Хіба з вами треба якось по-особливому? Для мене всі статі рівні.
Але вас дратує, що не можете загнати жінку під лавку й навіть просто давати вказівки.
Не маю нічого такого на меті.
Маєте.
Тепер уперед подався Чотар.
Це вам подобається думати: усі кругом сплять і бачать, як би вимуштрувати, наказати, загнати під лавку тощо. Спокійніше ставтеся до життя, Ольго, спокійніше. Тут не Київ, навіть не Луцьк, куди потроху доходять столичні настрої. Ви приїхали туди, де зовсім інші цінності й звичаї.
Вирішувати за іншихце, по-вашому, цінності. Суду, як кажуть, усе ясно.
За суперечкою обоє не помітили, як у ресторанчику зявився новий відвідувач. Він зупинився при вході, покрутив головою, безпомильно визначив, хто потрібен, і перетнув зал. На нього звернули увагу, коли наблизився. Чотар спершу розвернувся всім корпусом, потім підвівся, грюкнувши стільцем, запитав:
Степан Юрійович?
Ні,новий знайомий хитнув головою.Штефан. Постійно плутають, звик уже.
То був кругленький коротун, такий собі колобок у простеньких коричневих штанях від старого костюму й блакитній бавовняній сорочці. З-під розстебнутого коміра вибивалося волосся, яким густо поросли груди, й Ольга насилу стримала гидливий вираз. Вона не любила надміру волохатих чоловіків, тож спробувала не дивитися ані туди, ані на зарослі руки. Не чекаючи запрошення, Штефан сів так, аби бачити обох, та розмову повів із Чотарем, ніби більше нікого не було.
Тільки не морочте голову. Часу в мене мало, обід не гумовий.
Перекусите?
Кави.
Вадим жестом гукнув офіціантку, та записала замовлення й неквапом відійшла. Ольга отримала чергову можливість переконатися: у цих краях поспішати справді не люблять. І не одразу зрозуміла, що коротун звертається до неї:
А я вас бачив.
Мене?перепитала.Де, коли? І чому я не бачила вас?
Бо лишилися в машині, коли батьки пішли впізнавати сина.
Чекайте. То було біля тутешнього моргу
Працюю там,кивок видався дуже шляхетним, так у старі часи називали власний титул.Я патологоанатом. Є така професія.
4
Ольга уявляла їх інакшими.
Склалося так, що дотепер не перетиналася з ними. Доводилося ховати батьків, причому мамуменше року тому. Проте всі контакти, потрібні для похорону, брали на себе працівники спеціальних контор. Новий знайомий прочитав це по очах, вона зашарілася, легенько прикусила нижню губу. Знову втративши до неї інтерес, Штефан повернувся до Чотаря.
Мене тут усі знають. Як требаперекажуть у поліцію, що ми каву пили.
Це небезпечно?поцікавився Вадим.
Не смертельно. Але поліція питатиме, чого від мене треба чужим. Тим більше, ось вона,кивок у бік Ольги,уже встигла нашуміти. Ледь поліцейську управу не рознесла. У нас курортна зона, скандалів не люблять. Без того боротьба за клієнтів. Народ відкрив для себе Балкани. Ціна та сама.
Ну, Шацьким озерам нема конкуренції.
Тим не менше. Ви ж, здається, у розшуку працювали. Маєте знати, який у нас тут кримінал. Пяні побються. Злодійчуки когось обкрадуть. Ноутбуки, мобілки, гроші, сюди більше нічого не привозять. Убивство навіть зараз рідкість, коли в людей повно зброї на руках. Потопельників витягають, не без того. Але здебільшогонещасний випадок. Напються й уявляють себе рибами.
Офіціантка принесла кави для чоловіків. Також поставила миску з бульйоном перед Ольгою, салат подала Чотарю. Розуміючи, що зараз краще слухати й не втручатися, Ольга почала їсти. До своєї страви Вадим поки не торкався.
Штефане Юрійовичу, ви оглядали труп лише Євгена Заплави чи й інші?
Шановний, я маю справу з мертвими тілами щодня. Навіть у вихідні,патологоанатом щедро додав до кави цукру, старанно розмішав.Про які інші мова?
Які привезли з проклятої дороги.
Штефан завмер. Кинутий на Вадима погляд був не дуже добрим.
Знаєте,він поставив чашку назад на блюдечко,такі байки в нас не популярні.
А проте,твердо промовив Чотар.
А ви взагалі бачили ту дорогу? Знаєте, де вона, як виглядає?
Ще побачимо.
Не боїтеся прокляття?
Як треба, сам прокляну, кого захочу.
Це прозвучало на диво серйозно. Ольга навіть припинила їсти. Чотар тепер теж не звертав на неї уваги, повністю переключився на співрозмовника, перейшов на «ти», загальний тон помінявся. Ольга вже бачила Вадима таким: у момент, коли згадала Піщане.
Слухай, Штефку, уважно. Розуміюпоширювати подібне неофіційно забороняють. Так, ти правий: я не був на тій дорозі, не знаю, як вона виглядає. Зате дещо інше дізнався. Там не їздить ніхто. Давно. Ну, майже ніхто. Раніше їздили, вона веде в Піщане. Звертає з основного шляху. Тепер усі, кому треба в місто, виходять на трасу. Завертати в Богом забуте село не вигідно. Який висновок?
Не знаю,коротун одним ковтком спорожнив свою чашку, зиркнув на Ольгу, мовби лише зараз згадавши про неї:Чого він хоче від мене?
Я пояснив по телефону,вицідив Чотар.І ти, Штефку, прийшов.
Бо мені один наш спільний знайомий наполегливо порадив погодитись,парирував той.
Стеж за руками,Вадим розчепірив перед ним долоні.У місцевий морг протягом кількох тижнів привозять трьох мертвих. Тіла знайшли на дорозі, яка давно має недобру славу. Мовляв, кожен, хто вийде на неї, не дійде до кінця, помре страшною смертю. Є таке?
Дурня,буркнув Штефан.
Цілковита,легко погодився Чотар, глянувши на Ольгу й ніби закликаючи в свідки.Та все б нічого, дурня могла б у теорії відповідати дійсності. Звідки ноги ростуть у казочки, я ще дізнаюся. Ти мені розкажи, що бачили твої досвідчені очі. Причина смерті мене цікавить,він знизив голос.Або, коли зовсім точно, спосіб убивства.
Поява офіціантки з порцією медальйонів змусила Ольгу здригнутисязанурилася в чоловічу розмову, забувши про все на світі. Дівчина мовби виринула з іншого виміру, й Ольга мимоволі сахнулася. Офіціантка зиркнула на неї з неприхованим подивом, схоже, їй теж стало трохи не по собі. Не поставила тарілкулегенько жбурнула на стіл й швиденько позадкувала.
Щойно вона відійшла, закректав і підвівся Штефан.
Не бачу сенсу говорити далі.
Чотар встав, спираючись на спинку стільця.
Ми не закінчили.
Ви, може, і ні. Мені все це вже набридло й не цікаво.
Ольгу ніби хтось підкинув знизу. Підірвалася рвучко, із гуркотом відсунула стілець.
Пане Штефку, можете мене послухати?
Ні.
А я кажуможете!вона міцно вчепилася за його лівий лікоть.
Пустіть,просичав патологоанатом, сіпнувши рукою. Боячись не встигнути, утратити важливий момент, Ольга підступила впритул, заговорила голосним шепотом:
Я шукаю свою доньку. Вона зникла десь тут, у вашій глушині. Я знайду її, живою або мертвою. І якщо станеться найгірше, буде біда. Не лише для менедля вас теж. Персонально. Ви не знаєте, уявити собі не можете, на що здатна матір, котрій не допомогли. Я шукатиму винних, пане Штефку, і не розбиратиму, хто правий.
Її великі зелені очі блищали. Чотар, стежачи за сценою збоку, уперше помітив, як його нова знайома схожа на дику кішку. Митьі вона пустить у хід пазурі, найдовші й найгостріші у світі. Схоже, Штефан теж відчув небезпеку. Уже не пручався, навпакипоклав свою праву долоню на руку жінки.
Ніколи не бачив її. Розумію вашу проблему. Та чим можу допомогти?
Ольга розтиснула пальці. Видобула з сумочки смартфон, палець спритно рухався по сенсорному екрану. Зі знайденого фото Штефану всміхнулася Яна.
Ось.
Можу хіба підтвердити: ніколи не бачив цієї дівчини.А їїОльга на мить завмерла, думаючи, як краще назвати Євгена,її супутника? Зустрічали десь тут раніше?
Ви про того хлопця, Заплаву? Уперше побачив його вже в морзі.
Вони були разом.
Цього не знаю.
Я знаю!Ольга піднесла доньчине фото ближче до його лиця, замалим не тицьнула просто під ніс.Ми пробуємо йти по їхньому сліду. Пройдемо шлях, який пройшли Женя з Яною,неодмінно вийдемо туди, де їх обох бачили востаннє. Требадістанемося до вашого Піщаного. Якби мертві були обоє, вам би обох і привезли. Маєте дітей?
Ви б хотіли завагітніти від мужика, який розтинає трупи щодня й від якого пахне моргом?парирував Штефан.
Не про мене йдеться,і ляпнула навіщось:Усі професії потрібні.
Ага, дуже цікава роботапорпатися у мертвих тілах,він легко відсторонив її руку з телефоном.Чесно кажучи, не маю батьківського інстинкту. Але розумію, що ви зараз відчуваєте. Та все одно,глянув на мовчазного Чотаря,навряд чи зможу бути аж так корисним вам у пошуках.
Ольга поклала телефон на стіл.
Я була тут із батьками Євгена. Та спілкувалися з ними ви. Мусили назвати причину смерті.
Це важливо?
Якщо мій товариш хоче знатимабуть. Він колись розслідував убивства, йому видніше.
Так,мовив Штефан глухо після короткої паузи, дивлячись уже повз Ольгу й Чотаря, у вікно навпроти.Я робив розтин. Та батьки хлопця не питали, від чого той помер.
Тепер Вадим вирішив: настав час втручатися.
Стоп-стоп,він трохи присунувся вперед.Бути не може. Їх що, не цікавили причини?
Уяви собі!патологоанатом виклично випнув підборіддя.Вони просто хотіли забрати синове тіло й ні про що більше не думали. Сам здивувався. Утім, знання не поверне йому життя.
Ольга тихо плеснула в долоні.
Точно,повернулася всім корпусом до Чотаря, очі знову блиснули, тепер трохи інакше, та все одно азартно.Я тісно спілкувалася з парочкою Заплав три доби. Мені щиро шкода, вони втратили єдиного сина. Та подібна поведінка цілком у їхньому стилі. Не дивуюся, чесне слово.
Гаразд,мовив Вадим твердо.Деморалізованих горем батьків не цікавить причина синової смерті. Їх підкосив сам факт. Тільки ж юнак не від серцевого нападу помер. Ти профі, Штефане Юрійовичу. Кажи.
Я не мушу тобі звітувати.
А кому?
Цитьте!Ольга стала між чоловіками, знову глянула на коротуна.Якщо приватна інформація чогось коштує
О, ще хабарем спокушайте!пирхнув Штефан.Звісно, коштує. Коли вже для вас як матері це важливохай, скажу. Ціна така: нікому ні пари з вуст. Я вам нічого не говорив. Нехай вас навіть ріжуть, ви мене не здаєте.
Цікаво, хто нас різатиме
Я фігурально,кинув патологоанатом.
Він фігурально,повторила Ольга.
Нехай,Чотар покірно розвів руками.Не знаю, хто може питати нас про це. Та клянуся: швидше язика собі відкушу й проковтну.
Не блазнюй, не смішно,буркнув Штефан.
Я вас прошу, я вас молю!в очах Ольги сльози.
Коротун зітхнув.
От що з вами робити Женю Заплаву спершу накачали сильним снодійним. Щось із барбітуратів, доза і коняку покладе. Точніше не скажу, у мене обладнання не вистачає, та й не роблять у Шацьку подібних аналізів. Требав область направляють.
Ольга і Чотар перезирнулися.
Спершу накачали. Кінська доза. А потім?спитав Вадим.Укололи якусь гидоту. На шиї цятка від голки. Поруч зі слідами від зубів. Помер, не приходячи до тями. Як опинився на тій дорозічорт його знає. І все, у мене перерва закінчилася.
Ігноруючи простягнуту Чотарем руку, Штефан повернувся й посунув до виходу. Та враз завмер, розвернувся, ступив блиснули назад. Тепер уже сам подав руку, а як потиснувпотягнув Вадима ближче.
Ще щось скажу. Не хотів, тобі не хотів. Її,кивок на Ольгу,справді шкода. Навіть трупорізи мають серце. І страшилок не люблю.
Ну?
Бублики гну,від Штефана враз війнуло спітнілим тілом.Про сліди на шиї, оті казочки про упирів. Слини там не помітив. Жодних решток. Навмисне час на це витратив, цікаво ж бо Далі сам мізкуй, грамотний.
Сказаві тепер уже пішов остаточно.
5
До замовлених страв вони не доторкнулися.
Чотар попросив загорнути з собою. Ольга розплатилася, хоч він спробував заперечувати. Повернулися в готель і, не змовляючись, зайшли до неї в кімнату. Там вона поклала пластикові контейнери в маленький холодильник, ввімкнула кондиціонер, хоч у Шацьку спека чомусь не так відчувалася.
Не зважаючи на правила пристойності, завалилася на ліжко, закинувши взуті ноги на бильце. Чотар присів на краєчок стільця, побарабанив пальцями по столу.
Дозволите закурити? Вуха пухнуть,спитала вона.
Ви у себе в кімнаті,почула у відповідь.
Але ж ви не бавитесь.
Колись смалив, казав же. Не заважає.
Тоді подайте сумочку, якщо не складно.
Вадим виконав прохання, й Ольга озброїлася рятівними цигарками. Виробила власне правило: курити в будь-якій незрозумілій ситуації. Під попіл пристосувала скручену паперову серветку, хоч кругла попільниця стояла на столі. Чотар хотів дати і її, та передумавхай буде, як жінці зручно. Після третьої затяжки вона промовила, дивлячись у стелю:
Чесно, не люблю детективів. Не читала ніколи, не дивилася. Брехня там усе.
Мабуть. До чого тут
Бо більшість має уявлення про вашу роботу лише з таких джерел.
Моя роботарибою торгувати. Самі бачили. Я маю пенсію з інвалідності.
Киньте,зітхнула вона.Чудово розумієте, що маю на увазі.
Поясніть. Я ж так само детективів не читаю.
Ольга з підкресленою старанністю збила попіл із цигарки об мяку серветку.
Що означає слина?
Тобто, її відсутність?
Хай так.
Для цього не треба спеціальних знань. Дивіться.
Чотар розкрив рота, поклав туди вказівний палець, легенько стиснув щелепи. Потім витяг, показав Ользі вкушене місце.
У роті живої істоти завжди збирається слина. Медичний факт. Якщо істота, людина чи тварина, щось або когось кусає, на місці прикусу лишаються виділення. Зберігаються, навіть коли засихають. Якщо хочете, це ще й біологічний матеріал. Патологоанатом Штефан Попеляк пояснив: на місці укусу на шиї мертвого приятеля вашої Яни жодних виділень не виявлено.
Тобто, його кусала нежива істота?
Є різні способи лишити на тілі подібні сліди,відповідь прозвучала розмито.Мене зараз більше цікавить, навіщо ці відбитки закарбували на плоті.
А хтоне цікавить?
Звичайно. Але, Ольго, це наступне питання. Ми тепер напевне знаємо: Євгена вбили, тіло поклали на ту лиховісну дорогу. Хто знайшов? Питання. Мотив для вбивства? Мабуть, ще важливіше питання. Наріжне, основне. І, зверніть увагу, барбітурати вкупі з отрутоюземне, реалістичне пояснення наглої смерті. Яке, однак, не перекреслює тутешніх забобонів про упирів і прокляту дорогу.
Вам доведеться все розжовувати,зізналася Ольга.Каша в голові, уперше за багато років не можу зібрати думки докупи.
Буває,кивнув Вадим, витягуючи скалічену ногу.Вбивці чи вбивцям не досить було зжити Євгена зі світу. Вони подбали, аби прикритися одразу двома місцевими страшними казочками. Тіло залишили на так званій проклятій дорозі. А шию жертви помітили укусом хижих вурдалачих ікол. Забагато?
Може, ви й праві. Забагато. Та ви помітили це. Хіба нікому більше не впаде в очі?
Не тут, Олю,він говорив серйозно.Євгенові батьки мимоволі підіграли тутешній поліції. До суті не докопувалися, галасу не здіймали. Тихенько забрали тіло й подалися геть, ховати свого мерця. За негласною домовленістю труп не оформили як кримінальний. Убивство, ще й таке хитромудре, нікому тут не потрібне. Самі бачили цього трупоріза, у нього «дайте спокій до пенсії» на писку читається.
Грубо,поморщилася Ольга.
Зате правда. Як те, що заяв таки нема. А працює воно так: без папірця жодна справа не зрушиться. Тільки ж мене інше цікавить.
Що саме?
Навряд чи повязане прямо з вашою донькою.
Ну?
Є ще два трупи,нагадав Чотар.Знайшли їх раніше. Там же, на проклятій дорозі чи біля неї. Про них узагалі нічого не відомо, звернули увагу? Хіба то тут, то там чутки ширяться. Знову щось про упирів, така всяка дурня. Але питань одразу кілька,він відкашлявся.З Євгеном Заплавою вашим
Не моїм,у її голосі брязнуло.
Гаразд, не з вашим Євгеном Заплавою все ясно. Батьки забили на сполох, поліція мусила шукати зниклого безвісти та оголошеного в розшук. Тому його ідентифікували. А могли ж так само спустити на гальмах, як двох попередників, згодні?
Від несподіванки Ольга рвучко підвелася, сіла. Саморобна попільничка впала, попіл розсипався по килиму.