Угу, ніби вдавившись, відповів донкор. Схоже, холодок гуляв за спиною і в нього.
От і чудово, оцінив «імператор», позичивши обличчя у ситого пітона. «Із тисячі рішень мудрого одне буде помилковим, із тисячі рішень дурня одне буде правильним».
Над «iPhone» почала виростати Дассенова «Et si tu nexistais pas». «Імператор» насторожився, подивився хто, підвівся, взяв апарат, сказав йому «алло» й пішов, ледь накульгуючи на праву ногу, у протилежний куток, почавши неголосно говорити. До «гостей» долітали деякі слова, але звязати їх докупи було неможливо. «Син Неба» таки знав, що таке конспірація. Ловіть облизня, двоє з чотирма нашорошеними «локаторами». І лікті у вас на десерт.
«Телефонна аудієнція» тривала недовго. Утричі більше, ніж заячий скік. І Термінатор з порожнім, але суворим обличчям повернувся назад. Умостився. Поклав на місце дорогу іграшку.
Ми проводимо журналістське розслідування вбивства Костянтина Кречета, невпевнено почав Марченко. Татуювальника. Його зарізали й викололи очі. Хотіли запитати, чи ти нічого не знаєш? Ти ж людина розумна, досвідчена. Якшаєшся з різними піплами.
«Розум це усвідомлення сутності речей», спокійно відповів Термінатор.
Лисиця почав шкрябати у блокноті. «Повелитель кафе» тільки ковзнув по писаці поглядом, але нічого не сказав.
І я ж про те, засовався задоволений Ігор.
Богдан тільки мовчки дивився й слухав. Зараз настав час для соло Марченка. На його слова «Син Неба» відповів:
«Вершею користуються, коли ловлять рибу. Піймавши рибу, забувають про вершу. Пасткою користуються, коли ловлять зайців. Піймавши зайця, забувають про пастку. Словами користуються для вираження сенсу. Збагнувши сенс, забувають про слова».
Богдан почав скисати. Термінатор набагато складніший, ніж він думав спочатку. І хтозна, чи вони почують хоч щось важливе. У потоці цієї мудрагельської китайської фігні. Але записував усе. І питання. І відповіді. І навіть свої думки.
Ми згодні забути про слова, дипломатично відреагував Ігор. Аби лиш збагнути сенс. Він намагався знайти вихід із глухого кута. Який, схоже, мав назву «Червоний дракон».
«Усі знають про користь корисного, але ніхто не знає користі некорисного». Термінатор дивився серйозно. Жоден рух, жоден мяз його обличчя не зрадив цій серйозності. І хоча це була гра, усе здавалося правдою. Чи правда це теж гра?
Офіціантка принесла чай. Поставивши на стіл три чашки і два порцелянові зелений і бірюзовий заварні чайники, вклонилася й пішла назад.
І нам, схоже, теж не світить дізнатися про «користь некорисного»? не втримався професор і вліз.
«Імператор кафе» подивився на нього, але відповів Марченку:
«Безглуздо ступні вкорочувати, коли черевики малі».
Чудово, сказав Ігор, розуміючи, що треба приймати правила гри. Тільки так можна хоч щось почути. Цінне чи не зовсім. Інакше одержиш пшик. Хоч і виходило, що відповіді більше нагадували загадки. Які теж треба відгадувати. Нічого не будемо вкорочувати, підморгнув він. Поміняємо черевики Кречет мав звязки з кримінальним світом?
«Селянин і до ста років може дожити, чиновник ніколи», продовжив Термінатор усе з тим же серйозним виразом.
Ясно. Ігоря все більше затягувала ця гра. Хоч і нагадувала балансування на лезі. Сам він нічого злочинного не робив?
«Краще бути живим жебраком, ніж мертвим імператором». Обоє блакитних очей уважно дивилися на співрозмовників. І не вірилось, що одне з них створили люди, а не Той, Хто Створив Людей.
То все-таки щось та й «шаманив»? не вгавав журналістський слідак.
«У бджоли спинка смугаста, а тигром її не назвеш», сказав Термінатор і вкотре пильно подивився на Ігоря.
Той витримав погляд і запитав знову:
Міг він зачепити інтереси «сильних світу донецького»? Дорогу комусь перейти? На мозоль болючий наступити?
«Не варто бити мух на голові в тигра».
Марченко усміхнувся й похитав головою. Дитячий садочок, чесне слово! З такими відповідями лише заплутуєшся більше, аніж наближаєшся до розгадки. Чому він не може по-людськи говорити? Але ж Ти просив про зустріч. Ти прийшов у гості. Він на своїй території. Терпи!
Та «імператорові» до всього байдуже. Він узяв лівою рукою зелений чайник і налив Лисиці. Потім наповнив чашки з бірюзового. Чашки запарували. Богдан подумав, що тепер і без того таємнича розмова стає ще більш загадковою. Розмова в китайському кафе, зі схибленим на всьому китайському загадковим «напівкіборгом», крізь пелену пари з китайського чаю. Романтика. Містика. Глухий кут. Навмисне придумати важко.
Будь ласка, показав Термінатор на посуд і першим потягся до чашки, на пузатому боці якої, як і в решти, застиг червоний дракон. Хвірма! Гості теж узяли. Лисиця подмухав, а потім і відпив. Гм, незвично. Але пити можна. Хоч свій смачніший. Але ж «чай заряджає на цілий день». Повіримо.
Кому могла бути потрібна його смерть? продовжив гру донкор. Він розумів, що ця захоплива «вікторина» триватиме, поки в чашках лишатиметься хоч трохи чаю. Тому пити не поспішав. Економив. Розтягував задоволення. І збільшував шанси.
Богдан теж робив зовсім маленькі ковтки. І нечасто. Стратегія то й стратегія.
«Одну гілку зачепиш десяток загойдається», відповів «майстер шарад» і схилився на спинку стільця, тримаючи перед собою чашку.
Гм, чмихнув Ігор. Його дратували ці головоломки. Із них якщо й зрозумієш два грами, то все одно сумніватимешся. Може, це помста?
«Той, хто зумів свій гнів стримати, поборов найдужчого ворога». Знову обличчя «імператора» залишилося камяним. Ніби говорив робот. Який, утім, попиває улун.
Скажімо, Кречет міг заразити когось під час процедури, потягнув логічний ланцюжок далі донкор.
«Розумний запобігає хворобі, а не лікується від неї», мовив майже речитативом Термінатор і відпив, дивлячись на Марченка поверх чашки.
А хто може більше розповісти про Кречета? Ігор зазирнув у чашку. Часу лишалося не так уже й багато. Економ, не економ, все одно одержиш гол
«Уранці дізнавшись істину, ввечері можна померти». Це прозвучало з іншою інтонацією. Ніби попередження. Чи навіть і погроза. Але «сфінкс» не зупинився, а додав ще одну загадку, яка звучала як відгадка: «У мудрої людини довгі вуха та короткий язик».
Богданові стало незатишно. В уяві спалахнула картинка, ніби Термінатор забиває дошками навхрест єдині двері, крізь які можна потрапити до потрібної кімнати. І байдуже, якою рукою він це робить.
Окей, сказав примирливо Марченко, ніби остерігаючись, що «імператор» поставить крапку. А як у нього з фінансами було? Бізнес же ніби прибутковий?
«Той, хто багатство любить, про честь не піклується». Кафешний «Син Неба» знову відпив, ніби остерігаючись, що в нього сяде батарея чи закінчаться ці дебільні афоризми. А чашка порожньою стати не встигне.
«Ну і як це розуміти? обурився професор. Його теж уже дістала ця олімпіада для олігофренів. Кречет заради грошей міг піти на все? Гроші стояли на першому місці? Поняття честі для нього не існувало? Чи все зовсім навпаки? Він був настільки порядним, що не грав у підозрілі ігри? Більше схоже на перше. Але ж не спитаєш прямо у цього андроїда. Точно пошле. І зовсім не по-китайськи. Або ще й гірше щось учудить, нехай йому абищо. Сиди мовчки та слухай. Може, яка нотка потрібна й проскочить»
Гаразд, нарешті розслабив обличчя «сфінкс» і пустив туди усмішку. І вона несміливо застрибнула на фейс. Ви нормальні чуваки. Мені такі подобаються. Тримаєте удар і не пищите. За це бонус. Ловіть: у справжнього чоловіка на цьому світі дві проблеми.
Марченко й Лисиця спочатку зраділи, але, почувши, який той «бонус», розчаровано застигли, чекаючи продовження. Та оповідач не поспішав. І коли мовчання перетворилося на прірву, в яку могла полетіти попередня фраза, а разом з нею й симпатія «його величності», донкор не витримав:
І які ж?
Жінка, спокійно відповів Термінатор.
А яка друга? підтримав донеччанина киянин, насторожено завмерши над блокнотом.
Що «друга»? зіграв у незрозумілість «Син Неба».
Ти ж сказав «дві проблеми», а назвав одну, ніби поскаржився Ігор.
Однієї жінки вистачить не на одну проблему. «Імператор» почувався по-імператорськи. Лишалося руки скласти на пузі. Але заважала чашка. І, на жаль, не на дві. А може й на щастя.
Це на цьому світі. А на тому? починав розходитися професор.
Опинитесь дізнаєтесь. І «його величність» зробив останній ковток «вогню життя». Все. Кінець. Розмову закінчено. Така домовленість.
Гості теж допили й поставили порожні чашки.
Дякуємо! підвівся Ігор. Розмова класна. Багато поживи для роздумів.
Гм, усміхнувся кутиками вуст Термінатор. «Те, до чого прагне вища людина, знаходиться у ній самій, а те, що шукає нижча, в інших».
Ви нам дуже допомогли, додав і свого комплімента професор, хоча аж зуби крутило сказати, що це не так. Вивалити на господаря все, що накипіло. Але Не по-китайськи це. Та й не по-нашому. Гості ж таки.
«Учителі відчиняють двері. А входиш ти сам». Афоризми у «Сина Неба» таки не закінчувались.
Істинно, видав Марченко, якому здавалося, що це прозвучить як «амінь». Але він помилився. Передбачити тут вийшло б хіба що в Едґара Кейсі.
«Істина існує лише остільки, оскільки існує неправда».
Розумно, виніс вердикт Лисиця. Хоча його про це ніхто не просив.
Лишався маленький шанс, що після цих слів потік афоризмів продовжиться, але гості знову не вгадали.
Зявився «теракотовий воїн» і застиг, чекаючи розпорядження.
Проведи гостей, звелів «імператор», а журналістам замість слів прощання кинув: Успіхів! «Часом і могутньому дракону важко буває змію подужати».
Лисиця не зміг стриматися й на прощання теж сяйнув (колись же вчив для тренування памяті):
«Мудра людина не робить іншим того, чого вона не бажає, щоб зробили їй».
«Син Неба» знову ледь усміхнувся і розгорнув блокнот. Тепер уже точно the end.
«Глиняний піхотинець» повів знайомим для гостей маршрутом. Ті залишали кафе з пошматованим настроєм. Термінатор напхав їх своїми придуркуватими шарадами. Від яких аж нудно. Аж у шлунку ніби важкість завелася. І тепер усе китайське сприймається як повязане з цим «кафешним любомудром». Остогидлим і самовпевненим. Просто самодуром. І невідомо, скільки потрібно часу, щоб ця печія минула. Навіть коли проковтнеш «Печаєвські». Цілу упаковку.
«Теракотовий воїн» відчинив двері, уклонився й випустив гостей. Ті вийшли, а за спиною знову клацнув замок. Цей механічний звук став останнім акордом у малоприємній кафешній гостині. Але прозвучав шикарною мелодією.
Обидва озирнулися. «Воїн» пішов. За склом знову порожнеча. І лише розпорядок роботи втішав. О десятій сюди можна буде зайти без дозволу «імператора кафе» і «теракотового» супроводу. Зїсти качку по-пекінськи чи мідій у черепашках. І навіть провести гунфу ча. І все це без супроводу ідіотських афоризмів. І пильного одного ока. Хоч і дивляться їх двоє. Блакитних
Розділ 6. Дракон і змія
Рушили до машини.
Ось вона, рідненька. Втомилася чекати. Скучила Сигналка пік-пік! Обоє дверей клац-гуп! Майже вдома
Краще б не ходили до цього павича надутого, замахнувся по керму Марченко, але не вдарив. Молодець він. Приховував усе. І тільки зараз трохи прорвало. Але лише в одному місці.
Чому? поцікавився Богдан, хоча чудово знав відповідь. Просто хотів почути версію донкора. Для повноти картини.
Нагнав понтів, філософ бісів, відвернувся від пасажира водій. Щоб той не бачив перекошеної від гніву мармизи. Ще присниться. Вози його потім до знахарок.
Не поспішай, почав пародіювати Термінатора Богдан. «Лай себе, а не сонце, що сад твій не зацвів».
Угу, повернувся до Лисиці Ігор, тепер ти тут повикаблучуйся. Щоб я блювонув.
Не рви на собі ципао, Лао-цзи, продовжував грати професор.
Не зрозумів? настовбурчився Марченко.
Бачив офіціантку?
Ну, нічогенька така, сексапілочка, заворушилися приємні спогади у донкора.
Ципао це те, що на ній, прокоментував міжнародний знавець жінок і їхнього одягу.
Дякую! зімітував «уклін з рукою» Ігор. Ще лахи жіночі на мене начепи.
Забудь і заспокойся, почав підпрацьовувати на півставки «машинним психологом» професор.
Забудеш тут, не сідав гнівливий акумулятор у журналіста.
Забудеш, твердо сказав уже своїм голосом Богдан. Тепер подивимося, що наловили. Бо мені ще до ментури чухрати. Дістав блокнот. Тут усе записано. Зараз. Розгорнув. Так. Почав учитуватись. Ага. Перше. «Селянин і до ста років може дожити, чиновник ніколи». Це відповідь на питання про звязки Кречета з криміналом. «Селянин» це периферія, віддаленість від активних процесів У Лисиці заговорив аналітик. Чиновників уявляють як хабарників і корупціонерів. І раз Кречета не стало, отже, він не «селянин» Щось таке Муть, звісно, але що вже є
Можна ще кинути жереб, скривився Марченко. Або поворожити на липовій корі. Як скіфи. Липа якраз те, що треба.
Лисиця зрозумів натяк. Гіркувато. Але справедливо.
У тебе є інші варіанти? спокійно запитав він, хоч у душі клекотіло, як у Голохвастова, коли він освідчувався Проні.
Ні, ну
Часу мало, обірвав приятеля Богдан. Спробуємо на зуба. Щось вийде добре. А ні підемо далі. «Жувати виділення з носа» навряд чи результативний метод.
Ну, добре
Далі йде «Краще бути живим жебраком, ніж мертвим імператором», прочитав із «граматки» Лисиця. Це про те, чи не займався Кречет чимось злочинним А потім ще й було «У бджоли спинка смугаста, а тигром її не назвеш». Гм Судячи з усього, ні. Або якщо й було щось, то ну зовсім дрібненьке.
Я б не вірив жодному його слову, бризкав невдоволенням донкор.
То навіщо ж ми до нього ходили? округлились очі в професора.
Звідки я знав, що він такий пришиблений? відповів ображений Ігор. Думав, нормальний «штрих». А воно бачиш, яке прицюцькувате. Наплів сім мішків вовни Китайоза
Проїхали, клацнув пальцями Богдан. Безглуздо воювати з минулим. Його ніколи не перемогти. Бо ти в ньому нічого не зміниш. Зате воно може змінити тебе. Якщо з головою на нього подивитися.
Ага, закивав донкор. Навчи мене ще кашу їсти. Гречану.
Пізніше, знову втупився у блокнот Лисиця. Йдемо далі. «Не варто бити мух на голові в тигра». Гм Із «сильними світу донецького», схоже, Кречет жив у мирі.
Ігор промовчав, але скептична посмішка на обличчі таки засвітилась.
Лисиця проковтнув і це. Він зараз був машиною. Ну, майже машиною. Електронно-обчислювальною. Яку потім, якщо пощастить, назвуть «компютером».
«Одну гілку зачепиш десяток загойдається», озвучив наступний «пункт» Богдан. Це він про те, кому могла бути потрібна Кречетова смерть. Виходить, що таких людей трохи є. Далі про можливу помсту. Тут він таке видав, що я не дуже розумію. «Той, хто зумів свій гнів стримати, поборов найдужчого ворога». Зрозуміло, що це натяк на вміння приглушити в собі негативні емоції. Виходить, що, можливо, й були люди, які хотіли Кречетові помститися, але до його смерті вони не причетні? Тоді це не помста. Приблизно так. Іншого я тут не бачу.
А може, не знав потрібного прислівя. Чи забув. От і зморозив перше-ліпше. Не буде ж він втрачати обличчя. Ігор теж почав потроху вступати в «аналітичне братство». Кандидат у члени.
Гм задумався Богдан. Хтозна Почухав ручкою за вухом. А далі йде таке: «Розумний запобігає хворобі, а не лікується від неї».
Ну, тут наче все зрозуміло, почав діловито Марченко. Кречет усе прораховував і перестраховувався. До роботи підходив відповідально. Тому проколів у нього й не було.