі, потім потихеньку перехилився і плеснув у калюжу. Кінь заіржав і побіг далі.
Ґеральт важко встав, помасажував ногу, що боліла, алео, диво! здавалася цілком справною, міг без зайвих клопотів стати на неї, міг ходити.
Поряд бився на землі Любисток, намагаючись скинути труп із розірваним горлом, що його придавлював. Обличчя поета мало колір негашеного вапна.
Мільва наблизилася, по дорозі вирвавши стрілу із убитого.
Дякую тобі,сказав відьмак. Любистку, подякуй. Це Мільва Баррінг. Дякуючи їй ми живі.
Мільва вирвала стрілу з другого трупа, оглянула скривавлений наконечник. Любисток пробурмотів щось невиразно, схилився у куртуазному, хоча й трохи невпевненому поклоні, після чого впав на коліна й виблював.
І хто отой-но? лучниця витерла вістря об мокру траву, всадила стрілу в сагайдак. Дружбан твій, відьмаче?
Так. Зветься Любистком. Він поет.
Поет Мільва глянула на трубадура, якого вивертало сухими вже позивами, тоді підвела очі.Тада розумію. А чого не розумію, то шо він тут ригає замість дє у тиші рими складати. Зрештою, нє моя справа.
У певній мірі твоя. Ти йому шкіру врятувала. Як і мені.
Мільва обтерла забризкане дощем обличчя, на якому все ще можна було помітити відтиск тятиви. Хоча стріляла вона кілька разів, відбиток був тільки одинтятива щоразу притискалася у тому самому місці.
Я у вільшанику вже була, як ви із гавекаром балакали, сказала. Нє хтіла, шоб той гад мене помітив, та й потреби нє було. А тоді оті вторі підїхали і почалася різанина. А ти кількох непогано розпанахав. Умієш із мечем вправлятися, треба признати. Хай і кульгавий. Тре було тобі ще у Брокілоні лишитися, кульгавість лікувати. Як зірвеш, то до кінця життя шкутильгати можеш, ти ж розумієш?
Переживу.
Та і я так думаю. Бо я за тобою слід у слід їхала, аби тебе попередити. І завернути. Нічо з твоєї поєздки нє вийде. На півдні війна. Від Дресхота на Брюґґе нільфгардські війська пруть.