Але целише незакінчена сповідь. Намір, пане комісаре. Я щодня хочу звести з кимось рахунки й навіть кажу це іноді вголос. Проте жодна неприємна й ворожа мені людина від такого не помирає.
Ви записуєте свої наміри? Може, ще й обговорюєте їх з пані Магдою?
Віко сіпнулося.
Пане комісаре, з вашого дозволуйдеться не про мене. Тим більшене про моє особисте життя.
Перепрошую, не мав наміру якось образити пані Богданович. Ви чудово знаєте, як я ставлюся до неї.
Клим кивнув, приймаючи вибачення:
Коли вже вирішили порівнювати У мене трошки інший, як кажуть лікарі на Кульпаркові, психотип.
Інший ніж у кого?
Ми тут ніби про Захара Ладного говоримо.
То ви його знали особисто?
Ні. Прорахувати тип такої людини нині досить просто. Дивіться, стиснувши кулак, Кошовий відігнув великого пальця. Вбивство через ревнощі, іншого мотиву нема
Чекайте-чекайте, ви ж щойно натякнулиЛадний узагалі не причетний!
Я сказав: лист не доказ, уточнив Клим. Та підемо від того, що наш геройтаки вбивця, він поворушив великим пальцем. Захар ревнував Оксану як її
Антонів.
Так, Оксану до свого товариша, інженера Олеся Косацького. Мав на те підстави, бо тому пощастило з дівчиною більше, ніж йому, герою війни. Де-факто, пане комісаре, наш Ладний здобув свою особисту перемогу на фронті, проте отримав удар у спину в тилу. Тож переможцем себе не вважає. Воїн вважає щасливого суперника зрадником. Ось вам типова ситуація, таких від створення світу виникало море, і я не перебільшую зараз. Згодні?
Та згоден, Віхура почухав долоню.
Коли так, погодьтеся з тим, що не обовязково знати Ладного особисто, аби уявити подібну мотивацію й модель поведінки. Клим зігнув та розігнув великого пальця, граючись ним, виставив указівний, утворивши подобу револьвера, націлив імпровізоване дуло на комісара. Тепер про саме вбивство. Чому Захар не застрелив Косацького раніше? Він повернувся зі шпиталю навесні, наскільки мені вдалося дізнатися. Близько півроку на щось чекав, чимось мучився Війна міняє навіть тих, хто, подібно до нас, сидить у тилу й робить свою роботу, не нюхавши пороху. Що вже казати про молоду людину, якій довелося мобілізувати всі свої приховані до часу резерви. Я певен: наш герой не знав, що буде героєм, коли займав свою позицію на передовій.
До чого це все?
До того, Кошовий підніс указівного пальця догори. З фронту всі повертаються з надламаною психікою. І не зростається, бо ветерани неодмінно побачать бодай одну працюючу кавярню з круасанами й струдлями в вітринах. Панів та панянок, чепурних, ніби життя не міняється. Їх війна чомусь не обходить. Раніше чи пізніше в більшості фронтовиків виникне потреба взяти зброю, якої зараз кругом повно, і розстріляти бодай солодке в вітрині. Це я ще кажу про тих, хто не має додаткового приводу. Захар Ладний його мав. Чому тягнув так довго? Чому не відразу взяв револьвер і не пішов убивати свого двадцятого і останнього ворога?
Темрява в чужих душах, розвів руками Віхура.
Ось два головних питання, Кошовий стулив відставлені пальці пучками. Крім того, виступаючи в суді як адвокат Ладного, я б поцікавився в слідчого, де, коли і за яких обставин був знайдений ось цей недописаний лист. Котрий, з усією повагою, не можна назвати зізнанням убивці.
Віхура відкинувся на спинку стільця, помовчав.
Нам справді слід переглянути наші стосунки, пане Кошовий.
Прошу?
Розділити службові і особисті. Адже, повторюся, нас багато що єднає і я не можу нехтувати минулим. Тому викладаю вам те, чого ви як приватна стороння особа не маєте права знати.
Я не зовсім приватна особа
Чекайте, комісар знову подався вперед, легенько хлопнув широкою долонею по столу. Аркуш, як зволите бачити, жмаканий. Його знайшли агенти криміналу в кімнаті Ладного, у притулку. Валявся в кутку на підлозі.
Захар писав, потім не дописав, зіжмакав папірець, жбурнув на підлогу, потворив Клим. Пане Віхуро, так зізнання не лишають. Їх принаймні дописують. Далістрілець чудово розумів, на що йде. Звісно, якщо таки замислив убивство, намагався дати лад думкам, тому й узявся за писання. Чомусь вирішивдурня, кинув, підхопився, пішов виконувати задумане. Так виглядає?
Схожу версію мені дав слідчий.
А якщо припуститиЛадний не збирався вбивати Косацького? Писав щось на кшталт сповіді. Для себе, дуже особисте. Не знищив листа, бо напевне мав намір повернутися назад. Тож відчував себе в безпеці бодай у власному помешканні, у тих чотирьох стінах, які виділили фронтовику. Прийшовши, або дописав би, абознищив. Словом, виглядає так, що лист не призначався для публіки.
Я завжди цінував вас як адвоката, пане Кошовий, комісар поплескав у долоні.Бував на процесах за вашою участю. Заразчудова репетиція промови. Присяжні ваші. Навіть я починаю сумніватися, що на місці злочину зі зброєю та кровю на руках та одязі затримали справжнього вбивцю.
Ага! тепер Клим поаплодував сам собі.
До речі, зловив Ладного військовий патруль на Снопкові. Вже було темно, старший написав пояснення: з сутінок вибіг якійсь чоловік, вигукнувтам стріляли, показав напрям. Звісно, капрал зреагував миттєво, як належить за таких обставинповів патруль у вказане місце. Назустріч рухався чоловік у однострої, але це вже розгледіли потім, спершу побачили постать. Капрал наказав зупинитисячоловік виставив перед собою зброю, це і в сутінках помітно. Затримали швидко, без пострілів. Знайти неподалік мертве тіло з простреленою головоюсправа кількох хвилин.
Ладний признався?
Звісно, ні. Інакше б я відразу сказав вам про марність нашої розмови. Проте вона й без того не має сенсу. Говорю з вами, бо маю час і певний особистий сентимент до вас. Адже все це вам жодним чином не допоможе.
Ви про що?
Віхура пошкріб ребро правиці об край столу.
Пане Кошовий, щойно я нагадав, як високо вас ціную. А ви останнім часом так захопилися політичною діяльністю
Громадською.
Нехай так, зараз це практично одне й те саме. Словом, ви забули: адвокат лише тоді представляє інтереси клієнта, коли у адвоката є означений клієнт. Зрозуміли тепер.
Клим усе зрозумів.
Ні,мовив коротко.
Захар Ладний не уповноважив вас представляти його інтереси. Не думаю, що стрілець навіть знає про ваше існування. А ви, відповідно, не знайомі з ним. Не маю жодних підстав вести з вами подібні розмови. Й ніхто не має. Ще раз дуже перепрошую. Далі можемо хіба попити чаю. Замовити?
Знову сіпнулося віко.
Кошовий шукав вихід, і зараз довкола нічого й нікого не існувало.
Крім комісарової правиціВіхура поклав її на чорну ебонітову трубку масивного телефонного апарату.
Задзвонило.
Комісар нічого не встиг зробити, тож відсмикнув руку, мов обпікся. Телефон дзеленчав далі, Віхура здивовано глянув на Клима, знизав плечима.
Зняв слухавку.
Підніс до вуха.
Біля апарату Віхура, це прозвучало аж надто офіційно, а далі його брови стрибнули догори. Коли? Чому саме він? Я зрозумів, він має право. Так, робіть, що мусите.
На важіль він почепив трубку підкреслено обережно, почухав коротко стрижену потилицю, зиркнув у Клима, мовив розгублено, зовсім не схожим на себе тоном:
Ви давно вирішуєте свої справи силою думки?
Нічого не розумію.
Я так само, комісар кивнув на апарат. У Бригідках затриманий за вбивство стрілець Захар Ладний раптом почав вимагати адвоката.
Має право.
Ось і я щойно так сказав, а ви почули, тепер Віхура говорив роздратовано. Він жадає саме вас, пане Кошовий. І прошу пояснити все.
Диво, вирвалося в Клима.
Не вірю в дива. Ви теж, до речі,відрізав комісар. Відмовити неможливо і не бачу причини. Необхідні розпорядження вже дав. Вас пустять і проведуть до стрільця. Але подібний збіг обставин я ще буду розслідувати сам для себе.
Хіба сталося щось кримінальне?
Не грайте мені тут варята, скривився Віхура. Дуже прошу вас, коли ваша ласка, відразу після розмови з Ладним повернутися до мене. Ми продовжимо. Мене дуже цікавить, для чого ви прийшли сюди й, користуючись довірою, розіграли виставу.
І знову смикнулося віко.
Я не
Розкрита комісарова долоня вдарила по столу сильніше.
Розмову завершено.
Поки.
Розділ четвертийІнший спосіб вийти з тюрми
Його провели в кімнату для побачень.
Чи Климові здалося через подібність тюремних приміщень, але ймовірносправді так є: саме тут без малого три роки тому він говорив із Лукою Різником. Нещасного, слабого на голову хлопця, якого затримали поруч із місцем, де зарізав свою чергову жертву той, кого називали Різником із Городоцької. Вважаючи ту історію найбільшою поразкою свого життя, Кошовий намагався не згадувати про неїчерез криваве видовище, побачене у власній спальні, що постійно поставало перед очима. Та варто було зайняти себе суєтними повсякденними справами, історія з Різником відступала, зникала в темряві, поки різні випадкові обставини знову не нагадають про той тихий вечір перед Різдвом
Йдучи за рябим наглядачем коридором під склепіннями колишнього монастиря, Клим уже тоді відчув: історія повторюється. Щойно побачив ту самучи дуже схожукімнату, а в нійхлопця, не на аж так багато старшого за Луку, відчуття змінилося впевненістю. Кошовий не міг пояснити їх, але мотнув головою, відганяючи підступне: «Це знову нічим добрим не скінчиться».
Чого ви? запитав вязень, підводячись назустріч.
Прошу?
Оце, Ладний повторив його рух.
Тим часом важкі двері зачинилися за Климовою спиною, і він зупинився, роздивляючись нового знайомого.
На вулиці, та ще й у однострої, Клим не вирізнив би цього стрільця серед інших. Молодий чоловік мав типову невиразну зовнішність. Аби не розсічена брова й шрам, який тягнувся до середини широкого лоба, Захар узагалі не мав би особливих прикмет. Він розстебнув синю шинель, з-під якої вибивався кітель, навипуск, без паска. Трикутну шапку-мазепинку Ладний для чогось вдягнув, йдучи на зустріч з адвокатом, і тепер стягнув із голови, відкриваючи коротко стрижене, соломяного кольору волосся. У великих сірих очах не читалося нічого. Принаймні, повагу до себе Кошовий вловив, та не більшездавалося, Ладний дивився як крізь нього, так і крізь стіну. Певне, дуже хотів розбити мури силою погляду.
Загалом попри доволі типовий для вязня вираз обличчя в стрільцеві вгадувалася сила, не помітна з першого погляду. Справді ладний, цілком відповідає прізвищу. Міцно збитий, не худийжилавий, вилицюватий, він нагадував чи то накручену пружину, яка розпрямиться в будь-який момент, чи, швидше, сторожового собаку, який вдає сплячого, й дурні вірять. Помняцкавши головний убір, Захар поклав його на нари, ступив уперед, ніби виконував наказ і виходив із чоти, простягнув руку.
Клим не відчував себе слабаком, навіть зараз, під час війни, намагаючись знаходити час для боксування, яким раніше займався системно. Але короткий потиск переконав: враження дещо хибні. Захар сильніший, ніж він про нього подумав.
Коротко струснувши руку, Ладний став, розвівши ноги в армійських чоботях на ширину плечей, заклав руки за спину, виклично виставив підборіддя.
Так чого ви смикнули головою? Не подобаюся?
Отак відразу, гмикнув Кошовий. То я про своє. Ви скажіть краще, чому саме мене покликали і чому саме тепер. Вже пополудні, причому глибоко.
То й що? Маю право на адвоката хоч опівночі.
Нема питань, Клим посміхнувся кутиком рота. Тобто є: чому ж тоді відразу опівночі мене не гукнули? Чи іншого когось? Га, пане Ладний?
Я називаюся Захар.
Хай так. Тоді звіть мене Климентієм.
Пане Кошовий, між нами різниця. Я прошу звертатися до мене на імя, а до вас буду говорити, як мені вигідніше.
Розмова помітно йшла не туди.
Чудово. Але я, Захаре, не почув відповіді. Адже мушу потім пояснити не комусь, а самому комісарові кримінальної поліції Мареку Віхурі, чому своїм захисником ви обрали саме мене.
Це важливо?
Так. Хоча б через те, що я давненько не практикую. Маю на увазікримінальних справ.
Мені вас порадили.
Хто?
Не має значення. Скажімо таку Бригідках вас знають.
Дивно, та схоже на правду.
Нехай так. Присядемо?
Насидівся.
Добре. Питання таке: ви вбили Олеся Косацького?
Ні.
Чогось подібного Кошовий чекав.
Знявши капелюха й так само розстебнувши осіннє пальто, він примостив свій убір поруч із мазепинкою. Для цього треба було обійти Захара. Той стояв на місці, далі дивлячись перед собою, і Климові така поведінка почала подобатися дедалі менше.
Давайте все ж таки присядемо.
Я без того в тюрмі сиджу. Краще до справ.
Чекайте, зберуся з думками
Та якими думками, пане адвокате! Я не вбивав його! Хоча мав на це повне право!
Кошовий знову став перед Ладним. Схрестив руки на грудях, зміряв поглядом з ніг до голови. Не бачачи інших варіантів, притулився спиною до стіни, заговорив спокійно, зважуючи кожне слово.
Захаре, чому ви вважаєте, що мали право забрати життя в іншої людини?
Коли стріляв у москалів там, на фронті, пояснень не вимагав ніхто. Ні тоді, ні тепер. Мене за це нагородили. Я герой, пане Кошовий.
Вигерой війни. Тамворог, який хоче вбити вас. Війна та мир мають інакші закони. Чи ви цього не зрозуміли?
Не бачу різниці між ворогами, вперто правив своє Ладний. Недруги зазіхають на чуже. Косацький теж забрав чуже.
А хтось дав вам право власності на ту жінку? Оксана Кошовий ляснув себе по лобі.Дідько! Ну просте ж таке в неї прізвище, постійно забуваю!
Антонів, глухо мовив стрілець. І не треба її згадувати всує.
Нам усе одно доведеться її згадувати. Ви вбили через ревнощі
Кепський ви захисник, пане Кошовий.
Чому?
Вдруге назвали мене вбивцею. А мали б захищати, доводити невинуватість.
Тут? Клим обвів рукою. У цій камері?
Ладний чим далі, тим більше нервував. Тепер Кошовий звернув увагу: внутрішня сила, яку він відчув, стримувалася непросто. Вибухнути січовик міг будь-якої миті.
Я повинен вийти звідси, чітко вимовив Захар.
Є лише один спосіб. Слідство визнає, що помилилося. Та для цього має бути проведена певна робота. Якщо зберуть докази, котрі доведуть вашу непричетність, вийдете або до суду, абопросто з судової зали. Інших законних способів, на жаль, нема.
Законних.
Клим насторожився.
Ви хочете вийти незаконно?
Мене запроторили сюди незаконно, тепер стрілець обвів рукою камеру. Та Господи, що ви знаєте про мене!
Ви покликали, Кошовий далі поводив себе стримано. Я прийшов. І не знаю про вас нічого, крім військових подвигів. Для чого було все перекреслювати
Так послухайте, чорт забирай! гаркнув Захар.
І посунув на нього.
Чекаючи на щось подібне, Клим усе одно мимоволі здригнувся й втиснувся в стіну. Кайданок на вязневі не було, і стрілець мав кураж накинутись на нього просто тут, у камері, і душити, поки на крик прибіжить варта. Проте, зважаючи, з ким мається до діла, Кошовий лишав для себе мінімум шансів у замкненому просторі.
Та Ладний підійшов упритул, уперся в стіну по обидва боки Климової голови, і тепер їх розділяла лише відстань довжини стрільцевих рук. Дихання Ладного було важким, не дуже приємнимдешевий тютюн, змішаний з перегаром. Клим навіть машинально відвернувся, кривлячись, але потім знову глянув Захарові в очі.
Слухаю.
Я не вбивав Косацького. Не знаю, як це довести. Доводити мають слідчі, адвокати, бо такі правила: на слово людині ніхто ніколи не вірить. Мені сказали поговорити з вами, бо ви допоможете.
Допоможу. Давайте заспокоїмося й поговоримо.
Ладний відхилився, відступив на кілька кроків.
Говоріть.
Кошовий зібрався з думками.
Отже, ви не вбивали, мовив, не так балакаючи з Захаром, як міркуючи вголос. Коли так, почнемо спочатку.
Зараз Кошовий відчув себе більш упевнено.
Пройшовшись по невеликій камері, він потер руки, як часто робив, виступаючи в суді. Віко не сіпалося, він був готовий до бою. Навіть не стримавсяпідбадьорливо посміхнувся стрільцеві.
Я читав вашу записку
То лист, перервав Захар.
Хто адресат?
Вам не зрозумітиале ніхто.