Її раптом почала гріти, а потім і хвилювати думка про те, що цей чоловік так само думає про неї, обирає для неї знову якусь милу дрібничку
Він діє занадто неспішно.
Може, він заінтригований, зачарований? Може, він прагне зустрічі з нею, але не наважується? Що може заважати йому прийти у відповідний час або ж просто попросити зустрічі?
Іноді, правда, замість Алекса Мак-Міллана до клубу приходив його друг, ще один молодий британець, отой, за якого Мак-Міллан так щедро заплатив по усіх рахунках. Флемінг.
Він вів себе розкутіше. Замовляв дівчат, дорогі напої, проте зайвого не балакав, грав обачливо, на невеликі суми. Незмінно програвав і йшов геть.
Сибілла уже кілька разів поривалася добром чи силою затягнути Флемінга до свого кабінету і розпитати усе. Але така поведінка могла зашкодити їй, викликати непотрібні розмови
Ситуація уже давно не була тією, коли вона могла робити усе, що заманеться, не боячись наслідків.
Її захисник і протектор Семпілл давно відбув до Лондона. Їх тепер повязували тільки її листи з інформацією та виручка з клубу, які вона передавала його повіреним, залишаючи собі, як і раніше, тридцять відсотків.
Тож Сибілла продовжувала спостерігати і думати, кусаючи губи, що б усе це могло означати
За шарами білил, шовку і золототканої парчі все жвавіше пульсувала кров, змушуючи її мимоволі відчувати дивне жіноче збентеження і напругу у думках, у грудях, у всьому тілі.
Наприкінці місяця вона усвідомила: галантні вияви уваги цього англійця подарунками і квітами й одночасно повна знавага до неї у плоті доводять її мало не до сказу.
Він став приходити у її сни, цілувати та пестити, говорив щось швидко і нерозбірливо, торкався, дражнив і зникав, тільки-но вона з готовністю відповідала на ті вияви пристрасті.
І Сибілла прокидалася, спітніла і задихана, жадібно ловлячи повітря ротом, а шкіроюуже невловиму насолоду його доторків.
Вона раптом зрозуміла, що бажає його. Бодай на одну ніч. Бодай на годину. Що більше не має сили чекати, тішити себе думкою про миттєву зустріч у залі розваг, що тільки-но він прийде, вона вийде до нього. І сама, сама попросить про ніч кохання
Потім за справами борделю вона трохи заспокоювалася, забувала і знову поверталася у свою солодку муку, споглядаючи довгими годинами, як за тремтливими завісами без докору сумління, без будь-яких застережень кохаються із її дівчатами усі ці чоловіки.
Мріяла, що ось зараз відчиняться двері і він увійде, і буде сьогодні із нею Бо ж навіщо тоді оті тендітні троянди? І шоколадні трюфелі? І парфуми? І делікатне мереживо? І спокусливі рядки записок?
О, вона знала усі ті написані слова напамять! Вони самі відкладалися у її голові, спонукаючи до роздумів, до порівняння, до висновків.
Маленький телеграф її мозку працював без відпочинку, вистукуючи у скронях свою нескінченну стрічку
Боляче народжувалося розуміння: о, Вільям Семпілл НІКОЛИ не був із нею. ТАКИМ!
І ось знову англієць! Такий галантний, такий недоступний!
Зовсім не схожий на усіх цих особин чоловічої статі, які приходять, приїздять звідусіль до її клубу, щоб задовольнити свою плоть.
О, цей Мак-Міллан стане її особистою помстою Семпіллу, хоч яку гру він із нею веде
Бо як інакше назвати таку поведінку, як не грою? Він грається з нею, викликає бажання, змушує думати про себе, змушує чекати, мріяти!
А сам усе не йде, не йде
Якось удавано байдуже поцікавилася у Флемінга, де його друг. Той розсміявся, на ходу знімаючи білий шовковий шаликАлекс Мак-Міллан відданий роботі, жінки для нього завжди на останньому місці!
Отже, і вона
* * *
Тим часом для Марка дні вирували шаленим потоком.
Тепер можна було сміливо сказати: попри те, що він був агентом британської спецслужби, на його плечі у буквальному сенсі лягли обовязки резидента нелегальної української резидентури у Харбіні.
Шуберт виконував відведену йому роль, повідомляв про перебіг підготовки до початку запланованих диверсій проти совєтів.
Бендер носив відомості із залюднених вулиць Харбіна, залізничної станції та ресторацій. Під виглядом продавця туристичних путівників та сувенірів старому авантюристу вдавалося виловлювати чимало цінної інформації. З дня знайомства зі Шведом його справи пішли угору. Тепер він мав пристойніший одяг, міг дозволити собі гарячий обід, склянку вина та не потребувати найнеобхіднішого. Ніхто не міг у любязному й послужливому чоловікові, що продає путівники та посібники з виживання у чужому краї власного авторства, запідозрити нишпорку.
Сам же Марко поновлював співпрацю з керівниками українських спільнот.
Безкінечні невдачі українського спротиву та віддаленість від великої України зневірювали їх у власних силах. А в разі продовження українського руху на Далекому Сході перевірені та свідомі українці Харбіна мали стати мозковим центром тієї боротьби. Тож українська спільнота потребувала підтримки, насамперед підтримки моральної, підняття, власне, самого українського духу.
Морланд через свої звязки обіцявся влаштувати йому зустріч із впливовим дипломатом, паном Танакою, що якраз мав зайняти важливий пост у японській амбасаді, в Австрії.
День тягнувся за днем, та на Шведа ніхто не виходив.
Щодня по обіді в призначений час Марко, подібно до числених іноземних туристів, прогулювався Пристанною, та японські звязкові ніяк не проявляли себе.
Там, у Європі, очікував новин Коновалець, та й тут, у Харбіні, варто було б діяти більш цілеспрямовано та результативно. Мовчання японців починало дратувати.
Тиша, мовив Швед Морланду, коли вони зустрілися наступного разу в «Ксі-ксанг дзі». Жодного поруху.
Той лиш поблажливо усміхнувся.
Ви не знаєте японців, мій друже. Вонине ми, прорік багатозначно. Якщо для вас, Алексе, була незвичною британська розсудливість, манірність та неспішність, то японська, уявіть собі,це британська, помножена удесятеро. Я більш ніж переконаний, додав Морланд, за вами давно спостерігають, придивляються. Зрештою, їх можна зрозуміти Представник британського консульства замовляє слово за британського журналіста, якого цікавить українське питання Анекдот, чи не так? Усе, що потрібно, людям пана Танаки я розяснив. Вони мають усе те пережнякати. Тому продовжуйте свої прогулянки Пристанною. На вас вийдуть, не сумнівайтеся!
Очікуваний контакт відбувся усе ж трохи несподівано.
Просто на вулиці, коли Марко уже збирався повертати до готелю, до нього підбіг замурзаний хлопчина і поганою англійською пояснив, що його очікують в отому автомобілі, припаркованому праворуч.
У салоні, окрім водія-японця, нікого не було, та й він виявився небагатослівним. Тільки й запитав:
Містере Мак-Міллан?
Щойно Марко всівся, авто рушило з місця. Добру годину вони кружляли гамірними вулицями Харбіна. Водій усе перевіряв, чи за ними немає ніякого супроводу. Зупинявся то біля яток китайців-міняйл, виходив начебто з метою купити потрібну валюту, то біля чергової ресторації пригальмовував, вичікував кілька хвилин, і рушав далі, то знову виїжджав на Китайку, намотуючи коло за колом.
Нарешті залюднені вулиці залишилися позаду. Авто зупинилося біля приватної садиби, що ховалася за густою зеленню дерев, неспішно проїхало крізь ворота, а далімощеною доріжкою аж до самої резиденції.
Пан Танака чекає,озвався нарешті ламаною англійською. У передпокої вас зустрінуть і проведуть до його кабінету.
«Не обшукують, демонструють свою довіру», майнула у Шведа думка, щойно він минув просторий хол і попрямував услід за миловидною японкою до кабінету дипломата.
Сам Танака виявився ще не старим чоловіком із гладенько зачесаним, ледь посрібленим сивиною темним волоссям.
Одягнутий у звичний для європейця костюм, він чудово розмовляв англійською, видавався привітним і доброзичливим. Такий собі японський аналог Сеймура
Марко не вперше помічав на обличчях старших, досвідчених представників дипломатичних служб та різноманітних іноземних контор, з якими доводилося спілкуватися, оцю щиру приязнь і посмішку, привітне ставлення та дружні інтонації, навіть якщо розмова передбачала не такі уже й приємні теми.
Вже за кілька хвилин розмови з такими досвідченими профі ти почувався, мов із давніми знайомими, наче з батьком розмовляв, розслаблявся і втрачав пильність.
«Марку, перше правило успіху у нашій роботізавжди маєш усміхатися щиро, бути привітним, навіть якщо на душі чорт лисий танцює халяндру! Твоя відкритість має підкупати, а настрійпривертати до тебе співрозмовника. Тидруг, тивідповідь на проблеми того, з ким взявся розмовляти. Навіть якщо допомогти не в змозітвоє співчуття допоможе йому позбутися страху і напруги, бо ти усе розумієш, ти сам таке не раз проходив»інструктував його на самих початках, ще у Кам'янці, начальник Розвідної управи генерал-хорунжий Борис Снігірів. Того ж навчав його і Всеволод Змієнко перед відбуттям до Стамбула, а у СтамбуліЄвген Остапенко.
Ти от, Шведе, читав багато а Кіплінгову «Книгу джунглів» читав? пригадалося, якось поцікавився Євген.
Читав. Давно, правда, ще у дитинстві, у гімназії,відповів він тоді.
То не важливо коли. Пам'ятаєш, чого саме там навчали звірі отого хлопця, Мауглі?
«Ми з тобою однієї крові, ти і я!»проказав Марко, посміхаючись.
Еге ж! ствердно кивав Остапенко. Це перший гачок, на який тебе будуть ловити. Будь-хто з чужих спецслужб, кого ти зацікавиш. Та хоч і той же містер Сеймур, з яким у тебе такі теплі, дружні стосунки. Не єдиний, звісно, але перший і головний гачок. Буде тобі вкладати у мізки, що вінтакий самий як і ти, у вас із ним однакові прагнення і думки. Словом, що ви із ним однієї крові. І посмішка така, знаєш, приємна, товариська, батьківська
Містер Сеймур, безумовно, має, свої інтереси, він не хлопчик на побігеньках, однак попри це не раз доводив своє добре ставлення до мене, та й резидентурі нашій допомагав неодноразово.
Нічого проти не маю, він справді нам неодноразово допомагав і має до тебе мало не батьківські почуття, погоджувався Остапенко. Однак будь обережним, бо ти маєш вигравати від знайомства з ним так само, як і він від співпраці з тобою! Навіть якщо Сеймур і веде якусь свою, окрему гру і тобі у ній відведено важливу роль, та роль має бути вигідна насамперед тобі Тому будь щирим, усміхненим, співчувай, привертай до себе! Пам'ятай, ласкаве телятко дві мамки ссе! Підтримка резидента британської розвідки тобі дуже згодиться, коли наші справи у Стамбулі підуть не за пляном
Марко не дуже полюбляв, коли розмови із Остапенком переходили у таку площину, але розумів: то необхідно, хоч нічого складного у тих повчаннях він не бачив.
Сама його внутрішня природа була такоювідкритою та доброзичливою, тож удавати чи грати особливо нічого не доводилося.
Та й із Сеймуром Хіба Елізабет для нього не була завжди поза усілякими шпигунськими іграми? Так Бог дав навіть якщо Сеймур і спланував їхню з Ліз зустріч наперед і передбачив, що вони могли 6 сподобатися одне одному, то він не був Богом, аби прорахувати усе так ідеально, у тому числі і їхні взаємні почуття. А якщо й так, то дай Бог йому здоров я. Хіба не завдяки британцю він, Марко Швед, є тим, ким є сьогодні?
Такі відсторонені думки для Марка були, наче внутрішній камертон, настроювали на спокійний лад.
Зараз, стоячи перед паном Танакою, Швед про себе констатував: йому демонструють вищий рівень майстерності їхнього потаємного ремесла. Такий собі сеанс шпигунського приваблення.
Японський дипломат був уособленням привітності й гостинності.
У вузьких розрізах темних очей пана Танаки і справді світився непідробний інтерес до співрозмовника. Споглядаючи перед собою Марка, він, без сумніву, намагався зрозуміти, з ким йому доведеться мати справу там, у Європі, які вони, українці, й одночасно усім своїм виглядом демонстрував щиру приязнь, наче зустрічався зі Шведом уже не вперше, за геть інших, приємних і необтяжливих обставин.
Містере Мак-Міллан, звернувся він до Шведа саме так, як йому представляв його Морланд, вживаючи Маркове британське імя. Не беріть собі до голови, проказав він. Токіоінша справа. А тут, у Харбіні, ми маємо достатньо строкате коло інтересів і спілкування. Англійці, французи, росіяни, німці тож заради наших гостей не надто переймаємося дотриманням звичних нам традицій Головне, щоб всі у цій резиденції почувалися комфортно й зручно. Отак, потрохи, обвів руками кімнату пан Танака, і самі стаємо європейцями! Він знову приязно усміхнувся, запрошуючи Марка присісти навпроти, у зручний глибокий фотель.
Справді автентичного у класичному інтерєрі японського аташе було замало. Шафи з книгами тулилися просто до стін. Важкий письмовий стіл, крісла і навіть камін Цілком зійшло 6 і за добротну бібліотеку якогось англійського джентльмена.
Пан Морланд рекомендував мені вас як людину нашого ґатунку, відповідальну і посвячену у справу. Людину, що представляє зацікавлені у співпраці із нами найвищі кола українських патріотів. Тож вине просто наш гість. Ви нам друг! додав Танака, дивлячись Маркові просто в очі.І ми готові відповісти взаємністю. Звісно, продовжив він, перепрошую, що довелося так довго тягнути з зустріччю, але затримка була необхідною. Ми мали підготуватися, наскільки то можливо, до зустрічі з вами, містере Мак-Міллан.
То зрозуміло, пане Танака, хитнув головою Швед. І я готовий до такої співпраці, бо наші спільні діїзапорука нашого подальшого успіху. Зрештою тому я і тут, що ми із вами хоч і різних культур, та мета у нас однаубезпечити інтереси своїх народів.
Сподіваюся, зелений чай вам смакуватиме? Чи бажаєте звичної кави? поцікавився Танака. Рекомендую зелений чай із жасмином. Шляхетний напій! Кавою тепер пригощають скрізь, а от справжній зелений чай
Поміж тим Танака продовжував:
Бачите, нас цікавить будь-яка інформація про підводні течії, що могли б вирувати на Далекому Сході, зокрема у Маньчжурії,пояснював він, тим часом подаючи знак залишити їх із гостем наодинці.Наш пріоритет, як ви розумієте, вичленити усе, що могло 6 стати на заваді просуванню совєтів або ж зашкодити японській політиці на Далекому Сході, і у цьому напрямку маємо гарні точки для подальшої співпраці.
Тоді ми з вами могли б заварити гарний куліш, кивнув Швед. Я уповноважений полковником Євгеном Коновальцем вести попередні перемовини з вами та викласти основні тези нашої можливої співпраці
О пан Коновалець усміхнувся Танака. Багато чув про нього. Що ж я уважно слухаю вас, містере Мак-Міллане.
Наші пропозиції для японської сторони дуже прості, але за даних обставин можуть виявитися вельми ефективними, мовив Марко. Ось, наприклад, ні для кого не секрет, що над Китайською Східною залізницею збираються хмари
Так погодився Танака. Ми усвідомлюємо можливу загрозу і передбачаємо, що совєти будуть робити усі можливі спроби, аби перебрати на себе контроль над КВЖД.
Українці,продовжив Марко, уже зараз можуть серед населення Зеленого Клину розгорнути активну пропаганду на користь Японії, усіляко нівелюючи більшовицькі впливи та білогвардійсько-монархічні виступи.
Це добре промовив Танака.
Таку ж пропаганду, продовжував Марко, можна було б розгорнути і серед українських за національністю вояків. Зчинивши серед українців рух, ми могли 6 знівелювати військові намагання совєцької Росії.
Танака згідно захитав головою.
Так це вельми слушно, містере Мак-Міллан.
А у подальшому можна було б вести мову і про створення партизанських загонів серед населення Зеленого Клину, і про формування регулярних українських військових частин на Далекому Сході, і навіть про зорганізування актів саботажу на великій Україні, щоб заблокувати відправку військових частин, сформованих з українців, на Далекий Схід.
Чудово! проказав Танака. Дуже перспективно. І цілком реалістично, якщо добре попрацювати у цьому напрямку. Якщо наші українські друзі так серйозно розглядають можливість подальшої співпраці з нами, то і я не буду голослівним
* * *
Близько години спілкувалися вони з Танакою.
Зовні спокійний, Марко попри все відчував усередині дивне радісне збудження. Так, ніби йому вдалося натрапити на давно загублену, але усе ще добре впізнавану дорогу, наче знову вдалося звязати у єдиний із сьогоденням вузол усю ту справу, на яку пішли, здавалось би, намарно витрачені роки поневірянь української резидентури у Стамбулі.