До чого ви це кажете?
Треба напевне знати, чому пошуки Яни привели вас тобто, нас у Піщане. Більше нічим ми не маємо там цікавитися.
Поясніть. Розжуйте, ще так скажу.
Гаразд,Чотар зітхнув.Та не стовбичте над головою.
Ольга сіла, усім своїм виглядом демонструючи нетерплячку.
При Євгені не було документів. Він не мав мобілки. На голові пошкодження, та обличчя, наскільки розумію, не спотворене, як і пучки пальців. З моєї, та й загалом зі слідчої практики, трупи, знайдені в глухій місцевості, зазвичай неможливо ідентифікувати. Тут, бачите, не так. Поки не маю інших відомостей, припустімо, що хлопця збила машина.
Як і тих двох раніше?
Можливо. Хай, готовий, поклавши руку на серце, визнати існування проклятої дороги. Точніше, аварійно небезпечної ділянки. Збивши людину й переконавшись, що на смерть, винуватці зазвичай забирають у жертв усе, що допоможе впізнати їх. Так заплутують чи затягують слідство. Далі, припустімо, що у кожній із трьох смертей на дорозі винні різні люди. Приховуючи злочин, мислять і діють однаково.
Припустімо.
Але все перекреслюють сліди укусів на шиях. Ви точно знаєте, що вони були на інших жертвах?
Можу сказати лише про Євгена. Іншіприпущення й поголос.
Так чи інакше, маємо підказку: усі три наглі смертіне трагічний випадок. Запахло криміналом. З яким мої колишні колеги зі зрозумілих причин неохоче заводяться. Бо забагато неясного, ніхто не хоче собі геморою. Як сталося, що хлопця досить оперативно впізнали?
Ольга взяла кухоль, випила захололу каву трьома ковтками.
Хай би як це не прозвучало, та дякувати слід його батькам. Люди вони дивні, і це ще мяко сказано. Проте, щойно син перестав відповідати на дзвінки, подали в розшук. Зниклий безвісти. Я вже розумію, поліції простіше було скреготнути зубами, прийняти заяву й дати справі хід. Тим більше Заплави вказали, де саме зник ЄвгенВолинська область, Шацький район. Місцеве управління в той самий день отримало орієнтування. Фото зниклого додано. Ось чому труп вдалося впізнати, як ви кажете, досить оперативно.
Чотар замислено вибив на поверхні стола легенький дріб пучками пальців.
Пояснення таке собі. Та іншого нема. Є у мами доця. Поїхала з другом шукати пригод. Друг загинув. Від доці ані слуху, ані духу. Криміналу нема, поліція не має підстав займатися. Стривожена мама взялася шукати пропажу сама. Тому й запитує всіх про все.
Невже в Піщаному справді потрібні аж такі легенди для нашої появи?
Вадим зміряв Ольгу поглядом згори донизу, похитав головою.
Якби не три трупи, якби не чутки про зникнення в тих краях людейнічого такого було б не треба. До того ж мусите зрозуміти специфіку. Колись Піщане було маленьким раєм на землі для тих, хто в ньому жив. Заразглухий кут, забутий і кинутий напризволяще. Ще й овіяний дурною славою. Скільки б народу там нині не мешкало, усі разом і кожен окремо дивитимуться на вас спідлоба, підозріло. Враховуючи, що там напевне є свої, небажані для розголосу темні таємниці, ми ризикуємо не повернутися звідти живими.
Навіть так? Хіба не можна залучити поліцію офіційно?
Ох, Ольго, Ольго. Навіщо тоді ми тут із вами сидимо? Ви ж пробували.
Не знала всіх обставин. Зараз ви відкрили очі. Просвітили.
Думаєте, полковник Кушнірук після цього стане на ваш бік? Та тут же всі шукають, на кого б те село перекинути! Нікому не хочеться ламати зуби в тій глушині. На Піщане простіше закривати очі. Власне, тому він і зіскочив із теми. Хіба не згадували при ньому цю назву?Ольга ствердно кивнула.От бачте! Тож маємо діяти на власний розсуд. І, нагадаю, без вас, матері зниклої дівчини, мені там буде непросто.
Хіба я відмовлялася? Від самого початку, здається, вирішили робити все разом.
Хотів почути зайвий раз, що не здасте назад.
Ви погано мене знаєте, Вадиме Чотар.
Аби символічно закріпити щойно укладену угоду, вони почаркувалися кухлями.
У пасторальній тиші саду звук вийшов надто лунким.
А ТИМ ЧАСОМ
Не бийте! Не бийте!
Ти ще не знаєш, як бють, дівчинко.
Знаю! Не треба більше!
Тебе тільки шмагають.
Досить уже! Ну, будь ласка!
Чому досить? Скажи мені і всім, хто тут є.
Мені страшно!
Брешеш, Яно. Аби справді боялася, не робила б такого. Тебе страх зупинив би, дівчинко. Так чому тебе не треба більше карати?
Я більше не буду!
Не будешщо?
Тікати!
Ти ж не втекла. Звідси неможливо втекти.
Я вже знаю це, знаю! Я буду слухатися! Чуєте, я буду дуже слухняною!
Дуже? Чи дуже-дуже?
Дуже-дуже-дуже!
Добре, лишіть її. Вона все зрозуміла й справді більше не робитиме, як хотіла. Так-так, стій. Не ховай очі. Мене не обдуриш, Яно. Бачу, на лиці написанощось хвилює. Язик свербить щось запитати. Питай, не бійся.
Я не боюся.
А ось тільки сказаластрашно.
Та не плутайте мене! Ой, не треба знову!
Не хами. Не підвищуй голосу.
Вибачте.
Отак. Слухаємо тебе.
Для чого я тут? Чому ви мене тримаєте?
Для твого ж блага. Твоє завдання зараздихати свіжим повітрям. Тут унікальне повітря. Мікроклімат лікувальний. Дурні люди, не знають нічого. Їм у нас тут глушина. А можуть же тут, у глушині, до ста років жити. Тому гуляй, Яно. Поводься тихо. Їж, пий, тут усе здорове. І давай надалі без дурних питань.
Частина другаПроклята дорога
1
Ольга хотіла вибратися раніше.
Прямо сказала: не хоче мандрувати у спеку, треба хоч трошки захопити прийнятної для неї температури. Чотар заспокоїв: казки в тих краях, може, і страшні, зате погодане аж така. Чекав на неї біля своєї хвіртки, зовсім не схожий на себе вчорашнього. Світлі штани, у тон їмсорочка із закасаними рукавами, мякі мокасини й шкарпетки. На плечі тримав велику дорожню сумку, у руціелегантну, явно ручної роботи ковіньку.
Довго ходити втомлююся,пояснив.Звикнути вже час, а бачте
Він поставив сумку в багажник, глянув на Ольгу, і та спершу подумала: оцінює її, отже, не такий уже й ведмідь, яким хоче виглядати. Та наступної миті Вадим пояснив, що цікавить.
Дарма так легко вдяглися. Узяли щось із собою?
Ольга була в темних штанах, сандалях і коричневій непрозорій блузці-безрукавці.
Ми ж не збираємося на пару вештатися лісом.
Комарі,відповів Чотар коротко.Там болота довкола. Де не вонитам водойми. Гризтимуть усюди.
То заїдемо кудись, куплю собі куртку. Хоча могли б раніше сказати, учора ще. Тільки час марнуємо,вона не приховувала роздратування.
Кудись поспішаєте?
Заспокоїти Ольгу могла тільки цигарка.
У мене донька зникла. Ви забули нашу мету,сказала, закуривши.
Навіть якщо зараз притопимо на повну й долетимо до місця, а не доїдемо, швидше ваша Яна не знайдеться.
Ви знущаєтесь.
Чого б тоді їхав із вами?
Маєте власний інтерес.
Який?
Не знаю.
Докуріть поки,Чотар зіперся на ковіньку.Правду кажете, є у мене власний інтерес. Смерті, причину яких ті, кому слід, ніколи не встановлять. Забагато зайвого довкола типових, на перший погляд, дорожніх трагедій. Одна річлюдина потрапила під машину десь на шосе. Зовсім іншапід супровід казки про якусь прокляту дорогу. Ще й страшилку про упиря приліпили.
Зрозуміла,Ольга затягнулася, випустила дим убік.Набридло морочитися з копченою рибою. Вам нудно, Вадиме Чотар. Моя історія для васпривід поміняти обстановку, розважитись. Тільки для мене все значно серйозніше.
Думайте, що завгодно. Для мене теж усе серйозно. Дуже кортить змусити колишніх колег підняти зади й виконувати свою роботу. Знаєте, коли я тільки прийшов у розшук, бардака вистачало. Але він інший був. Отак запросто жодну справу без уваги не лишали. Тим більшетаку дивну.
Уже зрозуміла професійний рівень поліції.
Знову помилка,мовив терпляче.Різні є люди. Не всі професіонали пішли. Прийшли не тільки бевзі. Але жодного Ван Гельсинґа.
Ольга похлинулася димом, закашлялася.
Кого-кого?
Ага. Я дійсно не схожий на того, хто читає, дивиться кіно й слухає музику,Чотар переможно посміхнувся.Буває. Доктор Ван Гельсинґвинищувач вампірів. Полював на графа Дракулу. Приносили таку книжку в лікарню, коли мене латали післявін похлопав себе по лівому стегну.Потім удома лежав, фільм по телевізору глянув. Що іще робити.
Нічого такого поганого про вас я не думала,Ольга кинула недопалок, утоптала носаком у землю.
Ось і кажу: у поліції за упирями ганятися нікому. А тому, хто заговорить про різні там прокляті дороги, випишуть направлення в дурку.
Отже, ви мисливець на вампірів,криво посміхнулася.Чи уявляєте себе таким.
Простіше все, Ольго. Не люблю незрозумілого. На відміну від інших, хочу пояснити бодай собі. Ну, потіштесь також: правду кажете.
Тобто?
Остогидла риба. Вважайте, знайшов привід узяти вихідний. Потрібне з корисним.
Приємне,виправила.
Навряд чи матимемо багато приємностей,сказав серйозно.І таке ще. Ви на Волині. У нас тут не дуже люблять поспішати. Приказку знаєте? Волиняк повільно запрягає, та швидко їде. Тож пускайте знову за кермо.
Замість відповіді Ольга обійшла «опель» з водійського боку.Була вже в Шацьку. Дорогу знаю. Так що довезу. Покажіть краще магазин, куртку все одно купити треба.
2
Приїхали під обід.
Ольга ще вчора замовила два номери в місцевому приватному готелі, котрі тут називали садибами. Картинки в інтернеті обіцяли затишні апартаменти у двоповерхових деревяних котеджах. Ввічлива дівчинка по телефону поцікавилася, на скільки діб, бо зараз усе розписане, сезон, їм нереально пощастило з кімнатамиякісь клієнти відмовилися буквально напередодні. Питання загнало в глухий кут: Ольга справді не знала, як довго доведеться стирчати в Шацьку. Дівчина делікатно наполягала, бо їм теж треба якось планувати, й Ольга заплатила наперед за чотири доби. Дуже хотіла, аби все розвязалося раніше, та про всяк випадок домовилася про можливість лишитися ще.
Не думала, що доведеться повертатися. Коли вперше заїхала сюди з Заплавами три дні тому, ні на що не звертала уваги. Кортіло чимшвидше вирішити їхнє питання й нарешті займатися своїм. Навіть крутилося в голові: раптом Яна сама обізветься, дивним чином дізнавшисьмама примчала на допомогу. Цього, на жаль, не сталося, і тепер жінка отримала змогу зануритися в незнайомий раніше світ по маківку.
Так сталося, що Ольга Барва народилася та виросла в старій частині Києва. Її з дитинства оточували камяниці та асфальт. Бабусі в селі не мала, а в піонерські табори батьки її не пускали, натомість вивозячи на море, у Крим. Але так бувало лише три тижні на літо, і решту часу Оля проводила вдома, далеко від живої природи. Якось натякнула: чом би не поїхати в табір, як інші. На що мама пояснила доньці на пальцях:
Там годують хтозна-чим. Змушують гратися з усіма в різні ідіотські ігри. І не це головна біда, доць. Ти не керуєш у тому колективі собою. Власним часом, розумієш? Живеш за складеним чужими людьми розкладом. Твої особисті, індивідуальні потреби ніхто не збирається враховувати. Лише призначають вільні години, коли можеш зайнятися власними справами. Ти ж звикла інакше жити, хіба ні?
Ага,тоді Ольга визнала мамину правоту.
Відтоді не лише природа, сільська місцевість, а й узагалі будь-яка провінція наганяли смуток.
Вона не відчувала малих міст, не могла вписатися в їхній ритм. Отримавши можливість бувати за кордоном, тамтешні містечка чомусь полюбила й прийняла. Причина проста: там, у Європі й Америці, міста різнилися розміром, але не можливостями. Нехай навіть франконський Реґенсбурґ жив у іншому ритмі, ніж баварський Мюнхен, сілезький Вроцлав тихіший за мазовецький Вроцлав, ельзаський Страсбурґ не так квапиться, як французька столиця, а Детройтодне з найдепресивніших американських міст. Усе одно мешканці загалом мають однакові можливості, а простір довкола них облаштований зручно. Натомість з рідної периферії Ользі чимшвидше кортіло вибратися до камяних джунглів, тож комфортно почувалася лише в мегаполісах.
Отакою виросла й сформувалася.
Зараз же, коли обставини закинули в тихий одно-, двоповерховий Шацьк, де кількість жителів заледве досягла пяти тисяч, вона розгубилася. Хай би як парадоксально це не звучало, та Ольга уявила себе нездалим плавцем у відкритому морі. Під ногами не було звичної опори, доводилося борсатись, аби втриматися на воді, та сили можуть залишити будь-якої миті. Тож вона подумки похвалила себе за те, що послухала Тетяну з приймальні та заручилася підтримкою Чотаря. Бо цей, навпаки, був у звичній для себе обстановці.
Результату не міг спрогнозувати ніхто.
Але що і як робити, він знав напевне.
Трохи побурчав, дізнавшись, що номер на другому поверсі. Та все ж закульгав сходами, дав Ользі годину перепочити з дороги. Знайшовся привід згадати давнє мамине попередженняось вона й зіткнулася зі спробою визначити денний розклад за неї. Такою була одна з причин розлучення: колишній чоловік дратував періодичним бажанням контролю. Куди б вони не вибиралися разом, категорично давав на збори годину, постійно підганяв, загалом жив за власним годинником і коли мяко, та здебільшого наполегливо вимагав, як сам казав, триматися у його фарватері. Одного разу набридло.
Не втомилася,відрізала вона.Ми не для відпочинку приїхали.
Я трошки подих переведу.
Годинане трошки. Це шістдесят хвилин. У вас, Чотарю, взагалі є план дій? Усю дорогу намагалася витягнути, так ви ще й заснули демонстративно.
Чомудемонстративно? Я просто задрімав. Просив же дати кермо.
Щоб задрімали на ходу?
У нас не дуже злагоджена команда, по-моєму.
У нас узагалі нема команди. Поки що. Ми шукаємо мою доньку, якщо не забули.
Не забув. Тому годину дав не вам, а собі. Раніше нічого не вийде. Мушу зробити кілька дзвінків.
Кому?
На лице Чотаря вперше від початку подорожі набігла тінь.Ольго, чудово розумію ваш стан і настрій. Але давайте домовимося: я не ваш підлеглий. Ви не вимагаєте від мене звіту, гаразд?
Вона трохи здала назад.
Гаразд, ми визначили статус та межі прийнятного. Скажу інакше: маю право знати про ваші дії. Бо це стосується мене прямо й безпосередньо.
Маєте,легко погодився Чотар.У мене в Шацьку не так багато знайомих. Та все ж є кілька, із ким можу вільно говорити про певні речі. Зараз хочу видзвонити. Потім зустрінемося з кимось і почнемо рухатися. Згода?
Згода.
Заходячи до себе в номер, Ольга дужче, ніж хотіла, грюкнула дверима.
3
Ресторанне меню вона вивчала без особливого ентузіазму.
Чотар виявився людиною слова. Витратив на свої дзвінки трохи менше години. Весь цей час Ольга нудилася, забиваючи собі мозок переглядами заголовків у новинних стрічках із Інтернету. Спробувала поспати, навіть вийшло вимкнутися хвилин на десять. Її натура вимагала дій. Повільний застиглий час, якому треба постійно відважувати копняки, дратував неймовірно. Коли нарешті Чотар постукав і зайшов, вона неприховано зраділа: може, щось зрушиться.
На них чекали за півгодини в ресторані «Водограй».
Прогулятися краще пішки, тут усе поруч.
Але, чорт забирай, ще півгодини в пісок
О цій порі в залі було небагато народу. Чотар, котрий вийшов без ковіньки, упевнено пройшов у куток, зайняв вільний столик. Дівчина у вишитій блузці поклала перелік страв, і Ольга мимоволі скривилася.
Забагато рибного.
Вугрі дуже смачні. Рекомендую салат з
Пані не любить рибу,відповів за неї Вадим.Курячий розсіл, медальйони з телятини у вас тут бачу.
Ольга просвердлила його поглядом.
Ви й далі будете говорити за мене?
Дівчина стояла й чекала незворушно, звикла не зважати на фокуси клієнтів. Чотар теж мовчав. Ольга глянула на офіціантку.
Курячий розсіл, медальйони з телятини.
Попільничку, якщо можна,вставив Вадим.
Не курять у нас,дівчина намалювала на обличчі каяття.Для вас?
Знаменитий салат із вугра. Каву.
Щойно офіціантка відійшла, Ольга вкотре за день визвірилася:
Слухайте, опікати мене не треба. Говорити за мене теж.На вашу свободу тут ніхто не зазіхає. Можу взагалі поїхати.
Шантаж. Казали, вам цікаво. Уже ні?
Цікаво. Тільки вам зі мною не дуже. Зараз поговоримо з людиною. Потім дійте самі, на власний розсуд. Без огляду на мене. А я по-своєму.
Ольга трохи подалася вперед, у голосі зявилася скрадлива іронія.
А ви ображаєтесь, Чотарю. І з жінками не вмієте спілкуватися.