Він прочитав змінений перший рядок минулого вівторка, повертаючись додому зі школи. Післяполудневий період щовівторка тривав у нього довго. Браян народився із заячою губою, і хоча її хірургічно підрихтували, коли йому було сім років, хлопцеві все одно доводиться відвідувати логопедичні заняття. Усім, хто питав, він несхитно заявляв, що ненавидить ті заняття, але насправді було не так. Браян глибоко й безнадійно закохався в міс Реткліфф і цілий тиждень чекав на цей урок корекційної освіти. Вівторками навчання в школі тривало ніби цілу вічність, а останні дві години він завжди проводив з приємним відчуттям метеликів у животі.
На занятті було лише четверо ще дітей, і всі з інших районів міста. Браян цим тішився. Після години в одній кімнаті з міс Реткліфф він почувався надто піднесеним для товариства. Йому подобалося діставатися додому надвечір повільно, зазвичай штовхаючи велосипед, а не крутячи педалі, мріючи про неї, поки жовте й золоте листя опадало навколо нього у скошених променях жовтневого сонця.
Його шлях тягнувся вздовж трьох кварталів Мейн-стріт навпроти міської толоки, і дорогою він побачив табличку, що проголошувала грандіозне відкриття, притиснувся носом до скла дверей, сподіваючись побачити, що тепер на місці важких столів і промислово-жовтих стін після відїзду агентів у справах нерухомості й страхування західного Мейну. Цікавість програла. На двері зсередини встановили ролети, опущені до самого низу. Браян спромігся розгледіти лише відображення власного обличчя і складених долонь.
У пятницю, четвертого, у щотижневій касл-рокській газеті «Дзвінок» зявилось оголошення про нову крамницю. Повідомлення оточувала рамка з френзлями, а під друкованим текстом було зображення ангелів, що стояли спинами одне до одного й дмухали в довгі сурми. Насправді оголошення повідомляло про те ж, що й табличка на присосці: «Необхідні речі», відкриття о десятій ранку 9 жовтня, і, звісно, «Ви не повірите власним очам». Не було й натяку на те, що ж таке власник чи власники «Необхідних речей» збираються продавати.
Це вельми дратувало Кору Раскаж їй довелося здійснити рідкісний дзвінок Майрі зранку в суботу.
Та повірю я своїм очам, не треба ля-ля, заявила вона, коли побачу ті ліжка з ґратками, що начебто датовані вісімнадцятим століттям, а насправді мають штамп «Рочестер, Нью-Йорк» на каркасі, і можна просто зігнути голову й побачити все це під прикрасами покривала, повірю я своїм очам, без проблем.
Майра щось відповіла, Кора послухала, вивуджуючи арахіс «Плентерз» із банки по одному-два й жваво наминаючи. Браян із молодшим братом Шоном сиділи на підлозі вітальні й дивилися мультфільми. Шон із головою занурився у світ смурфів, а Браян не те щоб зовсім облишив те товариство блакитних людей, але одним вухом дослухався до розмови.
Пра-ааально! вигукнула Кора Раск зі ще більшими переконаністю й наголосом, ніж зазвичай, коли Майра відпустила якусь особливо вїдливу репліку. Високі ціни й запліснявілі індукторні телефони!
Учора, в понеділок, Браян проїжджав центром міста одразу після школи, з друзями. Вони їхали на протилежному від нової крамниці боці вулиці, і хлопець побачив, що протягом дня хтось встановив темно-зелений навіс. Спереду білими літерами було виведено слова «НЕОБХІДНІ РЕЧІ». Поллі Чалмерз, власниця швейного ательє, стояла на тротуарі, тримаючи долоні на гарних вузьких стегнах, і дивилася на навіс із виразом ніби одночасного захоплення й зачудування.
Браян, який і сам трохи знався на навісах, також відзначив саме цей. То був єдиний справжній навіс на Мейн-стріт, і завдяки йому нова крамниця отримувала власний особливий вигляд. Слово «вишуканий» не належало до Браянового активного словника, але він одразу зрозумів, що жодна крамниця в Касл-Року не схожа на цю. Завдяки навісу ця має вигляд наче з телесеріалу. До порівняння, «Вестерн Авто» навпроти здавалося зовсім немодним і селюцьким.
Коли він дістався додому, мама сиділа на дивані, дивилася «Санта-Барбару», їла кремове тістечко «Літтл-Деббі» й запивала дієтичною колою. Мама завжди пила дієтичні газованки під час перегляду денних серіалів. Браян не розумів для чого, зважаючи на те, що саме вона запиває, але вважав, що питати про це надто небезпечно. Це може навіть спричинити крики, а коли мама починає кричати, наймудріше рішенняшукати укриття.
Привіт, ма! озвався він, кидаючи книжки на кухонну поверхню й дістаючи з холодильника молоко. Вгадай що? У нової крамниці тепер є навіс.
Хто що завіз? долинув її голос із вітальні.
Браян налив собі молока й підійшов до дверей.
Навіс, повторив він. У нової крамниці в центрі.
Вона випрямилася на дивані, відшукала пульт і вимкнула звук. На екрані Ел із Корінн продовжили балакати про свої санта-барбарівські проблеми, сидячи у своєму улюбленому санта-барбарівському ресторані, але тепер про те, у чому ж полягають ці проблеми, можна було б дізнатися лише читаючи з губ.
Що? запитала вона. У тих «Необхідних речах»?
Ага, відказав він і ковтнув молока.
Не сьорбай, зробила вона зауваження, пропихаючи в рот решту смаколика. Жахливий звук. Скільки я тобі разів казала?
«Приблизно стільки ж, скільки говорила не базікати з повним ротом», подумав Браян, проте змовчав. Стримувати язика він навчився ще з малого віку.
Вибач, мамо.
І який там навіс?
Зелений.
Пресований чи алюмінієвий?
Браян, чий батько працював комівояжером у компанії «Сайдинг і двері від Діка Перрі» у Саут-Перісі, точно знав, що вона має на увазі, але якби то був якийсь із таких навісів, він би його й не помітив. Навісів з алюмінію й пресованого металу повно, де не плюнь. У половини будинків Рока такі над вікнами.
Ні такий, ні такий, відповів він. Навіс із тканини. З парусини, напевно. Виступає на вулицю, і під ним затінок. І круглий, отакий. Браян вигнув руки (обережно, щоб не розлити молоко) півколом. На краю написана назва. Реально, дуже крутий.
Ну щоб я скисла!
Цією фразою Кора найчастіше висловлювала захоплення чи роздратування. Браян обережно відступив на крок назад, на випадок, якщо то було друге.
Ма, як думаєш, що там буде? Може, ресторан?
Не знаю, відповіла вона й потягнулася до телефона «Принцеса» на журнальному столику. Їй довелося посунути кота Сквіблза, телепрограму й кварту дієтичної коли, щоб дістати його. Але звучить якось хитро.
Мамо, а що означає «Необхідні речі»? Це ніби як
Браяне, не зараз, мама зайнята. У хлібниці є девіл-доґи, якщо хочеш, візьми собі. Але тільки один, бо зіпсуєш апетит перед вечерею. Вона вже набирала Майру, і невдовзі вони з неабияким завзяттям обговорювали зелений навіс.
Браян, якому не хотілося девіл-доґа (він любив свою ма, дуже любив, але іноді від вигляду того, як вона поглинає їжу, втрачав апетит), сів за кухонним столом, розгорнув підручник з математики й почав розвязувати задачі з домашнього завданнявін був розумним сумлінним хлопчиком, а математикато єдине домашнє завдання, яке він не встиг зробити в школі. Методично переміщуючи десяткові розділювачі, а тоді ділячи, він слухав мамині репліки в розмові. Вона знов розповідала Майрі про те, що невдовзі у них чергова крамниця продаватиме старі смердючі пляшечки парфумів і фотографії чиїхось мертвих родичів, і справді дуже прикро, що раз за разом повторюється те саме.
Просто в дуже багатьох людей, говорила Кора, у житті єдине гасло: хапай гроші й тікай.
Коли вона говорила про навіс, то здавалося, ніби хтось навмисне спробував її образити й навдивовижу успішно виконав це завдання.
«Думаю, вона вважає, що хтось мав би їй розповісти, що ж усе це означає», міркував Браян, поки олівець наполегливо рухався по паперу, переносячи й округлюючи. Так, саме так. Їй цікаво, це по-перше. А ще вона розлючена, це по-друге. І таке поєднання ледь не вбиває її. Що ж, невдовзі вона дізнається. Коли це станеться, можливо, вона довірить Браянові ту велику таємницю. А якщо буде надто зайнята, він сам зможе дізнатися, просто дослухаючись до її денних розмов із Майрою.
Проте, як виявилося, Браян досить багато дізнався про «Необхідні речі» раніше за маму, Майру чи будь-яку іншу людину в Касл-Року.
2
Браян майже не їхав на велосипеді дорогою додому зі школи в переддень відкриття «Необхідних речей». Він занурився в тепле мріяння (про яке нізащо і нікому б не обмовився, навіть якби його катували розпеченим вугіллям чи щетинистими тарантулами), у якому запросив міс Реткліфф сходити з ним на ярмарок округу Касл, а вона погодилася.
«Дякую, Браяне, каже міс Реткліфф, і Браян бачить дрібні сльози вдячності в кутиках блакитних очейтакого темного відтінку, що скидаються на штормове море. Я останнім часом трохи трохи сумую, знаєш. Розумієш, я втратила свого коханого».
«Я допоможу вам про нього забути, відповідає Браян водночас грубим і ніжним голосом. Якщо називатимете мене просто Браєм».
«Дякую, шепоче вона, а тоді, схилившись так близько, що він чує запах її парфумуказковий дух польових квітів, додає: Дякую тобі Браю. І якщо вже, принаймні на сьогодні, ми будемо просто дівчиною та хлопцем, а не вчителькою й учнем, можеш називати мене Саллі».
Він бере її руку. Заглядає у вічі. «Я не просто хлопчик, промовляє Браян. Я можу допомогти забути про нього Саллі».
Вона наче загіпнотизована цим несподіваним усвідомленням, цією несподіваною маскулінністю. Йому, можливо, лише одинадцять, думає вона, але він більший чоловік, ніж якийсь там Лестер! Її долоня стискає його. Їхні обличчя зближуються зближуються
«Ні, шепоче вона, а її очі тепер так широко розплющені й так близько, що він ледь не тоне в них. Не можна, Браю це неправильно»
«Усе правильно, маленька», каже він і припадає своїми губами до її вуст.
Вона відсторонюється й за кілька секунд ніжно промовляє:
Малий, блядь, дивися, де йдеш!
Браян, якого несподіваний вигук витрусив із мріяння, побачив, що суне просто перед пікапом Гю Пріста.
Вибачте, містере Пріст, відповів він, шалено червоніючи.
Гю Прісту тільки й дай приключку на когось визвіритися. Він працює у відділі Громадських робіт і має реноме найнестерпнішого падла Касл-Рока. Якби він почав вилазити зі свого авто, Браян би не довго думаючи заскочив на велосипед і гайнув по Мейн-стріт приблизно зі швидкістю світла. Він не був зацікавлений у тому, щоб провести найближчий місяць у лікарні лише тому, що марив поїздкою на ярмарок округу з міс Реткліфф.
Але Гю Пріст саме тримав пляшку пива в розвилці ніг, по радіо Генк Вільямс-молодший співав «На висоті й герметизований», тож йому було надто комфортно, щоб влаштовувати щось настільки радикальне, як-от до півсмерті відхерачити дитину в полудень вівторка.
Баньки розлупи, рикнув він, потягуючи з горла пляшки й змірюючи Браяна озлобленим поглядом, бо наступного разу не спинятимусь. По дорозі тебе розкатаю. Лиш пискнути, як свиня, встигнеш.
Гю увімкнув зчеплення й рушив геть. Браян відчув скажений (і, на щастя, короткочасний) потяг закричати «Щоб я скис!» йому в спину. Він дочекався, доки помаранчевий пікап дорожньої бригади поверне на Лінден-стріт, після чого пішов далі своєю дорогою. Мріяння про міс Реткліфф, проте, було зіпсовано. Гю Пріст повернув Браяна в реальність. Міс Реткліфф насправді не посварилася зі своїм нареченим Лестером Преттом, досі носить маленьку обручку з діамантом, досі водить його блакитний «мустанг», очікуючи, коли її авто повернеться з ремонту.
Браян бачив міс Реткліфф і містера Претта щойно минулого вечора, коли парочка розклеювала листівки «КОСТІ Й ДИЯВОЛ» на телефонних стовпах унизу Мейн-стріт разом із групкою інших людей. Проте, тільки-но вони закінчили, вулицю обійшли католики й знову все позривали. Певним чином це було смішно але якби Браян був плечистішим, він би все зробив, щоб захистити плакати, які міс Реткліфф наклеїла своїми благословенними руками.
Браян згадав її темно-сині очі, довгі ноги танцівниці й відчув похмурий подив, як завжди, коли усвідомлював, що настане січень і вона змінить миле Саллі Реткліфф на Саллі Претт, від звучання якого Браянові уявлялася товста жінка, що котиться вниз короткими твердими сходами.
«Ну, думав він, переходячи на інший бік Мейн-стріт, можливо, вона передумає. Це ж не щось неймовірне. Або, можливо, Лестер Претт потрапить в автокатастрофу, чи заслабне на пухлину в мозку, чи щось таке. Може навіть виявитися, що він нарколига. Міс Реткліфф нізащо не вийде заміж за нарколигу».
Такі думки химерним чином заспокоювали Браяна, проте не ніяк не змінювали того, що Гю Пріст обірвав його мріяння, ледь воно наблизилося до апогею (у якому Браян цілується з міс Реткліфф і реально торкається її правої груді під час відвідин «Тунелю кохання» на ярмарку). Хоча це все одно досить навіжена ідея, щоб одинадцятирічний хлопчик брав свою вчительку на ярмарок округу. Міс Реткліфф гарна, але також і старша. Якось на занятті вона сказала, що в листопаді їй стукне двадцять чотири.
Тож Браян обережно згорнув своє мріяння по краях, ніби зачитаний до дір і дуже цінний документ, і сховав на полицю в закапелках розуму, де йому й місце. Він приготувався всістися на велосипед і проїхати решту шляху додому.
Проте саме в цю мить він проходив повз нову крамницю, і його увагу привернула табличка на дверях. У ній щось змінилося. Браян зупинився й глянув. Напис
ГРАНДІОЗНЕ ВІДКРИТТЯ 9 ЖОВТНЯПРИХОДЬТЕ З ДРУЗЯМИ!
угорі зник. Натомість зявилася невелика квадратна табличка з червоними літерами на білому тлі.
ВІДЧИНЕНО
було написано там, іВІДЧИНЕНО
це був увесь текст. Браян стояв, тримаючи велосипед між ногами, витріщаючись, а серце застукало трохи сильніше.
«Ти ж не зайдеш?»перепитав він себе. Ну, тобто, якщо тут дійсно відчинено на день раніше, ти ж не збираєшся заходити, правда?
«Чому б і ні?»відповів Браян сам собі.
Ну тому що вітрина досі замилена. Жалюзі на дверях опущено. Увійдеш всередину, і з тобою може будь-що трапитися. Що завгодно.
Звісно. Так, ніби власникякийсь Норман Бейтс чи ще бозна-хто, одягається в материн одяг і ріже клієнтів. Пра-ааально.
«Ну забудь, сказала боязка частина розуму, але так, ніби вже знала, що програла в цій боротьбі. Щось із цим місцем не те».
А тоді Браян уявив, як розповість матері. Просто так, недбало: «Між іншим, ма, знаєш оту нову крамницю, Необхідні речі? Так от, вона відкрилася на день раніше. Я зайшов туди, подивився, що і як».
Та в неї пальці переплетуться, так квапитиметься вимкнути пультом звук телевізора, ви мені повірте! Все-все захоче послухати!
Ця думка зборола Браяна. Він відігнув ніжку велосипеда, повільно ступив у затінок навісутам, здавалося, градусів мінімум на десять холоднішеі підійшов до дверей «Необхідних речей».
Поклавши руку на старомодну латунну ручку, він раптом усвідомив, що табличка, мабуть, помилкова. Мабуть, вона там висить на завтра, її помилково повісили. Браян не чув ні звуку із-за опущених жалюзі місце навіювало відчуття покинутості.
Та оскільки він зайшов уже так далеко, Браян спробував покрутити ручку і та легко піддалася. Клямка клацнула, й двері «Необхідних речей» відчинилися.
3
Усередині було тьмяно, але не темно. Браян розгледів, що встановлено рейкові світильники (спеціалізація компанії «Сайдинг і двері від Діка Перрі»), і кілька з них світилися. Вони були націлені на скляні шафки, розставлені по всьому просторому приміщенні. Шафки стояли здебільшого порожні. Світильники позначали кілька обєктів, які в шафках були.
Підлогу, яка за часів тутешньої «Нерухомості й страхування західного Мейну» була голим деревом, тепер укривав дорогий суцільний килим кольору бургундського вина. Стіни пофарбовані кольором яєчної шкарлупи. Крізь замилену вітрину просочувалися тонкі промені білого, як і стіни, світла.
«Це ж усе одно помилка, подумав Браян. Ще навіть товар не завезли». Людина, яка помилково повісила табличку «ВІДЧИНЕНО», так само помилково залишила двері незамкненими. У цьому випадку ввічливо було б зачинити їх за собою, сісти на велосипед і котитися звідси.
Проте Браянові кортіло залишитися. Він, зрештою, дійсно роздивляється нутрощі нової крамниці. Мама з ним аж до самого вечора пробазікає, як почує. Бісило лише те, що він не був упевнений, на що саме дивитися. Тут було кілька