Потім перейшов до кабінету баронеси. Розраховував, що на столі залишаться якісь цікаві папери. Але на столі нічого не було. Можливо, щось у столі, але всі шухляди замкнені. Знайшов два сейфи. Один під картиною у стіні, інший під ковдрою біля столу. Ось там могло бути щось цікаве. Але для сейфа потрібен був фахівець. Згадав я поляка, але був він далеко. Пройшовся ще раз кабінетом. Нічого не помітив цікавого. Так виходило, що ризикований цей візит зробив я дарма. Скривився. А потім подивився на великий стіл баронеси. Заліз під нього. Стіл складався з двох тумб, поєднаних стільницею. Між двома тумбами було досить багато місця. Я відсунув крісло, заліз під стіл. Місця залишалося достатньо. Баронеса була середнього зросту і ноги мала навряд чи дуже довгі. Присунув крісло, сам притиснувся до стінки на краю столу. Навіть якби баронеса витягнула ноги під столом, мене б не дістала.
Я виліз, походив. Розумів, що ризикую. Але ж цікаво було послухати, що тут відбувається! Тому наважився. У крайньому разі револьвер при мені, вже якось викручуся. Ліг на диван трохи відпочити. Коли почало світати, подивився, чи не залишив слідів. Зрадів, що підлога чиста, пил протертий. Здається, в конторі прибирали звечора. Тож я поліз під стіл, усівся і став чекати. Ще трохи подрімав, але недовго, бо баронеса прибула рано. Сіла за стіл. Вона була у довгій сукні, з-під якої виглядали ноги у черевичках. Між мною і баронесою була велика відстань, це тішило. Вона одразу зателефонувала комусь.
Полковнику, це я. Як справи? Досі не знайшли? Та де ж він є? А Великий князь? Не знає чи каже, що не знає? То допитайте його! Особа імператорського дому? А той штабс-капітан? Точно не знає? В готель не повернувся? Чорт! Знайдіть його! Що далі? Про це не хвилюйтеся.Баронеса недобре засміялася.Просто знайдіть і сповістіть. Навіть арештовувати не треба.
Далі зателефонувала ще комусь.
Перекажи Мусі, що мені потрібно три надійних босяки. Для чого? Мокра справа. Зробити, наче пограбування. Тисяча рублів. Перекажеш? Муха не відмовить, Муха завжди на нас працює. Добре. Мені потрібно, щоб вони сиділи і чекали. Я скажу, де і коли. Так, аванс нехай Муха забере у конторі. Він знає в кого.
Ще один дзвінок. Я вже не знав, чого чекати.
Доброго дня, це баронеса. Леонтію Павловичу, маю через вас певний клопіт. Який саме? До мене приходив Іван Карпович Підіпригора. Чули про такого? Так, найкращий сищик імперії. Він питав про інженера Бревуса. Звісно, нічого не сказала, але він хоче поговорити з Жозефіною. Вбити? Ви знаєте, скільки я заробляю на чарівній Жозефіні? Слухайте, Леонтію Павловичу, справа не в Жозефіні, а в Підіпригорі. Я не хочу ворогувати з найкращим сищиком імперії, бо це клопітно і ризиковано. До того ж наш клуб любить тишу, нам не треба привертати увагу. Я пішла вам назустріч, допомогла, а тепер втрапила у халепу. Хочете компенсувати мій клопіт? Оце правильна розмова. Двадцять тисяч усе вирішать.
Аж я почув, як співрозмовник баронеси заверещав у слухавку.
То мені дозволити Івану Карповичу побалакати з Жозефіною?спитала баронеса.Слухайте, не кричіть. Ви ж купець, ви торгуйтеся, а не верещіть. Що? Три тисячі? Вибачте, але я пропонувала торгуватися, а не знущатися!
Баронеса розмовляла з цим купцем іще довго. Вона вміла торгуватися. Зупинилися на сімнадцяти тисячах.
Вони мусять потрапити на наш рахунок уже сьогодні,сказала баронеса.Жозефіна поїде з міста на кілька місяців. Я не згадую про вас, Леонтію Павловичу, жодним словом. Що з Іваном Карповичем? Вирішу проблему з ним самотужки. Як саме? А відколи ви стали таким цікавим, Леонтію Павловичу? Коли ви прийшли до мене і попросили допомоги, я просто звела вас із Жозі, допомогла знайти спільну мову, але не питала, що ви замислили. Хвилюєтеся? Не треба, ви ж знаєте, що друге гасло «Чорної троянди»«З нами немає проблем». То не хвилюйтеся.
Баронеса поклала слухавку і несподівано випростала ноги. Лишилося кілька сантиметрів запасу, я аж подих затамував. Треба визнати, що в баронеси були гарні ноги.
Де ж ти ховаєшся, Іване Карповичу?промовила баронеса. Я трохи напружився, злякався, що вона здогадалася, де я. Але ні.Хитрий, наче лис. Але я все одно тебе вполюю. Не треба було лізти мужику в панські справи. І Великий князь тебе не врятує.
Баронеса хрипко зареготала, коли задзеленчав телефон.
Слухаю. Муха все зробив? Босяки готові? При зброї? Та хоч ножами, хоч револьвером, головне, щоб труп. І щоб усі подумали на пограбування. Надійні люди? Добре. Нехай чекають. Я сповіщу, будь біля телефону,сказала баронеса. Їй принесли каву. Секретар доповідав про відвідувачів.Я скажу, коли запускати.
Баронеса смакує кавою, пахне аж мені під столом. Мабуть, замислюється, бо несподівано на підлогу гепається олівець. Котиться в мій бік. Я зупиняю його і ледь устигаю прибрати руку, бо баронеса скинула черевики й намацує олівець ногою в панчосі. Суне до себе, потім піднімає. Телефонує кудись.
Це баронеса. Доброго дня. Я хотіла спитати про того вашого фахівця. З гвинтівкою. Так, про снайпера. Він приймає замовлення? Що? Загинув в Одесі? Його вбив Іван Карпович Підіпригора? А навіщо вашому фахівцю було полювати на Івана Карповича? Місцеве замовлення? Той Іван Карпович справді такий небезпечний? Я думала, що він прибріхує у своїх оповідках. Ні? Чорт. А інших фахівців у вас немає? Добре, поспитайте, я чекатиму вашого дзвінка.Баронеса поклала слухавку і вилаялася, наче пяна праля.Звідки ти такий узявся!
Я бачу, як її пальці на ногах підгинаються і випростуються. Баронеса нервувала. Потім наказала секретарю пускати відвідувачів. Кожен із них просив виконати його мрію. Один приніс портрет дівчини.
Вона мусить бути такою. Це кохання моєї молодості, я хочу таку. І в неї ще шрам на лопатці, ось приблизно такий. І вона говорить вологодською говіркою,сказав клієнт.
Рідкісний типаж,зітхнула баронеса, мабуть, подивившись на портрет.Але спробуємо знайти. За два тижні ми запропонуємо вам варіанти. Портрет залиште. І тисячу рублів на попередні витрати. В цілому сума може дійти до трьох тисяч.
Не питання, баронесо. Тільки знайдіть мені її.
Він пішов, баронеса викликала секретаря.
Нехай перевірять у нашій картотеці, чи є схожа. Ось тут іще деталі,сказала баронеса.
Буде виконано,запевнив секретар.
Другий клієнт просив жінку, дуже схожу на Віру Холодну.
Щоб вона виглядала, як Холодна, говорила, як вона, рухалася. Ви зможете?
Сьогодні увечері. Вас сповістять за кілька годин. Пятсот рублів авансу,сказала баронеса, а коли клієнт пішов, наказала секретарю підготувати Наталку.
Наступний клієнт просив хлопчиків, неодмінно перських, мовляв, вони дуже красиво танцюють. Пятсот рублів і увечері. Коли клієнт пішов, баронеса комусь зателефонувала і наказала підготувати трьох хлопчиків.
Виберіть таких, щоб були схожі на персів,наказала баронеса.Яких? Та бозна, ну, мабуть, вузькооких, жовтошкірих. У вас є два раби з Семиріччя, ото їх і давайте, тільки нехай кажуть, що вони перси, і щось станцюють. Поголіть їх усюди, підведіть очі сурмою.
Далі клієнти просили, щоб їх били і щоб вони били, чорношкірих дівок, дівок із дуже великими цицьками, одноногу дівку, скрипальку, хлопчика з приємним голосом, дівчину в сажень зростом, схожу на Айседору Дункан, схожу на Венеру Мілоську (обговорювалося, що можна з руками, я не зрозумів, що це значило; жінку з прутнем (про таке я чув), тричі замовляли німкень, щоб їх можна було принижувати та бити (мабуть, далися взнаки патріотичні настрої), гімнастку, дівчину для тортур, ну і ще кілька жахів, про які сказати страшно. Баронеса всіх відвідувачів спокійно вислуховувала, ні з чого не дивувалася, називала дату, коли бажання буде виконано, та його ціну, приймала гроші. Коли клієнт ішов, викликала секретаря або одразу телефонувала, давала вказівки. Жодному не відмовила. Навіть якщо прохання клієнтів були страшні. Просто називала більшу ціну.
«Чорна троянда»ваші мрії, наша робота. Ми здійснюємо всі мрії без винятків,усміхалася баронеса, а клієнти раділи. Я сидів під столом і тільки головою крутив. А ще стежив за ногами баронеси.
Уже зрозумів, що «Чорна троянда» була величезним і налагодженим механізмом, у якому крутилося дуже багато грошей. Раніше думав, що звичайний бордель, тільки дорогий, а тут ось як.
Час від часу баронесі телефонували і повідомляли, що мене не знайдено. Баронеса лютилася.
Та що він, крізь землю провалився? Знайдіть його! Просто знайдіть! Підніміть поліцію, залучіть охоронне відділення, кримінальників! Він десь у місті! Ні, він точно не поїхав! Він не з тих, хто відступає! Знайдіть! Тисячу рублів тому, хто вкаже!кричала вона у слухавку.
Потім зателефонувала і наказала відвезти Жозефіну до Москви.
Скажи, що попрацює в нашій московській філії, позвязує тамтешніх фабрикантів, як вона вміє. Поїдеш із нею,наказала баронеса невідомому співрозмовнику.
Потім іще кілька клієнтів, а далі вона поїхала на обід до ресторану «У Ніколя». Я вже аж скамянів, бо ж і ворухнутися не міг під тим клятим столом. Трохи почекав і виліз. Поперек ломило, ноги затерпли, трохи розімявся, а потім пішов так само, як і прийшов. Добре, що у конторі всі пішли на обід, у коридорі було порожньо, зайшов у туалет, виліз до витяжки, поставив ґрати і поліз. Тільки на дах не вилазив, щоб не побачили, пройшов горищем, виламав ляду. Спустився. Поки лазив, забруднився, був схожим на босяка, але в Петербурзі таких багато по вулицях сновигало. Поїхав на вокзал, спитав про найближчий потяг на Москву. Він був за дві години. Сів у кутку чекати. Капелюх на очі насунув, щоб не пізнавали мене. Ну і дивлюся, хто прибуває. Коли бачуприїхав екіпаж, вийшли з нього білявка тендітна і якийсь чоловік, невисокий, але в плечах широкий, із короткою товстою шиєю. Такі бійці найгірші. Чоловік до кас побіг, а дівчина пішла на перон. Я до неї підійшов.
Жозефіно, доброго дня,сказав їй. Вона злякалася, здивувалася.
Ви хто?
Байдуже. Для вас краще, якщо про нашу розмову ніхто не дізнається. Особливо баронеса.
Дуже злякалася дівчина.
То поговоримо?спитав я.
Так,кивнула.
Ми відійшли за газетний кіоск.
Жозефіно, мене цікавить, хто такий Леонтій Павлович,сказав я. А дівчина аж сіпнулася, наче вдарив я її.Плакати не треба, бо сльози вас видадуть. Якщо вас почнуть підозрювати, то знищать. Це дуже небезпечні люди, та й ви про це знаєте. То усміхайтеся і швидко відповідайте. Я послухаю вас і назавжди зникну з вашого життя. Отже...Я подивився на неї. Микитувала вона швидко.
Купець Селіванов. Більше нічого про нього не знаю.
Скільки він заплатив вам за Бревуса?
Я не вбивала, я...почала вона.
Жозефіно, я знаю, що вбивали. Не треба брехати, швидко відповідайте.
Тисячу рублів. Ще скількись отримала баронеса, яка привела Селіванова до мене. Сказала, щоб я робила все, що він скаже. Не можна не послухатися баронесу. Я не хотіла, але я була вимушена, бо інакше вона б мене вбила. Це їй легко.
Я знаю. Ви самі душили інженера?
Так.Вона скривилася.
Він досить сильний чоловік.
Він був звязаний. І ми кохалися. Я надягла ремінь йому на шию, затягнула. Ми так робили вже не один раз. Йому це дуже подобалося, у момент оргазму бути придушеним,пояснила дівчина.
У який момент?не второпав я.
Оргазму. Ну, коли він закінчував. Тобто коли сам пік пристрасті. Потім я мусила послабити ремінь, щоб він міг схопити повітря. Казав, що це незабутні враження. Але я тільки натягнула більше. Він здивувався, а потім подивився мені в очі і одразу зрозумів, що відбувається. Він був дуже розумний. Митя. Я б ніколи цього не зробила, але мене б убили. Я була змушена!
Що було далі?
Сіпався досить довго, він сильний, довго не хотів помирати. Потім затих. Я почекала, одяглася, впустила Селіванова. Він почепив зашморг, засунув у нього тіло, залишив записку. Потім забрав все із сейфа.
Що там було?
Щоденник інженера і тека з документами. Грошей не було. Останнім часом інженер скаржився, що йому бракує грошей. Послуги нашого клубу коштують дорого, а він замовляв мене двічі на тиждень. От гроші й закінчилися. Але Митя казав, що невдовзі гроші будуть.
Що він мав на увазі?
Я не знаю.Вона скривилася.Я не хотіла його вбивати. Але я боялася баронеси. Всі, хто насмілився іти проти неї, гинули. Всі! Страшно гинули!
Вона дрібно тремтіла. Боялася, але не мене.
Іди. Ти мене не бачила,сказав їй. Вона зробила крок, потім зупинилася.
А ви, а виІван Карпович?спитала Жозефіна.Я вас упізнала, я читаю про ваші пригоди.
Краще тобі не знати, хто я, і взагалі забути про те, що ми зустрічалися.
Ви знищите «Чорну троянду»? Знищіть, будь ласка. Тут робляться страшні речі. Знищіть. Вбийте баронесу, вона головна. Вбийте її!Дівчина заплакала.
Припини! Я зроблю те, що вважатиму за потрібне. Іди на перон, той чоловік уже тебе шукає. Скажеш, що вмивалася. Витри сльози! Іди!Я штовхнув її. Вона пішла. Я дивився у вікно на перон. Он чоловік побачив Жозефіну, підбіг до неї, щось гнівно казав, мабуть, лаяв, підозріливо озирався. Але вона трималася добре, змогла його переконати. Потім вони сіли у вагон. Я пішов із вокзалу. Зателефонував додому Великому князю, попросив Тулякова.
Це я, але тихо,попередив його.
Вас шукають,прошепотів штабс-капітан.Контррозвідка. Вони стверджують, що ви не мали права провадити розслідування смерті Бревуса. Підозрюють, що ви можете працювати на шпигунів, розповідають, що ви можливий мазепинець. Вони тиснуть на Великого князя. Де ви?
Неважливо. Ви знаєте купця Селіванова?
Звісно, знаю! А чому ви питаєте?
Хто це?
Власник кількох порохових фабрик, на яких виробляються артилерійські снаряди. Раніше армія закуповувала снаряди лише у Селіванова. Але виявилося, що в них погана якість і завищена ціна. Великий князь знається на артилерії, тому намагався змінити ситуацію через Військову раду. Але у Селіванова там були свої люди, які підтримували закупівлі у нього. Тоді Великий князь зробив хитрий маневр і домігся, щоб рішення про закупівлі ухвалювали безпосередньо у Військовому міністерстві, через артилерійський департамент, який очолював Бревус. Було проголошено нові торги, надійшли вигідні пропозиції, Бревус провів їх аналіз і готував проект рішення про закупівлю.
Купця Селіванова посунули б?
Ну, це ще не вирішено остаточно...
Посунули б,зрозумів я.Який розмір замовлень?
Кілька мільйонів рублів. А з початком війни ще більше, значно більше. А до чого ви питаєте? І що з текою? До нас досі ніхто не звернувся за обявою, а контррозвідка дуже цікавиться, де документи.
Я спробую їх повернути. Але про нашу розмову ви мусите мовчати, хоч вас спитають спросоння, хоч із похмілля!
Великий князь теж цікавиться, де ви. Є ж справа, задля якої він запросив вас,нагадав Туляков.
Мені потрібен іще день. Скажіть Великому князю, що я дістану теку. Але більше ніхто нічого не мусить знати. Я зателефоную.
За годину я вже був біля контори купця Селіванова. Там стояло багато відвідувачів. Я підійшов і сказав, що приніс лист від Великого князя Сергія Михайловича.
Вручити особисто в руки!впевнено збрехав я охоронцю, який стояв на сходах до другого поверху, де був кабінет купця.
Імя Великого князя тут шанували. Мене повів нагору ще один охоронець. Завів до кабінету купця, трохи здивованого.
Що за лист?спитав Селіванов.А де я тебе бачив?
На столі купця лежав цілий стос журналів із моїми пригодами. Він чомусь зацікавився мною. Тепер от упізнав. Довелося вихопити револьвер.
На підлогу, швидко.Я говорив спокійно, але кричати не треба було. І купець, і охоронець лягли. Люди були досвідчені, розуміли, що анітрохи не жартую.Затули вуха пальцями,сказав я охоронцю і тицьнув носаком у бік. Охоронець швиденько затулив.Леонтію Павловичу, я так бачу, що ви знаєте, хто я. Мені потрібна тека з документами Бревуса. Якщо ви її віддасте, я не ставитиму жодних запитань щодо подробиць смерті інженера. Якщо ж ні, то Великий князь дізнається про те, що сталося з його найкращим другом.
У тебе немає доказів, сищику!засміявся Селіванов.
Є. Бревус, мабуть, щось відчував. Тому написав листа про ту дівку з «Чорної троянди».
Який ще лист?Селіванов аж підхопився.Ти брешеш, хочеш узяти на арапа!
Лист був у сейфі. Ви його не помітили, бо він був приклеєний під самим верхом, ви туди не зазирнули.
До чого тут я? Я взагалі не бачив той сейф!
Леонтію Павловичу, в тому листі згадано про вас. Бревус був розумною людиною і чекав від вас неприємностей.
Це просто шматок паперу, написаний померлим!
Так, але в силах Великого князя домогтися слідства. До речі, передсмертна записка Бревуса написана, звісно, схожим почерком. Фармазони попрацювали. Але вони не вгадали з чорнилом. Відтінок інший. Експертиза легко доведе, що чорнило різне, і це вже серйозний удар по версії про самогубство.
Мені начхати!крикнув купець.
Вірю. Але є ще ж лист Бревуса, справжній лист, яким слідство зацікавиться, коли переконається, що сталося вбивство. Стосовно «Чорної троянди», яка згадується у листі, думаю, що слідство не знайде, що ховається під цією назвою. А ось вас і шукати не треба, про купця Селіванова всі знають. То вас знайдуть. І чомусь мені здається, що неживого. А попереду ж війна, для вас, як для постачальника, відкриваються такі перспективи! Хоча вирішувати вам. То як?
Купець із ненавистю дивився на мене. Аби міг, то кинувся б на мене і душив, але револьвер надійно його стримував. А ще ж він був діловою людиною, тому вмів стримувати свої почуття. Ось скривився у посмішці.
Тека схована. Треба зїздити по неї.
Ну, ні то ні, справа ваша.Я пішов до дверей.
Я не відмовився, просто тека...почав пояснювати купець.
Не треба мені брехати,перервав його я.Або теку на стіл, або прощавайте.
Я був упевнений, що тека у купця в сейфі. Селіванов аж заричав. Хотів обдурити мене.
Я віддам її. Але більше вас ніколи не побачу, і у Великого князя не буде до мене питань,сказав купець.
Стосовно покійного Бревусані. А що стосується того замовлення на снаряди, то розбирайтеся самі. Я тут ні до чого.
Мені треба пройти до сейфа.
Будь ласка,дозволив я.Але без різких рухів. Повірте, я непогано стріляю.
Купець відчинив сейф, дістав теку і віддав мені. Я продивився. Те, що треба.
Прощавайте, Леонтію Павловичу. Про всяк випадок хочу сказати, що спроба мене знищити матиме деякі неприємні для вас наслідки. Наприклад, той лист Бревуса та всі інші мої напрацювання у цій справі стануть відомі не тільки Великому князю, але й широкому загалу. У вас багато ворогів. Упевнений, що вони радо підхоплять цю тему.
Ми забуваємо про цю справу. Назавжди,сказав тихо купець.
Істинно,кивнув я. Побачив, що охоронець на підлозі так міцно затиснув вуха, що з них почала капати кров. Ткнув ногою.
Все, відбій. Хлопці, проводжати мене не треба, я сам вийду,сказав я, забравши про всяк випадок револьвери.
З тим і пішов. Поплутав сліди, потім зателефонував баронесі.
Це Іван Карпович,сказав я, і баронеса аж кавкнула, не чекала.Відкличте босяків і своїх людей із контррозвідки. Якщо вам не потрібна зайва увага до «Чорної троянди».
Я не розумію, про що ви.Вона намагалася триматися, але в неї був розгублений голос. Вона не могла зрозуміти, звідки я так багато знаю.
Покійний Бревус залишив листа, якого Селіванов не помітив у сейфі. В листі досить багато написано про вас і про «Чорну троянду». А ще фотографії дівчат з татуюваннями на шиї. Великий князь дуже засмучений смертю товариша. Якщо він дізнається, що це було вбивство, то докладе зусиль до розслідування справи.
У вас немає жодних доказів.
Окрім того листа.
Листа замало!скрикнула вона нервово.
Головне, що до «Чорної троянди» буде прикута увага Аякжетаємний клуб із задоволення схиблених бажань! Газети схопляться за це, і вам доведеться грошима закидати кожен рот, який зацікавиться цією справою. Чи сподобається вашим клієнтам така увага? Чи будуть задоволені ті люди, для яких ви заробляєте гроші? І чи не схочуть вони пожертвувати вами, бо ви, баронесо, фігуруєте у листі? Якщо хочете перевірити їхню реакцію, то продовжуйте війну. Якщо ж ні, то забудьмо разом про цю історію,сказав я, почекав. Баронеса сопіла у слухавку.То яка ваша відповідь?
Ви не згадуватимете «Чорну троянду» у своїх історіях,тихо сказала вона.
Я згадую тільки ті історії, які розкрив. У вашому ж лайні копирсатися не маю жодного бажання.сказав я чесно.
Я відкликаю людей. Але краще вам не дурити мене,попередила баронеса.
Вам теж.
Після розмови я пішов на пошту і надіслав кілька листів із наказами, що і як зробити на випадок мого зникнення, вбивства чи арешту. Я серйозно сприймав загрозу від баронеси та купця. Якщо вони вдарять, то мусять отримати відповідь. Після того поїхав до Великого князя. Біля палацу побачив знайомі авто. У Сергія Михайловича були гості з контррозвідки. Я зайшов із чорного ходу. До мене прибіг Туляков, блідий та переляканий.
Військова контррозвідка у Великого князя. Вони вимагають документи! Загрожують судом!Штабс-капітан ледь не плакав.
Ось документи.Я віддав йому теку. Він вирячився на неї, наче боявся брати в руки.Це тека інженера Бревуса. Не хочете її брати?
Це вона?Туляков перелякано подивився на мене. Так дивилися люди, які вірили, наче я продав душу дияволу, чи ще в якусь маячню.
Вона. Віднесіть її Великому князю і поки що мовчіть про мене. Я піду прогуляюся.
Туляков побіг до Великого князя, а я вийшов через чорний хід. Почекав, поки тузи з контррозвідки поїхали. Приємно було бачити їхні невдоволені мармизи. До будинку князя я не поспішав, вирішив перевірити, чи немає хвоста. Почекав. Уже збирався іти до Великого князя, коли побачив якогось чоловіка, що біг вулицею. Впізнав того поляка, який відчиняв сейф Бревуса. Поляк забіг у провулок неподалік. На вулицю вибігли кілька городових. Я крикнув, що бачив утікача, і махнув на інший провулок. Городові побігли туди. Я пішов за поляком. Провулок закінчувався тупиком.
Зараз я зупиню візника. Стрибай, і поїхали,сказав я, хоч поляка не побачив. Він десь ховався. Вийшов на вулицю, зупинив візника. Поляк вибіг із провулка, і ми поїхали. Подалі. Потім я наказав зупинитися, ми трохи погуляли, зайшли до трактиру. Я замовив їжі і чаю.
Ти втік?спитав поляка.
Втік. Не хочу до Сибіру.
Розумію. Гроші ще є?
Ні, витратив усі на підкуп стражника.
Ось бери ще червінець.
Іване Карповичу, я б хотів відробити ці гроші,попросив поляк.
У мене немає роботи. Відпочинь. А потім вирішиш, що робити.
Хочу податися до Одеси. Зробити нові документи, там хороші фармазони.
Поки що заляж на дно, бо тебе шукатимуть,порадив я.Як тебе звати?
Яцек. Тут над трактиром є кімнати. Якщо я знадоблюся, то буду тут.
Смачного.Поплескав його по плечу і пішов.
Невдовзі вже був у Великого князя. Той зі сльозами на очах почав мене обіймати, вигукуючи, що я врятував і його, і честь Бревуса.
Вони ж хотіли проголосити його шпигуном, а мене усунути від роботи у Військовому міністерстві! Ви уявляєте?кричав Сергій Михайлович.Іване Карповичу, вичарівник! Я подвоюю ваш гонорар! Ні, потроюю! І за це треба випити!
Невдовзі ми вже сиділи за столом, випивали і закушували. Досить довго. Великий князь розпитував мене про справу, я щось збрехав і не розповів ані про Селіванова, ані про «Чорну троянду». Потім попросився відпочивати, бо не хотів перебрати. Вранці прокинувся зі свіжою головою. Помітив, що під будинком стоїть гарне біле авто. Мабуть, до Сергія Михайловича хтось приїхав. Невдовзі він викликав мене до себе. Мабуть, трохи вже похмелився, бо виглядав краще, аніж можна було очікувати.
Іване Карповичу, по-перше, дозвольте вам подякувати за ситуацію з Бревусом. Ви врятували його честь. Як і обіцяв, потрійна оплата. Окрім цього, я ставитиму питання про ваше нагородження.
Ось це не обовязково. Я готовий служити Отєчеству і без медалей,запевнив я, бо звик, що медалі та нагороди мене минають.
Які медалі, Іване Карповичу! Ордені не менше!запевнив Великий князь. Я спробував було його переконати, що не треба, але марно.
І не просіть, і не вмовляйте, Іване Карповичу, орден ви заслужили,сказав Великий князь.А ось гроші за справу,передав він мені конверт.Отже, ідемо далі. До мене звернулася по допомогу одна добра знайома. Вона вважає, що тільки ви зможете їй допомогти. Дуже просить, і я не міг їй відмовити. Оплата в цій справі відбуватиметься окремо, не хвилюйтеся.
Не за те я хвилювався, а за те, що замість того, аби перед війною вдома з близькими побути, змушений був справи розплутувати. Але що вже поробиш.
Яка справа?спитав я.
Одну хвилину, зараз знайома підійде.
Я помітив, що Великий князь чомусь хвилювався, наче самого государя у гості чекав. Сергій Михайлович вийшов із кабінету і невдовзі повернувся з якоюсь жінкою, стрункою, гарною, з легкою ходою і трохи дивною поставою.
Іване Карповичу, це Матильда Феліксівна Кшесинська, зірка імператорських театрів, найкраща балерина імперії і...
Серьожо, припини,строго сказала Матильда Феліксівна і подивилася на мене. Я поспішив уклонитися.Іване Карповичу, я дуже вдячна, що ви вирішили допомогти мені. Тільки на вас надія, бо інші спроби розслідувати цю справу результату не дали.
Слухаю вас,сказав я.
Прошу, сідайте,запросила вона за стіл, що стояв біля вікна у кабінеті.
Чи можу я сідати за стіл із особою...почав було я.
Іване Карповичу, сідайте,сказав Великий князь. Він узяв зі свого робочого столу велику теку, поклав перед собою.
Справа ось у чому,почала Матильда Феліксівна.Зникла молода дуже талановита танцівниця Марийського театру, на яку ми покладали великі надії. Зникла несподівано й загадково. Звісно, ми зверталися до поліції, але її розслідування нічого не дало. Ми не знаємо, що сталося з дівчиною. Її батьки дуже хвилюються за її долю, та й мені ця історія не дає спокою. Мусить бути якесь пояснення її зникнення. Прошу вас вивчити справу і спробувати розплутати її. Іване Карповичу, я дуже багато чула про вас і ваші здібності, виєдина наша надія. Я попросила Серьожу, щоб він посприяв вашому залученню до розслідування. Я дуже задоволена, що це вдалося.
Коли сталося зникнення?спитав я.
Два місяці тому,відповів Великий князь і посунув до мене теку.Тут усі матеріали щодо цієї справи, зібрані поліцейським розслідуванням. За моєю вимогою до розслідування залучено найкращих слідчих столиці. Поліція здійснила великий обсяг робіт, опитала багато свідків, перевірила з десяток версій зникнення. На жаль, безрезультатно. Ось усі документи у справі. Якщо вам знадобиться поговорити з кимось додатково, звертайтеся до Тулякова, він допомагатиме вам у всіх питаннях.
Іване Карповичу, зникла не просто дівчина, а великий талант, майбутня окраса імператорської сцени,додала Матильда Феліксівна.Знайдіть її або дізнайтеся, що з нею сталося. Прошу вас.
Зроблю для цього все можливе. Дозвольте відбути для ознайомлення зі справою,сказав я.
Ви можете залишитися тут, у своїй окремій кімнаті,сказав Великий князь.
Я волів би мати свободу дій і не хочу компрометувати вас своєю присутністю.
Іване Карповичу, ви зможете виходити через чорний хід у будь-який зручний для вас час. Стосовно компрометації, то за це не хвилюйтеся,запевнив Великий князь.Хочу тільки попросити вас тримати обставини справи в таємниці. Багато хто вважає, що не потрібно здіймати шум, бо звістку, що зникають майбутні зірки імператорських театрів, можуть використати вороги нашого Отєчєства.
За таємницю можете не хвилюватися,кивнув я.
Іване Карповичу, будь ласка, допоможіть. Та дівчина була мені за доньку. Я тільки про неї й думаю всі два місяці. Знайдіть її,знову попросила Матильда Феліксівна.
Докладу всіх зусиль,пообіцяв я.
Повернувся до кімнати. Великої, з вікном, зручним столом, кріслом і широким ліжком. Як хороший номер у готелі. До мене приставили слугу, який на прохання приносив чай і наїдки. Я всівся вивчати матеріали справи, яка мене вкрай здивувала. З декількох причин. По-перше, поліція провела справді ретельне розслідування. Мабуть, годі зробити краще. По-друге, не вдалося навіть трохи наблизитися до відповіді на питання, що ж сталося. Балерина Еліза Юркова просто зникла. Вранці мала піти на заняття до балетної школи, але не прийшла. Це було дивно, бо дівчина була дуже сумлінна, ніколи не запізнювалася. По неї послали до кімнати в прибутковий будинок, де вона жила сама (батьки її були дрібними чиновниками у Пскові). Дівчини вдома не було. Сусіди її востаннє бачили увечері. Перевірили її знайомих, але ніхто не знав, де Еліза. Ще трохи почекали, а вже по обіді звернулися до поліції. Там спочатку не хотіли шукати, казали, що молоді дівчата часто зникають через амурні справи, не шукайте, сама знайдеться. Але після втручання Великого князя шукати почали.