Може бути, оцінив професор. А от далі Гм «Уранці дізнавшись істину, ввечері можна померти». Це відповідь про тих, хто може більше сказати про Креча.
Ага Вони нічого не скажуть. Хоч і знають. Їх залякали? Намалювали невеселу перспективку?
Кількість питань зростала. І шанси ще більше заплутатись теж.
Але з якою інтонацією він це сказав? поділився спостереженням професор. Наче хотів налякати. Чи, швидше, відлякати. Відштовхнути від розслідування. Мені не сподобалось. Хоч це лише відчуття і в папку слідчий таке не вшиє. А наступна фраза взагалі. Ну дуже прозорий натяк: «У мудрої людини довгі вуха та короткий язик». Усе. Гаси світло. Приїхали: затямте, діти мої, мудрість це вміння багато слухати і мало говорити. А ще краще мовчати зовсім. Десь так Слухай, розправив крила Лисиця, а чи не заради цих погроз він і погодився на аудієнцію? По-моєму, дуже мудро.
Зараз збігаю й запитаю, подивився в бік «Червоного дракона» донкор. Пальці протезні у дверях причиню. Відразу зізнається Дідько! Цей «саморобний Конфуцій» став ще більш таємничим, ніж був до цього. Раніше я знав, що він є. І трошки побоювався. Та його всі побоюються. Кого не спитаєш. Тепер же я його конкретно боюсь. Хоч і не з лякливих. Ще, не доведи, Господи, снитися почне
Отож, аж посунувся вперед професор. Здається мені, цей донецький кіборг не випадково зявився у нас на стежечці.
Облиш, напівстурбованим голосом сказав Ігор. Я ж сам придумав з ним зустрітись.
Це точно? подивився двома незмигними ліхтарями Лисиця.
Ну, звісно, перейшов в атаку донкор, але одразу задумався. Стоп-стоп
Він повернувся ліворуч і задивився у вікно. Богдан сидів мовчки. Не підганяв, хоча про «стоп-стоп» дізнатися ну дуже кортіло.
Гурченко! видав нарешті він.
Богдан дивився на співбесідника, але в думках зявився стильний образ незабутньої Людмили Марківни. Та навряд чи вона мала стосунок до розмови.
Гурченко! повторив нарешті Ігор і ляснув себе по лобі. Це він мене підштовхнув. Ми говорили по телефону. Він запитав, що у мене нового. Я й ляпнув про вбивство Кречета. А він мені одразу Термінатора й підкинув. Ось так.
А хто кому дзвонив?
Він мені. Запитував номер однієї спільної знайомої.
Ага. А що за перчуган?
Прес-аташе хокейного клубу «Донбас». Разом в універі навчалися. Він на два курси молодший.
Серйозна людина, закивав професор.
Це зараз.
А раніше?
Раніше всього бувало. І майже ходка теж. «Умовний», по-моєму, ще висить.
За що?
Начебто за шахрайство. Створили «бюро журналістських розслідувань», але почали займатися приватним детективством. Правда, усе закінчувалося тим, що брали гроші і щось там починали мутити. Щоки надувати. Люльку курити перед клієнтами. Але далі цього не йшло.
Ого. Щось тут не все так випадково.
Тепер і я бачу.
Ех Ну добре. Ходімо далі. Лисицин блокнот знову за провідника. «Той, хто багатство любить, про честь не піклується». Так він відповів про Кречетові фінанси. Схоже, гроші в нього були на першому місці.
Начебто так.
Ну, а далі в нас іде жінка.
Якої вистачить на багато проблем. Отже, класика? Cherchez la femme? З вимовою в Марченка не дуже.
Мабуть, відрізав Богдан. І ще мене непокоїть його остання фраза. «Часом і могутньому дракону важко буває змію подужати». Змія із жінкою у нашій культурі чудово асоціюється.
Але ж вислів китайський Гм Зараз. Ігор дістав смартфон і покликав у помічники мережу. Інфа вантажилась недовго. Так. Ага. Ось: «Змія у світовій системі символів поняття універсальне і складне
У країнах Далекого Сходу між драконом і змією немає різниці, вони взаємозамінні
Символіка змії має значення зміни (дня і ночі, пір року), мудрості, охоронця щастя
Міфологічна змія здатна до самовідтворення
Вона означає смерть і знищення (бо змія вбиває), а також життя і воскресіння (бо періодично міняє шкіру)
Змія (змій) фалічний символ (чоловік для всіх жінок) символізує запліднювальну силу, силу родючості землі; повязаний з вагітністю
Традиційно за символом змії закріплено жіночі якості: загадковість, таємничість, інтуїція, непередбачуваність
Змія це сила, знання, підступність, хитрість, витонченість, тьма, зло, нищення, спокуса
Змія контактує з підземним світом, вона повязана зі всевіданням і магією мертвих
Змія символізує всепроникний дух, оскільки може рухатися без допомоги ніг або крил. Водночас здатність проникати в щілини та ущелини мотивувала також символіку внутрішньої природи людини і її сумління
Зовнішній вигляд змії може виступати маскою для представників злих сил (відьом і чаклунів)»
Марченко замовк. Зосереджено почав гортати електронні сторінки. Коли знайшов потрібну й почав читати, продовжив:
Так Так Угу Ну, тут ясно Ага Так Так Ага ось: «У китайській символіці змія практично не відрізняється від дракона, однак, якщо таке відбувається, вона виступає началом негативним, деструктивним, руйнівним, злим, брехливим і хитрим». Ігор відірвався від тексту. Ось так.
«Часом і могутньому дракону важко буває змію подужати», ще раз повторив Лисиця. Тут вони протиставляються. Гм «Подужати» Професор, схоже, тиснув на педаль акселератора мозку щосили. Дракон чоловік. Змія жінка, яку драконові важко здолати. Змія Хитра й підступна змія. Плюс Термінаторів акцент на жінці. Без фразочок китайських. Сходиться?
Наче.
Гаразд, покреслив у блокноті Богдан. Тепер спробуємо повний портрет, намальований Термінатором. Кречет контактував зі злочинним світом, але сам нічого чи майже нічого такого не робив. З хазяями донецького життя жив у мирі, але були люди, яким Кречетова смерть на руку, хоча це й не помста. Гроші загиблий любив більше, ніж має це робити звичайна нормальна людина. У роботі був розважливий і акуратний. В усякому разі, про його «проколи» нічого невідомо. Але розслідування цієї справи для багатьох небажане і, можливо, для Термінатора теж, тому він про це натякнув. Попередив. Та й зустріч із ним скидається на штучку заплановану. Теж, можливо, ним. Ну, і найголовніше це наше сherchez la femme. Жінка. Змія, яку важко подужати драконові. Ось такого нажнивували.
Непогано для початку, почухав макітру донкор. Є від чого танцювати.
Вмикай музику, підморгнув професор.
Зараз. Ігор узявся за регулятор магнітоли, але його випередив телефон, запустивши Стинґів «Englishmen In New York». Алло, відповів він.
Лисиця не чув, що Марченкові говорять, але, судячи з виразу його обличчя, щось серйозне. Ігор вислухав мовчки, а потім ніби провів лінію під сказаним:
Добре, й натиснув кнопку відбою.
Лисиця запитально дивився.
Ти куди зараз? поцікавився донкор.
До Петровського райуправління планував. Конект з міліцією вашою треба встановлювати.
Ясно. Просто в мене термінова зустріч намалювалася. Підкинути не зможу.
Та без проблем, заспокоїв Марченка професор. Я вмію й на маршрутках їздити. І таксі. Таке у вас водиться?
Ігор усміхнувся:
Валом.
От бачиш. Значить усе чудово. Лисицин фейс увімкнув програму «атракціон небаченої щирості».
Добре, запустив двигуна Ігор. Я подався. На звязку.
Не прощаюсь, відповів професор і вибрався із салону. Мій телефон той самий, кинув перед тим, як зачинити двері.
Марченко підморгнув, коротко пікнув і пришпорив сріблястого «мустанга». Богдан махнув. Машина швидко віддалялася. Професор трохи постояв. Дивився вслід, бажаючи успіху. Зараз він їм дуже потрібен. Обом.
«Лачетті» зникла за поворотом.
Лисиця пішов на зупинку.
Розділ 7. Дядя Ко
До Петровського райуправління прибув на маршрутці. Таксі поки лишав у резерві. Зате одержав гарний шмат незабутнього екстриму. Поштовхався з не завжди ввічливими попутниками. Щоб не сказати більше. Ті обізвали інтілігєнтом і порадили їздити на таксі. Подумав, що, мабуть, це правильно. Про таксі. Там дорожче, але для людей. А тут економ-варіант під шансон. І спробуй хоч слово сказати «повелителю маршрутки». Ризикуєш Або пішки підеш. Або взагалі по хребту «вигребеш». Замашною і «лагідною» залізякою
Нібито-вязнична-романтика плакала і про повні кишені грошей, за які люблять дівчата, і про зрадливу долю, що руйнує молоде життя, і про татуювання, яке принесло нещастя. А таки так! І про те, що світ несправедливий. Але Богдан не слухав. Уперто думав про своє. Теж про татуювання. Точніше про татуювальника. Із виколотими очима. І про нещастя із ним
У черговій частині показав журналістське посвідчення й повідомив мету візиту. Молодий прапорщик із чорнющим чубом і трохи скошеним лівим погоном записав дані з паспорта й розповів, як знайти потрібний кабінет. І Лисиця подався в «самостійне плавання». Без навігаційної системи. Але з бажанням. Та інструкціями від «прапора».
Піднявся сходами на третій поверх. Пройшов вузьким коридором. Розминувся з кількома галасливими офіцерами. Пропустив невисоку жінку-сержанта, що нагадувала ладненьку бокату діжечку. Розминутися з нею в цих лабіринтах не так уже й просто. Але дуже хотів. Тому й зміг. Хоч по очах читав вона не від того, щоб і не розминутися
Ось і потрібні двері. Праворуч біля наличника табличка: «Старший слідчий капітан міліції Онищенко О. О.».
«Усе правильно, подумав. Як і мало бути. Знаходить той, хто шукає».
Постукав. Відповіді не почув. Натиснув на ручку. Подалася. І ослабила двері. Відчинив. Зайшов. Є.
Кабінет невеликий. За столом симпатична блондинка в цивільному із шикарним волоссям середньої довжини. Відірвалася від клацання на клавіатурі. Поглядом збила з ніг. Хоч він і втомлений. Зранку? Цілу ніч просиділа за компом? Чи мала інші причини для нічної втоми? Лисиця інстинктивно пошкодував, що ця причина не він. Навіть дуже пошкодував. Аж до скреготу зубовного.
Добрий день, обережно почав «прибулець». Мені потрібен капітан Онищенко О. О.
Я вас слухаю, сфокусувалась на «появі» блондинка. А очі таки втомлені. Не привиділося. Бідненька
А ви жінка?! полізли на лоб очі в професора. Ніби замість суворого офіцера міліції побачив гламурну сексі з маузером. Що саме збиралася на затримання крутого рецидивіста. Хоча від «сексі» в цій капітанші багато. І не помітити цього Богдан не міг. Не мав права. Як справжній чоловік. Як прихильник жіночої краси. Навіть фанат. Чи й президент фан-клубу.
«Жінка змія, відгукнулося в глибинах свідомості. Жінка змія»
Розчарувала? спокійно поцікавилася «старший слідчий капітан міліції Онищенко О. О.». Ну, вибачте. Я таки жінка. Навіть, побуду трохи нескромною, молода жінка. І найближчого століття статі міняти не збиралася. Та й наступного теж.
Ні, ну просто почав заїкатися Богдан. Капітан це наче якось більше чоловік. А вам личило б значно крутіше «богиня».
Буває й інакше, закивала «богиня». Старший слідчий капітан міліції Онищенко Олена Олексіївна. Жіночої статі. Як бачите. Хоч як дивно. Звиняйте.
Дівчина явно налаштована дати відкоша й далі ніжно лупцювати клавіатуру. Ніби це священний ритуал. Без якого життя неможливе. У цьому невеликому кабінеті. Чи й у всій Сонячній системі.
Бачу, задивився на капітана в цивільному професор. А я журналіст газети кримінальної хроніки «Презумпція» Богдан Лисиця. З Києва. Від полковника Кодаковського.
Від дяді Ко? викрикнула дівчина, ледь не звівшись на ноги. І очі заграли радістю. А «прибулець» перестав бути черговим-сірим-нецікавим. Для якого заготовлено гарбуза.
Не знаю, може Лисиця почувався не те що не в своїх санях. Навіть не у своєму собі. Гм «Дядя Ко». Це ж треба
Я його так у дитинстві називала, пояснила крізь усмішку капітан. Тато все Кодаковський та Кодаковський. А мені це було дуже довгим. Вистачало лише «Ко» Ми ж тоді в Києві жили. І тато в академії навчався. Українській академії внутрішніх справ. Яка ще недавно була КВШ.
Тоді точно від нього, і собі усміхнувся професор. Йому сподобалося таке «дитяче» прізвисько Трева. Від дяді Ко.
«Приїду до дяді Ко, подумав Богдан, закокаю».
Чимось можу допомогти? перестрибнула в «ділову сферу» «богиня». І обличчя трохи відкрилося. Ніби зробило крок назустріч. Лисиці захотілося теж.
Можете, кивнув Богдан і справді підійшов ближче. Інакше б не морочив голову. Цілому старшому слідчому.
Та хто ж вас, чоловіків, знає? грайливо запустила в Лисицю Олена. Поморочити голову дівчині вас же хлібом не годуй. І борщем.
А ще коли дівчина красива примружився професор, ніби намагаючись уважно розгледіти цю красу, то можна й поголодувати. Але очі вже не слухались. Прикипіли до обєкта.
Ось бачите, почалося, спокійно зауважила капітан. Але цей спокій шитий білими нитками.
То це ж правда, легко обурився Богдан, показуючи жовту картку очам. Наступна жовта стане червоною.
Правда, що хлібом не годуй? засяяла дівчина, професорові очі погодилися на червону.
А ви та ще штучка, посварився пальцем Лисиця, хоча не певен, що вийшло суворо. Повернуся до Києва дяді Ко розкажу, що я про нього думаю. Так підставив
Чим же це? аж відсахнулася Олена.
Не сказав, що ви чарівна німфа, а не тупий служака. Лисиця говорив щиро. Усе вилітало із серця. А потрапляло туди через очі. Які забули, що довкола ще вагони інших «обєктів». Вони твердо не зраджували одному.
А може, я і є «тупий служака»? грайливо поцікавилася співрозмовниця.
Я бачу тільки німфу, відповів Богдан, а очі вже передали «солодку інфекцію» серцю. І там теж починалася «хвороба».
Хочете, щоб я червоніла? подивилася просто на професора дівчина. Того кинуло в кратер вулкана. Без шансів на порятунок. Обпекло всього.
Капітани теж червоніють? сяк-так видавив Богдан.
Капітани ні. Німфи так. Дівчина почала грати на повну. Це їй подобалось. Лисиці теж. І змінити він уже нічого не міг.
Знав би, що йду до німфи, квіти б купив. І шампанське.
На службі не можна, зауважила Олена.
Тоді після, почав радіти професор, думаючи, що влучив у девятку.
Це пропозиція? взялася за звичну справу старший слідчий. Лисиця навіть не відчув, що його вже допитують. Профі!
На службі ж не можна пропозицій? намагався викарабкатися він.
Не можна, категорично відповіла дівчина.
Тоді пропозиція, «вперся рогами» професор.
А подумати я можу? стала знову дівчиною пані капітан.
Тільки про те, що надягти, упевнено заганяв її в глухий кут Богдан.
Який ви зіграла фатальну пристрасть Олена.
Який? перетворився й сам на слідчого Лисиця. Бо теж не дудка з бузини.
Наполегливий і самовпевнений, наголосила кожне слово старший слідчий.
Наполегливий і впевнений у вас, уточнив Лисиця.
Уже й за мене все вирішили? «наїхала» дівчина.
Та ні. Просто вірю. А віра сила потужна. Випробував на оцій ось шкурі, провів руками «по собі». Сотні разів.
І не засперечаєшся
Еге ж, погодився наполегливий «прибулець».
Дівчина подивилася на монітор і кілька разів клікнула. Потім знову повернулася.
Гаразд, мовила заклопотано. Мені справді треба подумати. Чи зможу я змінити плани на вечір.
Зможете, сказав Лисиця. Ви багато можете. Бачу.
Перехвалите, твердо зауважила дівчина. І я візьму та й зіпсуюсь.
Професіоналам це не загрожує, одразу ж відреагував Богдан.
За компліментами може ховатися маніпуляція, із деяким сумом повідомила старший слідчий. Чоловіки ж майстри в цьому.
Так. Але до жінок їм ой ще як далеко
Богдан пильно подивився на Олену. Та ніби внутрішньо стрепенулася. За маскою грайливості ховалася справжня жінка. Розумна, рішуча й підступна. Інтуїція тут била в десятку. І жоден сумнів не навідав професора. Він уже майже все про красуню зрозумів. І буде з нею непросто. Тобто цікаво й «екстремально». Саме так, як і треба. Як хочеш. Інакше навіщо ж життя?
Та й усі маніпуляційні штучки я із собою не брав, продовжив «поєдинок» Лисиця. Знав, що не потрібні. Ваші ж сильніші. А мої там, у сумці. У номері. На третій полиці у шафі.