На нас давно чекають у «Європейському». Номер люкс, за дванадцять рублів. Ви ж розумієте, там живуть дуже важливі персони. І якщо ви затримаєте їхніх гостей...
Отак, у сіряку, вас пустять у хол найкращого київського готелю?Фомічов присвиснув.Мені вже кортить дізнатися, у що таке серйозне ви впряглися, Іване Макаровичу. Козиряєте люксом за дванадцять рублів, даєте зрозуміти: самі теж надважливі персони. Чого тоді боїтеся, тягнете, голову морочите? Хай ваш супутник покаже пачпорт чи просто назве себе.Поліцейський усім корпусом розвернувся до Платона.Про нього промовка, а він вклякнув, язика проковтнув. Хоч би відрекомендувався з пристойності.
Назватися Платоном Чечелем після почутого від Захарченка було самогубством.
Звісно, є серед київських поліцейських ті, хто йому співчуває й за зручної нагоди дозволить зникнути з очей.
Але не той, кого нещодавно перевели з Полтави. Хто діє за інструкціями й не втратить нагоди вислужитися, піднятися на одну, а то й на дві шаблини вище.
Платон знову зачепив погляд старого сищика.
Той непомітно для інших ступив півкроку вбік.
Укотре різко засюрчало десь зовсім поручначе сигнал.
Чечель, уже не думаючи про наслідки, затопив упертому Фомічову кулаком у щелепу.
Той іще падава Платон підніжкою звалив городового.
Обіруч у стрибку штовхнув Захарченка в груди.
Три великі стрибкиі ось уже сидить на передку.
Кінь наче знав, що так станеться: без команди рвонув уперед. З-під кованих коліс у різні боки полетіла ямська грязюка. Платон трохи запізно загорлав, підганяючи Вогника, навіть підвівся, сіпаючи віжками. Бричка мчала вулицею, підскакуючи на горбах та ямах і ризикуючи перекинутися. Кінь з доброго дива заіржав, у відповідь у туманній ночі гучно й дружно засюрчало, звідкілясь збоку гримнули один за одним два револьверні постріли.
Та всі розбігалися, даючи дорогу.
У ролі втікача, який до всього напав на поліцейського агента й штовхнув городового, Платон Чечель ще ніколи не був. Відтак почуте вибору не лишало. Рано чи пізно він мусив перейти межу, опинившись по інший бік закону. Годину тому Платон мав примарний шанс балансувати, втриматися хоча б за рахунок невідомого покровителя, на чию пропозицію змушений пристати. Тепер поруч із Чечелем стало небезпечно. І не всякий, навіть той, хто дозволяє собі люкс у «Європейському», наважиться мати справу зі злочинцем.
Проте Захарченко назвав адресу.
Вилетівши з нетрів, Платон спрямував бричку спершу вздовж берегу Либіді, потіму бік Великої Васильківської, а звідти, повз завмерлий уночі Троїцький базар,на Благовіщенську, через Караваєвську й далі до Бесарабки.
Завернувши з Благовіщенської вулиці, Платон натягнув віжки, зупинив коня й, не надто переймаючись докорами сумління, залишив бричку біля першого-ліпшого будинку. Трюк із втечею дозволив і допоміг відірватися від погоні, яка напевне вже відрядилася. Проте виграний час працював на нього.
Від Бесарабки до Царської площі вдалося дістатися без пригод.
О цій порі, попри вогку погоду, тут тільки починалося звичне для центральної частини міста гуляння. Хрещатик та прилеглі вулиці якихось півтора десятка років тому теж у міжсезоння потопали в болоті, вулиці навіть часом заливали потоки брудної води. Проте для Платона це лишилося хіба в розповідях правдивих киян. Коли він перебрався сюди, Хрещатик замостили мозаїкою, спеціально купленою в Швеції. А великий шматок вулиці біля міського саду зміцнили зовсім новим, асфальтовим методом. Тож волога погода не стала на заваді звичному вечірньому життю Києва, яке поступово перетікало в нічне.
Ті, хто не сидів у рестораціях, прогулювалися парами чи невеличкими компаніями, накриваючись широкими парасолями, розказуючи одне одному щось веселе і зазвичай чекаючи, поки почнеться чергова фільма у «Корсо», «Новому світі» чи «Ілюзії»електричні театри росли Києвом, немов гриби. Ілюзіони впевнено тіснили театри хоча б через ціну вхідного квитканайдорожчий вартував три рублі проти семи на театральну виставу.
Що ближче підходив Платон до Царської площі, то сильніше відчувався холодний подих Дніпра.
Перехожі не звертали на молодика в пальті й картузі уваги. Городових його персона теж не цікавила. Вони пильно стежили, аби підприємливі громадяни не порушували закон і не пропонували купити театральні квитки з рук. А як підступив до «Шато-де-Флер», узагалі розчинився в святковому й бурхливому, попри погану погоду, натовпі вечірніх гуляк.
Уже біля яскраво освітленого готельного фасаду Платон розправив плечі, обсмикнув пальто, заразом обтрусивши налиплу бризками грязючку.
Опустив комір, пальцями навів трошки ладу на голові, використавши їх як гребінець. Критично оглянув чоботитут нічого зараз не вдієш. Зітхнув. Машинально перевірив у кишенях гроші й плаский браунінгєдине своє майно.
І наблизився до парадних дверей готелю «Європа».
Його ще називали «Європейський».
Розділ 3Нікола-воїн
Київ, Царська площа, готель «Європа», люкс
ерший поверх повністю займав хол.
Ступивши всередину, Платон завмер на порозі. Під час поліцейської служби бував тут не раз і не два, тому встиг звикнути до темних тонівспеціально дібрана фарба вкупі з освітленням надавала найкращому київському готелю належної величі. Але саме вона й зупинила Чечеля: забрьохані чоботи не дозволяли йти далі. Десь усередині спрацювало: особі з житейського узбіччя, на яку він перетворився менш ніж за тиждень, у подібних пишних приміщеннях не місце. Навіть із чорного ходу радше пустять пічника, аніж такого сіромаху.
Припущення справдилося негайно.
Швейцар у форменому одязі рішуче заступив шлях. Поки Платон міркував, як скоро той зачне гукати городового, аби той припинив небажане вторгнення, хол навскоси швидко перетинав лакей, насуваючись на незваного візитера, мов бик на дражливу червону ганчірку. Вони наблизилися одночасно, і лакей навіть не завдав собі клопоту щось сказатигидливо тицьнув у Чечеля тонким пальцем, кивнув швейцару, а той, теж мовчки, поклав широку важку долоню візитеру на плече.
Помилився, чоловіче. Вихід там,нарешті процідив лакей через губу.
А ти, Савку, краще гляди. Темно тут у вас, світла мало.
Лакей сахнувся, мовби дістав ляпаса. Швейцар далі стискав плече порушника спокою. Чечель сам скинув її різким рухом, відчувши, як повертається втрачена через останні прикрі новини впевненість. Лакей ступив ближче, примружив очі, тихенько зойкнув.
Платоне Яковичу! В такому вигляді... Я вибачаюсь... Винуватий... Усе добре,це кинув швейцарові, той знизав плечима й повернувся на своє місце.Слухайте, я правда...
Годі квоктати,мовив Чечель.Проведи в люкс. На мене тут чекають.
Лакей хотів щось сказати, та враз почулися крокисходами спускалася гарно вдягнена пара. Солідний літній добродій у справному верблюжому пальті й високому циліндрі допоміг зійти молоденькій, дещо вульгарно, хай і розкішно вбраній дамі. Вона навіщось поправила капелюшок із широкими крисами, прикрила личко густою чорною вуалеткою, недоречно хіхікнула. Зайняті одне одним, вони не зважали ні на що довкола. Швейцар миттю кинувся відчиняти вхідні двері, чоловік пропустив супутницю, на виході, не дивлячись, механічно поклав щось у розкриту швейцарову долоню. Той, глипнувши й оцінивши, зігнувся мало не навпіл.
Тут чутки пішли, Платоне Яковичу,зачастив лакей.Навіть не знаю... Ви ще в такому вигляді...
Може, не знаєш,кивнув Чечель.А може, забув.
Про що, вибачайте?
Як два роки тому тебе закрили в холодну, бо ніхто більше не міг обчистити апартаменти купця першої гільдії Зворикіна,процідив Платон.У тебе в комірчині, Савку, знайшли його шкіряний гаманець. Порожній. Забув, хто тебе витягнув із тюрми?
Аби не ви, Платоне Яковичу...Лакей знову, за звичкою, ковтнув залишок фрази.Я ж вам віддячив. Вірою-правдою.
Бач, згадав, як і чому зробився моїм інформатором тут.Чечель обвів рукою хол.У розшуковій поліції вже не служу, чутки правильні ходять. Обовязкам твоїм, добровільним, нагадаю, настав кінець. А такусе без змін.
Що саме, вибачаюся?
Яце я.
Ступивши два кроки назад, лакей обмацав Платона критичним поглядом.
У такому вигляді...
Щось, окрім одягу й місця служби, у мені помінялося?
Аж ніяк.
То проведи в люкс. Кажу ж, на мене давно чекають. Напевне вже нервують.
Лакей пожував губами, зиркнув на швейцара в кутку.
У нас не один люкс, Платоне Яковичу.
Знаю.Насправді Чечель згадав про це лиш тепер, одразу зрозумівши, чому старий сищик не назвав уголос потрібного номеру.Я підкажу, що робити. Вони всі зайняті?
У нас ніколи нема вільних місць!прозвучало так, ніби готель був власністю самого лакея і відсутність вільних місць була плодом його особистої діяльності.
Чудово. У такому разі скоро й делікатно, як тільки можеш, поцікався, постоялець якого люксу чекає новин від пана Захарченка. Як дізнаєшсяпроведеш мене туди.
Лакей нервово потер руки.
Не маю права й бажання відмовити вам, Платоне Яковичу. Тільки мене теж зрозумійте... Ваші чоботи... Зволите зачекати в моїй комірчині?Він показав на важку портьєру в глибині холу.
Чого ж,легко погодився Чечель.Навіть краще.
Швейцар уже не дивився в їхній бік.
Портьєра закривала вхід до невеличкого приміщення, більшу частину якого займала отоманка з вигадливо вигнутими ніжками. Платон присів, потім, не стримавшись, приліг на неї, тримаючи, проте, ноги внизу. Хоч витер підошви старанно ще біля вхідних дверей, усе одно встиг напаскудити. Але навіть незручна лежача позиція раптом розслабила, Чечеля накрила хвиля втоми, раптом похилило на сонпережите менш ніж годину тому давалося взнаки. Повіки опустилися самі по собі, і скільки часу так спливло, поки почув делікатне кахикання лакея Савки,не зміг би сказати, навіть бажаючи того.
Ну?запитав, не розплющуючи очей.
Так точно, Платоне Яковичу.
Повіки піднялися.
Лакей тупцяв на порозі, з сумом позираючи на брудні сліди від підошов.
Звітуєш, мовби я на службі.
Ну так звичка. Та й узагалі, я ж до вас із усією повагою, як до рідного...
Не всіх рідних поважають.Платон рвучко підвівся.Кажи.
На запитання ваше відгукнувся один пан. Нумер на другому поверсі, вікна виходять на площу.
То гайда.І, вже коли переступив поріг, трохи запізно, та мовив тепле:Дякую, Савку.
Не мені дякуйте.Щось у голосі лакея непомітно змінилося.
Не тобі?
Тонкий палець показав на стелю.
Він є, Платоне Яковичу. Господь Бог. Хто б ще зробив так, аби нині ви на мене наткнулися? Інший би з вами інакше повівся.Лакей ураз перейшов на шепіт.Поліцію б гукнув.
Більше нічого не сказавпідморгнув змовницьки.
Мешканець номеру люкс, який відчинив двері, спершу видався Чечелю несправжнім.
Тобто не живою людиною, а малюнком із модного журналу, який дивним чином ожив, набувши плоті й крові. Платон побачив чоловіка віком під тридцять. Гладенько поголений, дбайливо підстрижені й напомаджені вуса завиті вгору. Тонкі аристократичні риси трошки вульгарно відтіняв здоровий румянець. Спортивний, підтягнутий брюнет зустрів Чечеля у бездоганній візитці, штанях у смужку, білій італійській сорочці з високим, майже до підборіддя, стоячим коміром, оздобленим, згідно з вимогами вечірнього вихідного вбрання, краваткою-метеликом.
Апартаменти зустріли тепломгріло парове опалення.
Де пан Захарченко?
Добрий вечір.
Добрий. Хоч ви не виглядаєте людиною, для якої це справді так. Отже, де пан Захарченко?
Думаю, саме зараз дає якісь пояснення в поліції,сказав Платон.
Якісь? Чому в поліції?
Мене звуть Платон Чечель.
Модний добродій підозріло глянув на простягнуту правицю. Потім, після коротких роздумів, коротко й міцно потиснув її. Скривився, зиркнувши на забризкане пальто й брудні чоботи гостя. Назвався:
Нікола Садовський, до ваших послуг.
Микола?для чогось перепитав Чечель.
Хрестили так,мовив новий знайомий.Проте в офіційних документах значуся Ніколою. Так нарекли батьки. Імя грецьке, у нас не аж так часто трапляється. Тим не менше пишеться, як звучить,Ні-ко-ла. До речі, означає переможець.
Або воїн,підхопив Платон.
Хіба?
Отож.Чечель неквапом почав розстібати пальто.У міфології є Ніка, богиня перемоги. Але й воїтелька. Не знали?
Не думав.
Нікола ступив набік, жестом запрошуючи гостя проходити до столу. Там уже стояв порцеляновий графин з коньяком, невеличка вазочка, повна чорного кавяру,з гірки стирчала маленька срібна ложечка. Поруч на срібній таці лежали скибки свіжого білого хліба, довершувала натюрморт ваза з червоними яблуками та гроном винограду.
Чечель стягнув пальто, трошки повагався, але все ж поклав його на бильце крісла. Намагаючись не думати про стан чобіт, ступив до столу, дочекався, поки господар наповнить чарки, торкнувся краю його посудини, вилив у себе вміст своєї одразу.
Закашлявся.
Мабуть, збоку це виглядало зовсім не естетично. Утім, додало останнього штриха до його зовнішнього вигляду, не відповідного статусу готелю, інтерєру люкса та поставі пана Садовського. Той, своєю чергою, випив половину, наклав чорну гірку на хлібний кусник, прожував, повторив:
Так чому Захарченко в поліції?
Бо я напав на поліцейського, щоб прибути на цю зустріч. А Іван Макарович мене супроводжував і до останнього намагався уникнути інциденту.
Йому щось загрожує?
Що може загрожувати Іванові Захарченку?розвів руками Платон.Хочете знати перебіг його думок? Будь ласка. Усім, кому треба, відомо: один із найкращих київських сищиків після відставки виконує, скажімо так, приватні доручення особливого характеру. Отож особи, котрі йому довіряють, завжди хочуть зберегти інкогніто. І найменше прагнуть розголосу. Взагалі, що менше народу посвячено в їхні делікатні справи, то краще. І то дорожче платять панові Захарченку. Поки я правий?
Абсолютно. Маю для нього саме таке доручення. Він не зрадів, дізнавшись суть. Але пообіцяв рекомендувати того, хто впорається не гірше. То це ви?
Так виглядає. Якщо ви не проти.
А той... інцидент?
Я не завершив.Від коньяку стало ще тепліше, Чечель неквапом розплутав шарф і тільки тепер додумався зняти кашкет.Переживаю не найкращі часи, та мені все одно нині щастить. Стражі порядку, з якими довелося конфліктувати, виявилися з тієї меншості, яка не знає мене в обличчя. Прізвища свого я також не назвав. А досвідчений пан Захарченко навмисне промовчав про номер вашого люксу. Отже,Платон з поважним виглядом заклав руки за спину,поліцейський пристав отримає таку картину. Іван Макарович Захарченко, якого навіть обер-поліцмейстер не ризикне без дуже поважної причини зачепити пальцем, виконував чергове доручення певної впливової персони. За цією справою його випадково заскочили поліцейські під час облави в сумнівному місці. Проте поява відставного сищика в київських нетрях завжди матиме пояснення. Сьогоднішній інцидентлише реакція на небажання пана Захарченка розкривати чужу приватність та, відповідно, свої особисті справи. Повторюся: прозвучи моє прізвищейому було б непереливки. А так з ним погарикаються трохи, потім запропонують чарку-другу, як ось ви мені, та й піде собі.
Садовський знову взявся за графин, ураз вклякнув, поставив акуратно.
Ваше прізвище... Чекайте-чекайте. Ну звісно, Платон Чечель! Свіжа кров київської розшукової поліції! Дивуюся, як після газетних публікацій про вас не пишуть отих дешевих оповідок, як про Ната Пінкертона чи Івана Путіліна!
Коли ми при тому, наш Іван Захарченко нічим не гірший за їхнього Путіліна,не стримався Платон.Він більш гідний кандидат на героя таких книжечок. Тільки ж Макаровичлюдина сувора, з досвідом. Який підказує: ліпше лишатися в тіні. Що менше про тебе чули, то краще для справи. Щодо свіжої кровітак її віднедавна хочуть пустити. Попереджаю, аби не виникло зайвих запитань. Мусите розуміти, кого Захарченко прислав замість себе. Від початку хочу бути чесним. Можете відмовитись.
Я?З Ніколи на коротку мить сповзла поважність.Шановний, якби допомога в делікатній справі була потрібна персонально мені, я був би повним фофаном, коли б відмовився від ваших послуг! А особа, чиї інтереси представляю, тим більше ні на що не зважатиме. Слово честі, Захарченко виправдав усі сподівання: передав справу в надійні руки.
Господар знову заходився наливати.
Змушений повторити: ставати моїм покровителем зараз небезпечно. Моєї крові хоче не київський обер-поліцмейстер. Навіть не київський генерал-губернатор. Я розгнівав Петербург.
Дякую за попередження.Нікола простягнув Платонові повну чарку.Це свідчить тільки про потребу вивезти вас за межі Києва від гріха далі чимшвидше. У моєму розпорядженні авто, рушаємо хоч зараз.
Чечель узяв чарку.
Випити не встигу двері ввічливо постукали.
Хто?голосно запитав Садовський, не здивувавшись, ніби його розмову в найдорожчому готельному номері постійно хтось переривав.
Пробачте,промовив ззовні лакей.Тут до вас пани з поліції.
Погляди Платона й Ніколи швидко схрестилися.
Чечелева рука здригнулася, коньяк з чарки хлюпнув через край, обливши несвіжу манжету.
Не потребую поліції,відповів Садовський.
Прошу відчинити,втрутився грубий голос.
Нікола вказав Платону на двері, що вели в спальню.
Сам, не випускаючи чарки, пішов до вхідних.
Платон поставив свою чарку, кішкою ковзнув у сховок, причинив дверіі раптом згадав: лишив на видноті пальто, шарф, кашкет, іще й наслідив на килимах. Впевненість у собі знову випарувалась. Укотре за вечір відчув себе загнаним звірятком, до всьогозовсім безпомічним, беззубим. Браунінг не при ньому, та все одно навряд застосував би зброю до поліції...
Потилиця стукнулася об тверді двері.
Дозвольте зайти?почулося з кімнати.
Ваш візит саме зараз мені заважає,відрізав Нікола.Хіба якщо ви прийшли обшукувати. Коли такчекаю пояснень.
Помилуйте, Ніколо Самсоновичу!Отже, незвані гості знали, з ким мають справу й до кого вдерлися, хоча сам Платонще ні.Господь із вами, який, до біса, обшук!
Не згадуйте нечистого всує.
Пробачення просимо.Поліцейський чин із усієї сили намагався триматися в рамках.Досить буде, якщо ви нам скажете.
Що саме?
Гм... Тут така історія...
Я не сам. Я дуже зайнятий. Прошу без передмов.
А вінкниш тертий, Чечель уже оцінив. Шанси врятуватися ставали дедалі більшими. Постоялець не пускав поліцію в свій люкс без вагомого приводу.
Ось вона, сила номера за дванадцять рублів!
Підозріла особа, яку ми шукаємо, мала намір зустрітися з кимось тут, у «Європейському». За нашими відомостями, зустріч повинна відбутися в номері люкс.
У моєму номері нема підозрілих осіб.Пауза.Окрім мене, пане приставе.
Ох, ці ваші жарти.
До всього, мій номерне єдиний люкс у цьому готелі.
Звісно. Ми взяли на себе клопіт перевірити всі.
До всіх пожильців отак вдираєтеся?
Ми не вдиралися до вас, Ніколо Самсоновичу!
Але порушили мою приватність. І вже зіпсували мій вечір. Маю честь.Запала нетривала тиша.Чекайте, один момент. Як вас там...Відповіді Платон не почув.Не знаюся на поліцейських практиках, не люблю отих безглуздих читанок про сищиків. Тільки скажіть: невже той, кого ви шукаєте, такий дурний, аби поліція почула від нього правду?Знову пауза.Подумайте, панове. Готель «Європейський»хибний слід, не інакше. Ви своїми вторгненнями нажили ворогів. Від власника готелю я вимагатиму шампанське в номер. Як компенсацію. Так, не жартую. На все добре.
Звук дверей, що зачинялися.
Виходьте, вони вже не прийдуть.
Платон витер змокріле чоло.
Повернувся до кімнати. Застав Садовського за повторним наповненням чарок.
Маю причини не любити поліцію,пояснив Нікола.Та навіть якби ставився до неї інакше... Є важливіші справи. Йдеться про життя людини. Прошу, за нашу маленьку перемогу.
Цілком відповідаєте своєму грецькому імені.Чечель узяв простягнуту чарку.
Ми з вами в чомусь схожі.Садовський посміхнувся.Ви так само маєте грецьке імя. Буквально воно означає широкі плечі.
Знаю. Цікавився.
У ширшому сенсітой, хто не боїться йти проти течії.
Невже? Якось не думав.
А я, Платоне Яковичу, щойно мав нагоду переконатися в цьому. Будьмо, і прошу дужебрудершафт.
Чоловіки переплели руки, випили, почоломкалися.
Нікола вкотре щедро пригостився кавяром. Чечель обмежився кількома виноградинами. Коньяк розслабляв що далі, то більше.
Гадаю, ми порозуміємося.
Переконаний у цьому. Та доведеться почекати кілька годин.
Почекати?
Я витурив поліцію. Виглядатиме дивно, якщо по тому заберуся з готелю сам.
На місці пристава я б назвав таку поведінку підозрілою,кивнув Платон.
Засим поговорімо тут. Усе одно деталі вам повідає пан Шлессер.
Чечель закашлявся з несподіванки.
Альфред фон Шлессер? Барон? Власник винокурень? Мільйонер?
Той самий,підтвердив Нікола.Я керую його справами, давно служу. Але не слуга, він так не ставиться до мене. Радшеулюблений учень. Багато чим завдячую баронові. Мене вважають членом родиниусі, крім його рідних дітей. Та мова не про мене. Панові Шлессеру пророкують смерть.Він перевів подих.Від руки дружини Марії.
Розділ 4Ласкаво просимо
Київська губернія, Бородянська волость,
маєток Альфреда фон Шлессера
Києві діяла заборона лишати автомобілі біля будівель.
Для того були спеціальні гаражі, їх зводили у дворах, та всякий щасливий власник саморушного екіпажа міг їх орендувати. Проте гостям «Європейського» гаражі на задньому дворі надавалися безкоштовно. Звісно ж, пожильці люксів найперші мали такий привілей.
Побачивши новенький «даймлер» гірчичного кольору з піднятим чорним верхом, Платон ледь стримався, аби не попроситися за кермо. Та одразу засоромився власного хлопяцтва, сів поруч із Ніколою.
Виїхали в ніч і дорогою не балакали.
Усе одно старий фон Шлессер, як попередив новий товариш, скаже більше й докладніше. Воду в ступі товкти не хотілося, та й шофер сам не бажав, аби говорили під руку.
До Брест-Литовського шляху «даймлер» підскакував на бруківці. Дорога була так само не пристосована під потреби нового популярного транспорту. Але щойно вона скінчиласямашина застрибала баским конем. Фари світили не аж так яскраво й далеко, дощик за Києвом навіть посилився. Від Садовського, який до всього трохи випив, була потрібна максимальна увага, аби втримати авто й не перекинути разом із пасажирами. Через те мотор працював на половину потужності.
Півсотні верст долали понад годину.
Минулого літа Товариство автомобілістів проводило перші, аматорські перегони, готуючись до великих. Власник «мерседеса» захворів і довірив Платонові участь замість себе. Чечель мав членський квиток клубу, та не мав власного авто. Це проти правил, але для нього зробили виняток: почасти через місце служби, почасти завдяки набутій за три роки репутації чесного поліцейського. Відстань, якою вони рухалися зараз, під час перегонів Платон здолав майже вдвічі швидше. Мало не перекинув на горбах чужу автівку, зате прийшов другим. І наполягав, коли підпив на святкуванні: аби не боявся пошкодити чужий транспортвиклався б на повну силу й переміг, утер би всім носа.
Нарешті «даймлер» вирулив на вибиту дорогу, яка пронизала зустрічне село, занурене в міцний сон. Напевне селяни вже звикли до шуму автівок та інших ознак прогресу, який підтримували в маєтку тутешнього господаря. Залишивши сільські хати позаду, Нікола наддав газу, і Платон зрозумів причину такої впевненості: під колесами зашурхотіла добре асфальтована дорога. Відрізок виявився невеликим, обабіч височіли тополі, а попереду, крізь дощову завісу, уже проглядався й сам маєток.
Чув про нього Чечель чимало. Не раз писали в газетах. Побачив уперше. До пуття роздивитися не міг. Та головне, чим захоплювалися газетярі, розгледів. Кидалося в очі навіть о темній порі.
За високою ґратчастою брамою височіли готичні шпилі середньовічного палацу.
Круглі зубчасті вежі, схожі на шахові фігурки-тури.
Замок барона з численних лицарських романів, читаних Платоном-гімназистом.
Садовський не заглушив моторна нього чекали. Від парадного входу двором квапився, ховаючись під парасолькою, служка. Додибав до брами, склав парасолю, притулив до огорожі. Скоро впорався з замком, послужливо розчахнув одна за одною стулки, зустрів «даймлер» уклоном.
Тебе проведуть. Я поставлю машину. Нічому не дивуйся,мовив Нікола.
Після пережитого ввечері Чечель не думав, що його можна здивувати чи збентежити, принаймні сьогодні. Тож вибрався під дощ. Не чекав прислугу з парасолькою, рушив двором навпростець до парадного.
І враз укляк.
З-за рогу, просто з-за круглої вежі долинуло хиже гарчання. Наступної миті назустріч вилетіла чорна гнучка постать, стрімко наближалася, набула рис величезного, з теля зростом, дога. Пес поки не гавкавнавіщо. Уже сам його вигляд лякав, обеззброював, паралізував, не давав змоги тікати, позбавляв надії на порятунок. «Привезли, аби згодувати псові»,майнуло в Платоновій голові. Забув про браунінг, та коли дог наблизився на критичну відстаньзгадав, майнув рукою в кишеню.
Пес гучно загарчав.
Стрибнув.
Платон дивом ухилився, скочивши вбік,спрацювали інстинкти, помножені на навички, здобуті під час тривалих спортивних тренувань. Дог уже розвертався, тепер нападу було не уникнути, і Чечель зібрався дорого продати життя.
Карло, цить!
Собака, на диво, послухався, спершу завмер, потім сів на задні лапи, перетворившись із вбивці на друга всіх людей. Нікола вже наспів, схопив дога за нашийник, з силою нагнув голову, поторсав:
Тихо, тихо! Геть на місце! Геть, я сказав! Дістанеш у мене, гляди!
Лиховісний пес заскавчав, мовби просячи пробачення. Садовський пустив його, і собака, не озираючись, подибав туди, звідки вибіг. Платон перевів подих, голосно видихнув.
Що це було? Попереджати треба!
Вибач, забув.Нікола винувато розвів руками.Карло на чужих кидається, на прислугу трохи гарчить, але терпить. Зате своїх розрізняє за запахом. Узагалі він мирний.
Ага. Бачу.
Зате надійна охорона. Тутешні селяни про нього страшні казки складають, дітей ним лякають. Мовляв, не станете слухнянимивіддамо панському собаці. Я попереджав: хазяїн не надто щедрий, особливо зараз. Легше нацькувати на чужих таке чудовисько, ніж тримати за власні гроші охоронців, яким не довіряєш.
Фон Шлессер хоч комусь довіряє?
Кажу ж, не дивуйся,нагадав Нікола.Людей, яким старий вірить, справді небагато. Його рідні діти до таких не належать... на жаль. Ну, сам побачиш і почуєш, для того тебе сюди привезли. Ходи, старий не спить, бач.
Нікола кивнув на другий поверх. Одне із запнутих вікон тьмяно світилося.
Будинок уже завтра покажу. Не знаю, яка тобі з того користь, але буде цікавотак точно. Гайда. Ласкаво просимо.
З великого передпокою ліворуч нагору вели кручені сходи.
Маєток спав, занурений у нічну тишу. Служка, лисий, мов коліно, дядько років під пятдесят у білій сорочці, гаптованій жилетці та кумедних як для його віку штанцях до колін, старанно зачинив за прибулими вхідні двері. Платон із цікавістю закрутив головою, намагаючись одразу розібратися, що тут до чого. Нікола відчув його намір, легенько хлопнув по плечу.
Та потім, потім освоїшся. Архітектори Харитонов і син пишаються творінням рук своїх. Я доповім.І повернувся до служки.Нечипоре, пан Чечельнаш гість. Проведи його в Маркову кімнату, покажи гардероб. Хай вибере собі, що вдягнути.Знову глянув на Платона.Ви з молодшим Шлессером майже одного віку. Марко на рік менший, тут давно не живе. Старий барон терпіти не може, як хтось неохайний. До нього в такому вигляді тобі зась. І взагалі, перевдягнутися в свіже треба. У тебе ж речі всі на тобі.
Та отож,погодився Чечель.Тільки що барон скаже?
Нічого не скаже,відмахнувся Садовський.Сам скоро про все знатимеш і все зрозумієш. Тому бери, користуйся, поки дають. І ні про що більше не думай. Буде чим сушити голову.
На цьому Нікола мовби втратив до гостя інтерес, поквапився нагору, кроки стихли. Служка Нечипір делікатно кахикнув, укотре вклонився, показав рукою на сходи: