Вона знала, що так і є, але боялася, що ні.
Нетті відімкнула передні двері й увійшла. Рейдер стрибнув до неї, шалено махаючи хвостом, і вона трохи погладила йогоале лише трохи. Їй потрібно зачинити передні двері, бо психована полячка може зайти в будь-яку мить. У будь-яку.
Нетті захряснула двері, повернула застібку й повернулася до сараю. Звісно ж, дверцята буфета були замкнені. Вона зайшла назад у будинок і з хвилину постояла в кухні. Уже починала хвилюватися, починала думати, чи не помилилась і насправді дверцята буфета незамкнені. Можливо, вона недостатньо сильно смикала за ручку, щоб точно, на сто відсотків пересвідчитися. Можливо, вони лише застрягли.
Нетті повернулася, щоб знову перевірити, і поки перевіряла, укотре задзвонив телефон. Нетті поспішила до будинку, стискаючи ключ від шафи в спітнілій правиці. Обдерла литку об стільчик і зойкнула від болю.
На момент, коли вона зайшла у вітальню, телефон знову припинив дзвонити.
Я не можу сьогодні на роботу, пробурмотіла вона. Я мушу мушу
(стояти на чатах)
Саме так. Вона мусить стояти на чатах.
Нетті підняла слухавку й швидко набрала номер, доки думки знову не почали гризти розум, як Рейдер гризе свої іграшки із сиромятної шкіри.
Алло? озвалася Поллі. Це «Шито-крито», слухаю вас.
Привіт, Поллі. Це я.
Нетті? Усе добре?
Так, але я дзвоню з дому, Поллі. У мене якісь проблеми зі шлунком. На той час це вже не було брехнею. Я б могла взяти відгул? Знаю, що треба пропилососити нагорі і той чоловік з телефонами але
Усе гаразд, одразу відповіла Поллі. А телефоніст усе одно прийде аж біля другої. Руки досі дуже болять, тому я довго не працюватиму, сама прийму його.
Якщо дуже треба, я б могла
Ні, правда, мяко запевнила її Поллі, і Нетті відчула, як сльози защипали очі. Поллі така добра.
Біль гострий, Нетті? Я можу викликати тобі лікаря Ван Еллена.
Ні просто трохи спазмує. Усе буде добре. Якщо до обіду стане краще, я прийду.
Та що ти, різко відказала Поллі. Ти не просила відгулів, відколи взагалі почала працювати в мене. Залазь у ліжко й поспи собі. Попереджаю: якщо прийдеш, я тебе додому відправлю.
Дякую, Поллі, промовила Нетті. Вона ледь не плакала. Ти дуже добра зі мною.
Ти заслуговуєш на доброту. Мушу вже йти, Нетті клієнти прийшли. Іди приляж. Я в обід задзвоню, розкажеш, як ти.
Дякую.
Завжди будь ласка. Па-па.
Па, попрощалася Нетті й повісила слухавку.
Вона одразу ж рушила до вікна й відсмикнула фіранку вбік. Вулиця порожняпоки що. Нетті повернулася в сарай, ключем відімкнула буфет і дістала звідти абажур. Відчуття спокою й полегшення сповнили Нетті, тільки-но вона обійняла його. Нетті віднесла абажур на кухню, помила теплою мильною водою, сполоснула та обережно витерла.
Вона відкрила одну з кухонних шухляд і дістала різницький ніж. З ним і з абажуром вона повернулась у вітальню й сіла там у темряві. Так вона просиділа весь ранок, виструнчившись у кріслі, з абажуром на колінах і ножем у правій руці.
Телефон дзвонив двічі.
Нетті не відповідала.
Розділ сьомий
1
У пятницю, одинадцятого жовтня, у найновішому магазині Касл-Рока минув зразковий день, особливо коли ранок переріс у полудень і люди почали обмінювати чеки на готівку. Гроші в руках стимулюють до покупок. Так само стимулює і хороша чутка від тих, що заходили в середу. Була, звісно, дрібка людей, які вважають, що судженням нечем, які відвідали крамницю у перший же день роботи, довіряти не можна, але таких була меншість, тож срібний дзвіночок над дверима входу «Необхідних речей» дзвенів увесь день.
Від середи розпакували або прибуло ще більше асортименту. Людям, зацікавленим у таких речах, було важко повірити, що щось прибувало, вантажівок ніде не було видно, але чомусь це особливо не важило. У пятницю в «Необхідних речах» було набагато більше товарівце єдине, що мало значення.
Наприклад, ляльки. І гарно зроблені деревяні пазли, навіть двобічні. Був унікальний набір шахів: фігурами слугували африканські тварини, вирізьблені з кварцу якоюсь нехитрою, проте приголомшливо талановитою рукою: стрибучі жирафи в ролі офіцерів, гіпопотами з войовниче опущеними головами в ролі тур, шакали в ролі пішаків, леви-королі, меткі леопарди-ферзі. Було намисто з чорних перлин, яке мало дуже дорогий вигляднаскільки дорогий, люди не сміли запитувати (принаймні того дня), але на таку красу було аж боляче дивитися, і кілька відвідувачок «Необхідних речей» повернулися додому з відчуттям меланхолії й дивного збентеження, а образ того перлового намиста танцював у темряві в них перед очима, чорним на чорному. І не лише в жінок.
Була пара ляльок-блазнів на мотузочках. Була катеринка, стара і з пишним різьбленням, містер Ґонт пояснив, що вона має грати щось приголомшливе, якщо її відкрити, але не памятає, що і вона замкнена. Він пояснив, що покупцеві доведеться знайти майстра, який би виготовив для неї ключ. «Таких ветеранів своєї справи ще кілька залишилося, які б могли щось тут утнути», додав він. Його кілька разів запитали, чи можна буде повернути катеринку, якщо кришку вдасться відкрити й виявиться, що мелодія не до смаку. Містер Ґонт усміхнувся й пальцем указав на нову табличку на стіні. Вона повідомляла: Я НЕ ВІДШКОДОВУЮ КОШТІВ І НЕ ОБМІНЮЮ ТОВАРІВ CAVEAT EMPTOR!
А це що означає? запитала Люсілль Дангем. Люсілль працювала офіціанткою в Нен і зайшла зі своєю подругою Роуз Еллен Маєрз під час перерви на каву.
Означає, якщо купуєш кота в мішку, то отримуєш кота, а мішок він забирає собі, пояснила Роуз Еллен.
Вона побачила, що містер Ґонт її почув (хоча могла заприсягтися, що лише якусь мить тому бачила його в іншому кінці магазину), і густо розчервонілася.
Містер Ґонт, проте, лише посміявся.
Правильно кажете, підтвердив він. Саме це воно й означає.
Старий револьвер із довгим дулом в одній із шафок із карткою «ЕКСКЛЮЗИВ ВІД НЕДА БАНТЛАЙНА», хлопчик-лялька з деревяним червоним волоссям, веснянками і завмерлою дружньою усмішкою («ПРОТОТИП ГАВДІ ДУДІ»на картці), коробки з канцтоварами, дуже гарними, але не якимись особливими, колекція старовинних листівок, набори олівців і ручок, лляні хустинки, мякі іграшки-тваринки. Здавалося, в крамниці є щось на будь-який смак і хоча жодного цінника на видноті не булона будь-який бюджет.
Містер Ґонт добре виторгував того дня. Більшість речей, які він продав, були гарні, проте аж ніяк не унікальні. Він, однак, уклав кілька «особливих» угод, і всі ці продажі відбулися під час тих періодів спокою, коли в крамниці була лише одна людина окрім нього.
Коли все йде повільно, мені стає неспокійно, розповів він Саллі Реткліфф, логопедині Браяна Раска, приязно всміхаючись, а коли мені неспокійно, я іноді стаю необачним. Що погано для продавця, але страшенно добре для покупця.
Міс Реткліфф була відданою парафіянкою баптистської пастви преподобного Роуза, там же познайомилася зі своїм нареченим Лестером Преттом і на додачу до значка проти «Нічки казино» носила значок «Я СПАСЕННА! А ТИ?». Скалка з карткою «СКАМЯНІЛА ДЕРЕВИНА ЗІ СВЯТОЇ ЗЕМЛІ» одразу ж упала їй в око, і вона не заперечувала, коли містер Ґонт дістав її з шафки й поклав Саллі в долоню. Вона купила скалку за сімнадцять доларів і пообіцяла влаштувати маленький невинний розіграш Френкові Джуетту, директорові середньої школи Касл-Рока. Вона вийшла з магазину через пять хвилин після того, як увійшла туди, і тепер дивилася на світ замріяним і розфокусованим поглядом. Містер Ґонт був запропонував їй загорнути покупку, але міс Реткліфф відмовилася, заявляючи, що хоче тримати скалку в руці. Якби ви стояли в крамниці й спостерігали за тим, як вона йде до дверей, то вам би довелося ще добре помізкувати, щоб сказати однозначно, чи її ступні торкаються підлоги, чи просто пливуть у повітрі.
2
Срібний дзвіночок теленькнув.
Увійшла Кора Раск, рішуче налаштована купити фотографію Короля, і вельми засмутилася, коли містер Ґонт повідомив, що вже продав її. Кора хотіла знати кому.
Вибачте, сказав містер Ґонт, але та пані була з іншого штату. На її авто були номери Оклагоми.
Ну щоб я скисла! скрикнула Кора з гнівом та істинним стражданням. Вона не усвідомлювала, наскільки сильно хоче те фото, доки містер Ґонт не поінформував, що його вже нема.
Генрі Джендрон і його дружина Іветт у той час були в крамниці, тож містер Ґонт запитав Кору, чи не почекає вона хвильку, поки він їх обслужить. Також додав, що, здається, в нього є дещо інше, що її так само може зацікавити, чи навіть більше. Після того як містер Ґонт продав Джендронам мякого ведмедикаподарунок для донькиі провів до виходу, то попросив Кору почекати ще трохи, поки він дещо пошукає в комірчині. Кора чекала, проте без особливого інтересу й очікування. Її огорнула глибока сіра депресія. Вона бачила сотні фотографій Короля, може, й тисячі, і сама мала кілька, але ця здавалася якоюсь особливою. Вона ненавиділа ту жінку з Оклагоми.
Тоді містер Ґонт повернувся з невеликим футляром для окулярів зі шкіри ящірки. Він відкрив його й показав Корі пару «авіаторів» із димчасто-сірими лінзами. Подих застряг їй у горлі. Правиця здійнялася до тремтячої шиї.
Це ж почала вона і більше не могла нічого сказати.
Окуляри Короля, поважно погодився містер Ґонт. Одні з шістдесяти. Але мені сказали, що ці його улюблені.
Кора купила окуляри за девятнадцять доларів і пятдесят центів.
Я б хотів отримати ще трохи інформації, виблискуючи очима, подивився на Кору містер Ґонт. Назвемо це доплатою.
Інформації? із сумнівом запитала Кора. Якої інформації?
Гляньте у вікно, Коро.
Кора зробила як велено, але пальці не відпускали окулярів. На іншому боці вулиці поліцейський автомобіль-один Касл-Рока був припаркований перед «Голярнею». На тротуарі стояв Алан Пенґборн і розмовляв із Біллом Фуллертоном.
Бачите того чоловіка? запитав Ґонт.
Кого? Білла Фул
Ні, дурненька, перебив Ґонт. Іншого.
Шерифа Пенґборна?
Правильно.
Так, бачу.
Кора почувалася отупілою й запамороченою. Голос Ґонта долинав ніби з далекої відстані. Вона постійно думала про покупку тих чудових окулярів. Хотіла повернутися додому й одразу приміряти їх та, звісно, вона не може піти, доки їй не дозволили, бо торги не закінчено, доки містер Ґонт не скаже, що їх закінчено.
Він має вигляд людини, яких у моїй галузі називають «важкопрошеними», зауважив містер Ґонт. Що про нього думаєте, Коро?
Він кмітливий, відповіла Кора. Ніколи не буде як старий шериф Джордж Баннермен, так мій чоловік каже, але кмітливий, як той лис.
Правда? Голос Ґонта знову перейшов на ту нервову, змучену межу. Очі звузилися до розрізів і не відривалися від Алана Пенґборна. Хочете дізнатися таємницю, Коро? Мені плювати на розумних людей, а важкопрошених я ненавиджу. Взагалі я просто зневажаю важкопрошених. Не довіряю людям, які все перевертають і шукають тріщини, перш ніж щось купити, а ви?
Кора не відповіла. Вона стояла з футляром з окулярами Короля в лівій руці й невиразно витріщалася з вікна.
Якби мені потрібна була людина, яка б наглядала за старим розумним шерифом Пенґборном, кого б ви порадили, Коро?
Поллі Чалмерз, задурманеним голосом промимрила Кора. Вона з ним дуже ласкава.
Ґонт одразу похитав головою. Він не відривав очей від шерифа, поки Алан підходив до своєї автівки, коротко роззирнувся вулицею, глянув на «Необхідні речі», заліз у машину й поїхав геть.
Не піде.
Шила Бріґгем? із сумнівом запропонувала Кора. Це диспетчерка в шерифській управі.
Хороша ідея, але вона також не підійде. Ще одна важкопрошена. У кожному місті є таких декілька, Коро. Шкода, але так є.
Кора обдумувала це, похмуро й віддалено.
Едді Ворбертон? зрештою запропонувала вона. Він головний охоронець муніципалітету.
Ґонтове обличчя загорілося захватом.
Охоронець! промовив він. Так! Чудово! Пятий діяч! Справді прекрасно!
Він нахилився і вліпив Корі поцілунок у щоку. Вона відсахнулася, скривившись і нестямно розтираючи те місце. З горла долинуло коротке векання, але Ґонт цього наче й не помітив. Його обличчя світилося широченною усмішкою.
Кора пішла (і далі розтираючи щоку долонею), а зайшли Стефані Бонсейнт і Сінді Роуз Мартін із бридж-клубу Еш-стріт. Кора ледь не збила Стефі Бонсейнт із ніг, так квапилася. Вона відчула глибоке бажання якнайскоріше дістатися додому. Дістатися додому й нарешті приміряти ті окуляри. Але перед цим їй хотілося вмити обличчя й позбутися того гидотного поцілунку. Вона відчувала, як він горить у неї на шкірі, ніби маленька болячка.
Над дверима теленькнув срібний дзвіночок.
3
Поки Стефі стояла біля вікна, поглинута зміною візерунків у старомодному калейдоскопі, який вона знайшла, Сінді Роуз підійшла до містера Ґонта й нагадала, про що він говорив у середу: що, можливо, є ще одна ваза «Лалік», до пари тій, яку вона вже купила.
Ну, сказав містер Ґонт, усміхаючись їй у стилі «таємницю тримати вмієте». Імовірно, вона в мене і є. Можете збутися своєї подруги на хвильку-дві?
Сінді Роуз попросила Стефі повертатися до Нен і замовити їй каву, а вона підійде пізніше.
Стефі пішла, хоч і зі здивованим обличчям. Містер Ґонт рушив у комірчину й вийшов звідти з вазою «Лалік». Вона не просто пасувала до попередньої то була її ідентична близнючка.
Скільки? запитала Сінді Роуз і погладила приємний вигин вази не зовсім стійким пальцем.
Вона з жалем пригадала задоволення від покупки, яку зробила в середу. Він же просто закидав гачок, скидається на те. А зараз почне її підсікати. Ця ваза не обійдеться їй у тридцять один долар. Цього разу він просто поставить питання руба. А їй хотілося отримати цю річ, щоб був баланс із попередньою на полиці каміна у вітальні. Хотілося дуже-дуже.
Сінді Роуз не повірила власним вухам, коли почула відповідь Ліленда Ґонта:
Позаяк це мій перший тиждень роботи, нехай буде дві речі за ціною однієї, гаразд? Отак, моя люба, насолоджуйтеся покупкою.
Шок був настільки сильним, що вона ледь не впустила вазу на підлогу, коли Ґонт вклав її в долоню.
Що я думала, ви казали
Ви все правильно почули, пояснив він, і раптом Сінді Роуз усвідомила, що не може відірвати погляд від його очей.
«Френсі помилялася, подумала вона якось віддалено, замислено. Очі зовсім не зелені. Сірі. Темно-сірі».
Але є ще дещо.
Що саме?
Так ви знаєте заступника шерифа на імя Норріс Ріджвік?
Срібний дзвіночок теленькнув.
Еверетт Френкель, помічник лікаря Ван Еллена, за дванадцять доларів і розіграш для Саллі Реткліфф купив люльку, яку Браян Раск помітив під час свого розширеного візиту до «Необхідних речей». Бідний малий Слопі Додд, заїка, що відвідує логопедичні заняття щовівторка з Браяном, купив пютеровий чайничок мамі на день народження. Він йому закоштував сімдесят один цент і добровільну обіцянку пожартувати з хлопця Саллі, Лестера Претта. Містер Ґонт запевнив Слопі, що надасть йому кілька речей, які знадобляться для того жарту, коли прийде час, і Слопі сказав, що це було б ду-ду-дуж-же до-добре. Джун Ґевінó, дружина одного з найуспішніших молочних фермерів міста, купила вазу в стилі «клуазоне» за девяносто сім доларів та обіцянку весело розіграти отця Бріґгема з храму Богоматері Тихих Вод. Невдовзі після того, як вона пішла, містер Ґонт організував подібний розіграш для преподобного Віллі.
То був важкий, але плідний день, і коли Ґонт зрештою повісив табличку «ЗАЧИНЕНО» на вікно й опустив жалюзі, він був вимучений, але задоволений. Бізнес ішов чудово, і він навіть зробив певний крок у тому, щоб у його справи не втрутився шериф Пенґборн. І це добре. Відкриттязавжди найприємніший етап операції, але завжди напружений і іноді може бути ризикованим. Звісно, він може помилятися стосовно Пенґборна, але Ґонт навчився в таких речах довіряти почуттям, і Пенґборн здавався чоловіком, якого краще остерігатися принаймні доки не зявиться можливість розібратися з шерифом на власних умовах. Містер Ґонт думав, що попереду дуже насичений тиждень і ще до його завершення будуть феєрверки.