Бо вони завжди так роблять, мила моя, промовив Серж, коли ми підіймали місточок до будинку. Вони тиснуть на твою совість.
І моя бабуся на це піддавалася. Вона йшла до маленького чайника, який стояв на туалетному столику, діставала звідти останні копійки та віддавала священнику. Після цього вони цілий тиждень перебивалися з води на хліб.
У них немає совісті, сказав Серж. Серед них повно паразитів. Ось чому я не вбачаю нічого поганого в тому, аби брати з них гроші.
Решту вечора він бухтів про церкву, лицемірство та несправедливі війни, а потім взявся розповідати про пустелю.
Там усе було у крові. Вона була повсюди, сказав він, дивлячись на мене скляним від пива поглядом.
Це мене трохи заскочило, бо він ніколи досі не порушував цієї теми, і мені стало цікаво, що саме він має на увазі. Невже він когось убив? Але я знала, що, коли він перебуває в такому настрої, краще не ставити йому жодних питань. Ба більше, хоча мені страшно це казати, я хотіла, аби він забувся. Поки він розповідав, то випив три великі кухлі домашнього пива, а я все доливала. Я знала, що якщо він продовжуватиме думати про священника та війну, не припиняючи при цьому пити, то зрештою забуде і про лисиць. І я мала рацію. Коли він нарешті вклався спати, я пішла до заднього входу, перевірити, чи не наставив він пасток. Надворі був звичайний спокійний осінній вечір. Але свою лисицю я таки побачила. Вона стояла в тіні будинку й дивилася на мене уважно та спокійно, ніби знала, що я зробила для неї, ніби вона знала, що я її друг.
9. Ліза
«Думай, Лізо, думай» кажу я собі, міряючи кроками затхлу вітальню. Ну, сюди ти дісталася. А далі що?»
Я стою біля брудного вікна і дивлюся на озеро, згадуючи її слова.
«Якщо тобі колись потрібно буде сховатися будинок у твоєму розпорядженні. Там дуже спокійно. І безпечно».
Утім, я відчуваю що завгодно, але не безпеку. Я відчуваю, що будь-якої миті він може знайти нас і вломитися у ці двері. Навіть стоячи біля цього вікна, я почуваюся виставленою на огляд, хоча і знаю, що він просто не може знати, де я. Я не використовувала своєї банківської карти, взявши із собою в дорогу накопичену протягом останніх місяців готівку, просто знімала тут і там з банкомата то десять, то двадцять фунтів, отже, за банківською картою поліція мене точно не вистежить. Я спланувала цю втечу до останньої деталі, але єдине, чого я не могла передбачити, що обіцяний нею безпечний будинок виявиться таким. Навіщо вона мене сюди відрядила, знаючи, у якому стані цей будинок? Невже ж це пастка? Ні, я такого навіть не уявляю. Вона моя подруга, вона захистила мене в момент найбільшої вразливості. Вона б ніколи не наразила мене на небезпеку. Я повинна у це вірити. Я повинна вірити, що я ухвалила правильне рішення. Заради нас обох.
Я відступаю від вікна і дивлюся на Джо. Він сидить у вітальні на купі подушок, підтягнувши коліна до підборіддя та втупившись очима в підлогу.
Уже понад годину він не вимовив жодного слова.
Я спробувала було вмовити його піти прогулятися в сад, навіть пообіцяла йому, що якщо нам пощастить, ми можемо зустріти там різних звіряток, але його це не зацікавило. Він начебто зіщулився і сховався в самого себе. Тиша, що панує в будинку, дратує мене, тому я затягнула пісеньку, яку зазвичай співала мама, пораючись у хатніх справах, стару ірландську народну мелодію, якої бабуся навчила її в дитинстві. Але я доходжу лише до першого приспіву Джо починає бити кулаками в підлогу та кричати, аби я припинила.
Примечания
1
«Там, де живуть чудовиська»дитяча книжка з картинками американського письменника та художника Моріса Сендака.
2
SASSpecial Air Service, головний підрозділ Сил спеціальних операцій Британської армії.
3
Дитячий фентезійний роман шотландського письменника Кеннета Ґрема.