У мене машина тут, на паркінгу, сказав Енді.Усе під контролем.
А, з полегкістю усміхнувся водій. Знаєте, Ґлін ще й не повірить. Ет! То ви мені не кажіть, я сам
Обовязково повірить. Ви ж вірите?
Таксист широко вишкірився.
Маю в доказ крупну купюру, містере. Дякую.
Вам дякую, сказав Енді.
Насилу чемно. Заради Чарлі. Якби він був сам, то давно вже скінчив би життя самогубством. Людина не розрахована терпіти такий біль.
Ви певні, що з вами все гаразд, містере? Лице у вас жах яке біле.
Я в нормі, дякую. Він взявся трусити Чарлі.Ей, мала.
Енді пильнував, щоб не звати її на імя. Мабуть, тут байдуже, але така обачність вже виходила машинально, мов дихання.
Прокидайся, ми на місці.
Чарлі щось пробурмотіла і відкотилася вбік.
Давай, красуне. Прокидайся, люба.
Повіки затріпотіли, і Чарлі розплющила очі відверті сині очі, які вона успадкувала від матері. Дівчинка сіла, потираючи обличчя.
Татку? Де ми?
В Олбані, серденько. В аеропорту. Тоді нахилився нижче і прошепотів: Поки нічого не кажи.
Окей.
Чарлі усміхнулась водію, той усміхнувся навзаєм. Вона вислизнула з таксі, Енді, намагаючись не хитатись, за нею.
Дякую ще раз, чоловіче, гукнув таксист. Теє, слухайте. Достойна плата. Ви мені не кажіть, я вам сам все розкажу.
Енді потис простягнуту руку.
Обережно там.
Спасибі. Ґлін просто не повірить, що таке коїться.
Таксист сів в автівку і рушив геть від жовтого узбіччя. Злітав ще один літак, двигун ревів і ревів, аж доки Енді не відчув, наче голова розколюється навпіл і падає на асфальт, мов пустий гарбуз. Він злегка хитнувся, і Чарлі обома долонями вхопилася в його руку.
Ой, татку, сказала вона, наче з далини.
Заходимо. Мені треба присісти.
Вони зайшли в термінал, маленька дівчинка в червоних штанцях і зеленій блузці та великий чоловік із нечесаним чорнявим волоссям і похилими плечима. Носильник простежив за ними поглядом і подумав, що то чистий гріхтакий здоровань, вештається після півночі, пяний мов барило, як на нього не гляди, та ще з малим дівчам, яке давно мало лежати в ліжечку, а воно прогулює його, мов собака-поводир. Таких батьків треба стерилізуватитак думав носильник.
Вони зайшли всередину крізь двері з електронним вічком, і носильник про них забув аж на сорок хвилин, коли до аеропорту підїхала зелена автівка. Зупинилась на узбіччі, і з неї вийшло двоє чоловіківщоб поговорити з носильником.
4
Було десять після півночі. Вестибюль терміналу заполонив уранішній народ: військові, які вертались зі звільнення, зморені жінки, які намагались приборкати зграї зачуханих, заспаних дітей, бізнесмени з мішками втоми під очима, мандрівна молодь у великих чоботах і з довгим волоссям, у декогонаплічник, парочказ тенісними ракетками в чохлах. Гучномовці оголошували прибуття та відбуття і супроводили пасажирів, мов якийсь всемогутній голос уві сні.
Енді й Чарлі всілись поруч за столиками, до яких були прикручені телевізори. Побиті, пошкрябані, пофарбовані в смертельно чорний телевізори. Енді вони скидалися на зловісних футуристичних кобр. Він вкинув у них останні два четвертаки, щоб ніхто не попросив їх звільнити місця. У Чарлі показували повтор «Рукіз», а в нього Джонні Карсон дурів із Сонні Боно і Бадді Гекеттом.
Татку, а інакше ніяк? вдруге спитала Чарлі.
Вона мало не плакала.
Люба, я знесилений, відповів Енді.Грошей в нас нема. Лишатись тут не можна.
Ті погані дядьки за нами ще женуться? спитала вона, стишивши голос до шепоту.
Не знаю.
Гуп-гуп-гуп у голові. Уже не чорний неосідланий кінь, тепер це були поштові мішки з гострим залізним брухтом, що їх викидали з пятдесятого поверху.
Треба гадати, що так.
Як мені роздобути гроші?
Енді повагався, а тоді мовив:
Сама знаєш.
Полилися сльози, заструменіли по щоках Чарлі.
Так не можна. Красти нечесно.
Я знаю, відказав він. Але й нечесно, що вони весь час за нами ганяються. Я тобі це вже пояснював, Чарлі. Принаймні намагався.
Про малу кривду і велику кривду?
Так. Про більше зло і про менше.
У тебе сильно болить голова?
Добряче, відповів Енді.
Їй дарма було казати, що за годину, може, за дві болітиме так сильно, що він втратить здібність до ладу мислити. Навіщо лякати більше, коли вона і так налякана. Дарма їй казати, що цього разу, здається, вони таки не втечуть.
Я спробую, сказала вона й устала зі стільця. Бідний татко.
Чарлі поцілувала його. Енді заплющив очі. Перед ним працював телевізордалекий незвязний гомін в гущавині головного болю, що наростав і наростав. Коли Енді знову розплющив очі, Чарлі вже перетворилась на далекий силует, зовсім маленький, одягнений в червоне і зелене, як новорічна прикраса, що, підстрибуючи, оминала людей у головній залі терміналу.
«Господи, нехай з нею все буде добре, подумав Енді.Хай її ніхто не чіпає, хай більше ніхто не лякає. Будь ласка і дякую, Боже, окей?»
І він знову заплющив очі.
5
Дівчинка в червоних стретчевих штанах і зеленій віскозній блузці. Біляве волосся по плечі. Так пізно не спить і, судячи з усього, сама. Вона перебувала в тому місці, де ніхто особливо не зважатиме на мале дівча, що ходить самотою після півночі. Чарлі минала людей, та ніхто на неї не дивився. Якби вона плакала, до неї підійшов би охоронець, спитав би, чи вона не загубилась, чи знає, яким рейсом летять її мама з татом, як їх звати, щоб викликати по гучномовцю. Але Чарлі не плакала і наче розуміла, куди йде.
Насправді, не дуже розумілаале мала чітке уявлення, що шукає. Їй потрібні гроші, так сказав татко. За ними женуться погані люди, таткові зле. Коли йому стає настільки зле, він не може думати. Йому треба виспатись, аби біль минув. А погані люди женуться погані люди з Крамниці, люди, які хотіли розібрати їх на запчастини і подивитись, як вони працюють, подивитись, як ними можна скористатися, змусити до всякого.
Чарлі вгледіла паперовий пакет, що стирчав з урни, і взяла його. І трохи далі залою вона вийшла до того, що шукала: ряду таксофонів.
Дівчинка стояла, дивилася на них, і боялася. Боялася, бо татко раз у раз їй повторював, що так робити не можна із самого дитинства то було Погано. І це Погане вона не завжди могла контролювати. Могла скривдити себе, або ще когось, або й багатьох. Того разу
(ой мамусю вибач біль бинти крики вона кричала мама через мене кричала я так більше не робитиму ніколи бо це Погано)
на кухні, коли вона ще була малою але про це було надто боляче згадувати. То було Погано, бо коли його відпускаєш, воно йде повсюди. А це страшно.
Ще було дещо. Поштовх, наприклад. Так називав таткопоштовх. Тільки Чарлі штовхала сильніше, ніж татко, і потім у неї ніколи не боліла голова. Але часом, потім ставалися пожежі.
Чарлі стояла, дивилася на телефонні будки, а в уяві билась назва того Поганого: пірокінез. «Не зважай, сказав якось батько, коли вони ще жили в Порт-Сіті й наївно вважали, що в безпеці.Ти полумярка, люба. Така собі величезна запальничка Зіппо». Тоді це видалося потішним, Чарлі загиготіла, але зараз було не смішно взагалі.
Ще їй не слід штовхати, бо вони можуть дізнатись. Поганці з Крамниці. «Не уявляю, що вони знають про тебе зараз, казав був татко, але не хочу, щоб іще щось дізнались. У тебе не такий поштовх, як у мене, люба. Ти не вмієш так впливати на людей, щоб ну, навіювати їм думки?»«Ні-і-і»«Але вмієш рухати предмети. І якщо вони побачать сліди, а потім якось повяжуть ці сліди з тобою, то в нас будуть іще більші проблеми, ніж зараз».
А ще це крадіжка, а крадіжкаце теж Погано.
Байдуже. Таткові болить голова, і його треба доправити в тихе тепле місце, доки вона не розболиться так, що він думати не зможе. Чарлі рушила вперед.
Телефонних будок було десь пятнадцять, із заокруглими ковзними дверми. Коли заходиш, то наче потрапляєш до желатинової капсули контаку з телефоном усередині. У більшості будок було темнотак помітила Чарлі, минаючи їх одну за одною. Ось в одну запхалась товста пані в брючному костюмі, вона жваво говорила, усміхалась. А за три будки від кінця ряду на маленькому табуреті сидів молодик, вистромивши в прочинені двері ноги. Він швидко говорив:
Саллі, послухай, я розумію, як ти почуваєшся, та все можу пояснити. Точно. Я розумію Я розумію але дозволь просто
Він підвів очі, побачив, що на нього дивиться мале дівча, а тоді зашилив ноги в будку і затулив круглі двері все одним рухом, мов черепаха втягується в панцир. З дівчиною свариться, подумала Чарлі. Мабуть, підставив її. Жодному хлопцю не дозволю себе підставити.
Відлуння гучномовця. Задньою думкою пробігає щур страху, гризе. Усі обличчячужі. Чарлі почувалась самотньою і дуже маленькою, вона досі тужила за матірю. Це крадіжка, але що з того? Вони вкрали в її мами життя.
Похрустуючи паперовим пакетом, Чарлі ковзнула в крайню будку. Зняла з гачка слухавку й удала, що балакає (привіт, бабусю, так, ми з татком щойно прилетіли, все гаразд), і визирнула крізь шибку, чи ніхто на неї не задивляється. Ніхто. Єдина людина поблизучорношкіра жінка, яка діставала з автомата страховий поліс, і стояла вона спиною до Чарлі.
Чарлі поглянула на таксофон і різко штовхнула.
Від зусилля вирвався тихий хрип, і вона закусила нижню губу, посмакувала, як та чавиться між зубами. Ні, про біль не йшлося. Штовхати приємно, і це ще один фактор, який її лякав. Що, як небезпечні речі почнуть їй подобатись?
Чарлі ще раз штовхнула таксофон, цього разу легше, і раптом з лотка для решти полився срібний потік. Чарлі поспішила підставити торбу, та коли примудрилась, більшість четвертаків і даймів уже висипались на підлогу. Вона нахилилась і згребла що змогла в пакет, раз у раз позираючи крізь шибку.
Позбиравши дрібязок, дівчинка перейшла до наступної будки. Військовий так само балакав у сусідній. Він знову прочинив двері і закурив.
Сал, Богом клянуся, так і було! Попитайся у свого брата, як мені не віриш! Він
Чарлі зачинила за собою двері, відрізавши трохи висклявий тон його голосу. Їй було лиш вісім, але вона знала, коли перед нею комусь пудрять мізки. Чарлі глянула на таксофон, і за мить він віддав увесь дрібязок. Цього разу Чарлі чітко підставила торбу, і монети, мелодійно теленькаючи, каскадом полились на дно.
Коли вона вийшла, військового вже не було, і Чарлі пірнула в його будку. Сидіння й досі тепле, попри витяжку, всередині бридко смердить сигаретним димом.
Монети з дзенькотом висипались в пакет, і Чарлі пішла далі.
6
Едді Дельґардо сидів у контурному кріслі з твердого пластика, дивився в стелю і курив. Сучка, думав він. Наступного разу вона двічі подумає, перш ніж стуляти свої кляті ноги. Едді те, Едді се, Едді я не хочу тебе більше бачити, Едді як ти можеш бути таким жьорсто-о-оким. Але з приводу «я не хочу тебе більше бачити» він таки переконав її на протилежне. Едді очікувала відпустка на тридцять днів, і він збирався поїхати в Нью-Йорк, Велике Яблуко: памятки подивитись і по барах для знайомств пройтись. А коли він повернеться, Саллі й сама перетвориться на велике стигле яблуко, готове впасти. З Едді Дельґардо, уродженцем міста Мератон, штат Флорида, не проходять усі ці штучки на кшталт «у тебе взагалі до мене ніякої поваги нема». Саллі Бредфорд йому віддасться, а якщо вона справді вірить у ті бридні про вазектомію, то так їй і треба. І хай потім, як схоче, біжить до свого брата-селюка, який ще й в школі вчителює. Едді Дельґардо на той час уже водитиме харчову армійську вантажівку в Західному Берліні. Він буде
Вервечка почасти озлоблених, почасти приємних мрій Едді урвалась через дивне відчуття, що від ніг пашіє теплом, наче підлога раптом нагрілась градусів на десять. А на додачу зявився дивний, та все одно знайомий запах не як щось горить, а мов курку обсмалюють чи що.
Едді розплющив очі і першою побачив ту дівчинку, яка тинялась попід таксофонами, дівчинку семи чи восьми років, обшарпану. Тепер вона несла велику паперову торбу, підтримувала дно, наче там повно продуктів або ще чогось.
Але ж ногиось у чому річ.
Вони вже були не теплі. А гарячі.
Едді Дельґардо глянув униз і заволав:
Ах ти ж Господи Боже!
У нього горіли черевики.
Едді скочив на ноги. В його бік розвернулось кілька голів. Якісь жіночки побачили, що відбувається, і перелякано заверещали. Двоє охоронців, які саме клеїли дурня з касиркою «Аллеґенських авіаліній», теж вирішили подивитись, що там коїться.
Та Едді Дельґардо чхати на це все хотів. Думки про Саллі Бредфорд і любовну помсту відійшли далеко на задній план. Армійські черевики завзято палали. Вогонь перекидався на підкати сіро-зелених парадно-вихідних штанів. Едді нісся головним вестибюлем, наче з катапульти вилетів, а позаду стелився дим. Жіночий туалет виявився ближчим, і Едді, в якого відчуття самозбереження було потужним, штовхнув випростаною рукою двері та, ані секунди не вагаючись, забіг всередину.
З одної кабінки саме виходила молода жінка із задраною до талії спідницеювона поправляла свої нейлонові колготи. Аж раптом побачила Едді, людину-факел, і випустила крик, який кахляні стіни туалету підсилили до нереальної гучності. Едді піймав двері платної кабінки, доки ті не встигли до кінця стулитись і замкнутись. Схопився обома руками за верхні краї стінок, підтягнувся і опустив ноги в унітаз. Почулося шипіння, здійнявся здоровенний стовп пари.
Увірвались двійко охоронців.
Ей, ти, ану стій! гукнув один, дістаючи пістолет. Виходь звідти, і щоб пальці зчепив на маківці!
А ви не зачекаєте, поки я ноги потушу? загарчав Едді Дельґардо.
7
Чарлі повернулась. І вона знову плакала.
Що трапилось, манюню?
Я дістала гроші, але татку, воно знову вирвалось там був чоловік солдат я не змогла втриматись.
Енді відчув, як наповзає страх. Приглушений болем, який через потилицю спускався в шию, але страх.
Що, Чарлі вогонь був?
Вона не змогла відповісти, але кивнула. По щоках збігали сльози.
Боже мій, прошепотів Енді й насилу став на ноги.
Від цього Чарлі взагалі розклеїлась. Сховала обличчя в долонях і безпорадно схлипувала, похитуючись вперед-назад.
Біля входу в жіночу вбиральню зібралась купка людей. Двері стояли прочинені навстіж, та Енді все одно не бачив аж тоді побачив. Двоє охоронців, які щойно примчали до туалету, вже виводили звідти забіякуватого з вигляду молодика в армійській уніформі і тягли його до офісу охорони. Молодик голосно лаявся на них, і більшість виразів, які зривалися з його язика, були на диво непристойні. Штани нижче колін майже вигоріли, а в руках він ніс дві чорні змокрілі штуки, які, судячи з усього, колись були черевиками. Затраснувши за собою двері, чоловіки зайшли в офіс. Терміналом прокотився жвавий гомін розмов.
Енді сів назад і оповив Чарлі рукою. Зараз йому було дуже важко міркувати, думки скидались на крихітних сріблястих мальків, які плавали у великому чорному морі пульсівного болю. Але треба постаратися скільки стане сил. Якщо вони планують вибратися з цієї халепи, то Чарлі їм ще знадобиться.
З ним усе гаразд, Чарлі. З ним усе добре. Його повели в пункт охорони. А тепер розкажи мені, що сталось.
Сльози потроху вщухали, і Чарлі розказала. Як почула, що цей солдат по телефону говорить. Як у голові майнули кілька думок, відчуття, що він хоче обдурити дівчину, з якою розмовляє.
А тоді, коли я вже до тебе поверталась, то побачила його і не змогла втриматись і воно сталося. Просто вирвалось. Татку, я ж могла йому нашкодити. Дуже сильно нашкодити. Я його підпалила!
Не так голосно, мовив Енді.А тепер послухай мене, Чарлі. Як на мене, трапилася дуже обнадійлива річ, такого давно не було.
С-справді? Щиро дивуючись, Чарлі підвела на нього очі.
Ти кажеш, вирвалось, продовжив Енді, насилу промовляючи слова. І таки вирвалось. Але не так, як раніше. Воно вирвалось зовсім трошки. Це було небезпечно, люба, але ти ж могла йому волосся підпалити. Чи обличчя.
Чарлі нажахано здригнулась від самої думки. Енді мяко розвернув її обличчя до себе.
Це відбувається підсвідомо, і воно завжди спрямоване на того, хто тобі не подобається, сказав він. Проте ти не сильно нашкодила тому хлопцю, Чарлі. Ти
Але кінець фрази десь зник, лишився самий біль. Чи він досі щось говорить? Якусь мить Енді й сам не міг зрозуміти.
А Чарлі досі відчувала ту штуку: Погане, що ширяло в голові, хотіло знову вирватись і ще чогось наробити. Воно скидалось на маленьке, озлоблене і вкрай дурне звірятко. Інколи доводиться випускати його з клітки, щоб, наприклад, дістати з таксофонів гроші але воно здатне й на інші, дуже погані вчинки,