Або вбивця повинен зізнатися сам, від щирого серця, або слідство має отримати докази, на підставі яких прищулить Садовського.
Він зізнається сам,процідив Апаш.Злапати його, привезти, куди Апаш скаже,кілька годин роботи.
А потім забере зізнання назад,парирував Чечель.Довести, що Марія з тюрми вигадала, як найняти босяків, аби вибили зізнання, простіше, ніж провину Садовського. Мені одного бракує, Саво Петровичу. Мотиву.
Гроші. Чи на благодійників своїх зуб мав. Чи те й те.
Усе в тебе просто.
Так причин, Плато, в цілому світі лише чотири. Дивись.Апаш почав гнути пальці.Теля золоте. Помста. Любов. Ну, все іншевавки отут,постукав по лобі.Про маніяків різних кажу. Вони тобі в хворих своїх казанках цілу Біблію з мотивів складуть. Це ми ще не беремо пяні кабацькі бійки, то окремо. Але ж тутне ножиком під серце в хмільному угарі.
Якщо Садовський не маніяк, треба точно знати, чого хотів, коли все починав. Одружитися з Марією, в такий спосіб спадок дістати? Навіщо тоді вдову підводити під цугундер? Помститися за образу? Кому й за яку? Прибрати всіх довкола, аби самому отримати все рухоме й нерухоме? Як моєму друзяці Ніколі це вдалося б? Не вистачає ланки, Саво Петровичу. Не вистачає.
Апаш почухав потилицю.
Кажи, як додумався,мовив нарешті.
Чечель зиркнув на штоф, знову утримався.
Сходи.
Які сходи?
Рипучі. У баронському замку,зручніше вмостився Платон.Я тобі зараз повну картину намалюю. Даліфрагмент, якого до останнього не бачив. Тієї ночі, коли фон Шлессера отруїли, випав сніг. Хай на ранок почав сходити. Проте слідів на снігу не було, крім собачих. Псина в маєтку злюча, дог Карло, визнає тільки своїх. Челядь не садить його вночі на ланцюг, бо до всіх звик. А пес не гавкав. Отже, ззовні вбивця прийти не міг. Навіть якби хотівпройти всередину замку можна лиш через двір. Хоч із фронту, хоч із тилуКарло почує. Мій висновок: убивця був у будинку від початку.
Мудро,погодився Апаш.
Хтось із слуг? Не смішно. Ні, в теоріїможливо. Аби не одна обставина, Саво Петровичу. Барон взяв отруту з рук того, кому довіряв безмежно. Я сам подавав йому мікстуру. Від мене, людини, яка в замку вперше, він небезпеки точно не чекав. А так ліки завжди давали або лікар, якого того дня у замку не було, або Марія, сам бачив. Тим більше: серед ночі, коли жінка поруч, навіщо гукати прислугу, яка мешкає на першому поверсі, в окремому крилі?
Звучить правдиво.
Але!Платон подався вперед. З тим самим успіхом отруту батькові міг подати хтось із дітей. У замку були Василь-Базиль і Варвара. Кімнати обохна другому поверсі. Я спав у барлозі молодшого. Серед ночі прокинувся, бо почув рип, хтось проходив повз мої двері, спершу в бік баронової спальні, потім назад. Притому сіпнули ручку дверей, ніби хотіли переконатися: я сплю. Спальня Маріїдалі, біля чоловікової. За логікою, вона не могла пройти повз Маркову кімнату. І знову але, Саво Петровичу! Якраз Марія й могла, адже сама затягнула мене в свою гру. Принаймні, тоді вона так само була в мене під підозрою.
Язика прикуси.
Бу-ла,повторив Чечель по складах.Кожен із трьох мав мотив. Діти ще й могли змовитися проти мачухи. Я блукав у трьох соснах, між трьома потенційними на той час убивцями. І тут, як казав Архімед,еврика!Платон стукнув кулаком по столу, вирішив більше не стримувати себе, хлюпнув зі штофа, махом випив, крекнув.Почув я випадково: риплять не тільки мостини підлоги на другому поверсі. Сходи, що ведуть на нього, теж риплять! Таким чином, Саво Петровичу, вбивця міг піднятися з першого поверху! А вийти до сходів краще з того крила, де оселився Нікола Садовський! Мій друзякабаронова довірена особа! З його рук той міг взяти й напевне брав ліки! Управитель дав хазяїну ціанід у пляшечці! Перед тим, проходячи повз мої двері, мимоволі вирішив переконатися: його планам ніхто не загрожує! Вуаля!
Все?глухо спитав Апаш.
Майже. Про вбивцю з першого поверху тоді було лиш припущення. Аж поки Марію хтось не виманив із замку листом. Анонімну погрозу навмисне писали почерком, який неможливо впізнати. Руку управителя барон знав не гірше, ба навіть краще, ніж руки дружини й дітей. Садовський часто навідувався в київську контору. Йому нічого не вартувало змайструвати й відправити першого листа. Кинувши тінь на Маріюхазяйку,Нікі за дорученням барона сам знайшов і привів у дім приватну особу. Не знав, звісно, що то буду я. Та його планам це не завадило. Бо наступний крокдругий лист.Чечель давно не був таким упевненим у своїх словах.Задум той самий. Баронові діти Садовському довіряли. Не знаю ще, з чим підкотився того дня до Василя й Варвари. Нема сумніву в іншому: і він, і вона запросто взяли з його рук отруту. Старший спадкоємецьалкоголік, для нього взагалі не треба шукати приводу. Донькаще та дамочка, її теж не треба вмовляти ковтнути келих шампанського. Одним ударом Садовський вивів із гри не двохтрьох. Думаю, дочекався Марію біля тіла Варвари. Скористався тим, що здивувалася, побачивши там його. Вдарив, вона знепритомніла. Подбав про поліцію. Те, що я опинився на місці,справді випадковість. І ще більша випадковість, Саво Петровичу, що я відкрив для себе рипучі сходи.
Тепер підсумуй усе для Апаша.
Тієї ночі в замку було не троє, а четверо ймовірних убивць. Двох із них нагла смерть забрала в один день. Третячорна вдова з поганою репутацією, яку сам Бог велів звинуватити й судити. Другий анонімний лист ставить усе на свої місця. Марія не мала змоги послати його з поштового відділення на залізничному вокзалі. Штемпель на конверті вказує: його відправили, коли Марія була в замку. А Садовського тоді в замку не було. Він кілька днів у справах у конторі. Живе в готелі, як завжди в таких випадках.
З чотирьох лишився один.
Правильно міркуєш. Нема більше варіантів. До всього Садовський, наскільки я зрозумів начальника поліції, готовий свідчити проти мене на слідстві й у суді. Він знає мою сумну історію. Аби втопити мене, не слід робити занадто різких рухів.
Апаш важко хлопнув себе руками по колінах.
Важко підвівся.
Розправив плечі, потягнувся до хрускоту в суглобах.
Садовського припруть сюди ще до ранку.
Ні.
ЩО?
Головне забув. Ми обоє вже знаємо як. Я довів хто. Лишилося взнати навіщо.
Почнуть різати ременіскаже.
Збреше, Саво Петровичу. Брехатиме, аби припинили терзати. Його треба приперти мотивом, залізним. Тоді й різати не доведеться.Чечель теж підвівся.
Апаш би його вже різав,мовив бандит.Та діло глаголиш, Плато. Як притиснемо?
Платон склав план ще в камері, просто так, аби чимось зайняти голову.
Трудитися доведеться.
Є кому.
І Чечель розважливо повів далі.
Розділ 26Сажотрус існує
е тішив союз із бандитом та вбивцею.
Хай тимчасовий. Хай за інших обставин Платон, не вагаючись, надягнув би на Апаша кайданки, щойно побачивши, навіть не заговоривши. Хай не мав ілюзій щодо його намірів. Хай визнавав: не справедливість рухає Апашемпристрасть, дивна й сліпа, проте зрозуміла, коли мова про таких типів.
Але цене пошук виправдання.
Чечелю не подобався Апаш, дратував Митя Більмо, бісили босяки, готові різати всякого, на кого вкаже отаман. І все одно інших союзників на цей час він не мав і мати не міг. Самим же Чечелем рухало непереборне, шалене бажання відплатити Ніколі Садовському навіть не за вбивство трьох малознайомих і малоприємних осіб. Частково жадав закону й справедливості, хоч встиг переконатися: поліція витирає ноги об це, як собі бажає, та й закон і справедливість не завжди тотожні речі. Марія фон Шлессер багато чим грішна, як сам Платон та кожен, хто з плоті й крові. Проте відповідати за чуже не мусить, такі Чечелеві принципи, чи служить він у поліції, чи ні, чи вільна він людина, чи, як зараз, поза законом, у київських нетрях, серед покидьків.
Усе це переважав намір покарати друзяку Нікі за брехню, якою обплутав.
Чечель не міг пробачити собі наївності, яка дозволила довіритися Садовському, потрапити в його тенета. Управитель крутив, мов циган сонцем, не лише ним, людиною в скрутному становищі. Він тривалий час обводив круг пальця Альфреда фон Шлессера, так само не янгола, проте людину, котра зробила для нього навіть більше, ніж для рідних дітей.
А ще професійні принципи не дозволяли Чечелю пустити на самоплив Марка, єдиного живого спадкоємця. Якщо грішному янголу чхати на все, крім модної нині революції, це зовсім не означає, що слід дозволити Садовському вбити за якийсь час і його. Для всіх, у тому числі самого Марка, найкращим виходом здавався арешт. Є за що, тим більше заступитися й прикрити вже нема кому. У тюрмі Нікола Марка не дістане. Чи дістане хтось іншийПлатона не обходило. Маркотиповий забіяка без царя в голові. Легко може нарватися де завгодно й на кого завгодно.
Та поки він гуляв собі на волі, Чечель усе ж відчував відповідальність за нього, яку не міг сам собі раціонально пояснити.
Тож запропонований Апашеві план складався з трьох основних пунктів.
Першийнайлегший. Кілька спритних архарівців без особливих труднощів знаходять помешкання, ті самі нумери на Подолі, у яких мешкає Марко і які Нікола охрестив гадючником. Їхнє завданняне зводити з молодшого баронета очей, фактично охороняти його і, якщо поруч вирине Садовський, зробити мисливську стійку. В ідеалі було б схопити зловмисника на гарячому. Проте Чечель розумів: зараз, коли хвиля, збурена подвійним убивством, арештом чорної вдови і втечею її спільника, не вляглася, управитель зачаїться й не робитиме різких рухів.
Другийнепростий, та все ж прийнятний. Ані сам Платон, ані Апаш жодним чином не мали змоги отримати бодай коротке побачення з Марією. З газет, які поки не вщухали й регулярно писали про «справу чорної вдови», було відомо: тримають її в Лукянівському арештному домі, слідство ведеться повним ходом, провини душогубка поки не визнає. Так само Апаш не міг відшукати нагоди, аби в тюрмі її знайшла котрась із арештанток-кримінальниць, із якими звязок встановити легше. Утім, цей варіант був ризикованим. Довелося б утаємничувати в справу сторонню маруху, котра може зрадити задля власної вигоди будь-кого в будь-який момент.
Газети згадували досить відомого київського адвоката Новицького, який взявся захищати баронесу фон Шлессер. Ніде не вказувалося, що правника хтось найняв, наприклад Нікола Садовський, бодай задля позірної пристойності. Сам же Новицький натякав: гучна справа за будь-яких обставин стане для нього не зайвою рекламою. Отже, міркував Чечель, можна вийти на нього негласно, дати невеликий список запитань, які він повинен поставити Марії під час чергової зустрічі, котру легко може організувати, отримати відповіді, записати, передати звязковому, дістати винагороду, і в подальшомувідомості, котрі озброять на процесі.
Нарештітретій.
Найважчий.
Хоч би чим керувався Садовський, десь мусять зберігатися бодай якісь документи, що можуть пояснити його мотив. До суду над Марією управитель навряд чи вживатиме заходів, які запланував задля реалізації незрозумілого поки плану. Та щойно баронесу засудять, його руки напевне розвяжуться. Більше того: скелети з чужих шаф почнуть вивалюватися вже під час суду, як не раніше.
Платон намірився випередити наміри Ніколи.
А для цього слід було провернути складну комбінацію. Мета: знайти у великій київській діловий конторі фон Шлессера особу, котра може знати щось про секрети Садовського. За припущенням Чечеля, управитель коли й тримає приватні папери, то не в замку, де кабінет, куди мають доступ хазяї. Було б дивно, аби у власному домі від фон Шлессерів було закрите якесь приміщення. Отже, те, що цікавить Платона, зберігається в Києві. У конторі або іншому, надійнішому місці.
На зясування того пішов тиждень.
Який приніс плоди.
І не лише щодо цього пункту.
Адвокат Новицький скоро впорався.
Чечель міг тільки уявити, скільки цей любитель сенсаційних процесів дістав від Апаша в обмін на звіт. Писав старанно, не пропускаючи жодної деталі. Платона не полишало стійке відчуття: тримає в руках готову промову захисника, яку той у повній тиші оголосить присяжним. Утім, Новицький мав розуміти й, судячи з написаного, розумів: діє в інтересах не тільки Марії фон Шлессер, не тільки розбійників, котрі принесли послання від невідомого, а найпершеу власних. Дали підказкублискуче скористався. Тож, узявшись захищати чорну вдову безкоштовно, заради реклами, мав цілком реальний шанс виграти процес.
Те, про що дізнався з Платонової подачі й виклав на папері, стало чималим шматком шляху до тріумфу.
Відповіді Марії були для досвідченого Чечеля очікуваними. З її слів, отримала листа за підписом баронета й одразу впізнала манеру письма. Та коли приїхала до Києва й постукала в двері Василевих апартаментів, її не запросили зайти. Самі ж двері, як помітила, роздивившись уважно, виявилися ледь прочиненими. Господаря побачила мертвим на підлозі, злякалася й помчала до Варвари. Поліцію не покликала і не лишилася на місці, допоки прийде, бо дуже злякалася за себе. Становище, у якому опинилася після чоловікової смерті, нічого доброго не віщувало.
Удома у падчерки усе відбулося ще швидше. Її двері Марія вже побачила напіввідчиненими, забігла, вздріла тіло, вклякнула. Адвокатові присягалася: ще трохи, і таки послала б по найближчого городового. Але раптом за спиною відчула рух, одразу ж сильно вдарили по голові. Отямилася вже оточена поліцейськими агентами.
Платон не дивувався, що слідчий не вірить жодному її слову.
Старання Новицького давали змогу побачити ширшу картину.
Чечель непрямо, через Апаша, попросив адвоката виконати елементарні дії, які найперше чинив би сам. Приватна розмова з двірником будинку в Липках виявила: незадовго по появі баришні, опис якої підпадав під зовнішність та одяг Марії фон Шлессер, до пана депутата приходив молодий чоловік у пальті з бобровим коміром і крислатому капелюсі, глибоко насунутому на очі.
Раніше двірник його тут не бачив. Обличчя не брався описати навіть за великі гроші чи під страхом смерті. Хоча звернув увагу на задовге волосся, одразу поквапився сказати панові адвокату: схоже на перуку, якесь несправжнє, не пасувало до бобра. Дав двірнику не звичний пятакцілий гривеник. Візит тривав недовго, вийшов чоловік із парадного швидко, навіть не йшовбіг підтюпцем.
А на Подолі двірник бачив молодика не в бобровому пальті, а в статській шинелі й кашкеті, так само насунутому на очі. Ще одна відмінністькруглі окуляри. Нарешті, йшов візитер не до Варвари фон Шлессер, а поверхом вище, до пані Ширяєвої. Назвався посильним із ресторану Бергоньє, чим вволив цікавість дворового цербера. Туди мала доступ тільки богема, і Лизавети Ширяєвої це стосувалося прямо: служила в театрі. Крім того, за спостереженнями двірника, вона приймала в себе коханців з прихильників та перспективних меценатів. Візитер у шинеліі перуці, це теж кинулося в очі!належав до перших.
А головне: до пані фон Шлессер він точно не міг іти.
До неї чоловіки взагалі не ходили. Цікавий двірник знав причину. Як і баришень, котрі навідували Варвару.
Плювався, як написав, не стримавшись, адвокат.
Останні абзаци Чечелю видалися найцікавішими. Молодик у шинелі й кашкеті вийшов із парадного вже після того, як туди зайшли спершу Марія, потім Платон. Не квапився, лишився серед цікавих, що набігли одразу після появи поліції, зібрані докупи сюрчками городових, мов пацюкисопілкою Щуролова.
Новицький не міг знати того, що чітко уявив Чечель, прочитавши це.
Коли його виводили з парадного в кайданках, убивця стояв у натовпі, дивився і тріумфував.
Нарешті адвокат додав уже від себе: того дня до Лизавети Ширяєвої ніхто з ресторану Бергоньє не приходив.
Убивця впорався з Варварою. Дочекався Марію, довів задум до кінця. Наступне Платон міг лиш припустити, проте іншого варіанту не бачив. А саме: Садовськийвін, тільки він ладен міняти пальта й зовнішність!піднявся на останній поверх, зачаївся там і вже по тому вийшов милуватися результатами власної вправності.
Бракує єдиного, найважливішого нью-ансу.
Після чого справу Марії фон Шлессер можна впевнено назвати виграною.
А чорну вдовуостаточно виправданою.
Один із конторських ходить до картярського клубу,пояснив Апаш, наливаючи собі й Платонові.
Їй-богу, змилуйся, Саво Петровичу!Розкрита долоня Чечеля лягла на серце.Так втомився від неї, клятої!
Чого ж дівку прогнав? Апаш тобі наче нічогеньку прислав, чистеньку, аби не нудився. Чи, скажеш, дівки не для тебе?
Не перебирають харчами в моєму становищі. Тим більше тут, у Чорному яру, в гостях. Та не розрадила вона. Ще більше занудила. Язиката дуже, голова заболіла від її байок. Від цього,кивнув на штоф,навіть не так.
Міг би шумнути. Поміняли б. Іншу прислали б, Апашу тебе зараз берегти треба.
Не хочу, правда. Звільни від дівок, від горілки. Добре хоч марафетом не пригостив ніхто.
Треба?стрепенувся ватажок.
Один із контори фон Шлессера ходить до картярського клубу.Платон пригубив, мовби приймаючи покуту, повертаючи розмову в потрібне русло.
Еге. Причому, сучий син, насобачився вчащати туди, де безпечно. Є один такий, у будинку на Паньківській, точно навпроти поліцейської дільниці. Фараони його ж і охороняють. За те у певні дні можуть вигравати, домовлено.
Рахівник у боргах? Програв хазяйське?
Мої босяки нанюхалине захоплювався. Міг зупинитися, вигравши від двох до пяти червінців так само, як спустивши катю. Два дні тому пішла там йому карта в парі з новим знайомим. Дали виграти цілих вісім сотень, підвели шалаву, яка допомогла їх прогуляти. Від язикатих, Плато, часом є зиск. У прямому сенсі кажу. Язиком на весь фронт молотила. Відфранцузила разів зо три, карась розімлів. Поплив.Апашеві сподобалося власна мовна фігура.Хотів показати, яка важлива риба в своїй конторі. На ньому купа рахунків, дівка потім жалілася, мовляв, занудив цифіррю. Акуратно підпливла до розмови про управителя.Ватажок випив, відкусив половину свіжої сушки, захрумкотів.
Не тягни.Чечелю вривався терпець.
Управитель орендує сейф у Селянському,змилостивився Апаш.Хоч усі мільйони винокура лежать у Дворянському. Приватну оренду твій жук Садовський примудряється покривати з хазяйських коштів. Тепло?
Навіть гаряче.Чечель випив.Глянути б, що там у сейфі за секрети.
Якщо ти, фараон, знаєш інший спосіб зробити це, ніж той, про який ми обоє подумали зараз,скажи Апашу.Ватажок зобразив широку вульгарну посмішку циркового блазня.
Грабувати банк ти не будеш!відрізав Платон.
Фу ти, ну ти!Усміх розтягнувся ще сильніше, спотворивши красиве в своїй порочності обличчя бандита.
Я не дозволю!
Фу ти, ну ти!
Я не дам санкцію!
Фу ти, ну ти!Посмішка сповзла, перед Чечелем знову сидів убивця.Навіщо тоді все? Слухай Апаша, дорогенький. Поки твоя довбешка себе виправдовує. Усе, до чого ти дотумкав, працює на користь Марії. Тому якщо у сейфі Селянського банку лежить те, що допоможе пришпилити твого дружка Ніколу й звільнити її, Апаш дістане без твого дозволу.
Платон здався.
На коліна не стану. Так попрошу, Христом Богом. Не вбивай там нікого, Саво Петровичу. Досить тих двох на Дмитрівській.
Кому досить? Апашу? Буває, Апаш говорить до Бога. Він добрий, уже не раз казав: є для Апаша в пеклі окремий казан. Більше, менше...
Без убивств!Чечель грюкнув кулаком по столу.Так для Марії краще! Увагу привернеш! Садовський нашорошить вуха! Вживе заходів! Хіба не розумієш?
Ватажок зсунув брови.
Подякуй доброму Богові, що ніхто не чує, як ти кричиш на Апаша.
Без смертей,тихіше, але далі твердо повторив Платон.
Трошки дурості в тобі лишилося.Апаш хруснув переплетеними пальцями.Невже Апаш сам не знає? Тихо все станеться. Відімкнуть сейф, візьмуть, що там, зроблять, як було. Шуму-гаму не буде. Для того з Одеси сюди вже їде Сажотрус.
З того, як глипнув на нього ватажок, Чечель зрозумів: вираз його лиця раптом зробився ідіотським.
Сажотрус? Той самий? Хіба... Я багато чого знаю про поліцейську службу. Так само багато не знаю, вчитися треба завжди. Але... Хіба Сажотрус існує? Це не казка?
Бери вище, Плато. Легенда. Король ведмежатників. Такої категорії, яку навіть найвищою не назвеш. Усе, що ти про нього чув, усі байки, які травить ваш брат фараон,чиста правда. Чистісінька, як ось...Апаш знову налив обом.Пролізе всюди, де є димохід. Куди завгодно, де топлять пічки. Навіть якщо груба горить, Сажотруса вогонь не зупинить. Як він так робитьнавіть Апаш не відає. Замки для Сажотрусатрьох видів. Одні одразу відмикає, другіза десять хвилин, третіпівгодини треба. За ці додатково доплачують. Та воно того варте.
Чув,кивнув Чечель.І ще чув: Сажотрус ніколи нікого не вбиває.
Він тінь. Ти бачив, аби когось убила тінь? Отож. Хай тебе совість не мучить, дорогенький. Апаш може дівку гукнути. Ту, яка карася конторського обробила.
Усі вони балакають густо. Не треба.
Платон сумно глянув на зелений бік штофа, у якому відбивався вогник гасової лампи.
Зарано вирішив обмежити себе, ох, зарано.
Розділ 27Син учительки музики
Київ, з Чорного яруна Поділ і назад
е чотири нестерпні дні.
Поки Чечель сидів у комірчині майже безвилазно, у свої права вступив квітень. Дощі вщухнули разом, ніби висохли. Повітря нарешті потягнуло справжньою весною навіть тут, у нетрях, змінивши, здавалося, не лише місцевих волоцюг, а й бродячих собакпожвавилися, перестали кидатися на перехожих, частіше шукали, під яким би хвостом понюхати.
Перші квітневі дні вплинули й на вимушене Платонове увязнення. Горілка як спосіб убивання часу обридла остаточно. Вибити клин можна було тільки клиномі Чечель погодився на жіноче товариство. З умовою: треба досвідчену, аби більше мовчала. Тож дві ночі провів у товаристві молодиці років під тридцять, яка справді не обтяжувала собою. Більшу частину часу читала романи в мяких обкладинках, лузгала насіння чи вишивала гладдю. Не здивувалася й навряд чи образилася, що Платон за весь час зацікавився нею хіба двічі. Не навязувала себе, і Чечель навіть заговорював до подруги сам, читаючи вголос деякі газетні сторінки.
Ранком третього дня вона, нічого не пояснивши, зібрала нехитрі пожитки, кивнула на прощання й забралася. За той час Платон не випив ані краплі і трохи розгубився від раптової потреби знову чимось заповнювати порожнечу. Але надвечір, як завжди без попередження, виринув Апаш.
Був на диво стриманим.
Замість звичних теревенів поклав на стіл великий конверт, запечатаний нерівною сургучною плямою.
Зламаною.
Сажотрус більше нічого не взяв,мовив ватажок коротко.Нічого в сейфі більше не було.
Бачу, ти глянув.
Не без того. Апаш тобі скаже, а ти забудь. Сам собі Апаш такого навіть думати не дозволяє. Та віриш: чи не вперше Апаш шкодує, що не фараон, прокурор чи суддя. Тут вирок, Плато. Для пана Садовського вирок. Для Маріїпомилування й мільйонний спадок. Тебе вона не забуде. Зробить, аби той, хто треба, знав: це ти, Платон Чечель, розкопав і приніс у зубах.
Я сейф Дворянського банку зламав, аби це добути?
Читай.
Апаш розвалився на стільці.
Чечель розгорнув конверт, витрусив невеличкий стосик паперів.
Перебрав. Почав читати.
І зрозумів: дива трапляються.
Ще й завірені нотарем з бездоганною репутацією.
Коли Варварі, середульшій доньці Альфреда фон Шлессера, виповнилося чотири роки, баронова дружина, тоді ще жива і в доброму здоровї, придумала для дівчинки уроки музики.
Альфред, якому щойно виповнилося тридцять, активно вчився керувати родинним ділом другого покоління. З дружиною не сперечався, почасти через брак на те часу, почастибо не бачив причини. За старшого, Василя, вже взялися вчителі німецької, французької, математики й природничих наук. Барон отримав домашню освіту й хотів того самого своїм дітям. Вважав, музикасаме те, чим захопиться чотирирічна дівчинка.
Так у замку зявився рояль.
Разом із ниммолода вчителька Олеся Роздольська, зі шляхетної, та вже занепалої родини. Працювала лише в знаних домах, мала перфектні рекомендації. Маленька Варя була від учительки в захваті, баронеса теж була задоволена. Само собою, їй запропонували місце в замку, у тому крилі на першому поверсі, де тепер мешкав Нікола Садовський.
Її син.
Від Альфреда фон Шлессера.
Отак і їдь законним дружинам на води,гмикнув Чечель.
Спадкоємець.Апаш хруснув пальцями.Байстрюк, але спадкоємець. Сам бачиш: за згодою з бароном зробила такі папери, які підтверджують рідну кров.
Вчителька музики згрішила й забралася геть, вигадавши собі недугу.Платон укотре пробіг очима написане.Баронеса сумувала, мала Варя навіть плакала. Та всі погодилися: хворій треба лікуватися, їй не місце поруч із дитиною. Тут не пишеться, чи займалася Варвара Альфредівна музикою далі.
Ти, дорогенький, цього вже ніколи не дізнаєшся.
Ольга Роздольська швидко зійшлася із залізничним інженером Самсоном Садовським. Пара так само швидко повінчалася, і в написаному Ольгою власноруч листі до Альфреда не було сказано, чи помітив хтось заскоре народження хлопчика, якого хрестили Ніколою. Фон Шлессер не знав про це, а його родина тим більше не мала поняття про адюльтер та наслідки. Барон обіцяв Ользі грошову підтримку, на що вона сказала: впорається сама, жити Альфредові не заважатиме, адже не лише він винен у тому, що сталося.
Усі жили, як жили.
Поки не прийшло горе.
Коли Ніколі виповнилося тринадцять, той, кого називали його батьком, потрапив під поїзд. Ользі, якій показали в морзі тіло, ураз відібрало мову. Згодом заговорила, але відтоді сильно тягнула слова, почала спілкуватися записками й листами. Далі більше: хвороба, придумана нею, аби піти з замку, стала реальністю. Хвора вдова з підлітком на руках швидко втрачала кошти для існування.
Тоді переступила через себе й озвалася до Альфреда.
Вони зустрілися потайки, аби раз і назавжди вирішити долю Ніколи. Барон визнав сина, що затвердив нотаріус. Іншим документом фон Шлессер зобовязався дати хлопцеві належну освіту. Фактично справжній батько оплатив йому навчання за вищим розрядом. Істина відкрилася Ніколі в день повноліття. Ользі лишилося недовго, хоч барон сам взявся потай допомагати з лікуванням. Хвороба перемогла гроші, і Ольга Садовська, у дівоцтвіРоздольська, померла десять років тому.
А Ніколу Садовського прийняли в родину.
Він не довіряв своїм дітям, я це знаю. На власні очі бачив, на власні вуха чув.Чечель відсунув від себе стосик.Такий дотепний жарт природи. Рідні... тьху, законні нащадки висушували родове дерево. Занепад дому, так би мовити. Деградація. Незаконний, байстрюк, усе рятував. Але претендувати на спадок не міг.
Апаш погано знається на такій писанині.Ватажок бандитів кивнув на здобич.Ось ти кажеш: усе, що управитель ховав від людських очей, робить його законним претендентом на спадок.
За умови, що інших нема,уточнив Чечель.Тут купа роботи для юристів. Великий шматок на кону, переможець матиме багато. А при вдалому розкладівсе. Думаю, Ніколі набридло жити в кімнаті під великими сходами замку, на який має повне право. Баронеса помирає, татко одружується вдруге. Садовський чує, що плетуть про Марію. Так потроху визріває план. Три трупи, один убивця. Вірнішеодна. Четверо спадкоємців-конкурентів виведено з гри. Це мотив, який ми так довго шукали. Тепер між Садовським і мільйонами тільки Марко.
Апаш потер перенісся.
Баламута треба отруїти чи примочити в інший спосіб. На Марію зараз не повісиш.
А тут молодший брат сам усе придумав за Ніколу,сказав Чечель.Якби інакший спосіб життя, уже лежав би трупом. Чи навпаки, ускладнив би байстрюкові задум. Тільки ж вінреволюція. Ти, Апашу, витягнув мене, вигадавши історію про терористів, у яку легко повірити. Так само легко повірити, що Марка колись застрелить хтось із анархістської зграї. Що вони там не поділятьнікого не хвилюватиме. Попередити цього грішного янголазначить урятувати.
Його?
І Марію,нагадав Платон.Якщо Марко дізнається оцю правду,він постукав пальцем по конверту,навряд чи щось для себе змінить. Але життя своє врятує. І, що важливіше, поламає Садовському плани.
Чому байстрюк досі його не вбив?
Вичікує. Мудро робить, між іншим. Тільки я вже чекати не можу.
Платон підвівся, зняв із цвяха піддівку.
Куди намилився?
Здурів тут з нудьги. Горілка твоя, баби, пики запухлі по дворах. Світу білого не бачу. Цю крапку мушу поставити сам.
Босяки далі нюшать за революцією. Апаш скажеприведуть.
Дозволь мені нарешті самому діяти. Правда, Апашу, засидівся я. Відклич уже босяків від Марка. Так само, певне, знудилися.
Апаш розуміє.Бандит теж підвівся.Хряй, дорогенький. Дій, як відчуваєш. Марію мені витягни,нагадав.Озирайся частіше. Не попадися, втікачу.
Візника не брав, хоч бандитський ватажок від щедрот тицьнув пять рублів.
Перевалило за полудень. Гуляв зовсім весняний, теплий вітерець, а щойно Платон вибрався з нетрів, дихати взагалі стало відчутно легше. Розстебнув піддівку, розправив плечі, рушив упевнено. Так, мовби й не треба озиратися на кожного городового. Вибрався на Глибочицьку, яка вивела на Поділ. Дістався без пригод, хоч попервах усе ж сторожко крутив головою. Але радше через те, що за багато днів у замкненому просторі відвик отак вільно рухатися містом, серед людей.