Тільки уривки. Окремі сцени з балету. Та й тоу виконанні гастролерів.
Білявка Бася з викликом подивилась на нього.
Ще побачить! пообіцяла вона хтозна-кому.
Тарас Адамович усміхнувся:
Я теж поділяю вашу впевненість, що ОдеттаВіра Томашевичмає знайтися. Особливо, якщо ви нам допоможете.
Бася скривилась, усім своїм виглядом демонструючи, що мала на увазі зовсім не те. Тарас Адамович подивився на третю дівчину, на яку спершу не звернув увагу. Теж білявка, але не така яскрава, як Барбара. Невиразне личко, яке складно запамятати. Вона відчула його погляд і звела на нього перелякані світлі очі.
Коли ви востаннє бачили Віру Томашевич? запитав Тарас Адамович, звертаючись до всіх трьох.
Відповіді були різними. Бася рада була б не бачити ніколи, але зустріла Томашевич на останній репетиції в театрі, за день до її зникнення. За словами Басі, Віра, як завжди, була нестерпною і нестабільною.
Тобто? не зрозумів Тарас Адамович.
Бася мовчала. З поясненнями допомогла Ярослава:
Віра неймовірно ставала в арабеск Завмирала в позі, але центр тяжіння ніби зміщувала вперед, часто розкривала плечі. Здавалось, от-от впаде, але вона могла завмерти так надовго, це було дивовижно Не академічно, але прекрасно
Неправильно, обірвала її Бася.
Ярослава знітилась. Сама вона бачила Віру вранці, в день її виступу в Інтимному театрі вони разом ходили до модистки.
Віра щось шила на замовлення?
Ні, я шила Тобто мені шили капелюшок, Віра допомагала обирати фасон.
Вона про щось говорила? Важливим є все, що ви згадаєте, Тарас Адамович витягнув з кишені записник.
Я Навряд чи я зможу чимось допомогти. Ми просто говорили Щось безглузде, неважливе. Віра сказала, що їй більше подобаються етюди, які вона репетирувала з Броніславою, ніж сцени з класичного балету.
Вона не казала про плани на вечір?
Ярослава зморщила лоба.
Це було давно Здається, вона збиралась з кимось зустрітися.
З ким саме?
Я не памятаю.
Бася закотила очі. Тарас Адамович кинув на неї запитливий погляд.
Ярослава не вміє брехати, пояснила білявка. Всі в театрі знають, що Віра крутить роман з Назимовим, це офіцер з 1-ї запасної роти, палкий поціновувач її неакадемічності.
А ви не схвалюєте?
Неакадемічність? Звичайно.
Ні, роман.
Бася розсміялась.
Роман якраз схвалюю, маю надію, що Ромео колись забере свою Джульєтту з нашого театру, де всі такі нудні та академічні.
Третю дівчину звали Марі. Тарас Адамович ще раз подивився на неї, щось записав у блокноті. Марі Віру не бачила, принаймні точно не могла згадати, коли вони зустрічалися востаннє. Марі хотіла якнайшвидше піти, бо перерва закінчувалась, а вона мала купу справ. Тарас Адамович зітхнув. Щербак співчутливо поглянув на нього.
Останнє запитання, мовив слідчий. Скільки заробляють балерини?
Що? здивовано закліпала очима Бася.
Ви ж отримуєте платню? поставив уточнювальне запитання Тарас Адамович.
Так, але
То скільки?
Ми не обговорюємо
Звичайно. Але ви ж можете назвати суму?
Девятнадцять карбованців.
Суму врешті назвала йому Марі, якій так кортіло піти. Це багато чи мало? Нижчі поліційні чини отримували близько двадцяти-двадцяти пяти. Стільки жучитель початкової школи. Чи могла Віра на ці гроші утримувати себе та сестру? Оплачувати житло, а Міра Томашевич говорила, що згодом вони винайняли всю квартиру? І найголовнішеплатити за навчання сестри?
Чому ви запитали про гроші? допитувався Щербак, коли вони прогулювались коридором.
Щоби зрозуміти, що сталося, потрібно знати, чим жила Віра Томашевич, що її турбувало.
Навряд чи вона турбувалась про гроші.
Чому ви так думаєте?
Щербак потер підборіддя.
Я спробую пояснити. Віра спокійно ставилась до грошей. Ніколи не працювала безкоштовно, навіть якщо по допомогу до неї звертались друзі. Вона позувала для мене, але я платив їй погодинно.
Тарас Адамович мовчав, обдумуючи почуте.
У неї не було вільного часу, постійні виступи, етюди, робота натурниці, репетиції в театрі.
Слідчий зупинився біля великого дзеркала. Подивився на зображення Щербака в ньому.
Отже, Ярослава каже правдуВіра талановита?
Звичайно. Вона неймовірна. Бася заздрить, він стенув плечима. Але варто віддати Барбарі належнесвоє ставлення до Віри вона демонструє доволі щиро, без вивертів та брехні.
Після павзи додав:
Якщо ви думаєте, що в театрі хтось міг затівати проти Віри щось лихе, то це точно не Бася. Вона занадто прямолінійна.
Тоді нам варто поговорити з кимось менш прямолінійним, усміхнувся Тарас Адамович.
Менш прямолінійних колег Віри Томашевич вони відшукали за пів години. Усі яскраві, наче метелики.
Отруйні, як павучихи, тим часом прошипів Щербак лиховісне попередження, поки вони крокували коридором театру, зазираючи до гримерок. Тарас Адамович зупинився. Обмірковував почуте, зіставляв факти.
Я можу зустрітися з Броніславою Ніжинською? запитав раптом.
Навряд чи почуєте щось нове, відповів художник. Хіба що вона не послуговується плітками.
В одній з гримерок зупинились, Тарас Адамович знов дістав записник. Дівчата базікали, перемежаючи розповідь сміхом і натяками.
Бася точно не перейматиметься зникненням Віри, казала одна. Тепер на Цар-дівицю з «Горбоконика» Ніжинська, напевне, поставить її.
Мабуть, розважається з військовими, кинула інша. Казала, що хоче на озера, подихати свіжим повітрям.
Певно, київське повітря надто задимлене для нашої прими.
Сміх. Радісний, з нотками торжества. Добре, що він не взяв сюди Міру.
З якими саме військовими зустрічалась Віра? І де? запитував слідчий. Дівчата відповідали, не задумуючись.
У «Семадені», часто у «Празі» чи «Франсуа».
І звучало прізвище, яке він уже чув: «Назимов. Сергій Назимов».
Дізнались щось цікаве? запитав Щербак уже на вулиці.
Можливо.
Все вказувало на те, що потрібно поговорити з офіцером. Балерини натякали на те, що він не пробачає зради.
Він запальний, хихотіла одна.
А Віра не зважала на це, додавала друга.
Хіба він не дарував квіти тобі, Лізі?
Мені багато хто дарував квіти, я маю памятати всіх?
Назимова складно забути, сміялись балерини.
Тарас Адамович подивився на свого супроводжувача.
Олеже Іраклійовичу, а що ви скажете про Назимова?
Обличчя Щербака перетворилося на маску.
Офіцер, який не на фронті? Та він більший актор, ніж усі, кого ви бачили сьогодні в театрі, й картинно відкинувши волосся з лоба, надів капелюха.
Тарас Адамович повернувся до свого яблуневого обійстя близько четвертої години. Затишок саду обійняв і поглинув його відразу, відгороджуючи від світу, де яскраві, як метелики, балерини казали одна одній щось отруйне, художники допомагали колишнім слідчим, а офіцери під час війни розважались у київських ресторанах.
Міра відчинила хвіртку за пів години, відстукала каблучками по доріжці до веранди, пірнула в будинок, туди, де в кімнаті з шафою та столом біля вікна чекала на неї Естерстара друкарська машинка. Вона оселилася в цьому помешканні ще за часів діда Тараса Адамовича, але імя їй дав теперішній власник. З єдиною метоюаби це імя звучало в його домі.
VI. Три жмутики гіацинтів
Черговий ранок упав білим осіннім туманом на яблуневе обійстя Тараса Адамовича. Він прокинувся раніше, ніж зазвичай, вийшов на веранду й завмер, милуючись прозорими кришталиками роси на траві. Гарно. Втягнув носом густе, ледь прохолодне повітря, вщерть наповнюючи ним легені. Видихнув, розімяв плечі.
На кухню повернувся, сповнений ранкової бадьорості, яку подарувало осіннє повітря яблуневого саду. Такий настрій потребував якихось змін. Він вирішив почати їх із джезви. Відставив бронзову, в якій варив каву кілька днів поспіль, спадок від діда, і дістав міднуїї подарували колеги.
З нею в нього склалися непрості стосунки: вона постійно тьмяніла. Бронзова добре полірувалась рукамицього було достатньо для збереження кольору. Мідна вимагала більшої уваги. Цього ранку він мав на неї час. Взяв з полички сільницю, додав яблучного оцту. Помішуючи розчин, обережно додав борошна. Минулого разу чистив джезву лимоном та сіллю. Результат був дивовижний, хоч і нетривкий. Суміш з борошна, оцту та солі наніс на поверхню джезви. Тепер варто почекати, хай діє.
Вийшов у сад, зібрав зі ще вологої трави опалі червонобокі яблука, поставив кошик на веранді. Треба буде порізати їх якнайшвидшепобиті боки за дві-три години зіпсують плоди. Яблучне варення з фруктів, що впали самі, завжди мало особливий смакз ноткою солодкої перестиглості. Сильвестр Григорович не відчував цю нотку, але можна запропонувати порівняти два види варення Мірі.
Дівчина прийде по обіді, як завжди сповнена рішучості й тривожних думок. З кожним днем, що минає без звістки про сестру, рішучість її стає виразнішою, а тривожні думки нестерпними. Він відчував це, коли вона, не мигаючи дивилася на нього своїми бездонними синіми очима. Дні тягнуться повільно, важке полуденне повітря застигає між будинками й примушує людей рухатися не поспішаючи. І здається, думки так само повільно, як мухи в злегка загустілому меді, повзають у його голові.
Потрібно відвідати Інтимний театр, оглянути інтерєр, знайти танцівницю, яку Міра бачила в день зникнення сестри. Варто було б відшукати Сергія Назимова в ресторані чи на службі, розпитати в нього про стосунки з Вірою Томашевич. Незайвим буде повернутися до розшукової частини й зясувати, чи прізвище Досковського раптово не спливало у звітах слідчих останнім часом. Треба зустрітися з дружиною балетмейстера Броніславою Ніжинської та розпитати в неї про конфлікти Віри з іншими балеринами.
Пройтися б у «Семадені», прогулятися б до Шато де Флер. А може, поговорити з курсистками, подругами Міри? Чи не тому Віру Томашевич ніхто не може знайти вже майже десять днів, бо вона сама не хоче бути знайденою? Надто багато запитань. Щоби отримати відповіді, потрібно платити найдорожчимчасом.
Тарас Адамович зітхнув і взявся чистити джезву. Обмив її під холодною водою, витер чистим рушником з льону, який тримав на кухні заради неї. Вибаглива посудина. Відміряв три ложки кави, залив водою, поставив у пісок. Опустився на стілець, поринув у думки. Отямився, аж коли пар над темною поверхнею кави сповістив, що напій варто помішати. Дав йому ще трохи часу розкрити аромат, відтак виніс джезву на веранду, яку потрохи починало заливати сонцем.
Сховався з непрочитаними листами в затінку, зробив ковток. Кава в блискучій джезві завжди іншанаповнена вдячністю, ароматніша. Вона не потребує ні цукру, ні вершків, прекрасна у своїй чорноті. Відставив філіжанку й прикрив очі, очікуючи, що невдовзі хвіртка рипне, сповіщаючи про прихід Костярознощика газет.
Малий курєр не забарився. Ось і він, усміхнений, з газетою в руці прямує до веранди. Тарас Адамович вправним рухом поклав у долоню хлопця гривеник.
Доброго ранку, Тарасе Адамовичу, привітався той.
Доброго, доброго, з теплотою в голосі відповів господар дому. Кави?
Якщо ваша ласка, несподівано погодився Кость.
Тарас Адамович усміхнувся. Зазвичай не можна було вгадати, коли саме його ранковий гість складе йому компанію. Однак для таких особливих випадків господар завжди тримав напохваті якісь смаколики. Цього разуяблучний пиріг. Запросив хлопця до столу, на мить зник у будинку, виніс частування. Каву Кость пив повагом, оцінюючи смак.
Ви почистили джезву, констатував він. І незрозуміло булозавважив він її блискучу поверхню чи зробив висновок зі смаку напою.
Як справи у видавництві? ввічливо запитав Тарас Адамович.
Як завждиметушня, стенув плечима хлопець, Румунія тепер теж воює, продовжив він тоном знавця, що веде світську бесіду.
Так, зітхнув Тарас Адамович.
З початком вступу Румунії у війну обривалось його листування з гером Дитмаром Боє, який надсилав листи з воюючої Німеччини до Румунії, а вже звідти пан Дан Тодореску, лікар, пересилав їх до Києва. Румун теж був шаховим партнером Тараса Адамовича, однак ця гра зацікавила його недавно, тож їхні партії більше нагадували уроки майстерності, які досвідчений викладач дає неофіту. Натомість листування з гером Боє було суперництвом: холодним і виваженим, сповненим іронії й глибокої поваги гравців один до одного. Якщо з мосьє Лефевром можна було грати запально, ризикувати, то гра з гером Боє вимагала уваги та терплячості. Тепер партію з німцем доведеться відкласти. Хтозна на скільки років. Тарас Адамович потер підборіддя. Шкода.
Хлопчина із задоволенням пригощався. Їв швидко, відкушуючи великі шматкидавня звичка не від доброго життя. Упіймав погляд Тараса Адамовича, відклав пиріг, ввічливо запитав:
Як просувається ваша справа?
Поки невідомо. Забагато запитань.
Тітка каже, багато питаньбагато зітхань. Але я не певен, що саме вона має на увазі, вона трохи він промовисто подивився на Тараса Адамовича. Колишній слідчий мовчки підсунув до нього тарілку з пирогом. Кость додав:
Пан редактор сьогодні стрів мене в коридорі, засипав запитаннями. Чого швендяю, чого плутаюсь під ногами? Не думаю, що він чекав на відповіді. А вам вони потрібні?
Потрібні.
То спробуйте відповісти хоч на деякі запитання.
Якби ж знати, на які саме.
Оберіть найголовніші.
Звучить просто. Але як обрати? Що важливішепоговорити з тими, хто бачив Віру в Інтимному театрі чи кинутись на розшуки Досковського, який може прикриватись фальшивими документами?
Розумієш, зникла дівчина
Ваша родичка?
Не зовсім так. Тобто зовсім не так. Просто дівчина, з театру
Актриса?
Щось таке.
Кость багатозначно гмикнув.
А хто її бачив востаннє?
Багато хтовона виступала на сцені.
Гість хитнув головою, примружився.
Мають бути ті, хто бачив її, коли вона зійшла зі сцени. Вона ж не ілюзіоністка?
Гадаю, ні. Вона балерина, мовив колишній слідчий.
Я чув, що в Індії факір може підкинути мотузку вгору й вона зачепиться за небо. По ній він вилазить до самого Бога й ховається у хмарах, останню репліку він промовив майже пошепки.
Тарас Адамович відкинувся на спинку крісла, пробурмотівши:
Індійський канат Ні, не думаю, що вона зникла, піднявшись зі сцени на мотузці. Але ти нагадав мені оповіді діда. Він говорив, що якось зустрів чоловіка, котрий показував такий фокус. Це було давно, дід воював на Закавказзі. Але в тому фокусі чоловік зникає в небі, а потім знову зявляється на землі. Дівчина, яку я шукаю, поки так і не зявилась.
Хтось мав би бачити її, впевнено мовив Кость і сьорбнув каву.
Хтось мав би, погодився Тарас Адамович.
Хлопець відставив порожню філіжанку.
Дякую за каву, він підвівся.
Дякую за газету, в тон йому відповів господар дому.
Хлопець покрокував доріжкою до хвіртки. Тарас Адамович дивився йому вслід і згадував, що говорила Міра Томашевич про тих, хто бачив її сестру після виступу. Художник і балерина. Імя художника можна знайти в паперахМіра акуратно надрукувала свої свідчення й поклала в теку. Балерина була безіменною, доведеться шукати свідків в Інтимному театрі і, можливо, знову говорити з пліткарками з оперного.
Отже, найважливіше завдання на сьогодні відвідини Інтимного театру? Треба відшукати свідків за лаштунками, розпитати артистів, більшість з яких можуть бути гастролерами. Має бути краще рішення, таке, що вимагає менше метушні. Елегантне рішення. Може, знову звернутися до Щербака, аби той допоміг знайти колегу? Зустрітися, скажімо, в «Семадені», й заодно поговорити з офіціантами про вечір зникнення Віри.
Він налив другу чашку кави, цього разу додав вершків, зайшов у будинок. У кімнаті Естер відчинив одну з шухляд, узяв теку. Акуратним почерком Міри на ній стояв напис: «Справа викраденої балерини».
Ми не впевнені, що її викрали, сказав тоді Мірі Тарас Адамович.
Тоді, яку назву ви пропонуєте?
«Справа балерини». Або «Справа зниклої балерини».
Міра опустила очі.
Розумієте, «Справа балерини» звучить так, ніби злочинницею є сама балерина.
Можливо, погодився Тарас Адамович.
Якщо ж говорити про «зниклу балерину», то мене бентежить слово «зникла». Віра не розчинилась у повітрі. Я знаю, хтось посприяв тому, аби вона
Тарас Адамович вирішив не сперечатися. Врешті, остаточну назву вони зможуть придумати тільки тоді, коли дізнаються правду про Віру Томашевич.
Добре, залишимо «викрадену», доки не підтвердимо чи спростуємо цю гіпотезу.