Лора ПідгірнаПід чужим прапором
Пригоди Марка Шведа
Частина третя
Український історичний вестерн
Присвячую патріотампрацівникам Таємного Легіону українських спецслужб.
Висловлюю щиру подяку усім причетним до створення і появи цього роману.
Деякі історичні події та участь у них реальних історичних осіб у романі змінені для більшої художньої виразності.
Слова та музика композиції «Шведіана», використаної у творі, люб'язно надані авторці їхнім творцем, Олегом Вітвіцьким.
* * *
1933 рік, березень.
Лондон, Блумсбері. Британський музей
Коли Елізабет Сеймур прибула на місце, сонце над Великим Лондоном тільки підіймалося. Сама собі дивувалася, навіщо було так рано залишати тепле подружнє ліжко і Маркові обійми. Але сьогодні для неї був особливий деньїї перший робочий день як молодшої наукової співробітниці Британського музею, тож вона мусила пожертвувати тим, чим жертвувати не звикла.
Поцілувавши на прощання Маргариту, торкнулася вустами сонного Марка.
Ти куди? прошепотів він, знову вкладаючи її поряд із собою на ліжкопросто у елегантному картатому костюмі, новеньких панчохах і черевичках.
Ти зіпсуєш мою зачіску, Маркусю. Мушу йти.
На роботу? тихо проказав він із ледь відчутною іронією у голосі.Господи, оце дожився! Моя жінка працює!
Ліза розсміялася.
Ти ж знаєшповноцінною роботою це не назовеш. І по обіді я вже буду вдома. Ти ж справді нічого не маєш проти, Марку?
Ні,коротко відповів він, обіймаючи її ще міцніше. Не маю. А може, додав він за мить із посмішкою, ну його, той твій музей? Залишайся вдома, біля мене тут так добре, тепленько потім підемо гуляти усі разом Я, ти, Марго
Hi-ні-ні! Не сьогодні! вибираючись зі Шведових обіймів, заперечила Елізабет. Не сьогодні, любий. Не у мій перший робочий день! І зустріч із куратором бібліотеки музею Мені довірили сформулювати концепцію нового щоквартального випуску «Брітіш Мюзіум Квортерл», уявляєш? Це велика честь!
Так, проказав Марко, не розтуляючи очей. Але я усе ж мав потаємну надію, що тобі той «квортерл»
Маркусю
Швед нарешті розплющив очі, торкнувся Лізиної щоки поцілунком.
Лізо Я жартую. Звісно, іди. Нехай сьогодні буде твій перший чудовий робочий день.
Обіцяєш, що ви із Маргаритою дасте собі раду? із посмішкою поцікавилася Елізабет.
Радше Марго дасть раду зі мною. відповів Швед, смачно потягуючись у ліжку. Але не турбуйся, ми з усім впораємося. Переодягнути я зумію, пляшечку з молоком дам Іди, кохана, попрацюй досхочу! Тебе чекає Брітіш Мюзіум як там його Квортерл.
Марку!
Та жартую я, жартую. Іди, Лізо. Усе буде добре.
Я страшенно хвилююся, проказала вона знову Аж тіпає.
Швед сів у ліжку, поглядаючи на схвильоване обличчя дружини. Вона була прекрасна. Уся така до ладуі зачіска, і одяг, і злегка підфарбовані вуста, які Ліза знову поправила після Маркового поцілунку.
Знайшла чого хвилюватися! гмикнув він. У Тарноруді, під носом у більшовиків не хвилювалася, а тутна тобі, через якийсь «квортерл» нервуєш!
Точно усе буде добре? перепитала вона, кидаючи оком за шовкову завісу, де у сусідній кімнаті спала маленька Марго.
Швед кивнув:
Точно!
А якщо раптом тобі знову заболить плече?
Лізо, усе буде гаразд повторив він. Не хвилюйся. Хоча у тебе ще є можливість махнути на усе рукою, зняти оцей елегантний костюм і залізти до мене під ковдру.
Елізабет заперечно похитала головою.
Ні, ні, Маркусю. То я поїхала?
Їдь з Богом. Гріфітс тебе відвезе і я пришлю його, тільки-но ти зателефонуєш і скажеш, що готова вирушати додому.
Тамуючи докори сумління і сумніви, Елізабет чоломкнула Марка на прощання, ще раз поглянула за шовкову завісу на ліжечко доньки і, махнувши рукою, зникла за дверима спальні.
Дорогою до Блумсбері раптом зрозуміла, що давно не бачила, як на світанні прокидається Лондон. Як тьмяніють над ним зорі, як пронизують перші сонячні промені повноводу і темну глибину Темзи, і біла вежа Тауера видається уже не такою похмурою, і навіть чорне вороння на нею кружляє по-весняному, жваво
Тауерський міст, перетворюючись на живу істоту, гуде, чмихає, пульсує, салютує клаксонами лискучих нових автомобілів новому дню.
Він обіцяв бути погожим і як для звичної лондонської погоди на початку березняаж занадто сонячним. То добрий знак!
І ось вона, представившись і продемонструвавши охоронцю новеньку посвідку, ступила під величні зводи творіння архітектора Роберта Смеркачитальної зали бібліотеки.
Зупинилася посередині, просто під куполом, у самому центрі. Над головою золотими стрілами з численних вікон падало і перетиналося сонячне проміння.
Вдихнула на повні грудиі наче наповнилася ізсередини усім тим невимовним всесвітом, що споглядала навколо.
Дуже похвально, що ви прийшли так рано! почула Елізабет за плечима і стрепенулася від несподіванки.
Доброго ранку, професоре Гастінґс! привіталася вона.
Сподіваюся, я не дуже налякав вас своєю появою
Гастінґс прошкутильгав ближче і подав Лізі руку для привітання.
Трохи. Не очікувала, що тут о такій ранній порі буде ще хтось, окрім мене.
Я теж люблю приходити сюди до того, як усі посходяться, Гастінґс вказав Лізі рукою на крісло, сам всівся напротиЗнаєте тільки тут відчуваєш усю вагу історії та науки.
Це правда, погодилася Елізабет. Тому і приїхала раніше. Аби відчути. Наповнитися, так би мовити.
Дуже похвально! Гастінґс хитнув головою. До того ж я чув, з огляду на ваші попередні успіхи вам доручено сформулювати концепцію нового щоквартального випуску нашого музейного видання.
Так, усміхнулася вона. І це мене страшенно хвилює. Самі розумієте
Дозвольте, Елізабет, дати вам пораду Гастінґс нахилився ближче. Усе, що вважаєте гідним для концепції нового випуску, перевіряйте самі. Особисто. Не лінуйтеся піти у експозиційні зали, поспілкуватися із науковими співробітниками і переконатися, що усе так і є, як ви вважаєте. Не лінуйтеся поцікавитися останніми археологічними знахідками, більше спілкуйтеся з усіма і завжди тримайте напоготові записник! Фотографічний апарат у нас є, музейний. Скажіть, щоб вам його видавали за потреби. І не повторюйте моїх давніх помилокусім цікаві свіжі новини, а не старе і перетерте мливо А у нас у Британському музеї взяли собі за моду щоквартально ліпити одне і те ж На відчіпного. Насправді ж у нас тут відкриття робити можна хоч щодня! Вимагайте, аби вам показували фонди, вивчайте їх І тоді, за вашого кураторства, «Брітіш Мюзіум Квортерл» стане по-справжньому змістовним, наповненим і цікавим!
Дякую звичайно, так я і робитиму.
І ще професор Гастінґс підвівся і, важко спершись на ціпок, подивився на Елізабет згори вниз. Маю для вас у ваш перший робочий день, сподіваюся, приємний сюрприз.
Ліза здивовано подивилася на старого.
Його прихильність її не дивувала. Гастінґс давно був знайомий із її батькомзвідси і таке тепле ставлення до неї. Та все ж
Гастінґс не з тих, хто здаватиме важливу інформацію комусь, коли може опрацювати її сам. Старий професор хоч і був у літах, але амбіції, як і раніше, мав молодечі. Брався за усе відразу. Серед науковців Британського музею навіть гуляло прислівя: «Не марнуйте часу, то є Гастінґсова монополія».
У мене є кілька унікальних видань, продовжив професор, стишивши голос. Вони потрапили до нас у бібліотечні фонди випадково Здається, два роки тому у Лондоні жорстоко вбили якогось російського емігранта, у минуломудуже поважного пана Оглядаючи його помешкання, поліція випадково надибала потаємний сховок, а у ньомустаровинні книги. Ну і принесли до нас. Бо куди ж іще?
Ліза зацікавлено повела бровами.
То були старовинні церковні книги, якісь історичні зібрання, які самі по собі уже представляють неабияку цінність Я приймав ті раритети і міг легко вдати, усміхнувся Гастінґс, що вони ніколи не потрапляли до наших фондів, бо поліціянтам головне було їх здихатися. Убивство було гучним, тож перейматися стародруками у поліції не мали ні часу, ні бажання. Ви розумієте, Елізабет, я міг тихо забрати усе собі, до власної приватної колекції. Та не посмів. До того ж подумав, що убивство того росіянина могло статися саме через ці старовинні книги Можливо, їх шукали поспіхом, та не знайшли. Наші телепні зі Скотланд-Ярду навіть не подумали про такий мотив, привезли ті стародруки до музею та й по всьому. А я подумав. Бо усі ці книги обєднувала одна дивна особливість
Гастінґс замовк, хитро поглядаючи на Лізу з-за скелець своїх старомодних окулярів.
Яка особливість? перепитала Ліза.
Гм Гастінґс тягнув інтригу. Ходімте, я усе вам покажу.
* * *
Кабінет Гастінґса тільки на перший, побіжний погляд видавався геть захаращеним.
Важкий запах старого паперу і пилу змусив Лізу закашлятися. У такій науковій «норі» довго перебувати було небезпечно для здоровя та Гастінґса це, схоже, мало хвилювало.
Архівні короби, книгинові і стародруки, принесені науковцем для вивчення та дослідження із фондів бібліотеки, лежали тут усюди. Але попри все кожна річ була на своєму, призначеному їй місці. Наче ноти складної партитури для струнного оркеструусі ці розгорнуті фоліанти у шкіряних палітурках та важких обкладах, згортки понівечених від часу рукописних сторінок, малюнки, нотатки на окремих аркушах, закладки та навіть запилюжені білі рукавички й інструмент для перегортання сторінок, недбало покинуті на письмовому столі, складали єдину, цілісну, зрозумілу і чутну лише професору Гастінґсу мелодію.
Нічого не чіпайте! просто з дверей попередив Елізабет науковець. Сідайте отам! вказав їй на глибокий, пошарпаний, мабуть, ще Едвардіанської епохи фотель. Я зараз усе вам покажу сам
Він пошкандибав до велетенської, вщент заповненої книжками шафи, полиці якої обплітали протилежну стіну кабінету, й обережно дістав кілька згортків шарлатового оксамиту.
У ньому лежали книги, старовинні рукописні книги.
Ліза взяла до рук одну таку, обережно перегорнула кілька крихких сторінок і з подивом зрозуміласторінка була охайно списана зрозумілою їй мовою!
Саме тією, якою навчав її Марко читати й писати. Українською!
Вочевидь, Гастінґс не дуже розумівся, тому й прийняв ці кириличні тексти за російськомовні!
Ні! похитав головою старий. Ви не там, Елізабет, дивитеся! На самому початку! Поверніться назад!
Ліза слухняно перегорнула сторінки у зворотньому напрямку і побачила на першій, титульній, дивну сигнатуру. На тлі хрестащит із білим полем, прикрашеним монограмою Ісуса Христа поміж літерами Альфа й Омега. Щит довкола обвивала темна стрічка з написом:
«Не умолкну ради Иерусалима и ради Сиона не успокоюсь»
Ну, як вам? з хитрою посмішкою поцікавився Гастінґс. І отакі сигнатури на усіх тих книгах!
І що це означає? запитала Ліза. Сигнатура якоїсь приватної бібліотеки? Що це може бути, пане Гастінґс?
Той задоволено хихикнув.
Ні, пташечко моя, це не сигнатура приватної бібліотеки. Це знак, символ Як би вам пояснити, Лізо Це символ одного давнього російського товариства. Напівтаємного Відомого як «Историческое Православное Палестинское общество», або «ИППО». Ось бачите? Ці літери написані від руки ближче до корінця Я, Елізабет, знаю вісім мов, серед яких навіть перська, однак російську так і не опанував. Тому для мене ці книги закриті. Я не можу їх прочитати! розвів руками Гастінґс. Довіряти абикому їх я теж не можу Допоки живий, у всякому разі. Ви ж чули отой недолугий жарт про мою «монополію»! усміхнувся він. От і виходить, що ястарий вчений дурень, який «і сам не гам, й іншому не дам».
Ліза схвильовано ковтнула важке, пропахле запахом старого паперу повітря.
Але, продовжував Гастінґс, мені відомо, що ви володієте російською
Ліза відкрила рота, аби заперечити, бо вона вивчала українську, а не російську та вчасно замовкла, зрозумівши, що краще промовчати.
Ми з вами не чужі люди, Елізабет Сеймур, додав старий науковець. Видонька мого давнього приятеля, тож я подумав
Що я могла б допомогти вам у дослідженні цих стародруків? обережно запитала вона.
Гастінґс похитав головою.
Частковотак. Але окрім цього є ще дещо Озирніться навколо! проказав він. Бачите цей хаос?
Ліза слухняно кивнула головою.
А тепер подивіться на мене, старого! знову гмикнув професор Гастінґс. Як гадаєте, дівчинко моя Розпочавши скільки неймовірних проектів й досліджень, я встигну усі їх довести до кінця?
Елізабет мовчала. Звісно, таке не під силу було б навіть їй, набагато молодшій віком На дослідження фондів бібліотеки Британського музею можна витратити ціле життя, і не одне!
Я хочу передати вам усі свої напрацювання! урочисто проказав Гастінґс. Але спочатку ви маєте довести, що гідні такої моєї довіри.
Елізабет схвильовано видихнула.
Професоре Гастінґс, а що я маю робити? запитала вона.
Для початку, вів далі Гастінґс, опрацювати усі оті десять книг із сигнатурами «Палестинского общества» і скласти змістовну довідку по кожній. Зможете?
Елізабет завагалася, але тільки на мить.
Так, професоре! Зможу!
От і чудово! ляснув долонею по столу Гастінґс. Якщо таквважайте, ми із вами, моя пташечко, уклали таємну угоду! Ви станете правонаступницею усіх моїх напрацювань! І я із радістю передам вам усе, що маю.
Але похитала головою Елізабет, це не коректно неправильно! Ви знаний історик Я не присвоюватиму собі ваші напрацювання!
Ха! Не тіштеся наперед суворо мовив Гастінґс. Я зробив тільки перші кроки, намітив напрямок, забив перші стовпчики а роботи там ще непочатий край, моя люба! Я не здатен усе те охопити Тому усе, що ви накопаєте після мене, сміливо вважатиметься не моєю, а вашою інтелектуальною власністю. Я знаю, що у вас чоловік, маленька донька продовжував Гастінґс. Ви працюватимете не за звичним графіком, тож зможете брати потрібні книги додому Однак із великою обережністю. Ці речі безцінні.
У мене особисте авто і водій проказала Елізабет.
Це добре дуже добре. Я вибю для вас, моя люба, спеціальний рівень допуску. Тож охорона вас не турбуватиме, запевнив Гастінґс. І памятайте, відтепер куратор музеюваш начальник лише де-юре Де-факто ви працюватимете зі мною!
1933 рік, квітень.
Лондон, місяць потому
Розбиратися у хитросплетіннях православних текстів їй буде непросто
Тож церковні фоліанти, виписані складними викрутасами, Ліза погортала й відклала одразу вбік Більше цікавили історичні книги.
Звичайно, можна буде попросити допомоги у Марка, коли він повернеться із Москви.
Але ж так кортіло осилити це самій! Біблійні тексти православної Біблії та Біблії короля Якова, до якої вона звикла, із дитинства відвідуючи англіканську церкву, навряд чи різняться. Тож вона зорієнтується, розбереться!
Хотілося 6 зробити це без Маркової допомоги! Здивувати його. Здивувати знову, як тоді, коли він побачив її у темному закутку Жезнікового млина у Тарноруді.
Вона пригадувала ту дивовижну мить і знову наче відчувала гарячі його поцілунки, і жорсткий доторк соломи до оголеної шкіри, і те, як вони кохалися на подрі стодоли, наче востаннє. Тепер, за Маркової відсутності, ці спогади були такими солодкими і жаданими!
Чи могла хоч одна її лондонська коліжанка у своєму житті похизуватися такими пригодами у товаристві власного чоловіка? Чи мала котрась із них у своєму шлюбі таку пристрасть, таку небезпеку, таке кохання?
Ліза розсміялася сама до себе. Так вони із Марком, безперечно, варті одне одного! Як дві половинки одного яблука.
Ось Ось із якої книги вона вирішила розпочати!
Гастінґс, як і обіцяв, вибив для неї спеціальну посвідку, яка дозволяла під особисту відповідальність брати деякі книги додому для опрацювання.
Тож тепер вона могла в музеї займатися основними завданнями, а вдома вивчати Гастінґсові книги із таємничою сигнатурою «Палєстінского общества». Ось як зараз
Елізабет провела долонею по шкіряній палітурці. Ні тисненої назви, ні якогось заголовку Розгорнула.
Знайома сигнатура була недбало тицьнута просто у центрі першої титульної сторінки, закриваючи собою ретельно виведений і прикрашений простим геометричним орнаментом напис:
«Як московські хани-царі Україну нищили».
Нічого собі Оце так!
Ліза перегорнула сторінку. Наступна, списана охайним каліграфічним почерком, розповідала про Московське хан-царство та про те, як воно виникло, хто у ньому першим князювати став та коли
Далі йшов короткий перепис московських князів, імена яких мало про що говорили Елізабет.