Врожай буде в коморах, повільно сказала Йеннефер.
Вірно. Коней важко пасти на стерні, а фортеці із повними коморами довго облягати Погода сприяє землеробам, а врожай має бути непоганий Так, погода на диво добра. Сонце гріє, шуліки дощик виглядають дарма А Яруга в Дол Анґра дуже мілка Легко її перейти вбрід. В обидва боки.
Чому Дол Анґра?
Сподіваюся, банкір погладив бороду, окинувши чародійку швидким поглядом, що можу тобі довіряти?
Завжди міг, Джанкарді. Й нічого не змінилося.
Дол Анґра, повільно сказав ґном, це Лирія й Едірн, які є у військовому союзі із Темерією. Ти ж не вважаєш, що Фольтест, який купує човни, має намір скористатися ними сам?
Ні,повільно сказала чародійка, Не вважаю. Дякую за інформацію, Мольнаре. Хтозна, може, ти й правий? Може, на зїзді нам і справді вдасться вплинути на долю світу й людей, які в цьому світі мешкають?
Не забудьте про ґномів, пирхнув Джанкарді.Й про їхні банки.
Намагатимемося. І якщо ми вже про це
Слухаю тебе уважно.
Маю витрати, Мольнаре. А якщо зніму щось із рахунків у Вівальді, знову хтось може втопитися, тож
Йеннефер, перебив ґном, ти маєш у мене необмежений кредит. Погром у Венґерберзі був дуже давно. Може, ти забула, але я не забуду ніколи. Ніхто з родини Джанкарді не забуде. Скільки тобі треба?
Тисячу пятсот темерійських оренів, переказом на філіал Джанкарді в Елландері, на рахунок храму Мелітеле.
Зроблено. Хороший переказ, гроші для храмів не оподатковуються. Що ще?
Скільки коштує річна оплата в школі в Аретузі?
Цірі нашорошила вуха.
Тисяча двісті новіградських крон, сказав Джанкарді.Для нової адепткище й сплата зарахування у школу, десь біля двохсот.
Подорожчало, зараза.
Усе подорожчало. Адепткам не жаліють нічого, живуть в Аретузі наче принцеси. А з них половина міста живе: кравці, шевці, цукерниці, постачальники
Знаю. Сплати дві тисячі на рахунок школи. Анонімно. Із зазначенням, що йдеться про зарахування до школи й завдаток на оплату За одну адептку.
Ґном відклав перо, глянув на Цірі, посміхнувся із розумінням. Цірі, вдаючи, що гортає книгу, слухала уважно.
Це все, Йеннефер?
Ще триста новіградських крон для мене, готівкою. Для зїзду на Танедді я потребуватиму принаймні три сукні.
Навіщо тобі готівка? Я тобі банківський чек дам. На пятсот. Ціни імпортованих тканин також холерно зросли, а ти ж не одягаєшся у вовну й льон. А якщо ти чогось потребуєш, для себе чи для майбутньої адептки школи в Аретузі, мої лавки й складивідчинені.
Дякую. На який відсоток ми домовимося?
Відсоток, ґном підвів голову, ти заплатила родині Джанкарді авансом, Йеннефер. Під час погрому у Венґерберзі. Не будемо вже про те говорити.
Я таких боргів не люблю, Мольнаре.
Як і я. Але якупець, ґном справи. Я знаю, що таке зобовязання. Знаю його вартість. Повторюю, не будемо ми про те говорити. Справи, про які ти просила, можеш вважати залагодженими. Справу, про яку ти не просила, також.
Йеннефер підвела брів.
Один близький тобі відьмак, захихотів Джанкарді,нещодавно відвідав місто Доріан. Доповіли мені, що він заборгував там лихварю сто крон. Лихвар працює на мене. Я скасую той борг, Йеннефер.
Чародійка глянула на Цірі, сильно скривила губи.
Мольнаре, сказала холодно, не пхай пальців у ті двері, бо в них завіси попсувалися. Сумніваюся, щоб він усе ще вважав мене близькою, а якщо довідається про скасування боргу, то зненавидить мене повністю. Ти ж його знаєш, він має заскок на гонорі. Давно він був у Доріані?
Якихось днів десять тому. Потім бачили його в Малій Балці. Звідти, як мені доповідали, поїхав він у Гірундум, бо мав доручення від тамтешніх фермерів. Як завжди, якась потвора для убивства
А за вбивство, як завжди, заплатять йому гроші,голос Йеннефер трохи змінився. Яких, як завжди, ледь вистачить на сплату лікування, якщо потвора його зачепить. Як завжди. Якщо ти й справді хочеш щось для мене зробити, Мольнаре, то підключися до цього. Сконтакутй з фермерами із Гірундума й підвищи нагороду. Так, аби він мав за що жити.
Як завжди, пирхнув Джанкарді.А якщо він нарешті про це довідається?
Йеннефер глипнула на Цірі, яка приглядалася і прислухалася, навіть не намагаючись удавати зацікавленість «Psyhologus».
А від кого, процідила вона, він мав би про те довідатися?
Цірі відвела погляд. Ґном посміхнувся зі значенням, погладив бороду.
Перш ніж подасися на Танедд, виберешся до Гірундуму? Випадково, зрозуміло?
Ні,чародійка відвернулася. Не виберуся. Змінимо тему, Мольнаре.
Джанкарді знову погладив бороду, глянув на Цірі. Цірі опустила голову, закашлялася і закрутилася на стільці.
Слушно, підтвердив. Час змінити тему. Але твоя підопічна, схоже, нудиться за книжкою і нашою розмовою. А те, про що я зараз хотів би із тобою порозмовляти, знудить її ще більше, як я підозрюю Долі світу, долі ґномів цього світу, долі їхніх банківяка ж це нудна тема для молодих дівчат, майбутніх студенток Аретузи Випусти її трохи з-під крил, Йеннефер. Нехай пройдеться містом
Ой, так! крикнула Цірі.
Чародійка обурилася і відкрила рота, аби запротестувати, але раптом змінила намір. Цірі не була впевненою, але їй здалося, що вплив на те мало незначне підморгування, що супроводжувало пропозицію банкіра.
Нехай-но собі дівчина подивиться на чарівні красоти старовинного міста Горс Велен, додав Джанкарді, широко посміхаючись. Потрібно їй трохи свободи перед Аретузою. А ми тут собі ще погомонимо про певні справи гмм особисті. Ні, я не пропоную, аби дівча ходило самотнє, хоча це й безпечне місто. Дам їй товариша й опікуна. Одного з моїх молодших клерків
Вибач, Мольнаре, Йеннефер не відповіла на посмішку. Але мені не здається, що в теперішні часи, навіть у такому безпечному місті, товариство ґнома
Мені б і в голову таке не прийшло, обурився Джанкарді,щоб це був ґном. Клерк, про якого я кажу, є сином шанованого купця, людини, так би мовити, на всю губу. А ти вважала, що я наймаю сюди тільки ґномів? Гей, Вільфлі! Поклич мені сюди Фабіо, швиденько!
Цірі,чародійка підійшла до неї, легенько нахилилася, тільки без усіляких дурощів, щоб мені не було соромно. Й тримай перед клерком язика за зубами, розумієш? Пообіцяй мені, що зважатимеш на вчинки й слова. Не кивай. Обіцянки дають у повний голос.
Я обіцяю, пані Йеннефер.
Слідкуй інколи ще й за сонцем. У полудень повернешся. Пунктуально. А якщо Ні, не думаю, щоб тебе хтось упізнав. Але якщо ти побачиш, що хтось занадто приглядається до тебе
Чародійка сягнула до кишеньки, дістала невеличкий, позначений рунами хризопраз, відшліфований у формі клепсидри.
Сховай його в капшук. Не загуби. У разі потреби Закляття памятаєш? Тільки обережно, активація дає сильне відлуння, а амулет, як почне діяти, висилає хвилі. Якщо поблизу буде хтось чутливий до магії, ти відкриєшся замість того, щоб замаскуватися. Ага, ось тобі ще Якщо ти захочеш щось собі купити.
Дякую, пані Йеннефер, Цірі поклала амулет і монети до капшука, із цікавістю глянула на хлопця, який забіг до кабінету. Хлопець був веснянкуватий, хвилясте каштанове волосся падало йому на високий комірець сірої уніформи клерка.
Фабіо Сахс, представив його Джанкарді. Хлопець ґречно вклонився.
Фабіо, це пані Йеннефер, наш достославний гість і шанована клієнтка. А ця паннаїї вихованка, вона має бажання провідати місто. Станеш її супроводжувати, послужиш провідником й опікуном.
Хлопець уклонився знову, на цього разуявно до Цірі.
Цірі,сказала холодно Йеннефер. Устань, прошу.
Вона встала, трохи здивована, бо розумілася у звичаї настільки, щоб знати, що той такого не вимагає. І відразу зрозуміла. Клерк, щоправда, виглядав її ровесником, але був на голову від неї нижчим.
Мольнаре, сказала чародійка. Хто ким має опікуватися? Ти не міг би делегувати на те завдання когось із трошки значнішими габаритами?
Хлопець почервонів і запитливо глянув на принципала. Джанкарді кивнув, дозволяючи. Клерк знову вклонився.
Вельможна пані,випалив він плавно й без ніяковості.Може, я і не завеликий, але на мене можна покластися. Я добре знаю місто, передмістя й усі околиці. Буду опікуватися цією панною, найкраще як умію. А коли я, Фабіо Сахс Молодший, син Фабіо Сахса, роблю так, як умію краще, то То жоден велетень мені не дорівнюватиме.
Йеннефер дивилася на нього хвилинку, а потім повернулася до банкіра.
Дякую, Мольнаре, сказала. Ти вмієш підбирати працівників. Будеш у майбутньому тішитися своїм молодшим клерком. Воістину, добра порода дзвенить, коли по ній ударити. Цірі, із повною довірою ввіряю тебе під опіку Фабіо, сину Фабіо, бо ж то є чоловік поважний і гідний довіри.
Хлопець почервонів аж до коренів каштанового волосся. Цірі відчула, що також зарумянилася.
Фабіо, ґном відкрив шкатулку, попорпався у її брязкітливому вмісті.На тобі півнобеля і три Й два пятаки. На випадок, якщо панна матиме якісь бажання. Якщо не матимепринесеш назад. Ну, можете йти.
У полудень, Цірі,нагадала Йеннефер. Ні хвилиною пізніше.
Памятаю, памятаю.
Мене звуть Фабіо, сказав хлопець, щойно вони збігли сходами й вийшли на залюднену вулицю. А тебе ж звуть Цірі, так?
Так.
На що хочеш подивитися у Горс Велені, Цірі? Головну вулицю? Завулок Сріблярів? Морський порт? А може, ринок і ярмарок?
Усе.
Гмм задумався хлопець. Ми маємо час лише до полудня Найкраще буде, якщо ми підемо на ринок. Нині торговий день, там можна буде побачити багацько цікавих речей! А спершу давай зійдемо на мур, з якого видно всю Затоку й славетний острів Танедд. Як тобі?
Ходімо.
Вулицею з туркотінням котилися вози, чалапали коні та воли, бондарі котили діжки, всюди панували галас і поспіх. Цірі була трохи приголомшена рухом і розгардіяшемнезручно зіступила з деревяного тротуару й по кісточки занурилася у грязюку й гній. Фабіо хотів узяти її під руку, але вона вирвалася.
Я сама вмію ходити!
Гмм Ну так. Тоді ходімо. Тут, де ми є,головна вулиця міста. Зветься вона Кардо й поєднує обидві брами, Головну й Морську. Туди он, оночки, шлях до ратуші. Бачиш ту вежу із золотим півником? То, власне, ратуша. А там, де висить отой кольоровий щит, там корчма «Під Розстібнутим Корсетом». Але туди гм туди ми не підемо. Підемо он туди, скоротимо собі дорогу через рибний базар, що на вулиці Окружній.
Вони звернули в провулок і вийшли прямо на плацик, стиснутий стінами будинків. Плацик було заповнено ятками, діжками й діжами, з яких бив сильний рибний запах. Тривала жвава й галаслива торгівля, торговки й покупці намагалися перекричати чайок, що крутилися вгорі. Під муром сиділи коти, удаючи, що риба їх цікавить найменшою мірою.
Твоя пані,сказав раптом Фабіо, лавіруючи поміж ятками, дуже сувора.
Знаю.
Вона ж не твоя родичка, вірно? Це відразу видно!
Так? З чого?
Вона дуже вродлива, сказав Фабіо із жорстокою, обеззброюючи-вільною щирістю молодої людини.
Цірі розвернулася, наче пружина, але до того, як устигла вразити Фабіо якимось гострим зауваженням, що стосувалася його веснянок чи зросту, хлопець потягнув її поміж візками, діжками і ятками, пояснюючи одночасно, що башта над плациком має назву Злодійської, що каміння, яке узято для її будови, походить із морського дна, й що дерева, що під нею ростуть, звуться платанами.
Але ж ти страшенно маломовна, Цірі,ствердив він раптом.
Я? удала вона здивування. Нічого подібного! Я просто уважно слухаю те, що ти говориш. Ти розповідаєш дуже цікаво, знаєш? Я саме хотіла тебе запитати
Слухаю, питай.
А чи далеко звідси до до міста Аретуза?
Ні, зовсім близько! Бо Аретуза це ніяке не місто. Зійдемо на мур, покажу тобі. Оно, там сходи.
Мур був високим, а сходи стрімкими. Фабіо спітнів і задихався, і не було в тому нічого дивного, бо увесь часпатякав. Цірі довідалася, що мур, який оточував місто Горс Велен, конструкція недавня, набагато молодша за саме місто, збудоване ще ельфами, що в ній тридцять пять футів висоти й що цетак званий мур казематний, зроблений із тесаного каміння і необпаленої цегли, бо такий матеріал краще протистоїть ударам таранів.
На верху привітав їх й овіяв освіжаючий морський вітер. Цірі із радістю дихала ним після густої і нерухомої задухи міста. Сперла лікті на край муру, дивлячись з висоти на порт, кольоровий від вітрил.
Що то, Фабіо? Що воно за гора?
Острів Танедд.
Острів був, здавалося, дуже близько. Й острівне нагадував. Виглядав, наче вбитий у морське дно гігантський камяний стовп, величезний зикурат, обведений спіральним шляхом, зигзагами сходів і терасами. Тераси зеленіли від гаїв та садів, а із зелені, приліплені до скель, наче гнізда ластівок, стирчали білі стрілчасті вежі й оздоблені куполи, що вінчали комплекси будинків, огороджених галереями. Будинки ті аж ніяк не здавалися вибудуваними. Здавалося, що їх вирізали на схилах цієї морської гори.
Це все збудували ельфи, пояснив Фабіо. Кажуть, що за допомогою ельфійської магії. Утім з незапамятних часів Танедд належить чародіям. Близько до вершини, там, де оті блискучі куполи, розташований палац Ґарштанг. Там за кілька днів розпочнеться великий зїзд магів. А отам, глянь, на самісінькому вершечку, та висока самотня вежа із бланками, це Тор Лара, Вежа Ластівки
Чи туди можна дістатися по суші? Це ж близенько.
Можна. Є міст, який поєднує берег Затоки із островом. Ми його не бачимо, бо закривають дерева. Бачиш ті червоні дахи біля підніжжя гори? То палац Локсія. Туди веде міст. Тільки через Локсію можна дійти до шляху, що веде на верхні тераси
А там, де оті красиві галереї і містки? Й сади? Як воно тримається на скелі й не падає? Що воно за палац?
Це, власне, і є Аретуза, про яку ти питала. Там славетна школа для молодих чародійок.
Ах, Цірі облизнула губи. Значить, це там Фабіо?
Слухаю.
Ти ж часом бачиш молодих чародійок, які вчаться у тій школі? У тій Аретузі?
Хлопець глянув на неї, явно здивований.
Ні, ніколи! Ніхто їх не бачить! Їм не можна покидати острів і виходити до міста. А на терени школи нікому немає доступу. Навіть для бургграфа й бейліфа, якщо мають справу до чародійок, іти можуть тільки до Локсії. На найнижчий рівень.
Я так і думала, Цірі кивнула, задивившись на лискучі дахи Аретузи. Це не школа, а вязниця. На острові, на скелі, над прірвою. Вязниця, та й усе.
Трохи так, визнав Фабіо, подумавши. Звідти непросто піти Але ні, це не так, як у вязниці. Адепткице ж молоді дівчата. Їх треба стерегти
Від чого?
Ну хлопець затикнувся. Ти ж знаєш
Не знаю.
Гммм Думаю Ох, Цірі, їх же ніхто не тримає у школі насильно. Вони самі хочуть
Ну, напевне, Цірі змовницьки усміхнулася. Хочутьі сидять у тій своїй вязниці. Якби не хотіли, то не дали б себе там закрити. Ніякого дива, досить вчасно дати драла. Ще до того, як там опиняться, бо після може виявитися непросто
Як це? Утікати? А куди б вони мали
Вони, перебила вона, певне, не мали б куди. Бідолашні. Фабіо? Де місто Гірундум?
Хлопець глянув на неї, упійманий зненацька.
Гірундумце не місто, сказав. Це велика ферма. Є там сади, городи, що постачають овочі й фрукти усім містам навколо. Також є там ставки, у яких вирощують коропів й іншу рибу
Як далеко звідси до Гірундума? Й куди? Покажи мені.
А навіщо це тобі знати?
Покажи мені, прошу.
Бачиш ту дорогу, що веде на захід? Там, де ті вози? Власне тим шляхом і їдуть до Гірундуму. Якихось пятнадцять миль, увесь час лісами.
Пятнадцять миль, повторила Цірі.Недалеко, якби мати хорошого коня Дякую тобі, Фабіо.
За що ти мені дякуєш?
Неважливо. А тепер веди мене на ринок. Ти обіцяв.
Ходімо.
Такої штовханини й гаму, як на ринку Горс Велену, Цірі не бачила ще ніде. Галасливий рибний базар, через який вони недавно проходили, у порівнянні із ринком справляв враження тихого храму. Плац був по-справжньому гігантським, й усе ж здавалося, що вони, щонайбільше, зуміють тільки здаля подивитися на нього, бо щоб дістатися на територію ярмарки не можна було й мріяти. Втім Фабіо сміливо вдерся у збитий натовп, тягнучи її за руку. Цірі одразу запаморочилася голова.
Торговки дерлися, покупці дерлися ще голосніше, погублені в штовханині діти вили й лементували. Бидло ревіло, вівці бекали, птаство квоктало й кудкудакало. Ґномські ремісники завзято валили молотками у якусь бляху, а коли припиняли ваління, щоб напитися, починали гидко лаятися. Із кількох точок торговища чулися флейти, гуслі та цимбали, мабуть, давали там виставу ваганти та музики. На додачу хтось невидимий у натовпі безустанно дув у мідяну сурму. І точно, музикою він не був.