У батька Ґільяно було таке обличчя, що наче страждає від очікуваної смерті безнадійно хворої близької людини. Було помітно, що він суворо стримує емоції, однак його рука час від часу торкалася обличчя, наче змушуючи його тримати форму. Тіло було скуте, рухирізкі, однак трохи нерішучі.
Вони увійшли до великої вітальні, розкішної як на сицилійський будинок у такому маленькому містечку. Над кімнатою панувало величезне збільшене фото в овальній деревяній рамі кремового кольору, надто розпливчасте, щоб зрозуміти, що ж на ньому. Утім Майкл одразу збагнув, що то мав бути Сальваторе Ґільяно. На маленькому чорному столику під світлиною стояла лампадка. На іншому столику було чіткіше фото в рамці: батько, мати й син стояли на тлі червоної завіси, син владно обіймав матір за плечі. Сальваторе Ґільяно дивився просто в камеру, наче кидав їй виклик. Обличчя в нього було надзвичайно красиве, подібне до грецької статуї, риси трохи важкуваті, мов висічені з мармуру, вуста повні й чуттєві, очі овальні, широко розставлені, з навислими повіками. То було лице людини без сумніву в собі, рішуче налаштованої на те, щоб вразити світ. Але ніхто не попереджав Майкла про те, що це красиве обличчя буде таке мяке й добре.
Були ще й інші світлини, на яких він був разом зі своїми сестрами та їхніми чоловіками, але вони були майже сховані в темних кутках.
Батько Ґільяно провів їх до кухні, де його дружина відволіклася від плити, щоб привітати гостей. Марія Ломбардо Ґільяно виглядала значно старшою, ніж на знімку у вітальні, наче то була зовсім інша людина. Її ввічлива усмішка була проваллям на кістлявому виснаженому обличчі, вкритому потрісканою, сухою шкірою. Довге густе волосся падало на плечі, у ньому було чимало широких пасм сивини. Справді бентежили очімайже чорні, утілена ненависть до цього світу, який намагався роздушити її саму та її сина.
Не звертаючи уваги на чоловіка та Стефана Андоліні, вона заговорила до Майкла:
Ти приїхав допомогти моєму синові чи як?
Чоловіки виглядали присоромленими різкістю її запитання, та Майкл серйозно їй усміхнувся.
Так, я з вами.
Напруга спала, жінка опустила голову й закрила руками обличчя наче в очікуванні удару. Андоліні мяко заговорив до неї:
Отець Бенджаміно теж хотів прийти, я сказав йому, що вам того не хотілося б.
Марія Ломбардо підняла голову, і Майкл зачудувався тим, як усе те, що вона відчувала, відобразилося на її обличчі. Зневага, ненависть, страх, іронія, з якою слова пасували до її жорсткої посмішкигримаси, якої вона не приховувала.
О, в отця Бенджаміно, безсумнівно, добре серце,мовила вона.І він із цим добрим серцем, як чума, несе смерть цілим поселенням. Він наче агава: притулися до ньогоі стечеш кровю. Він несе всі таємниці сповіді до свого брата, продає дияволові довірені йому душі.
Тихо й переконливо, наче намагаючись заспокоїти божевільну, батько Ґільяно заперечив:
Дон Кроченаш друг, він звільнив нас із вязниці. Його дружина вибухнула:
Так, дон Кроче, «добра душа», завжди такий приязний. Але я скажу тобі, цей дон Крочезмій. Він цілиться й вбиває свого друга. Вони з нашим сином збиралися правити Сицилією разом, але Турі тепер ховається один у горах, а «добра душа» гуляє на волі в Палермо зі своїми хвойдами. Варто донові Кроче свиснутиРим облизуватиме його пяти. А на його совісті ж більше злочинів, ніж у нашого Турі. Вінзло, а наш синдобро. О, якби я тільки була чоловіком, як ти, я б убила дона Кроче. «Добра душа» в мене б спочила назавжди. Ви, чоловіки, нічого не розумієте.
Її пересмикнуло від огиди. Батько Ґільяно нетерпляче сказав:
Я так розумію, що нашому гостеві за кілька годин знову в дорогу, йому треба попоїсти, перш ніж ми все обговоримо.
Жінка раптово змінилася, заметушилася.
Бідолаха, ти ж весь день їхав, щоб нас побачити, а тоді ще й мав слухати побрехеньки дона Кроче та мої марення. Куди тобі потім?
До ранку я маю бути в Трапані,відповів Майкл.Зупинюсь у батькових друзів і чекатиму на вашого сина.
У кімнаті стало тихо. Молодий Корлеоне відчув, що всі вони знають його історію. Вони бачили рану, з якою він жив два роки, його запалі щоки. Мати Ґільяно підійшла до нього й швидко обійняла.
Випий вина,сказала вона.Тоді піди прогуляйся містом. Їжа буде на столі за годину, і друзі Турі тоді вже приїдуть, тож ми зможемо поговорити.
Андоліні та батько Ґільяно стали обабіч Майкла, і всі разом вони пішли гуляти вузькими, мощеними бруківкою вулицями Монтелепре. Тепер, коли сонце скотилося з неба, каміння сяяло чорнотою. У туманному синьому передвечірньому повітрі навколо них рухалися лише силуети карабінерів. На кожному перехресті від Віа Белла зміїлися вбік провулки, немов стікали отрутою. Містечко здавалося порожнім.
Колись це було веселе місто,мовив батько Ґільяно.Завжди, завжди дуже бідне, як і вся Сицилія, повне злиднів, але живе. Тепер понад сім сотень жителів за ґратами, заарештовані за змову з моїм сином. Вони невинні, більшість із них, але уряд забрав їх, щоб налякати інших, змусити їх доносити на мого Турі. Нині в цьому містечку дві тисячі солдатів Національної поліції, ще кілька тисяч полюють на Турі в горах. Люди більше не вечеряють поза будинком, їхні діти більше не бавляться на вулицях. Поліцаїтакі боягузи, що палять зі зброї, навіть якщо просто заєць перебігає дорогу. Коли стає темно, починається комендантська година, і якщо жінка піде до сусідки і її затримають, то на неї чекають приниження та образи. Чоловіків же потягнуть катувати в підземелля Палермо.Чоловік зітхнув.В Америці такого ніколи не може статися. Я проклинаю той день, коли поїхав звідти.
Стефан Андоліні підпалив невеличку сигару, зупинивши всю компанію. Пускаючи дим, він з усмішкою сказав:
Правду кажучи, сицилійці радше нюхатимуть лайно у своєму селищі, ніж найкращі парфуми в Парижі. Що я тут роблю? Міг би втекти до Бразилії, як деякі інші. О, ми любимо рідні місця, ми сицилійці, але Сицилія нас не любить.
Батько Ґільяно знизав плечима.
Я дурний, бо повернувся. Якби тільки зачекав кілька місяців, мій Турі був би американець по закону. Утім повітря цієї країни, певно, просочилось у лоно його матері.Він зачаровано похитав головою.Чому мій син завжди переймався бідами інших людей, навіть не його кревних родичів? Він завжди мав такі величні ідеї, завжди говорив про справедливість. А справжній сицилієць говорить про хліб.
Ідучи по Віа Белла, Майкл помітив, що місто було ідеальне для засад і партизанської війни. Вулиці такі вузькі, що ними могло проїхати тільки одне авто, багато з них годилися хіба що для невеликих візків та віслюків, яких сицилійці досі використовували для перевезення товарів. Кілька чоловіків могли б стримувати тут нападників, а тоді втекти до білих вапнякових гір, що оточували місто.
Чоловіки спустилися на центральну площу. Андоліні вказав на невеличку церкву, що височіла над нею, і мовив:
Турі ховався саме в цій церкві, коли поліцаї вперше намагалися його спіймати. Відтоді він став привидом.
Вони втрьох пильно дивилися на церковні двері, так, наче Сальваторе Ґільяно міг постати перед ними.
Сонце сіло за гори, і вони повернулися до будинку, перш ніж почалася комендантська година. Тут на них чекало двоє незнайомцівнезнайомців тільки для Майкла, бо обидва обійняли батька Ґільяно й потиснули руку Стефанові Андоліні.
Один із них був стрункий юнак із дуже хворобливою, землистою шкірою й величезними гарячковими темними очима. Він мав франтуваті вусики й був мало не по-жіночому привабливий, хоча ні в якому разі не зніжений. У ньому була якась гордовита жорстокість, як це буває з тими, хто прагне командувати за всяку ціну.
Коли його представили як Ґаспаре Пішотту, Майкл був вражений. Пішоттаправа рука Турі Ґільяно, його кузен і найближчий друг. Це найрозшукуваніша людина Сицилії після Ґільяно: за його голову давали пять мільйонів лір. З того, що Майкл про нього чув, він уявляв собі небезпечнішого й злішого з вигляду чоловіка. Але ж от він стояв перед ним, такий тендітний, із сухотним румянцем на щоках. Тут, у Монтелепре, оточеному двома тисячами вояків військової поліції Рима.
Другий чоловік здивував його не менше, але з інших причин. Спочатку глянувши на нього, Майкл здригнувся. Чоловік був такий маленький, що скидався на карлика, але в ньому була така гідність, що Майкл негайно відчув: його здригання може сильно образити чоловіка. Він був убраний у вишуканий сірий костюм у тонку смужку, відмінного крою, широка й дорога з вигляду срібляста краватка стікала вниз вершково-білою сорочкою. Волосся мав густе й майже сиве, хоча був не старший від пятдесяти. Він був елегантний, яким тільки елегантним може бути дуже низенький чоловік. Обличчя мав грубувате й красиве, з великими чуттєвими вустами.
Він зрозумів, що Майклові незручно, і привітав його з іронічною, але теплою усмішкою. Його представили як професора Гектора Адоніса.
Марія Ломбардо Ґільяно накрила стіл у кухні. Вони їли біля балконного вікна, з якого було видно вкрите червоними смугами небо, темряву ночі, що наповзала з гір. Майкл їв повільно, усвідомлюючи, що всі вони стежать за ним, оцінюють його. Їжа була дуже проста, але смачна: спагеті з чорнильним соусом з кальмара та печеня з кролика, пекуча від червоного соусу з перцем і томатами. Нарешті Ґаспаре Пішотта заговорив місцевим сицилійським діалектом:
То ти син Віто Корлеоне, який навіть величніший за нашого дона Кроче, так кажуть. І саме ти врятуєш нашого Турі.
Голос у нього був холодний і трохи насмішкуватий, він запрошував прийняти виклик, якщо наважишся. Посмішка ставила під сумнів кожен мотив кожної дії, наче говорячи: «Так, ти насправді робиш хорошу справу, але тобі самому це нащо?» Та все одно це не звучало нешанобливо, він знав Майклову історіювони були товариші в убивстві.
Майкл мовив:
Я виконую накази свого батька. Чекатиму на Ґільяно в Трапані, а тоді відвезу його до Америки.
Пішотта заговорив серйозніше:
І коли Турі буде у твоїх руках, ти гарантуєш йому безпеку? Ти зможеш захистити його від Рима?
Майкл розумів, що мати Ґільяно уважно спостерігає за ним, бачив, що її обличчя спотворила тривога. Він обережно сказав:
Як людина взагалі може гарантувати що-небудь проти долі. Так, я впевнений.
Материне обличчя розслабилося, однак Пішотта різко заперечив:
А яні. Ти сьогодні довірився донові Кроче. Розповів йому про план утечі.
Чому б ні?відрізав Майкл. Як, чорт забирай, він так швидко дізнався подробиці їхнього з доном Кроче обіду?Я отримав від батька вказівки: саме дон Кроче має влаштувати приїзд Ґільяно. У будь-якому разі я говорив із ним лише про один план.
А інші?запитав Пішотта. Він помітив, що Корлеоне вагається.Ти можеш говорити вільно. Якщо не можна довіряти тим, хто перебуває в цій кімнаті, то надії для Турі нема взагалі.
Уперше заговорив коротун Гектор Адоніс. Голос у нього був надзвичайно соковитийголос природженого оратора, справжнього майстра переконувати інших:
Любий мій Майкле, ви мусите зрозуміти: дон Крочеворог Турі Ґільяно. Ваш батько має застарілу інформацію. Вочевидь ми не можем доправити Турі до вас, не вживши застережних заходів.
Адоніс говорив довершеною римською італійською, не сицилійським діалектом.
Втрутився старий Ґільяно:
Я вірю, що дон Корлеоне пообіцяв допомогти моєму синові. Тут не може бути жодного сумніву.
Я наполягаю,завважив Гектор Адоніс.Ми мусимо знати всі ваші плани.
Можу сказати вам те саме, що сказав донові Кроче,мовив Майкл.Але для чого мені розповідати комусь усі інші плани? Якби я спитав вас, де тепер ховається Турі Ґільяно, ви б мені сказали?
З посмішки Пішотти він бачив, що той загалом схвалив таку відповідь. Однак Гектор Адоніс заперечив:
Це не одне й те саме. Ви не маєте причин знати, де ховається Турі. А ми мусимо знати, як ви плануєте йому допомогти.
Майкл тихо відповів:
Я нічого про вас не знаю.
На красивому обличчі професора зявилася сяйлива усмішка. Він підвівся й вклонився.
Пробачте мені,щиро вибачився Адоніс.Я вчив Турі, коли він був малим, і його батьки зробили мені честь, запропонувавши стати хрещеним батьком. Нині я професор історії та літератури Палермського університету. Утім за найкращу мою вірчу грамоту може поручитися кожен за цим столом. Нині, як і завжди, я один із банди Ґільяно.
Стефан Андоліні неголосно додав:
Я теж належу до банди. Ти знаєш моє імя, я твій кузен. Але ще мене називають Fra Diavalo.
Це легендарне для Сицилії імя Майкл неодноразово чув. Йому подумалося, що Андоліні заробив це вбивче обличчя. Він теж був утікач, за голову якого призначено неабияку ціну, однак удень спокійно сидів за обідом з інспектором Веларді.
Усі вони чекали його відповіді. Молодий Корлеоне не збирався видавати своїх останніх планів, але він знав, що мусить хоч щось сказати. Мати Ґільяно пильно дивилася на нього, тож заговорив він прямо до неї:
Все дуже просто. По-перше, мушу попередити, що чекати понад сім днів я не зможу. Я вже давно далеко від дому, мій батько потребує моєї допомоги для розвязання власних негараздів. Звісно, ви розумієте, що і я з нетерпінням чекаю повернення додому. Однак мій батько хоче, щоб я допоміг вашому синові. В останніх вказівках, що отримав від курєра, говорилося, що я маю відвідати дона Кроче, тоді рушити до Трапані. Там я зупинюся на віллі місцевого дона, де на мене чекають люди з Америки, у яких я цілковито впевнений. Професіонали.
Він на мить замовк. Слово «професіонали» мало на Сицилії особливе значення: так зазвичай говорили про високого рівня катів мафії.
Щойно Турі прибуде до мене, він опиниться в безпеці,провадив далі Майкл.Та вілласправжня фортеця. За кілька годин після того ми сядемо на швидкий корабель до одного з африканських міст. Там на нас чекатиме особливий літак, який негайно рушить до Америки. Там ваш син буде під захистом мого батька, і вам більше не доведеться за нього боятися.
Гектор Адоніс запитав:
Коли ви будете готові прийняти Турі Ґільяно?
Я буду в Трапані рано-вранці,відповів Майкл.І після тогочерез двадцять чотири години.
Раптом мати Ґільяно розридалася.
Мій бідолашний Турі більше нікому не довіряє. Він не поїде до Трапані.
Тоді я не зможу йому допомогти,холодно мовив Корлеоне.
Жінка мало не падала з відчаю. Несподівано саме Пішотта взявся її заспокоїти, обійняв і поцілував.
Не хвилюйся, Маріє Ломбардо,сказав він.Турі досі слухає мене. Я скажу йому, що ми всі віримо в цього американця, правда ж?
Пішотта допитливо подивився на інших чоловіків, вони кивнули.
Я сам привезу Турі до Трапані.
Схоже, усі були задоволені. Майкл зрозумів, що саме його холодна відповідь переконала їх довіритися йому. Усі сицилійці з підозрою ставилися до надто теплих і щедрих людей. Його ж дратували їхня обережність та те, що батькові плани були зруйновані. Тепер дон Кроче став ворогом, Ґільяно може затриматися або взагалі не приїхати. Зрештою, що йому до Турі Ґільяно? Саме тому він знову спитав себе: ким був Ґільяно для його батька?
Майкла провели до невеличкої вітальні, де жінка подала чоловікам каву та анісову настоянку й вибачилася, що немає нічого солодкого. Вони сказали, що настоянка зігріє Майкла в його довгій нічній подорожі до Трапані. Гектор Адоніс дістав зі свого елегантного піджака золотий портсигар, запропонував усім присутнім, тоді вклав сигарету у свої витончені вуста і, забувшись, відкинувся на спинку стільця так, що ноги відірвалися від підлоги. На мить професор став схожим на ляльку на мотузках.
Марія Ломбардо вказала на величезний портрет на стіні.
Правда ж, він красень?мовила вона.І добрий не менше, ніж красивий. Моє серце розбилося, коли він став вигнанцем. Памятаєте той страшний день, синьйоре Адоніс? Усю ту брехню про Портелла-делла-Джінестру? Мій син ніколи б так не вчинив.
Чоловіки виглядали присоромленими. Удруге за день Майклові стало цікаво, що ж сталось у Портелла-деллаДжінестрі, але питати він не хотів.
Гектор Адоніс мовив:
Коли я був учителем Турі, він дуже любив читати, напамять знав легенди про Карла Великого і Роланда, а тепер сам став легендою. Моє серце теж розбилося, коли він став вигнанцем.
Мати Ґільяно гірко завважила:
Йому пощастить, якщо він лишиться живим. Ох, і чому ми тільки хотіли, щоб наш син народився тут? О так, ми хотіли, щоб він був справжній сицилієць.Вона гірко й дико засміялася.Такий він і є. Живе в страху за своє життя, з призначеною за його голову ціною.
Жінка замовкла, а тоді сказала палко й переконано:
Мій синсвятий.
Майкл помітив, що Пішотта особливо всміхнувсяяк усміхаються, слухаючи люблячих батьків, що надто сентиментально говорять про чесноти своїх дітей. Навіть батько Ґільяно нетерпляче смикнувся. Стефан Андоліні хитро вишкірився, а Пішотта мяко, утім прохолодно мовив:
Люба моя Маріє Ломбардо, не виставляй свого сина таким безпорадним. Він не тільки терпить удари, а й завдає їх, і вороги досі його бояться.