Цірі відскочила з дороги свині, що, пронизливо кувікаючи, бігла підтюпцем, і наштовхнулася на клітки із курами. Коли її відштовхнули, наступила на щось, що було мяким; мяке занявчало. Вона відскочила, ледь розминувшись із копитами великого, смердючого, огидного бидла, що розштовхувало людей кудлатими боками.
Що то було? простогнала вона, вирівнюючись. Фабіо?
Верблюд. Не бійся.
Я не боюся! Теж мені!
Роздивлялася із цікавістю. Глянула на роботу половинчиків, які на очах у публіки виробляли баклаги з козиної шкіри, позахоплювалася красивими ляльками, що ними торгувала у ятці пара напівельфів. Подивилася на вироби з малахіту і яспису, які виставив на продаж похмурий і буркотливий гном. Із інтересом і знанням справи обдивилася мечі в лавці зброяра. Поспостерігала за дівчатами, які плели кошики з лози, й дійшла висновку, що немає нічого гіршого, ніж праця.
Той, хто дув у сурму, перестав дути. Мабуть, його вбили.
Що воно так смаковезно пахне?
Пончики, Фабіо помахав капшуком. Хочеш зїсти один?
Хочу зїсти два.
Торговець подав три пончики, прийняв пятак і видав чотири мідяки, з яких один переломив навпіл. Цірі, потроху набуваючи впевненості, приглядалася до операції ламання, жадібно поглинаючи перший пончик.
Чи це звідси, запитала, беручись за другий, походить прислівя «гроша ламаного не вартий»?
Звідси, Фабіо проковтнув свого пончика. Адже менших монет, ніж гріш, немає. Чи там, звідки ти походиш, півгрошей не вживають?
Ні,Цірі облизала пальці.Там, звідки я походжу, уживали золотих дукатів. І крім того, все те ламання не мало сенсу й було непотрібне.
Чому?
Бо я маю бажання зїсти третього пончика.
Наповнені сливовим повидлом пончики подіяли як чудодійний еліксир. У Цірі покращився настрій, а вируюча площа перестала лякати, навіть почала подобатися. Уже не дозволяла, аби Фабіо волік її за собою, сама потягнула його в найщільніший натовп, до місця, де хтось промовляв, залізши на зіставлену з бочок імпровізовану трибуну. Промовцем був підстаркуватий товстун. По голеній голові й бурим шатам Цірі розпізнала мандрівного жерця. Бачила вже таких, інколи провідували вони храм Мелітеле в Елландері. Мати Неннеке ніколи не говорила про них інакше, ніж «ці фанатичні дурні».
Єдиний є закон на світі! гарчав товстий жрець. Закон божий! Уся природа закону тому кориться, уся земля і все, що на землі тій живе! А чари й магія закону тому противні! Тож прокляті чарівниці, й близько вже день гніву, коли вогонь із небес знищить їхній мерзотний острів! Упадуть тоді мури Локсії, Аретузи й Ґарштангу, за якими й збираються ці язичники, щоб обмислювати свої інтриги. Впадуть мури ці
І тре буде їх, псяча їх мати, заново ставити, пробурмотів мулярський челядник в убабляному вапном кілті, що стояв поруч.
Заклинаю вас, люди добрі й набожні,верещав жрець, не вірте чарівникам, не звертайтеся до них ані за порадою, ані із проханням! Не дайте звабити себе ані видом їхнім чарівним, ані мовою гладкою, бо істинно скажу вам, що є ті чародії, наче гроби поваплені: зверху красиві, всередині ж гнилизни сповнені та кісток спорохнявілих!
Бачили його, сказала молода жіночка із кошиком, повним моркви. Який балакучий. На магів гавкає, бо завидки його беруть, та й усе.
Напевне, так, погодився муляр. У самого, гляньте, макітра, наче яйце, полисіла, а черево на коліна звисає. А чародіївродливі, ані товстунів між ними, ані лисунів А вже чародійки, хасама краса
Бо дияволу душу вони за красу ту продали! крикнув низький мосьпан із шевським молотком за поясом.
Дурню верзеш, чоботарю. Якби не добрі пані з Аретузи, ти б давно із торбою пішов! Їм дякуючи маєш що жерти!
Фабіо потягнув Цірі за рукав, вони знову занурилися у натовп, який поніс їх до центра плацу. Почули вони биття барабана й голосні крики, що закликали до тиші. Натовп вгамовуватися і не думав, але крикуну на деревяному підвищенні це аніскільки не заважало. Мав він міцний, тренований голос і вмів ним користуватися.
Цим сповіщається, загорлав, розгорнувши сувій пергаменту, що Гуго Ансбах, за народженням половинчик, з-під права вийнятий, бо злочинним ельфам, які білками себе кличуть, у домі своєму дав нічліг і гостинну. Так само Юстін Інвар, коваль, за родом ґном, який безчесним отим наконечники для стріл кував. Сим бургграф на обох них слід оголошує і наказує їх переслідувати. Хто схопить їх, тому нагорода: пятдесят крон готівкою. А якщо хто дасть їм страву чи переховування, то за спільника вини їхньої стане вважатися, і ту само кару йому, як і їм, відміряно буде. А якщо на хуторі чи у селі їх упіймано буде, увесь хутір чи село дадуть плату
Та хто ж би, крикнув хтось із натовпу, половинчика переховувати б став? По їхніх фермах нехай шукають, а як знайдуть, то усіх їх, нелюдів, до ями!
На шибеницю, а не до ями!
Глашатай заходився читати подальші розпорядження бургграфа й міської ради, але Цірі втратила інтерес. Вона саме мала намір виборсатися з натовпу, коли раптом відчула руку на сідницях. Абсолютно невипадкову, нахабну й надзвичайно вмілу.
Тиснява, здавалося, робила неможливим поворот, але Цірі навчалася у Каер Морені, як рухатися у місцях, де важко рухатися. Крутнулася, викликавши трохи метушні. Молодий жрець, який стояв біля неї із оголеною головою, усміхнувся нахабною, завченою усмішкою. Ну й що, говорила та усмішка, що ти зараз зробиш? Зарумянишся чарівно, й на тому румянці все скінчиться, вірно ж?
Жрець, мабуть, ніколи не мав справи із ученицями Йеннефер.
Лапи тримай при собі, ти, лиса падлюко! крикнула Цірі, бліднучи від люті.За власну жопу себе схопи, ти Ти, гроб поваплений!!!
Користуючись тим фактом, що увязлий у натовпі жрець не міг рухатися, мала намір його копнути, але цьому перешкодив Фабіо, відтягнувши її подалі від жреця і місця пригоди. Бачачи, що вона аж труситься від злості, заспокоїв її, запропонувавши кілька посипаних меленим цукром оладків, побачивши які Цірі миттю забула про інцидент. Вони стали біля прилавка, у місці, звідки було видно ешафот із загінчиком. У загінчику, втім, не було жодного злочинця, а сам ешафот був декорований гірляндами квітів і прислужився групці вдягненим, наче папуги, мандрівних музик, які голосно бряжчали на гуслях і попискували на дудках та флейтах. Молода чорноволоса дівчина у вишитому цехінами сердачку співала й танцювала, трусячи тамбурином і весело тупотячи маленькими туфельками.
Шла магічка через греблю, вкусили її змії.
Усі гади передохли, а магічка жиє!
Згромаджений навколо ешафоту натовп реготав до знемоги й плескав у ритм. Продавчиня оладків кинула в киплячу олію чергову порцію. Фабіо облизнув пальці й потягнув Цірі за рукав.
Яток було безліч, і всюди пропонували щось смачненьке. Вони зїли ще по тістечку із кремом, пізнішеза компаніювяленого вугрика, після чого підправилися чимось дуже дивним, смаженим і насадженим на патик. Пізніше затрималися біля діжок із квашеною капустою й удали, що куштують, аби купити більше. А коли обїлися і не купили, торговка назвала їх засранцями.
Пішли собі далі. На решту грошей Фабіо купив кошик грушок-бергамоток. Цірі глянула на небо, але вирішила, що ще не полудень.
Фабіо? А що то за намети й будки, там, під муром?
Різні розваги. Хочеш подивитися?
Хочу.
Перед першим наметом стояли виключно чоловіки, у піднесенні переступаючи ногами. Зсередини долинали звуки флейти.
«Чорношкіра Лейла Цірі насилу прочитала кривий напис на полотнищі,видасть у танці всі секрети свого тіла» Дурня якась! Які там секрети
Ходімо далі, ходімо далі,підігнав її Фабіо, трохи почервонівши. О, глянь, оце щось цікаве. Тут приймає ворожка, яка віщує майбутнє. У мене є ще саме два гроші, цього вистачить
Шкода монет, пирхнула Цірі.Теж мені провіщенняза два гроша! Щоб віщувати, треба бути віщункою. Віщуванняце чималий талант. Навіть серед чародійок найбільше одна зі ста має такий
Моїй найстаршій сестрі,втрутився хлопець, ворожка наворожила, що та вийде заміжі воно так і сталося. Не кривися, Цірі. Ходімо, поворожимо собі
Я не хочу виходити заміж. Не хочу ворожби. Спекотно, а з того намету смердить ладаном, не піду туди. Якщо хочешіди сам, я почекаю. Не знаю тільки, навіщо тобі віщування? Що б ти хотів знати?
Ну промовив Фабіо. Найсильніше, це Чи буду я подорожувати. Я хотів би подорожувати. Побачити увесь світ
Буде, подумала раптом Цірі, відчуваючи запаморочення. Буде плавати на великих білих вітрильниках Добереться до країн, яких ніхто раніше не бачив Фабіо Сахс, відкривач Його іменем назвуть півострів, краєчок континенту, який тепер ще не має назви. Маючи пятдесят чотири роки, дружину, сина й трьох дочок, помре він, далеко від дому й близьких Від хвороби, яка нині ще не має назви
Цірі! Що із тобою?
Вона витерла обличчя рукою. Мала враження, що виринає з води, що пливе до поверхні з дна глибокого, крижано-холодного озера.
Це нічого пробурмотіла, роздивляючись й опритомнюючи. Щось у мене в голові запаморочилося Це через спеку. Й через ті пахощі з намету
Скоріше через ту капусту, серйозно сказав Фабіо. Даремно ми стільки зїли. У мене також у череві бурчить.
Та зі мноюнічого! Цірі зухвало задерла голову, й справді почуваючи себе краще. Думки, що пролітали їй через голову наче вихор, розвіялися і загубилися у забутті.Ходімо, Фабіо. Ходімо далі.
Хочеш грушку?
Та певно що хочу.
Під муром група підлітків грала на гроші в дзиґу. Дзиґу, акуратно обмотану шнурком, треба було зручним, наче ляскання батогом ривком відправити в рух, так, щоб вона виписувала кола по вимальованим крейдою полям. Цірі вигравала в дзиґу в більшості хлопців у Скелліге, також виграла в усіх адепток у храмі Мелітеле. Вона вже обдумувала концепцію входження у гру й виграшу в босяків не тільки мідяків, але й полатаних портків, коли увагу її раптом привернули гучні крики.
Біля самого кінця ряду наметів і будок, утиснута під мур і камяні сходи, стояла дивна напівкругла загорожа, зроблена із полотнищ, розтягнених на саженних тичках. Між двома тичками був вхід, який закривав високий, віспуватий чоловік, одягнений у гамбезон й смугасті штани, заправлені в матроські боти. Перед ним товклася групка людей. Після вкидання у руку рябого кількох монет люди по черзі зникали під полотнищем. Рябий ховав гроші до чималої кружки, подзвонював нею і покрикував хрипло.
До мене, добрі люди! До мене! На власні очі побачите найстрахітливіше створіння, яке створили боги! Жах і тремтіння! Живий василіск, отруйний страх зерріканських пустель, диявол утілений, людожерця ненаситний! Ви, людоньки, в житті таку потвору не бачили! Тільки-но схоплений, з-за моря на кораблі привезений! Гляньте, гляньте на живого, жахливого василіска на власні очі, бо такого ніколи й ніде ви вже не побачите! Остання можливість! Тут, у мене, всього за три пятаки! Баби із дітьмиза два пятаки!
Ха, сказала Цірі, відганяючи ос від грушок. Василіск? І живий? Мушу його побачити. Досі я бачила лише гравюри. Ходімо, Фабіо.
Я вже не маю грошей
Я маю. Заплачу за тебе. Ходімо, сміливіше.
Шість треба, рябий глянув на кинуті йому в руку мідяки. Три пятаки з особи. Дешевше тільки баби із дітьми.
Він, Цірі вказала грушкою на Фабіо, дитина. А ябаба.
Дешевше тільки баби із дитиною на руках, забурчав рябий. Ну ж, докиньте ще два пятаки, хитра панянко, або геть звідси й пропустіть інших. Поспішіть, люди! Ще тільки три місця вільні!
За загородою з полотнища товклися міщани, оточуючи щільним кільцем збитий з дощок поміст, на якому стояла деревяна, вкрита килимом клітка. Впустивши бракуючих до комплекту глядачів, рябий заскочив на поміст, узяв довгу тичку й скинув нею килим. Повіяло падлом і неприємним гадячим смородом. Глядачі зашуміли й трохи відступили.
Вірно робите, добрі люди, заявив рябий. Не тра близько, бо воно небезпечно.
У клітці, помітно для нього тісній, лежав, згорнувшись у клубок, ящур, укритий темною лускою дивного малюнка. Коли рябий стукнув об клітку тичкою, гад зашамотівся, заскреготів лускою об пруття, витягнув довгу шию і пронизливо засичав, демонструючи гострі, білі, конічні зуби, що сильно контрастували із майже чорною лускою навколо пащі. Глядачі голосно охнули. Кудлатий песик зайшовся різким гавкотомйого тримала на руках жінка, з вигляду торговка.
Дивіться уважно, добрі люди, крикнув рябий. І радійте тому, що подібне страхіття у ваших краях не живе! Ото потворний василіск із далекої Зерріканії! Не наближайтеся, не наближайтеся, бо хоча він замкнений у клітці, самим диханням своїм може вас отруїти!
Цірі й Фабіо пропхалися урешті наперед глядачів.
Василіск, коментував рябий з підвищення, спираючись на тичку, наче вартовий на алебарду, це найотруйнійша бестія на світі! Бо василіск королем усіх гадів є! Якби було василісків більше, пропав би світ цілком і повністю! На щастя, дуже рідкісна то повтора, бо народжується він з яйця, півнем знесеним. А ви ж і самі знаєте, людоньки, що не кожен півень яйця несе, а лише той мерзотник, який як квочка іншому півню дупу підставляє.
Глядачі хоровим сміхом відреагували на маснийякщо не сказати «намащений»жарт. Не сміялася тільки Цірі, увесь час уважно роздивляючись потвору, яка, роздратована галасом, звивалася і билася об пруття клітки й кусала її, даремно намагаючись розвернути покалічені перетинки крил.
Яйця, таким півнем знесені,продовжував віспуватий, мусять сто й одна отруйна змія висидіти! А коли з яйця проклюнеться василіск
Це не василіск, заявила Цірі, гризучи бергамотку. Віспуватий глянув на неї скоса.
коли василіск проклюнеться, кажу, продовжив, тоді всіх змій у гнізді повижере, поглинувши їхню отруту, але шкоди ніякої від того не зазнає. А сам отрутою так насититься, що не тільки зубом зможе вбивати, не тільки дотиком навіть, але й диханням самим! А коли кінний рицар візьме й списом василіска пробє, то отрута по держаку уверх піде, заразом і коня, і вершника на місці вбиваючи!
Це неправдива неправда, голосно сказала Цірі, випльовуючи кісточку.
Правда найправдивіша! запротестував рябий. Убє коня і вершника убє!
Аякже!
Стихни, паняночко! крикнула торговка із песиком. Не заважай! Хочемо подивуватися і послухати!
Цірі, припини, прошепотів Фабіо, штовхнувши її убік. Цірі пирхнула на нього, потягнувшись до кошика за наступною грушкою.
Перед василіском, рябий почав говорити голосніше в шумі, який здійняли глядачі, що почали грізно бурчати, будь-яка тварина тікає, щойно шипіння його почує. Кожен звір, навіть дракон, та що я там, кокодрил навіть, а кокодрилнеможливо страшенний, хто бачив його, той знає. Тільки одне звірятко не лякається василіска, й це куниця. Куниця, коли потвору побачить у пустелі, то бігцем до лісу скоренько біжить, там тільки їй одній зілля знане знаходить і зїдає його. Тоді отрута василіска вже куниці нестрашна, й тоді та загризти його на смерть може
Цірі пхикнула сміхом і зімітувала губами протяжний, майже непристойний звук.
Гей, мудрило! не витримав віспуватий. Якщо тобі щось не до смаку, то виходь! Не примушую ані дивитися тебе на василіска, ані слухати про нього!
Це ніякий не василіск.
Так? А що воно, пані премудра?
Виверна, заявила Цірі, відкидаючи хвостик грушки й облизуючи пальці.Звичайна виверна. Молода, невеличка, голодна й брудна. Але виверна й тільки. На Старшій Мовівіверн.
Ач, гляньте! крикнув віспуватий. Яка вумна й учена нам тут трапилася! Стули писок, бо я тобі
Гей-гей! відізвався світловолосий молодик в оксамитовому береті й позбавленому герба вамсі зброєносця, який тримав під руку тоненьку й бліденьку дівчину в сукні кольору абрикоса. Тихіше, пане звіролове! Не погрожуйте шляхтичці, аби я вас тим мечем суворо не покарав. Та й щось мені тут обманом запахло!
Яким обманом, молодий пане лицарю? аж захлинувся віспуватий. Бреше та шмар Хтів сказати: помиляється та шляхетно народжена панна! Цевасиліск!
Це виверна, повторила Цірі.
Яка там верна! Василіск! Гляньте тільки, який страшний, як шипить, як клітку кусає! Які зубиська має! Зубиська, кажу, як у