Пана Юзефа Роллє! сплеснула долонями Ольга Татарінова. А чому б і ні?
Наскільки мені відомо, пан Роллє був ще й психіатром, Ольго Борисівно! з посмішкою промовив Остапенко. Себто науковцем, матеріалістом! Навряд чи він зявиться перед нами, нехай навіть у такому амферному вигляді Може, все-таки, когось іншого?
Ви забуваєте, панове, заперечила Татарінова. Пан Роллє був моїм сусідом, мешкав у Камянці, на цій же вулиці, зовсім поруч, до того ж непогано розбирався в політиці та історії Гадаю, його духу буде цікаво знову побувати там, де пройшло усе його життя Що скажеш, Олесю Дмитрівно? звернулася вона до Біличенко.
Олеся лиш притулилася до Марка, потягуючи кальян.
Мені байдуже! Викликайте, чий дух забажаєте, аби тільки щось путнє дізнатися. Роллєтак Роллє! проказала вона. Все одно я не знаю, хто це такий.
А ви, Марку, візьмете участь у наших розвагах? поцікавився у Шведа Остапенко.
Марко стиснув плечима.
Спостерігатиму якщо панство не проти
Ну, раз товариство так зацікавилося моїми скромними здібностями медіума, тоді приступимо! жваво промовила Анна Головацька. Ольго Борисівно знадобиться аркуш паперу, перо, чорнило та міцна нитка. Маятник я зроблю зі своєї каблучки.
Поки Каліниченко розливав товариству шампанське, Ольга Татарінова принесла усе необхідне, й Анна взялася зображати на аркуші щось схоже на циферблат годинника. Виписала усі літери по колу та цифри від нуля до девяти. Зліва і справа вивела два слова «Так» і «Ні». Центр того кола позначила якимось незрозумілим символом. А потім зняла з пальця каблучку із зеленим смарагдом і привязала до кінця нитки.
Свічки, свічки! Запалімо свічки! порадив Євген Остапенко. На спіритичних сеансах, Ольго Борисівно, обовязково запалюють свічки, якщо ви не проти!
Звичайно, ні! Ольга Татарінова кинулася до комоду, на якому стояв різьблений бабусин підсвічник. Запалила свічки і встановила його у центрі столу.
З вашого дозволу, панове, я теж долучуся до створення містичної атмосфери, проказала вона, затягуючи оксамитові портьєри. По кутках кімнати одразу залягли густі сутінки. Обличчя присутніх за столом раптом стали іншими, якимось загостреними і в той же час напівреальними, однак Швед спостерігав за всіма цими маніпуляціями без особливого інтересу. У кімнаті, заповненій клубами кальянного диму, у мерехтливій сутіні захмеліле товариство тепер могло при бажанні й чорта побачити. Олесина голова так зручно вмостилася на плечі Марка, що він і поворухнутися не хотів.
Ти віриш у спіритизм? прошепотів він на вухо Олесі.
Тонкі парфуми Біличенко діяли на нього магічно, і ці приємні миті, коли вони могли отак просто бути поряд, видавалися просто казковими.
Тсссс! відповіла вона. Не можна ж бути таким матеріалістом! Удай, хоча б, що тобі це цікаво.
А й справді, чому не вдати? У всякому разі тепер він міг подумки узагальнити свої враження про це театрально-спіритичне товариство.
Снігірів радив йому ніколи не втрачати пильності та видивлятися в усіх без винятку ворожих агентів. Якщо діяти з таким підходом, то ворогами будуть видаватися усі й на кожному кроці. От, хоча би той же меценат театру, Євген Остапенко, говорить різкі, неприємні речі Але хіба не так само вважає його батько? Кожен, хто мав хоч якесь добротне життя до революції, прагнув сьогодні тільки одногоповернути його собі назад. Без стрілянини і кровопролиття. У багатьох ставлення як до більшовиків, так і до УНР було розмите, незрозуміле, ба навіть байдуже На загальному тлі кривавого місива, що відбувалося Україною то тут, то там, більшовики зі своєю політикою, звичайно, програвали в очах інтелігенції, людей мистецтва. А от простому люду було цілковито байдуже до театрів, мистецтва та політики. Те, що їм пропонували совєти, видавалося ласим та бажаним шматком. Дарма, що то більше нагадувало сир у мишоловці.
Марко розумів, що це не змінити, допоки сама інтелігенція не почне служити народу. Служити, а не варятувати, як оці люди, що зібралися тут, на вечірці Ольги Татарінової.
Ну все! видихнула Анна Головацька. Готово! Отже, панство, налаштуймося на містичну хвилю Сядьмо отак, колом, аби всім було зручніше бачити і чути. Моя каблучка буде відігравати роль маятника і вказувати на відповідні літери. А Ви, Олесю Дмитрівно чи не зволите записувати їх, аби ми могли прочитати, що скаже нам дух пана Юзефа Роллє
Звичайно, Аню, Біличенко ліниво потягнулася до нового аркуша, винувато глипнувши на Марка. Як скажете
Отже, починаємо! Анна Головацька занесла над магічним колом затиснуту у пальцях нитку з каблучкою на кінці.Тиша, панове! Абсолютна магічна тиша! проказала вона. Успіх сеансу залежить від нашого загального настрою!
Анастасія Домбицька пурснула сміхом, та Анна так убивчо зиркнула на неї, що та вмить стихла і прибрала серйозного вигляду.
На кілька хвилин у кімнаті, як і просила Анна, запанувала цілковита тиша, на тлі якої голосним видавалося лише потріскування свічок та напружене сопіння Дмитра Каліниченка. Рука Головацької завмерла над зображенням, а каблучка почала виписувати кола й еліпси у повітрі, гойдатися то в один бік, то в інший, та, врешті-решт, імпровізований маятник наче заспокоївся і налаштувався на потрібну хвилю.
Дух Юзефа Роллє, зявися, ми бажаємо розмовляти з тобою! урочисто проказала Анна Головацька. Дух Юзефа Роллє Чи чуєш ти нас? Ми бажаємо розмовляти з тобою!
Усі присутні ніби завмерли за столом. Навіть насторожене сопіння Каліниченка припинилося. Каблучка Анни затремтіла на кінці нитки і почала знову рухатися по колу.
Дух Юзефа Ролле, очікуємо на твою появу! Ми бажаємо спілкуватися з тобою! утретє проказала Головацька. Чи тут ти? Чи чуєш нас?
Імпровізований маятник загойдався вправо-вліво з новою силою та вже за мить закрутився над виведеним на аркуші словом «Так!»
Він тут! проказала Анна Головацька. Дух Юзефа Роллє тут! Чи можна поставити вам кілька запитань, пане? раптом звернулася вона до невидимого гостя шанобливо, на «ви», немов збентежившись, що «тикає» такій поважній персоні
Каблучка закрутилася на лівій частині аркуша, вочевидь, демонструючи згоду потойбічного гостя.
«Яка дурня, подумав Марко. Невже хтось із тих, хто за сидить за цим столом, справді вірить у реальність присутності духа Юзефа Роллє? Та сам Роллє, певно, у могилі перекочується від сміху!»
Однак товариство справді заінтриговано слідкувало за рухами Анниної каблучки.
Хто переможе у цій війні? Більшовики чи війська УНР? просто, без передмов, запитав Євген Остапенко. Запитайте його, Аню, хто переможе?
Головацька розмірено, як і належить медіуму, повторила запитання.
Каблучка загойдалася і взялася виписувати спіралі й лінії над магічним колом. Та раптом, наче невидима рука зупинила її; вона гойднулася, затремтіла і закрутилася дзигою над літерою «П».
Записуйте, Олесю Дмитрівно, записуйте! пошепотіла Анна Головацька. Літерат «П»!
У тебе непогано виходить, Аню, грати роль медіума! заворожено проказав Антін Комарницький, та Анна тільки шикнула в його бік.
«О»! Наступна літера «О»!
Отже, разом виходить «ПО», відповіла Олеся, з посмішкою підморгнувши Марку.
«Б» «Е»
«ПОБЕ», повторила літери, на які вказала каблучка Олесі Біличенко.
«Д», «Я», «Т».
Товариство, у мене виходить «ПОБЕДЯТ» збентежено проказала Олеся. Російською «победят»
Далі, Аню, далі! Не відволікайтеся! схвильовано промовив Остапенко.
Отже «победят»? повторила Анна. «Б», «О», «Л»
Схоже на те, що маємо «ПОБЕДЯТ БОЛЬШЕВИКИ»! проговорила Ольга Татарінова. Більшовики переможуть. О Господи, Аню! Припиніть це! Припиніть цей сеанс негайно!
Чекайте, чекайте, Ольго Борисівно! втрутився Остапенко. А з якого дива Роллє раптом узявся розмовляти російською? Він і за життя польською писав Чого б це з нами він переходив на російську? Запитайте духа, Анно, чому він спілкується з нами російською мовою? З чого б це раптом?
Каблучка знову задрижала і взялася вказувати на нові літери. Анна ледве встигала надиктовувати їх Біличенко.
«ПОТОМУ ЧТО Я НЕ ВЛАДЕЮ ВАШИМ ПАРШИВИМ ХОХЛЯЦКИМ НАРЕЧИЕМ!»записала під диктовку Головацької Олеся.
Оце так! округлив очі Антін Кропивницький. У житті такого не бачив! А чого це у пана Роллє така нелюбов до української мови? То, може, польською йому було б зручніше?
«БУДУ РАЗГОВАРИВАТЬ ПО-РУССКИ», категорично показала каблучка Головацької.«БУДЕТ МНОГО КРОВИ, ВИ ВСЕ СГНИЕТЕ».
Ого присвиснув Остапенко. Схоже, пан Роллє на тому світі втратив свою делікатність Кажуть, він був вельми добрим до людей!
Аню Олесю Дмитрівно, це вже не смішно! Ольго Борисівно, припиніть ці дурні жарти! Анастасія Домбовська ледь не крізь сльози вхопила Татарінову за руку.
Ні-ні я тут ні до чого! прошепотіла сполотніла Анна Головацька. Дух сам рухає моєю рукою Я тут ні до чого!
Очевидно, що це не дух пана Роллє! зазначив Євген Остапенко. Зачекайте ви, Настю, зі своїми страхами! Дайте довести сеанс до завершення!
Тоді без мене! Я не хочу більше бути присутньою під час цієї безглуздої забави!
Татарінова звела очі на Домбовську.
Моя люба, це ж не завдасть вам ніякої шкоди! Не йдіть, залиштеся!
Меніні! Але моїй християнській душі.вигукнула Домбовська. Я не буду займатися тим, що суперечить Божому порядку речей. Я йду звідси і негайно!
Запитайте, чи цей дух ще тут, Аню? не звертаючи уваги на слова Анастасії наказав Остапенко. Поцікавтеся, кому він належить, такий неделікатний Я читав оповідки пана Роллє, багато чув про нього Кажуть, він був вельми шанобливою і доброю людиною. А цей дух
Чи ви ще тут, дух Юзефа Роллє? тремтячим голосом поцікавилася Анна Головацька.
Каблучка закрутилася над словом «ТАК!», задрижала і знову пішла виписувати еліпси і кола над аркушем.
Чи можемо ми далі спілкуватися з вами? перепитала Анна Головацька. Хто ви? Назовіть своє імя?
«ГЕОРГИЙ КАРАЕВ»вказала на відповідні літери каблучка Анни.
Георгій Караєв? підняла очі на присутніх Анна. Це хто? Хто це такий, панове? Олесю Дмитрівно Ви все правильно записали? Цікаво, хто такий Георгій Караєв?
Біличенко і сама сполотніла. Рука, якою вона записувала літери, раптом укрилася червоними кривавими плямами. Олеся підняла руку; геть усе, записане на аркуші, залило червоним кольором, наче хтось перекинув склянку з кровю
Що за дурня, панове? Я погодилася бути присутньою на сеансі лише задля розваги, але Ви, Аню, здається, переходите всі межі Розвага перестає бути розвагою!
Олесю Дмитрівно, та я тут ні до чого! Богом клянуся! вигукнула Анна Головацька. У мене вже й рука затерпла тримати цю каблучку!
Ну то покладіть її! Це вже не гра, Анно Навіщо ви отак з нами? Олю, будь ласкава Припини це негайно!
Олесю Дмитрівно, Олесю Дмитрівно! проказав Остапенко примирливо. Заспокойтеся Розвага не вдалася, очевидно. Ми почали спіритичний сеанс, будучи переконані, що це лише невинний жарт, а тут, схоже, все вдалося по-справжньому
Яке там по-справжньому! вигукнула Біличенко. Це знущання! Анна сміється над нами, тільки й того! Не чекала від вас, Аню, такої зневаги до нашого товариства!
Та я тут справді ні до чого, Олесю Дмитрівно! знітилася Головацька. Я тут абсолютно ні до чого!
А що накажете мені думати? розсміялася Олеся. Ми очікували на веселу розвагу, а ви перетворили її у жахливу пародію! Це так негідно! Ольго Борисівно, будьте ласкаві, увімкніть електричне світло! Мені треба негайно вимити руки!
Татарінову довго вмовляти не довелося. Біличенко підхопилася і нервовими кроками почимчикувала слід за Ольгою до вбиральні. А Марко тим часом узяв до рук аркуш, по якому розпливлася кривава пляма.
Підніс ближче до очей, розтер між пальцями, навіть понюхав.
На вашу думку, панове, що то може бути? поцікавився Кропивницький.
Ясно щокров! проказала Анастасія Домбовська. Дух цього Караєва чітко сказав, що буде багато крові і ми всі згинемо
Як на мене, посміхнувся Марко, розглядаючи перо, яким користувалася Олеся. То це звичайний хімічний фокус, а не прояви потойбічного. Погляньте, після того, як я взяв перо до рук, на моїх пальцях залишаються схожі на кров червоні плями, але це не кров
Пане Остапенку, зізнайтеся, що домовилися з пані Головацькою розважити товариство в такий спосіб, та й по всьому
Я не займаюся подібними розвагами, пане Марку, з викликом відповів Остапенко. Я лише запропонував розважитися, провести спіритичний сеанс та продемонструвати нашій Анні свої здібності, якими я був зачарований у Відні. Так само й панна Головацька, гадаю, тут ні до чого Незрозуміла метаморфоза.
Та невже? усміхнувся знову Марко. Однак дозвольте, панство, залишити вас на кілька хвилин, маю дізнатися, як почуває себе Олеся Дмитрівна, опинившись у такій неприємній ситуації.
Ти причетна до цього? Зізнавайся! почув Марко вже в коридорі Олесин голос, що лунав за дверима вбиральні.Як ти могла дозволити Головацькій таке витворяти з нами? Що вона взагалі робить у твоєму домі, ця особа із сумнівною репутацією?
Олесю, виправдовувалася Татарінова, у тому, що відбулося, моєї вини немає, ми всі на початку сприйняли це як цікаву розвагу, не більше! Та й ти не сприймай те, що сталося, як персональну образу! Може, Анна і справді утнула недоречний жарт, але ніхто не мав на меті образити особисто тебе
За шумом води Марко розчув тихе схлипування.
Олесю? покликав він.
Двері до вбиральні прочинилися, і звідти виглянула розгнівана Біличенко й розгублена Ольга Татарінова.
Ядізнатися, як ти проказав Марко. Не бери до голови цю дурницю, то не варте уваги!
Марку, але ж додуматися до такого Просто страхітливо! І ця кров
Та не кров це, Марко продемонстрував вимащені червоним пальці, у яких хвилину тому тримав перо. Звичайна хімічна реакція. Схоже на сполуку нітрату заліза і калію. Гадаю, речовиною було змащене перо, у контакті з повітрям і шкірою рук проявився такий ефект
Татарінова збентежено подивилася на Шведа.
Звідки то вам відомо, пане Марку?
Та це початковий курс хімії, Ольго Борисівно, хімічний фокус, якщо бажаєте.
То це була не кров? невпевнено перепитала вона. То навіщо Євген з Анною таке вигадали! Тут же зібралося пристойне товариство!
Та не беріть в голову, Ольго Борисівно, дурниці. Жарт та й тільки! відмахнувся Марко. Олесю, ти бажаєш залишитися чи, можливо
Ні! різко відповіла Біличенко. Звичайно, я хочу піти. Вечір безнадійно зіпсований. Олю звернулася вона до подруги, попрощаєшся за нас із Марком. Не хочу більше повертатися до тієї кімнати. Цей Остапенко зі своїми дурними жартами справжній ідіот!
Татарінова розвела руками.
От, нещасна моя година! Навіть якщо то Євген і вирішив утнути такий неприємний жарт, змовившись з Анною, то чому ти все приймаєш як особисту образу, Олесю? Вимащені червоною фарбою руки того не варті, аби так нервувати
Дозволь, Олю, я вже сама вирішуватиму, як мені себе поводити! відрізала Біличенко. Марку, то ми йдемо вже? Чи ти бажаєш зостатися?
Якщо хочеш усміхнувся Марко, беручи свій капелюх, Ольга Борисівна права у тому, що тобі дійсно не варто так гостро сприймати все, бо, зрештою, і ми сиділи за тим столом і стали учасниками недоречного жарту.
Олеся майже не слухала його слів. Крутнулася перед дзеркалом, поправила капелюшок і вже за мить спускалася сходами на двір.
Зачекай! Марко впіймав її за руку аж на доріжці, під розлогим каштаном. Я мав намір провести тебе додому Чому ти так поспішаєш?
У якому сенсі провести? запитала Біличенко знервовано. А ти хіба не залишишся?
Марко взяв Олесю за руку.
Ні, сьогодні не зможу. Завтра понеділок, маю бути на службі з самого ранку. Але ж я ще не йду
То можеш іти! відрізала Олеся, шарпнулася і пішла далі, сердита, наче увесь світ їй винен. Сьогодні, вочевидь, не мій вечір! гукнула не повертаючись.
Олесю
Іди, іди, я сама, тут недалеко.
Ну що ти таке говориш? Я проведу тебе і не сперечайся! Навіщо тоді, питається, та охорона під будинком була приставлена, якщо ти сама ввечері ходитимеш вулицями!