Чимало феєрверків.
4
Було чверть по шостій вечора пятниці, коли Алан зявився на підїзній доріжці Поллі й вимкнув мотор. Вона стояла біля дверей, очікуючи його, і тепло поцілувала. Він побачив, що вона одягла рукавички навіть для такого короткого виходу на холод, і спохмурнів.
Так, не починай, почала вона. Сьогодні трохи краще. Ти приніс курку?
Він підніс білі пакети з плямами жиру.
Радий вам служити, міледі.
Вона зробила невеличкий реверанс.
А явам.
Поллі взяла у нього пакети й провела Алана на кухню. Він відсунув від стола крісло, обернув його і сів передом до спинки, щоб дивитися, як вона знімає рукавички й розкладає курятину на скляній таці. Він дістав її у «Куд-кудах по вечорах». Назва по-сільському жахлива, але курятина добра (за словами Норріса, з молюсками справа інша). Єдина проблема з їжею на виніс, якщо живеш за двадцять миль звідти, це охолодження і саме для цього, подумав він, створено мікрохвильові печі. Узагалі, на його думку, мікрохвильовки існують лише заради виконання трьох функцій: розігрівати охололу каву, робити попкорн і розбуркувати їжу на винос із місць на кшталт «Куд-кудах по вечорах».
Справді краще? запитав він, коли Поллі закинула курку в пічку й натиснула відповідні кнопки. Сенсу говорити чіткіше не було, обоє знали, про що мова.
Лише трохи, визнала вона, але впевнена, що скоро їм стане набагато краще. Мене починає щипати теплом у долонях, і покращення зазвичай починається після такого.
Вона підняла долоні вгору. Спочатку Поллі жахливо соромилася потворних скарлючених пальців, і той сором ще залишався, але вона пройшла довгий шлях до того, щоб прийняти Аланову зацікавленість як частину любові. Він досі вважав, що її долоні жорсткі й незграбні, ніби на них одягнуто невидимі рукавички, пошиті грубим і недбалим шевцем, який натягнув їх на неї й назавжди пристебнув до запястків.
Довелося сьогодні приймати пігулки?
Лише одну. Зранку.
Насправді вона глитнула тридві зранку, одну по обіді, і біль не особливо вщух порівняно з учорашнім. Поллі боялася, що пощипування, про яке вона перед тим сказала, це здебільшого вигадка її тужливої уяви. Вона не любила брехати Алану, вважала, що брехня і любов рідко уживаються, та й то ненадовго. Але вона багато часу пробула сама, і частина її лякалася його невтомної турботи. Поллі довіряла йому, але боялася це надто показувати.
Алан дедалі більше наполягав на лікарні «Мейо», і Поллі розуміла, що якби Алан знав, наскільки сильно їй зараз болить, то наполягав би ще більше. Їй не хотілося, щоб її руки стали найважливішою складовою їхньої любові а ще боялася того, що може відкритися після обстеження в такому місці, як «Мейо». З болем вона жити зможе, без надії навряд.
Дістанеш картоплю з духовки? запитала вона. Хочу задзвонити Нетті перед вечерею.
А що з нею?
Та живіт скрутило. Сьогодні не вийшла на роботу. Хочу запитати, чи то часом не гастроентерит. Розалі каже, що зараз таке ходить, а Нетті ж лікарів боїться.
Алан, який знав більше про те, що і як думає Поллі Чалмерз, ніж Поллі могла б собі помислити, подумав: «Чиє б нявчало, дорогенька», поки вона йшла до телефона. Він коп, тому не міг відмовитися від звички за всім спостерігати поза роботою, це дається взнаки автоматично. Він навіть не намагався. Якби був трохи уважнішим протягом останніх кількох місяців життя Енні, то вони з Тоддом, можливо, й далі були живі.
Алан помітив рукавички, коли Поллі підійшла до дверей. Він помітив, що вона зняла їх зубами, а не просто скинула з однієї руки іншою. Спостерігав, як вона розкладає курятину на тарілці, й помітив дрібну гримасу, як вона стиснула губи, коли піднімала тарілку й клала її в мікрохвильовку. Це все погані знаки. Він підійшов до дверей між кухнею і вітальнею, щоб побачити, наскільки впевнено або нерішуче вона користуватиметься телефоном. То був один із найважливіших способів виміряти рівень її болю. І тут нарешті йому вдалося помітити хороший знакчи принаймні так він це сприйняв.
Поллі набрала номер Нетті швидко і впевнено, а оскільки стояла в дальньому кінці кімнати, він не бачив, що цей телефоні всі інші сьогодні замінили на моделі зі збільшеними кнопками набору. Алан повернувся на кухню, тримаючи одне вухо нашорошеним у бік вітальні.
Алло, Нетті?.. Я вже збиралася класти слухавку. Не розбудила?.. Так Ага А, ну то як ти зараз?.. А, добре. Я думала про тебе Ні, з вечерею все добре, Алан приніс курку з того місця, «Куд-кудах», що в Оксфорді Ага, так, правда?
Алан дістав з однієї з верхніх шафок тарілку й подумав: «Вона бреше про руки. Хоч як добре вона обходиться з телефоном, ситуація така ж паршива, як і минулого року, якщо не гірша».
Думка про те, що вона йому бреше, не особливо тривожила. Його погляд на перекручування правди був набагато мякшим, ніж у Поллі. От, наприклад, та дитина. Поллі народила її на початку 1971 року, десь через сім місяців після того, як на автобусі «Ґрейгаунд» виїхала з Касл-Рока. Вона розповіла Аланові, що дитинахлопчик, якого вона назвала Келтон, померла в Денвері, проживши лише три місяці. Синдром раптової дитячої смерті СРДС, найгірший кошмар молодої матері. Цілком правдоподібна історія, й Алан не мав сумнівів, що Келтон Чалмерз дійсно помер. В історії Поллі є лише одна проблема: це неправда. Аланкоп, і він уміє виявляти брехню.
(окрім коли брехала Енні)
«Так, подумав він. Окрім того разу, коли брехала Енні. Ваш виняток взято до уваги, щоб ви знали».
Що підказало йому про те, що Поллі бреше? Швидке тріпотіння повік над занадто широким, занадто прямим поглядом? Те, як рукою вона постійно тягнулася і смикала за ліву мочку вуха? Те, як вона схрещувала й розхрещувала ноги, тим сигналом у дитячій грі, що означає «я підбріхунькую»?
Усе це й одночасно нічого. Здебільшого завдяки сигналу, що пролунав усередині, як сигнал металодетектора в аеропорту, коли рамку проходить хтось зі сталевою пластиною в черепі.
Брехня його ні гнівила, ні турбувала. Є люди, що брешуть задля вигоди, є такі, що брешуть від болю, люди, які брешуть лише тому, що поняття правди для них зовсім чуже а ще є люди, які брешуть тому, що хочуть, щоб для правди настав час. Алан вважав, що брехня Поллі про Келтонаостаннього типу, і був готовий зачекати. Коли настане час, вона вирішить поділитися своїми таємницями. Нема куди поспішати.
«Нема куди поспішати», сама ця думка є розкішшю.
Її голосгустий, спокійний і якийсь саме такий, що треба, коли він долинає з вітальні, також розкіш. Він ще не зовсім позбувся відчуття провини від того, що просто перебуває тут і знає, де зберігаються всі тарілки й столове начиння, знає, в якій шухляді в спальні вона тримає нейлонові панчохи або в якому конкретно місці пролягають межі її літньої засмаги, але ніщо з цього не має значення, коли він чує той голос. Насправді тут діє лише один факт, що верховодить понад іншими: звук її голосу перетворився для нього на звук дому.
Я б зайшла пізніше, якщо хочеш, Нетті Так?.. Ну так, відпочинок, мабуть, найкращі ліки Завтра?
Поллі розсміялася. То був вільний, приємний звук, від якого Аланові здавалося, ніби світ посвіжішав. Він подумав, що може ще довго чекати на розкриття її таємниць, якщо вона просто сміятиметься отак час від часу.
Боже, та ні! Завтра ж субота! Я просто лежатиму собі й согрішатиму!
Алан усміхнувся. Він відчинив шухляду під духовкою, знайшов пару горнешників і відкрив духовку. Одна картоплина, дві картоплини, три картоплини, чотири. Як, заради Йсуса, вони вдвох поїдять чотири великі печені картоплі? Але він, звісно, знав, що їх буде забагато, бо так уже Поллі готує. Звісно, в тих чотирьох картоплинах ховається ще якась таємниця, й одного дня, коли він знатиме всі «чому»чи більшість, чи хоча б деякі, його почуття провини й дивності, можливо, минуть.
Він дістав картоплю. За мить пікнула мікрохвильовка.
Нетті, мушу йти
Усе гаразд! гукнув Алан. У мене все під контролем! Пані, я ж полісмен!
але можеш дзвонити мені, якщо щось знадобиться. У тебе точно вже все добре?.. Але ж ти скажеш мені, якщо раптом стане зле, Нетті?.. Гаразд Що?.. Ні, просто питаю І тобі На добраніч, Нетті.
Коли Поллі ввійшла, він уже розклав курку на столі й займався тим, що вивертав картоплину на її тарілці.
Алане, ну ти й золотко! Не треба було!
Усе в пакеті послуг, красуне.
Також він розумів, що коли долоням Поллі зле, життя для неї обертається серією дрібних гидких сутичок. Звичні події звичного життя перетворюються на ряд суворих перешкод, які потрібно долати, а покаранням за невдачу є не лише біль, а й приниження. Завантаження посудомийки. Розпалювання каміна. Обходження з ножем і виделкою, щоб дістати гарячу картоплину з мундира.
Присядь, попросив він. Покудахчемо.
Вона вибухнула сміхом і обійняла його. Стиснула його спину внутрішнім боком рук, як відзначив невтомний внутрішній спостерігач. Але менш холоднокровна частина його помітила, як її струнке тіло притиснулося до його, а також солодкий аромат її шампуню.
Ти просто наймиліший, тихо промовила вона.
Алан поцілував її, спершу ніжно, тоді сильніше. Долоні опустилися з її спини на випин сідниць. На дотик тканина старих джинсів була мяка й гладенька, наче кротяче хутро.
Спокійніше, здоровило, зрештою промовила вона. Спершу їжа, потім ніжності.
Це пропозиція?
«Якщо її рукам не краще, подумав він, вона ухилиться».
Проте вона відповіла:
Стовідсоткова пропозиція.
Алан присів, задоволений.
Тимчасово.
5
Ел приїде додому на вихідні? запитала Поллі, коли вони позбирали посуд. Інший син Алана навчається в Мілтонській академії, на південь від Бостона.
Ага, відповів Алан, зсипаючи недоїдки з тарілок.
Якось занадто буденно Поллі промовила:
Я просто подумала, оскільки в понеділок не буде навчання через День Колумба
Він їде до Дорфа в Кейп-Код, сказав Алан. Дорфце Карл Дорфмен, його сусід по кімнаті. Ел телефонував минулого вівторка й запитував, чи можна туди зїздити на три дні вихідних. Я дав добро.
Поллі торкнулася його руки й повернула до себе.
Скільки тут моєї провини, Алане?
У чому скільки твоєї провини? запитав він, щиро здивувавшись.
Ти знаєш, про що я. Ти хороший батько і не дурний. Скільки разів Ел був удома, відколи почалося навчання?
Раптом Алан зрозумів, до чого вона веде, і з полегшенням заусміхався їй.
Лише раз, відповів він. Та й то тому, що мав поговорити з Джиммі Кетліном, його старим другом-хакером із середньої школи. Якісь його найкращі програми не працювали на новому «коммодорі-64», що я йому на день народження купив.
Бачиш? Я ж про це й кажу, Алане. Він бачить, що я намагаюся зашвидко зайняти місце його матері, і
Ой-йой, простогнав Алан. Ти скільки часу роздумувала над тим, що Ел бачить у тобі Злу Мачуху?
Брови Поллі зсунулися в похмурій гримасі.
Сподіваюся, ти мені вибачиш, якщо для мене ця думка не здається настільки смішною, наскільки, очевидно, для тебе.
Алан ніжно взяв її за плечі й поцілував у кутик рота.
Мені зовсім не смішно. Бувають часищойно про це думав, коли мені трохи дивно бути з тобою. Усе здається зашвидко. Це не так, але іноді так здається. Розумієш, про що я?
Поллі кивнула. Похмурий вираз трохи розгладився, але не зник зовсім.
Звісно, розумію. Персонажі в кіно й серіалах завжди мусять трохи більше часу драматично чахнути, правда?
Дуже точно відзначила. У кіно в людей удосталь страждань і цінної скорботи. Бо скорбота надто реальна. Скорбота, вона Він відпустив її, повільно підняв тарілку й почав витирати. Скорбота брутальна.
Так.
Тому іноді я почуваюся трохи винним, так. Він відчував гірке вдоволення, чуючи, як у голосі проступає оборона. Частково тому, що здається, ніби якось надто рано, хоча це й не так, і частково тому, що здається, ніби я занадто легко відпускаю, хоча й це не так. Ця думка, що я винен більше скорботи, іноді досі в голові. Я не можу цього заперечити, але варто віддати мені належне, бо я знаю, що це дурощі, бо частина менезначна частина, правду кажучи, досі в скорботі.
Ти, мабуть, людина, мяко промовила вона. Наскільки ж це дивовижно-екзотично й напрочуд химерно.
Так, думаю, так. Що стосується Ела, то він із цим по-своєму розбирається. І в нього непоганий спосібдостатній, щоб я ним пишався. Він досі сумує за матірю, але якщо досі в скорботі (а я, мабуть, не до кінця впевнений, що це так), то це скорбота за Тоддом. Але твоя думка, що він не приїжджає тому, що не схвалює тебе чи нас недоречна.
Я рада. Навіть не уявляєш, наскільки мені тепер легше. Але все одно здається
Якось неправильно?
Поллі кивнула.
Знаю, про що ти. Але дитяча поведінка, навіть якщо вона настільки ж нормальна, як тридцять шість і шість, ніколи не здається дорослим цілком нормальною. Ми іноді забуваємо, як легко в них гояться рани, і майже завжди забуваємо, як швидко вони міняються. Ел віддаляється. Від мене, від своїх старих дружків, як-от Джиммі Кетлін, від самого Рока. Просто віддаляється. Ніби ракета, коли вмикається третій ступінь. У дітей завжди так, і, думаю, це завжди сумна несподіванка для батьків.
Але здається, що це зарано, тихо сказала Поллі. Сімнадцять роківчи не зарано, щоб віддалятися?
Зарано, авжеж, підтвердив Алан. Голос його звучав не зовсім злісно. Він втратив маму й брата через дурний випадок. Його життя розірвалося, моє життя розірвалося, і ми зійшлися так, як, думаю, батьки і сини в таких ситуаціях разом збирають свої життя по шматочках. Вдалося нам це непогано, як мені здається, але було б по-дурному говорити, ніби нічого не змінилося. Моє життя, Поллі, тут, у Року. А йоговже ні. Я думав, що воно ще сюди повернеться, але його погляд, коли я запропонував перевестися цієї осені в старшу школу Касл-Рока, швидко й промовисто все пояснив. Йому не подобається сюди повертатися, бо тут забагато спогадів. Думаю, це може змінитися з часом але зараз я на нього не тиснутиму. І це не стосується нас із тобою. Окей?
Добре. Алане?
Гмм?
Ти ж сумуєш за ним, правда?
Ага, невимушено погодився Алан. Щодня.
Йому було неприємно знов опинитися за крок від плачу. Алан обернувся й відчинив першу-ліпшу шафку, щоб утримати себе під контролем.
Найлегшим способом було переправити розмову в інше русло, і то чимскоріше.
Як там Нетті? запитав він і з полегшенням відзначив, що голос повернувся до норми.
Каже, що їй уже краще, але щось дуже довго вона до телефону йшлая вже була подумала, чи не лежить вона на підлозі без тями.
Мабуть, просто спала.
Та сказала, що ні, і голос заспаний не був. Ти ж знаєш, чути, якщо людину будить дзвінок?
Він кивнув. Ще одна копівська штука. Він вів багато телефонних розмов, які переривали чийсь сон, і бував що на одному, що на іншому кінці дроту.
Сказала, що рилася в якомусь старому мотлосі її матері в сараї, але
Якщо в неї гастроентерит, то, коли ти подзвонила, вона, мабуть, сиділа на білому троні і не хоче це визнавати, сухо промовив Алан.
Поллі подумала над цим, тоді вибухнула сміхом.
Блін, ну, мабуть, так і було. Це ж так на неї схоже.
Звісно, сказав він. Алан нахилився над умивальником і дістав затичку. Кохана, ми вже все помили.
Дякую, Алане. Вона цмокнула його в щоку.
Ой, глянь, що я знайшов, промовив Алан. Він потягнувся їй за вухо й витягнув пятдесятицентовик. Ви завжди їх аж там тримаєте, красуне?
Як ти це робиш? запитала вона, дивлячись на пів бакса з непідробним захватом.
Що роблю? уточнив він.
Пятдесятицентовик наче плавав над його рухливими кісточками правиці. Алан затиснув монету між середнім і безіменним пальцями та обернув долоню вгору. Коли знову перевернув, монета зникла.
Думаєш, мені варто все залишити й приєднатися до бродячого цирку? запитав він її.
Поллі всміхнулася.
Ні залишайся тут зі мною. Алане, як думаєш, то ж дурниця і не варто так за Нетті переживати?
Ні, запевнив Алан. Він запхав ліву рукуту, в яку переніс пятдесятицентовику кишеню штанів, дістав її вже порожньою й узяв собі рушник. Ти витягнула її з дурдому, дала роботу й допомогла купити будинок. Ти почуваєшся відповідальною за неї, і, думаю, певним чином так і є. Якби ти за неї не турбувалася, я б турбувався за тебе.