Та отож,повторив він.
Єдиний вихідшвиденько розібратися й поїхати геть із гадючника.
Коньяк трошки розбурхав уяву, прискорив роботу звивин. На перший погляд усе здавалося дуже простим і не суперечило ранковим припущенням. Лист написав хтось із близьких. Причому Нікола Садовський не виключається. Барон довіряє йому все сокровенне, він знає нью-анси, недоступні стороннім.
Єдине, що дозволило Платонові поставити нового приятеля в кінець списку,відсутність особистої вигоди. На відміну від дітей фон Шлессера, управителю було все одно, з ким одружений хазяїн. Він привіз Чечеля, виконуючи баронову волю й тільки. Відданість, нічого більше. Нікола дбає про хазяїна, який дав усе та вивів у люди. Погроза смертю в анонімному листі могла бути безадресною. Садовського хвилює безпека барона, а не репутація його дружини.
Кави все ж бракувало.
Платон зиркнув на стіл, ніби там міг притулитися не побачений раніше кавник. Зітхнув, вирішив запитати когось із прислуги. Ще кращесамого Ніколу. Той напевне місця собі не знаходить, чекає вердикту.
Репутація дружини...
Марія фон Шлессер, тридцять пять років, заміжня втретє.
До шлюбу з бароном мала репутацію чорної вдови.
Чечель не перейнявся теплими почуттями до баронових нащадків. Та логіка вимагала визнати Базилеву правоту. Марія справді могла написати того злощасного листа з єдиною метою: ще більше посварити спадкоємців між собою та з татусем. Це лише здається, що більше нема куди. Насправді є. Платон готовий був дати руку на відсічотак, усі разом, про спадщину в цьому зміївнику заговорили вперше. А тепер Марія почула бажане для себе. Вона стане головною спадкоємицею. Або взагалі єдиною, якщо жоден із трьох нащадків не зізнається.
Саме так, трьох.
Відсутнього на сімейному обіді Марка фон Шлессера Платон не скидав із шальок. Навпаки, того, кого в родині вважають буряном, запросто можна використати. Судячи з почутого, молодший баронет піддався новомодному впливу бунтарських анархічних течій. Він справді щиро плює на титул та перспективи щось колись успадкувати. За великим рахунком, у Марка найменше шансів на спадщину. Аби Марія не ставала на заваді, усе отримав би старший син, хоч як фон Шлессер ставився б до Базиля. Тут як із царським престоломвід старшого до найменшого. Проте брат, сестра чи обоє разом запросто могли намовити його зробити татусеві-мироїду капость. Марко піде на таке, навіть не замислившись про наслідки.
Ні, кави таки треба!
Платон підійшов до каміна, знайшов і натиснув кнопку для виклику слуги. Нечипір ніби чатував під дверимапостав у залі менш ніж за хвилину. Чечель запитав про каву, слуга заметушився й поквапився виконувати забаганку. Платон же повернувся назад до вікнатам чомусь краще думалося.
Базиль чи Варвара...
Він далі припускав, що вони могли змовитися й провернути це спільно. Чия рука писалау такому разі не має значення. Але навіть якби листа підготував хтось один, другий від того дістав би велике задоволення. Лишилося зрозуміти, що, крім наміру зробити капость Марії, могло рухати автором.
Тихим привидом зринула покоївка в накрохмаленому білому фартуху. Внесла срібну тацю з кавником із блакитної порцеляни та акуратною чашечкою на блюдечку. Вправно поставила все на стіл, зробила кніксен і швиденько забралася. Платон влив кави, задоволено понюхав, ковтнув, блаженно примружився.
Так ось чого бракувало.
Він перемістився з чашкою до вікна. Віз уже зник за лісовою стіною. Березень рюмсав, легенькі бризки лишали на склі тонкі сліди. Довкілля поринало в сутінковий туман.
Варвару після нетривалих роздумів Платон усе ж таки поставив на другу позицію свого уявного списку. Її ненависть до Марії позбавлена рації, як і ненависть її старшого брата. Спроба вибити опору з-під ніг татусевої дружини принесе їй хіба моральну вигоду. Натомість Базиль зацікавлений матеріально. Спрацює теорія про претензії на царський престолМарія для нього єдина перешкода. Якщо вдасться переконати фон Шлессера в тому, що дружина загрожує його життю, він цілком може розлучитися, навіть відкупитися невеличким пансіоном, поки молода жінка не знайде собі черговий «гаманець». Принаймні, перебіг Базилевих думок може бути таким.
Чечель повернувся до столу, налив ще кави, яка починала вистигати.
Хотів пригубитита раптом затримав у руці, стиснув чашку. До голови зайшла думка, яка виводила Марію зі списку підозрюваних. Платон згадав про конверт.
Не про лист.
Конверт прийшов з поштою. На ньому всі відповідні штемпелі. Вкинути його в скриньку могла тільки особа, котра живе в Києвіабо буває там. Баронеса, судячи з усього, переважно нудиться тут, у маєтку, клопочеться біля не дуже здорового чоловіка.
Та отож,сказав Платон, гойднувши чашку й подивившись на чорну рідину.
Трохи подумавши, переставив Марію в кінець, помінявши місцями з Ніколою.
Вона справді має інтерес у тому, аби барон довіряв їй найбільше, а іншимнайменше. Так, теоретично Марія могла вибратися в Київі напевне вибиралася. Варто поцікавитися цим, і, якщо протягом трьох попередніх днів вона була в місті хоча б раз, підозра з неї не знімається. Проте негативна відповідь змусить узагалі викреслити її з переліку.
Здається, все.
Поки що.
Платон ковтком допив теплий напій, остаточно стишуючи шум у голові після коньяку.
З почуттям виконаного обовязку подався до своєї кімнати.
Розділ 9Чорна вдова
ава допомогла думати, та не зашкодила задрімати після ситного смачного обіду на самоті.
Прокинувся Платон від легенького, дрібного, мов розсипаний горох, стукотіння. Дозволив собі лягти в одязі, спромігся скинути хіба піджак та спустити помочі. За вікном сіре вже стало чорним, помешкання огорнула темрява. Скочивши на рівні, Чечель знайшов і повернув вимикач, швиденько навів лад в одязі й так, як був, без піджака, прочинив двері.
Чекав появи Садовського.
Побачив Марію.
Платон розгубився, гостя помітила це. Завмерла в дверях, не спішила заходити, невинно й дуже скромно кліпнула великими очима, цвірінькнула:
Дозволите? Не заважатиму?
Прошу-прошу!
Чечель метушливо ступив набік, пропускаючи Марію, причинив за нею двері, навіть натиснув, аби щільніше. Відтак зрозумів: дає слабину, жінка помітила це, навмисне підігрує, вдаючи порцелянову ляльку. Сищик, якого так легко збентежити, навряд чи зможе виконати свою роботу. Тож зосередився, опанував себе, мовив рівно, впевнено:
Даруйте, Маріє Данилівно. Як ви можете заважати гостю в своєму домі? Радше заважаю я.
Заважаєте,кивнула баронеса, ступила до вікна, неквапом зсунула портьєри, повернулася, схрестила руки на грудях.Проте навряд більше за мене. Нині мали чудову нагоду зрозуміти, які я маю права в своєму домі.
Поки говорила, Чечель зміг роздивитися її краще. На Марії знову був просторий хітон, та вже іншого крою і кольору. Перевзулася в мякі домашні пантофлі, волосся прикривав тюрбан у тон одягу. Очі не блищали, смутку в них теж не читалося. Той випадок, коли не виражали нічого, жодних емоцій.
Вас не люблять діти фон Шлессера,погодився Платон.І, вибачте, їх можна зрозуміти. Але ж чоловік ставиться до вас дуже добре і навіть, даруйте, кохає.
Припиніть.Марія наморщила носика.Не варто через слово вибачатися. Надмірна чемність не личить особі, котру проти її волі занурили в оцей родинний гадючник та змусили перетрушувати чужу брудну білизну. Це я... тобто ми повинні перепрошувати вас.
Фон Шлессер мало схожий на того, хто вибачається.
Тут маєте рацію,кивнула Марія.Поводитися інакше люди його статусу й способу життя не можуть, навіть якби дуже хотіли. Звідки ви знаєте, що чоловік кохає мене? Барон сказав вам? Не вірю. Він за два роки жодного разу не освідчився в коханні мені. Не відповідайте,вловила його намір.Напевне говорили з ним. Відчуваєте його ставлення. Я так само. Вдячна йому за підтримку, навіть порятунок... до певної міри. Хоча цим шлюбом мою репутацію в Києві та й по всій губернії навряд чи можна врятувати.Марія знову перехопила Платонів погляд, випередила:Будьте чесним, Платоне Яковичу. Не кажіть, що не знаєте, як мене називають позаочі й навіть в очі.
Василь Альфредович... Тобто Базиль... Чи ваш пасинок, хоч воно звучить трохи дивно.Чечель знову на коротку мить втратив опору, та знову зміцнився.Словом, старший син барона назвав вас убивцею.
Продовжуйте.
Марія присіла в крісло, елегантно поклала ногу на ногу, від чого нижній край одежини смикнувся вгору, відкривши литку. Платон лишився стояти. Розміститися в кріслі навпроти означало додати до обстановки більше інтиму. Обоє й так занадто собі дозволили, зачинившись надвечір у кімнаті молодшого сина господаря дому. Чечель розумів: Марія намагається випередити, передбачити його наступні дії, тож напевне завітала, щоб якось убезпечити себе. Хоча все складалося проти неї, варто комусь донести Базилеві, де і з ким перебуває ненависна йому мачуха.
Ви не курите?спитала вона раптом.
Бавився в юності.
Ви молодший за мене. Коли говорите про юність, почуваюся старою. І все!Марія вкотре вгадала його порив.Без компліментів. Не треба розводитися, якою молодою й прекрасною я виглядаю. Питання, між іншим, було дуже простим. Курите?
Уже ні. Це не випадково, до речі. Коли біжиш, прокурені легені заважають належному диханню. Швидко втомлюєшся.
Еге ж, важче наздогнати злочинця.Уперше від початку розмови Марія посміхнулася.У модних журналах пишуть про відмову від шкідливих звичок. Я не можу собі цього дозволити, але при чоловікові не курю. Погано впливає на його серце.
Варвара хіба не знає того? Курить при батькові.
Їй усе одно. Я, між іншим, заради Апьфреда, його здоровя, перестала курити на якийсь час.
Знову почали?
Ви сьогодні все бачили,укотре наголосила Марія.Мушу чимось заспокоювати нерви. Але ж ось.Вона широко розвела руки.Куди тут заховаєш цигарки?
Завітали з наміром перекурити...
Так, мала надію. Коли вже ми при цьому: від алкоголю не відмовилися. Хіба він не так само шкідливий?
Шкоду знайдемо всюди,посміхнувся Платон.На день можна скурити зо два десятки цигарок. Чи випиваємо ми скільки ж келихів чогось алкогольного? Навіть вина, воно легше за лікер чи коньяк, не кажучи про горілку. Якщо випиваємо таку кількість, наступного ранку організм вимагає повторення. Що означає: особа випадає з життя, не годна виконувати жодних функцій. Ми всі розуміємо це. Тому пємо не щодня й точно не в таких кількостях, як куримо. Тим більше жоден лікар не розповість вам про користь тютюну. Натомість алкоголь різної міцності вживають самі ескулапи. Ще й радять пацієнтам, хай навіть у невеликих дозах.Він захопився, розумів: понесло, верзе не те, але зупинитися не міг.Щодо роботи, яку виконував... виконую я й подібні до мене, так без практики пиття діла не буде. Левову частку потрібної інформації знаходимо на міському дні, рідшена сільському. Отам без розмов за чаркою просто не обійтися.
Зброя,гмикнула Марія.
Радше ключ. Відмичка.
У такому разі сищики нічим не кращі за злочинців.
Не ви перша доходите такого висновку, Маріє Данилівно. Ми справді однакові. Різниця в меті, яку має кожен. Недарма каторжник Відок, коли став поліцейським, перетворився на грозу паризьких лиходіїв.
Гостя легенько плеснула в долоні.
Цікаво балакати з вами просто так, пане Чечель. Особливо про те, як погані звички можна повернути на користь собі та людству. Але ж я не для того прийшла... на жаль.
Розумію.
Чому Базиль назвав мене вбивцею?
Перехід вийшов занадто різкимПлатон знову вийшов із колії. І нарешті відчув: Марія фон Шлессер не аж така беззахисна, якою намагається виглядати. І якою бачить її чоловік.
Гаразд.Настала черга Чечеля плескати в долоні.Справді, ми захопилися світським базіканням. А все через ваше і моє спільне небажання переходити до незручних для нас обох речей. Будь я навіть на службі, усе одно сповідуватися краще священику, аніж поліцейському. Якщо врахувати, що я цивільна та доволі сумнівна особа...
Ми з вами, отже, обоє сумнівні.
Згоден. Геть умовності, до справ. Дозволю собі ставити запитання, котрі вас ображатимуть.
Більше, ніж за тим святковим обідом, мене вже не образити.
Чорна вдова,мовив Платон.Так вас охрестили. Ходять чутки: ви прямо причетні до смерті двох попередніх чоловіків, після чого успадковували їхні статки. З кожним мали відчутну різницю в віці. Чоловіки годилися вам у батьки. Як, до речі, нинішній. Прошу розказати свою версію.
Правду,виправила Марія.
Свою версію,повторив Чечель.Інакше доведеться визнати: за обідом Базиль теж сказав правду.
Правда одна.
Як особа, котру газети охрестили одним із найкращих сищиків Києва, смію зауважити: правда в кожного своя навіть по тому, як істину встановить суд присяжних.Платон схрестив руки на грудях, сперся плечем на край шафи.Слухаю.
Марія фон Шлессер кілька хвилин мовчала під цокання годинника.
Овдій Дорошенко,вичавила нарешті.Мій перший чоловік. Я викладала музику його дітям у його маєтку. Після того як розорився батько і майно пішло з молотка, мусила якось годувати себе. На той час фортепіаноєдине, що я опанувала досконально, завдяки татові, який у кращі часи наймав учительку мені. Я не хотіла, він змушував. Наставниця заразом навчила мене німецької, тож учителькою я була досить вправною.
Ви, як то кажуть, одружили пана Дорошенка з собою?
Не хочеться брехати. Але й погодитися з вами не можна. Усе трохи не так, на відтінках. Овдій... Панасович давно жив сам, дружину забрала пропасниця. Її можна було вилікувати, проте і він, і обидві доньки казали: вона чомусь забобонно боялася лікарів. Звідки те в неї, Бог його зна. До речі, про Бога: замість медиків запрошувала священика. Вірила в силу молитви, з віком, як говорили, ставала дедалі набожнішою. І ще покійниця теж була значно молодшою за Овдія. Діти в них народилися пізно, між старшою дочкою та мною на той час було якихось десять років різниці.
Вони добре до вас ставилися?
Не повіритетак, доки Овдій не вирішив побратися зі мною. А я того хотіла, душею не кривитиму. Якось виходила його, він з віком частіше хворів. Стала з учительки доглядальницею. Потім йому порадили тривалу морську подорож. Не запросивбуквально звелів їхати з ним. Хто б відмовився... З мандрів повернулися зарученими.
Скільки жили разом?
Пять років. Старша падчерка сприймала мене не краще, ніж ви бачили сьогодні. Молодша якось трималася, бо встигла прикипіти до мене, поки вчителювала. Але ж виростала, старша змогла накрутити сестру проти мене. Тож, коли Овдій помер на моїх руках у лікарні, а заповіт було складено на мою користь, уявіть, що почалося.
Ви віддали половину на благодійність.
Не допомогло.Марія хитнула головою.Дівчата воліли, аби віддала їм. Усе. Милостиво дозволяли жити у флігелі, обіцяли невеличке щомісячне утримання. Я могла вчителювати.Сумно посміхнулася.Платоне Яковичу, тільки чесно: ви б порадили мені так учинити, аби всі та все довкола заспокоїлися?
Ні,мовив він, навіть не думаючи.Спадок ні до чого. Доньки пана Дорошенка ненавиділи вас особисто й на тому навряд чи зупинилися б. Одного разу ви опинилися б без даху над головою, а всі ваші речі вмістилися в одну валізу.
Рада, що ми, хоч не знайомі дотепер, думаємо однаково.
Проте ви все одно втрапили в скруту...
Так. Мала намір дати лад грошам і майну. Скористалася кількома порадами, які за короткий час призвели до катастрофи. За іронією долі, все одно опинилася просто неба. Хіба двома роками пізніше.
Другий шлюб?
Урятував від остаточного падіння,просто сказала Марія.Поміщика Юрія Зайчевського зустріла не так щоб випадково, але й не шукала навмисне. Теж давно овдовів, дорослий син мешкав у Європі. Мені Юрій... Зенонович видався дуже самотнім.
Чому?
Той, хто не почувається самотнім, не влаштовує прийоми в маєтку щонайменше раз на тиждень. Як свята, то частіше. Само собою вийшло так, що я взялася розпоряджатися тим. Але ж наші люди... Поки не повінчалися, сприймали за хазяйку. По тому пішли чутки: прибрала до рук Зеноновича. Напевне хтось обмовився, як Юрій помер.
Хтось?
З вами говорили мій чоловік та Нікі, його довірена особа. Хто?
Барон,визнав Чечель.
Що знаєте?
Вбивство під час пограбування.
На моїх очах.Від її обличчя раптом відлинула кров.Забрали готівку з сейфа, мої коштовності. Потім син намагався довести: проти спадку, який я отримала, втрати мізерні. Він же пустив поголос: я найняла вбивць.
Заповіт було складено?
Було, і я знала про це. Юрій... Зенонович мав дивну вдачу: раз на рік викликати нотаря й переписувати папери. Майже нічого не міняв, йому важливіше було тримати справи в повному порядку.
Ви жили з ним два роки?
Менше. Розумію, до чого ведете. Заповіт переписав на мою користь незабаром після вінчання. До речі, мені належали тільки гроші. Нерухомість, господарствоусе лишив синові. Але тому байдуже, швидко продав усе, у Європі йому гроші потрібніші. Перебралася до Києва, почала світське життя. Не вчителювати ж удові, яка має в банку мільйони.
Куди вони щезли?
Платоне Яковичу...Марія зітхнула.Коли гроші тільки витрачати, не примножувати, тим більше жінці в моєму становищі, тим більше яка піддається спокусам... Знову спробувала вкласти у власну справу. Знову багато втратила. Фон Шлессера зустріла, коли була на межі. Ось коротко про мене.
Шлейф чуток тягнувся за вами весь час?
Ні. Лиш коли виходила в люди чи робила щось публічно. Власне, аби не історія, яка привела вас сюди, нинішнє становище мене б цілком влаштовувало. Жити в маєтку далеко за Києвом, не мозолити людям очі, вибиратися в місто, коли сама хочу й коли є на те потреба. Мені тридцять пять. Повірте, я встигла як на свій вік дуже втомитися. Хочу спокою, як стара баба.
На останню фразу Чечель вирішив не зважати.
Емоції взагалі варто відкинути. Власні, чужівсе одно.
Напевне Марія не сказала всієї правди. Або так: сказала не все. Має право, промовчати не завжди означає збрехати. Проте, слухаючи її історію, Платон що далі, то частіше подумки ставив собі запитання, яке зараз вимовив уголос:
Маріє Данилівно, хто і чому вирішив, що ви готуєтеся вбити свого третього чоловіка? Причому вбити тут і тепер? Анонімний лист такого змісту не написали б на рівному місці.
Розділ 10Рівняння з трьома відомими
нову запала тиша.
Тепер вони мовчали довше. Чечель не поспішав, дав жінці зібрати думки докупи. Він мав підозру: Марія не ставила собі таке питання, бо приймала родинні чвари та неприязнь на свою адресу як належне, навіть змирилася, зжилася з цим. Зараз мусила нарешті задуматися й відповісти передусім самій собі, чому таких анонімок барон фон Шлессер не отримував раніше. Хоча...
Ваш чоловік дотепер мав клопіт із подібними писулями?
Н-ні,мовила Марія невпевнено, та наступної миті повторила вже твердо:Ні! Ні, Платоне Яковичу! Я не давала чоловікові приводів, маєте розуміти!
Аби не розумів, не говорив би з вами про це.Чечель збрехав, усе одно так чи інакше мусив порушити тему.Ваш недоброзичливець недарма вибрав час, коли в маєтку зберуться лише близькісвяткувати ювілей. Звідси, Маріє Данилівно, такий висновок: анонім чудово знає про цю родинну традицію. Таким чином, стороннє втручання категорично виключаємо. Автором міг бути кожен з трьох дітей Альфреда фон Шлессера. Чи з двох.
Чому?Марія кинула на Платона різкий колючий погляд.Когось виводите з кола підозрюваних?
З почутого й побаченого зрозумів: Марко, молодший син, давно тримається від сімї подалі. Як і від родового гнізда. Він переймається вами найменше, чи помиляюся?
Жінка відповіла не одразу.
З одного боку, ви, мабуть, праві,мовила нарешті, зважуючи кожне слово, не так говорячи до Платона, як міркуючи вголос.З Марком я за два роки, що в шлюбі, перетиналася не так часто. Навіть правильно буде сказатимайже не перетиналася. На перший погляд, молодий чоловік має до мене такий самий сантимент, як до рідного батька. Але!Марія застережливо піднесла палець, похитала ним.Я не виводила б його з кола підозрюваних. Марко цілком міг нашкрябати подібного листа просто з метою зробити капость. Нашкодити. Потягнути кицьку за хвоста й побачити, що з того буде. Запалити будинок і заворожено дивитися на вогонь. Вінанархіст, для нього нема жодних моральних перешкод та застережень. І погодьтеся, молодших шибеників батьки люблять найбільше, хай дивною любовю.
До чого тут дивна батьківська любов?
Тато не викреслив Марка зі свого життя, хоч так дуже часто буває. Блудних синів та дочок часом навіть проклинають. Ще частіше позбавляють спадку. А тут Марко сам відмовився від грошей, котрі батько виділив йому як щомісячне утримання. Навіть заявив про це на якомусь із їхніх збіговиськ, газети надрукували. Базиль, між іншим, тоді зміг використати публікацію проти мене.
А ви до чого?
Я у фон Шлессерів до всього.Марія сумно посміхнулася.Звичайно, у газети Базилева бздура не пішла, він не такий аж дурний, щоб дозволити подібне. Проте у своїх колах говорив: Марко відмовився від усього, повязаного з батьком, саме через мене. Мовляв, не сприймає мачуху. Або вона, або він. Захоче батько повернути синахай проганяє підступну аферистку.
Варвара теж так думає?
Марія примружила очі, враз уподібнившись до розгніваної кицьки. Повільно підвелася, стала навпроти Платона. Не говорила, шипіла:
Варвара... Василь і Варвара... Поруч із ними Марко ще гарно виглядає, якщо можна так сказати про брудного патлатого анархіста. Ви бачили сьогодні цього Базиля. Думаєте, він влаштував концерт навмисне, для вас, для мене, для батька? Пане Чечель, чи не половина міської Думи знає: Василь фон Шлессер алкоголік! Його терплять, бо знають, чий син! Дожити до сорока років і досягти тільки того, що слуги мовчки підтирають за тобою блювотиння та все інше, чим достойний член суспільства, вроджений аристократ загиджує постіль майже щодня! Він деградує, Платоне Яковичу, якщо вже не деградував! А батько... Забороняє говорити про старшого сина. Той випадок, коли дозволяє собі крикнути на мене, грубо обірвати, рикнути: «Закрий рота!» Я плачу, він вибачається, і так до чергового Василевого вибрику. Думаєте, через що від Базиля пішли по черзі перша й друга дружини? Та де пішли! Сам вигнав, кожна до кінця трималася б і терпіла, бо за ним батько-мільйонер. Але ж копнув кожну, другу навіть побив. Жінці урвався терпець, знайшла одного з найкращих адвокатів. Каюся, не витримала, згрішилапідслухала їхню з бароном розмову. Відкупився круглою сумою, аби лиш не розхлюпалося.
Отже, ви вже жили тут, коли це сталося?
І була на боці тієї жінки!заявила Марія.Дозволила собі сказати це Базилеві при татові. Барон промовчав, що дивно. А Базиль зненавидів мене ще більше.
А Варвара?
Тепер на обличчі Марії зявилася огида.
Не знаю, що гірше: робити пяним під себе й бити в білій гарячці дружину чи так, як вона.
Кажіть, почали вже.
Марія знову скривилася, гмикнула.
Знаєте, як нашу Варвару кличуть у певних колах, у салонах? Ой, правда, звідки вам знати! Ви ж не завсідник світських прийомів, де всі посміхаються одне одному, але позаочі готові горлянки перегризти. Її називають Сапфо.
Варвара пише вірші?
О! Ще скажітьви читали Сапфо.
Поліцейські не завжди дрімучі.Платон не образився.Розумію, яке враження справляю. Згоден, віддуваюся за всю поліцію. Я до служби, Маріє Данилівно, вчився в університеті. Не скажу, що люблю такі вірші. Процитувати не можу. Але так, читав.
Вибачте.
Нічого. Якщо читали, маєте здогадатися, чому Варвару так охрестили. Даю підказку: віршів вона не пише. Ви, напевне, встигли помітити: тонкою поетичною натурою там не пахне. Наша Варвара любить у ліжку жінок, а не чоловіків, так зрозуміліше?
Чечель гмикнув.
Ось до чого тут грецька поетка... У мене, чесно кажучи, не виникало таких асоціацій. Маріє Данилівно, ви мене здивували, та не шокували. За час служби в поліції на київському дні бачив і не таке. Можу розказати про жінку з чоловічим...
Ні-ні, звільніть від того, заради Христа!Марія виставила руку долонею вперед.Мені самої Варвари досить. Вона розбещувала служниць, щоб ви знали. Дівчата одна за одною від неї тікали. До тата дійшло, він доньку сам відправив до Європи. Хай, каже, там подуріє й заспокоїться. Очі не бачатьсерце не болить.
Теж при вас було?
При мені Варвара вже два роки як повернулася.
Чув, вона мала кількох законних чоловіків...
Це правда,легко визнала Марія.Перший заскочив її з молоденькою повією, вважав себе обдуреним, барон ледве загасив пожежу. Заткнув рота грішми. Другий...Жінка не стримала смішка. З другим ще цікавіше вийшло. Одружився про людське око. Сам тяжів до своєї статі, Варвару влаштовувало, претензій не матиме. Але чоловіка незабаром обікрав коханець, а обікрадений, своєю чергою, шантажем витягнув у Варвари кругленьку суму. Розлучилися за такою самою домовленістю, як сходилися. Власне, після того єдина татова доня почала дуріти, поліція збирала скарги за непристойну поведінку, несла до барона в кабінет. Знову довелося замазувати роти. Отак донька й подалася за кордон. Поки татові не урвався терпець, бо рахунки текли рікою. Нині живе собі Варвара тихо, на утриманні, час від часу котрусь собі знаходить для забав.
Отак,підсумував Чечель.Романісти не вигадують про виродження породи. Та все одно, Маріє Данилівно, я не дивуюся.
Звісно,погодилася вона.Сумна історія занепаду роду фон Шлессерів підтверджує теорію про розбещеність вищого світу. Часом ловлю себе на думці: раптом Марко мав рацію, вирішивши порвати з усім цим? Він так само людина без особливих чеснот, та хоча б не ховається, як оці двоє.
Алкоголік, лесбійка, анархіст,мовив Платон.Хтось із них переконує батька, що його дружинапотенційна вбивця. Знаєте, я вважав свою місію тут обтяжливою, вимушеною, а себежертвою обставин, коли хочете. Але вислухав вас і вже не шкодую. Мені стає цікаво.
А меніні,відрізала Марія.Тепер ви знаєте, з ким маєте справу. Розвяжіть оцю задачку з трьома відомими. Нам потрібен спокій, більше нічого. Мій чоловік має право відпочити від своєї родини бодай деякий час.
Її очі вже не блищали, голос стишився. Чечель знову побачив перед собою наївну лялькучи велику налякану дитину. Вона ступила до вікна, взялася за край портьєри.
Отаке ще, Платоне Яковичу. Барон, мій чоловік, нічого вам не пообіцяв. Схоже на нього. Встигла вивчити, як веде справи, користуючись становищем партнера. Проте можете розраховувати на невеличку винагороду. Я все ж таки баронеса фон Шлессер. Не зовсім бідна людина.
Та ну, мосьпані. Не журіться. Не треба.
Треба!Марія ледь підвищила голос, тупнула ніжкою.Більше прошу не сперечатися про це, я вирішила, і так буде.
Жінка повернулася спиною, відсунула краєчок портьєри, дуже природно зойкнула:
Гляньте! Сніжок! От вам і весна!
По той бік великого вікна з неба на землю важко сипалися мокрі сніжинки.
Розділ 11Кроки й крики
осподиня залишила помешкання.
Чечель ще якийсь час постояв, дивлячись на березневий сніг і чомусь перейнявшись саме ним. Зрештою, знайшов пояснення, яке без того лежало на поверхні: повернення зими ранньою весною в цих краях не така вже й рідкість. Далі констатувавспати не хоче, їсти теж, а більше робити нема чого.
Жодних потрібних думок не спадало.
Аби не почуватися вязнем із доброї волі, Платон одягнувся, причинив двері, спустився в хол і попросив у Нечипора калоші. Той швидко знайшов підходящі й пообіцяв притримати собаку, поки пан Чечель гулятиме. Але прогулянка не принесла ані задоволення, ані нових здогадів. До вологої погоди Платон зазвичай був байдужий, та саме зараз під мокрим снігом чувся незатишно. Неквапом обійшов маєток кілька разів, зробивши чотири кола в один бік, потім стільки ж у протилежний. Намагався визначити, хто з домочадців де і що може робити.
Нікола встиг дати план будинку й назвати розташування кімнат, які займали мешканці маєтку, схожого на лицарський замок.
Платон уже знав: праворуч від ньогокімнати старших дітей, причому Варвара мешкала в кутовій. Ліворучкабінет господаря, кімната Марії, а за рогом, у протилежному кутібарліг самого фон Шлессера. Усі вікна виходили на один бік. Тож, гуляючи, Платон мав змогу трошки розважитись, визначаючи, де чиє.
Найперше Чечель знайшов хазяйську спальню, куди запрошували вчора. Вікна там щільно запнули, та світло все одно вгадувалося. Коли Платон робив чергове коло, зачепив поглядом жіночий силуетМарія не залишила чоловіка-ювіляра самого після неприємного, зовсім не святкового обіду. Ну, так і мала б поводитися сумлінна любляча дружина.