Ну що ти таке говориш! Татарінова усміхнулася, ховаючи погляд, у якому таки зблиснули сльози. Ходімо, ходімо, не стіймо на порозі!
Ти знову плакала? тихенько поцікавилася Олеся. Казала ж тобі, він того не вартує, Олю! Ти самодостатня, талановита Полиш ці дурні ілюзії! Не варто ліпити із Савовича Бога тоді, коли ти його навіть не цікавиш як жінка!
Татарінова стиснула її руку.
Та ні, я не плакала. Оце зараз розчулилась. Крамовського, тобі відомо, й могила не справить. Йому потрібна свобода і музи Я ж потрібна йому лише. Я це розумію. Хоч і ти, моя люба, абсолютно, права! Мені би повчитися у тебе. А очі очі червоні, бо до мене завітав, нарешті, пан Остапенко, роздмухав кальян з особливим вишневим тютюном Привіз із своєї подорожі до Константинополя мені у дарунок. І я трохи переборщила Як ви ставитеся до кальяну, Марку? обернулася Татарінова до Шведа. Полюбляєте?
Марко стиснув плечима.
Ніяк Не палю.
Якщо забажаєте, то можете спробувати приязно усміхнулася Ольга. Це дуже вишукана східна забава, особливо якщо роздмухати його на вині
Дякую усміхнувся Марко. Однак, з вашого дозволу, відмовлюся. Та й вам не рекомендую.
Марко переконаний, що подих жінки має пахнути молоком і трояндами! проказала Олеся. А тютюн псує цей аромат!
Боже! Ольга Татарінова захоплено сплеснула руками. Він такий милий і не зіпсований! Але ж ви не відмовитеся випити з нами коньяку, Марку?
Вона прочинила ще одні двері, прийняла з рук Марка пляшку шампанського і коробку з шоколадом, а тим часом очам Шведа відкрилася простора кімната. Товариство неспішно вело розмову, смакувало з дрібних келишків коньяк, утопаючи у куделях ароматного вишневого диму. Хтось сидів за столом, хтось розташувався на дивані, а хтось, на східний манер, серед шовкових подушок, просто на підлозі, встеленій товстим зеленим килимом, потягував кальян.
Це просто якийсь клуб гашишистів! із посмішкою прошепотів на вухо Олесі Марко, обіймаючи її стан.
Багато ти розумієш! усміхнулася Біличенко. Тихенько, Ольга почуєобразиться на все життя. Робота у театрісуцільні нерви. Потрібно ж якось нам розслаблятися
Товариство, знайомтеся! проказала тим часом Ольга Татарінова. Це друг нашої Олесі Дмитрівни, Марко. І він приніс нам шампанське!
Шампанськевоістину богемний напій! подав голос чоловік з розкішними вусами, відкладаючи у бік гітару. Тож тепер, додав вусань, слідуючи логіці напою, доведеться нам з уявного сералю з його кальянним дурманом перенестися на Монмартр Ви бували в Парижі? звернувся він до Марка і тут же відрекомендувався:Антін Кропивницький, актор Шевченківського театру.
Марко Швед, відповів той, не відпускаючи руку Олесі.Ні, в Парижі не бував, але, як тільки випаде нагода, обовязково побуваю.
Канапки й кава будуть за мить, товариство! Ольга Татарінова перевела погляд на свою подругу. Олесю Дмитрівно, ти ж мені допоможеш? Попроси Марка, хай на якихось кілька хвилин розімкне ці сталеві обійми і випустить тебе А ви, Марку, не соромтеся, знайомтеся з усіма. Нас тут не так багато, але товариство вишукане і цікаве! З Антіном Кропивницьким ви вже знайомі, це Анна Головацька, його наречена, вказала Ольга на біляву дівчину, що тулилася до плеча вусатого актора з гітарою. Дмитро Каліниченко, Анастасія Домбицькатеж актори нашого театру, і нарешті наш меценат, наш дорогий мандрівник, пан Євген Остапенко Як бачиш, Олесю, сьогодні у мене зібралися самі вершки.
А як ви так швидко дісталися сюди? поцікавилася Олеся. Я, здається, раніше за всіх вийшла з театру Невже ми парком навпростець так довго йшли?
У пана Євгена свій екіпаж, і він любязно доставив нас усіх до мене, поки ви з Марком пішки тьопали, пояснила Татарінова. Та й в екіпажі нам усім місця вже б не вистачило. Але, як бачиш, усе склалося якнайкраще! До того ж, я гадала, що ти після спектаклю у «Бель Вю» з Савовичем підеш, на банкет. Тому вже й не турбувала тебе додала Ольга зовсім тихо і якось присоромлено.
Біличенко повела бровою.
Здався мені той «Бель Вю»! Марку, ти проходь, а я допоможу Ользі з канапками і кавою.
Як тільки вони зникли за портьєрою, Ольга припала до Біличенко.
Ти щасливиця! Такий красень, незіпсований де ти їх знаходиш, Олесю? Навчи, поки Крамовський не звів мене в могилу!
Ти сама себе зводиш! Плюнь ти на того Савовича і розітри! безапеляційно проказала Біличенко. Крамовський не вартий твого нігтя, Олю!
А цей, Марко, як ти кажеш, друг Ще й до того при новій владі працюєне вгавала Татарінова. Де ти знайшла такого мазунчика? Уже щось було між вами?
Олю Біличенко зніяковіло стиснула плечима. Ну про що ти
Ну ну, зізнавайся
Так. Було. Минулої ночі І я на сьомому небі від щастя, як бачиш! Бо він дійсно мазунчик, таке солодятко
Татарінова сумно усміхнулася.
Ти щасливиця, Олесю! зітхнула. Не те, що я
Біличенко суворо подивилася на подругу.
Не розводь тут меланхолію! Де ті канапки? Чи, може, я каву зварю?
Тим часом Марко почувався трохи ніякого у цьому задурманеному кальянним димом товаристві. До вишневого тютюну та винного розчину, вочевидь, було підмішане ще щось, бо аромат у кімнаті витав пянкий, дурманний. Може, й справді, дрібка гашишу?
Перебори гітари разом із кальянним димом клубочилися попід стелю і виривалися у прочинене вікно, на вулицю, на волю
Зі всього видать, менш богемні мешканці Татарської вже звикли до такого вишуканого сусідства.
Довго чекати не довелося. До кімнати увійшла пані Татарінова з тацею в руках та Олеся з кавником. Ольга поставила тацю на стіл і взялася викладати за кількістю персон тонку золочену порцеляну для кави та келихи для шампанського.
Ближче до столу, друзі мої! проказала вона, поки Олеся наливала каву. Сьогодні маємо чудовий вечір для спілкування!
Чим займаєтеся по життю, Марку? поцікавився раптом один із присутніх. Здається, пані Татарінова відрекомендувала його, як Дмитра Каліниченка. 3 усього видно, що вилюдина культурна, додав він. Інакше Олеся Дмитрівна просто б проминула вас, пройшла повз і не помітила. Але в театрі я вас жодного разу не бачив
Дімо! скривилася Олеся.
Нічого страшного, проказав Марко, відкриваючи шампанське. Я військовий. Віднедавна працюю на нову владу.
Хмммм Значить випатріот! протягнув Каліниченко. Бо й нова влада у Камянці віднедавна. Потягнувся за келихом для себе та своєї подруги. Дзенькнув кришталь. Ну, Ольго, за тебе!
За наше чудове, вишукане товариство! усміхнулася Татарінова. Хто знає, як воно далі у Камянці буде Я вдячна Петлюрі хоча б за те, що маємо ці прекрасні миті спокою!
Ольго скривився Каліниченко. Не сміши мене! і далі його наче прорвало:Завтра тут буде те саме, що й у Києві та Харкові. Нас просто вмиють у крові. Директорія не має сил утримати владу у своїх руках. Уся ця державністьмильна бульбашка! Куди не оглянисяодні варяти і зрадники Запамятай моє слово: Старим містом ще тектиме кров
Олеся мовчки стиснула під столом коліно Марка: не встрявай у розмову із захмелілим, мовляв, тобі те ні до чого.
Марко тим часом поволі розглядав присутніх, відчуваючи, як від пропахлого вишневим димом повітря мяка втома розливається його тілом.
Дмитре, не говори про те, на чому не знаєшся. Гадаю, найкраще про майбутнє України варто запитати у пана Марка? запропонувала одна із присутніх, Анастасія Домбицька.
Отже, ви, Марку, такий молодий, а вже підтримуєте цю масонську змову? раптом проказав, потягуючи кальян, Євген Остапенко.
Швед зробив ковток шампанського й усміхнувся.
Перепрошую, чому масонську?
А як іще назвати те, що у нас відбувається сьогодні? зневажливо проказав Остапенко. Іменно масонську! Он, нашого Миколу Савовича ще у квітні сам Петлюра зволив був запросити на засідання національна Велика Ложа України на чолі з Великим Майстром! Саме так! Про це все місто знає. Отож, масони збираються рятувати Україну, а тим часом між собою голівку маку поділити не можуть
Що ви маєте на увазі? поцікавився Марко.
Чвари пана Петлюри з паном Моркотуном, звичайно, на предмет того, хто старшіщий у ложі вкраїнських масонів!
Ааа, ви про це Швед відклав келих і мало не зусиллям волі уважно подивився на свого співбесідника. Не мав честі бути знайомим з вами раніше, пане Остапенку, та й до жодного таємного товариства я не належу, але те, що ви говорите, інакше, як провокацією, сьогодні не назвеш Я знаю одне: Україна під проводом Петлюри бореться за право бути незалежною від Російської імперіївсе одно, царської чи більшовицької; очолюваної Миколою II чи Ульяновим-Лєніним. Різниці, принципово, ніякої. Цілі, як ви розумієте, у московської комуни, як і в царату однакові: аби Україна залишалася колонією, сировинним придатком. Без власної мови, культури, історії
Пане Марку, Остапенко закотив очі,перепрошую, але ви говорите, як екзальтований гімназист, якому промили мізки на зібраннях таємного гуртка. Ваш молодий вік у певній мірі виправдовує цей щирий запал, але
Швед зусиллям волі змусив себе не виказувати роздратування. Якщо цей самовдоволений павич, Остапенко, дійсно провокує його, хто знає, чим завершиться тоді їхня розмова.
Мені довелося бувати, як ви кажете, з тими екзальтованими гімназистами в бою проказав Марко якомога спокійніше та розважливіше. Якби не їхня патріотична екзальтація, навряд чи ми з вами зараз тут попивали би шампанське, пане Остапенку. Невже ви всерйоз гадаєте, що московські окупанти дозволили б вам розкошувати? Чому ж, коли Камянець був у їхніх руках, більшість місцевих заможних людей подалися за кордон? До Відня, Варшави чи Константинополя, от як ви Чому повертаються тепер, коли в Камянці мирно, спокійно, працюють театри та кавярні? Мені дивно, що опікуючись українським театром, ви не розумієте таких простих речей; не розумієте чи не бажаєте розуміти, за що ллється українська кров.
Ой полиште цю патетику, друже мій відмахнувся Остапенко. Скажіть краще, хто тих гімназистів туди посилав? Кров, бачте, українська пролилася Та нашому народу їсти не дай, аби з кимось погерштикатися! До того ж я не опікуюся українським театром! Як на мене, українська мова у театрі звучить дивно; навіть, якщо хочетедико! Я звик до римської опери та віденської оперети, а місцеве святилище мельпомени підтримую зовсім не тому, що мені до вподоби недолугі україномовні постановки пана Крамовського! Я підтримую театр, бо там є чудова Ольга Борисівна, Олеся Дмитрівна, які роблять цей світ прекрасним і варті гідного життя навіть у такі темні часи! А те, чим займаються панове Петлюра і Моркотун, звичайне перетягування ковдри.
Зрозуміло проказав Марко. Я збирався прояснити вам той факт, що пан Моркотун стоїть на засадах української автономії у складі Росії, тобто збереження її нікчемного залежного статусу, а пан Петлюра вболіває за повну самостійність України як незалежної держави. Та вам, здається, все одно щодо таких дрібниць
Панове, панове, вгомоніться, заради Бога! втрутилася Ольга Татарінова, яка з наростаючою тривогою спостерігала за розмовою обох своїх гостей. Скуштуйте краще канапки з шинкою! Пан Швед правий у тому, що з більшовиками митці каші точно не зварять! Нас просто розстріляють! розвела вона тонкими руками. Або ж змусять грати, як каже Микола Савович, усіляку пропагандистську дурню! Ото вже, направду, панове, недолугість! Але у складі Російської імперії ми таки непогано жили! Олесю Дмитрівно, чи не так?
Біличенко театрально закотила очі.
Просто облишмо цю розмову, панове! Для чого вона? І ви, Євгене Краще розкажіть, як там у Стамбулі! проказала Олеся неспішно, приймаючи з рук Остапенка кальянний мундштук.
Перепрошую, люба Олесю Дмитрівно, Остапенко галантно поцілував їй руку. Та все ж, дозвольте мені завершити! Ваш супутник, вочевидь, переконаний, що раз він працює на новий уряд, то у його присутності я маю боятися виказувати свою думку? Звикайте, юначе! За що ви там боретеся? За незалежну і свобідну Україну? А в незалежній і свобідній Україні має бути свобода слова, думки Чи готовий ваш Петлюра до такої свободи?
Готовий, гадаю, відповів Марко. Але у воєнний час, коли ворог дихає нам у спину, такі висловлювання мають усі підстави рахуватися зрадою. Особливо коли подібні розмови ведуться у місті, спокій якого забезпечують війська УНР.
Полишімо, панове, цю розмову! втрутився собі й Антін Кропивницький. Наче недільного вечора спілкуватися нема про що Господь із тими масонами та московською комуною! Як людина думаюча, я відчуваю, що вся ця катавасія революційна отак просто не розсмокчеться, і ми тут, у Камянці, наче вві сні, в самообмані якомусь Удаємо, що все в порядку, сподіваємося, що все налагодиться Тільки Богу одному відомо, чим усе це скінчиться
Олеся тим часом поклала голову на плече Маркові. Тут, у товаристві колег, вона відчувала себе вільно й розкуто. Випустила з губ хмарку пянкого вишневого диму.
Спробуй! протягнула мундштука Марку. Тобі сподобається. І припини дражнити Остапенка, зашепотіла вона. Ти ж бачиш, який він далекий від усього, що діється
Торкнулася щоки та губ Марка, залишаючи по собі гіркувато-солодкий вишневий присмак.
А й справді, панове чи не спробувати нам одну забаву? проказав раптом Євген Остапенко. Анно, може, продемонструєте нашому товариству свій незвичайний талант? звернувся він до Анни Головацької, що увесь час мовчала у тіні свого нареченого. Справді, чому б не дізнатися, коли то все скінчиться?
Я не ризикую, боюсь, що товариство неправильно сприйме цю мою здатність, скромно усміхнулася дівчина.
Ви про що? поцікавилася Ольга Татарінова. Не інтригуйте, пане Євгене!
Я про спіритичний сеанс! змовницьки проказав Остапенко. Викличемо чийогось духа та й запитаємо, як далі буде Шановному товариству невідомо, що серед нас є справжній медіум.
То серед нас є новоявлена Анна Шмідт? здивовано підняв брови Кропивницький. Ти не розповідала мені, що умієш спілкуватися з духами померлих, Аню І ти справді у це віриш?
Звісно, вірю! безапеляційно промовила Анна. Мені доводилося бувати на таких сеансах у Відні, і я з упевненістю можу сказати, що то цілком правдоподібне дійство.
Не соромтеся, Анно! Остапенко ніжно взяв дівчину за руку. Не соромтеся свого унікального дару і не вгашайте його! Панове! голосно проказав він. Я можу засвідчити, що панна Головацька не тільки бувала на спіритичних сеансах, але й сама їх проводила! Вона дійсно володіє непересічними здібностями медіума! Там, у Відні, наша Анна дивувала вишукане товариство умінням розмовляти з потойбічними субстанціями так само, як і ми розмовляємо з реальними людьми!
Аню здивовано мовила Ольга Татарінова. А як же Віденська оперета? Я чула, ви домоглися там певного успіху Невже ви відмовилися від карєри співачки заради сумнівних спіритичних експериментів?
Так, так, звичайно, випередив Анну Головацьку Остапенко, Анна подавала великі надії у Віденській опереті, однак її, як ви кажете, спіритичні експерименти мали такий шалений успіх, що бажання стати провідником потаємного переважило. Чи не так, Анно?
Як ви знаєте, панове, нарешті озвалася сама Головацька, я була змушена повернутися до Камянця не через успіхи чи невдачі у мистецтві, а з причини занедужання моєї матері. Ця обставина утримує мене тут і досі. Звичайно, любов до сцени не полишає мене, тому я граю у нашому театрі. Та й жити за щось потрібно
Звичайно, дуже любязно з вашого боку, пане Євгене, що ви склали мені, як медіуму, таку чудову рекомендацію. Однак тут, у Камянці, я не ризикую відкривати свій невеличкий секрет Тож ви просто розкрили його, не запитавши на те моєї згоди
Аню, Аню похитав головою Остапенко. Ну що ви, голубонько, таке кажете! Та й хіба у цій кімнаті є сторонні люди? його погляд мимоволі натикнувся на Марка. Супутник Олесі Дмитрівни, як я розумію, вельми гідна людина! Вам немає чого соромитися! Та й ваш наречений, я певен, буде приємно вражений. Розважте нас, голубонько! Просимо!
Панове, заради розваги можемо спробувати! з ентузіазмом промовив Каліниченко. Анно, то направду ви даремно боїтеся видатися нам дивачкою! Ми ж усі тут творчі люди, а значить, уже диваки! Викличте нам дух, наприклад