Мене звати Алісія. Алісія Ґріс. Я не хотіла тебе налякати.
Постать підвелася й повільно наблизилась. Коли вона виринула з темряви і стала на краю тьмяного світла, що линуло крізь дверний отвір, Алісія впізнала обличчя дівчинки, яке бачила на світлинах у Вальсовому кабінеті.
У тебе гарна колекція ляльок.
Вони майже нікому не подобаються. Батько каже, що мої ляльки скидаються на вампірів. Більшість людей вони лякають.
Тим-то вони мені й подобаються, сказала Алісія.
Мерседес пильно пригледілася до своєї незвичної гості. На мить дівчинка подумала, що та чимось подібна до експонатів її колекції, немовби котрась із ляльок, замість навіки застигнути в дитинстві, вирізьбленому в слоновій кістці, виросла й перетворилася на жінку з плоті, крові й пітьми. Алісія всміхнулася їй і простягнула руку.
Ти Мерседес, еге ж?
Дівчинка кивнула й потисла руку. Щось у холодному й пронизливому погляді цієї жінки заспокоювало її та викликало довіру. Мерседес вирішила, що її новій знайомій трохи менше ніж тридцять років, хоча, подібно як і з ляльками, що ближче дівчинка придивлялася до неї, то тяжче було визначити її справжній вік. Вона мала точену талію і була вдягнута так, як потайки завжди хотілося вдягатися Мерседес, хоча дівчинка не мала певності, що батько чи донья Ірена бодай колись їй це дозволять. Гостя випромінювала ту непоясненну ауру, що, як було відомо Вальсовій доньці, заворожувала чоловіків, змушуючи їх поводитися, як дітичи як старціі облизуватися, коли жінка проходила повз них. Мерседес бачила, як вона приїхала разом із якимось поліціянтом і заходила до будинку. Думка про те, що хтось у верхах розглядає цю людину як найвідповіднішу для того, щоб знайти батька Мерседес, здавалася такою самою незбагненною, як і обнадійливою.
Ви приїхали сюди через мого батька, адже ж так?
Алісія кивнула.
Звертайся до мене на «ти». Я не набагато старша за тебе.
Мерседес знизала плечима.
Мене вчили казати «ви» геть усім.
А мене вчили поводитися як сеньйорита з хорошої родини, і ось що з мене вийшло.
Мерседес тихенько, дещо соромязливо, засміялася. Алісія подумала, що Вальсова донька не звикла сміятися і робить це так само, як і дивиться на світ: як дівчинка, що ховається в тілі жінки, або ж як жінка, що їй усе своє життя довелося прожити в дитячій казці зі слугами й ляльками, які мають скляне нутро.
Ви з поліції?
Щось на кшталт цього.
Ви не схожі на поліціянтку.
Ніхто не є тим, на кого схожий.
Мерседес зважила ці слова.
Мабуть, ні.
Можна присісти? запитала Алісія.
Звісно
Мерседес поквапилася принести з кутка два стільці й поставила їх у смужці світла, що падало крізь відчинені двері. Алісія обережно опустилася на стілець. Дівчинка, миттю прочитавши на обличчі жінки страждання, кинулася, щоб допомогти. Алісія кволо всміхнулася, чоло її вкрилося плівкою холодного поту. Мерседес завагалася на мить, але потім витерла його хустинкою, яку дістала з кишені. Коли вона це робила, то усвідомила, що шкіра в Алісії така ніжна й така бліда, що дівчинці захотілося погладити її кінчиками пальців. Вона відігнала цю думку, відчуваючи, що невідь-чому застидалася.
Вам уже краще? запитала вона.
Алісія кивнула.
Що сталося?
Це давня рана. Ще з тих часів, коли я була маленькою дівчинкою. Часом, коли дощить або дуже вогко, вона починає боліти.
Нещасливий випадок?
Щось на кшталт цього.
Мені шкода.
Таке трапляється. Ти не проти, якщо я поставлю тобі кілька запитань?
Очі дівчинки наповнилися тривогою.
Про мого батька?
Алісія кивнула.
Ви збираєтеся його відшукати?
Я збираюся спробувати.
Мерседес благально глянула на неї.
Поліція не зможе його знайти. Це мусите зробити ви.
Чому ти так кажеш?
Вальсова донька опустила очі.
Тому що мені здається, він не хоче, щоб його знайшли.
А чому ти так думаєш?
Мерседес далі стояла з похиленою головою.
Не знаю
Донья Маріана розповіла, що того ранку, коли твій батько зник, ти сказала їй, ніби він пішов назавжди й ніколи не повернеться
Це правда.
Того вечора батько сказав тобі щось, що змусило тебе так думати?
Я не знаю.
Ти говорила з ним того вечора, коли відбувався бал-маскарад?
Я піднялася до нього в кабінет. Він так і не зявився на балі. Був у кабінеті з Вісенте.
Вісенте Кармоною, своїм охоронцем?
Так. Він був засмучений. Мав дивний вигляд.
Він пояснив тобі, чому засмучений?
Ні. Батько каже мені тільки те, що, на його думку, мені хочеться почути.
Алісія засміялася.
Усі батьки так роблять.
Ваш також?
Алісія лише всміхнулася, і Мерседес не наполягала на відповіді.
Я памятаю, що коли зайшла до кабінету, батько розглядав книжку.
А не памятаєш, чи це була книжка в чорній обкладинці?
На обличчі Мерседес зявилося здивування.
По-моєму, так. Я запитала батька, що це за книжка, і він відповів, що вона не для юних дівчаток. Мені здалося, він не хотів, щоб я її бачила. Мабуть, це була заборонена книжка.
Твій батько має заборонені книжки?
Мерседес кивнула, знову з відтінком соромязливості.
У замкненій шафі у своєму кабінеті в міністерстві. Він не знає, що мені відомо про це.
Ну, від мене він не дізнається. Скажи-но, а батько часто брав тебе з собою до свого кабінету в міністерстві?
Мерседес похитала головою.
Я була там лише два рази.
А в місті?
Мадриді?
Так, у Мадриді.
Тут у мене є все, що потрібно, відказала дівчинка не надто впевнено.
Можливо, якось ми з тобою виберемося до міста разом. Прогуляємося. Або сходимо в кіно. Ти любиш кіно?
Мерседес закусила губу.
Я ніколи там не була. Але мені хотілося б сходити з вами.
Алісія взяла долоні дівчинки у свої й усміхнулася щонайприязніше.
Ми підемо на Кері Ґранта.
Я не знаю, хто це.
Це ідеальний чоловік.
Чому він ідеальний?
Тому що його не існує.
Мерседес знову розсміялася своїм стриманим і невеселим сміхом.
Що ще сказав тобі батько того вечора? Ти щось ще памятаєш?
Не багато. Сказав, що любить мене. І любитиме, хай що б там не сталося.
Ще щось?
Батько був знервований. Він побажав мені доброї ночі й лишився в кабінеті розмовляти з Вісенте.
Може, ти чула щось із їхньої розмови? запитала Алісія.
Підслухувати за дверима недобре
А я завжди гадала, що тільки так можна почути найцікавіші розмови, зауважила Алісія.
Мерседес лукаво всміхнулася.
Батько гадав, що хтось там був. Під час балу. У його кабінеті.
Він не сказав хто?
Ні.
Що ще? Нічого не привернуло твоєї уваги?
Щось про список. Батько сказав, що хтось має список. Хто, я не знаю.
А що це за список, про який вони говорили?
Не знаю. Список із чисел, мабуть. Мені шкода. Я хотіла б допомогти вам більше, але це все, що мені вдалося розчути
Ти мені й так дуже допомогла, Мерседес.
Справді?
Алісія кивнула й погладила її по щоці. Ніхто так не гладив Мерседес відтоді, як пальці її матері, що десять років тому опинилася прикутою до ліжка, перетворилися на рибальські гачки.
Як ти гадаєш, що мав на увазі твій батько, коли казав «хай що б там не сталося»?
Не знаю
Твій батько казав таке колись раніше?
Дівчинка не відповіла, лише пильно дивилася на Алісію.
Мерседес?
Мені не подобається говорити про це.
Про що?
Батько казав ніколи нікому про це не розповідати.
Алісія нахилилася до Мерседес і взяла її за руку. Дівчинка тремтіла.
Але ж я не ніхто. Мені ти можеш про це розповісти
Якщо батько дізнається
Він не дізнається.
Присягаєтеся?
Присягаюся. Нехай я помру, якщо брешу.
Не говоріть так.
Розкажи мені, Мерседес. Те, що ти розповіси, залишиться між нами. Даю тобі слово.
Мерседес поглянула на неї очима, затуманеними слізьми. Алісія стисла її руку.
Мені було років сім чи вісім, точно не пригадую. Я ходила до Школи черниць у Мадриді. Над вечір, коли уроки закінчувалися, батькові охоронці приїжджали, щоб забрати мене. Ми з дівчатами чекали у внутрішньому дворику, обсадженому кипарисами, коли батьки чи слуги зявляться по нас. О пів на шосту. Та сеньйора приходила багато разів. Вона завжди стояла за ґратами воріт і дивилася на мене. Часом усміхалася мені. Я не знала, хто ця жінка. Але вона приходила майже щодня. Знаками показувала, щоб я підійшла до неї, та я боялася. Одного дня батькові охоронці затрималися. Щось там сталося у Мадриді, в середмісті. Я памятаю, як машини приїжджали, забирали інших дівчат, аж доки я не лишилася одна. Я не знаю, як це сталося, але коли одна з машин виїжджала, тій сеньйорі вдалося дістатися всередину. Вона підбігла і впала навколішки переді мною. Потім обійняла мене і зайшлася плачем. Стала мене цілувати. Я налякалася й закричала. Прибігли черниці. Зявилися охоронці, і я памятаю, як двоє чоловіків схопили ту жінку попід руки й силоміць потягнули її. Сеньйора лементувала й плакала. Я памятаю, як один із батькових охоронців ударив її в обличчя. Тоді вона дістала щось зі своєї сумочки. Це був пістолет. Охоронці сипонули врозтіч, а сеньйора підбігла до мене. Її обличчя було все в крові. Вона обійняла мене і сказала, що любить, і попросила ніколи її не забувати.
А що сталося потім?
Мерседес сковтнула слину.
Потім підбіг Вісенте й вистрілив їй у голову. Сеньйора впала до моїх ніг і лежала там у калюжі крові. Я памятаю, тому що одна з черниць узяла мене на руки і зняла з мене черевички, забризкані кровю тої сеньйори. Черниця передала мене охоронцеві, який разом із Вісенте відніс мене до машини. Вісенте завів двигун, і ми помчали на повній швидкості, але я встигла побачити крізь вікно, як двоє охоронців волочили по землі тіло сеньйори
Мерседес глянула Алісії в очі, і та її обійняла.
Того вечора батько сказав мені, що та сеньйора була божевільною. Що поліція багато разів затримувала її за спроби викрасти дітей із мадридських шкіл. Він сказав, що ніхто й ніколи не вчинить мені нічого лихого, і що мені вже не треба боятися. І ще наказав мені нікому про це не розповідати. Хай що б там не сталося. До школи я більше ніколи не повернулася. Донья Ірена стала моєю навчителькою, і решту освіти я діставала тут, у цьому будинку
Алісія, тримаючи Мерседес у обіймах і гладячи по голівці, дала їй виплакатися. Пізніше, коли на дівчинку нарешті спав розпачливий спокій, почувся гудок Варґасової машини, і Алісія підвелася.
Мені вже треба йти, Мерседес. Але я повернуся. І ми прогуляємося Мадридом і сходимо в кіно. А поки мусиш мені пообіцяти, що з тобою все буде гаразд.
Мерседес схопила її за руки й кивнула.
Ти знайдеш мого батька?
Обіцяю.
Алісія поцілувала дівчинку в чоло й пішла, накульгуючи, до виходу. Мерседес сіла на підлогу, обхопивши руками коліна, огорнута темрявою свого, розбитого назавжди, світу ляльок.
11
Дорога назад до Мадрида була позначена дощем і мовчанням. Алісія їхала, заплющивши очі й притулившись головою до запітнілого скла, подумки за тисячу кілометрів звідти. Варґас позирав на неї скоса, час від часу закидаючи вудку, щоб дізнатися, чи не вдасться йому втягнути напарницю в розмову, яка б перекинула місток через ту порожнечу, що супроводжувала їх відтоді, як вони виїхали з «Вілли Мерседес».
Ти надто жорстко повелася з Вальсовою секретаркою, зауважив він. Щоб не сказати інакше.
Вона гарпія, пробурмотіла Алісія не дуже приязним тоном.
Якщо бажаєш, можемо змінити тему й поговорити про погоду, запропонував Варґас.
Дощить, відказала Алісія. Про що ще ти хочеш поговорити?
Ти могла б розповісти мені, що сталося там усередині, у тому будиночку в парку.
Нічого не сталося.
Одначе ти була там півгодини. Сподіваюся, ти не провела весь цей час, чіпляючись до когось іще. Буде краще, якщо ми не налаштовуватимемо весь світ проти себе від першого ж дня. Повір мені, я знаю, що кажу.
Алісія не відповіла йому.
Слухай-но, ми зможемо розплутати цю справу тільки тоді, коли працюватимемо разом, заявив Варґас. Обмінюватимемося інформацією. Тому що я не твій шофер.
Якщо так, то я можу їздити на таксі. Завжди так роблю.
Варґас зітхнув.
Не зважай на мене, гаразд? сказала Алісія. Я не дуже добре почуваюся.
Поліціянт пильно глянув на неї. Дівчина далі сиділа із заплющеними очима і стискала стегно з виразом муки на обличчі.
Може, заїхати до аптеки абощо?
Для чого?
Не знаю. У тебе не дуже хороший вигляд.
Дякую.
Пошукати якесь знеболювальне?
Алісія похитала головою. Дихання її було уривчастим.
Можеш зупинитися на хвилинку? нарешті промовила вона.
За сотню метрів Варґас помітив придорожний ресторанчик біля станції техобслуговування, де прилаштувалося з десяток вантажівок. Він зїхав з шосе й зупинив машину просто перед входом до закладу. Відтак вискочив із автомобіля й, оббігши його, відчинив Алісії дверцята й простягнув руку.
Я сама.
Після двох невдалих спроб Варґас підхопив-таки її попід руки й витягнув із машини. Узявши сумочку, яку Алісія залишила на сидінні, він повісив її дівчині на плече.
Іти можеш?
Алісія кивнула й рушила до дверей. Варґас мяко підтримував її попід руку, і цього разу напарниця не пручалася. Зайшовши до бару, поліціянт за звичкою перебіг очима по приміщенню, оглянувши входи, виходи й публіку, що зібралася там. Гурт далекобійників бесідував за столиком, застеленим паперовою скатертиною, на якій стояло домашнє вино й газована вода. Кілька їх обернулися, щоб глянути на нових відвідувачів, однак, зустрівшись із Варґасовим поглядом, мовчки втопили свої очі й усю свою сміливість у полумисках із косідо . Офіціант, субєкт із виглядом трактирника з якоїсь оперетки, що проходив повз них із тацею кави, жестом припросив їх сідати на місце, вочевидь призначене для почесних гостей, осторонь плебсу і з виглядом на дорогу.
За хвилинку я до вас підійду, сказав офіціант.
Варґас підвів Алісію до столика й посадив на стілець, спиною до відвідувачів бару. Сам усівся навпроти й вичікувально поглянув на дівчину.
Ти починаєш мене лякати, промовив він.
Не лести собі.
Офіціант миттю повернувся і, виструнчившись, осяяв усмішкою таких шановних і неочікуваних гостей.
Доброго дня! Бажаєте замовити щось поїсти? Сьогодні у нас смачнюще косідо, фірмова страва моєї господині, але ми можемо проготувати все, що захочете. Стейк
Склянку води, будь ласка, попросила Алісія.
Уже несу!
Офіціант метнувся по пляшку мінеральної води й повернувся, прихопивши два написаних рукою меню з ламінованого картону. Він налив дві склянки води й, відчувши, що його присутність є небажаною, шанобливо покинув їх, перед цим промовивши:
Я залишу меню на випадок, якби вам захотілося його глянути.
Варґас пробурмотів якісь слова подяки й поглянув на Алісію, яка припала до своєї склянки з водою так, наче щойно перетнула Сахару.
Ти зголодніла?
Дівчина взяла свою сумочку й підвелася.
Я на хвилинку до туалету. Замов за мене.
Проходячи повз Варґаса, вона поклала руку йому на плече й кволо всміхнулася.
Не хвилюйся. Зі мною все буде гаразд
Поліціянт дивився, як Алісія, шкутильгаючи, дісталася до вбиральні й зникла за дверима. Офіціант, що поглядав із-за барної стійки, мабуть, замислювався над тим, яка ж природа стосунків між цим чоловіком і такою жінкою.
Алісія зачинила двері й замкнулась на засув. У тісній вбиральні смерділо дезінфектантом, а стіни було викладено вицвілим кахлем, списаним непристойними малюнками й не дуже доречними фразами. Вузеньке віконце обрамляло вентилятор, поміж лопатями якого гострими смужками просмикувалося порохнисте світло. Алісія підійшла до рукомийника і сперлася на нього. Вона відкрутила кран і пустила воду, від якої тхнуло іржею. Потім дістала з сумочки металевий футляр. Руки її тремтіли. Алісія взяла шприц і скляну пляшечку з гумовим корком. Зануривши голку в пляшечку, дівчина набрала півшприца. Потім постукала по ньому пальцем і натиснула на поршень, доки на кінчику голки не зібралася густа й блискуча крапля. Після цього підійшла до унітаза, опустила накривку, сіла, спершись на стіну, і лівою рукою закасала одяг аж до пояса. Помацавши внутрішній бік стегна, вона глибоко вдихнула, а потім увігнала голку трохи вище краю панчохи і випорснула весь уміст шприца. За кілька секунд вона відчула немовби поштовх. Шприц випав їй із рук і свідомість затуманилася, тимчасом як відчуття прохолоди розповзалося по її жилах. Алісія прихилилася до стіни й кілька хвилин провела не думаючи ні про що, окрім цієї крижаної змії, що звивалася в її тілі. Якоїсь миті дівчині здалося, що вона знепритомніла. Алісія розплющила очі, не розуміючи де вона, не впізнаючи смердючої й похмурої комірчини. Її увагу привернув далекий звук, немовби хтось стукав у двері.
Алісіє! З тобою все гаразд?
Голос Варґаса.
Так, над силу промовила вона. Уже виходжу.
Минуло кілька секунд, а потім кроки поліціанта стали віддалятися. Алісія витерла струминку крові, що потекла по стегні, й опустила спідницю. Потім підібрала шприц, що тріснув, і поклала його назад до футляра. Відтак умилася й витерла обличчя туалетним папером, що висів на цвяху, забитому в стіну. Перш ніж вийти із вбиральні, вона глянула на себе в дзеркало. Подібна була до однієї з ляльок Мерседес. Алісія підфарбувала губи й розгладила одяг. Потім глибоко вдихнула й приготувалася повернутися до світу живих.