Усі ілюзії розвіялися, мов дим.
Авіла вже був не серед нічної луки.
Він опинився у велетенському прямокутному приміщенні, більшу частину якого заповнювала велика овальна бульбашка. Кімната в кімнаті. Конструкцію перед нимтакий собі театр під куполомоточував високий каркасриштування, обплутані кабелями, обвішані лампами й колонками. Мерехтливі проектори злагоджено світили всередину-бульбашки, кидали широкі промені на прозору поверхню купола і тим створювали всередині ілюзію зоряного неба й далекого краєвиду.
На Авілу справила враження здатність Кірша створити ефектний, драматичний образ, хоча сам футуролог, певне, навіть не здогадувався, наскільки драматичним виявиться цей вечір.
«Не забувай: ставки високі. Тисолдат у шляхетній війні. Частина великої цілості».
Авіла повторював про себе план завдання безліч разів.
Він дістав із внутрішньої кишені свою величезну вервицю. Тієї ж миті з колонок над куполом розкотилося, немов Божий глас:
Добрий вечір, друзі. Мене звати Едмонд Кірш.
Розділ 16
У Будапешті рабі Кьовеш нервово ходив темним кабінетом у своєму хазіко. Стискаючи в руці пульт від телевізора, він раз у раз перемикав канали, чекаючи новин від єпископа Вальдеспіно.
По телевізору десять хвилин тому новинні канали перервали звичну програму, аби передавати в прямому ефірі події з музею Ґуґґенхайма. Репортери обговорювали досягнення Кірша й гадали, про що ж він збирається розповісти світові. Кьовеша це нагнітання цікавості дратувало.
«Бачив я вже це відкриття»
Три дні тому на горі Монтсеррат Едмонд Кірш уже показував «чернеткову» версію презентації Кьовешу, аль-Фадлу й Вальдеспіно. Тепер, підозрював Кьовеш, світ має побачити те саме.
«Відсьогодні все зміниться»,печально подумав він. Задзвонив телефоні різко обірвав роздуми Кьовеша.
Рабин схопив слухавку.
Вальдеспіно почав без жодних прелюдій.
Єгудо, на жаль, маю чергову погану новину.
Похмурим голосом він переказав те, про що тільки-но отримав жахливе повідомлення з Обєднаних Арабських Еміратів.
Кьовеш затулив рот рукою.
Аллама аль-Фадл скоїв самогубство?
Так думають влада й поліція. Його знайшли зовсім нещодавно, посеред пустелі наче він просто пішов туди, щоб помертиВальдеспіно зупинився.За моїми здогадами, він не витримав напруги останніх кількох днів.
Кьовеш подумав про таку ймовірність із завмиранням серця, але і в сумятті. Останні кілька днів його так само мучила думка про наслідки відкриття Кірша, однак те, що аллама аль-Фадл заподіяв собі смерть через відчай, видавалося йому абсолютно неймовірним.
Щось тут не так,промовив Кьовеш.Я не вірю, що він міг би таке вчинити.
Вальдеспіно довго мовчав.
Радий, що ви такої думки,нарешті погодився він.Треба сказати, мені так само важко визнати, що це самогубство.
Тоді хто ж це зробив?
Той, хто хотів, щоб відкриття Едмонда Кірша лишалося таємницею,швидко відказав єпископ.Той, хто, як і ми, вважав, що до оприлюднення ще кілька тижнів.
Але Кірш сказав, що більше ніхто не знає про його відкриття!заперечив Кьовеш.Тільки ви, аллама аль-Фадл і я.
Може, Кірш і тут збрехав. Але навіть якщо він сказав про це лише нам, не забувайте, як відчайдушно наш друг Саєд аль-Фадл хотів сам оприлюднити ці відомості. Може бути, що наш аллама поділився тим, що чув від Кірша, з яким-небудь колегою з Еміратів. І, можливо, той колега, як і я, вирішив, що відкриття Кірша матиме небезпечні наслідки.
І що це означає?сердито спитав рабин.Що аль-Фадла вбив якийсь приятель, щоб інформація не вийшла на люди? Це безглуздо!
Рабі,спокійно відповів єпископ,звичайно, мені невідомо, що трапилося. Я тільки так само, як і ви, намагаюсь уявити собі відповіді.
Кьовеш зітхнув.
Вибачте. Я досі не можу усвідомити, що Саєд загинув.
Я теж. І якщо Саєда вбили за те, що він знав, нам так само треба бути обережними. Можливо, хтось уже цілиться в нас.
Кьовеш замислився над цим.
Коли ця новина стане відома всім, ми не будемо мати жодної ваги.
Так, але вона ще не оприлюднена.
Ваше преосвященство, Кірш ось-ось її виголосить. По всіх каналах передають.
ТакВальдеспіно стомлено зітхнув.Здається, маю визнати, що мої молитви не знайшли відповіді.
Кьовеш задумався, чи справді єпископ так і молився: благав Бога втрутитись і змусити Кірша передумати.
Навіть якщо відкриття буде оприлюднене,промовив Вальдеспіно,ми в небезпеці. Підозрюю, Кіршеві буде надзвичайно приємно розповісти світові, що він три дні тому радився з високими духовними особами. Тепер я всерйоз переймаюся, чи з міркувань етичної прозорості він нас зібрав. А якщо він назве нас поіменно, то ну, ми з вами станемо обєктами пильної уваги й, можливо, навіть критики з боку нашої пастви: люди, можливо, вважатимуть, що ми мали щось зробити, а не зробили. Вибачте, я просто
Єпископ наче завагався, збираючись сказати ще щось.
Що?чекав Кьовеш.
Можемо обговорити це пізніше. Я зателефоную вам, коли побачимо, як Кірш вестиме презентацію. А доти, прошу, не виходьте на вулицю. Замкніться. Ні з ким не говоріть. Бережіться.
Ви мене хвилюєте, Антоніо.
Я ненавмисне,відповів Вальдеспіно.Поки що ми тільки й можемо, що дивитися, як зреагує світ. Усе в руці Божій зараз.
Розділ 17
На свіжій галявині всередині музею Ґуґґенхайма стало тихо, коли з небес прогримів голос Едмонда Кірша. Сотні гостей лежали на своїх підстилках і дивилися в зоряну синь. Роберта Ленґдона, який розташувався посеред галявини, охопило передчуття.
Сьогодні станьмо знову дітьми,продовжував голос Кірша.Будемо лежати на траві під зоряним небом, і наш розум буде відкритий до всіх можливостей.
Ленґдон відчував, яке хвилювання прокотилося залою-лугом.
Будьмо сьогодні як давні дослідники,проголосив Кірш,як ті, хто залишив усе й рушив у відкритий океан ті, які вперше побачили незнані землі які впали на коліна, приголомшені розумінням, що світ значно більший, аніж ті уявлення, на які здатна їхня філософія. Давні вірування розсипалися на прах перед лицем нового відкриття. Так нам треба налаштуватися сьогодні.
«Справляє враження»,думав Ленґдон; йому було цікаво, чи Едмонд записав цю розповідь заздалегідь, чи стоїть десь за сценою, читаючи текст.
Друзі!прогримів над ними голос Едмонда.Усі ми зібралися тут послухати новину про важливе відкриття. Уклінно прошу вашого дозволу підготувати ґрунт для його сприйняття. Нині, коли відбулося стільки змін і зсувів у людській філософії, надзвичайно важливо розуміти історичний контекст такого моменту, як оцей.
Удалині саме вчасно вдарив грім. Ленґдон відчув вібрацію глибокого басового звуку в животі.
Щоб вам легше було акліматизуватися зараз,продовжив Едмонд,серед нас, на превелике щастя, перебуває відомий ученийлегендарна постать у світі символів, шифрів, релігії та мистецтва. Також він мій добрий друг. Леді і джентльмени, прошу вітати професора Гарвардського університету Роберта Ленґдона!
Ленґдон різко підвівся на ліктях, а юрба палко аплодувала.
Зірки вгорі поступилися місцем широкій панорамі великої, повної уважних слухачів аудиторії. Біля кафедри походжав туди-сюди в піджаку від Harris Tweed сам Роберт Ленґдон.
«То ось яку роль мені відвів Едмонд»,подумав знічений професор, знову лягаючи на траву.
Давні люди,говорив Ленґдон з екрана,сприймали всесвіт як диво і мали з ним відповідні стосункиособливо з тими явищами, яким не мали раціонального пояснення. Щоб розкрити ці таємниці, вони створили великий пантеон богів і богинь, якими пояснювали все, що перебувало поза межами їхнього розуміння: грім, морські припливи й відпливи, землетруси, вулкани, неплідність, епідемії, навіть кохання.
«Сюрреалізм!»подумав Ленґдон, лежачи на траві й дивлячись на самого себе.
Давні греки вбачали в припливі й відпливі мінливу вдачу Посейдона
Зображення Ленґдона зникло, але голос продовжував лекцію на тлі бурхливих океанських хвиль, від шуму яких уся кімната тремтіла. Ленґдон здивовано спостерігав, як хвилі з баранцями перетворилися на екрані в тундру, де над кучугурами свище пурга. Звідкілясь повіяло справжнім холодом.
Причиною зимових сезонних змін,продовжував голос Ленґдона на цьому тлі,вважалася туга світу за Персефоною, яку щороку викрадав володар підземного царства.
Повітря знову нагрілось, і з зимового краєвиду постала гора, здіймаючись вище й вище. З її вершини летіли іскри, валував дим, текла лава.
Для римлян,оповідав Ленґдон,вулкани були оселями Вулканаковаля богів, який працює у велетенській кузні, де полумя вихоплюється з димаря.
Ленґдон відчув у повітрі сірчаний дух і здивувався, наскільки вміло Едмонд перетворив його лекцію на мультисенсорне дійство.
Гуркіт вулкана різко затих. У тиші знову заспівали цвіркуни, теплий вітерець поніс над лукою травяні запахи.
Давні люди придумали безліч богів,вів далі голос Ленґдона,для пояснення не тільки таємниць планети, а й загадок людського тіла.
Над головою знову засвітилися сузіря: тепер на них накладалися зображення відповідних божеств.
Неплідність пояснювали неласкою богині Юнони. Коханнявлучною стрілою Ероса. Епідемії вважалися карою, насланою Аполлоном.
Знов і знов сузіря доповнювалися фігурами божеств.
Якщо ви читали мої книжки,продовжував голос Ленґдона,ви, ймовірно, зустрінетеся з терміном «бог білих плям». Значення його таке: давні люди, коли відчували, що в їхніх знаннях про світ є певні пробіли, заповнювали їх божествами.
Небо заповнив велетенський колаж із картин і статуй десятків давніх богів.
Безліч богів заповнювали безліч білих плям,мовив голос Ленґдона.Однак протягом століть наукові знання глибшали.Небом проплив колаж із математичних і технічних символів.У міру того як білі плями нашого розуміння природного світу зникали, пантеон богів скорочувався.
На стелі зявилася фігура Посейдона.
Наприклад, коли ми дізналися, що океанські припливи залежать від місячних циклів, потреба в Посейдоні відпала, і ми зреклися його як дурного міфу темних часів.
Зображення Посейдона розвіялося, як дим.
Як вам відомо, така сама доля спіткала всіх богів: вони відмирали по одному в міру того, як ставали непотрібними нашому інтелекту з його розвитком.
Угорі зображення богів почали зникати: бог грому, землетрусів, епідемій і так далі.
Коли їх значно поменшало, Ленґдон додав:
Однак не варто помилково вважати, що боги «відійшли тихо в цю добру ніч». Коли культура відмовляється від своїх богівце процес бурхливий і болісний. Духовні уявлення змалечку закарбовані в нашій психіці: їх заклали ті, кого ми найдужче любили й кому найбільше довіряли,батьки, вчителі, духовні провідники. Тож будь-які релігійні зміни відбуваються протягом не одного покоління й не без хвилювань, а незрідка і з кровопролиттям.
Боги зникали під дзенькіт мечів і крики. Зрештою лишилося зображення одного богаіконне обличчя, довга біла борода.
Зевс!потужно проголосив Ленґдон.Бог богів.
Наймогутніший з язичницьких божеств, викликáв найбільший страх і трепет. Зевс найсильніше опирався зникненню, шалено боровся зі згасаннямтак само як і давніші боги, яких він заступив.
На стелі одне за одним показалися зображення Стоунгенджу, шумерських клинописних табличок, Великих пірамід Єгипту. Тоді бюст Зевса повернувся.
Послідовники Зевса чинили такий шалений опір, що коли християнська віра перемогла, то вони надали своєму новому Богові подібності до Зевса.
На стелі бородатий бюст Зевса з легкістю перетворився на фреску з таким самим бородатим обличчямхристиянського Бога, як його зобразив у «Сотворінні Адама» Мікеланджело на стінах Сикстинської капели.
Сьогодні ми вже не віримо в такі історії, як міф про Зевсахлопчика, котрого вигодувала коза й наділили силою одноокі велетні-циклопи. Ми, користуючись перевагами сучасного мислення, класифікуємо такі розповіді як міфологіювитончені плоди людської фантазії, що дозволяють нам із цікавістю подивитися на своє забобонне минуле.
Тепер на стелі зявилася фотографія полиці в бібліотеці, де оправлені в шкіру томи з давньої міфології припадають пилом у темряві поряд із книжками про поклоніння силам природи, Ваалу, Інані, Осирісу, про незліченних давніх божеств.
Тепер усе по-іншому!розкотився лукою глибокий голос Ленґдона.Милюди сучасної доби!
У небі зявилися нові картинки: свіжі, яскраві фотографії з космосу, компютерні мікросхеми, медична лабораторія, прискорювач частинок, реактивні літаки в небі.
Ми люди інтелектуально розвинені, вправні в усяких технологіях. Ми не віримо у велетнів-ковалів, які працюють у жерлах вулканів, і богів, які контролюють припливи чи пори року. Ми зовсім не схожі на наших давніх предків.
«Чи все-таки схожі?»прошепотів до себе подумки Ленґдон у лад із тим, що ось-ось мало пролунати.
Чи все-таки схожі?проголосив Ленґдон угорі.Ми вважаємо себе сучасними, раціональними людьми, однак найбільш поширена релігія нашого біологічного виду містить безліч претензій на магічну силу: людина незбагненним чином воскресає, незаймана діва народжує, божество мстиво насилає повені й епідемії, на людей очікує містичне посмертне життя на небесних хмарах чи у вогненному пеклі.
У лад до слів Ленґдона на стелі зявлялися зображення воскресіння Христа, Діви Марії, Ноєвого ковчега, хвиль Червоного моря, які розступилися перед Мойсеєм, раю, пекла.
Отже,промовив Ленґдон,лише на мить уявімо реакцію майбутніх істориків та антропологів. З їхньої перспективи, чи озиратимуться вони на наші релігійні вірування як на міфи темних часів? Чи дивитимуться на наших божеств так, як ми на Зевса? Чи вони, зібравши книжки нашого Святого Письма, відставлять їх на запорошені полиці історії?
На мить питання зависло в пітьмі.
І тут раптово тишу порушив голос Едмонда Кірша.
ТАК, професоре!прогримів ізгори голос футуролога.Я вважаю, що все це станеться. Я переконаний, що майбутні покоління будуть питати себе, як могли такі технологічно розвинені істоти взагалі вірити в те, чого нас учить більшість сучасних релігій.
Голос Кірша набрав сили, і стелею розкинувся новий набір картинок: Адам і Єва, жінка, закутана в паранджу, індійське вогнеходіння.
Я не сумніваюся: майбутні покоління будуть дивитися на наші теперішні традиції,проголосив Кірш,і робити висновок, що ми жили за темних, неосвічених часів. Свідченнями того вони назвуть віру в те, що нас було створено містичним чином у магічному саду, що всесильний Творець вимагає від жінок покривати голови, що ми ризикували обпекти власне тіло заради того, щоб воздати шану богам.
Зявилися нові зображенняшвидкий монтаж фотографій з релігійних обрядів світу: від вигнання бісів і хрещення до проколів тіла й принесення в жертву тварин. Слайд-шоу завершилося моторошним відео: індійський жрець тримає за ноги крихітну дитину, погойдуючи, на краю пятнадцятиметрової вежі. Раптово він випускає малюка з руктой пролітає всю цю висоту і падає просто на напнуту ковдру, яку, немов пожежники, тримають під вежею щасливі селяни.
«Падіння з храму Ґрішнешвар»,подумав Ленґдон.
Деякі люди вважають, що ця дія принесе дитині божественну ласку.
На щастя, страшнуваті видовища скінчилися.
Тепер уже в повній темряві згори почувся голос Кірша:Як могло статися, що розум сучасної людини, здатний до точного логічного аналізу, водночас дозволяє собі приймати релігійні вірування, які б розси́палися в пух і прах від елементарного раціонального розгляду?
Над головами знову засяяло ясне зоряне небо.
Відповідь,зазначив Едмонд,дуже проста.
Зірки раптом стали якравішими і збільшилися. Їх зєднали тонкі нитки, утворюючи немовби безкінечну сіть повязаних між собою вузлів.
«Це нейрони»,зрозумів Ленґдон, і Едмонд продовжив:
Людський мозок Чому він вірить у те, у що вірить? Угорі зблиснуло кілька вузлів, і електричні імпульси покотилися до інших нейронів.
Як органічний компютер,вів далі Едмонд,людський мозок має операційну систему: набір правил, які організовують і визначають увесь той хаотичний вхідний потік, який мозок приймає цілий день: мова, причеплива мелодія, сирена, смак шоколаду Як можна собі уявити, потік інформації, що до нас надходить, шалено різноманітний і нескінченний, а мозок має давати з усім цим раду. Власне, те, як запрограмований ваш мозок, визначає ваше сприйняття реальності. На жаль, з нас пожартували: адже в того, хто писав програму для людського мозку, дещо збочене почуття гумору. Інакше кажучи, ми не винні в тому, що віримо в ті нісенітниці, в які віримо.