Шукаючи будинок із нумерами, де оселився молодший баронет, Платон трохи поблукав. Житло старших брата й сестри знайшов швидше, бо мав від них картки. До того ж їхні апартаменти були досить прикметними. Марко ж вибрав собі барліг у дворах кварталу, де селилися переважно не надто заможні євреї. Допомогла прикметапоштове відділення неподалік.
Цю прикмету підкинув свого часу Садовський.
Умовою для Марка була можливість за потреби швидко знайти його, відбивши телеграму.
Брама в потрібному дворі виявилася прочиненою. Місцевий двірник, з вигляду миршавий, з ріденькою, мов у старого цапа, борідкою, у важких чоботях і брудному фартуху, саме крутив у руках замок. Піддівка виказувала в Чечелі свого, тож двірник одразу поскаржився:
А бач, служивий! Знову якісь босяки поламали! Де я новий знайду?! Ти, служивий, не слюсар, бува?
Я навіть не служивий.
Для мене ви всі служиві,сумно протягнув двірник.Нема на них управи.
На кого?
Та на всіх,відмахнувся той.От і по тобі, служивий, не скажеш, що так просто управу знайти.
Кажеш, на всіх...Чечель легко підхопив хвилю двірника.Значить, ти всіх тут знаєш...
Треба когось?дзенькнули ледь відчутні підозрілі нотки.
Десь тут у тебе на хазяйстві живе Марко. Такий собі патлатий...
Панич,упевнено кивнув двірник, тепер підозрілим став і погляд, він навіть ступив на крок назад.Ти до нього чи, мо, з ним?
Різниця є хіба?
До нього, значить.Двірник заговорив упевненіше, підозра зникла.Я його дружків-баламутів за версту носом чую.Ніздрями втягнув повітря, сплюнув під ноги.То вони замки мені ламають.
Ти ж казавбосяки.
Баламутивони такі самі босяки, як не гірше.Двірник розтер плювок носаком чобота.Інших би давно за вухо й на сонечко, сушити. Цей як оселився, до мене Карпович, урядник наш, спеціально прийшов. Гляди, каже, Сазонов. Дізнаєшся, що хлопчисько той якусь крамолу вигадючує, побачиш біля нього підозрілихмені кажи й більше нікому. То, каже, панський синок, самого фона барона Шлоссера чи як там його...
Шлессера.
Во-во!пожвавився двірник.Баронський синок, тільки з глузду зїхав. Удома не сиділося. Злигався з різними баламутами, фамілію ганьбить. Тільки ж не посадиш на цугундер, каже, баронського синка, у якого родичі, каже, в міській думі. Наглядати за Марком велів, але не більше.
Нянькою тебе урядник призначив,підіграв Чечель.
Ще й копійчину підкидають,похвалився двірник.Раз на місяць Карпович особисто передає, у конверті. Не віриш?
Вірю.
Все одно! Зирь!
На куті пожмаканого конверта, який він витягнув із кишені штанів, Платон побачив відтиск герба фон Шлессеріввін був усюди в замку. Значить, майнуло, платять двірникові з київської контори.
Садовський дбає.
Нічого, жить можна.
Я тут думаю натякнути уряднику, аби трошки докинули за рило.
Рило?
Рило.Двірник обвів пальцем своє обличчя.Воно в мене, служивий, не казенне. А панич Марко моду взяв: чуть щов рило мене.
Панські замашки,погодився Чечель, якому вже набрид говіркий Сазонов.І дозволяють йому?
Хто? Е-е-е, в кого ж така цяця дозволу спита! Ось допіру...
Платон витягнув із кишені рубль, зупинивши словесний потічок.
Так у себе панич Марко?
Та пішов він!
Зрозумів уже. Піде, куди пошлють. Удома чи ні, питаю.
Кажу жпішов він! Тобто вони пішли, обоє. Вдвох.
Чечель ледь стримав лайку. Тим часом двірник делікатним, але впевненим жестом висмикнув рубль із його руки.
Із ким? Брюнет, із вусами, щоки румяні?
Ага, брунет,закивав двірник.Вуса підкручені, отак.Він показав на собі.Бачив я його тут кілька разів раніше. Хтось із його панської фамілії, мабуть.
Навіть не знаєш, чорте бородатий, як угадав.
Давно вони пішли?
Так щойно перед тобою. Розминулися.
Зараза!Платон не стримався.Куди... Хоча...Він у відчаї махнув рукою.Ти навряд знаєш.
Пан вусатий на машині приїхав,додав навіщось Сазонов.
Уже не має значення.Чечель спересердя й собі сплюнув.
Зиркнув на двірника.
Затер плювок.
Розвернувся.
Хоч сам не знав тепер, куди бігти й де скоро шукати тіло Марка фон Шлессера.
Е, служивий. Ти там скажи фаміліїрило в мене не казенне.
Йди ти зі своїм рилом,буркнув Чечель.
Не винен я, що баламута вдома не було! Я йому, значить, телеграму, а він менів рило!
Мовби хто рвучко повід натягнув.
Телеграму?
Чечель крутнувся на пятах, знову дивився на двірника.
Поштар наш, он там, із пошти, телеграми баламуту носить. Як не застає, мені тицяє. Та навіть коли той удома, усе одно часто через мене дає. Кажу ж, допіру дістав від Марка в рило, бо, бач, пізно телеграму вручив.Сазонов знову сплюнув, уже не розтирав.
Поки той говорив, у Платоні повністю, до найменшої клітини, відродився поліцейський.
Дав собі волю.
Ступив до двірника впритул, згріб обома руками за комір.
Труснув.
Поламаний замок випав із руки.
Очі Сазонова блиснули перелякомтеж поліцейського відчув.
Служивий, служивий...
Про телеграму. Говори. Коли?
Допіру... Ще в березні. Сніг тоді випав уночі, я ранком порався,зачастив двірник.Коли поштар телеграму несе. Гукай, каже, Марка. Батько в нього помер, родичі кличуть. Де б я його взяв, Марка того! Він же як подався кудись днем раніше, так і не приходив.
Коли. Ти. Віддав. Паничу. Телеграму.Платон карбував кожне слово.
Як той зявився! Днів три по тому! Хтозна, де вештався, не мій інтерес! Я до нього зі співчуттями, як положено, по-християнськи. Свічку, кажу, за впокій душі раба Божого в Покровській церкві... А воно, щеня, мені за те в рило! Носа розквасив, юшку пустив! Куди ти лізеш, каже, мурло! Це я мурло? Та хай на себе...
Якби Чечель не тримав Сазоновавпав би: так земля під ногами гойднулася.
Щойно світ припинив хилитатися, розтиснув пальці.
Двірника для Платона більше не існувало.
Його розтовчений у день смерті барона фон Шлессера ніс перекреслив усі міркування Чечеля.
Хочане остаточно.
Радше вніс корективу в його висновки.
Нічого не змінилося, усе правильно.
За винятком одного.
У ніч, коли за пятдесят верст від Києва отруїли Альфреда фон Шлессера, його молодший син, занепалий янгол Марко, не ночував у себе в нумері.
Він не міг отримати телеграму, яку відбив зі свого кабінету в замку управитель Нікола Садовський.
Він не міг знати про батькову смерть.
Проте звідкілясь дізнався.
І прибув до родового гнізда саме тоді, коли викликали.
Назад на Лукянівку Платон мчав на візнику.
Не торгувався. Показав рубль, пообіцяв накинути, якщо доставить просто під «Яр». Візник побурчав трохи, набиваючи ціну за те, що завезе в самі нетрі. Але слова дотримав, направив коня чорноярськими вуличками.
Доки не зупинив поліцейський кордон.
Першою думкою Платона булайого ловлять.
Та потім почув попереду луну від пострілів. Зрозумів: стривоженим городовим нема діла ані до нього, ані до інших місцевих роззяв, котрі скупчилися в очікуванні видовища. Стріляли з того боку, куди Чечель направлявся, і його охопили погані передчуття.
Візник тим часом вимагав обіцяної плати, бажаючи швидше забратися далі від небезпечної пригоди. Страх у ньому переважив природну цікавість. Тицьнувши замість рубля два, Платон показав третій:
Чекайматимеш.
Жадібність виявилася сильніша за страхвізник закивав.
Чечель ковзнув із коляски, пробрався крізь натовп, югнув у найближчу тісну вуличку. Він ще по службі навідувався до Чорного яру, тому не блукав. А знайшовши тут прихисток, встиг детальніше вивчити ходи-виходи. Тому коротким шляхом, через двори, гайнув до трактиру.
Поки йшов, постріли вщухнули.
Зайшовши з тильного боку, Чечель обережно визирнув. Зі свого місця міг бачити вулицю перед трактиром, але вхід до «Яру» був поза полем його зору. На вулиці вже метушилися озброєні поліцейські, переговорювалися агенти в цивільному. На землю вкладали рядком тіла вбитих, розгледіти жодного Чечелю не випадало.
Раптом гармидер вщухнув.
Служаки витягнулися.
Платон побачив начальника поліціїГолубович мав вигляд людини, котра виконала обовязок до кінця.
За ним четверо городових винесли чергове мертве тіло: тягнули широкий плащ за чотири кінці.
Агент у цивільному гордо тримав циліндр, навіщось витираючи з нього пил і бруд.
Голубович розвернувся, ставши лицем до Платона.
Встиг побачити, не встигуже не важливо.
Чечель позадкував.
Знову пірнув у двори й провулки, повертаючись туди, де чекав візник.
Розділ 28Революція у камяному мішку
Київська губернія, Бородянська волость,
маєток Шлессера
а сім годин, уже пізнього вечора, Платон Чечель дістався до родового гнізда фон Шлессерів.
Екіпажем, який роздобули, правив сам. Автомобільне кермо слухалося краще, але й коневі міг давати раду. Замок зустрів тишею і темними вікнами, ніби тривожно заснув. Ніхто не вийшов назустріч, навіть злий дог не кинувся на чужака. Припнувши коня до воріт і безперешкодно зайшовши у двір, Чечель дуже скоро зрозумів чому.
Бо наткнувся на Карла.
Пес валявся посеред двору.
Довкола головипляма, яку важко було розгледіти в темряві. Чечель роздивився, бо нагнувся. Одразу зрозумів, що сталося, та перевірив здогад за професійною звичкою. Затим рушив далі, виймаючи з-за паска роздобутий «сміт-вессон».
Парадний вхід зачинено.
Не біда.
Чечель обійшов будинок, дістався крила для челяді і штовхнув двері. Теж зачинили зсередини. Утім, замок тут напевне був простіший. Ступивши крок назад, не боячись когось налякати чи виказати себе й свої наміри, Платон скинув револьвер, пальнув двічі. Лишилося вгатити ногоюі він усередині.
Далі рухався, мов удома. Усе ж встиг освоїтися тут, тож не плутав переходами. Проминувши кухню, вийшов у коридор, взяв праворуч. Кроки лунко порушували темну тишу. Діставшись переходу до сходів, минув двері, що вели в кабінет управителя. Зупинився, про всяк випадок вирішивши перевірити.
Ніколо!крикнув, і луна відбилася від склепіння стелі.Ніколо! Нікі!
Відповіді не було.
Сіпнув ручку дверей.
Відчинено.
Чечель виставив руку з револьвером перед собою, переступив поріг. Тут, як усюди, панувала темрява. Але нюх не підвів: зовсім недавно тут горіла свічка чи гасова лампа.
Пошукавши вільною рукою й знайшовши на стіні вимикач, Платон повернув його. Раз, не отримав ефектувдруге, втретє. Гмикнув, але не від бентеги, від задоволення. Таки правда. Той, хто знав, як позбавити будинок електрики й де є дроти, зробив дуже просто: перерізав чи обірвав їх. А розмовляв уже в кабінеті.
Поки не почув, як хтось намагається зайти.
Чечель вийшов, лишивши двері відчиненими.
Кілька кроків упереді опинився просто під сходами, що вели нагору з великого холу. Тими самими, що рипіли під ногами вбивці, коли той піднімався ними зі свого сховку.
Ще зранку Платон був певен: з кабінету управителя.
Уже знав, звідки саме.
Прилаштувавши «сміт-вессон» за пасок, Чечель видобув із кишені коробку сірників. Засвітивши один, уважно оглянув стіну під сходами, рухаючи рукою так, як сказали. Сірник швидко згаснув, і знадобилося ще два, аби пальці нарешті намацали потрібну, не помітну сторонньому, відому дуже небагатьом заглибину.
Чечель перехрестився.
Видихнув.
Натиснув на важіль.
Сильніше.
Впевненіше.
Відчинилися потаємні двері.
Забаганка й забавка покійного Альфреда фон Шлессера, вволена відомим дорогим архітектором.
Неодмінний атрибут лицарського замку.
Підземний хід виводив за територію маєтку, оточену парканом. Так можна потрапити всередину, не переходячи двір, не лишаючи слідів на снігу й не ризикуючи нарватися на лютого до чужих Карла.
Той, хто заходив сюди, справді був у замку чужим.
А той, хто показував Платонові будинок, не приховував потаємного ходу навмисне. Просто не спало на думку, що гостеві, запрошеному для виконання певних завдань і залагодження делікатних справ, слід про нього знати. Якби йому обмовилися бодай трохи раніше...
Вниз вели камяні сходи.
Чечель знову чиркнув сірником, дивлячись під ноги.
Ніколо!гукнув на всю силу легень.
Вогка темрява мовчала.
Платон являв собою ідеальну мішень.
Усе ж таки вогник не задув. Обережно посунув донизу, намагаючись не втратити опору під ногами й не заорати носом. Сходинок нарахував десять, три останні подолав, коли сірник догорів. Чечель опинився на початку неширокої галереї, між мурованими стінами. Навіть у темряві всякий, хто відкрив би вогонь, мав усі шанси влучитиможливість маневрувати коридор обмежував. Чечель знову витягнув револьвер, виставив перед собою, притиснувся спиною до стіни й маленькими приставними кроками рушив уперед.
Несподівано відчувпопереду простір стає ширшим.
Наступної миті стіна обірвалася. Точнішезавернула праворуч. Ступивши крок, намагаючись далі триматися її, мов дороговказу, Платон зрозумів: рухається по колу. Завмер, дослухався до темряви. Діючи вільною лівою, впорався з сірниковою коробкою. В мерехтінні вогника побачив невеличкий круглий майданчик, від якого в різні боки відходило дві галереї.
Невибаглива хитрість.
Така собі панська забавка.
НІКОЛО!гаркнув Чечель.
Чи здалося, чи щось почув у відповідь. Знову викрикнув імя, нашорошивши вуха.
Ліворуч.
Уже не боячись потрапити на лінію вогню, Платон стрімко перетнув майданчик і пірнув у ліву муровану галерею, гукаючи:
НІКІ! САДОВСЬКИЙ!
Тепер крик чувся ясніше.
Просто попереду.
Чечель квапився.
Коридор виявився коротким, закінчився відкритою проймою. Тут Платон засунув зброю в кишеню штанів, укотре видобув вогонь, освітив квадрат комірчини, що дуже нагадувала одиночну камеру. Тільки без ґрат, бо тут не було жодного віконця.
Нікола лежав у дальньому кутку долілиць.
Нікі!
Тікай...простогнав управитель, перекинувся на інший бік.
Руки скуті сталевими кайданками.
Сірник помер, Платон засвітив черговий.
Передостанній.
Став перед Садовським на коліна. Тепер зблизька міг побачити в тьмяному світлі розбите до крові лице. Мимоволі потягнувся, аби торкнутися.
Не чіпай... Здається, носа зламав,простогнав Нікола.
Справді, ніс, який підкреслював аристократичне походження управителя й донедавна був окрасою профілю, зараз виглядав потворно.
Де він?
Може вилізти звідки завгодно. Обережно...Нікола перевів подих, дихати носом було помітно боляче.Звідки взявся ти, теж не знаю.
Зате я нарешті знаю про тебе все. Пізно, правда. Міг би й поділитися секретом.
Щоб потрапити в твій список кандидатів на вбивцю? Даруй...
Але Маркові ти розповів.
Мусив. Він лишився єдиним законним спадкоємцем. І мав дозволити далі керувати ділом. Це ж і моє діло, хоч як крути.Садовський знову видихнув, застогнав.Він сам запропонував поїхати сюди. Не в конторі ж домовлятися. Я не подумав тоді...
Тишу порушив новий звук.
Позад них щось упало зверху.
Вогник згаснув.
Чечель засвітив останній сірник.
Пройму щільно закривали міцні двері.
Їх піднімав таємний важіль.
Це був обманний вихідіще одна невинна забаганка Маркового діда.
З того боку їх замурували.
А потім вигукнули зухвало:
Добре вам там буде вдвох, голубята!
Рука вже тримала револьвер.
Я поговорити прийшов!мовив Платон Чечель голосно.
Говори, я чую!відповів так само голосно Марко фон Шлессер.Тільки не знаю, про що балакати з фараоном!
Тобі не цікаво, як я про все здогадався?
Цікаво! Тому й не пішов поки!
Ти не можеш заморити тут нас обох! Зведений брат потрібен тобі. Без нього ти нічого не матимеш!
Ябарон фон Шлессер! Забув? Я законний спадкоємець мільйонів свого татуся!
Ти ж плювати хотів на мільйони! Ти ж ненавидиш буржуїв! Ти брехав?
А мені вони й не треба! Гроші, які татусь заробив працею експлуататора, підуть на потреби світової революції!
Такого Платон не чекав.
Усього, що завгодно,але не цього.
Хай це буде останнім, що дивувало його відтоді, як змушений був залагоджувати справу занепалого роду.
У новому столітті фон Шлессери, як виявилося, не мали майбутнього.
Ось вони, спадкоємці.
Алкоголік.
Лесбійка.
Анархіст.
Байстрюк.
І чорна вдова на їхньому фоні.
Відчини. Вийду, все поясню. А ти мені. Може, щось зрозумію.
Нічого ти й такі, як ти, не зрозумієте!
Боїшся?
По той бік луна розсіяла регіт.
Темрява клацнула.
Стіна, що закривала пройму, повільно посунула догори.
Платон побачив червоні вогняні сполохисвітилося в підземеллі.
Обережно,простогнав Садовський.Він озброєний.
А то я не знаю!кинув Чечель через плече.
Тієї ж миті пролунав наказ:
Кидай револьвер!
А може...
Глухий! «Дуру» сюди, я сказав!
Чечель підкорився.
Пожбурив «сміт-вессон» далеко від себе. Щойно револьвер упав на землю, попереду зринула постать, з обох боків освітлена смолоскипами. Нахилившись, Марко підхопив зброю. Стояв у проході, тримаючи по револьверу в кожній руці.
Лапи вгору, фараоне! Повільно! Тримай перед собою, щоб я бачив!
Чечель виконав наказ.
Коли пішов на голос, позаду знову повільно опустилася стіна, муруючи Ніколу Садовського заживо.
Платон вийшов у підземелля, освітлене трьома смолоскипами. Вони стирчали на стінах, утворюючи правильний трикутник. Засвітити їх виявилося просто, у Марка це не забрало багато часу. Він стояв, широко розставивши ноги, у центрі невеличкої квадратної зали, гарно освітлений з усіх боків, гордий собою. Довге масне волосся сягало плечей.
Я, грішним ділом, подумав: то Нікола перуку вдягнув. Не додумався, що ти вдягнув боброве пальто, а патли свої під капелюха не заховав. Я взагалі стаю тугодумом.
У мене мало часу на тебе,нагадав Марко.
Гаразд.Чечель давно склав думки докупи.Ти публічно плював на власну родину. Тебе вважали в ній буряном. Та викреслити не могли. Є ж якісь принципи, традиції, таке інше.
Я цього не визнаю. Ми не визнаємо.
Хто?
Усі ті, хто дуже скоро створить нове суспільствобез таких, як ти й мої тепер покійні родичі. Правитимуть світом ті, хто працює, а не ті, хто наживається на чужій праці й наймає за нажиті гроші фараонів, своїх сторожових собак. Для них є лише ті закони, які захищають клас експлуататорів.
Боже, скільки патетики. Стикався по службі з вашою революційною братією. Ви нормально не говорите, як люди, все промовами сиплете. Марку, ти ж зараз не на майданному мітингу чи вашому таємному збіговиську. Гасла анархістів чи подібних до вас типів тут, у підземеллі, ніхто не чує. Хіба щури.
Таємне скоро стане явним. Нам набридло ховатися!
Для початку навчись не молоти язиком, а хоч трохи слухати. Бо я тільки почав.
Закінчуй швидше. Не забивай мою голову!
Власне, ти ж чудово знаєш усе, про що я збираюся сказати,мовив Чечель терпляче.Настав момент, коли тобі знадобилися раптом усі гроші світу. Того світу, який створило кілька поколінь фон Шлессерів. Між іншим, у твоєму родоводі нема янголів із крильцями. Їх нема в жодному родоводі. Проте твої батько, дід та прадід нікого не вбивали. Ті мільйони, на які ти націлився, зароблені клопіткою працею.
Жоден із баронів не працював ніколи в житті!вигукнув Марко.У нашому роду, будь він проклятий, у всіх білі руки! На них горбатяться десятки, сотні пролетарів та селян і отримують за це мізерну платню!
Ти хочеш стати мільйонером, так само не замастивши рук і не перевтомившись. Зробитися казково багатим, не працюючи жодного дня. Хоча ні, брешу. Руки свої ти таки забруднив: кровю батька, брата й сестри.
Гроші підуть на благородну справу революції!Марко що далі, то більше накручував себе, поступово збиваючись на істерику.І не бреши! Я не пустив живої крові жодному з них!
Звісно, отруїти всіх трьохлишити руки чистими,парирував Чечель.Ти знаєш, як ставилися Василь і Варвара до молодої батькової дружини. Ти знаєш чутки, які супроводжували так звану чорну вдову. Настав час, коли ти написав лівою рукою анонімного листа. Батькові знайомий твій почерк, Ніколітак само. Ось чому ти старанно змінив його, ще й навмисне знехтував правописом. Ти підгадав момент, коли всі, окрім тебе, зберуться тут на батьків ювілей. І доклав зусиль, аби підігріти напруження. Ти вкотре нацькував брата з сестрою на Марію. Всі присутні були готові до того, що з бароном мусить статися щось погане і дуже скоро.Платон перевів подих, вловивши, нарешті, увагу й зацікавленість із Маркового боку.Напередодні ти приїхав сюди і десь зачаївся, намірившись уночі пробратися в дім знайомим тобі з дитинства підземним ходом. Може, скажеш, де ховався?
Хід виводить до лісу,просто відповів Марко.Трохи далі є хутір. Мене знають. Я тицьнув десять рублів дідові з бабою, вони радо пустили панича полежати на лавці у світлиці до вечора. Потім довелося посидіти тут, поки всі вляглися. Задоволений?
Звісно. Не люблю лишати без відповіді дрібні питання. Далі було так. Серед ночі ти вислизнув із підземелля. Піднявся рипучими сходами на другий поверх. Там тебе чомусь потягнуло в кімнату, де ти провів дитинство й виріс. Убивці сентиментальні, от тільки сьогодні одного такого вбили під час поліцейської облави. До себе не потрапив, бо зачинено. Вирішив не морочитись, пошкрібся до батька. Старий барон погано спав. Не знаю, кого він хотів побачити вночі. Може, Марію. Але твоя раптова поява теж його потішила. Стала несподіваним подарунком на іменини. Батько любить навіть таку дитину.
І хтось іще говоритиме про сантименти вбивці!
Ваша нічна розмова була короткою. Ти не планував витратити багато часу. Не важливо вже, що ти йому сказав, аби розхвилювати. Батько попросив ліків, син дав йому отруту. Потім навмисне наробив рейваху. Все мало виглядати саме навмисним убивством. На тебе ніхто не міг подумати, бо тебе ж не було в замку. Прорахувався ти.
А точніше? От уже ваша фараонська манеракрутити...
Ти знав, що тебе викличуть. Мабуть, перечекав на тому лісовому хуторі. Склав нехитре рівняння. І дуже приблизно, хоча справді з мінімальною похибкою, розрахував час, який мав минути від моменту, коли тоді відібють телеграму, до моменту, коли ти повинен зявитися в родинному гнізді зі скорботним лицем. Навіть той факт, що двірник тицьнув тобі її заднім числом, розізливши щирою скорботою, ніколи не сплив би. У розрахунки не входило два моменти. Першийраптова поява ще одного спадкоємця, який може заявити про права й має для того всі підстави. Другамоя скромна персона.
Мені набридає тебе слухати. Ти звичайний хвалько. Приперся в потрібний час у потрібне місце, от і вся робота твоєї проникливої думки.
І тим не менше я від самого початку крутився в тебе під ногами й змушував нервувати. Хоч ти намагався далі не враховувати мене. Послідовно діяв за власним планом. Виманив Марію з дому від імені Василя. Дуже тонко, філігранно розрахував: побачивши його тіло, вона побіжить не в поліцію, а до Варвариадже отруєння до останнього мусили лишатися родинною справою, сміттям, яке не можна виносити з хати. Не вгадаю хіба, чим ти взяв брата із сестрою, як змусив їх випити отруту.
Значить, мало часу провів у нашій чудовій родині,реготнув Марко.Теж мені, хитра наука. Кожному запропонував миритися. Не повіриш, те саме що Василеві казав, що Варці. Однаковими словами. Мовляв, пора сімї нарешті забути про чвари й триматися купи, інакше та зайда, вдовиця розпусна, усе до рук прибере. Далі пропонував мирову випити. Хе-хе, Базиля довго просити не треба. Важливо вибрати момент, підсунути... Варка безсоромна щось та й відчувала, косувала підозріло. Але на цікавості зіграв. Ми ж із сестричкою, фараоне, ніколи разом отак, інтимно, приватно й не балакали жодного разу. З Машкою, думаю, ясно все. Ти не на своє прибіг, тож дістав за кумпанію. Я втомився, пане Чечель.
У камяній тиші підземелля клацнув зведений курок.
Чекай,зупинив Платон.Не пояснив, навіщо тобі батькові мільйони.
Не мені!Марко тупнув ногою.Я говорив, тобі крізь вуха пролетіло! Мільйони, нажиті чужою працею й потом, підуть на благо тих, хто століттями гнув спини за копійки! Були достойні багаті люди, які підтримували нашу революцію! Савва Морозов, мільйонщик, грошей не шкодував!
Погано скінчив ваш Морозов. Застрелився,зауважив Чечель.
Письменник Максим Горький, знаний у Європі, на свої гонорари відкрив школу для робітників у Італії! Там учать людей нового світу, світу без таких, як мій батько!
Ти теж школу зібрався заснувати?
Як успадкую грошіусе можна! Сьогодні я дав волю тим, хто служив тут, у цьому замку! Так, я дозволив людям розійтися по домівках! Тепер вони вільні!
Платон уже не думав, що Марко фон Шлессер може чимось здивувати.
Чекай... Ти вигнав людей, які мали роботу? Ти забрав шматок хліба в тих, хто заробляв його чесною службою? Навіть твій кумир Морозов звільняв не робітників, а майстрів, котрі собі таке дозволяли. Дурню, ти зробив злиднями зо два десятки чоловіків та жінок! У них є сімї, тепер вони мусять жебрати!
Я дав людям волю!Марко знову тупнув ногою.Скоро тут, у цьому будинку, легально збиратимуться нові люди. Ті, кому остобрид цей світ жирних ледацюг! Ті, хто незабаром візьме владу до рук! А ще, пане Чечель, на батькові мільйони ми купимо зброю!
Зброю?
Багато зброї! Цезуби революції! Револьвери, гвинтівки, кулемети, бомби! Революція повинна захищати себе!
Але з твоїх слів випливаєарсенал потрібен для нападу...
Нам владу не віддадуть! Владу не просять, її беруть! Свободу не дають, її завойовують! Звідси, з цього підвалу, який мусив нагадувати чортів лицарський замок, вийдуть справжні лицарі! Лицарі світової революції!
Нарешті Чечель побачив це.
У світлі смолоскипів під склепінням мурів стояв божевільний.
Марко фон Шлессер уже не мав сил стримувати, приборкувати своє справжнє нутро.
Та й Платонові було вже досить підземних демонстрацій.
Він рвучко махнув правою рукою, виставивши розкритою долонею вперед.
Із рукава вилетів завбачливо приторочений під одягом маленький апашкишеньковий револьвер із латунним руківям.
Той самий, з дому Івана Захарченка.
Марко не встиг нічого зрозуміти: апаш уже ліг у Платонову долоню.
Палець знайшов спуск.
Куля вилетіла з барабанного отвору.
Луна від пострілу пішла попід склепінням.
Марко, здивований та збентежений, з криком схопився за прострелене праве плече.
Револьвер іще випадав із розкритої від болю правиці, а Чечель уже випускав другу кулю.
Барабан прокрутився.
Куля вразила ліве плече.
Божевільний фундатор революційного повстання впав навколішки, потім завалився на бік.
Крик перетворився на виття.
Почути такі звуки ззовніпривид підземелля, не інакше.
Розділ 29Вигнанець
Весна 1909 року, Київ, вулиця Миколаївська,
готель «Континенталь»маєток фон Шлессерів
латон з легким уклоном пропустив Марію вперед.
З-за її спини вловив вираз обличчя Захарченка. Вбраний з нагоди в парадну візитку, Іван Макарович підвівся з-за столика назустріч обом. Але на баронесу фон Шлессер, тепер уже законну спадкоємицю мільйонів і особу, яка із чорної вдови перетворилася на жертву свого безумного пасинка, старий сищик не чекав. І, як встиг помітити Чечель, присутність у їхній компанії третьої особи обтяжувала та могла змінити плани.
Адже це Захарченко запросив Платона в ресторан готелю «Континенталь», одне з найкращих місць Києва, де замовив окремий кабінет.
Марія Данилівна любязно погодилася прикрасити наше чоловіче товариство,промовив Чечель.
Платон Якович, як завжди, делікатний. Дізнавшись про вашу зустріч, я сама напросилася. Він же, як істинний джентльмен, погодився взяти мене з собою,усміхнулася Марія, підходячи до столика.
Мудро вчинив. Я навіть дуже радий бути у вашому товаристві.Старий сищик поцілував простягнуту руку баронеси.
Чечель відсунув стілець.
Чоловіки присіли після неї.