Аж раптом наперед виступив Марян Калюжний.
Перепрошую пана офіцера, відчеканив він. Ви не володієте повними відомостями. Запитайте пана куратора, і він підтвердить: я так само є русином.
Виприклад українця, якому дозволили служити в польському ліцеї через певні заслуги перед республікою, кинув офіцер. До вас нема жодних претензій і запитань. Можете лишатися й продовжувати.
Заслуги? Перед республікою? вибухнув Калюжний, стукнувши палицею об підлогу. Так, у серпні двадцятого, лишелише, панове! вісімнадцять років тому я напевне заслужив. Коли українське і польське військо разом зупиняли червоних, не дали їм піти через Замостя на Варшаву! Аби Дієвої армії УНР не було під Львовом та Замостям, якби ми не підставили генералу Галлеру плече, більшовики б прорвалися, бо мали дурну силу й славні нею досі!
Пане регенте Куратор став між ним та офіцером, розкинувши руки, мов крила, наче це могло вже щось зупинити.
Так, пане Варго! Так, я, Марян Калюжний, був хорунжим української армії! вигукнув той. Але нас, кілька тисяч вояків, інтернували до Польщі! Гаразд, я став сумлінним громадянином! Настільки сумлінним, що мені, русинові, ні, пановеукраїнцеві! дозволили служити тут, у польському ліцеї! Мій фронтовий друг, хорунжий Юліан Кравчук, такої честі вдостоєний не був! Ми довго сперечалися з ним, навіть посварилися і якийсь час припинили спілкування! Та він, Юлько, робив набагато важливіші справи! Я застерігав його, мені тепер соромно за те! Проте Кравчук робив цезбирав докази порушення прав українців тут, у Польській Республіці! Публікував свої статті в британській пресі, за що його засудили й відправили в табір! Де він помер три дні тому! Я дізнався тільки вчора, й навіть не знаю, де поховають мого друга!
Ми співчуваємо вам! крикнув куратор, і жодного співчуття в його голосі я не почув. Проте це не дає вам права
А вам хто дав право забирати з мого уроку людей лише за фактом походження! Калюжний знов стукнув палицею, потім розвернувся до нас. Панове, прошу лишатися на місцях! Ніхто не вийде із зали без мого дозволу!
Останній раз прошу вас заспокоїтися! крикнув Варга. Поліція просто виконує свою роботу!
Так поясніть, що то за роботатягати молодих людей на допити без жодних причин!
Причина є, пане Калюжний.
Я слухаю. Кажіть.
Куратор розгублено глянув на офіцера. Офіцер не зводив погляду з Калюжного. Обоє мовчали, і голос регента задзвенів під склепінням ораторіуму:
Коли так, маю всі підстави, панове, твердити: тут і тепер відбувається ганебний акт, який нагадує сумнозвісну пацифікацію!
Тепер заговорили всі разом. Ніби ожив розворушений вуликполяки намагалися перекричати українців, і нас було менше, та кожен горлав за двох чи взагалі за трьох. Здійнялася штовханина, без усякої команди всі наші враз зробили коло, зчепившись ліктями, а поляки атакували, намагаючись те коло розірвати.
Що ви наробили! розпачливо волав куратор, якого вже ніхто не слухав.
Поліціянти мали розгублений вигляд. Чоловіки в цивільному споглядали за видовищем із цікавістю. Калюжний стояв серед усього цього виру, вимахуючи руками й далі вигукуючи. Лиш тепер його слова губилися в загальному гармидері.
Ми з Дорошем теж стали в ряд, переплівши зігнуті лікті. Покрутивши головою, я пошукав Червоного й побачив: скориставшись ситуацією, він пробирався до задніх дверей. Перше враженнянаш питомий бунтар накиває пятами, і я миттю розчарувався в ньому. Навіть блимнуло: він таки прибрехав про себе. Аж раптом збоку вигулькнув трохи потовчений Зенко, прошепотів голосно:
Він ключі в мене взяв.
Які ключі? запитали хором ми з Юрком.
Від горища. Де листівки.
От дідько! вирвалося в мене.
Ми ще не розуміли до пуття, що він задумав. Та навряд щось здатне заспокоїти все довкола. Навпаки, тепер я чітко усвідомив: Данило прагне підлити олії в роздмуханий Калюжним вогонь. Ліпше від того не стане, тож приготувався до чогось недоброго. Щонайменше нас усіх знову заарештують, і тепер просто так не випустять.
Тим часом куратору Варзі остаточно втратився терпець.
Не чекав від вас такого, пане Калюжний! кричав він, махаючи перед регентом руками й водночас відтираючи від порушника спокою поліцейського офіцера. Попереджаю востаннє: негайно наведіть тут лад!
Порядок порушив не я! парирував той, супроводжуючи кожне слово ударом палиці об підлогу, мовби акомпануючи собі.Заберіть звідси поліцію та решту зайвих! Він красномовно кивнув на цивільних. Самі не раз казали, пане Варго: у стінах ліцею не можна розвязувати жодних інших питань, окрім тих, котрі стосуються навчання!
Студенти-русини скоїли злочин!
Який саме? І головнехто? Назвіть прізвище? Але ні, ви не назвете, бо не знаєте! Для вас і ось цих панів бути русином, ні, бути українцем у Польщі вже є злочином! Тому й помер Юліан Кравчук, поплатився за цей злочин! То як, скажете, кого і в чому звинувачують?
Дякуйте, що не вас!
Отак! Калюжний зробив кілька кроків назад. У такому разі перепрошую, та змушений вимагати звинувачень для себе! Нехай арештовують мене разом з іншими!
Не йдеться про жоден арешт! Студентів ліцею викликали для розмови!
Ось і мене викликайте!
Пане Калюжний, не робіть дурниць! Хіба не бачите, що я останніх сил докладаю, аби не звільняти вас за ваш дурний учинок! Розумію ваш емоційний стан, ви втратили друга
Позбавлю вас клопоту, пане Варго! Від цієї хвилини я вже тут не працюю! Вважайте мене вільним від справ ліцеюі хай тепер арештовують!
Поки сварка тривала, народ поволі заспокоювався. Тепер ліцеїсти перемішалися з поліцією, оточили куратора й регента та слухали суперечку. Офіцер відійшов, став так, щоб зі свого місця бачити кожного, і терпляче чекав на розвязку. Цивільні взагалі трималися так, аби менше звертати на себе увагу. Тож заява Маряна Калюжного пролунала в повній тиші. Варга завмер із розкритим ротом, шукаючи відповідь.
Але тут різкий вигук «там! там!» змусив усіх подивитися на велике прямокутне вікно. Потім студенти, переважно поляки, миттю обліпили підвіконня. Коли цивільні зникли, я не помітив. Офіцер голосно вилаявся, крутнувся на підборі чобота й поспішив до виходу. Інші поліціянти побігли за ним, забувши, для чого приходили. Куратор лишився на місці, зараз стояв з Калюжним плечем до плеча, ніби чоловіки не лаялися хвилину тому, а були справжніми друзями.
Ми троє теж відійшли від гурту.
Стали окремо.
Й затамувавши подих дивилися, як із неба повільно, мов сніжинки в тиху різдвяну ніч, падають листівки.
10
Побачити Червоного на даху можна було з вулиці.
Ми вибігли за Варгою й Калюжним, разом із нами поквапилося ще кілька українців, потім доєдналися поляки, бажаючи стежити за видовищем наживо. За коротку мить ораторіум спорожнів, а ліцейський дворик та прилегла до нього вулиця заповнилася цікавими.
За весь час навчання я не знав, як можна пробратися з горища на дах. Нічого складного насправді в тому не було. Питання в іншому: виявляється, Данило для чогось вивчив цей шлях, щойно прийшовши до ліцею. Інакше як пояснити швидкість, із якою він вислизнув через інші двері, забіг нагору, витягнув сумку з листівками зі сховку й переліз на дах. Для цього слід бодай один раз пройти цим маршрутом.
Уже потім, за півроку, коли крайова референтура відправить нас на вишколи в лісові табори, дізнаюся: підпільник найперше має вивчити місцевість, на якій діятиме, передбачивши всі можливі й навіть неочевидні шляхи відступу. Навряд Червоного хтось учив такого раніше. Йому підказала природна чуйка, не інакше.
Лишалося тепер повірити: Данило знає, як злізти з даху й не дати себе впіймати.
Зараз він стояв, знайшовши точку опори, розкидав листівки неквапно, наче сіяв зерно, й при цьому мовчав. Справді, що тут скажеш, дійство самодостатнє. Зате глядачі знизу старалися. Хтось підбадьорював, вигукуючи гратуляції, хтось лаявся й вимагав злазити, хтось обзивав дурнем. Та листівки піднімали всі, хто бачив. Спершу поліцейські намагалися видерти аркуші в людей, але скоро облишили марудну справу. Хіба офіцер гучно погрожував усякому, хто зберігатиме й поширить подібне, кримінальною відповідальністю. Утім, на поліцію в той момент мало зважали.
Боковим зором я зачепив серед людей дивну постать. Невисокий чоловік років за пятдесят, у довгому синьому пальті, до блиску наквашених черевикахі це попри жовтневу грязюкута в крислатому капелюсі. Такі носили гангстери в американських фільмах, час від часу ми навідувалися в кіно, чомусь саме Дорош дуже любив про бандитів. Чоловік мав також тонкі вусики, які періодично підкручував. Мою увагу привернув не лише дещо екзотичним виглядом. Він був єдиним, хто посеред гармидеру зберігав цілковитий спокій, ніяк не реагуючи на видовище. За листівкою не бігав, ступив трохи вперед, дочекався, поки одна сама впаде до ніг, нахилився, уважно придивився, потому склав учетверо, до кишені поклав аж надто делікатно, ніби щось крихке. Геть не пішов, далі мацав очима то Червоного, то людей у натовпі. Коли погляд схрестився з моїм, я похапцем відвернувся. Але ще якийсь час здавалося: чоловік у капелюсі свердлить мені потилицю.
Тим часом на даху вже зявилося троєліцейський сторож, поліціянт у формі й один із уже знайомих цивільних. Побачивши їх, Червоний розвіяв останній стосик листівок, потім жбурнув у переслідувачів порожню сумку. Сторож ліз першим, сахнувся, втратив рівновагу й замалим не полетів донизу, якби поліцейський вчасно не подав руку. Невеличка колотнеча виграла для Данила трохи часувін, мов досвідчений акробат, посунув гребенем, а діставшись до краю даху, обережно присів, потімліг на живіт і приготувався ковзати.
Невеличкий трюк викликав нову хвилю оплесків. Офіцер вийшов наперед, грубо розштовхуючи людей, очистив собі таким чином місце, витягнув із кобури револьвер, гаркнув:
Злазь, курва твоя мама!
Та злазить же! бовкнув хтось із натовпу.
Офіцер грізно озирнувся, видивляючись зухвальця, але плюнув, повільно підніс руку й почав шукати цівкою мішень. Де не взявся Калюжний, штовхнув плечем, і офіцер таки стрельнув, але не влучив, куди цілився.
Цієї миті Червоний розтиснув пальці та зник з очей.
Напад на поліцейського! вигукнув офіцер, хапаючи регента за лікоть. Так не пройде, пане Калюжний!
Тут людно, мене штовхнули! відрубав той. Але воля ваша, беріть! Ну, де кайдани? Доведіть факт нападу, я стану перед судом!
Jebie to wszystko!
Лайливу фразу офіцер адресував не персонально регенту, а всьому дійству загалом. Заховавши револьвер, рушив через двір, на ходу віддаючи поліцейським накази. Чоловік у капелюсі вже розчинився, та й цікаві поволі почали розходитися: видовище скінчилося. Скоро у дворі лишилися тільки ми троє і пан регент.
Пощо ви це зробили? раптом запитав Калюжний.
Ми? здивовано перепитав Дорош. Ми не робили нічого.
Данило Червоний, ваш товариш. Регент кивнув на порожній дах. До речі, вашу трійцю я запримітив ще раніше.
Що поганого в дружбі? поцікавився Зенко.
Зле, коли гинуть близькі друзі, пане Лісовський, почули у відповідь. Але ви троє тримаєте себе не як друзі. Тобто не лише як друзі.
Про що ви говорите, пане регенте?
У вас вигляд змовників, пане Дороше, трійці молодих та ранніх, котрі щось задумали і яких аж пре винести таємницю на люди. Дивуюся, як вами ще не зацікавилася таємна поліція. Хоча, може, й зацікавилася. Тільки таємно, як уміє.
Акція Червоного ніким запланована не була, буркнув я.
Тим самим мимоволі виказав себе та інших. Або принаймні дав регенту ключ до розуміння правоти його припущень. Зенко відразу відчув це, сіпнув мене за рукав. Чим ще більше проявив усю компанію.
Пане Миронюк, сьогодні ми всі стали свідками не акції. Навіть не героїчного вчинку. Це була безглузда хлопчача витівка. Саме так, витівка. Ваш Данило остаточно підписав собі вирок. І добре, як на цьому поліція зупиниться.
На чому? спитав Дорош.
На Червоному, зітхнув регент. Мій друг, за яким я нині сумую, Юліан, певний час був причетним до петлюрівської військової контррозвідки. Зараз поясню, як би він діяв. Хоча не треба служити в розвідці, аби додуматися до такого. Отже, ваш друг Данило приніс листівки до ліцею. Значить, хтось їх у такій кількості надрукував і десь заховав. Та принести таку велику сумку й лишитися непоміченим складно. Тому напевне листівки заховали десь тут. Червоний виліз на дах, єдиний шляхчерез горище. Припустімо, сумку заховали саме там. Хто має доступ до горища, звідки ключі? Червоний тут вчиться лише кілька місяців. Завів потрібні звязки? Змовився з іншими, знайшов подібних до себе? Висновок очевидний: шукати слід не лише Данила, а й його друзів. З ким водить компанію, до якого гурту прибився? Калюжний стукнув палицею по землі, навмисне цілячи в одну з небагатьох листівок, котрі залишилися не підібраними. Прошу шановне панство зважити: я не маю стосунку до жодної поліції. Хоч знаю, ким мене вважають тут у певних колах. Регент сумно усміхнувся. Дуже погано, якщо дефензива думатиме так, як я. А вони вже почали працювати. Не дарма я побачив тут капітана Плучека.
Хто такий?
Краще, коли він не цікавиться вами, мовив Калюжний. Старший агент дефензиви, сфера інтересівукраїнські підпільні групи. Щоб довго не пояснювати, скажу так: Тадеуш Плучеккаратель. Він особисто арештовував Кравчука, а потім тягнув жили з тих, хто знав Юліана особисто. Я чув про Плучека раніше, познайомився особисто відносно недавно. Вінне тутешній, капітана виписують із Варшави туди, де стає гаряче.
Низенький, у капелюсі, з вусиками? вирвалося в мене.
Ви теж його помітили, кивнув регент. Зовнішність як для таємного агента колоритна. Та він не переймається. Навпаки, тішиться, коли пізнають і бояться. Прибув Плучек не сьогодні. Отже, про кременецькі листівки дізналися у Варшаві. Червоний уже має вирок.
Його зловити ще треба, зауважив Дорош.
Далеко забіжить без пальта? гмикнув Калюжний. Якщо йому вдасться залягти на дно, старший агент Плучек шукатиме того чи тих, хто не ховається. Що робити його спільникам? Ховатися й собі? Так цим вони себе скорше викажуть. Замкнене коло, панове ліцеїсти.
Калюжний хлопнув Дороша по плечу й закульгав назад до приміщення.
Ішов по верхній одяг, не інакше.
11
Кілька наступних днів не відбувалося нічого.
Примечания
1
Охоронне відділення та охоронна поліція в Польщі між двома світовими війнами.
2
Східна Малопольща (пол. Malopolska Wschodnia) у міжвоєнний період (19201939) польська назва української Галичини, яка входила до складу Другої Польської Республіки. Адміністративно поділялася на Тарнопольське, Станіславівське та Львівське воєводства, де переважало українське населення.
3
Волинське воєводствоадміністративно-територіальна одиниця Другої Польської Республіки, утворена 1921 року з семи західних повітів Української Народної Республіки, ранішеВолинської губернії Російської імперії.
4
Йдеться про пацифікацію (умиротворення) масштабну каральну акцію, яку схвалив особисто керівник польської держави Юзеф Пілсудський у вересні 1930 року. Операція тривала до кінця листопада й супроводжувалася насильством, убивствами, арештами українців за етнічною належністю. Руйнувалися господарства, кооперативи, хати-читальні, храми. Пацифікація викликала міжнародний скандал, бо документальні матеріали й фотофакти були передані українськими активістами в західну пресу. На підставі цього була подана петиція до Ліги Націй.
5
«Читанка для чемних діточок»дитяча книжка, вперше видана у Володимирі-Волинському та надрукована у Львові з ініціативи Комісаріату Українських Січових Стрільців 1917 року.
6
Почаївський монастир у часи Другої Польської Республіки входив до складу Польської православної церкви. Її великими зусиллями вдалося вберегти від передачі в підпорядкування римо-католицької церкви. На території монастиря зберігалося, зокрема, українське православне життя.