Так, відповів Норріс.
Клубок у шлунку досі не розплутався. Гарний настрій щез, мабуть, до кінця дня, і все через цю жирну свинюку, а Алан йому простить той штраф. Він розуміє, політика, але це не означає, що йому таке подобається.
Побудеш іще трохи тут? запитав Алан. Таким чином він питав: «Хочеш це обговорити?», поки Кітон стояв поруч і скалив зуби на них обох.
Ні, відповів Норріс. Маю роботу, треба кілька місць відвідати. Пізніше поговоримо, Алане.
Він вийшов з туалету, пройшов повз Кітона, навіть погляду на нього не кинувши. І хоча Норріс цього не знав, Кітон докладав неймовірнихледь не героїчнихзусиль, щоб стримати ірраціональний потяг влупити його ногою по сраці, щоб піддати ходу.
Алан і собі перевірив вигляд у дзеркалі, даючи Норрісу час без проблем ушитися, поки Кітон стояв біля дверей і нетерпляче зиркав на нього. Тоді Алан посунув назад в робоче приміщення, а Кітонназирці за ним.
В одному з двох крісел біля дверей його кабінету сидів дрібний франтуватий чоловік у кремовому костюмі, напринджено читаючи велику книжку в шкіряній оправі, яка не могла бути не чим іншим, як Біблією. Серце Алана потонуло. Він був досить упевнений, що більше нічого надто неприємного не станеться за сьогоднішній ранокдо дванадцятої ще дві-три хвилини, тож така думка здавалася слушною, але він помилився.
Преподобний Вільям Роуз закрив Біблію (оправа якої майже пасувала до його костюма) й скочив на рівні.
Шери-ифе Пенґборн, почав він. Преподобний Роуз належав до тих глухоманистих баптистів, які починають викручувати голосні звуки у разі емоційної напруги. Чи можна з вами поговорити?
Преподобний Роузе, дайте мені, будь ласка, пять хвилин. Мені треба розібратися з однією справою.
Це-е неймовірно важливо.
«Ще б пак», подумав Алан.
Це також. Пять хвилин.
Він прочинив двері й запросив Кітона у свій кабінет, поки преподобний Віллі, як любить його назвати отець Бріґгем, не сказав ще чогось.
5
Це про «Нічку казино», сказав Кітон після того, як Алан зачинив двері кабінету. Згадаєш ще моє слово. Отець Джон Бріґгем, може, і товстолобий ірландець, але я б у будь-якому разі став на його бік, а не цього мужика. Роуз капець який пихатий мудак.
«От тобі й дорікає горщик чавунові, що чорний», подумав Алан.
Сідай, Денфорте.
Кітон сів. Алан обійшов до свого столу, дістав штрафну квитанцію й розірвав її на дрібні шматочки. Їх викинув у смітник.
Є. Розібралися?
Розібралися, відповів Кітон і зібрався вставати.
Ні, ще трохи посидь.
Кущисті брови Кітона збіглися під високим рожевим лобом у грозову хмару.
Будь ласка, додав Алан.
Він сів у своє крутне крісло. Долоні рушили одна до одної й спробували скластися в дрозда. Алан їх спинив і рівно склав на підставці під папір.
Наступного тижня на нараді щодо закупівель ми розбираємося з питаннями бюджету, які обговорюватимуть у лютому на зборах жителів міста почав Алан.
Канєшно, буркнув Кітон.
і це штука політична, продовжив Алан. Я це усвідомлюю, і ти також усвідомлюєш. Щойно я суто з політичних міркувань порвав цілком дійсний штраф за паркування.
Кітон легенько всміхнувся.
Ти вже достатньо давно в місті, щоб знати, як тут усе працює, Алане. Рука руку миє.
Алан посунувся в кріслі. Воно заскрипіло й запищалозвуки, які він часто чув уві сні після довгих важких днів. Таких, яким виявився цей.
Так, сказав він. Рука руку миє. Але це поки що.
Брови знову збіглися докупи.
Це що означає?
Означає, що навіть у маленьких містах є момент, на якому політика закінчується. Ти не забувай, що я чиновник не призначений. Міські виборні можуть контролювати фінансові ресурси, але за мене люди голосують. А голосують для того, щоб зберігати і підтримувати закон. Я дав присягу і намагаюся її дотримуватися.
Ти мені погрожуєш? Бо якщо так
Саме в ту мить пролунав дзвінок на фабриці. Тут він почувся приглушено, але Денфорт Кітон усе одно підскочив, ніби його оса вжалила. На мить його очі округлилися, а руки вчепилися в білі виступи билець крісла.
Алан знову відчув те збаламучення. «Він боязкий, як кобила в тічку. Що з ним таке?»
Уперше він замислився, чи містер Денфорт Кітон, перший виборний Касл-Рока задовго до того, як Алан узагалі почув про це місце, раптом не вживає щось не зовсім кошерне.
Я тобі не погрожую, заспокоїв Алан.
Кітон знову почав розслаблятися, але сторожко ніби боявся, що свисток на фабриці озветься знову, просто щоб познущатися з нього.
Добре. Бо питання не лише у фінансових ресурсах, шерифе Пенґборн. Рада виборних, а також троє окружних адміністраторів мають право звільняти й призначати заступників шерифа. Окрім багатьох інших прав, про які, я певен, ти знаєш.
Це суто бюрократія.
І завжди так було, погодився Кітон. Із внутрішньої кишені він дістав сигару «Рой Тен». Протягнув її між пальцями, шурхочучи поліетиленом. Це ж не означає, що так завжди має бути.
«А тепер хто кого залякує?»подумав Алан, але нічого не сказав. Натомість відкинувся в кріслі й дивився на Кітона. Той кілька секунд тримав зоровий контакт, а тоді опустив очі й почав порпатися в обгортці.
Наступного разу запаркуєшся на місці для інвалідів, я сам тобі випишу штраф і він нікуди не дінеться, сказав Алан. А якщо ще хоч раз торкнешся когось із моїх заступників, я тебе закрию зі звинуваченням у нападі третього ступеня. Це станеться, скільки б у міських виборних не було так званих прав. Бо для мене це перестає бути питанням політики. Зрозуміло?
Якусь мить Кітон роздивлявся сигару, ніби медитуючи. Коли знову підняв очі на Алана, вони обернулися дрібними твердими шматками кременю.
Шерифе Пенґборн, якщо хочеш дізнатися, наскільки тверда в мене срака, вперед, продовжуй тиснути.
У Кітона на обличчі був написаний гнівтак, без сумніву, проте Алан подумав, що це ще не все. Там також був страх. Чи побачив він це? Чи відчув? Невідомо, та це й не важить. Але чого Кітон боїться ось що важить. Це може важити досить багато.
Зрозуміло? повторив Алан.
Так, відповів Кітон. Він зняв поліетилен із сигари несподіваним різким рухом і впустив його на підлогу. Сигару затиснув зубами й так і вимовив:
А тобі зрозуміло?
Крісло заскрипіло й зарипіло, коли Алан знову нахилився вперед. Він серйозно подивився на Кітона.
Я розумію, що ти говориш, але ні чорта не розумію, що ти коїш, Денфорте. Ми ніколи не були з тобою якимись кентами
Звичайно, вторував Кітон й відкусив кінчик сигари.
На мить Алан подумав, що той також опиниться на підлозі, і приготувався пропустити й це такожполітика, але Кітон виплюнув його собі в долоню, а тоді впустив у чисту попільничку на столі. Там кінчик лежав, ніби маленьке собаче гіменце.
але в нас завжди були непогані робочі стосунки. А тепер оце. Щось не так? Якщо що, я можу допомогти
Усе так, перебив Кітон, різко підводячись. Він знову лютувавнавіть більше, ніж просто лютував. Алан майже бачив, як у нього з вух пара валить. Просто мені вже так набридло це переслідування.
Він уже вдруге вжив це слово. Аланові воно здавалося дивним, тривожним. Узагалі вся ця розмова здавалася йому тривожною.
Ну, у разі чого ти знаєш, де я, сказав Алан.
Та знаю, знаю! вигукнув Кітон і рушив до дверей.
І прошу тебе, Денфорте не забувай про місце для інвалідів.
Та пішли ви нахуй зі своїм місцем і інвалідами! гаркнув Кітон і затраснув за собою двері.
Алан сидів за столом і довго свердлив поглядом зачинені двері, а стурбований вираз не сходив з його обличчя. Тоді він обійшов стіл, підняв зіжмаканий поліетиленовий циліндр, що лежав на підлозі, кинув його у відро для сміття й підійшов до дверей, щоб запросити всередину Пароплавчика Віллі.
6
Містер Кітон такий сумний, здається, сказав Роуз.
Він обережно примостився в кріслі, яке щойно звільнив перший виборний, з відразою розглядаючи кінчик сигари, що лежав у попільниці, після чого обережно поклав білу Біблію собі на сухорляві коліна.
Наступного місяця багато зустрічей стосовно закупівель, щось таке, невиразно пояснив Алан. Це, напевно, сильний стрес для виборних.
Так, погодився преподобний Роуз. Бо ж І-ісус сказав нам: «Отож віддавайте кесареве кесарю, а БожеБогові».
Ага, зітхнув Алан. Раптом йому самому захотілося цигарку, щось на кшталт «лакі» чи «пелл-мелл», по вінця заповнену смолою й нікотином. Що ж я вам сьогодні можу віддати, пре преподобний Роузе? Він перелякався, коли усвідомив, що щойно був максимально близько до того, щоб звернутися до чоловіка «преподобний Віллі».
Роуз зняв круглі окуляри без оправи, протер їх і знову почепив на ніс, ховаючи дві невеликі червоні плямки на переніссі. Чорне волосся, приліплене до голови якимсь зіллям, запах якого Алан відчував, та не міг розпізнати, блищало під проміннями флуоресцентної лампи з решіткою на стелі.
Справа стосується мерзоти, яку отець Джон Бріґгем чомусь називає «Нічкою казино», зрештою оголосив преподобний Роуз. Якщо памятаєте, шерифе Пенґборн, я приходив до вас невдовзі після того, як уперше почув цю страшну ідею, з вимогою, щоб ви відмовилися давати дозвіл на таку поді-ію в імя благопристойності.
Преподобний Роузе, якщо ви памятаєте
Роуз владно підніс одну руку, а іншою поліз у кишеню піджака. Дістав звідти брошуру завбільшки ледь не з цілу книжку. То була, як побачив Алан із завмерлим серцем (хоча й без особливого подиву), скорочена версія Кодексу законів штату Мейн.
І от я приходжу знову, дзвінким тоном проголосив преподобний Роуз, із вимогою заборонити цю подію не лише в імя благопристойності, а в імя закону!
Преподобний Роузе
Ось розділ 24, підрозділ 9, другий абзац Кодексу законів штату Мейн, перервав його преподобний Роуз. Щоки в нього палали червінню, і Алан усвідомив, що єдине, чого він досягнув за останні кілька хвилин, це поміняв одного божевільного на іншого. Уривок, у якому вка-азано, читав преподобний Віллі, голос якого переростав у проповідницький спів, такий знайомий його здебільшого захопленій парафії: «Ігри, виграш у яких залежить від випадковості, прописані в розділі 23 цього Ко-одексу, у яких ставки у грошовій формі вважаються однією з умов, визначаються як незаконні». Він захрьопнув Кодекс і подивився на Алана. Очі в нього горіли. Визначаються як не-езаконні! вереснув він.
Алан відчув потяг викинути руки в повітря й закричати: «Сла-ава Го-осподу, алилуя!» Коли минулося, він заговорив:
Я знаю про ті частини Кодексу, що стосуються азартних ігор, преподобний Роузе. Я їх переглянув після того, як ви минулого разу до мене приходили, і показав Альбертові Мартіну, який виконує багато юридичної роботи для міста. Його думка така, що розділ 23 не стосується таких речей, як «Нічка казино». Він замовк, тоді додав: І мушу вам сказати, що це також і моя думка.
Це неможливо! виплюнув Роуз. Вони хочуть обернути Божий дім на картярське лігво, а ви мені кажете, що це законно?
Це настільки ж законно, як і бінґо, яке проходить у залі «Доньок Ізабелли» з 1931-го.
Це-е вам не бінґо! Це-е рулетка! Там гратимуть у карти на гроші! Там будуть, голос преподобного Роуза затремтів, ко-ості!
Алан спинив руки, що силкувалися скластися в іще одну птаху, і цього разу навіть сплів їх докупи на підставці.
Я попросив Альберта написати запит Джиму Тірні, головному прокуророві штату. Відповідь була та сама. Вибачте, преподобний Роузе. Знаю, що це вас ображає. От я, наприклад, не люблю дітей на скейтбордах. Я б заборонив ті штуки, якби міг, але ж не можу. Іноді в демократії ми мусимо миритися з деякими речами, яких не схвалюємо.
Але це ж азартні ігри! заверещав преподобний Роуз, у голосі якого вчувалися справжні муки. Це ігри на гроші! Як це може бути законним, якщо Кодекс чітко вказує
Судячи з того, як вони це організовують, там не зовсім ігри на гроші. Усі учасники сплачують пожертви перед входом. За це отримують відповідну суму ігрової валюти. Наприкінці вечора буде аукціон, на якому розіграють певну кількість призівне грошей, а призів. Відеомагнітофон, тостер-духовка, порохотяг, порцеляновий сервіз, отаке. І ще якийсь стрибучий внутрішній біс потягнув його додати: Наскільки я знаю, з початкової пожертви навіть відраховується податок.
Це нечестива мерзенність, промовив преподобний Роуз. Колір сповз із його щік. Ніздрі роздималися.
Це моральна оцінка, а не юридична. Таке відбувається по всій країні.
Так, сказав Роуз. Він звівся на ноги, стискаючи Біблію перед собою, наче щит. І це влаштовують католики. Католики обожнюють азартні ігри. Я маю намір це припинити, ше-ефе Пенґборн. З вашою допомогою чи без неї.
Алан також підвівся.
Кілька моментів, преподобний Роуз. Шериф Пенґборн, а не «шеф». І я вам не можу вказувати, що говорити на своїх проповідях, так само як не можу вказувати отцеві Бріґгему, які події організовувати в його церкві, чи в залі «Доньок Ізабелли», чи в залі «Лицарів Колумба»якщо це, звісно, не щось відверто заборонене законом. Але я можу попередити вас бути обережним і, думаю, мушу це зробити.
Роуз зміряв його холодним поглядом.
Ви про що?
Я про те, що ви засмучений. Ви зі своїми людьми можете розклеювати плакати по всьому місту, можете писати листи в газети, але є певна межа порушення, яку не можна перетинати. Раджу вам із цим змиритися.
Коли І-ісус побачив блудниць і гендлярів у хра-амі, Він не звірявся з писаним кодексом, шерифе. Коли І-ісус побачив, як ті ганебні чоловіки й жінки оскверняють дім Божий, Він не шукав ніякої межі порушення. Наш Господь вчинив те, що правильно!
Так, спокійно погодився Алан. Але вине Господь.
Роуз довго дивився на нього розпаленими, ніби газові пальники, очима, і Алан подумав: «Овва. Та цей мужик скажений, як капелюшник».
Гарного вам дня, шефе Пенґборн, холодно промовив Роуз.
Цього разу Алан вирішив не виправляти його. Лише кивнув і простяг руку, хоча й чудово усвідомлював, що її не потиснуть. Роуз обернувся й тріумфально пішов до дверей, не відриваючи Біблію від грудей.
Ви попустіться з цим, преподобний Роузе, окей? гукнув йому в спину Алан.
Роуз не обернувся й нічого не відповів. Він крокував до дверей і захряснув їх за собою так сильно, аж скло в рамці задеренчало. Алан сів за стіл і долонями стиснув скроні.
За кілька секунд голову в кімнату боязко просунула Шила Бріґгем.
Алане?
Він пішов? запитав Алан, не піднімаючи очей.
Священник? Так. Вискочив, як вітер березневий.
Елвіс покинув будівлю, безбарвно проронив Алан.
Що?
Нічого. Він підвів голову. Мені б якусь наркоту сильну, якщо можна. Шило, глянеш у шафці з доказами, подивишся, що ми маємо?
Вона всміхнулася.
Уже перевіряла. Боюся, сервант порожній. Чашка кави згодиться?
Він усміхнувся у відповідь. День уже почався, і він мусить бути кращим, ніж ранок. Мусить.
Давай.
Домовилися. Вона зачинила двері, й Алан врешті-решт випустив долоні з полону. Невдовзі через жмут сонячного проміння на стіні навпроти вікна ширяла зграя дроздів.
7
Щочетверга останній урок дня в середній школі Касл-Рока відводили для різноманітних позашкільних видів діяльності. Оскільки він був одним із кращих учнів і не братиме участі в шкільній діяльності аж до кастингу на зимову виставу, Браянові Раску дозволяли йти того дня ранішеце чудово збалансовувало його довгі вівторки.
Цього четверга він переступив поріг бічного виходу майже перед тим, як припинив дзвеніти дзвінок на шостий урок. У рюкзаку лежали не лише книжки, а й плащ-дощовик, який мама змусила зранку вдягнути, тож рюкзак кумедно випинався на спині.
Їхав він швидко, серце надривно гупало в грудях. Йому треба дещо
(завдання)
зробити. Невеликий обовязок, з яким треба розібратися. Насправді досить веселий обовязок. Тепер він знав, у чому той полягає. Йому це стало чітко зрозуміло, коли Браян мріяв собі дорогою на урок математики.
Коли Браян спустився з Касл-Гіллу по Скул-стріт, сонце вперше за день вийшло з-за пошматованих хмар. Він зиркнув ліворуч і побачив тінь хлопця й тінь велосипеда, які не відстають від нього на мокрому тротуарі.