Ґонт усміхнувся.
Потрібно просто влаштувати невеличкий жарт. А він і не дізнається, що це ви. Подумає на іншу людину.
Ой. Нетті перевела погляд повз Ґонта на абажур із карнавального скла, і на мить щось розтуманило її поглядможливо, жадібність чи просто жадання й задоволення. Ну
Усе буде гаразд, Нетті. Ніхто й не дізнається а абажур буде у вас.
Нетті заговорила повільно і вдумливо:
Мій чоловік багато кпинив із мене. Можливо, буде весело розіграти так когось іншого. Вона знову подивилася на нього, і тепер її погляд пояснішав точно від тривоги. Якщо від цього йому не буде боляче. Такого я не хочу робити. Я так зі своїм чоловіком зробила, знаєте.
Боляче не буде, мяко промовив Ґонт, погладжуючи долоню Нетті. Зовсім-зовсім. Я просто хочу, щоб ви дещо залишили в нього вдома.
Але як я
Ось.
Він поклав їй щось у долоню. Ключ. Вона стиснула його.
Коли? запитала Нетті. Її замріяні очі знову повернулися до абажура.
Скоро. Він відпустив її долоню й підвівся. А зараз, Нетті, мені треба запакувати цей чудовий абажур вам у коробку. Місіс Мартін має зайти подивитися на «лалік» через Він глипнув на годинник. Божечки, через пятнадцять хвилин! Але у мене просто слів нема, наскільки я радий, що ви вирішили зайти. У наш час зовсім небагато людей здатні оцінити красу карнавального склабільшість просто перекупники з касовими апаратами замість сердець.
Нетті також підвелася й поглянула на абажур милими очима закоханої жінки. Щемлива знервованість, з якою вона наближалася до крамниці, зникла зовсім.
Він справді чудовий, правда?
Навіть дуже, тепло погодився містер Ґонт. І я навіть не можу сказати не можу дібрати слів наскільки тішуся від думки, що ця річ потрапить у добрий дім, місце, де його не просто протиратимуть щосереди, доки через кілька років він не розібється внаслідок якоїсь недбалості на шматочки, які підметуть і викинуть у смітник без відчуття особливої втрати.
Я б так нізащо не вчинила! скрикнула Нетті.
Я знаю, запевнив її містер Ґонт. У цьому й полягає ваша чарівність, Нетиціє.
Нетті округлила очі на нього.
Звідки ви знаєте моє імя?
Такий у мене хист. Імен ніколи не забуваю. І облич.
Він пішов за шторку в задню частину крамниці. Повернувся, тримаючи рівний лист білого картону в одній долоні й здоровенну жужму цигаркового паперу в іншій. Поклав цигарковий папір біля контейнера від торта (жмут, тихенько й таємниче потріскуючи і шурхочучи, одразу почав розгортатися у щось схоже на величезну бутоньєрку) і почав згинати картон у форму коробки, яка ідеально підійшла для абажура.
Упевнений, що ви належно доглядатимете річ, яку щойно купили. Саме тому я вам її й продаю.
Справді? А я думала містер Кітон і той розіграш
Ні-ні-ні! заперечив Ґонт, напівсміючись-напівдратуючись. Розіграш може влаштувати будь-хто! Люди люблять жартувати одне з одного! Але вручити якусь річ людині, яка її любить і потребує це вже зовсім інше. Іноді, Нетиціє, мені здається, що насправді я продаю щастя ви так не думаєте?
Ну, щиро промовила Нетті. Мене ви ощасливили, містере Ґонт. Дуже ощасливили.
Широкою усмішкою він оголив криві тісні зуби.
Чудово! Це чудово! Містер Ґонт запхав бутоньєрку із цигаркового паперу в коробку, поклав абажур у лоскітливу білосніжу, закрив коробку й демонстративними рухами заклеїв її. Ось, готово! Ще одна задоволена клієнтка знайшла свою жадану річ!
Він передав їй коробку. Нетті взяла її. А коли пальцями торкнулася його, то відчула дрож огиди, хоча лише хвилину тому стискала їх дуже сильно, навіть пристрасно. Проте ті романтичні хвилини вже починали здаватися потьмареними й нереальними. Він поклав контейнер від торта зверху на білу коробку. У контейнері вона щось розгледіла.
А що там?
Записка для вашої роботодавиці, пояснив Ґонт.
Обличчя Нетті одразу ж пронизала тривога.
Це ж не про мене?
Святі угодники, звісно ні! сказав Ґонт, сміючись, і Нетті вмить розслабилася. Коли він сміявся, було неможливо опиратися чи не довіряти Ґонтові. Бережіть абажур, Нетиціє, і приходьте ще.
Обовязково, сказала Нетті, що могло бути відповіддю на обидва застереження, але в серці (у тому таємному вмістилищі, де потреби й страхи постійно штовхаються, ніби нахабні пасажири в переповненому вагоні метро) вона відчувала, що, хоч вона сюди ще, можливо, й прийде, абажур залишиться єдиною річчю, яку вона коли-небудь купить у «Необхідних речах».
Ну й що з того? Це прекрасна річ, яку вона завжди хотіла, єдине, що їй було потрібне, щоб завершити свою скромну колекцію. Нетті роздумувала, чи не розповісти містерові Ґонту, що її чоловік міг би ще жити, якби не розбив абажур із карнавального скла, вельми схожий на цей, чотирнадцять років тому і це було останньою краплею, яка штовхнула її за межу. За роки спільного життя він переламав їй багато кісток, і вона дозволяла йому жити. А коли він розбив те, що їй було справді потрібне, вона забрала його життя.
Вирішила не розповідати про це містерові Ґонту.
Він був схожим на того, хто, мабуть, і так знає.
3
Поллі! Поллі, вона виходить!
Поллі облишила кравецького манекена, на якому повільно й уважно підтикáла крайку, і поспішила до вікна. Вони з Розалі стали пліч-о-пліч і дивилися, як Нетті виходить з «Необхідних речей» у стані, який можна було б описати лише як «добряче навантажений». Під пахвою вона тримала сумочку, під іншоюпарасолю, а в руках несла квадратну білу коробку з контейнером від торта Поллі зверху.
Я, мабуть, піду допоможу їй, запропонувала Розалі.
Ні. Поллі рукою зупинила її. Краще не треба. Думаю, вона почне соромитися й переполошиться.
Вони дивилися, як Нетті піднімається вулицею. Вона вже не бігла, ніби втікаючи від щелеп бурі. Тепер вона ледь не летіла.
«Ні, подумала Поллі. Ні, не так. Вона радше пливе».
У голові вона одразу побудувала одну з тих дивних асоціацій, майже перехресний звязок, після чого розреготалася.
Розалі повернулася до неї, піднявши брови.
Поділишся?
Той вираз обличчя в неї, пояснила Поллі, не відриваючи очей від Нетті, що перетинала Лінден-стріт повільними мрійливими кроками.
Ти про що?
Наче щойно потрахалась і разів зо три кінчила.
Розалі порожевіла, знову глянула на Нетті, а тоді аж запищала зі сміху. Поллі доєдналася. Вони тримали одна одну й хиталися з боку в бік, дико регочучи.
Ой-йой, озвався Алан Пенґборн з передньої частини ательє. Поважні пані, а так регочуть ще до полудня! Для шампанського ще ж зарано, то що так смішно?
Чотири! скажено гигочучи, скрикнула Розалі. Сльози лилися їй по щоках. Як на мене, всі чотири!
Їх знову вхопив сміх, жінки хиталися туди-сюди, тримаючи одна одну, й аж завивали, поки Алан стояв і дивився на них, ховаючи руки в кишенях уніформи й добродушно усміхаючись.
4
Норріс Ріджвік прибув до шерифської управи у вуличному одязі приблизно за десять хвилин до того, як на фабриці пролунав полудневий свисток. Він мав денну зміну, від дванадцятої до девятої вечора одразу перед вихідними, і саме так йому подобалося. Нехай інші розбираються з бардаком на дорогах і стежках округу Касл після того, як о першій зачиняться бари. Він міг би цим займатись і займався не раз, але майже завжди все закінчувалося тим, що він блював до знемоги. Іноді блював до знемоги, навіть коли жертви були на ногах, ходили й викрикували, що їм не треба дихати в ніяку блядську трубку і що вони більш-менш знають свої конструкційні права, такий вже у Норріса був шлунок. Шила Бріґгем любила подражнити його словами, що він точнісінько як поліцейський Енді з серіалу «Твін-Пікс», але Норріс знав, що це не так. Енді плакав, коли бачив мерців. Норріс не плакав, проте мав схильність блювати на них, як одного разу ледь не наригав на Гомера Ґамаша, коли того знайшли розпластаним у рові біля цвинтаря «Гоумленд», забитим до смерті його ж протезом руки.
Норріс глянув на графік, побачив, що і Енді Клаттербак, і Джон Лапойнт патрулюють, тоді перевів погляд на дошку денної зміни. Для нього там не було нічого, що його також утішило. На довершення дняпринаймні цієї частини днядруга його уніформа повернулася з чистки у той же день, коли обіцяли, ну нарешті. Так йому не доведеться їхати додому переодягатися.
До поліетиленового пакета на одязі було прикріплено записку: «Слухай, Барні. Ти мені винен 5,25. Цього разу мене не намахуй, бо станеш сумнішим і мудрішим ще до того, як сонце зайде». І підпис: «Клат».
Навіть це письмове привітання не зіпсувало йому настрою. Шила Бріґгем була єдиною людиною в шерифській управі Касл-Рока, яка вважала, що Норріс ніби з «Твін-Пікс» (Норріс же припускав, що вона єдина в департаменті окрім нього самого тобто, хто взагалі дивиться той серіал). Інші поліцейські Джон Лапойнт, Сіт Томас, Енді Клаттербакназивали його Барні, як персонажа Дона Ноттса в старому «Шоу Енді Ґріффіта». Іноді це його дратувало, та не сьогодні. Чотири дні денної зміни, тоді три вихідні. Цілий шовковий тиждень розпростерся перед ним. Іноді життя може бути розкішним.
Він дістав пятірку й один долар з гаманця і поклав на стіл Клата. «Слухай, Клате, знайди собі якесь хобі», нашкрябав він ззаду на формі для звіту, упевнено підписав своїм іменем і залишив цидулку біля грошей. Тоді зняв поліетилен з уніформи й поніс у чоловічу роздягалку. Переодягаючись, він насвистував, а тоді, дивлячись на своє відображення в дзеркалі, схвально кивнув бровами. Господи, ну він же просто як нова копійка. На сто відсотків нова копійка. Грішникам Касл-Рока краще, до дідькової матері, бути сьогодні напоготові, інакше
У дзеркалі він помітив якийсь рух позаду себе, та не встиг і голову повернути, як його схопили, обернули й вгатили об кахлі біля пісуарів. Голова лупнулася об стіну, кашкет злетів, а тоді він побачив перед собою кругле розпашіле обличчя Денфорта Кітона.
Ти ким себе, блядь, уявив, Ріджвік? запитав він.
Норріс зовсім забув про штраф, який учора запхав під двірник лобового скла Кітонового «кадиллака». Тепер згадав.
Відпусти! Він намагався вимовити це обурливо, але голос, що почувся, походив радше на писк. Відчув, як палають щоки. Завжди, коли він злився чи лякавсяа зараз і те, й те, то червонів, як дівчинка.
Кітон, на пять дюймів вищий і на сотню фунтів важчий, різко й коротко струснув полісмена, але після цього відпустив. Він дістав з кишені штраф і підніс його Норрісові до носа.
Це ж твоє прізвище на цій херні сраній? вимогливо запитав він, ніби Норріс це вже заперечив.
Норріс Ріджвік чудово знав, що це його підпис, хоч і схований під гумовою печаткою, але розбірливий, і що цю штрафну квитанцію він видер зі свого блокнота.
Ти припаркувався на місці для каліки, промовив він, відступаючи від стіни й потираючи потилицю. Гадство, там сто відсотків ґуля виросте (а Бастер ще й до всирачки налякав його, це не заперечиш). Коли первинне здивування вщухло, почав наростати гнів.
На чому?
На місці для людей з інвалідністю! гаркнув Норріс. «І мало того, сам Алан наказав мені виписати той штраф!»збирався продовжити він, але не став. Навіщо дарувати цій жирній свинюці задоволення від того, що переводиш стрілки? Тобі вже про це не раз говорили, Ба Денфорте, сам знаєш.
Як ти мене назвав? зловісно запитав Денфорт Кітон. По щоках і щелепі йому розросталися червоні плямки розміром із центифолії.
Це дійсний штраф, продовжив Норріс, ігноруючи останню репліку, і, як на мене, його краще заплатити. Тобі пощастило, що я не штрафую тебе ще й за напад на поліцейського!
Денфорт розсміявся. Звук глухо відбивався від стін.
Я тут ніякого поліцейського не бачу, сказав він. Лише худий шматок гімна в упаковці від вяленої яловичини.
Норріс зігнувся й узяв кашкет. Нутрощі скрутило в клубок страхуДенфорт Кітон, ворог, якого й ворогові не побажаєш, а гнів переріс у лють. Руки тремтіли. Проте він відвів секунду, щоб рівно посадити кашкет на голову.
Можеш перетерти це з Аланом, якщо хочеш
Ні, я з тобою це перетру!
але мені ця розмова вже набридла. Заплатити потрібно протягом тридцяти днів, Денфорте, інакше тебе доведеться забрати. Норріс випрямився до своїх повних пяти футів і шести дюймів і додав: Де тебе шукати, ми знаємо.
Він рушив геть. Кітон, обличчя якого скидалося на захід сонця в зоні ядерного вибуху, ступив уперед, щоб перекрити йому шлях. Норріс спинився й підняв на нього палець.
Зачепиш мене, і я тебе в камеру кину, Бастере. Не жартую.
Так, з мене досить, промовив Кітон дивним невиразним голосом. Досить. Тебе звільнено. Скидай уніформу й починай шукати нову ро
Ні, озвався позаду них голос, і обоє обернулися.
У дверях чоловічого туалету стояв Алан Пенґборн.
Кітон стиснув руки в пухкі білі кулаки.
Не лізь у це.
Алан увійшов, двері позаду нього повільно зачинилися з тихим свистом.
Ні, повторив він. Це я сказав Норрісові виписати той штраф. Ще я йому сказав, що сам скасую його перед нарадою щодо закупівель. Дене, це ж штраф на пять доларів. Якого хера з тобою діється?
Голос в Алана був збаламучений. Він почувався збаламучено. Бастер ніколи не був приємним чоловіком, навіть у кращі часи, але такий вибухзанадто навіть для нього. Від кінця літа чоловік здавався якимсь потріпаним і вічно на межі (Алан чув далекий рев його голосу, коли виборні проводили засідання комітету), а в очі йому поселився якийсь загнаний погляд. Він на мить задумався, чи Кітон, бува, не хворий, і вирішив, що подумає про це пізніше. Він і без того в гиденькій ситуації.
Нічого зі мною не діється, люто процідив Кітон і пригладив назад волосся. Норріс із задоволенням відзначив, що руки в того також тремтять. З мене просто досить, мене дістали всі ці зарозумілі мудаки, як оцей Я намагаюся зробити для міста якнайбільше бля, та я багато чого вже зробив для цього міста і мене замахало постійне переслідування На мить він спинився, ковтнув товстим борлаком й вибухнув: Він мене Бастером назвав! Ти знаєш, як я на таке реагую!
Він перепросить, спокійно промовив Алан. Правда, Норрісе?
Не знаю, чи вдасться, відповів Норріс. Голос тремтів, нутрощі викручувало, але гнів ще не вщух. Я знаю, що це йому не подобається, але річ у тім, що він на мене зненацька наскочив. Я стояв, дивився в дзеркало чи рівно краватка лежить, коли він мене схопив і кинув об стіну. Я нормально так головою бахнувся. Блін, Алане, я навіть не думав, що говорю.
Алан перевів погляд на Кітона.
Це правда?
Кітон опустив очі.
Я був злий, пояснив він.
Алан припустив, що для чоловіка його штибу це найближче до спонтанного й непрямого вибачення. Він знову глянув на Норріса, щоб перевірити, чи поліцейський це зрозумів. Здавалося, так. Добре. Один широкий крок до гасіння цієї маленької гидкої петарди в купці гімна. Алан трохи розслабився.
Можемо вважати, що справу закрито? уточнив він в обох. Можемо просто добути науку з цього й жити далі?
Я не проти, за мить відповів Норріс.
Алана це вразило. Норріс кощавий, має звичку лишати напівпорожні банки «джолт коли» й «нігая» в патрульній машині після зміни, а його звітице просто тихий жах але серце в нього широченне. Він поступився не тому, що боїться Кітона. Якщо огрядний перший виборний так думає, то вельми помиляється.
Вибач, що назвав тебе Бастером, сказав Норріс. Насправді він не просив пробачення, від слова зовсім, але сказати йому не боліло. Напевно.
Алан подивився на дебелого чоловіка в яскравому спортивному піджаку й футболці-поло з відкритою шиєю.
Денфорте?
Гаразд, замяли, сказав Кітон. Він говорив із тоном роздутої великодушності, і Алан відчув знайому хвилю неприязні до нього. Голос, що ховався глибоко в голові, примітивний крокодилячий голос підсвідомості, коротко й чітко озвався: «Але чому б тебе інфаркт не вхопив, Бастере? Чому ти просто не зробиш нам усім послугу й не сконаєш?»
Гаразд, промовив він. Добре по
Якщо, перебив Кітон, піднісши вгору палець.
Алан підняв брови.
Якщо?
Якщо ми якось розберемося з цим штрафом. Він простягнув його в бік Алана, стиснувши двома пальцями, ніби шмáтку, якою витерли якусь сумнівну рідоту.
Алан зітхнув.
Ходімо в мій кабінет, Денфорте. Обговоримо. Глянув на Норріса. У тебе зміна, так?