Анджей СапковськийВідьмак. Меч призначення
Обережно! Ненормативна лексика!
Межа можливого
І
Не вийде звідти, кажу ж вам, промовив прищавий, упевнено киваючи. Уже година з чвертю, відколи туди заліз. Уже по ньому.
Міщани, зюрмившись серед руїн, мовчали, вдивляючись у зяючий чорний отвір у руїнахнапівзавалений вхід до підземелля. Товстун у жовтому кубраку переступив з ноги на ногу, відкашлявся й стягнув з голови мятий берет.
Почекаймо ще, сказав, обтираючи піт з рідких брів.
Чого? чмихнув прищавий. Там, у льохах, василіск сидить, чи ви, войте, забули? Хто туди входить, тому гаплик. Чи мало там людей загинуло? То чого нам чекати?
Але ж ми домовлялися, невпевнено буркнув товстун. Як же воно?
Із живим ви, войте, домовлялися, заговорив товариш прищавого, велетень у шкіряному різницькому фартусі.А зараз він мертвий, це точнісінько, наче сонце на небі. Наперед було відомо, що на погибель іде, як й оті інші. Він же навіть без дзеркала поліз, з мечем тільки, а без дзеркала василіска не забити, кожен про те зна.
Заощадили ви грошики, войте, додав прищавий. Бо й платити за василіска нема кому. Тож спокійнісінько йдіть собі додому. А коня та речі чаклуна ми візьмемо, чого добру пропадати.
Ага, сказав різник. Кобилка файна, та й вюки незле напхані. Заглянемо, що там усередині.
Як же воно? Шановні?
Мовчіть, войте, і не втручайтеся, бо ґуля вискочить, застеріг прищавий.
Файна кобилка, повторив різник.
Облиш того коня у спокої, любчику.
Різник повільно повернувся у бік чужинця, який вийшов з-за муру, з-за спин людей, які зюрмилися навколо входу до льоху.
Чужак мав кучеряве густе каштанове волосся, брунатну туніку поверх підбитого ватою каптану, високі їздові чоботи. І жодної зброї.
Відійди від коня, повторив уїдливо. Бо що воно? Чужий кінь, чужі вюки, чужа власність, а ти піднімаєш на неї свої каправі очиська, тягнеш до неї свої паршиві лапи? Чи так годиться?
Прищавий, потроху засовуючи руку за пазуху куртки, глянув на різника. Різник кивнув, повів підборіддям у бік групи, і звідти вийшло ще двійко: кремезних, коротко стрижених. Обидва мали палиці, такі, якими на різниці глушать тварин.
І хто ви такий, запитав прищавий, не виймаючи руку з-за пазухи, щоби патякати, що годиться, а що ні?
Нема тобі до того діла, любчику.
Зброї не носите.
Правда. Чужак посміхнувся ще уїдливіше. Не ношу.
Це недобре. Прищавий вийняв руку з-за пазухи, разом із довгим ножем. Це дуже недобре, що не носите.
Різник також витягнув ножа, великого, наче мисливський корд. Ті двоє ступили уперед, піднімаючи палиці.
Не мушу носити, сказав чужак, не рухаючись із місця. Моя зброя зі мною ходить.
З-за руїн мяким упевненим кроком вийшли дві молоді дівчини. Натовп одразу розступився, відсахнувся, порідшав.
Обидві дівчини посміхнулися, блискаючи зубами, примружуючи очі, з кутиків яких бігли до вух широкі сині смуги татуювань. На міцних стегнах, що видніли з-під рисячих шкір, та на голих зграбних руках вище кольчужних рукавичок грали мязи. З-за плечей, також захищених кольчугами, стирчали руківя шабель.
Прищавий повільно зігнув коліна, опустив ножа на землю.
Із діри в руїнах почувся стукіт каміння, хрускіт, після чого з темряви виринули долоні й вчепилися у вищерблений край муру. За долонями зявилисяпо черзіголова із білим, припорошеним цегляним пилом волоссям, бліде обличчя, руківя меча, що видніло з-за плеча.
Натовп загудів.
Біловолосий, горблячись, витягнув з діри щось дивне, чудернацьке тіло, вишмаруване у просякнутому кровю пилу. Тримаючи створіння за довгий ящірковий хвіст, він мовчки кинув його під ноги товстому войту. Війт відскочив і перечепився об повалений фрагмент муру, дивлячись на закривавлений пташиний дзьоб, перетинчасті крила й серповидні кігті на вкритих лускою лапах. На роздуте горло, колись кармінове, а заразбрунатно-руде. На шклисті, запалі очі.
Оцевасиліск, сказав біловолосий, обтрушуючи штани від куряви. Відповідно до умови. Мої двісті лінтарів, якщо ваша ласка. Чесних лінтарів, не пообрізуваних. Попереджаюя перевірю.
Війт тремтячими руками вигріб капшук. Біловолосий роззирнувся, на мить зупинив погляд на прищавому, на ножі, що лежав у того біля ноги. Подивився на чоловіка у брунатній туніці, на дівчат у рисячих шкірах.
Як завжди, сказав, виймаючи капшук із тремтячих рук війта. Ризикую для вас шиєю за малий грош, а ви тим часом підбираєтеся до моїх речей. Ніколи, най вас зараза, не змінитеся.
І пальцем не торкнулися, замимрив різник. Ті двоє із палицями давно розчинилися у натовпі.І пальцем ваших речей не торкнулися, пане.
Я дуже радий, посміхнувся біловолосий. Побачивши його посмішку, що, наче рана, розквітла на блідому обличчі, натовп почав швиденько розходитися. І тому, братику, тебе я також і пальцем не торкнуся. Підеш собі з миром. Але підеш швидесенько.
Прищавий, задкуючи, намагався відступити. Прищі на його раптом зблідлому обличчі стали до бридкого помітними.
Гей, почекай, сказав до нього чоловік у брунатній туніці.Я про дещо забув.
Про що пане?
Ти вийняв проти мене ножа.
Вища з дівчат раптом гойднулася на широко розставлених ногах, крутнулася у стегнах. Шабля, невідомо коли вийнята, різко свиснула у повітрі. Голова прищавого підлетіла вгору й по дузі, впала до зяючого отвору льоху. Тіло пласко й важко, наче зрубане дерево, гепнулося поміж покришеної цегли. Натовп одноголосо заверещав. Друга дівчина, із долонею на руківї, спритно обернулася, захищаючи тили. Не було потреби. Натовп, штовхаючись і спотикаючись об руїни, щосили втікав до міста. На чолі, підстрибуючи, гнав війт, лише на кілька саженів випереджаючи величезного різника.
Красивий удар, холодно прокоментував біловолосий, долонею в чорній рукавичці заслоняючи очі від сонця. Красивий удар зерріканською шаблею. Схиляю чоло перед вправністю та вродою вільних воїтельок. ЯҐеральт із Рівії.
А я, незнайомець у брунатній туніці вказав на тьмяний герб на грудях, на якому було зображено рядок із трьох чорних птахів на тлі одноманітно-золотого поля, Борх Три Галки. А це мої дівчата, Тея і Вея. Так я їх зву, бо на їхніх справжніх іменах можна язик собі відгризти. Обидві, як ти слушно зауважив, є зерріканками.
Здається мені, дякувати треба за коня і речі саме вам. Тождякую вам, воїтельки. Дякую і вам, пане Борху.
Три Галки. І давай без того «пана». Чи тебе щось затримує у тій місцині, Ґеральте із Рівії?
Аж ніяк.
Чудово. Маю пропозиціюнедалеко звідси, на розстані до річного порту, є шинок. Зветься він «Під Задумливим Драконом». Тамтешня кухня не має собі рівні у всій околиці. Я саме збираюся туди, сподіваючись на вечерю та ночівлю. Було б добре, якби ти захотів скласти мені компанію.
Борху. Біловолосий відвернувся від коня й глянув у ясні очі незнайомця. Я не хотів би, щоб між нами вкралися якісь недомовленості. Явідьмак.
Я здогадався. А сказав ти це таким тоном, наче мовив: «Япрокажений».
Є такі,сказав Ґеральт повільно, хто волів би компанію прокажених, аніж товариство відьмака.
Є і такі,засміявся Три Галки, які воліли б вівцю, аніж дівчину. Що ж, можна лише їм поспівчувати, тим і іншим. Повторюю пропозицію.
Ґеральт стягнув рукавичку й потиснув простягнену йому долоню.
Приймаю, тішуся з нового знайомства.
Тож у дорогу, бо щось я зголоднів!
ІІ
Шинкар протер ганчіркою зашкарублі дошки столу, вклонився й посміхнувся. Не мав двох передніх зубів.
Та-ак Три Галки якусь на мить вдивлявся у закіптюжену стелю й у павуків, які там дуріли. Спершу Спершу пива. Щоб двічі не ходитиціле барильце. А до пива Що ти можеш запропонувати до пива, любчику?
Сир? ризикнув шинкар.
Ні,скривився Борх. Сир буде на десерт. До пива ми хочемо чогось кислого й гострого.
Слухаюся. Шинкар посміхнувся ще ширше. Два передні зуби були не єдиними, яких йому бракувало. Вугорки із часником в олії та оцті або ж мариновані стручки зеленої паприки
Оце діло. І те, й те. А потім юшки, такої, як я колись тут їв, плавали у ній різні молюски, рибки й інше смаковите сміття.
Юшка бокорашів?
Саме так. А потім печене ягня із цибулею. А потім копу раків. Кропу кинь до горнятка, скільки влізе. А тодіовечий сир і салат. А тоді подивимося.
Слухаюся. Для всіх чотири, значиться, рази?
Вища зерріканка заперечливо похитала головою, промовисто поплескала себе по талії, обтягненій тісною лляною сорочкою.
Я й забув. Три Галки підморгнув Ґеральту. Дівчата дбають про фігури. Пане господарю, ягнятину тільки нам двом. Пиво давай зараз, разом із тими вугорками. А з рештоюхвильку зачекай, аби не вихололо. Ми сюди не жерти прийшли, а статечно спілкуватися.
Розумію. Шинкар уклонився знову.
Метикуватість при твоєму фаховісправа важлива. Дай-но руку, любчику.
Брязнули золоті монети. Корчмар роззявив рота до межі можливого.
Це не завдаток, повідомив Три Галки. Цезгори. А тепер іди собі на кухню, добра людино.
В алькові було тепло. Ґеральт розстібнув пояс, стягнув каптан і закатав рукави сорочки.
Бачу, сказав, що від браку готівки ти не потерпаєш. Живеш із привілеїв лицарського стану?
Почасти, усміхнувся Три Галки, не вдаючись у подробиці.
Вони швидко впоралися з вугорками й чвертю барильця. Обидві зерріканки також не жаліли для себе пива, обидві ж помітно повеселішали. Шепотілися собі про щось. Вея, та, що була вищою, раптом вибухнула коротким гортанним сміхом.
Дівчата загальною розмовляють? тихо запитав Ґеральт, слідкуючи за ними краєм ока.
Слабенько. І вони не балакучі. Що й добре. Як тобі отой суп, Ґеральте?
М-м
Випємо.
М-м
Ґеральте. Три Галки відклав ложку й елегантно чхнув. Повернімося на хвильку до нашої дорожньої розмови. Я зрозумів, що ти, відьмаче, подорожуєш з одного кінця світу на інший його кінець, а дорогою, якщо трапляється якась потвора, її убиваєш. І з того маєш грош. У цьому полягає відьмачий фах?
Більш-менш.
А буває так, що тебе кудись викликають спеціально? На, скажімо, спеціальне замовлення. Тоді щоти їдеш і його виконуєш?
Залежить від того, хто викликає і навіщо.
Іза скільки?
Це також. Відьмак стенув плечима. Усе дорожчає, а жити треба, як говорила одна моя знайома чарівниця.
Доволі вибірковий підхід, дуже практичний, я б так сказав. Але ж у цьому коріниться якась ідея, Ґеральте. Конфлікт сил Порядку із силами Хаосу, як говорив один мій знайомий чарівник. Я уявляв собі, що ти виконуєш місію, борониш людей від Зла, завжди і всюди. Без різниці. Стоїш на одному з боків частоколу.
Сили Порядку, сили Хаосу. Страшенно гучні слова, Борху. Ти конче хочеш поставити мене на якийсь бік частоколу у конфлікті, який, повсюдно вважається, є вічним, таким, що розпочався задовго до нас і триватиме, коли нас давно вже не буде. На чиєму боці коваль, який підковує коней? Наш шинкар, який, власне, біжить сюди із казаном баранини? Що, на твою думку, розмежовує Хаос та Порядок?
Це дуже проста справа. Три Галки глянув йому просто у вічі.Те, що являє собою Хаос, є загрозою, є агресивною стороною. А порядокце сторона, якій загрожують, яка потребує захисту. Потребує захисника. А, випємо. І беремося за ягня.
Слушно.
Зерріканки, які дбали про форми, зробили перерву в їжі, яку заповнили питтям у прискореному темпі. Вея, схилившись до плеча товаришки, знову щось шепотіла, торкаючись косою поверхні столу. Тея, нижча, засміялася голосно, весело мружачи татуйовані повіки.
Так, сказав Борх, обгризаючи кістку. Продовжимо розмову, якщо дозволиш. Я зрозумів, що ти не надто хочеш ставати по якийсь бік Сил. Ти виконуєш свою роботу.
Виконую.
Але конфлікту Хаосу й Порядку ти не уникнеш. Хоч ти й зробив оте порівняння, ти не коваль. Я бачив, як ти працюєш. Входиш до підземелля у руїнах і виносиш звідти посіченого василіска. Є, любчику, різниця між підковуванням коней і вбиванням василісків. Ти сказав, що як плата достойна, то рушиш на край світу й прикінчиш те створіння, на яке тобі вкажуть. Наприклад, лютий дракон спустошує
Поганий приклад, сказав Ґеральт. Бач, одразу заважають тобі оті Хаос і Порядок. Бо драконів, які, безсумнівно, представляють Хаос, я не вбиваю.
Як це? Три Галки облизав пальці.Нічого собі! Адже серед потвор дракон чи не найвредніший, найжорстокіший і найлихіший. Мерзотніший за інших гад. Нападає на людей, палить вогнем і викрадає тих, ну, дівиць. Мало ти розповідей чув? Бути не може, щоб ти, відьмак, не мав на своєму рахунку пари драконів.
Я не полюю на драконів, сказав Ґеральт сухо. На вилохвостівтак. На ослизгів. На літавиць. Але не на драконів, хоч зелених, хоч чорних чи червоних. Просто візьми до уваги.
Ти мене здивував, сказав Три Галки. Ну, добре, я узяв до уваги. Зрештою, досить нам про драконів, бачу на горизонті щось червоне, і це напевне наші раки. Випємо!
Вони із хрустом ламали зубами червоні панцирі, висмоктували біле мясо. Солона вода, щипаючи, стікала їм аж на запястки. Борх наливав пиво, вже шкрябаючи ковшем по дну барильця. Зерріканки розвеселилися ще більше, обидві розглядалися по корчмі, зловісно посміхаючись, відьмак був упевнений, що вони шукали лише оказії для скандалу. Три Галки, схоже, теж це помітив, бо раптом погрозив раком, якого тримав за хвоста. Дівчата захихотіли, а Тея, склавши губи наче для поцілунку, підморгнулана її татуйованому обличчі це справляло жахливе враження.
Дикі вони, наче лісові кішки, буркнув Три Галки до Ґеральта. Треба за ними пильнувати. У них, любчику, шух-фухі на підлозі, невідомо звідки, купа кишок. Алеварті вони будь-яких грошей. Аби ти знав, що вони вміють
Знаю, кивнув Ґеральт. Не знайти кращого ескорту. Зерріканкиприроджені войовниці, з дитинства привчені до битви.
Не про те кажу. Борх виплюнув на стіл ракову клешню. Я мав на увазі, які вони у ліжку.
Геральт неспокійно кинув оком на дівчат. Обидві усміхалися. Вея блискавичним, майже непомітним рухом сягнула до миски. Дивлячись на відьмака примружившись, із тріском розгризла панцир. Губи її блищали від солоної води. Три Галки задоволено ригнув.
Значить, Ґеральте, сказав він, ти не полюєш на драконів, зелених та інших кольорових. Я узяв те до відома. А чому, якщо можна запитати, говориш тільки про ці три кольори?
Чотири, якщо бути точним.
Ти казав про три.
Тебе цікавлять дракони, Борху. Якась особлива причина?
Ні. Виключно цікавість.
Ага. Із тими кольорамице так заведено описувати драконів. Хоча опис той не точний. Дракони зелені, найпопулярніші, скоріше сіруваті, наче звичайні ослизги. Червоні і справді червонуваті чи цеглясті. Великих драконів темно-брунатного кольору називають чорними. Найрідкіснішіце білі дракони. Я таких ніколи не бачив. Водяться на далекій Півночі. Так кажуть.
Цікаво. А знаєш, про яких ще драконів я чув?
Знаю. Ґеральт ковтнув пива. Про тих самих, про яких чув і я. Про золотих. Таких немає.
На якій підставі ти таке стверджуєш? Бо ніколи їх не бачив? Але ж і білого ти ніколи не бачив.
Не в тому річ. За морями, в Офірі та Занґвебарі, є білі коні у чорну смужку. Їх я також ніколи не бачив, але знаю, що вони існують. А золотий драконце створіння міфічне. Легендарне. Як-то фенікс, наприклад. Феніксів і золотих драконів немає.
Вея, спершись на лікті, дивилася на нього з цікавістю.
Мабуть, ти знаєш, що говориш, бо ти жвідьмак. Борх налив собі пива з барильця. Утім, здається мені, що кожна легенда повинна на щось спиратися. А в основу того щось таки покладено.
Покладено, підтвердив Ґеральт. Частіше за всемарення, прагнення, туга. Віра, що немає меж можливому. А часомвипадок.
Власне, випадок. Може, колись був золотий дракон, одноразова, неповторна мутація?
Якщо воно так і було, то спіткала його доля усіх мутантів. Відьмак відвернувся. Він надто відрізнявся, аби вижити.
Ха, сказав Три Галки, тепер ти заперечуєш закони природи, Ґеральте. Мій знайомий чарівник сказав би, що в природі будь-яка істота має своє продовження і виживаєв той чи інший спосіб. Кінець одногоце початок іншого, немає межі можливостям, принаймні природа таких не відає.