(експонатів)
речей у шафках, і їх осявали світильникимабуть, якийсь пробний асортимент, але він не міг розібратися, що то. Проте міг із точністю сказати, чого тут немає: ґратчастих ліжок і запліснявілих індукторних телефонів.
Ау? непевним голосом озвався він, стоячи на вході. Тут хтось є?
Він уже збирався взятися за ручку й зачинити двері, коли голос відповів:
Я є.
Висока постатьяка спершу здавалася просто немислимо високоювийшла з дверного отвору за однією з шафок. Одвірок було завішано темною оксамитовою завісою. Браян відчув короткочасний спазм страху. А тоді промінь одного зі світильників упав чоловікові на обличчя, і страх утихомирився. Чоловік був старий, із дуже добрим обличчям. Він дивився на Браяна з цікавістю й утіхою.
У вас були двері незамкнені, почав Браян, і я подумав
Ну звісно, незамкнені, перебив високий чоловік. Я вирішив відчинитися сьогодні вдень для певного попереднього огляду. І вимій найперший клієнт. Заходьте, друже. Заходьте вільно й залиште трохи того щастя, яке з собою принесли!
Він усміхнувся й простягнув руку. Посмішка була заразлива. Браянові одразу ж сподобався господар «Необхідних речей». Йому довелося переступити поріг і ввійти в крамницю, щоб поручкатися з високим чоловіком, що Браян без жодних вагань і вчинив. Двері за ним зачинилися самі, клацнула клямка. Браян цього не помітив. Його надто зайняло несподіване спостереження: очі у чоловіка були темно-блакитні точно такі ж, як у міс Саллі Реткліфф. Вони запросто могли би бути батьком і донькою.
Хватка у чоловіка була міцна й упевнена, але не болюча. І все одно, щось у ній було неприємне. Щось гладеньке. І якось надто тверде.
Приємно познайомитися, сказав Браян.
Темно-сині очі зімкнулися на його обличчі, ніби криті залізничні ліхтарі.
І я також вельми радий нашому знайомству, відповів високий чоловік, і саме так Браян Раск спізнався з власником «Необхідних речей», раніше за всіх у Касл-Року.
4
Мене звуть Ліленд Ґонт, представився високий чоловік. А ваше імя?..
Браян. Браян Раск.
Чудово, містере Раск. А оскільки ви мій перший клієнт, думаю, можу запропонувати вам вельми особливу ціну на будь-який товар, що припаде вам до вподоби.
Дуже дякую, відповів Браян, але не думаю, що зможу щось купити в такому місці, як ваше. Кишенькові гроші я отримую аж у пятницю, і Він знову з сумнівом окинув оком скляні шафки. Ну, і як на те пішло, здається, у вас ще не весь товар виставлено.
Ґонт усміхнувся. Криві зуби здавалися радше жовтими у тьмяному світлі, проте Браянові усмішка здалася все одно досить милою. Він знову відчув ледь не примус усміхнутись у відповідь.
Так, підтвердив Ліленд Ґонт. Ще не весь. Більша частина товару, як ви кажете, прибуде сьогодні ввечері. Але все одно, кілька цікавинок я вже виставив. Ви роззирніться, юний містере Раск. У будь-якому разі, мені було б цікаво дізнатися вашу думку і, я так гадаю, у вас же є мама, правда? Звісно, є. Такий статечний молодий чоловік, як ви, ну точно не сирота. Слушно кажу?
Браян кивнув, не припиняючи всміхатися.
Звісно. Ма зараз удома. Раптом йому сяйнула ідея. Може, ви б хотіли, щоб я її привів?
Але як тільки ці слова злетіли з язика, Браян пошкодував про це. Він не хоче приводити сюди маму. Завтра містер Ліленд Ґонт належатиме всьому місту. Завтра мама разом із Майрою Еванс та іншими жінками Касл-Рока почнуть обмацувати його зусібіч. Браян припускав, що до кінця місяця містер Ґонт уже не здаватиметься таким химерним і цікавим, та, бляха, може, й до кінця тижня, хоча зараз він саме такий, зараз він належить Браянові Раску й лише йому, тож хлопець хотів, щоб усе так і залишалося.
Тож він утішився, коли містер Ґонт підніс угору долоню (пальці в нього були несказанно тонкі й несказанно довгі, а ще Браян помітив, що вказівний і середній мають однакову довжину) й похитав головою.
Зовсім ні, відказав він. Це саме те, чого мені не хочеться. Вона ж, без сумніву, захоче привести якусь подругу, чи не так?
Ага, підтвердив Браян, згадуючи Майру.
А може, й двох подруг чи трьох. Ні, так краще, Браяне я можу звертатися до тебе на імя?
Звичайно, захоплено відповів Браян.
Дякую. А ти називай мене містером Ґонтом, оскільки я старший, хоча не обовязково кращий. Згода?
Так. Браян не був певен, що містер Ґонт мав на увазі, коли говорив про старших і кращих, але він просто захопився тим, як цей чоловік говорить. А його очі це щось. Браян заледве міг відірвати від них погляд.
Так, набагато краще. Містер Ґонт потер свої довгі долоні, від чого почувся шиплячий звук. Оце єдине, що не заганяло Браяна в захват. Звук, з яким містер Ґонт потирав долоні, нагадував розлючену змію, яка тільки й роздумує, як когось укусити. Розповіси мамі, а може, навіть і покажеш, що купив, якщо раптом щось спаде на думку
Браян подумав, чи не пояснити містерові Ґонту, що у нього всього загалом девяносто один цент у кишені, але передумав.
а вона розповість подругам, а вонисвоїм подругам розумієш, Браяне? Ти станеш кращою рекламою, ніж будь-яка місцева газета! Це буде навіть краще, ніж якби я найняв тебе ходити по місту з рекламним щитом-бутербродом!
Ну, якщо ви так кажете, погодився Браян. Він навіть не уявляв собі, що таке щит-бутерброд, але мав певність, що носити щось подібне погодиться лише через свій труп. У принципі, було б цікаво трохи подивитися. Йому вистачило ввічливості не додавати «На той дрібязок, що у вас є».
То починай дивитися! підбадьорив його містер Ґонт, жестом указуючи на шафки. Браян помітив, що на ньому довга червона куртка з оксамиту. Подумав, що то, можливо, навіть куртка-смокінг, як в історіях про Шерлока Голмса, які він якось читав. Дуже гарна. Не соромся, Браяне!
Браян повільно підійшов до шафки, що стояла найближче до дверей. Він зиркнув через плече, певен, що містер Ґонт подасться одразу за ним, але той стояв собі біля дверей, роздивляючись хлопця з іронічним захватом. Виглядало так, наче він прочитав Браянові думки й виявив, наскільки йому не подобається, що власник крамниці може ходити за ним назирці, поки сам Браян роздивляється виставлені на продаж речі. Він думав, що більшість продавців бояться, що ти щось розібєш, чи поцупиш, чи те і те.
Ти не поспішай, промовив містер Ґонт. Покупкице радощі, коли на них маємо вдосталь часу, Браяне, і справжній біль у споді, коли його немає.
А ви звідкись із іншої країни? запитав Браян. Йому було цікаво чути, як різні специфічні словечка проскакують у мовленні містера Ґонта, як-от «слушно» чи «статечний». Браян згадав одного красюка, який вів «Театр шедеврів», що мама іноді дивилася, коли в телепрограмі було сказано, що там буде мелодрама.
Я, відповів Ґонт, з Акрона.
Це в Англії?
Це в Огайо, похмуро поправив його Ліленд Ґонт, а тоді знов оприявнив свої міцні нерівні зуби в сяйнистій посмішці.
Браянові ця репліка здалася смішною, як часто здавалися фрази з телесеріалів штибу «Будьмо». Взагалі, уся ця ситуація наганяла відчуття, ніби він забрів у серіал, трохи містичний, але насправді не загрозливий. Хлопець зайшовся сміхом.
На мить Браян схвилювався, чи містер Ґонт не подумає, що він поводиться нечемно (мабуть, тому, що мама завжди звинувачувала його в грубощах, і в результаті Браянові почало маритися, ніби він живе в гігантському й майже невидимому павутинні соціального етикету), а тоді високий чоловік підійшов до нього ближче. Обоє засміялися, і врешті-решт Браян не міг пригадати, коли востаннє з такою приємністю проводив пообідній час.
Іди-іди, подивися, поквапив його містер Ґонт, махаючи рукою. Історіями пообмінюємося якось іншим разом, Браяне.
Тож Браян пішов дивитися. У найбільшій шафці було лише пять предметів, хоча в ній запросто могло би вміститися ще двадцять-тридцять. Там була люлька. А ще фотографія Елвіса Преслі з червоним шаликом і в білому комбінезоні з тигром на спині. Король (так його завжди називала мама) тримав мікрофон біля відкопилених губ. Третім предметом був фотоапарат «Полароїд». Четвертимшматок відполірованого каменю з порожниною, заповненою кришталевими осколками. Вони чарівно ловили й відбивали промені світла згори. Пятим предметом була деревяна скалка завбільшки з Браянів указівний палець.
Він показав на кристал.
Це ж жеода, правильно?
А ти, Браяне, хлопець ерудований. Саме це воно і є. Я для більшості своїх товарів маю таблички, але вони ще не розпаковані, як і більша частина асортименту. Щоб завтра відчинитися, доведеться попрацювати, як коняка. Проте в голосі його не чулося ні краплі хвилювання, і, здавалося, він цілком охоче залишатиметься на місці.
А оце що таке? запитав Браян, указуючи на скалку.
Він вважав, що це справді дуже дивний набір товарів як на крамничку в маленькому місті. Йому одразу ж дуже сподобався Ліленд Ґонт, але якщо решта його товарів схожі на ці, то він, на думку Браяна, недовго триматиме бізнес у Касл-Року. Якщо хочеш продавати речі на кшталт люльок, фотографій Короля й деревяних скалок, то Нью-Йоркось ідеальне місце для твоєї крамниці принаймні так показують у кіно.
О! гукнув містер Ґонт. Оце річ дуже цікава! Я тобі покажу!
Він перетнув кімнату, обійшов шафку, дістав із кишені чималу вязку ключів й вибрав один, майже не добираючи. Він відчинив шафку й обережно дістав з неї скалку.
Дай руку, Браяне.
Ой, та, напевно, краще не треба, відповів Браян. Як уродженець штату, у якому туризмнайбільша галузь, він за своє життя побував у багатьох магазинах із сувенірами і бачив силу-силенну табличок із таким маленьким віршиком: «Приємно глядіти, / у руцях тримати, / але як зламаєш, / готуй грошенята». Хлопець уявив перелякану реакцію матері, якщо він зламає скалкучи що то таке, а містер Ґонт, уже не такий приязний, повідомить, що та коштує пятсот доларів.
Та чому ні? запитав містер Ґонт, піднявши бровихоча насправді то була лише одна кущиста брова, що нерозривною лінією тягнулася над переніссям.
Я просто не дуже акуратний.
Маячня, відповів містер Ґонт. Я незграбних хлопців за версту чую. А ти не тієї породи. Він поклав скалку Браянові в долоню. Хлопець із певним подивом подивився на неї він навіть не знав, що його долоня розкрита, доки не побачив на ній скалку.
І вона точно не відчувалася як скалка, радше як
Вона на дотик як камінь, із сумнівом висловився він і підняв очі на містера Ґонта.
Одночасно як деревина і камінь, уточнив містер Ґонт. Це скамянілість.
Скамянілість, зачудовано промовив Браян. Він уважно роздивився скалку, а тоді провів по ній пальцем. Вона була одночасно гладенька й шорстка. Якимсь чином це викликало не надто приємне відчуття. Стара, мабуть.
Їй більш ніж дві тисячі років, поважно погодився містер Ґонт.
Йопересете! скрикнув Браян. Він підскочив і ледь не впустив скалку. Затиснув її в кулаці, щоб не впала на підлогу і його одразу пройняло чудернацьке й спотворене відчуття. Раптом він відчув що? Запаморочення? Ні. Не запаморочення, а віддаленість. Ніби якась його частина покинула тіло й полинула геть.
Він бачив, з яким інтересом і розвагою дивиться на нього містер Ґонт і як очі в чоловіка раптом ніби виросли до розміру чайних блюдець. Проте відчуття дезорієнтації не лякало, а радше захоплювало і було точно приємнішим, ніж лискучість деревини, яку Браян досліджував пальцем.
Заплющ очі! запропонував містер Ґонт. Заплющ очі, Браяне, і скажи, що відчуваєш!
Браян підкорився й якусь мить не рухався, стояв із простягнутою рукою, в якій стискав скалку. Він не бачив, як верхня губа містера Ґонта на мить задерлася, як у собаки, оголюючи великі криві зуби в гримасі чи то задоволення, чи то очікування. Браян туманно відчував якийсь рухспіральний рух. Звук, швидкий і легкий: тудут тудут тудут. Він зрозумів, що то. Це
Човен! у захваті скрикнув він, не розплющуючи очей. Таке відчуття, ніби я на човні!
Чи ж то справді, промовив містер Ґонт, і для Браянового слуху голос його звучав неймовірно віддалено.
Відчуття посилилися. Тепер здавалося, ніби він здіймається й опускається на довгих повільних хвилях. Браян чув віддалене квиління птахів, а ближчезвуки сили-силенної тварин: мукання корів, кукурікання півнів, низький агресивний рев дуже великої кішкине зі злості, а радше від нудьги. У ту єдину мить він майже відчував під ногами деревину (частиною якої, без сумніву, колись була скалка) та знав, що взутий не в «конверси», а якісь сандалі, і
А тоді воно почало зникати, зіщулюватися до маленької яскравої цятки, ніби на екрані телевізора, коли зникає живлення, доки зрештою не щезло зовсім. Браян розплющив очі, вражений і збуджений.
Кулак так міцно стиснувся навколо скалки, що йому дійсно знадобилося зусилля, щоб розтиснути пальці, а суглоби заскрипіли, наче іржаві дверні завіси.
Ну й ну, мяко промовив він.
Гарно, правда? радісно запитав містер Ґонт і забрав скалку в Браяна з руки з беземоційною вправністю лікаря, що висмикує скабку з плоті. Він повернув її на місце й ефектно замкнув шафку.
Гарно, погодився Браян довгим видихом, майже зітхнувши. Він зігнувся, щоб роздивитися скалку. Долоню досі поколювало в місці, де він тримав той предмет. Ті відчуття: здіймання і зниження палуби, гупання хвиль об корпус, відчуття дерева під ногами усе це лишилося з ним, хоча Браян припускав (зі справжнім сумом), що воно забудеться, як забуваються сни.
Ти знаєш історію про Ноя і ковчег? поцікавився містер Ґонт.
Браян звів брови. Він знав, що це біблійна історія, але під час недільних проповідей і четвергових вечірніх уроків Біблії мав звичку відключатися.
Це той човен, який обійшов світ за вісімдесят днів? уточнив він.
Містер Ґонт знову розплився в усмішці.
Щось таке, Браяне. Щось дуже схоже. Так от, ця скалка нібито з Ноєвого ковчега. Звісно, я не можу казати, що вона справді звідти, бо люди подумають, що я шахрай, якого ще світ не носив. Зараз у світі тисяч із чотири людей намагаються продавати шматки дерева, заявляючи, що ті були частиною ковчега. І радше навіть чотириста тисяч, які впарюють уламки Животворного Хреста. Але я запевняю, що цьому понад дві тисячі років, бо його було датовано за вуглецем, і я можу гарантувати, що він зі Святої землі, хоча знайшли його на горі не Арарат, а Борам.
Більша частина цієї інформації пройшла повз Браяна, окрім одного значущого факту.
Дві тисячі років, видихнув він. Вау! Ви точно знаєте?
Цілком, відповів містер Ґонт. У мене є сертифікат із Массачусетського технологічного інституту, де його було датовано за вуглецем, і звісно, цей документ іде в комплекті з покупкою. Але знаєш, я справді вірю в те, що ця річ може бути з ковчега. Якусь мить він допитливо роздивлявся скалку, а тоді підняв свої запаморочливі блакитні очі на Браянові карі. Браяна той погляд знову прикував до місця. Зрештою, гора Борам менш ніж за тридцять кілометрів навпрямки від гори Арарат, а в багатьох моментах історії світу, особливо коли їх поколіннями переповідають із вуст в уста, перш ніж записати на папері, робилися значні помилки, значніші за останнє місце спочинку човна, навіть такого великого. Правду кажу?
Ага, підтвердив Браян. Звучить логічно.
А крім тогоця скалка дарує дивні відчуття, коли її тримати в руках. Погоджуєшся?
Ще й як!
Містер Ґонт усміхнувся й скуйовдив хлопцеві волосся, розсіюючи чари.
Ти мені подобаєшся, Браяне. От якби всі мої клієнти були такими ж знаттєлюбними, як ти. Якби світ жив таким ладом, життя було б набагато простіше для такого скромного торговця, як оце я.
За скільки за скільки ви б могли продати таке? запитав Браян. Він тицьнув на скалку не зовсім стійким пальцем. Лише тепер хлопець починав усвідомлювати, наскільки сильно на нього вплинула та подія. Це було схоже на те, коли тримаєш морську мушлю біля вуха й чуєш звуки океану але в 3D і з «сенсерраундом». Йому палко хотілося, щоб містер Ґонт дозволив йому потримати скалку ще раз, може, трішки довше, але не знав, як попросити, а сам містер Ґонт не пропонував.
Гм, дай подумати, промовив містер Ґонт, складаючи пірамідкою пальці під підборіддям і даруючи Браянові пустотливий погляд. Коли ми говоримо про таку річі більшість інших речей, які я продаю, справді цікавих речейце залежить від покупця. Від того, що покупець бажатиме заплатити. Що б ти бажав заплатити, Браяне?