Перед очима в Ленґдона постали літери й цифри, які Едмонд написав на візитівці з тим, щоб він показав їх водію.
Вінстоне, мені Едмонд написав просто: «BIO-EC346».
Він сказав, що це до болю простий шифр.
Він сказав правду,швидко відказав Вінстон.Ну а тепер, професоре, програма ось-ось розпочнеться. Дуже сподіваюся, що вам сподобається презентація містера Кірша, і з нетерпінням чекаю на спілкування з вами після неї.
У пристрої різко клацнулоі Вінстон зник.
Ленґдон підійшов до вхідних дверей, зняв маленький пристрій і тихо поклав у кишеню фрака. Відтак поспішив до входу з останніми нечисленними гостямищойно перед тим, як двері зачинилися за ним.
Він знов опинився в несподіваному просторі.
«Ми будемо стояти протягом презентації?»
Ленґдон уявляв, що гості зберуться в зручній глядацькій залі з кріслами й будуть у комфортних умовах слухати про відкриття Едмонда, а натомість сотні гостей напхалися в тісний простір галереї з побіленими стінами. На стінах ніде не було видно жодних експонатів, так само як на підлозі не стояло ніяких сидіньлише підвищення з великим рідкокристалічним екраном у глибині. На екрані зявився напис:
Трансляція наживо почнеться через
2 хвилини 07 секунд
Ленґдона охопило передчуття, він придивився й побачив на екрані другий рядок, який довелося перечитувати:
Кількість дистанційних глядачів на цей момент:
1 953 694
«Два мільйони людей?»
Кірш казав Ленґдонові, що транслюватиме свою презентацію в прямому ефірі, однак ця цифра не вкладалася в голові, і вона зростала з кожною секундою.
Ленґдон усміхнувся. Колишній учень справді має успіх.
Однак що ж Едмонд збирається повідомити світу?
Розділ 13
Над пустелею на схід від Дубая сяяв місяць. Спортивне авто Sand Viper 1100 різко завернуло ліворуч і зупинилосьхмара піску злетіла у світлі потужних фар.
Підліток за кермом зняв окуляри й подивився на те, що ледь не переїхав. Передчуваючи недобре, він виліз із машини й підійшов до темного предмета на піску.
Такперше враження, на жаль, було правильним.
У світлі фар лежало долілиць нерухоме людське тіло.
Мархаба!невпевнено погукав його хлопець.
Жодної відповіді.
На голові в людини була традиційна шапка-такіджа й широкий талаб. Незнайомець виглядав огрядним і добре вгодованим. Сліди його вже давно змело вітромтож не було жодного знаку чи пояснення, як він потрапив у серце пустелі.
Мархаба? повторив підліток.
Мовчання.
Не знаючи, що робити далі, хлопець обережно штовхнув чоловіка ногою в бік. Хоча той був повний, але тіло виявилося твердим і тугимйого вже висушили сонце й вітер.
Очевидно, він мертвий.
Хлопець простягнув руку, взяв тіло за плече й перевернув. Порожні очі незнайомця тепер дивилися в небеса. Лице й бороду його вкривав пісок, однак навіть у такому вигляді цей чоловік видавався добрим, навіть наче знайомимщось таке як любий дядечко або дідусь.
Неподалік загуло ще кілька квадрациклів і спортивних машин: друзі, які разом із хлопцем бурунили пустелю, підїжджали подивитися, чи все в нього гаразд. Ось уже їх чути за барханом, а ось вони вже зїжджають до нього.
Усі зупинилися, познімали шоломи й окуляри-консерви і зібралися навколо моторошної знахідки. Один із юнаків схвильовано заговорив: він упізнав загиблого. То був відомий аллама Саєд аль-Фадлбогослов і очільник духовенства. Інколи він приходив із лекціями до його університету.
Мата Алайна ан нафаль?промовив він.
Хлопці мовчки стояли колом і дивилися на тіло. А потім вони зробили те саме, що в подібних випадках роблять підлітки всього світу: вихопили телефони, почали фотографувати й писати друзям.
Розділ 14
Стоячи в густій юрбі коло підвищення, Роберт Ленґдон здивовано спостерігав, як невпинно росте цифра на екрані.
Кількість дистанційних глядачів на цей момент: 2 527 664
У тісній залі перемовляння сотень гостей перетворювалося на монотонне гудіння; у голосах бриніло передчуття, багато хто в останню хвилину комусь телефонував чи постив у твітері повідомлення, де він наразі перебуває.
На підвищення вийшов технік і постукав по мікрофону.Пані та панове, ми вже просили вас вимкнути всі пристрої мобільного звязку. У цю хвилину ми заблокуємо всі вай-фай і стільникові комунікації на час події.
Не всі припинили телефонні розмовита звязок різко обірвався. Багато хто з таких гостей був глибоко приголомшений, неначе їм продемонстровано якесь дивовижне досягнення кіршіанської техніки, яке чарівним чином перерубало всі їхні звязки з зовнішнім світом.
«Пятсот доларів у магазині електроніки»,подумав Ленґдон. Він-бо належав до тих нечисленних гарвардських професорів, які використовували портативний глушник мобільного звязку, створюючи в аудиторії під час своїх лекцій «мертві зони», щоб студенти не відволікалися на свої ґаджети.
Оператор з важкою камерою на плечі приготувався й спрямував своє знаряддя на підвищення. Світло згасло.
На екрані було:
Трансляція наживо почнеться через 38 секунд
Кількість дистанційних глядачів на цей момент: 2 857 914
Ленґдон вражено спостерігав за лічильником глядачів.
Здається, той зростав швидше за національний борг США; професор просто не міг уявити майже три мільйони людей, які в цю хвилину сидять удома перед екранами, чекаючи на трансляцію того, що ось-ось відбуватиметься в цій залі.
Тридцять секунд,тихо промовив технік у мікрофон. Відчинилися вузькі двері в стіні за підвищенням, і всі притихли, виглядаючи великого Едмонда Кірша.
Але Едмонд не виходив.
Двері лишалися відчиненими майже десять секунд.
І тут до підвищення підійшла елегантно вбрана жінка.
Вона була дивовижною красунеювисока, гнучка, з довгим чорним волоссям. На ній була біла сукня з чорною діагональною смугою. Здавалося, вона не йде, а легко летить над землею. Вийшовши на середину сцени, жінка поправила мікрофон, вдихнула, поблажливо всміхнулася до глядачів і почекала, доки годинник покаже:
Трансляція наживо почнеться через 10 секунд
Жінка на мить заплющила очі, немовби збираючись із духом, потім розплющила їхі її обличчя вже було сповнене самовладання.
Оператор підняв пять пальців.
Чотири, три, два
Жінка подивилася в камеруі гомін ущух. Рідкокристалічний екран пригас на тлі її обличчя. Вона пильно окинула гостей поглядом одухотворених темних очей, невимушено відкинула пасмо волосся зі смаглявої щоки.
Усім добрий вечір!привітно почала вона гарно поставленим голосом із легким іспанським акцентом.Мене звати Амбра Відаль.
Зала вибухнула несподівано гучними оплесками: очевидно, дуже багато з присутніх знали, хто вона.
¡Felicidades!закричав хтось.
Жінка зашарілась, і Ленґдон відчув, що дечого ще не знає.
Леді і джентльмени,швидко продовжила вона,останні пять років я працюю директором нашого музею Ґуґґенхайма в Більбао, і сьогодні рада вітати вас на неймовірному, особливому вечорі, який проводить дійсно видатна людина!
Усі активно заплескали в долоніі Ленґдон долучився до оплесків.
Едмонд Кірш є не тільки щедрим покровителем нашого музею, а й нашим вірним другом. Було великою честю і радістю тісно співпрацювати з ним останні кілька місяців, протягом яких планувалася ця подія. Я щойно бачила, який галас здійнявся в соціальних мережах усього світу! Як, без сумніву, більшість із вас чули, Едмонд Кірш сьогодні ввечері планує оголосити про велике наукове відкриттявідкриття, що, на його переконання, світ назавжди запамятає як його найбільший подарунок.
У залі почувся схвильований гомін.
Чорнява красуня грайливо всміхнулася:
Звичайно, я дуже просила Едмонда розповісти мені, що ж він відкрив,але він відмовився навіть натякнути.
Дружний сміхі нова хвиля оплесків.
Сьогоднішня особлива подія,продовжила директорка музею,відбуватиметься англійською мовоюрідною мовою містера Кірша, хоча для віртуальних глядачів доступний синхронний переклад понад двадцятьма мовами.
Зображення на екрані оновилось, і Амбра додала:
А якщо в когось виникають сумніви щодо впевненості Едмонда, ось автоматичний прес-реліз, який пятнадцять хвилин тому вийшов у соціальні мережі всього світу.
Ленґдон дивився на екран.
Сьогодні. Наживо
20:00 (центральноєвропейський літній час)
Футуролог Едмонд Кірш оголосить відкриття, яке назавжди змінить обличчя науки
«То ось як зібрати три мільйони глядачів за лічені хвилини!»міркував Ленґдон.
Перевівши погляд на підвищення, він побачив непомічене раніше: коло бічної стіни стояли напоготові двоє охоронців із камяними обличчями, вдивляючись у натовп. Ленґдон здивувався, побачивши монограми на їхній синій формі.
«Guardia Real?! Що тут робить Королівська гвардія?!»
Малоймовірним видавалося, що серед глядачів є представники королівської родиникороль і його рідня, непохитні католики, скоріш за все, не будуть жодним чином зявлятися публічно поряд із такими атеїстами, як Едмонд Кірш.
Король Іспанії, парламентської монархії, має дуже обмежену офіційну владу, однак усе ще потужно впливає на серця й душі підданців. Для мільйонів іспанців корона й далі являє собою символ багатої традиції los reyes católicos і Золотої доби Іспанії. Королівський палац у Мадриді й далі сяє для народу як духовний компас і памятка давньої історії вірності релігійним ідеалам.
Ленґдон чув в Іспанії: «Парламент керує, а король править». Протягом багатьох століть королі, які брали на себе найважливіші дипломатичні справи країни, були відданими, консервативними католиками. «І нинішній монархне виняток»,подумав Ленґдон, який читав про його релігійність і консервативні цінності.
Останніми місяцями було чути, що король, який перебував уже в похилих літах, прикутий до ліжка і при смерті, тож уся країна готується до того, що владу незабаром буде передано єдиному королівському синові Хуліану. Преса повідомляла, що принц Хуліанособа загадкова, він довгий час жив тихо й непомітно в тіні батька, так що всі гадали, що ж чекає на Іспанію далі.
«Чи принц Хуліан відправив гвардійців стежити за виступом Едмонда?»
Ленґдон знову раптово згадав загрозливе повідомлення, яке Едмонд отримав від єпископа Вальдеспіно. Попри хвилювання, Ленґдон відчував, що атмосфера в залі дружня, піднесена й безпечна. Він пригадав, як Едмонд стверджував, що охорона особливо надійна: то, може, іспанські королівські гвардійцідодаткова підтримка, яка має забезпечити ідеальний хід виступу.
Ті з вас, хто знайомий з любовю Едмонда Кірша до драматичних ефектів,продовжила Амбра Відаль,знають: він би ніколи не став тримати вас у цій порожній кімнаті занадто довго.
Вона вказала на кілька зачинених подвійних дверей у далекому кінці зали.
За допомогою цих дверей Едмонд Кірш створив «експериментальний простір», де сьогодні ввечері проведе свою динамічну мультимедійну презентацію. Простір повністю автоматизований за допомогою компютерів, і сьогодні те, що буде в ньому відбуватися, транслюватимуть по всьому світу.Вона зупинилася й поглянула на золотий годинник.Сьогоднішній вечір розписаний по хвилинах, Едмонд просив мене провести вас туди так, щоб ми опинилися в експериментальному просторі рівно о восьмій пятнадцятьце за кілька хвилин.Амбра вказала на подвійні двері.Отже, прошу вас, леді і джентльмени, заходьте, і ми побачимо, що для нас приготував дивовижний Едмонд Кірш.
Після цих слів двері відчинилися.
Ленґдон зазирнув туди, очікуючи побачити іншу галерею.
Натомість він був вражений: за дверима, здавалося, пролягав чорний тунель.
***
Адмірал Авіла тримався позаду, коли юрми гостей схвильовано рушили в темний прохід. Адмірал зазирнув у тунель: там було темно.
Темрява значно полегшить йому завдання.
Торкаючись вервиці в кишені, він зібрався з думками, згадував, що йому тільки-но було сказано щодо завдання.
«Усе вирішують секунди».
Розділ 15
Тунель, зроблений з натягнутої на каркас темної тканини, мав ширину близько семи метрів і злегка підіймався ліворуч. На підлозі в ньому лежав пухнастий чорний килим, а понад стінами світилися тонкі смугиіншого освітлення не було.
Взуття, будь ласка,шепотів екскурсовод тим, хто заходив.Будь ласка, всім треба роззутись і взяти взуття з собою.
Ленґдон зняв вихідні туфлі з лакової шкіри й пішов далі в шкарпетках, занурюючись у густий, дуже мякий ворс. Професор відчув, як тіло інстинктивно розслабилося. Навколо чулися полегшені зітхання.
Ідучи вглиб коридору, Ленґдон нарешті помітив, де він закінчуєтьсябіля чорної завіси гостей вітали екскурсоводи й видавали кожному щось ніби товстий пляжний рушник.
У тунелі тепер уже замість тихих перемовлянь запала непевна тиша. Ленґдон підійшов до завіси й отримав згорток, який виявився не пляжним рушником, а невеликою пухнастою підстилкою, до одного краю якої була пришита подушечка. Ленґдон подякував і зайшов за завісу.
Удруге за сьогоднішній вечір він зупинився від несподіванки. Хоча професор не міг би описати, чого очікував, але точно не того, що відкрилося його очам по той бік завіси.
«Ми надворі?!»
Ленґдон стояв на краю широкого поля. Угорі розкинулося небо, повне зірок, а вдалині над високим кленом сходив місяць. Теплий вітерець пестив його обличчя, і співали цвіркуни; у повітрі стояв землистий дух свіжоскошеної трави під ногами.
Пане!прошепотів екскурсовод, узявши професора під руку, і повів його в поле.Будь ласка, знаходьте собі місце на траві. Лягайтеі приємного вам вечора!
Ленґдон у шкарпетках обережно пішов полем разом з іншими не менш враженими гостями, більшість яких шукали, де розстелити свою підстилку й лягти. Перукарськи підстрижений газон мав розміри приблизно такі, як хокейний майданчик; його оточували дерева, зарості костриці й рогозу, які шелестіли під вітерцем.
Ленґдон далеко не одразу збагнув, що все цеілюзія, величезний мистецький витвір.
«Я в такому собі вигадливому планетарії»,подумав він, чудуючись бездоганному, детальному відтворенню реальності.
Сповнене зірок небо проектувалося на стелю і стіни разом із місяцем, рухомими хмарами й далекими пагорбами. Шурхіт дерев і трав був справжній: у приміщенні стояли чи то майстерно зроблені штучні рослини, чи то справжні у прихованих горщиках. Розставлені немовби без ладу по периметру, вони приховували кути величезної зали, створюючи враження природного середовища.
Ленґдон присів на траву, мяку, мов справжня, але абсолютно суху. Він читав про новий штучний дерн, що його навіть професійні спортсмени не могли відрізнити від справжнього, однак Кірш пішов на крок далі й створив нерівну земляну поверхню з невеликими горбками та заглибинами, як на справжній луці.
Ленґдон згадав, як уперше зіткнувся з оманою чуттів. Він був хлопчаком, який місячної ночі пропливав у крихітному човні затокою, де точився морський бій: на піратському кораблі оглушливо били гармати. У юну голову Ленґдона не вкладалося те, що він перебуває зовсім не в затоці, а в просторому підземному театрі, куди напустили води, аби створити ілюзію в класичному диснейлендівському атракціоні «Пірати Карибського моря».
Цього вечора відчуття були приголомшливо реальні, і поки гості теж намагались осягнути, що відбувається, Ленґдон дивився на них і бачив у їхніх обличчях віддзеркалення власного подиву й захвату. Професор мав віддати належне Едмондові: не так за створення цієї неймовірно правдоподібної ілюзії, як за те, що переконав сотні гостей скинути свої модні туфлі, лягти на траву й дивитися в небо.
«У дитинстві ми так робили, але в якийсь момент припинили».
Ленґдон приліг і поклав голову на подушку, дозволивши тілу зануритись у мякість трави.
Над головою мерехтіли зірки, і на мить професор знову став підлітком, який лежить на зеленому полі для гольфу клубу Bald Peak опівночі разом із найкращим другом і міркує про таємниці Всесвіту. «Якщо трохи пощастить,сказав до себе Ленґдон,Едмонд Кірш, імовірно, відкриє якісь із цих таємниць сьогодні на наших очах».
***
У глибині театру адмірал Луїс Авіла окинув залу поглядом востаннє і тихо відійшов, непомітно зникнувши за тією завісою, з-за якої щойно зявився. Залишившись сам-один у вхідному тунелі, він обмацав тканину стіни і знайшов застібку. Якомога тихіше адмірал розстібнув липучку, зайшов у стіну й застібнув її за собою.