Тобто?
Ну Може, це дурня Та я колись вів щоденник. Писав туди всяке. Почав на фронті. Потім, коли став одужувати, захопився цим у госпіталі. Показував докторові Франку там, у притулку. Він оцінив зараз Ладний говорив інакше, ніби виправдовувався. То не було красне письменство. Не те, що називають літературою. Вірші в мене колись виходили, ну, то я так думав.
Що ж тоді оцінив пан Франко? заохотив Клим.
Живу основу. Справжнютак сказав, Захарові очі зблиснули. То, мовляв, написано людиною, котра щиро пропустила через себе військові жахи й героїзм та жертовність, власний та інших. Переконував: з цього вправний автор може зробити не один, а навіть кілька творів. Ідея є в кожному реченні, на кожній сторінці.
Добре. Де той щоденник?
Спалив.
Це прозвучало просто й буденно.
Для чого?
Хтось почув про мої записи від Франка. Не скажу, хто, не має значення. Чоловік хотів купити в мене мої роздуми, розумієте? Платив гроші, ніби я жебрак нужденний і торгую думками. Аби попросилислово честі, віддав би для доброї справи. Хай би люди читали. А такні. Розлютився і кинув у комин.
Клим наморщив чоло, впорядковуючи почуте.
І ось тепер знову почали вести щоденник?
Що б із того вийшлоне знаю. Кортіло занотувати все, що відчував. Як раніше. Знаєте, у госпіталі й потім письмо навіть полегшувало біль.
Щоденники ведуть у товстих зошитах
Так, але в мене під руками був лише письмовий папір. І потім, ще не знав, чи щоденник заведу, чи просто вихлюпну думки.
А вашими думками заволоділо вбивство Косацького?
Намір такий був. Справді. Проте, не повірите, пане Кошовий, щойно написав про таке, він зник, Ладний хукнув у повітря, підкинув долонею невидиму повітряну кульку. Випарувався. Біль лишився.
Біль?
Я коли писав, остаточно зрозумівутратив Оксану. Що міг зробити, як вона вже давно з тим інженером. Вона єдина не зустріла мене як героя. Злякалася, побачивши живого, розумієте?
Спробую. Ви погрожували їй?
Оксані? Та Боже збав! Поговорити не міг, то інша справа.
Вона уникала?
Більше я. Хотів розмови, серйозної, раз і назавжди. Й усякий раз здавав назад. Потім, оці всі бари, де тебе знають, хочуть пригостити Я зазвичай не вітаю це. Але тут вирішив: хай хоч хтось мені радий, слухає мене, поважає, хоче бачити. Тому й дозволяв.
Кошовий потер перенісся.
Вчора ввечері ви почали писати щось на кшталт інтимної сповіді. Розмова з самим собою, лист до себевірно?
Ви красиво це все назвали. Мабуть, так і є.
У процесі вас відпустило. Ви, як кажуть, стравили пару. Зіжмакали недописане, викинули Що далі?
Вдягнувся й пішов геть із кімнати.
Вас затримали з револьвером у руці. Зброя ваша?
Моя. Лишив собі з війни. Майже всі так роблять.
Я не закидаю вам цього, Захаре. Цікавить інше: для чого ви взяли його з собою, коли виходили?
Звичка.
Для слідства й тим більшесуду це не пояснення.
Не буде суду, кинув раптом Ладний.
Чому це? здивувався Клим. Хіба ми не до суду готуємося?
Судять винних. Яні.
Але суд виправдовує.
Ще раз вам кажу: отой перший спосіб, про який ви говорили, не годиться. Слідство проти мене, і ви чудово розумієте, чому.
Не зовсім, мовив Кошовий, та враз передумав, заперечив сам собі:Хоча, знаєте, так виглядає. Знайдений, гм, запис вами пояснюється. І якби незабаром Олеся Косацького не застрелили, а вас би не зловили там закривавленого, ще й з револьвером, на нього можна було б не зважати. А так він став ланкою загального ланцюга.
Захар уперто мотнув головою:
Нема ланцюга.
Гаразд. Як було?
Тепер з думками зібрався Ладний.
Вчора я вийшов із притулку, прихопивши револьвер, бо звик так ходити містом. Спершу не мав мети, завернув до найближчого бару. Там зустрів кількох знайомих, із тих, хто завжди відчуває себе вищим на моєму фоні
Саме на вашому?
Не так: поруч із подібними до мене особами. Огидні типажі, коли чесно.
Бачив таких. Знаю. Розумію. Поділяю. Далі?
Стрілець облизав сухі губи.
Та компанія повернула мене на землю.
Що це означає?
Побачив, з ким я поруч. Зрозумівне те середовище, треба братися за розум. Давно запрошували у наші вишкільні табори, стрілецтво знову гуртується. Все тягнув, зволікав, не був готовий. А вчора ніби просвітлення настало: не так живу, не тим займаюсь, не з тими говорю, не про те думаю. Нове життя не почнеш, поки не завершиш усі справи зі старого. Так чи ні?
Авжеж, Клим ствердно кивнув.
Рішення покінчити з Оксаною і Косацьким прийшло тоді ж, остаточно.
Чекайтепокінчити?
Ви не так зрозуміли.
Як почув, Кошовий розвів руками.
Оксана покінчила зі мною з нами ще раніше. Я ж не міг відпустити її дотепер. Тож вирішив прийти до неї, вибачитися за все й визнати: все, більше я не журитимуся, не горюватиму. Все минуло, все пережив. Треба дорослішати, життя не скінчилося. Йшов пішки, по дорозі складав правильні слова в голові. Навіть вголос проговорював, на мене люди озиралися.
Рішення мудре, погодився Клим. Ще й враховуючи ваші обставини
Коли дістався Снопкова, вже майже стемніло. Міг би раніше. Та по дорозі Як би це сказати Для хоробрості
Там є кілька питних закладів, кивнув Кошовий, подумки вже прикидаючи маршрут і плануючи пройтися Захаровим шляхом, аби знайти й опитати свідків. Випили. Зрозуміло. Далі.
А далі дійшов до камяниці, в якій мешкали Оксана зі своїм інженером. Зайшов у браму й побачив його на землі. Мертвого.
Це прозвучало буденно, тож до Кошового не відразу дійшлоось ключовий момент.
Докладніше звідси, сказав.
Нема, про що особливо говорити. Спершу не впізнав Олеся. Кажу ж, темно вже було. Побачив людину на землі, кинувся до неї. Чоловік лежав лицем униз. Лапнуврідке, зрозумів, що кров, набачився ж такого, не раз мастився. Перевернув, глянув, ще й лице рукавом обтер. БачуКосацький! Ох ти ж, думаю! Застрелили, в потилицю. Ззаду підійшли. І так здалосявін ще не зовсім холодний. Вбивця поруч десь. Ну, таке відчуття, а я ж іще випив
Тепер очі стрільця знову блищали, він говорив уривчасто, випльовуючи фрази. Й Клим бачивЗахар заново переживає вчорашню пригоду.
Звівся я на рівні ноги. Пістоля з кишені витяг. Хотів кричатислова ось тут, торкнувся пальцями горла, застрягли. Відчував лиш, що мукаю, мов корова. Не труп мене заскочив, хоча це теж. ЗрозумійтеОксана ж десь поруч мала бути. За її життя злякався. Бо прийшли по інженера, хто б це не був і з якої б причини. А моя Оксана могла бути десь поруч. Свідок, хіба ні?
Логічно.
Її хотів захищати. Тому спершу до їхніх дверей кинувся. Штовхнувпрочинені, світло горить, нікого нема. Слава Богу святому, думаю. Тодіназад, через тіло стрибнув, вискочив на вулицю. Туди, сюдине видно нічого й нікого. Побіг до перехрестя, була думка поліціянтів гукнути. Аж тут ідуть вони самі назустріч. Я їм махаю руками, вони на мене наставляють зброю. Е, думаю, зараз не розберуться, палити почнуть, то ж ніби військовий патруль, часи воєнні. Розвернувся, пішов назад, їм ще знаки подававза мною, мовляв. Наздогнали, збили з ніг. Все, я тут.
Кошовий згадав слова Віхури про наставлену на патрульних зброю.
А щепро чоловіка нізвідки, котрий послав патруль в напрямку місця пригоди.
Складається.
Сіпнулося віко.
Ви розказали все це в поліції?
Так іще капралу австрійському пояснював! Мене слухати ніхто не хотів! Ані на місці, ані потім, у поліції! Та я до тями прийшов лиш недавно! Тоді й про адвоката мова зайшла!
Отож.
Лишилося розібратися, хто порадив стрільцеві саме його й чому, але то вже деталі. Зараз Кошовий уже зовсім не шкодував, що погодився вислухати Ладного.
Якщо вас утішить, Захаре, скажу: шанси витягнути вас із зали суду є, й то досить великі. Маса розбіжностей, які не врахувало слідство. Різні деталі, котрі не стикуються. Я притисну прокурора до стіни, а присяжні
Стрілець виставив перед собою руку.
Що?
Я вже казавдо суду не піду. Визволяйте так. Самі ж кажетеполіція не в усьому розібралася.
Але формально, Захаре, на цьому етапі все проти вас. І сповідь, будь вона неладна. І револьвер. І те, що ви ревнували колишню кохану до жертви й мали намір поквитатися. Кров інженера на одязі. Нарешті, ваш учорашній стан Ви ж випивали, що може означати: підігрівали себе, набиралися сміливості.
Так і було. Лиш сміливість не для вбивства. На фронті я стріляв у москалів, будучи цілком тверезим.
Це так само треба доводити, Захаре. Ну, що ви збиралися не битися, а миритися.
І поки не доведусидітиму тут?
Кажу ж вам: спосіб, який ви задумали, не годиться. Тож наберіться терпіння й дочекайтеся суду. І вже з зали, можете мені повірити, ви маєте всі шанси вийти виправданою, а отжевільною людиною.
Ні,відчеканив Ладний.
Погляд і голос вкотре помінялися.
Стали не холоднимикрижаними.
Кошовий ще не розумів, звідки в цій маленькій камері слід чекати небезпеки. Але вже відчув її наближення. Роззирнувся, мовби чекаючи, що зараз крізь стіни полізе якась містична потвора, нічого й нікого більше в замкненій ззовні камері Клим не чекав.
Прошу?
Ні,повторив Захар. Не піду я на суд. Це означатимевинен. Судити себе не дам.
Іншого способу вийти на волю, ніж за рішенням суду, я не знаю.
Я знаю.
Стрілець неквапом розвернувся спиною до відвідувача.
Широким кроком скоротив відстань до нар.
Присів, незграбним жестом скинувши мазепинку на підлогу.
Нахилився, аби взяти.
Став для чогось на коліна.
Затримався трошки довше, ніж треба, аби просто підняти впалу шапку.
Коли випростався й розвернувся, Кошовий побачив націлене на себе револьверне дуло.
Отак, виплюнув вязень.
Розділ пятийВтікач і заручник
Климові відібрало мову.
Він чекав усього, окрім такого повороту. Руки мимоволі піднялися догори, завмерши на рівні плечей. Він позадкував, відступаючи до дверей, при цьому дивуючись ясності власного розуму. У голові крутилося: звідки зброя, хоча насправді він мав думати, як уберегти своє життя, й тремтіти від страху.
Не соромно, на його місці подібне відчув би всякий.
На місці,неголосно й при цьомутвердо наказав Ладний, вільною лівою рукою прилаштовуючи мазепинку на голову. Стій на місці.
Куди ж тут
Мовчи, стрілець уже відкинув політес. Маєш інший спосіб, пане адвокате. Такого не передбачив ніхто, правда ж? Зараз ти виведеш мені звідси.
Куди?
На волю. Невинна людина не має сидіти за ґратами.
Я доведу
Вже довів, пане правник.
Що довів?
Мене не слухатимуть. І не повірять. Шансів не маю. Ти такий самий, як ті, хто тримає мене тут.
Віко сіпалося, й Кошовий хотів, як зазвичай, торкнутися пальцем, аби припинити.
Геть руки!
Та я
Тримай рівно! стрілець підніс голос. Я повинен бачити тебе. Без жартів, Кошовий. І без фокусів, знаю я вас.
Когонас?
Всіх вас, Ладний вишкірився. Такі, як ти, полюбляють багато й густо балакати. Поки наші вояки кладуть на фронті життя, поки кращі гинуть і лишаються каліками, ви переливаєте з пустого в порожнє. Замість того, аби зробити правильно.
Ти про що? Клим остаточно відкинув церемонії.Що для тебе правильно?
Не лише для мене. Для нас усіх. Ми, стрільці, збройна опора руху за творення української держави по обидва боки Збруча. Хіба новина, що ця війна обома сторонами, російською та австрійською, ведеться передусім за право володіти нашими докорінними землями? Австрія хоче поглинути Україну від Чернівців до Харкова. Росіявід Харкова до Чернівців. Ми ж не маємо в цій війні жодних прав, хоч боронимо обидві імперії.
Говориш, мов з книги читаєш.
А я вмію читати! мовив Захар. Добре, що пишуть такі речі люди не дурні. Та вони нічого не можуть, крім грамотно написати. Їхня зброяслово. Ми, стрільці, так само маємо зброю. І не маємо того, хто віддасть наказ і поведе нас за собою. Бо балакуни, подібні до тебе, пане Кошовий, досі не ладні домовитися ні про що спільне.
Схоже, ти від самого початку хотів говорити зі мною саме про таке. Револьвер тримав під нарами. Все іншебутафорія, забалакування зубів. Ти тягнув час. Чому не відразу почав?
Хотів почути, чи маю інші шанси.
Невже ти думавя отак запросто здатен звільнити тебе з тюрми?
Мав надію. Коли хочешдавав шанс тобі.
Значить, усе готувалося заздалегідь. Звідки зброя?
У відповідь стрілець розсміявся:
Ти запитай, чи вона справна. А я не промахнуся в разі чого. Маю досвід.
Стрілятимеш у мене?
Якщо даси привід.
Кошовий поворушив пальцями. Ладний не відреагував.
Коли такпитання: все, що ти мені розказав, брехня?
Чиста правда. Я не вбивав Олеся Косацького. Я опинився там випадково.
Тоді для чого вся ця вистава?
Це не вистава. Все насправді, пане адвокате. Зараз ти виведеш мене з Бригідок. І якщо хочеш жити, робитимеш так, як я казатиму.
Я жити хочу. Та й героя з себе корчити не збираюся. Тим більше, серед нас двох герой у цій камері лише один.
Знущаєшся?
Аж ніяк.
Кепкуєш, тоном, який не визнає заперечень, мовив Ладний, правиця міцніше стисла револьвер, вказівний палець легенько попестив спуск. Нічого дивного. Давно говорять про те, як ви, балакуни, що хочуть самі собі здаватися державниками, ставитеся до нас. Тих, хто готовий за державу стояти горою. Ви ж боїтеся нас. Бо ми нюхали порох, бачили смерть, витягали з поля бою поранених побратимів. Нам уже нема кого боятися й чого втрачати.
Хтось добре прочистив твій мозок, Захаре.
І це нам знайоме. Щойно починаєш казати правду, відразу чуєш у відповідь: то ви, паньство, співаєте з чужого голосу. Ви всього боїтеся, бо нині вам підіграє цісара ви за це готові підігравати йому. Ви робите вигляд, що домовляєтесь. А тим часом зраджуєте наші спільні інтереси. Через те нам із вами не по дорозі.
Кому з ким? Заради Бога, Захаре, що нам ділити? Ми познайомились заледве годину тому
Але вашого брата-балакуна я набачився й наслухався в притулку! за звичкою перервав Ладний. Тому доста, доста заговорювати зуби! Я не лишуся в Бригідках більше ані хвилини. Зви наглядача сюди.
Кошовий зволікав. І тоді стрілець зробив те, чого Клим чекав від нього ще менше. Хоч після револьвера під нарами, здається, мав би нічому не дивуватися.
Ладний підняв дуло вище його голови й надавив на курок.
У замкненому просторі камери постріл гримнув, мов вибух.
Варта! Варта! Сюди! загорлав Захар.
У цей момент Кошовий, нагнувши голову, рвучко кинувся на нього.
Він не готувався зарані. Щось незнане, але сильне штовхнуло вперед, раціональні думки враз залишили голову, ним заволодів кураж. Клим уже стис кулак, зігнув руку в лікті й завів її для боксерського удару, пірнаючи під стрільцеву правицю й мітячи в щелепу. Міг ударити в сонячне сплетіння, та те саме щось підказало: не варто, бо Ладний у шинелі, вона стримає, згладить.
Хоч як не вдалося.
Ладний ніби чекаввловивши початок атаки, плавно ступив набік, пропускаючи нападника. Щойно Климова потилиця опинилася точно під його здійнятою догори правицею, різко опустив, рубонув, сильно вдаривши по ній руківям револьвера й розбиваючи, здираючи клаптик шкіри, пускаючи кров.
Від болю Кошовому потемніло в очах, забігали веселкові цятки. Утративши враз рівновагу, він полетів униз, ледве встигнувши виставити перед собою руку. Та все одно не втримався, стукнувся ліктем, припечатав лобом підлогу. Удар вийшов несподівано сильним, з очей сипонули іскриотут пригадалася кімната для допитів у Косому капонірі й культурний допіру жандарм із засуканими рукавами.
Спалах.
Встати! Встати! чулося над головою крізь шум, і водночас десь далеко, коридором, стукали підбиті чоботи.
Клим чекав нового удару.
Не було.
Вставай! Захар сіпнув його за комір пальта. Підйом, ну!
Хитаючись, Кошовий звівся на рівні, відчуваючи, як сильно, немилосердно сіпається віко. Торкатися не хотів, так і вкляк, дивлячись перед собою. А ззовні в замок уже вставляли ключ, брязкіт, два поворотидвері розчахнулися.