Вікно в кімнаті Базиля яскраво світилося, хоч за ним не помічалося жодного руху. Напевне, баронет встиг напитися й зараз хропе, забувши загасити лампу, а ніхто зі слуг не наважується зробити це. Ніби навмисне, всупереч висновкам, у вікні з того боку виросла чоловіча постать. Чечель машинально відступив, переходячи в тінь, не маючи бажання потрапити у поле зору старшого хазяйського сина. ВчасноБазиль завовтузився біля вікна, щось робив із ним, сіпав, нарешті розчахнув одну стулку. Тепер його можна було роздивитися краще. Зі своєї позиції Платон бачив розпатлану голову й важкий халат, у який баронет загорнувся. Спершись руками на підвіконня, Базиль наполовину висунувся, наче збирався вилізти чи, точніше, вивалитися звідти, пірнути з другого поверху вниз головою. Але того не сталося: баронет спершу спробував зловити розчепіреною правицею кілька сніжинок, потімвистромився так далеко, як міг, і загорлав:
Многая літа-а-а-а! Всі чули, сволото? Мно-га-я-а-а-а літа-а-а!
Йому не відповіли. Пяні крики не схарапудили вологого вечора, ніхто не квапився на гармидер. Платон зробив єдиний можливий висновок: до витівок Базиля тут звикли й не звертають на них уваги. Вочевидь, за хазяйським наказом.
Во здравіє-е-е, во спасеніє-е-е!повів далі баронет.
Вигуки розчинилися в засніжених сутінках. Хіба цього разу подав голос Карлогавкіт чувся з-за рогу, там, де стояла собача буда. Базиль чомусь неабияк зрадів, почувши собаку. А далі вчинив по-ідіотському, проте в його станідоволі очікувано:
Гав-гав-гав! У-у-у-у!
Дог або здивувався, або вирішив не гратисязамовк. Базиль випростався, відступив від вікна, зник у кімнаті, аби за короткий час повернутися, тримаючи в одній руці пляшку, в другійкелих.
Що саме він пив, Чечель бачити не міг, та його не надто й цікавило, адже не мало жодного значення. Баронет, примостивши зад на підвіконні, налив, тримаючи келих у руці, і, судячи з усього, спорожнив пляшку. Стиснувши горлечко, відсалютував снігові, підніс келих до вуст, перехилив вміст у себе.
Наступна дія Чечеля теж не збентежила.
Базиль замахнувся, пожбурив келих за вікно. Не цілив нікуди, проте посудина пролетіла за якийсь метр від Платонової голови й з брязкотом розбилася об мокру землю. Втративши до зміни погоди всякий інтерес, баронет повернувся до снігу спиною, знову замахнувсятепер жбурляв пляшку. Судячи зі звуку, кидав у двері й влучив.
Де ви там, дармоїди?прокричав Базиль, вочевидь до когось із челяді.
Чечель дочекався, поки постать старшого хазяйського сина, пасинка Марії, зникне з пройми вікна. Почув, як грюкнуло. Потім долинув крик, і слів тепер було не розібрати. Нарешті до вікна хтось підійшов, старанно зачинив зсередини, дбайливо закрив шторами.
Жодна жива душа не могла зашкодити Василеві фон Шлессеру в такий момент нашкрябати анонімного листа.
Платон згадав почерк.
Рівний. Лівою рукоюале орудували обережно, букви не стрибали, як від письма пяного.
Але думка нагидити мачусі, молодшій за себе на пять років, у подібному стані стукнути могла. Лишалося проспатися, згадати, переконати себе у власній правоті. Обміркувати намір та наслідки більш-менш тверезо.
І втілити задум.
Покинувши пункт спостереження, Чечель посунув далі. Покої Варвари розташувалися за рогом, далі від спальні старшого брата. Коли кілька разів перед тим обходив будинок, Платон знайшов її вікно, бачиввоно теж світилося, але зараз у світлі бовваніла жіноча постать.
Варвара теж прочинила стулку, пускаючи до себе свіже вологе повітря.
На відміну від Базиля, не чудила. Стояла, дивилася на сніжинки, курила. І, на відміну від брата, помітила Чечеля.
Нудьгуєте?
Говорила голосно, аби знизу почули. Платон не бачив смислу в тому, аби швидко забратися геть. Це виглядало б утечею, а він менш за все хотів, аби його тут сприйняли не надто впевненою в собі людиною. Засунув руки в кишені пальта, ступив ближче, підняв голову.
З вами не занудишся, мосьпані.
Брешете,відрубала Варвара.Тут нудно. Якась смертельна нудьга.
Не кидайтесь словами.
А ви боїтеся слів? Забобони?
Мав справу зі смертями.
А, ви ж поліцейський. Якого наш Нікі привів своєму хазяїнові в рабство.
Я проковтну це, мосьпані. Хочете неприємну правду? Вам не сподобається.
Правда ніколи нікому не до вподоби. Кажіть, валяйте.
Якщо хотіли мене образити, принизити чи бодай зачепитиу вас вийшло погано. Навіть так: не вийшло зовсім. Ви не вмієте, хоча б через те, що нудитеся. Самі щойно сказали. Вам варто б навчитися лихослівя на Подолі в базарний день.
Чечель не збирався провокувати Варваруслова лилися самі собою. Поки говорив, постать у вікні лишалася незворушною. Навіть виглядала трохи величною.
Ви нагадуєте мені моську з байки. Ту, яка огризається на слона й бачить себе сильною,мовила у відповідь.
Але ж вам, Варваро Альфредівно, не подобаюсь я. Не до душі мета мого візиту. Вам узагалі все довкола не подобається.
Ось цечиста правда. Нарешті.
Ви ж не від того, аби зіпсувати життя іншим. Найпершетим, хто вам не подобається і з ким вам нудно. Погодьтеся, сьогодні за обідом було весело.
Не без того. Справді, трошки розважилася, дивлячись на одну перелякану мадам.
Марія Данилівна зовсім не здавалася переляканою.
Хіба? Чому ж тоді вона встигла збігати до вас?
Отут Платон визнавтуше Варварі вдалося. Відповіді не шукав, судомно думав: чи чує їхню словесну дуель ще хтось і, якщо так, чи можна візит Марії якимось чином використати проти нього.
Руки в кишенях, бо полізли за словами?Жінка у вікні вже знущалася.Чого б моя дорога мачуха отак запросто приходила до гостя із візитом? Тим більше до значно молодшого за її чоловіка. Ви ж їй сподобалися, пане Чечель.
Можемо поговорити, але не тут. Давайте, запрошуйте до себе,вичавив Платон.
Я не так вихована, аби проти ночі кликати чоловіків у спальню,відрізала Варвара.І тим більше бігати до них.
«Що ви знаєте про чоловіків...»
Фраза мало не вирвалася. Чечель насилу стримався. Замість того мовив з підкресленою ввічливістю:
Коли такдоброї вам ночі. Побалакаємо завтра вранці за кавою.
Завтра вранці мене вже тут не буде. Кажу ж, нудно. Коротка розмова з вами переконала в тому.
Варвара відступила від вікна, зачинила його, зникла з поля зору.
Чечель переступив із ноги на ногу, дивлячись на сліди від калош, залишені на мокрому снігу.
Подумки підкреслив імовірність припущення: Варвара фон Шлессер не від того, аби порушити спокій ненависного рідного дому.
Причому, на відміну від старшого брата, руки в неї навряд чи тремтять. Рішення ця Сапфо навряд чи ухвалює спонтанно, на емоціях. Навпаки, емоціїне її чеснота. Хоч би що задумала, зробить розважливо, з холодною головою.
Мінус такого припущення: Варвара не має прямої вигоди писати такого листа.
Базиль теж.
Не кажучи вже про досі не знайомого Марка.
Нагидити, зіпсувати ювілей, наплювати всім у душутакий собі мотив. Припустимий, але слабенький. Мало би бути щось іще.
Сніг став ряснішим.
Незатишно.
Вечерю Чечель попросив принести в кімнату.
Перед тим Нікола запросив поїсти разом, та Плотанові не хотілося підтримувати ні з ким розмову. Садовський неодмінно цікавитиметься, чи є вже якісь висновки. Чечель не мав наміру ділитися з ним думками. А якби захотівне міг би сказати нічого конкретного. Усе те саме, що зранку: винним міг бути кожен із трьох рівною мірою. Або всі троє, якщо підмовили молодшого брата-бевзя.
Нікола, напевне, зрозумівне наполягав. Спитав лиш, чи має Платон хоч якийсь план дій, на що почув: звісно, як же ж без плану. Насправді ж Чечель не просунувся ані на крок і, що найгірше, не уявляв напрямок свого руху до істини. Завтра підозрювані заберуться геть, а йому доведеться товкти воду в ступі. Подумавши так, усе ж попросив Ніколу, аби затримав баронових дітей, дав змогу поговорити з кожним на свіжу голову. Нинішній, зітканий із суцільних сварок день, треба переспати.
Усім.
Повечерявши і випивши три чарки коньяку, Чечель вклався, та довго не міг заснути. У голові роїлося не зрозуміти що, тож він облишив намір давати лад цьому рою, з котроїсь спроби вмостився зручно й нарешті заснув під мірне цокання годинника.
Розбудили нові звуки.
Під бомкання Платон спати міг, воно не заважало, ще й колисало. Але почуте вирвало зі сну, змусило обережно, щоб не шумнути самому, сісти, спустити ноги з ліжка. Правиця потягнула з-під подушки револьвер, палець ліг на курок.
Рипнули сходи.
За дверима.
Потімкроки.
Той, хто ходив, рухався впевнено, не боявся нікого потривожити.
Кроки наблизилися до Платонових дверей. Стихли. Потім хтось зовні легенько натиснув на ручку, ворухнув, намагаючись відчинити й зайти. Рука стисла револьвер міцніше. Жодного страху, навпакиЧечель відчув мурашки на тілі. Вони зявлялися в моменти, коли виникало щось, заради чого він починав чергову справу чи вів клопітку роботу. Платон тоді почувався впевненим, як ніколи. Навпаки, міг втратити опору під ногами й віру у власні сили, якщо рухи в потрібних напрямках довго не давали жодного результату.
Зачинено зсередини, Чечель особисто тричі повернув ключ у замку.
Ручку сіпнули раз, потім другий. Та наполегливості по той бік не відчувалося. Радше хтось невидимий просто цікавився, чи можна сюди зайти, чи є в кімнаті хто живий. Дверям дали спокій, кроки почулися знову, швидко віддалилися. Нічну тишу порушувало звичне бомкання маятника.
Платон випростався. Залишаючись у темряві, знайшов халаті вирішив не вдягати, пустив на підлогу. Він важкий, сковує рухи, тож Чечель лишився як був, у білизні та босий. Ступив до дверей, обережно повернув ключ, прочинив їх, висунувся в коридор. Вийшов, тримаючи зброю перед собою. Не побачив нікого й нічого, потупцяв на місці, покрутив головою. Рипнули мостини під ногами, отже, рухатися невідомий міг не тільки сходами.
Чечель ступив назад.
Трохи подумаввирішив не зачинятися. Якщо це не слуховий обман, є ймовірність: той, хто пішов коридором далі, може повернутися. І хтознараптом знову спробує зайти.
Чечель сів, потім ліг, поклавши револьвер біля себе, і заплющив очі. Спати не збирався, сон усе одно пропав. Отак лежати краще, ніж їсти поглядом темну стелю. Скільки часу минулоне стежив, слухав маятник і навіть задрімав під його колисанку.
Щойно подумав: треба зачинити двері, лежати в незамкненій кімнаті не хотілося,і раптом кроки долинули знову.
Платон рвучко підвівся, ступив уперед, готуючись.
Тепер явно чувхтось іде, причому швидко, не криється, не боїться бути почутим. Рипучі кроки не застигли біля його дверей. Наміру зайти той, хто ходив, цього разу не виявив. Платон уже взявся за ручку, збираючись нагрянути й таки викрити нічного гуляку. Та кроки швидко віддалилися.
Сонного царства маєтку більше ніщо не порушувало.
Виглядало, у маєтку барона фон Шлессера завелися привиди.
Залишивши пошук іншої відповіді на ранок, Платон таки ретельно замкнув двері. Знову влігся. Револьвер примостив біля ліжка. Трохи покрутився, міркуючи над новою загадкою.
Думав, не спатиме.
Та заснув на диво швидко, ніби й не було нічого.
Розбудив крик і грюкіт у двері, сильний, мовби їх хотіли вивалити.
Платоне! Пане Чечель, Платоне! Біда!
Нікола Садовський.
Підхопившись, Чечель побачивуже ранок, світло пробивалося крізь портьєри. Різким рухом відсунувши їх, гукнув:
Та зараз, зараз, уже!й натягнув штани.
Аж тепер відчинив.
Управитель замалим не збив з ніг, влетів до кімнати, і Платон завваживСадовський теж напіводягнений. Волосся, зазвичай дбайливо вкладене та вкрите легким шаром лаку, відстовбурчилося, мов голки войовничого дикобраза. Сорочка вибивалася зі штанів, дуже недбало, наспіх, закріплених широкими смугастими помочами.
Біда, Платоне!видихнув він.
Хазяїн?
Звідки знаєш?
Вирвалося. Інтуїція. Чорт, яка різниця?! Барон?
Бігом за мною!
Та чекай ти!
Чечель запхав босі ноги у черевики. Накинув сорочку, абияк застебнувши ґудзики. Нахилився, підхопив револьвер. Труснув головою, наче щойно побував у діжці з дощовою водою.
Все, гайда!
Слідуючи за управителем, Чечель дістався баронової спальні. Під нею вже товклася, тихенько перешіптуючись, збурена криками челядь. Платон хотів просити народ дати пройти, але його випередили.
Геть! Усі геть!
Це волав Базиль, який сунув до них, хитаючись, плутаючись у полах власного халата. Навіть на відстані чувся вчорашній перегар.
Слуги злякано відступили до стіни, та чомусь не квапилися розходитися.
Геть!знову видихнув Базиль, і Платона б не здивувало, аби хазяйський син, депутат київської міської Думи, когось вдарив.
Нечипір!мовив Садовський до лакея.
Той усе зрозумівляснув у долоні, ще раз, ще. Його челядь чомусь послухалася швидше, ніж барина, люди миттю розбіглися. Тим часом наспіла Варвара, вдягнена вочевидь давно, навіть зачіска доведена до ладу. На тлі нашвидку вдягнених чоловіків і особливо розхристаного старшого брата жінка виглядала найбільш впевнено, шляхетно й спокійно.
Де вона?спитала коротко, дивлячись на Ніколу.
Там.Садовський кивнув на двері.
Я казав! Я попереджав!гаркнув Базиль.
Господи, Васю, ти можеш хоч зараз помовчати?!
Чому я повинен...
Це треба було припинити.
Тихо!втрутився Платон.Панове, ви, напевне, знаєте, що тут коїться. Яні. Коли сталося щось екстраординарне, зважайте: для таких ситуацій мене й викликано. Тому давати лад дозвольте мені.
Вас покликали, щоб ви не дали цій лярві вбити нашого батька!Базиль тупнув ногою, взутою в домашній пантофель.
Хазяїн мертвий,сказав Нікола.Тіло виявила хазяйка. Зараз вона в його спальні...
І там, біля тіла, замітає сліди свого злочину,єхидно мовила Варвара.
Чечель глибоко вдихнув.
Голосно, шумно видихнув.
Більше ніхто туди поки не заходить!звелів, відсторонивши озброєною рукою Садовського.
І сильно штовхнув важкі двері.
Розділ 12У своїй стихії
іло лежало на підлозі біля ліжка.
Перш ніж ступити далі, Платон причинив двері. Побачивши клямку, для певності накинув її. Ще й перевірив, чи щільно.
Марія, розтріпана, заплакана й налякана, машинальним рухом запнула рожевий халат, ступила до Платона. Заквилила, голос тремтів:
Пане Чечель... Я... Я... Рятуйте...
Кого?сухо спитав він, не зводячи погляду з мертвого барона.Вашого чоловіка вже ніхто не врятує.
Мене. Ви ж чули, бачили все! Ви ж для того тут! Мій чоловік найняв вас!
Цитьте!прикрикнув Платон.Ви чудово знаєте, для чого я тут. Усі знають. Я мусив знайти автора анонімки. Тепер сталося те, про що в ній попереджали.
Це не я!
Та тихо вже!Чечель тупнув ногою.Розберемося. Поки сядьте он там, у кутку. Далі відповідаєте лише на моі запитання.
Що ви хочете знати?
Сядьте!тепер Платон був змушений на неї гримнути.
Нарешті Марія послухалася, тугіше запнула халат, відійшла в куток, до глибокого крісла, вмостилася в ньому, підібгавши ноги. Блиснули голі пяти, та новоспечена вдова швидко закрила їх полами.
Тепер Чечель з головою занурився у свою стихію. Мертве тіло, місце злочину, розслідуванняте, що він навчився робити найкраще. Власне, більше нічого в свої двадцять шість не навчився. Навіть не думав про іншу професію, хай історія з Полінкою Урусовою поставила на карєрі поліцейського великий хрест.
Дзуськи.
Не втечеш від долі.
Платон підступив до тіла впритул. Опустився на коліна, нахилився нижче. Перше, що вдарило в ніс,запах не до кінця висохлої сечі. Мрець перед смертю вдягнув халат, він затримував неприємне. Схоже, сечовий міхур небіжчика розслабився в момент смерті. З подібним Чечель уже стикався, і, якщо все так, як він припустив, фон Шлессер міг іще й загидити нічну сорочку.
Глянувши на мертве лице з вибалушеними очима, побачив висохлу піну в кутику рота.
Огиди не відчував, інакше поганий з нього сищик.
Нахилився так близько, як міг. Втягнув ніздрями запах, який на такій відстані сеча не перебивала повною мірою. Гмикнув, зітхнув, випростався.
Як у бульварних романах.
Що?озвалася Марія зі свого кутка.
Мигдаль чути. Ціаністий калій. Миттєва смерть. І прийняв його ваш чоловік не з доброї волі.
Платон хотів випростатись, та щось зачепило увагу.
Рачкуючи, обігнув тіло. Підліз із лівого боку. Обережно, двома пальцями, підняв аптечну пляшечку, що лежала біля лівиці. Понюхав, наморщив носа, поклав знахідку назад. Аж тепер став на рівні, повернувся до Марії всім корпусом.
Він випив концентровану дозу ціаніду. З пляшечки, у якій зазвичай тримав ліки. Я давав їх йому минулої ночі. Ви при всіх давали чоловікові ліки вчора.
До чого ви це кажете?
До того, Маріє Данилівно, що тут поліції нема чого робити. Альфред фон Шлессер навряд чи вкоротив собі віку, щойно відсвяткувавши ювілей. Склянку йому дав той, кому барон довіряв і від кого не чекав підступності. Перша підозрана вас, як не крути. Я б сам не думав нічого іншого. Проста справа.
Навіщо мені вбивати чоловіка?
Спадщина, Маріє Данилівно. Ще банальніший мотив, сотні разів описаний у тих-таки бульварних романах.
Не читаю їх!
Дарма. Часом таке читання радить злочинцям, як ліпше замести сліди.
Та що ви таке плетете!
Марія рвучко скочила з крісла. Страх змінився на гнів. Щоки пашіли, очі палали, вона не втрималася й тупнула босою ніжкою.
Я зрозуміла! Вони вам платять чи, радше, обіцяли заплатити! Базиль, Варварави на їхньому боці! Але не надійтеся! В них нічого нема! Ви праві, я перша маю право на спадок! Жоден зі Шлессерів не дістане нічого! Ніхто з них не згаданий у заповіті!
Чекайте.Платон говорив спокійно.Хіба заповіт існує?
Ні! Альфред не збирався помирати! Хворівта не аж так, щоб наближалася смерть!
Як можна згадати чи не згадати когось у заповіті, якого де-факто не існує?
Та отож! Розбещені дітки, і Марко теж, повинні сидіти мовчки, крячками! І чекати, поки я, вдова їхнього батька, вступлю в свої законні права! Й аж тоді сподіватися на мою милість до них! Якщо мовчатимуть, не ляпатимуть дурними язиками, я, так і бути, з поваги до памяті їхнього покійного батька не позбавлю жодного з них утримання, яке вони вже мають!
Марія тяжко дихала, у певний момент захлинулася словами.
Ви все сказали?спокійно запитав Платон.
Молода жінка ковзнула поглядом кудись нижче, і Чечель аж тепер згадавувесь час, навіть оглядаючи тіло, примудрився не випускати з правиці револьвер. Коли брав пляшечку, не помітив, як машинально переклав зброю з правої руки в ліву, потім повернув назад. Справді, в ситуації, що склалася, револьвер був недоречним. Примостивши його на туалетний столик, Чечель знову розвернувся до Марії, яка вже встигла взути капці.
Сказали все?повторив.
Що ще хочете почути?
Більше нічого не треба. Досить, аби заарештувати вас і засудити на заслання в Сибір. Щойно ви наговорили на довічний термін. Кажу вам як правник з досвідом посилати вбивць на каторгу.
Я не вбивця!
Але щойно озвучили мені наміри щодо спадщини. Отже, очевидний мотив побачить навіть зелений помічник судового пристава. Тим більше є купа свідків, котрі підтвердять: жертву незадовго до трагедії попередили про ваш намір. Фон Шлессер не зважив, бо ви задурили йому голову. Молода жінка закохала в себе старшого чоловіка. Нарешті, Маріє Данилівно, спосіб убивстважертва взяла отруту з рук, котрі вважала люблячими. Ну, і ваша репутація так званої чорної вдови. Вуаля!Платон розвів руками, мов фокусник, котрий завершив трюк.
Кров відлинула від Маріїного обличчя. Коли Чечель завершив спіч, перед ним знову стояла до краю налякана жінка. Зиркнувши на мерця, вона схлипнула:
Що робити? Що мені тепер робити, Платоне Яковичу? Ви ж врятуєте мене? Врятуєте, правда? Я вам заплачу, ви не пошкодуєте...
Давайте не чіпати грошей,відрізав Чечель.Мене як поліцейського, хай колишнього, цікавить не ваш порятунок, а встановлення істини. Якщо зясую, що ви вбили чоловіка, не покриватиму вас. Хоча тут є величезне питання, чи вартує чогось моє слово взагалі. Я поза законом. Не памятаю, казав вам чи ні. До мене в поліції особливий рахунок. А поліцію ви зобовязані поставити до відома про те, що сталося. Якщо це не зробив уже хтось на кшталт Базиля. Той рветься з повідка й бризкає слиною, так хоче законопатити вас у камеру зі щурами.
Марію пересмикнуло.
Не хочу.
Ніхто не хоче.У Платоновому голосі почулися нотки повчання.Тож давайте домовимося тут, на березі, Маріє Данилівно: більше нікому такого, як оце щойно почув, не кажіть. За великим рахунком, навіть подумки, до себе. Ваше становище без того вкрай хистке. Ясно?
Жінка кивнула раз, потімще раз.
Добре. Теперпо справі.Платон відчув себе справжнім слідчим.Хто знайшов тіло?
Я. Щойно побачила Альфреда отак, на підлозі,кинулася до нього, почала сіпати. Чомусь першою думкою стрельнуло: впав із ліжка, не було кому подати ліки.
Чому вас не було вночі на подружньому ліжку? Даруйте, якщо нечемний...
Нічого.Марія опановувала себе, уже відкинула емоції.Останнім часом ми іноді лягали порізно. Я вважала, що чоловікові потрібен спокій. Коли почувався добре, мене поруч не треба. І,вона проколола Платона гострим поглядом,щоб одразу поставити крапки в найцікавішій для всіх історії. У свої ніби не надто поважні роки Альфред майже вичерпав чоловічі можливості. Знаю, дехто лишається жвавим до вісімдесяти чи навіть більше. Така вже ваша чоловіча природа. Але не Альфред. Ви знаєте все про його дітей. Нерви, додайте величезне напруження в усьому, що стосується родинного діла. Через те, аби розвантажити себе, він дозволив Ніколі перебрати керування. Отже, Платоне Яковичу, останній рік ми з Альфредом не жили інтимно. Не памятаю вже, хто перший запропонував спати окремо. Обох влаштовувало.
Дякую за відвертість,стримано мовив Чечель.Беру на замітку. Коли ви знайшли тіло, о якій годині?
Перед восьмою. Альфредові час вживати ліки.
Двері спальні були зачинені зсередини?
На ключ,підтвердила Марія.Чоловік завжди так робив, та я маю свій. Ось.
Вона вийняла ключ із кишені халата.
Відчинили самі чи перед тим постукали?
Сама. Зналазамкнено.
Чечель обійшов ліжко, визирнув у вікно. Поторсав стулки.
Теж замкнено. Зсередини. Другий поверх, внизу на снігужодних слідів. І взагалі, не припускаю, що пан барон уночі міг пустити когось з вулиці, хай навіть візитер ліз драбиною.Він міркував уголос, звертаючись не так до Марії, як до себе.Ви зайшли. Побачили чоловіка на підлозі. Переконалисямертвий. Що далі?
Погано контролювала себе,зізналася Марія.Подзвонила Ніколі...
Стоп!Платон зупинив її жестом.Подзвонили?
Там, біля ліжкакнопки сигналізації. Одна для прислуги, одна дає дзвінок Садовському в кімнату. Перший поверх, він як управитель займає ціле ліве крило.
Рідні діти не мають такої честі.
Рідні діти в рідному домі гості,відрубала Марія.А Нікі тут живе й працює. Мав би пояснити вам.
Пояснив. Садовський прийшов одразу?
Забрало стільки часу, скільки треба, аби забігти з першого поверху на другий. Далі вже він здійняв гармидер.
Ви нічого не чіпали тут?
Ні. Я злякалася, зрозумійте.
І не побачили пляшечку поруч із тілом?
Не звернула увагитак буде правильно.
Маріє Данилівно, саме на це запитання треба дати чітку відповідь: ви бачили пляшечку чи не звернули уваги?
Жінка замислилася на мить.
Помітила,сказала впевнено.Але перше, що сяйнуло: йому стало зле, встав із ліжка, сам знайшов пляшечку, аби не буркати мене. Тільки напад випередив, не встиг вжити ліки.
Отже, ви не думали про насильницьку смерть?
Нещасний випадок. Не інакше.Раптом Марія несподівано для Чечеля намалювала на вустах подобу посмішки.Ви ж на моїх очах переконалися: кімнату замкнено. Може, я погано знаюся на криміналі. Але вбивство вчиняє особа, яка перебуває поруч із жертвою. Тут нікого не було, Платоне Яковичу.
«Крім того, кого барон фон Шлессер пустив»,подумав Платон.
Або того, хто зайшов, маючи власний ключ.
Спершу дав вийти вдові.
Вийшов сам, на очах у всіх замкнувши місце злочину на ключ, який взяв у Марії. Поклав його в праву кишеню штанів. Револьвер, не маючи іншого місця, прилаштував ззаду за поясом штанів, перед тим перевіривши запобіжник. Обвів поглядом зібрання, затримавшись на кожному.
Вдова стала окремо, ближче до глухої стіни, у яку впирався коридор. Збоку виглядало: вона ховається за спиною Чечеля. Осиротілі Базиль і Варвара трималися за руки, чого Платон від цих брата з сестрою чекав найменше. Причому Варвара взяла руку Базиля в свою й час від часу стискала, мовби заспокоюючи імпульсивного брата. З усіх саме вона здавалася найспокійнішою, натомість Базиль нагадував бика перед коридоюголосно сопів, зиркав червоними очима, дихав крізь роздуті ніздрі. Нікола Садовський встиг дати одягу лад, навіть впорався із зачіскою. Проте нервував не менше від Марії, тупцяв на одному місці.
Пані та панове, у будинку сталося вбивство,заговорив Платон.Попередній огляд тіла, здійснений мною, однозначно свідчить: барона Альфреда фон Шлессера отруєно ціанідом.
Змія,прогудів Базиль, кинувши на Марію лютий погляд через Платонове плече.
Прошу зберігати спокій й тримати емоції при собі,зауважив Чечель.
Вам, чужому, легко говорити про спокій,мовила Варвара.Особливо коли вбивця, як я підозрюю, серед нас. Навіть здогадуюсь хто.
Замовкніть!вирвалося в Марії.Ви нічого не знаєте!
Ніхто нічого не знає,сказав Платон.Тож прошу всіх спуститися вниз, до обідньої зали. Тут уже нема чого робити.
На якій підставі ви тут керуєте?підкреслено ввічливо поцікавився Базиль.Ви стороння особа. Не розумію, чому ви взагалі ще тут, влазите в поліцейську справу.
Саме для пояснень я й прошу всіх перейти до зали.
Послухаймо молодого чоловіка.Варвара сильніше стисла братову руку.Можливо, почуємо щось мудре.
Вони пішли до сходів першими, причому менша сестра тягнула старшого брата за руку, мов сувора матусянеслухняну дитину. Садовський рушив за ними. Чечель жестом пропустив Марію поперед себе, та вона хитнула головою, рушила останньою, замикаючи маленьку процесію.
У залі четвірка, не змовляючись, розмістилася за обіднім столом. Причому так, як посідали вчора. Марія трималася окремо, а Нікола вмостився між Шлессерами й вдовою, ніби мав намір стати своєрідним арбітром. Платон лишився на ногах, зі свого місця бачив кожного, заговорив, висловлюючи думки, що вже встигли скластися докупи.
Пані та панове, повторюся: господаря маєтку вбито цієї ночі. Про це треба повідомити поліцію. Сталося те, про що невідомий, якого я так і не встиг вирахувати, попереджав барона листом. Ви знаєте, я не так давно служив у поліції. Маю репутацію, скажімо так, не найгіршого майстра пошукової справи. Огляд, який я провів, та короткий допит,він наголосив на цьому слові,Марії Данилівни дав усі підстави для прикрого висновку: вбивця тут, у будинку. Він не прийшов зовні.
Я вам більше скажу, пане сищику!Базиль нахилився вперед.Убивця тут, у цій залі. За он тим краєм столу!
Вказівний палець він наставив на Марію.
Згодна,зауважила Варвара.Хоч би про що ви питали цю особу за зачиненими дверима, вона збрехала вам. І збреше поліції.
Вам так само доведеться брехати,відрубав Платон.Точніше, приховувати від органів дізнання правду про себе. Присутні розуміють, про що я, Варваро Альфредівно. Ви теж не робіть круглих очей.
На що натякаєте?визвірився Базиль.Хочете образити честь та гідність моєї сестри? Чи мою?
Вчора надвечір ви, Василю Альфредовичу, не були зразком гідної шляхетної поведінки. Я гуляв під вашими вікнами. Дещо чув і бачив.
До чого ведете, ви, нишпорко?!
Лише апелюю до здорового глузду поважного товариства,промовив Платон.Вам доведеться пояснювати поліції: вбивця тут, у стінах маєтку. Проти Марії Данилівни ті самі непрямі докази, що й проти кожного з присутніх. Хіба ви готові припустити, що хазяїна отруїв хтось із челяді. Наприклад, Нечипір.
Дурня!пирхнув Базиль.
Згоден. З огляду на це вам, передусім вам, депутату київської міської Думи, шанованій людині, доведеться розповідати поліції нью-анси стосунків усередині родини. Те, чому я вчора був мимовільним свідком, дає підстави для сумних висновків: брудної білизни тут досить. Ви дозволите копирсатися в цьому поліції чи погодитесь, аби обставини зясовувала приватна особа? Котра й без того до ваших послуг і, головне, не зацікавлена у розголосі й публічності.