Та що це ви, пані Йеннефер. Ярпен вишкірив у посмішці нерівні зуби. Хай на мене кліщі наповзуть, якщо я не ставлюся до вас краще, ніж до повітря. Повітря, наприклад, я, буває, псую, на що з вами я б не наважився жодним чином.
Бородаті «хлопці» гучно розреготалися, але одразу стихли, побачивши синє світіння, яке раптом оточило чародійку.
Ще одне слово, і від тебе зостанеться тільки зіпсоване повітря, Ярпене, сказала Йеннефер голосом, у якому дзвенів метал. І чорна пляма на траві.
І справді,кахикнув Богольт, розряджаючи тишу, що раптом згустилася. Мовчи, Зігріне. Послухаємо, що має сказати нам пані Йеннефер. Вона тільки-но скаржилася, що ми тут без неї про справи говоримо. З того я роблю висновок, що вона має для нас якусь пропозицію. Послухаємо, прошу мосьпанство, що воно за пропозиція. Аби тільки не пропонувала нам, що сама, чарами, прикінчить дракона.
А що? Йеннефер підвела голову. Вважаєш, що це неможливо, Богольте?
Може, й можливо. Але для нас невигідно, бо, напевне, ти б зажадала тоді половину драконової скарбниці.
Щонайменше, сказала чародійка.
Ну, то самі бачите, що то для нас невигідно. Ми, пані, бідні воїни, якщо здобич у нас повз ніс пройде, то голод нам в очі загляне. Щавлем та лободою живимося
На свята тільки бабак і трапляється, втрутився Ярпен Зігрін сумним голосом.
воду криничну пємо. Богольт хильнув з пляшки, і його аж трохи пересмикнуло. Для нас, пані Йеннефер, немає виходу. Або здобич, або зимою під плотом замерзнути. А заїжджий двіркоштує.
І пиво, додав Нищавка.
А також дівки, розмріявся Пильщик.
Тому, Богольт подививсь на небо, самі, без чарів і без вашої допомоги, ми дракона вбємо.
Такий ти впевнений? Памятай, що є межі можливостей, Богольте.
Може, і є, але поки що я їх не зустрічав. Ні, пані. Повторюю, самі ми дракона вбємо, без жодних чарів.
Особливо, додав Ярпен Зігрін, що чари ті, напевно, також мають свою межу можливостей, якої ми, на відміну від нашої, не знаємо.
Ти сам до цього додумався, запитала повільно Йеннефер, чи хтось тобі підказав? Чи не через присутність відьмака у тому зацному гроні ви такі зарозумілі?
Ні,сказав Богольт, дивлячись на Ґеральта, який, здавалося, дрімав, ліниво витягнувшись на попоні, із сідлом під головою. Відьмак нічого до цього не має. Послухайте, вельможна Йеннефер. Ми зробили королю пропозицію, але він не удостоїв нас відповіддю. Ми ж терплячі, до ранку почекаємо. Якщо король умову прийме, їдемо далі разом. Якщо німи повертаємося.
Ми також, пробурчав ґном.
Жодних торгів не буде, продовжив Богольт. Або пан, або пропав. Повторіть наші слова Нєдаміру, пані Йеннефер. А я вам ось що скажуугода й для вас добра, і для Доррегарая, оскільки ви з ним домовитеся. Нам, майте на увазі, драконячий труп непотрібний, тільки хвіст його візьмемо. А рештаваша буде, тільки бери-вибирай. Не пожаліємо вам ані зубів, ані мозку, нічого, що вам для чародійства потрібно.
Авжеж, додав Ярпен Зігрін, хихочучи. Падаль для вас буде, чародіїв, ніхто її у вас не відбере. Хіба що інші стервятники.
Йеннефер встала, закидаючи плащ на плече.
Нєдамір не чекатиме до ранку, сказала різко. Він погоджується на ваші умови вже тепер. Всупереч, знайте це, моїм та Доррегараєвим порадам.
Нєдамір, поволі вицідив Богольт, виявляє мудрість, дивну для такого молодого короля. Бо для мене, пані Йеннефер, мудрістьце, між іншим, уміння пропускати повз вуха дурні чи нещирі поради.
Ярпен Зігрін пирхнув у бороду.
Інакше заспіваєте, чародійка взялася в боки, коли завтра дракон вас розхльостає, подірявить і потрощить кістки. Чоботи мені лизатимете і скиглитимете про допомогу. Як завжди. Якщо я добре вас знаю, якщо добре знаю таких, як ви. А я вас до нудоти знаю.
Вона відвернулася й пішла у темряву без слова прощання.
У мої часи, сказав Ярпен Зігрін, чарівники сиділи у вежах, читали вчені книги й змішували всіляку мерзоту у тиглях. Не плуталися у воїв під ногами, не втручалися у наші справи. І не крутили задком у хлопів перед очима.
Задок, скажімо чесно, нічогенький собі,сказав Любисток, настроюючи лютню. Га, Ґеральте? Ґеральте? Гей, де подівся наш відьмак?
А яке нам до того діло? буркнув Богольт, підкидаючи дерево у вогонь. Пішов. Може, за потребою, прошу мосьпанство. Його справа.
Напевне, погодився бард і вдарив долонею по струнах. Заспівати вам щось?
А й заспівай, холера, сказав Ярпен Зігрін і сплюнув. Але не думай, Любистку, що я дам тобі за твоє бряжчання хоча б шеляг. Тут, хлопе, не королівський двір.
Воно й видко, кивнув трубадур.
V
Йеннефер.
Обернулася, наче заскочена зненацька, хоча відьмак не сумнівався, що вона ще здалеку чула його кроки. Поставила на землю деревяне цеберко, випрямилася, відгорнула з чола волосся, що вилізло з-під золотої сіточки, крученими локонами спадаючи на плечі.
Ґеральте.
Як завжди, носила вона лише два кольори. Свої кольори: чорне та біле. Чорне волосся, чорні довгі вії, за якими доводилося угадувати колір її очей. Чорна спідниця, чорний короткий каптанчик із білим хутряним коміром. Біла сорочка з найтоншого льону. На шиїчорна оксамитка, оздоблена всіяною діамантиками зіркою з обсидіану.
Ти анітрохи не змінилася.
Як і ти, вона скривила губи. І в обох випадках це однаково нормально. Чи, якщо хочеш, однаково ненормально. У будь-якому разі, натяк на це, може, і є непоганим способом розпочати розмову, але він безглуздий. Правда?
Правда, кивнув він, дивлячись у бік намету Нєдаміра й вогнищ королівських лучників за темними абрисами фургонів. Від найдальшого вогнища лунав звучний голос Любистка, що співав «Зорі над трактом», одну зі своїх найвдаліших любовних балад.
Що ж, вступпозаду, сказала чародійка. Слухаю, що далі.
Бачиш, Йеннефер
Бачу, урвала вона різко. Але не розумію. Навіщо ти сюди приїхав, Ґеральте? Адже не через дракона? Хіба в цьому сенсі нічого не змінилося?
Ні. Нічого не змінилося.
Тож навіщо, питаю, ти до нас приєднався?
Якщо я скажу, що через тебе, ти повіриш?
Вона дивилася на нього мовчки, а у її блискучих очах було щось, що йому не подобалося.
Повірю, чому ж ні,сказала вона нарешті.Чоловіки люблять зустрічатися зі своїми колишніми коханками, люблять поновлювати спогади. Люблять уявляти, що колишнє любовне піднесення дає їм щось на зразок довічного права власності на партнерку. Це добре впливає на їхнє самопочуття. Ти не виняток. Попри все.
Попри все, посміхнувся він, ти маєш рацію, Йеннефер. Твій вигляд чудово впливає на моє самопочуття. Іншими словами, я тішуся, що бачу тебе.
І це все? Ну, то скажімо, що і я втішаюся. А натішившись, зичу тобі доброї ночі. Йду, як бачиш, відпочивати. Але спершу маю намір умитися, а для цього я звикла роздягатися. Тож відійди, аби ґречно забезпечити мені мінімум зручності.
Йен, простягнув він до неї руки.
Не називай мене так! просичала вона люто, відскакуючи, а з пальців, які вона спрямувала в його бік, сипнули блакитні й червоні іскри. А якщо ти мене торкнешся, я випалю тобі очі, мерзото.
Відьмак відсахнувся. Чародійка, трохи заспокоївшись, знову відкинула волосся з чола, встала перед ним з кулаками, упертими в боки.
Ти про що думав, Ґеральте? Що ми весело попліткуємо, що пригадаємо давні часи? Що, може, наприкінці балачок ми підемо разом у фургон і покохаємося на кожухах, просто так, щоб освіжити память? Га?
Ґеральт, не бувши впевненим, чи чародійка магічно не читає його думки, чи просто напрочуд точно здогадується, мовчав, криво посміхаючись.
Ці чотири роки зробили своє, Ґеральте. Мені вже минуло, і тому, і тільки тому я не наплювала тобі в очі при теперешній зустрічі. Але нехай тебе не вводить в оману моя ввічливість.
Йеннефер
Мовчи! Я дала тобі більше, аніж будь-якому чоловікові, лайдаче. Сама не знаю, чому, власне, тобі. А ти О, ні, мій дорогенький. Я не дівка і не випадково впіймана у сіть ельфійка, яку одного ранку можна кинути, піти собі, не розбудивши, лишивши на столику букетик фіалок. Не та, кого можна виставити на посміховисько. Бережися! Якщо скажеш зараз хоча б словопожалієш!
Ґеральт не сказав ані слова, безпомилково відчуваючи злість, що кипіла у Йеннефер. Чародійка знову відкинула з чола неслухняні локони, заглянула йому в очі, зблизька.
Ми зустрілися, на жаль, сказала вона тихо. Не привертатимемо до себе увагу. Збережімо обличчя. Давай удавати добрих знайомих. Але не помилися, Ґеральте. Між тобою і мною вже немає нічого. Нічого, розумієш? І радій, бо це означає, що я вже облишила певні проекти, які ще донедавна щодо тебе мала. Але це зовсім не означає, що я тебе вибачила. Я ніколи не вибачу, відьмаче. Ніколи.
Вона різко відвернулася, схопила цеберко й відійшла, розбризкуючи воду, за фургон.
Ґеральт відігнав комара, що дзижчав над вухом, повільно пішов у бік вогнища, біля якого рідкими оплесками саме нагороджували виступ Любистка. Глянув на темно-синє небо над чорною зубатою пилкою вершин. Хотів розсміятися. Не знав чому.
VІ
Обережніше там! Уважно давайте! закричав Богольт, обертаючись на козлах назад, у бік колони. Ближче до скелі! Уважно!
Фургони котилися, підскакуючи на камінні. Візниці лаялися, нахльостуючи коней віжками, вихиляючись, дивилися неспокійно, чи колеса на достатній відстані від краю ущелини, над якою бігла вузька нерівна дорога. Унизу, на дні прірви, білою піною вирувала серед каміння річка Браа.
Ґеральт притримав коня, притискаючись до скелі, вкритої рідким бурим мохом і білими квіточками, схожими на лишайник. Він дозволив фургону Рубайл випередити його. З голови колони прискакав Пильщик, котрий вів обоз разом із розвідниками з Холопілля.
Добре! крикнув він. Рушайте скоріше! Далі воно просторіше!
Король Нєдамір і Ґилленстерн, обидва верхи, у супроводі кількох кінних лучників, порівнялися із Ґеральтом. За ними туркотіли вози королівського табору. Ще далі котився фургон ґномів, яким правив Ярпен Зігрін, безперервно горлаючи.
Нєдамір, худорлявий та веснянкуватий підліток у білому кожушку, минув відьмака, кинувши на нього зверхній, хоча й помітно втомлений погляд. Ґилленстерн випростався і стримав коня.
Дозвольте-но, пане відьмаче, сказав владно.
Слухаю. Ґеральт ударив кобилу пятами, поволі рушив у бік канцлера, вслід за табором. Дивувався, що, маючи настільки показне черевце, Ґилленстерн проміняв зручності їзди у візку на сідло.
Учора, Ґилленстерн трохи натягнув віжки, прикрашені золотими бляшками, й відкинув з плеча бірюзовий плащ, учора ви сказали, що вас дракон не цікавить. А що ж тоді вас цікавить, пане відьмаче? Чому ви їдете з нами?
Це вільна країна, пане канцлере.
Поки що. Але у цьому почті, пане Ґеральте, кожен повинен знати своє місце. І роль, яку він має виконувати згідно з волею короля Нєдаміра. Ви це розумієте?
Що ви хочете сказати, пане Ґилленстерне?
Те, що кажу. Я чув, що останнім часом із вами, відьмаками, важко домовлятися. Річ у тому, що коли не вкажуть відьмаку на потвору, яку слід убити, відьмак, замість того аби брати меч і рубати, починає роздумувати, чи це годиться, чи не виходить воно за межі можливості, чи не суперечить це кодексу і чи потворасправді потвора, наче це не кидається в очі. Мені здається, що вам просто щастить. За моїх часів відьмаки смерділи не грошима, а виключно онучами. Не роздумуючи, рубали, на що їм указували, і все одно було їм, чи це вовкулак, чи дракон, чи збирач податків. Важливо було, чи добре вони рубають. Чи ні, Ґеральте?
Ви маєте для мене якесь доручення, Ґилленстерне? сухо запитав відьмак. Тоді говоріть, про що йдеться. Подумаємо. А якщо не маєте, то шкода язиком молоти, правда ж?
Доручення? зітхнув канцлер. Ні, не маю такого. Тут йдеться про дракона, а це явно за межами можливого для тебе, відьмаче. Уже краще Рубайли. Тебе я хотів тільки попередити. Застерегти. Відьмацькі фанаберії розподілу потвор на добрих та злих я і король Нєдамір прийняти можемо, але не хочемо про них слухати, а тим більше бачити, як їх упроваджують у життя. Не втручайся у королівські справи, відьмаче. І не змовляйтеся з Доррегараєм.
Я не звик змовлятися з чародіями. Звідки таке припущення?
Доррегарай, сказав Ґилленстерн, у своїх фанаберіях випереджає навіть відьмаків. Не зупиняється на розподілі потвор на добрих і злих. Вважає їх усіх добрими.
Це аж занадто.
Безумовно. Але він обстоює свої погляди з дивовижним завзяттям. Насправді я б не здивувався, якщо б із ним щось трапилося. А оскільки доєднався він до нас у дивному товаристві
Я не товариство для Доррегарая. Як і віндля мене.
Не перебивай. Товариство його дивне. Відьмак, сповнений докорів сумління, наче хутробліх. Чародій, який повторює друїдську маячню про рівновагу в природі. Мовчазний лицар Борх Три Галки і його ескорт із Зерріканії, де, як усім відомо, приносять жертви зображенню дракона. І всі вони раптом доєднуються до полювання. Дивно, чи не так?
Нехай буде, щотак.
Тоді знай, сказав канцлер, що на найзагадковіші проблеми знаходяться, як доводить практика, найпростіші рішення. Не змушуй мене, відьмаче, аби я до них удався.
Не розумію.
Розумієш, розумієш. Дякую за розмову, Ґеральте.
Ґеральт затримався. Ґилленстерн погнав коня і приєднався до короля, наздоганяючи табір. Повз них проїхав Ейк із Денесле у набивному каптані зі світлої шкіри, позначеної слідами від панцира, тягнучи заводного коня, навантаженого зброєю, монолітним срібним щитом та могутнім списом. Ґеральт привітав його піднятою долонею, але мандрівний лицар відвернувся, стискаючи вузькі губи, ударив коня острогами.
Не радий він тобі,сказав Доррегарай, підїжджаючи. Га, Ґеральте?
Схоже на те.
Конкуренція, вірно? У вас обох схожа діяльність. Тільки що Ейкідеаліст, а типрофесіонал. Невелика різниця, особливо для тих, кого ви вбиваєте.
Не порівнюй мене з Ейком, Доррегараю. Диявол його знає, кого ти тим самим кривдиш, мене чи його, але не порівнюй.
Як забажаєш. Для мене, чесно кажучи, ви обидва однаково огидні.
Дякую.
Нема за що. Чародій поплескав по шиї коня, якого налякали крики Ярпена і його ґномів. Для мене, відьмаче, називати вбивство покликаннямце огидно, низько й погано. Світ наш перебуває в рівновазі. Знищення, убивство будь-яких створінь, які в цьому світі живуть, рівновагу розхитують. А брак рівноваги наближує погибель, погибель і кінець світу, цього, який нам відомий.
Друїдська теорія, кивнув Ґеральт. Мені вона відома. Її мені колись виклав один старий ієрофант, іще у Рівії. За два дні після нашої розмови його розірвали щуролаки. Розхитування рівноваги в тому зафіксувати не вдалося.
Світ, повторюю, Доррегарай байдуже глянув на нього, перебуває в рівновазі. У природній рівновазі. Будь-який вид має своїх природних ворогів, кожен є природним ворогом для видів інших. Це стосується і людей. Винищування природних ворогів людства, чому ти себе присвятив і результати чого вже можна помітити, загрожує занепадом раси.
Знаєш що, чарівниче, розгнівався Ґеральт, прийди колись до матері, чию дитину пожер василіск, і скажи їй, що вона повинна втішатися, бо завдяки тому людська раса врятувалася від занепаду. Побачиш, що вона тобі відповість.
Добрий аргумент, відьмаче, сказала Йеннефер, підїхавши до них іззаду на своєму великому вороному. А ти, Доррегараю, стеж за тим, що плетеш.
Я не звик приховувати своїх поглядів.
Йеннефер вїхала між ними. Відьмак зауважив, що золоту сіточку на волоссі замінила повязка зі скрученої білої хустки.
Якнайшвидше почни їх приховувати, Доррегараю, сказала вона. Особливо від Нєдаміра і Рубайл, які вже підозрюють, що ти маєш намір зашкодити їм убити дракона. Доки ти лише говориш, вони сприймають тебе як незагрозливого маніяка. Але якщо ти спробуєш щось придумати, вони скрутять тобі вязи скоріше, ніж устигнеш зітхнути.
Чародій презирливо й безтурботно посміхнувся.
А крім того, продовжувала Йеннефер, поширюючи ці погляди, ти підриваєш повагу до нашої професії й покликання.
І чим саме?
Свої теорії можеш застосовувати до будь-яких створінь чи комашні, Доррегараю. Але не до драконів. Бо дракони є найгіршими й природними ворогами людей. І тут йдеться не про занепад людської раси, а про її виживання. Щоб вижити, треба розправитися з ворогами, з тими, хто може це виживання унеможливити.