Зволите, пане Чечель. Туди пройдіть, прошу вас.
Платон рушив, куди показали. Вигнуті сходи, хоч із грубого дерева, рипіли під ногами. Але рипіння Чечеля не дратувало. Навпаки, саме так він уявляв собі звуки, що насичують готичний маєток, а таким зробив його господар-німець. Він піднявся на другий поверх, зупинився посеред широкого коридору. По обидва боки побачив кілька зачинених високих важких дверей. Тут уже все спало. Служка дріботів позаду, Платон пропустив його. Той ступив до перших дверей ліворуч від сходів, на ходу вивудив із кишені штанів вязку ключів, безпомильно знайшов потрібний, вставив у замкову шпарину, тричі повернув.
Чечель зайшов сам.
Служка ступив за спину, легко знайшов вимикач, повернув.
Під стелею засвітилася електрична лампочка.
Платон опинився у доволі просторій, проте досить скромно як для оселі мільйонера обставленій кімнаті. З меблівнешироке, дбайливо застелене ліжко, на якому давно не спали, круглий столик на трьох ногах, біля ньогодва стільці з вигнутими спинками, глибоке крісло в протилежному кутку. Чи не половину простору займала шафа з червоного дерева. Пропонований одяг міг бути тільки тут. Чечель справді побачив ряд старанно напрасованих, накрохмалених та складених сорочок, шовкових, лляних і бавовняних. Щештани, кілька пар, однотонних та в тонку смужку, відповідно до модних віянь, добротні піджаки. Окремо два фраки, чорний і білий, три пальта й шкіряна, навряд чи бодай раз вдягана шкіряна шоферська куртка. Збоку на поличці примостилися на вибір шийні хустки різних кольорів, краватки й метелики, усі чорні.
Чечель провів рукою по стосах сорочок, уважніше обмацав інший одяг.
Мешканець кімнати, той, для кого гардероб призначений, не користувався ним. Або тривалий час, або, що ймовірніше, ніколи.
Стоячи в чужій кімнаті серед дорогих речей та придивляючись для себе вбрання, Платон не міг позбутися відчуття приниженості. Навряд чи господар маєтку збирався принизити його, тим більше Нікола, який мав тут певну владу, що дозволяла розпоряджатися майном хазяйського сина. Навпаки, він без задньої лихої думки виділив гостеві блага з панського плеча, й у очах мешканців жест був природним та в межах пристойності. Жоден із них не думав і надалі навряд перейматиметься, як сприйме це обдарований. Уже вирішено: Чечель працюватиме на фон Шлессера й виконає доручення, суть якого не до кінця зрозумів з пояснень Садовського. Отже, матиме на час виконання роботи статус вищий, ніж служка Нечипір та інша прислуга,але все одно нижчий, ніж якби був поліцейським, який виконує службовий обовязок.
Через обставини непереборної сили Платон опинився в золотій клітці. Ніби вільна людинаі водночас у добровільному полоні, звільнення з якого означає позбавлення захисту, статус поза законом, неминуче увязнення й арештантську роту.
Зрештою, вирішив Чечель, його кумир Іван Захарченко не гребував перевдяганнями й маскарадом. До практики перевтілень Платон лиш збирався вдатися по службі. Тепер про поліцію можна забути, але міняти одяг і вдавати з себе когось задля досягнення результатучом би й ні. Саме час, тим більше коли мимоволі змушений переховуватися ще й від присланих із Петербурга гончаків.
Платон рішуче роздягнувся до білизни. Кальсони й спідню сорочку в останній момент залишив на собі. Краще хай їх поперуть. Вбирати чуже спіднє, хай навіть давно не ношене,цю межу він ще не готовий був переступити.
Двадцять хвилин.
У великому дзеркалі Платон бачив денді в лакованих туфлях, трохи мішкуватому піджаку, штанях такого самого фасону, як на Ніколі, і легковажній картатій жилетці. Шию обвивала хустка стриманих тонів. Ще більш легковажним Чечеля робили вухапредмет підліткових кепкувань, через які, власне, він і затявся стати найкращим на весь світ поліцейським.
У двері постукали.
Прошу.Платон кинув на себе останній критичний погляд, поправив хустку.
На порозі виник Нікола.
О, зовсім інша справа,оцінив.Навіть людина зовсім інша. Ходи, хазяїну не терпиться.
Розділ 5Банкрут пє краплі
а голові Альфред фон Шлессер мав старомодний нічний ковпак. Білий, з довгою китицею, яка кумедно звисала набік.
Сам господар сидів на великому ліжку, підпертий під спину кількома подушками. Край пухової ковдри сягав грудей, відкриваючи старого барона тільки до половини. Платон мав змогу побачити важкий гаптований халат, у який хазяїн загорнувся і в якому, хтозна, міг навіть спати. У будинку відчувалася прохолода, хоч Чечель помітив каміни й припустив наявність власного парового опалення.
У подібних маєтках напевне все є.
Барон мав вигляд змарнілий та втомлений. Але перше враження ставив під сумнів гострий погляд з-під краю ковпака, насунутого до чорних густих брів. На ліжку сидів породистий аристократ з поважним родоводом, і вже саме це зобовязувало його триматися гордо, навіть зверхньо, і вимагати до себе особливого ставлення.
Господар маєтку належав до тих людей, чия присутність мимоволі бентежить і змушує шануватися, стежачи за язиком.
Хотів би я, аби мій син так одягався.Голос барона був хрипким, мовби застудженим.Не буде пуття з моїх дітей, ось у чому річ.
Краще промовчу,відповів Платон стримано.Не знаю, чи мушу взагалі щось на таке казати.
Не мусите,легко погодився фон Шлессер.Але мусите. Ви, пане Чечель, тут насамперед через моє родинне горе. Нікому спадок передати. Троє дітейі жодному не вірю. Всі хочуть позбавитися моєї Марії. Її люблю, і ще ось його,кивок у бік Ніколи.Відпочинь, свою справу зробив. Нащо тобі знову слухати, ти все сам знаєш. Залиш нас, Нікі, залиш.
Садовський чемно схилив голову, вийшов. Барон жестом запросив гостя сісти навпроти, пововтузився, вмощуючись зручніше.
Як бажаєте, можете пригоститися. Там, на столику. Лийте, що до душі.
Трохи згодом. Спершу вас послухаю.
На тверезу голову розмова не піде. Але хай, може, ви й праві. Нікі сказав, вас рекомендував Захарченко.
Саме так.
Ось третя особа, варта моєї довіри. Маю надію, це дасть змогу довіряти й вам, пане Чечель.
Ви не будете розчаровані, ваша світлосте.
Мене так називають,зауважив старий барон.Язик ламається, коли намагаються вимовити «Альфреде Вільгельмовичу».Кутик його рота скривився.Ми все одно перейдемо ближче до моїх справ, та розкажіть трохи про себе. Крім того, що ви служили в розшуковій поліції, нічого про вас не знаю. Нікі тут обмовивсягазети писали, ви ніби київська знаменитість. Я газет не читаю, якщо там не пишуть нічого про фінансові справи. Чим ви заслужили славу, пане Чечель?
Добре робив свою роботу.
Тобто інші сищики робили її недобре?
Платон відповів не одразу.
Я провінціал, ваша світлосте. З невеликого містечка Ніжина.
Батьки дали вам грецьке імя. Чомусь тяжію до них. Хоч дітей назвав, як покійна дружина захотіла. Вона, Олександра, найменшою була в родині. Троє старших рано померли, тож вона нашим дітям дала їхні імена.
Моя матінка на третину грекиня.Платон не знав, для чого повів про це.У нас у містечку грецька колонія велика. Ніколи не замислювався, чому саме так хрестили.
Батьки живі?
Вчаділи. Уві сні, у власному будинку. Я тоді вже вчився.
Тому й поїхали, ніщо не тримало?
Не знаю, як пояснити... Дух тримав. Ніжинколись полкове козацьке місто, вольності досі десь незримо в повітрі. Тільки мені там тісно, саме через те, якнайбільше волі хочеться.
Еге, ось вона, заразаволя. Ви, отже, з бунтарів,пробурчав барон.Як мій молодший, Марко.
Не маю честі знати вашого сина.
Матимете нагоду познайомитися.
І хтозна, що вважати бунтарством. Часом так визначають бажання бути собою.
Хіба можна бути кимось іншим?
То, як кажуть, філософічне. Хлопчакам на вулиці дуже не подобалися мої вуха.Чечель торкнуся правого.У гімназії дражнили. Міг терпіти, бо природа справді нагородила дещо кумедними вухами. Можна завести довге волосся, аби прикривало їх. Тільки ж народ знає, що саме я ховаю. Тому я навчився бити першим.
А це не у вашій природі.
Довелося ламати себе. Виявляється, моя справжня природа просто ховалася.
Раніш не огризалися.
Саме так. Почавкпинити перестали, хай кілька разів налітали зграєю й робили «темну». Скоро стали поважати. Друзів не завів, забагато носів розквасив, поки захищав своє право мати кумедні вуха. Тому ношу волосся, яке їх закриває.
Нічого не розумію.
Бо я ще нічого не сказав. Самих кулаків не досить. Бійками до університету не потрапиш. Так я почав учитися, забувши про все на світі. І ніхто вже не зважає на мої вуха, ваша світлосте. З Києва після навчання нікуди не збирався. Вступив до кримінальної поліції, саме розширювався розшуковий відділ. Попервах робив найчорнішу, найневдячнішу роботу. А коли інші відпочивалиопановував спорт, навчився кермувати автом, недоїдав, але вивчав приватно німецьку. Не дивуйтеся, саме через дивну форму вух колись припекло стати найкращим. Став.
Вам не позичати скромності. Мені подобається.
За інших обставин волію не говорити про таке. Кажу ж, заробив репутацію не такими-от байками. Справами, ваше світлосте.
Ну, коли так, до справ і перейдемо. Поправте мені подушку, будьте так ласкаві. Сповзає.
Чечель виконав прохання. Наблизившись до барона впритул, відчув запах старості та хвороб.
Спершу маю дещо розтлумачити,почав фон Шлессер.Живу, як бачите і ще побачите, доволі закрито. Так було не завжди, колись життя було насиченішим, зовсім недавно, трохи більше двох років. Відвідував світські прийоми, хоч не завжди хотів, але ж статус вимагає.Він обвів рукою кімнату, маючи на увазі весь пишний маєток.На одному з них познайомився з Марією, вона перед тим вдруге овдовіла. Мої діти ненавидять мачуху.
Чечель делікатно кахикнув.
Ваш управитель, пан Садовський, дещо розповів у загальних рисах. Коли ми вже впритул підходимо до того, задля чого я тут, дозвольте час від часу переривати вас. Аби не втратити думку.
Заради Бога!
Я, можливо, ставитиму не надто пристойні запитання.
Історія, у яку вас затягнули, сама по собі не надто пристойна. Валяйте.
Гаразд. Ваша нова дружина набагато молодша за вас?
На двадцять пять років,проскрипів фон Шлессер.Та діти ненавидять її не через вік. Марія краща за кожного з них, та й за всіх трьох разом. Кажу вам, чужій людині, усе це, аби бачили перед собою відкриті карти.
Дякую за довіру.
Спробуйте не виправдати,зауважив барон.Гаразд. Ви зрозумілидо дружини в мене довіри більше, ніж до дітей. Я банкрут, пане Чечель. Цілковитий. Як усякий батько, чиї діти не відповідають його прагненням та надіям. Не покладуся на жодного з них, і це сумно. Але,він застережливо підніс пальця,мої висновки зовсім не означають, що я погано ставлюся до них чи люблю менше, ніж дружину. Мені їх радше шкода. Почнемо зі старшого, Василя. Встиг розлучитися з двома дружинами, кожна через вправних адвокатів обідрала його до нитки. Кажучи його, маю на увазі себе, адже рахунки сплачував я. На жаль, Василь фон Шлессер не пішов стежкою батька. Родинне діло, засноване тут, у Київській губернії, ще моїм дідом, його цікавить лише як джерело дармових грошей. Один раз спробував себе як ділова людина. Вклав усе, що мав, у акції газової компанії Струве. Ще й не порадився зі мною. Але ризикнув, коли навіть бродячі собаки в Афанасіївському яру знали: діло Струве пахне не газом, а гасом.Барона потішив власний каламбур, певно, що вигаданий значно давніше.Та й сам Струве тоді вже доживав своє.
Здається, Василь фон Шлессерчлен Київської міської Думи,вставив Чечель.Чи я помиляюсь?
Я частіше називаю його Базилем, на німецький копил. Не ображається. А про депутатство... Ким же ще бути синові фон Шлессера?розвів руками барон.Від нього там така сама користь, як від більшості думських. Представництво, не більше. Живе на Липках, займає другий поверх доходного будинку. В свої сорок років має від мене ренту й більше нічого від життя не хоче.
Непогано влаштувався.
А ваша оцінка, молодий чоловіче, мене цікавить найменше!Хазяїн враз різко підніс голос.Дозволите собі подібне ще разпошкодуєте! Хай мій нічний ковпак не вводить вас в оману!
Вибачте.Платонові щоки запашіли.Я справді...
Досить розуміти, що ви мене почули.
Я дозволив собі зайве.
Фон Шлессер втішено кивнув, даючи зрозуміти: вибачення прийнято.
Доньку звати Варвара. Вона середульша дитина, на пять років молодша за Василя. З нею ще сумніше, хоч проти ньогозначно простіше. Теж розлучалася двічі, як брат. Різниця в тому, що дітей не має й мати не прагне. Якщо Василь хоч вдає, що при ділі, маю на увазі депутатство, Варвара вештається Європою. Жоден із колишніх чоловіків чомусь не заплатив при розривах. Тобто вона сама чомусь не вигризла з них ані шеляга. Зрозуміло, їй так само призначена рента. Єдиневже рік, як я поставив їй умову: має гроші, поки не виїздить за кордон. Бо звідти приходять такі рахунки за гардероби, що краще не згадувати.Барон похитав головою.Пане Чечель, будьте знову такий добрий, на столику краплі. Дуже прошу.
Платон підхопився, знайшов на столику пузатий скляний флакончик, накапав у склянку, скільки сказали, простягнув хазяїну. Той випив, скривився, поставив посудину біля себе.
Серце стискає, коли про це згадую.Від грізного володаря мільйонів та замку в лицарському стилі нічого не лишилося, на ліжку лежав хворий і дуже самотній літній чоловік.Клав усе на олтар родинної справи, Платоне Яковичу. Ми, німці, підходимо до того інакше, ніж тут звикли. Ще й нове століття, усе стрімко йде вперед і так само стрімко руйнується. Нащо мені все, що маю, як нема кому заповісти? Кажу про рідну кров, самі ж розумієте.Барон відкинувся на подушки, далі говорив, дивлячись на стелю.Марко, найменший. З Варварою десять років різниці. Найбільша надія, бо пішов учитися сам. І найбільше розчаруваннязнаєте, напевне, що нині в головах у молодих. Університет кинув. Єдиний з трьох, кому треба найменше. Проте, де живе,не знаю. Контакт із ним тримає більше Нікі. Сюди Марко майже не навідується. І завтра його теж не буде, хоч я хотів би його бачити тут.
Щось має статися?
Мені виповнюється шістдесят,пояснив барон.Уже не влаштовую пишних вечорів, здоровя, самі бачите. У нас має бути святковий обід у тісному родинному колі. З появою Марії ці зібрання стали нестерпними. Причини я пояснив. Присутні не можуть спокійно сидіти за одним столом. Тим не менше є привід зібрати всіх для важливого оголошення. Я зроблю його за обідом. Ви будете присутні. Підозрюю, це нікому не сподобається. Мені так само, скажу відверто. Проте не бачу іншого виходу, окрім як залучити досвідченого сищика, який не служить у поліції та є приватною незалежною особою. На столику, там, де брали краплі, лист.
Платон знову підвівся, взяв довгастий поштовий конверт. В останній момент стримався, інстинкт змусив хапати не всією рукою, а брати обережно, двома пучками за верхній кут. Акуратно розкрив, витрусив на ковдру вкладений у конверт аркуш. Беручи послання, діяв так само делікатно. Прочитав уголос:
Ви помрете від руки вашої чорної вдови женіть її геть
Фон Шлессер мовчки сопів. Чечель зиркнув на нього, реакції не дочекався, знову перемкнувся на анонімний лист. Прочитав, тепер уже беззвучно ворушачи губами. Згорнув аркуш, далі тримаючи за краї. Старанно вклав назад у конверт.
Пан Садовський попередив: вам погрожують смертю від руки молодої дружини. Чому чорна вдова?
Так у народі називають дружин, чиї чоловіки довго не живуть після шлюбу. Таку репутацію має й Марія.
Ви знали про це до одруження?
Я не надавав значення чуткам,відрізав барон.Так, вона мала два шлюби, зі старшими заможними чоловіками. Перший, власник цукрового заводу з Полтави, помер трохи більше ніж за рік після весілля, своєю смертю в лікарні. Марія була з ним до кінця, останні тижні спала на отоманці в окремій палаті. Серцевий напад підтвердив професор, запрошений для лікування з Берліна.
Вдова отримала спадок.Платон не питав, констатував очевидне.
Половину якого віддала на благодійність згідно із заповітом!Барон наставив на Чечеля вказівний палець.Частину поділила між родиною старшої доньки чоловіка. Ще менша сестра була, тій теж щось перепало. Проте їм виявилося замало. Це вони пустили нічим не підтверджені чутки про нібито причетність Марії до смерті хворого чоловіка. Надалі її доля склалася сумно: не змогла керувати ділом, на таке треба досвід, ще й від неї після прикрих чуток багато хто відвернувся. Довелося продавати все. Від спадку майже нічого не лишилося.
І вона одружилася вдруге,підхопив Платон.Підозрюю, так само із заможною людиною.
Із чернігівським поміщиком. Та хіба це заборонено?гримнув барон.Що, багатим удівцям не можна шлюбитися? Тим більше з молодими вдовами?
Усе можна. Як помер її другий чоловік? Серце?
Убили грабіжники. Уночі проникли в будинок, Марія дивом лишилася живою. Чоловіка зарізали, бо опирався. Ні, не бивсявідмовився дати ключ від сейфу.
Звичайно, трагедія викладена тільки у версії Марії.
Поліцейське слідство не підтвердило жодної іншої!Фон Шлессер укотре підніс голос.Син покійного вимагав ретельного дізнання. Незадовго до загибелі поміщик склав заповіт, де відписав дружині грубі гроші. Майно залишив нащадкові, таж людям завжди мало. Марія забралася геть від гріха, аби очі не мозолити. За нею пішла чутка: найняла бандитів, потім підкупила поліцію.
Чесно кажучи, ваша світлосте, припущення не надто фантастичні. За мою практику...
Мене мало цікавить ваша практика!знову каркнув господар.У часи, коли я мав честь познайомитися з паном Захарченком, ми, багаті люди, платили поліції за роботу! Додатково до казенного жалування, інакше б їм додавали злочинці! Я ніколи не тішив себе ілюзією стосовно чесності поліцейських чинів! На це й розраховували, поширюючи брехню про Марію!
Барон хотів продовжити, та враз мовби захлинувся власними словами. Закашлявся, стиснув груди з лівого боку, відкинувся на подушки, тяжко дихаючи. Платон не чекав проханняскочив до столика, схопив пузатий флакон. Фон Шлессер, не припиняючи кашляти, зупинив його жестом.
Чекайте... Не треба так часто... То ж ліки, не чай чи вода. Зараз минеться.
Чечель поставив флакон на місце. Тим часом баронове дихання вирівнялося.
Вам напевне цікаво, чи склав заповіт я. Відповідаю: ні. Але підозрюю: попередження щодо намірів Марії має на меті налаштувати мене проти дружинивраховуючи сумну історію двох її попередніх шлюбів. Теперте, заради чого ви тут.Голос знову звучав упевнено, владно.Ніхто, крім рідних дітей, не переймається моїми стосунками з молодою дружиною. Отже, лист, який ви прочитали, міг написати хтось із них. Завтра я зроблю заяву, на яку вони зреагують. Ви зі своїм досвідом повинні вирахувати автора листа і довести це. Далі я вживу заходів, аби таке не повторювалося.
Платон нарешті зрозумів, чому Захарченко не хотів влазити в це.
Досвід старого сищика підказував, яких історій слід уникати. На службі від подібного ще можна відкараскатись. Приватна особа, погодившись, опинялася серед гадюк. Або одна укусить, або всі разом.
Не питаю, чи ви згодні,вів далі фон Шлессер так, ніби півгодини тому не просив кволо крапель.І ще одне. Нікі розказав про вашу халепу з владою. Поки мешкаєте в моєму домі і маєте в розпорядженні все, що забажаєте, вас ніхто не зачепить. Власне, ваші недруги не знають, що ви тут. Натомість по завершенні нашої делікатної справи на жодну винагороду не претендуйте. Чиню так, аби ви не думали, що маєте справу з добрим та хорошим стариганем, який потребує допомоги. Я користаю з вашого становища. Саме так ділові люди ладнають оборудки на свою користь, домагаються цілей та збільшують капітал. Без ілюзій, пане Чечель. На добраніч.
Розділ 6Підозрюються всі
тже, його поселили в Марковій кімнаті.
Емоцій за день набігло по маківку. Платон навіть боявсяне засне. Та, на диво і щастя, крутився під ватяною ковдрою недовго. Заснув, мов пірнув, а виринув, коли бомкнув великий годинник у кутку на підлозі. Стрілки показували далеко по девятій ранку, і Платон рвучко підкинув себе на ліжку. Сів, звісив ноги, потрусив головою, женучи рештки сну. Давно не дозволяв собі так топити.
Помешкання прогрівалося, від викладеного візерунчастою плиткою каміна йшло легке приємне тепло. Завіси зсунув, ще як вкладався, віднедавна перестав любити гостинно розчинені вікна. Але тепер пора: підвівся, ступив до вікна, пустив до себе сонце.
Платон побачив задній двір, де виконували свої рутинні щоденні справи слуги. Далі, за кованою огорожею, тягнулася чорна пустка. Тут іще де-не-де лишилися брудно-білі острівці снігу, вгадувалася торішня пріла трава, і аж ген на краю височіла по-березневому сонна, насуплена лісова стіна. Ранкове сонце ще було холодним, через що краєвид наганяв іще більше смутку й підкреслював самотність, яка стискувала серце Платона навіть серед людей. Міський житель, який перебрався з провінції, серед іншого аби опинитися у жвавому вирі подій, Чечель погано зносив лунку тишу, яку багато хто з різних причин вважає затишною. Хай вчора його намагалися позбавити ілюзій, якими він, за родом діяльності вовтузячись на міському дні й знаючи найогидніші людські таємниці, не надто підживлювався,разом із тим пообіцяли захист. Проте навіть за могутнім готичним фасадом Платон не відчував цілковитої безпеки.
Міркуючи так, побачив за вікном нову особу.
Із висоти другого поверху він не міг до пуття розгледіти обличчя жінки. Тим більше воно ховалося за капелюшком із неширокими, відповідно до моди, крисами й неодмінним пером, яке нагадувало вигнуту спину гімнастки. Легка кротова шубка вільного крою приховувала обриси фігури. З-під неї визирали невисокі чобітки на товстих підборах. Жінка явно почувалася тут хазяйкою, не зважала на слуг, підстрибувала, мов дитина, граючи з догом. Пес виглядав ручним, слухняним, тішився й мотиляв куцим хвостом, гасаючи довкола. Картина робила вчорашнього нічного монстра зовсім не страшним, дуже домашнім.
Карло визнає лише своїх.
Доньці хазяїна, Варварі, тридцять пять.
Але навряд це вона, судячи з кротової шубки.
Будемо знайомі, Маріє фон Шлессер.
Позаду постукали.
Чечель поспіхом повернувся, ніби заскочений за непристойним заняттям. Підхопив шовковий халат, накинув, туго затягнув пасок. Поки давав собі ладу, стукіт повторився. Повернув ключНікола наче й не спав, нагадував, як учора, живу картинку.
Добрий ранок.
Заспав. Даруй, зараз буду зібраний.
Та ну, не квапся.
Садовський штовхнув двері, неквапом пройшов до вікна, завмер, заклавши руки за спину. Якийсь час мовчки дивився, нарешті мовив, не повертаючи голови:
Як тобі хазяїн?
Не хотів би бути на його місці,бовкнув Платон, аби не мовчати.
Не журися. Не будеш ніколи.Нікола розвернувся лицем.До обіду я б не радив тобі взагалі виходити звідси. Домашнім про гостя вже нацвірінькали. Що за один, для чого тутніхто не знає. Сушать голови, що вчудить старий, і хай собі сушать. За потреби будинок покажу потім, по обіді.
Інструкція?
Деякі рішення я ухвалюю сам,відрізав Садовський.Слід дещо прояснити, Платоне Яковичу. Ти знаєш, як управитель я керую справою фон Шлессера. У нас є контора в Києві, там працює штат людей. Та я вже кілька років мешкаю тут. Маю окрему кімнату, сполучену з робочим кабінетом. Якщо цікавозайдемо якось. Там телеграфна й телефонна лінія. Київська контора може звязатися зі мною будь-коли, я швидко даю відповіді, хоча досить часто буваю там сам. Ключові рішення узгоджую з бароном, та в цілому мені надано свободу дій та майже не обмежений кредит довіри. Але зараз, поки прикру справу не залагоджено, мушу бути тут, біля фон Шлессера.
Це я зрозумів.
Не маю сумнівів. Кажу, аби ти звикав: спілкуватися будеш переважно зі мною. Для тебе фон Шлессерце я.
Платон повів бровами, розмірковуючи.
Нехай. Тільки ми ж на брудершафт пили.
То й що?
Нічого, як дозволю собі певну фамільярність, навіть зухвалість?
Спробуй.
Ти не зловживаєш становищем?
Хіба не зрозумів після вчорашньої розмови: старий не дасть на собі їздити? Завжди поставить на місце, як треба. Опустить на землю, як заграється хто. Ще й вдарить. Крім того, до родинних, інтимних справ я допущений, скажімо так, не далі передпокою. Натомість усе іншена мені. Для прикладу, за моєю порадою кількість слуг у маєтку зведена до мінімуму. Всі живуть окремо, у найдальшому крилі. Нечипора ти бачив, він тут хтось на кшталт камердинера. Є куховарка. Праля справляється також із роботою покоївки. Двійко слуг, що підтримують порядок, один ще й пічник. Є дівчина, яка постійно при пані фон Шлессер, вона ж прибирається.
І все?Як треба щось іншезавжди є тутешні селяни. Не конче населяти дім прислугою.
Не знаю.Платон знизав плечима.Напевне, у цьому є сенс.
Похвалюся тобі: ще два роки тому барон досить скептично ставився до прогресу. Тепер у дворігараж на дві автівки.
Чечель, не знаючи, чим зайняти руки, сильніше затягнув пасок.
Спробую вгадати. Якщо помиляюсяскажеш. Маємо наочний вплив молодої дружини, бажання виглядати сучасним, справляти враження. Старий розпушує піря перед жінкою, демонструє можливості, мов той чарівник. Не занадто грубо?
Занадто,визнав Нікола.Але ж тебе не для того запросили, щоб добирав вирази. Є випадки, коли говорити прямо й просто значно краще й вигідніше для всіх.
То як?
Правда твоя,визнав Садовський.Звісно, не все так буквально. Мають місце інші чинники. Наприклад, хазяїна з причин, котрі ти напевне вчора від нього почув, поволі перестає цікавити діло. Точніше, особиста участь у ньому.
Ніде не читав про банкрутство ваших винокурень.
Вони не банкрутують. Усе працює, родинна справа не заглохла навіть під час заворушень пятого року. Проте старий втратив інтерес, бо нащадкам цікавий тільки його спадок. Гроші, не винокурні. Розуміє: як помре, усе зійде на пси, а працювало ж три покоління фон Шлессерів. Я взявся вести діло так, аби барон не згаснув остаточно.
Думаєш, згадає в заповіті?
Стежив би за язиком,різко відрубав Нікола.
Щойно домовились, аби не добирав виразів.
Не тоді, коли йдеться про мене. Чи про інше, що не має стосунку до справи, заради якої ти тут.Садовський явно не бажав рухатися в цьому напрямку, перевів розмову:Ти бачив лист?
Хазяїн навіть дозволив його взяти. Аби була можливість передати в поліцейську управу...
Нащо?
Нова методика дозволяє визначити особу за відбитками пальців. Називається дактилоскопія.
Хитро називається. Та, наскільки я розуміюся на тому, виявити сліди на папері не досить. Треба порівняти їх зі зразками, взятими в підозрюваних. Спробуй, змусь Василя, Варвару, тим більше Марка намастити чимось пальці й поставити відбиток... Доведеться думати головою, шукати інакший вихід. Можна вже щось сказати?
Платон відповів не одразу.
Напевне лише одне. Фон Шлессер абсолютно правий, коли вважає анонімом когось зі своїх. Із ближнього кола.
Я тобі вірю. Але поясни перебіг думок. Цікаво.
Гаразд.
Чечель, так само делікатно, взяв лист, розгорнув перед Ніколою.
Зверни увагу: друковані літери. Звичайний поштовий папір, запитати можна на будь-якій пошті, там само є перо й чорнила. Нікому нема діла, хто й що там виписує.
Лист прийшов з поштою,кивнув Садовський.До речі, ота твоя дак-ти-ло-ско-пі-я виявить мої сліди. І хазяїна. Ми обоє брали конверт до рук, ось цей листтеж. Є ще поштар...
Уже не важливо, я ж відмовився від тих спроб,відмахнувся Платон.Мене навіть штемпель поштовий не цікавить, хай і дозволить виявити контору, з якої посилали. Ще раз кажу: на пошті ніхто ніколи не запамятає особу, чоловік то чи жінка, яка тихенько сидить і пише якесь послання. Літери цікавіші. Нічого не помічаєш?Він наблизив лист майже впритул до лиця Ніколи.
Друковані літери,повторив той.Анонімні листи інакше не пишуть.
І все одно тут є дрібничка. Як каже Іван Захарченко, нью-анс.Чечель провів нігтем під рядком літер.Ніби досить вживати друковані букви, аби приховати себе. Ні. Автор іще й писав лівою рукою. Хто ніколи не мав із такими речовими доказами справ, не зверне увагу. Тільки ж я тертий книш, Ніколо.
Це прозвучало, як маленький переможний спіч.
У чому суть дрібнички?
Адресат.Платон склав аркуш навпіл.Лист читатиме людина, яка ладна вгадати почерк автора, навіть якщо той виписуватиме друковані літери. Принаймні, анонім так думає. Через те перестраховується, виводячи каракулі лівою. Аби напевне, зрозумів?
Не дурний.Широкий лоб Садовського перетнула зморшка-блискавка.
Звідси маємо: почерк чужої людини хазяїн не впізнає. Навіщо аж так маскуватися? Бо батько напевне багато разів читав листи від усіх трьох своїх дітей. За манерою письма кожного вирахує. Не обдурять навіть друковані літери.
Нікола торкнувся пальцем зморшки, мовби розгладжуючи її.
Ну, припустімо, барон так і міркував. Підозрюються всі. Що нового?