Не руда була? запитав відьмак.
Ні, пане, відказав десятник. Чорненька.
А кінь якої масті? Каштановий із білою зіркою?
Ні. Чорний, як і вона. Та оце ж, панове, кажу вам, вона дракона вбє. Драконце робота для чародія. Людська сила з ним не впорається.
Цікаво, що б на це сказав швець Козоїд, засміявся Любисток. Якби він мав під рукою щось міцніше, аніж чемерник та беладона, драконова шкіра вже сушилась би на холопільському частоколі, балада була б готова, а я б не плавився тут на сонці
А як трапилося, що Нєдамір не взяв тебе із собою? поцікавився Ґеральт, скоса дивлячись на поета. Адже ти був у Холопіллі, коли він вирушав. Чи король не любить людей мистецтва? З якої причини ти плавишся тут, замість того аби грати біля королівського стремена?
Причинато одна молода удова, понуро сказав Любисток. Холера б її узяла. Загуляв я, а на другий день Нєдамір і решта були вже за рікою. Узяли із собою навіть того Козоїда й розвідників із холопільської міліції, тільки про мене забули. Тлумачу це десятнику, а він знай своє
Є ґлейтпускаю, сказав байдуже алебардник, відливаючи на стіну хатинки митника. Немає ґлейтуне пускаю. Наказ такий
О, перервав Три Галки. Дівчата з пивом повертаються.
І не самі,додав Любисток, устаючи. Гляньте, який кінь. Наче дракон.
З боку березового гайка надїжджали чвалом зерріканки, тримаючись обабіч вершника на великому, бойовому, неспокійному жеребчику.
Відьмак також устав.
Вершник носив фіолетовий оксамитовий каптан зі срібним гаптуванням і короткий плащ, обшитий соболиним хутром. Випростаний у сідлі, дивився на них з погордоюҐеральт знав такі погляди. І не дуже їм радів.
Вітаю панство. ЯДоррегарай, представився вершник, поволі й з гідністю спішуючись. Майстер Доррегарай. Чорнокнижник.
Майстер Ґеральт. Відьмак.
Майстер Любисток. Поет.
Борх, на прізвисько Три Галки. А з моїми дівчатами, які отам-от витягають шпунт з барильця, ви, пане Доррегараю, уже познайомилися.
Саме так, саме так, сказав чародій без усмішки. Ми обмінялися поклонами, я і чарівні воїтельки з Зерріканії.
Ну, от і чудово. Любисток роздав шкіряні кубки, принесені Веєю. Тож напийтеся із нами, пане чародію. Пане Борху, десятнику давати?
Зрозуміло! Йди до нас, пане вояче.
Думаю, сказав чорнокнижник, зробивши маленький елегантний ковток, що до застави на мосту вас привела та сама мета, що й мене?
Якщо ви маєте на увазі дракона, пане Доррегараю, сказав Любисток, то саме так воно і є. Я хочу бути там і скласти баладу. На жаль, оцей десятник, людина, видко, без розуміння, не хоче мене пропускати. Хоче ґлейту.
Прошу вибачення. Алебардник відпив свого пива, поплямкав. У мене наказ на шиї висить. А кажуть, що чи не все Холопілля зібралося уже із возами й хоче рушити у гори за драконом. У мене наказ
Твій наказ, солдате, насупився Доррегарай, стосується мотлоху, який може завадити справі, дівок, що можуть поширювати розпусту й паскудну неміч, злодіїв, бродяг і гультяїв. Але не мене.
Нікого без ґлейту не пропущу, набурмосився десятник. Клянуся
Не клянися, урвав його Три Галки. Краще випий ще. Теє, налий цьому мужньому воякові. І сядьмо, панове. Пиття навстоячки, швидко й без належної закуски не личить шляхтичу.
Вони усілися на колодах навколо барильця. Алебардник, оце пасований на шляхтича, червонів від задоволення.
Пий, славний сотнику, підганяв його Три Галки.
Я десятник, я не сотник. Алебардник іще більше почервонів.
Але будеш сотником, точно, вишкірився Борх. Чоловяга з тебе крутий, ураз звання отримаєш.
Доррегарай, відмовляючись від добавки, повернувся до Ґеральта.
У містечку ще балакають про василіска, мосьпане відьмаче, а ти вже до дракона придивляєшся, як бачу, сказав він тихо. Цікаво, аж настільки потрібна тобі готівка чи заради розваги вбиваєш ти створіння, яким загрожує вимирання?
Дивна цікавість, відповів Ґеральт, з боку того, хто стрімголов мчить, аби встигнути випотрошити дракона, вибити йому зуби, такі цінні при виготовленні чародійських ліків і еліксирів. Чи це правда, мосьпане чародію, що зуби, вибиті у живого дракона, найкращі?
Ти упевнений, що я для того туди їду?
Я упевнений. Але тебе вже хтось випередив, Доррегараю. Перед тобою устигла проїхати твоя конфратерка із ґлейтом, якого ти не маєш. Чорноволоса, якщо це тебе цікавить.
На чорному коні?
Кажуть, що так.
Йеннефер, сказав, насупившись, Доррегарай.
Відьмак непомітно здригнувся. Запанувала тиша, яку перервала відрижка майбутнього сотника.
Нікого без ґлейту
Двісті лінтарів вистачить? Ґеральт спокійно витягнув з кишені капшук, отриманий від товстого війта.
Ґеральте, загадково усміхнувся Три Галки, ти все-таки
Вибачаюся, Борху. Прикро мені, що не поїду із вами до Генґфорсу. Може, іншим разом. Може, ми ще зустрінемося.
Нічого мене не тягне до Генґфорсу, повільно сказав Три Галки. Зовсім нічого, Ґеральте.
Сховайте той мішок, пане, сказав грізно майбутній сотник. Це звичайний підкуп. Навіть за триста не пропущу.
А за пятсот? Борх вийняв свого капшука. Сховай мішок, Ґеральте. Я заплачу мито. Це мене почало розважати. Пятсот, пане солдате. По сто за голову, враховуючи моїх дівчат як одну чарівну штуку. Як воно?
Ой-єй-єй, забідкався майбутній сотник, ховаючи під куртку капшук Борха. Що я королю скажу?
Скажеш йому, відповів Доррегарай, випрямляючись і витягаючи з-за пояса оздоблену паличку зі слонової кістки, що страх тебе обійняв, як ти це побачив.
Що, пане?
Чародій махнув паличкою, крикнув закляття. Сосна, що росла на скалі над берегом, спалахнула, вся, миттєво, від землі до верхівя вкрившись шаліючим полумям.
На коней! Любисток, зриваючись із землі, закинув за спину лютню. На коней, панове! І пані!
Запору геть! заревів до алебардників бородатий десятник, який мав великі шанси стати сотником.
На мосту, за заслоном, Вея натягнула віжки, кінь затанцював, забив копитами по колодах. Дівчина, метляючи кісками, крикнула пронизливо.
Слушно, Веє! крикнув у відповідь Три Галки. Далі, мосьпани, на коней! Поїдемо по-зерріканськи, із гуркотом і свистом!
ІV
Ну й гляньте, сказав найстарший з Рубайл, Богольт, величезний і масивний, наче стовбур старого дуба. Нєдамір не прогнав вас на всі чотири боки, прошу мосьпанство, хоча я був упевнений, що, власне, так він і зробить. Що ж, не нам, худорідним, ставити під сумнів королівські рішення. Мостіть собі лігвища, хлопці. А так, між нами, відьмаче, про що ти з королем балакав?
Ні про що, сказав Ґеральт, зручніше спираючись спиною на підтягнуте до вогню сідло. Він навіть із намету до нас не вийшов. Вислав тільки свого фактотума, як там його
Ґилленстерна, підказав Ярпен Зігрін, кремезний бородатий ґном, вкочуючи у вогонь величезний смоляний пеньок, якого притаскав із хащів. Надутий молодик. Свиня годована. Ми як приєдналися, то прийшов, носа задер до самого неба, фу-фу, памятайте, каже, ґноми, хто тут командує, кого тут слухатися належить, тут король Нєдамір наказує, а слово йогозакон, і всяке таке. Стояв я, слухав і думав собі, що накажу своїм хлопцям повалити на землю та й обісцю йому плащ. Але вирішивнай йому, знаєте, знову балачки пішли б, що ґноми злостиві, що агресивні, що сучі діти і що неможлива як воно там зветься, холера колокзистенція, чи як там. І одразу знову десь був би погром, у якомусь містечку. Тож слухав я ґречно та головою кивав.
Виявляється, пан Ґилленстерн нічого іншого й не вміє,сказав Ґеральт. Бо й нам він те саме сказав, і також довелося кивати.
А як на мене, відгукнувся інший з Рубайл, умощуючи попону на купу хмизу, погано, що Нєдамір вас не прогнав. Люду тягнеться на драконааж страх. Мурашник цілий. Це вже не виправа, а на кладовище процесія. Я у тісняві битися не люблю.
Та заспокойся, Ніщуко, сказав Богольт. Укупі ходити веселіше. Що ж ти, на драконів ніколи не ходив? Завжди на дракона тьма народу тягнеться, ярмарок цілий, справжній бордель на колесах. Але тільки гадина покажеться, то знаєш же, хто у полі лишиться. Ми, й ніхто інший.
Богольт замовк на хвильку, солідно ковтнув із великої, обплетеної лозою пляшки, гучно відшмаркався, відкашлявся.
Інша справа, продовжував, практика показує, що часто лише після убивства дракона й починається потіха та різанина, а голови, наче груші, летять. Допіру коли скарбницю ділять, мисливці один одному межи очі скачуть. Що, Ґеральте? Га? Маю рацію? Відьмаче, до тебе говорю.
Відомі мені такі випадки, сказав відьмак сухо.
Відомі, кажеш. Напевне, з чужих слів, бо не чув я, щоб ти коли на драконів полював. Скільки живу, не чув, аби відьмак на драконів ходив. Тим дивніше, що ти тут зявився.
Правда, процідив Кеннет, прозваний Пильщиком, наймолодший з Рубайл. Дивно воно. А ми
Зачекай, Пильщику. Я зараз говорю, перебив Богольт. Зрештою, довго патякати наміру не маю. Відьмак і так уже знає, про що йдеться. Я його знаю, він мене знає, до цього часу дорогу ми один одному не заступали, і, сподіваюся, й надалі не станемо. Ну, бо зауважте, хлопці, що коли б я, наприклад, хотів відьмаку в його роботі перешкодити або здобич з-під носа захапати, то відьмак, з місця не сходячи, тією своєю відьмацькою бритвою мене хльоснув биі був би в своєму праві. Я маю рацію?
Ніхто не погодився і не заперечив. Втім здавалося, ані до першого, ані до другого Богольту діла не було.
Ага, продовжив він, укупі ходити веселіше, як я вже сказав. І відьмак може у компанії знадобитися. Місцина дика й відлюдна, а раптом вискочить на нас переляк, чи жеритва, чи стриґа, то може нам клопоту наробити. А буде Ґеральт поблизу, то не матимемо клопоту, бо то його спеціальність. Але драконто не його спеціальність. Вірно?
Знову ніхто ані підтвердив, ані заперечив.
Пан Три Галки, продовжив Богольт, передаючи пляшку ґному, він із Ґеральтом, і це для мене достатня рекомендація. То хто вам заважає, Ніщуко, Пильщик? Може, Любисток?
Любисток, сказав Ярпен Зігрін, передаючи пляшку бардові,завжди припреться, коли щось цікаве діється, і всі знають, що він ні зашкодить, ні допоможе, ні маршу не затримає. Щось наче репях на собачому хвості. Ні, хлопці?
«Хлопці», бородаті й квадратні ґноми, зареготали, трусячи бородами. Любисток зсунув капелюшка на потилицю й сьорбнув із пляшки.
О-о-о-ох, зараза, застогнав, хапаючи повітря. Аж голос відбирає. З чого гнали, зі скорпіонів?
Одне мені не подобається, Ґеральте, сказав Пильщик, беручи посудину в менестреля. Те, що ти цього чаклуна сюди притягнув. Тут щось від чаклунів проходу вже немає.
Правда, підхопив ґном. Слушно Пильщик каже. Той Доррегарай потрібен нам, як свині сідло. Маємо віднедавна власну відьму, шляхетну Йеннефер, тьфу-тьфу.
Та-ак, протягнув Богольт, чухаючи бичачий карк, з якого щойно зняв шкіряний ошийник, наїжачений сталевими шипами. Чаклунів тут забагато, прошу мосьпанство. Рівно на двох забагато. І дуже сильно вони до нашого Нєдаміра пригорнулися. Гляньте тільки, ми тут під зорями, довкола вогню, а вони, прошу мосьпанство, у теплі, у королівському наметі змовляються вже, хитрі лиси: Нєдамір, відьма, чаклун і Ґилленстерн. А Йеннефернайгірша. А сказати вам, про що вони змовляються? Як нас у дурні пошити, от про що.
Й оленину жеруть, втрутився похмуро Пильщик. А ми що їли? Бабака! А бабак, питаю вас, що воно? Щур, і ніщо інше. То що ми їли? Щура!
То нічого, сказав Ніщука.Скоро драконячого хвоста скуштуємо. Немає нічого смачнішого за драконячий хвіст, на вугіллі запечений.
Йеннефер, продовжував Богольт, це паскудна, злостива і язиката баба. Не те що твої дівахи, пане Борху. Ці тихі й милі, о, гляньте, сіли біля коней, шаблі гострять, а проходив я повз, пожартував, то усміхнулися, зубки вишкірили. Так, у радість я їм, не те що Йеннеферта крутить-вертить. Кажу вам, треба пильнувати, бо гівно буде з умови нашої.
Якої умови, Богольте?
Що, Ярпене, скажемо відьмаку?
Не бачу протипоказань, сказав ґном.
Горілки нема вже, втрутився Пильщик, перевертаючи пляшку догори дном.
То принеси. Ти ж наймолодший, прошу мосьпанство. А умову, Ґеральте, ми уклали, бо ми ж не найманці й ніякі там не платні пахолки, і Нєдамір нас на дракона не посилатиме, кинувши пару золотих під ноги. Правдавона така, що ми із драконом впораємося без Нєдаміра, а Нєдамір без нас не впорається. А з того ясно випливає: хто більшого вартий, того й частка має бути більшою. Ми і постановили чесноті, хто у рукопашний бій піде й дракона завалить, бере половину скарбниці. Нєдамір, з огляду на рід і титул, бере чверть, у будь-якому разі. А решта, якщо будуть допомагати, поділять залишкичвертьміж собою, порівну. Що ти на це?
А що на це Нєдамір?
Не сказав ані «так», ані «ні». Але нехай він краще поводиться тихенько, молодик. Я ж казав, сам він проти дракона не піде, має покластися на фахівців, значить, на нас, Рубайл, і на Ярпена з його хлопцями. Ми, і ніхто інший, зустрінемо дракона на відстані меча. Решта, у тому числі й чарівники, якщо чесно допоможуть, поділять між собою чверть скарбниці.
Окрім чарівників, кого ви зараховуєте до решти? зацікавився Любисток.
Усе ж не музик та віршомазів, зареготав Ярпен Зігрін. Зараховуємо тих, хто працює сокирою, а не лютнею.
Ага, сказав Три Галки, дивлячись на зоряне небо. А чим працюють Козоїд і його набрід?
Ярпен Зігрін сплюнув у вогнище, щось пробурмотівши поґномськи.
Міліція з Холопілля знає ці засрані гори й працює за провідників, тихо сказав Богольт. Тож справедливо буде допустити їх до поділу. Утім, із шевцемтрохи інша справа. Бачте, недобре воно буде, якщо хамство вирішить, що коли дракон зявиться десь, то, замість того щоби слати за професіоналами, можна йому тихцем дати отрутуі далі борсатися у збіжжі з дівками. Якщо така процедура пошириться, то хіба жебрати нам доведеться. Що, ні?
Правда, додав Ярпен. Тому, кажу вам, із тим шевцем має статися щось погане до того, як він, тягти його мати, до легенди потрапить.
Якщо має статися, то станеться, сказав впевнено Ніщавка. Залиште це на мене.
А Любисток, підхопив ґном, сраку йому в баладі обробить, на сміх підніме. Щоби були йому ганьба й сором на віки вічні.
Про одне я забув, сказав Ґеральт. Є тут один, хто може вам усі плани поплутати. Який ні на які розділи та умови не піде. Я кажу про Ейка з Денесле. Ви із ним розмовляли?
Про що? проскреготів Богольт, палицею поправляючи колоди у вогнищі.З Ейком, Ґеральте, не поговориш. Він на інтересах не розуміється або в домовленостях участі не бере.
Коли ми підїжджали до вашого табору, сказав Три Галки, ми його зустріли. Стояв навколішки на камінні, при повному озброєнні, і витріщався у небо.
Він так постійно робить, сказав Пильщик. Медитує або молиться. Говорить, що треба так, бо йому богами наказано людей від зла охороняти.
У нас, у Крінфріді,буркнув Богольт, тримають таких у хліву, на ланцюгу, й дають їм шматок вугілля, тоді вони на стінах дурню всяку малюють. Але досить уже тут про ближніх пліткувати, поговоримо про справи.
У коло світла безшелесно увійшла невисока, загорнута у вовняний плащ молода жінка із чорним волоссям, зібраним золотою сіточкою.
Що воно так смердить? запитав Ярпен Зігрін, удаючи, що не бачить її.Наче сірка, ні?
Ні.Богольт, дивлячись убік, демонстративно потягнув носом. Це мускус чи якісь інші пахощі.
Ні, то хіба скривився ґном. Ах! Це ж вельможна пані Йеннефер! Вітаємо, вітаємо!
Чародійка повільно обвела поглядом присутніх, на хвильку зупинивши блискучі очі на відьмаку. Ґеральт злегка усміхнувся.
Дозволите присісти?
Авжеж, авжеж, добродійко ти наша, сказав Богольт і чхнув. Сідайте отут, на сідлі. Кеннете, воруши жопою і подай чародійці сідло.
Панове тут про справи, як я чую. Йеннефер усілася, витягнувши перед собою зграбні ноги у чорних панчохах. Без мене?
Не насмілилися б ми, сказав Ярпен Зігрін, непокоїти таку поважну особу.
Ти, Ярпене, Йеннефер примружила очі, повертаючи голову до ґнома, краще помовч. З першого дня ти наполегливо ставишся до мене, як до повітря, тож роби так і далі, не муч себе. Бо мене воно також не мучить.