Чудово!
Марко повернувся до Флемінга.
От завтра ви, мій друже, за це і візьметеся. Бо автомобіль потрібен не тільки мені. Він потрібен НАМ.
Але все ж, Мак-Міллане! проказав той. Як Шуберт міг до такого докотитися? Найняти вбивцю! Для чого? Ну, програв у бакара, ну, не вибрала його Сибілла Чеддерс І що? Через таке убивати? Просто щастя, що ви, Алексе, виявилися спритніші за того злодія.
Флемінг узяв у руки шубертівський мисливський ніж.
Ще й ножа йому свого дав Що за ідіот!
Швед стомлено провів рукою по обличчю.
Не знаю, Яне Напевне, Шуберт, як і всякий росіянин, любитель нахлятися з горя. А нажлуктившись, вирішив помститися «за поруганную честь». Іншу причину мені важко уявити, гмикнув він.
І що ви збираєтеся робити далі? поцікавився Флемінг уже жвавіше, розглядаючи філігранний держак мисливського ножа з вигравіюваним на ньому диком.
Зустрітися із Шубертом, відповів Марко просто. Він, напевне, уже святкує мою смерть і якщо мені поталанить, і Шуберт ще не нахлявся до чортиків
Алексе Флемінг похитав головою. Це погана ідея. Я Я змушений застерегти вас
Яне Марко з посмішкою глянув на співрозмовника. Зупиніть цю тираду! Автомобіль! Придбайте нам автомобіль. Домовились?
* * *
Тим часом ближче до вечора Бендер відзвітував про те, що виконав розпорядження Марка. До клубу леді Чеддерс були доставлені вишукані романтичні подарункиквіти, ласощі, парфуми, вино. Усе було прийняте з мовчазним подивуванням її охоронцями.
Тож у клубі Сибілли Чеддерс Марко зявився близько десятої. Музиканти налаштовували свої інструменти; рипали-скрипали так, наче тут була оркестрова яма віденської опери і вистава от-от розпочнеться
Завсідники уже обирали собі дівчат і усамітнювалися із ними за столиками і завісами, замовляючи шампанське, наїдки та наркотичні курива.
Сибіллине крісло було порожнім.
Марко розплатився за вхід і, пересікши залу, попрямував до гральні.
Там, як і у всьому закладі, готувалися до веселої ночі.
Крупє викладали на столи новенькі нерозпечатані колоди карт та необхідні інструменти для ведення карткових ігор, за барною стійкою кельнери перевіряли склянки й келихи, крутили та розглядали на світлі, натираючи до блиску і прозорості.
Швед сам подивувався своїй передбачливості: у кутку, наче у Харбіні не існувало інших закладів чи ресторацій,'одиноко за пляшкою горілки сидів Костянтин Шуберт. Блідий, невиспаний, змаруджений.
Марко підійшов ближче, відсунув ногою стільця.
Офіціант, угледівши гостя, кинувся до Шведа.
Склянку бренді, друже, і сигару, замовив той.
Шуберт підняв на Марка погляд, стрепенувся, немов побачив привида. Його бліде обличчя зблідло ще більше.
Ц-це ви? В-ви?
Так, я. Доброго вечора, пане Шуберт, промовив Марко англійською, приязно посміхаючись. Вибачте, що отак, без запрошення всідаюся до вас за стіл. По правді сказати, я сподівався вас тут зустріти а ви ніби чорта побачили Що з вами?
Шуберт упявся поглядом у поріз на Марковій щоці.
Нічого промовив якимось потойбічним голосом. Нічого містере Мак-Міллан. Усе добре.
А от зі мною, уявіть, сьогодні мало не сталася халепа. Посеред білого дня мене переслідував якийсь харбінський покидьок.
Шуберт глибоко вдихнув.
Уявіть собі цей покидьок вистрелив у мене. Мені вдалося його поранити у відповідь, а він зумів черканути лезом бритви по обличчю, Марко вказав рукою на свою щоку.
Шуберт мовчав, ніби води в рот набрав. Тільки лупав очима.
Словом, я був змушений його застрелити, Швед витягнув з-за пояса кірсанівський наган, а з кишенібритву і поклав перед Шубертом на стіл. Але перед смертю проказав він.
Офіціант, який у цей час підніс бренді, сигару та усе необхідне на замовлення Марка, застиг як вкопаний.
Ідіть собі, друже! Усе добре, звернувся Швед до кельнера. Так от, пане Шуберт! продовжив за мить. Перед смертю мій убивця зізнався, що пішов слідом за мною не задля банального розбою
Марко неспішно, акуратно зрізав кінчик сигари гільйотинкою і взявся її розкурювати.
Його, уявіть собі, якийсь росіянин найняв, Швед видихнув ароматний дим і продовжив, не зводячи погляду зі свого занімілого співрозмовника. У леді Чеддерс прекрасні сигари, Костянтине Карловичу, правда ж?
І ви В-в-ви дізналися, хто той росіянин? пробелькотів той.
Так, Марко звів погляд на свого співрозмовника. У нього виявилося таке прізвище музичне, як висловився мій вбивця-невдаха. Шуберт! Зовсім як у вас, мій друже. Наскільки я розумію, інших росіян у Харбіні з таким прізвищем небагато набереться. Ну а Шубертів, які б найняли вбивцю для британського журналістаі поготів.
Брехня! зашипів крізь зуби Костянтин Шуберт. Брехня! Звідки ви узялися? Чого вам насправді від мене треба, містере Мак-Міллан?
І я з радістю подумав би, що це брехня усміхнувся Марко, розкурюючи сигару далі.Якби не одна обставина. Ви у Харбіні людина нова, як і я Звідки ваше прізвище стало відоме харбінській шушарі? До того ж учора ви покидали цей заклад до краю розлючені на мене. Та ще й оце Марко сягнув рукою під пальто і витягнув з-за пояса мисливського ножа з різьбленим держаком.
Узявши його за лезо, передав Шуберту.
Як бачите, ніж роботи дорогої, різьбленим вепром прикрашений і вашими ініціалами, пане Шуберт. Ось там, нижче «К.Ш».
І чого вам треба? процідив крізь зуби той.
Швед відкинувся на спинку крісла і видихнув хмарку диму. Пильно подивився на свого збентеженого співрозмовника.
Я нікому не дозволю отак поводитися зі мною, пане Шуберт Виофіцер і мали б розуміти такі елементарні речі.
Я був пяний, проказав той у відчаї.Я не розумів, що роблю. Учора ви мене довели до сказу. Та ще й принизили, відступившись від своєї нагороди. Підкинули мені її як недоїдки Я найняв цього харбінського розбишаку у бажанні помститися вам, містере Мак-Міллан. Зробив це, не подумавши. Протверезівши вранці, я зрозумів, що накоїв, але знайти цього Федьку Кірсанова не зміг Я гадав, ви уже мертвий Я не міг його знайти
Скажіть промовив Марко замислено. А казенні гроші, оті самі, якими вас забезпечує Вища Монархічна рада, ви проциндрюєте у клубі леді Чеддерс теж неусвідомлено?
Шуберт важко хапнув повітря.
Ви блефуєте, містере Мак-Міллан!
Костянтине Карловичу продовжив Швед. Буду відвертим. Я міг би, не чекаючи вечора, зруйнувати і вашу карєру, і ваше життя Розумієте? І тут, у Харбіні, і у Європі у мене достатньо звязків, щоб переколотити ваші плани і змусити порядних людей не вести з вами жодних справ Як подивляться на вас ваші товариші по зброї, поважні люди, які на вас покладають свої надії, довіривши вам чималі кошти і ресурси? Як на вбивцю? Як на пяницю і картяра? Хто після такого повірить вам?
Шуберт замотав головою, закашлявся, лигнувши горілку не у те горло.
Про що ви? Які товариші?
Ну якякі? Із Монархічної ради Які спорядили вас до Харбіна з дуже серйозною і конкретною метоюзібрати диверсійні загони для боротьби із совєтами. Спорядити усім необхідним Зрештою, впливові російські емігранти, які осіли у Харбіні і на Далекому Сході і готові фінансувати вашу справу
Костянтин Шуберт втупився у Марка.
Звідки вам про це відомо?
Швед розсміявся.
Я журналіст, памятаєте? У мене робота таказнати. Проте я можу замість бесідувати тут із вамиподати інформацію у загальний доступ Чи продати. Советам, японцям Зрештою, у редакції «Обзервер» тільки й чекають гарячих новин
Які у вас докази, Мак-Міллане? Чи ви гадаєте, я повірю вашій пустопорожній балаканині?
Марко відпив бренді. Подивився на Костянтина Шуберта майже зі співчуттям.
Костянтине Карловичу, ваші переписи у мене. Писані вашою рукою. З переліком необхідного для диверсійних загонів забезпечення відповів Швед. Як там у вас дайте, пригадаю «на загін виділити по два легкі кулемети-метральєзи і до кожного по 500 патронів; чотири автомати Бергмана і до нього по 800 патронів Маузера; два кулемети Льюїса»
Шуберт затулив обличчя долонею. Промовив майже істерично:
Замовкніть! Звідки ви їх узяли?
Пане Шуберт У вас похмілля? Не будьте дитиною.
Ви знищили мене, проказав той із нудьгою у голосі.Чорти б вас ухопили, Мак-Міллане Ви знищили мене!
Марко усміхнувся і промовив лагідно, немов перед ним сидів не Шуберт, а мале хлопя.
У жодному разі Навпакия хочу забути дурню, що сталася поміж нами, і дати вам шанс, пане Шуберт, виконати свою справу до кінця. Укріплення совєтів на Далекому Сході і у Харбіні не цікаве нікому. Ні Монархічній раді, ні японцям, ні європейцям Самі розумієте. Крім того, не забувайте Ваша родина у Парижі на пташиних правах Ви ж не бажаєте своїм рідним зла? Чи, може, маєте ілюзії, що Монархічна рада опікуватиметься родиною зрадника?
Костянтин Шуберт схилив голову на руки, наче то була плаха.
Кажіть, містере Мак-Міллан Схоже, у мене немає іншого виходу.
Марко глипнув на Шуберта, який вже і зовсім упав у відчай.
Не лякайтеся, виходу немає тільки з домовини. Я не видам інформацію про вашу місію. І про ваші слабкості також. Обіцяю. Але натомість
Що натомість? стрепенувся Шуберт.
Натомість ви маєте зробити для мене дещо.
Що саме?
Повна інформація про формування загонів, про їхнє озброєння, операції, що плануються, які території охоплені УСЕ, що стосується вашої місії
Навіщо вам, британському журналісту, ця інформація? важко промовив Шуберт. Навіщо? Самі ж кажетене збираєтеся заважати антибільшовицькому руху
Марко хитнув головою.
Костянтине Карловичу Сьогодні у кожної європейської держави на Далекому Сході є свої інтереси. І тільки розуміючи повну картину, можна ці інтереси якнайкраще відстоювати. Вам справді нічого не загрожуватиме. Навпаки Я щедро платитиму за вашу інформацію. Гроші ж вас цікавлять? Власні, маю на увазі, а не казенні, за які потім вам треба звітувати перед Монархічною радою?
Гроші? Шуберт підняв на Марка погляд загнаного звіра. Гроші сьогодні цікавлять усіх.
І ще Швед кивнув офіціанту, попросивши аркуш паперу і перо:Пишіть
Що я маю писати?
Те, що я вам продиктую
Шуберт скривився, наче від раптового нападу головного болю.
Ой тільки не робіть таке пісне обличчя! розсміявся Марко. Ваша офіцерська честь після того, як ви найняли для мене убивцю, мусить змиритися з тим, що ви не завжди готові їй слідувати, Костянтине Карловичу. А щоб і зовсім приспати їїось вам На перший раз.
Марко дістав із кишені купюри.
Тут не так багато, зате у фунтахнайнадійнішій європейській валюті, яка мені відома. За кожну цінну інформацію отримуватимете ще Дивись, і назбираєте собі на світлий день. Зможете поїхати, куди забажаєте.
Шуберт сіпнувся, несміливо простягнув руку, але Марко випередив його, накривши купюри долонею.
Пишіть, мовив тихо. Пишіть. І гроші ваші.
Писати що? знітився той.
Те, що я продиктую. відповів Марко. Пишіть «Я, Костянтин Шуберт, даю згоду співпрацювати з представником видання Обзервер, Алексом Мак-Мілланом»
Шуберт із готовністю підсунув до себе перо й аркуш паперу.
Представником «Обзервер» чи резидентом британських спецслужб? промовив він, дивлячись Маркові просто в очі.Чи, може, японських? Я мушу це знати бодай для себе!
Ох, Костянтине Карловичу Швед потягнув зі свого келиха бренді.Перебирати немає часу І яка вам тепер, зрештою, різниця? промовив він примирливо. Як на мене, ви, співпрацюючи зі мною, взагалі нічим не ризикуєте.
Так-то й нічим? пробурмотів Шуберт.
Нічим, твердо повторив Марко. Хіба що знову нахляєтеся і втнете якусь дурницю.
«І своєчасно надавати усю необхідну інформацію стосовно формування і подальших оперативних дій антибільшовицьких диверсійних загонів на території Далекого Сходу і Харбіна зокрема»
Написав.
Марко похитав головою.
Це ще не все. Пишіть далі «Я, Костянтин Шуберт, отримав від вищевказаного Алекса Мак-Міллана кошти у сумі фунтів стерлінгів»
Шуберт вивів останнє слово. Зітхнув безрадісно, тяжко.
Ну от, чудово. Тепер вкажіть сьогоднішню дату і поставте свій підпис, посміхнувся Марко.
За мить аркуш з автографом Шуберта лежав у нього в кишені.
І що далі?
Далі? Інформація. Детальна, чітка і точна, Марко простягнув Шуберту купюри. Будемо вважати, що це ваш перший гонорар. За перепис, який сьогодні уже у мене.
Шуберт зітхнув уже з полегшенням. Швидким рухом він прибрав гроші зі столу.
Марко кивнув, підвівся.
Зустрічатимемось тут, у клубі леді Чеддерс, мовив наостанок. Ваші відомості подаватимете у письмовому вигляді, з підписом і датою.
Навіщо? Шуберт звів на нього змаруджений погляд.
Ви мене за дурня вважаєте? гмикнув Швед.
* * *
Сьогодні йому у клубі Сибілли Чеддерс більше робити було нічого. Хіба
Вийшовши із гральні, він уже збирався перетнути залу для розваг, але майже одразу за дверима стикнувся з нею Сибіллою Чеддерс.
Мадам він вклонився їй і торкнувся губами руки.
Охоронець мені повідомив, що ви тут вимовила вона якось розгублено замість привітання. Тонкий шар білил, майстерно нанесений на шкіру, приховував її вираз обличчя, як завжди.
Так, мадам, але уже йду.
Чому так швидко? запитала вона і у голосі майнула чи то цікавість, чи то легка нотка розчарування. Вечір ще не розпочинався!
Сьогодні у мене інші плани, леді Чеддерс, відповів Швед, пильно вдивляючись у її очієдине, що жило на цьому дивному обличчі-масці.Робота
Вона відступила на крок, майнула охоронцю рукою, щоб той відійшов подалі і знову підійшла до Марка занадто близько.
Даремно! проказала вона.
Я знаю, мадам погодився з посмішкою він. Але справи є справи І коли вони є, то не до розваг Сподіваюся, ваші люди передали вам маленький вияв уваги від мене?
Якусь мить вона мовчала, наче зважувала, як зреагувати на ці слова. Жіноче обличчя під білилами наче хотіло вирватися назовні і жити своїм життям, не приховуючи емоції.
То були ви? Я так і подумала, промовила вона якомога байдуже.
Мушу йти, леді Чеддерс.
Її вуста ледь затремтіли, але вона швидко опанувала себе, простягнувши знову руку для поцілунку.
Марко уже на вулиці витер губи рукою, сплюнув. На долоні залишився слід білої крейди.
* * *
Наступного ранку для леді Чеддерс було доставлено найвишуканіший шоколад, який тільки можна було знайти у Харбіні, свіжі лілії та французькі мереживні білі рукавички. В одній із них Сибілла Чеддерс знайшла записку: «Ваші руки занадто прекрасні, щоб їх ховати під білилами. Прийміть цей скромний подарунок, і навзаєм подаруйте мені надію коли-небудь доторкнутися до вашої шкіри поцілунком»
Натяк був занадто красномовний. Сибілла Чеддерс не втрималася від спокуси, змила білила з пальців і приміряла мереживні рукавички. Вони були бездоганно впору, британець не помилився
* * *
Так минув місяць. Леді Чеддерс кілька разів на тиждень отримувала квіти та вишукані подарунки, усілякі дрібнички, котрі могли 6 потішити будь-яку жінку, але несподіваний залицяльник не поспішав являтися власною персоною, не просив про зустріч із нею.
Охоронці доповідали: у клубі він бував, приходив не надто пізно, коли її не було у залі, грав із Шубертом, Морландом чи Боліним, іншими завсідниками гральні, часом з японцями чи європейцями партійку-другу, випивав келих бренді, залишаючи кельнеру щедрі чайові, та й ішов собі
Сибілла могла бачити хіба його спину або те, як він, байдуже минаючи залу розваг, прямує до виходу.
Вона могла 6 підіслати до нього вродливу дівчину, могла б щось вигадати, але не наважувалася.
Дні минали за днями, але у поведінці англійського джентльмена нічого не змінювалося: записки, які не можна назвати любовними, усе ж були складені досконалою мовою, на межі пристрасті та пристойності, але не перетинали ту межу у жоден бік.
Подарункигеть усі з потаємним змістом, з натяком на інтимність, однак натякце ще не прямий текст, бо жодного поруху від їх дарувальника так і не було зроблено.
Сибілла раптом зрозуміла: поки вона сидить у залі розваг чи у кабінеті, дає вказівки охоронцям та прислузі, доводить до ладу фінансові звітиїї думки зайняті тим, аби розгадувати потаємний зміст тих подарунків і записок, вишукувати їх прихований сенс; читати поміж рядків