Код да Вінчі - Дэн Браун

Ден БраунКод да Вінчі (підліткова версія)

Любий читачу,

Я завжди любив таємниці й коди.

Відбувається щось неймовірне, коли раптом бачиш, що таємницю заховано прямо в тебе перед носом.

Коли мені було десять років, я зіткнувся зі своїм першим кодомрядом символів на смужці паперу, яка висіла на різдвяній ялинці. Коли я нарешті розшифрував ті символи, то, як виявилося, то було послання від моїх батьків про те, що за кілька годин ми всі їдемо в дивовижну подорож усією родиною.

І вже від того ранку мене назавжди полонили кодитаємничі послання, які, щоб зрозуміти, треба розплутати. Усе своє життя я досліджую цей прихований світ, а кілька років тому зустрівся із найзагадковішим кодом з усіх, які мені траплялися.

Цей код був стародавній, він спантеличував. І найцікавіше, що все приховане було просто на видноті.

Як твердить легенда, цей код оберігає дивовижну таємницю. Одні вважають: якщо ви дізнаєтесь розгадку, то відтоді будете бачити світ зовсім по-іншому. А другі кажуть, що розгадкато лише міф, шурхіт у тумані.

Хоч би там що, але ви тримаєте в руках книгу, яка оповість вам історію чоловіка та жінки, які шукали, як розшифрувати таємницю і розгадати заховану загадку. Чи повірите ви в цю загадку, чи ні, але станете співучасником її розкриття, і сподіваюся, ця подорож надихатиме вас шукати вашу власну правду, якою б вона не була.

Щиро ваш

Ден Браун

Довідка

Пріорат Сіонуєвропейська таємна організація, заснована в 1099 роцііснує насправді. У 1975 році в Національній бібліотеці в Парижі знайшли пергамент, відомий як Les Dossiers Secrets, що містив список членів Пріорату Сіону, серед яких були науковець сер Ісаак Ньютон, художник і скульптор Сандро Боттічеллі, письменник Віктор Гюґо, а також художник і винахідник Леонардо да Вінчі.

«Opus Dei»це фанатична католицька секта, щодо якої багато дискутували, бо про неї стала відома дуже суперечлива інформація. Вона побудувала свій штаб у Нью-Йорку, вклавши в будівництво 47 мільйонів доларів. Усі описи творів мистецтва, архітектури, документів, таємних ритуалів відповідають дійсності.

Код да Вінчі

Пролог

Музей Лувр, Париж, 22.46

Відомий куратор Жак Соньєр, заточуючись, зайшов під лунке склепіння Великої галереї музею. Він кинувся до найближчої картиниКараваджо. Ухопившись за позолочену раму, сімдесятишестирічний чоловік з силою потягнув на себе шедевр сімнадцятого століття і впав на спину, накритий цим полотном. Як він і очікував, поруч із гуркотом опустились металеві ґрати, перегородивши вхід у цей зал. Паркетна підлога задвигтіла. Вдалині заревла сигналізація. Якусь мить куратор лежав нерухомо, важко дихаючи і намагаючись зібратися з думками. «Я ще живий». Він вибрався з-під картини й роззирнувся, щоб сховатися в одній з безлічі ніш у цьому залі.

 Не рухатися!голос прозвучав страхітливо близько.

Стоячи навкарачки, куратор завмер і повільно повернув голову.

На відстані якихось пятнадцяти футів від прегородки височів силует нападника, який дивився на нього крізь металеві ґрати. Він був високий і широкоплечий, із блідим, як у мерця, обличчям, із білим, неначе свіжа деревина, волоссям. Його очі були рожеві, а зіниці темно-червоні. Альбінос тримав пістолет, дуло якого було націлено прямо на куратора.

 Ти не втечеш,з його акценту складно було визначити, звідки він,кажи мені, де він.

 Я вже сказав вам,уривчасто мовив куратор,не розумію, про що ви.

 Ти брешеш,чоловік стояв нерухомо, лише виблискували його очі фантома.Ти і твої брати володієте тим, що не є вашим. Скажи мені, де воно заховане, тоді залишишся живим,чоловік навів револьвер на голову куратора.Невже це таємниця, за яку ти ладен померти?

Соньєрові забило дух.

Чоловік нахилив голову, дивлячись на дуло свого револьвера.

Соньєр підняв руки, ніби захищаючись.

 Зачекайте,повільно мовив він.Я скажу вам те, що ви хочете.

Куратор далі ретельно добирав слова брехні, яку він репетирував багато разів.

Коли він розповів усе, його нападник самовдоволено всміхнувся.

 Так. Саме це говорили мені й інші.

Соньєр жахнувся. «Інші?»

 Я їх усіх познаходив,їдко всміхнувся велетень,усіх трьох. Вони сказали те, що й ти зараз.

«Не може бути!» Те, ким був куратор та інші троє сенешалів, теж було священною таємницею, як і та старовинна таємниця, яку вони оберігали. Тепер Соньєр зрозумів, що його сенешалі говорили перед своєю смертю таку саму брехню.

Нападник знову навів на нього револьвер.

 Коли тебе не стане, я буду єдиним, хто знає правду.

Правду. Куратор миттєво усвідомив увесь жах ситуації. «Якщо мене не стане, правду буде назавжди втрачено». Він спробував підвестися.

Пролунав постріл, і куратор відчув пекучий біль: куля влучила йому в живіт. Він упав долілиць, змагаючись із болем. Соньєр повільно повернув голову і подивився на свого нападника.

Чоловік тепер цілився йому в голову.

Соньєр заплющив очі; його думки закрутились у вихорі жаху і жалю.

Клацання холостого пострілу луною відбилось у коридорі.

Куратор розплющив очі.

Чоловік за ґратами глянув на свою зброю із якимось подивом. Вирішив дістати другий патрон, а потім, здається, передумав, спокійно глянувши на живіт Соньєра.

Куратор глянув униз і побачив на кілька дюймів нижче грудей на своїй білій лляній сорочці маленьку дірку від кулі. «Мій живіт». Оскільки він мав досвід війни, то знав, що жити йому залишилося ще хвилин пятнадцять.

 Я зробив свою справу,сказав чоловік за ґратами і пішов.

Лишившись сам, Соньєр знову глянув на металеву браму. Поки його хтось знайде, він помре. Але цієї миті значно більше, ніж власної смерті, він боявся іншого.

«Я маю передати свою таємницю». Він знайшов у собі сили, щоб спробувати підвестися.

Ледь стоячи на ногах, він уявив своїх трьох убитих братів. Він згадав про покоління, які були до них, і про ту місію, яку їм було довірено.

Нерозривний ланцюг знання.

А тепер, попри всю величезну обачність попри всі застережні заходи Жак Соньєр був останньою ланкою, єдиним охоронцем наймогутнішої таємниці, яку хтось колись оберігав.

Хитаючись, він усе-таки змусив себе звестися на ноги.

«Я маю знайти спосіб»

Він був у пастці у Великій галереї, і на всій землі була лише одна людина, якій він міг передати смолоскип. Соньєр оглянув стіни своєї розкішної вязниці. Люди на картинах найславетніших художників усміхалися йому, як старі друзі.

Долаючи біль, він зібрав усі свої сили й винахідливість. Відчайдушне завдання, яке він має виконати, потребуватиме від нього кожної секунди тих хвилин, які йому лишилися.

Розділ 1

Роберт Ленґдон повільно прокидався.

У темряві дзвонив телефоннезнайомий деренчливий звук. Він навпомацки знайшов нічник і ввімкнув його. Примружившись у його світлі, побачив розкішну спальню зі старовинними меблями вісімнадцятого століття, розписами на стінах і величезним ліжком червоного дерева під балдахіном.

«Де я?»

На жакардовому купальному халаті, що висів на спинці його ліжка, він побачив монограму Готель «Ріц» Париж.

Поступово туман розсіювався. Сівши на ліжку, він глянув у дзеркало на всю стіну. Той, хто дивився на нього, здавався незнайомцем: нечесаний і перевтомлений, зазвичай яскраві сині очі зараз були бляклі й каламутні. На його міцних щелепах виросла темна щетина, а на скронях дуже виразною стала сивина, яка помітно виділялася на тлі його густого чорного волосся.

Він підняв слухавку.

 Алло!

 Мсьє Ленґдон?озвався чоловічий голос.Сподіваюсь, я не розбудив вас?

Ошелешений Ленґдон подивився на годинник біля ліжка. Було 00:32. Він спав лише годину й почувався смертельно втомленим.

 Це портьє, мсьє. Дуже перепрошую, але до вас гість. І наполягає на зустрічі.

Ленґдон усе ще почувався невиспаним. І хто б це міг прийти до нього? Перед його очима був зімятий плакат на столику поряд.

Ленґдон застогнав. Його книга про релігійне малярство та символіку несподівано зробила його відомим у світі мистецтва, і сьогоднішня лекціяслайд-шоу про поганські символи, приховані у камінні Шартрського собору,очевидно, розгнівала деяких консервативно налаштованих слухачів. Імовірно, якийсь богослов припхався, щоб подискутувати.

 Вибачте,сказав Ленґдон,але я дуже втомився

 Але мсьє,поспіхом і пошепки заговорив портьє,це дуже поважний чоловік. Він уже вирушив до вашої кімнати.

Тепер Ленґдон остаточно прокинувся.

 Ви спрямували когось просто до мене?

 Я дуже перепрошую, але то така людина Я не можу чинити опір владі й затримувати її.

 Та хто ж це?

Але портьє вже поклав слухавку.

Тієї самої миті у його двері постукав важкий кулак.

Ленґдон виліз із ліжка. Його ноги по кісточки занурилися в пухнастий килим. Він накинув готельний халат і рушив до дверей.

 Хто там?

 Містер Ленґдон? Мені треба поговорити з вами,чоловік розмовляв англійською з акцентом, голос був різкий, владний.Мене звуть лейтенант Жером Колле. Центральне управління Судової поліції.

Ленґдон остовпів. Чого б це Судова поліція, французький аналог ФБР, зацікавилась ним?

Він відчинив двері на кілька дюймів, не скидаючи ланцюжка. На нього дивилося худорляве поголене обличчя. Чоловік був стрункий, одягнений у синю уніформу.

 Я можу увійти?

Ленґдон вагався, почуваючись невпевнено.

 Що все це означає?

 Мій капітан вимагає вашої експертизи в одній приватній справі.

 Зараз?заперечив Ленґдон.Але ж уже ніч!

 Я можу уточнити, чи у вас було призначено зустріч із куратором Лувру цього вечора?

Ленґдон відчув тривогу. Він та легендарний куратор Лувру Жак Соньєр домовлялись про зустріч після лекції, але Соньєр так і не зявився.

 Так. Звідки вам про це відомо?

 Ми знайшли ваше імя в його щоденнику.

 Сподіваюся, з ним нічого не сталося?

Агент важко зітхнув і просунув йому через вузьку щілину у дверях поляроїдний знімок. Глянувши на фото, Ленґдон здригнувся.

 Це фото було зроблено менше як годину тому. У приміщенні Лувру.

Коли Ленґдон роздивився як слід дивний знімок, його недавнє обурення швидко змінилося шоком.

 Ми сподіваємося, ви б могли допомогти нам зрозуміти, що сталося, зважаючи на ваше знання символіки та ваші наміри зустрітися із Соньєром.

Жах, який відчув Ленґдон, не минав.

 Цей символ,заговорив він,і як дивно це тіло

 Розміщено?закінчив фразу агент.

Ленґдон кивнув, знову здригаючись від споглядання світлини.

 Не можу уявити, хто б міг зробити таке.

Обличчя агента було похмурим.

 Ви не зрозуміли, мсьє Ленґдон. Те, що ви бачите на цьому фотовін зробив паузу,мсьє Соньєр вчинив сам.

Розділ 2

За милю звідтіля величезний альбінос на імя Сайлас входив у центральну браму розкішної резиденції на вулиці Лабрюєра. Він носив на стегнах ланцюг із шипами, так звану волосяницю. Всі справжні послідовники «Шляху» носили на собі цей пристрій: шкіряний пояс із металевими колючками, які спричиняли більяк вічне нагадування про страждання Христа на хресті. Його душа раділа, що він служить Господу.

Сайлас увійшов до вестибюля і тихо рушив сходами нагору, щоб нікого не розбудити. Його спальня не була замкнена, це тут заборонялося. Він зайшов, причинивши за собою двері.

Кімната була спартанська: деревяна підлога, соснова шафа, у кутку полотняний матрац, який правив йому за ліжко. Цього тижня тут, у Парижі, він у гостях, а його постійний притулок був у Нью-Йорку.

«Господь дав мені притулок і мету життя».

Цієї ночі Сайлас нарешті відчув, що почав повертати свій борг. Заквапившись до шафки, він витяг із нижньої шухляди мобільний телефон і подзвонив.

 Так,відповів чоловічий голос.

 Учителю, я повернувся.

 Говори,наказав голос, який, здається, був радий чути його.

 Всіх чотирьох уже нема. І сенешалів, і Великого магістра.

Далі була пауза, ніби для молитви.

 То ти, я так гадаю, маєш якусь інформацію?

 Всі четверо казали те саме. Не змовляючись,Сайлас зробив паузу, знаючи, що ця інформація, яку він витяг зі своїх жертв, шокуватиме.Учителю, всі четверо підтвердили існування легендарного наріжного каменя.

Він почув у слухавці дихання, яке свідчило про схвильованість Учителя.

 Наріжний камінь

Згідно з переказами, братство створило мапу з каменянаріжний каміньплиту, на якій вирізьблено координати найбільшої таємниці братства: таємниці такої могутньої, що її захист, власне, і є сенсом його існування.

 Коли ми заволодіємо наріжним каменем,прошепотів Учитель,ми просто зробимо ще один крок.

 Ми ближче, ніж ви думаєте. Наріжний камінь тут, у Парижі.

 У Парижі? Не може бути. То було б занадто просто.

Сайлас відновив усі події того вечора як усі чотири жертви за мить до смерті, як розповідав Сайлас, повторювали одне й те саме: наріжний камінь надійно заховано в одній зі старовинних паризьких церков, а саме у церкві Сен-Сюльпіс.

 У Божому храмі!вигукнув Учитель.Як вони насміялися з нас!

 Що вони й робили протягом століть!

Учитель замовк, аби відчувалась урочистість моменту. А потім заговорив:

 Ти дуже прислужився Господу. А тепер, Сайласе, ти маєш знайти мені наріжний камінь. Негайно. Цієї ночі.

Й Учитель пояснив, що треба зробити.

Коли Сайлас поклав слухавку, на його тіло чекали нові муки. Одна година, сказав він собі, вдячний Учителеві, що той залишив її йому, перш ніж іти в Дім Господа. «Я маю очистити свою душу від сьогоднішніх гріхів».

 Більце добре,прошепотів він.

Розділ 3

Свіже квітневе повітря вривалося у віконце автомобіля Судової поліції, який мчав Парижем. Роберт Ленґдон сидів ззаду на місці пасажира й намагався навести лад у своїх думках. Він прийняв душ і поголився, тож виглядав непогано, але в голові панували безлад і тривога. Він не міг забути мертвого тіла куратора на фотографії.

Жак Соньєр мертвий.

Він відчував смерть куратора як велику втрату. Хоча Соньєр мав репутацію самотнього дивака, його відданість мистецтву викликала велику повагу, і Ленґдон дуже хотів познайомитися з ним.

Місто поступово затихало: вуличні продавці мигдалю в цукрі ховали свої прилавки-візочки, офіціанти виносили торби зі сміттям, закохані пригорталися одне до одного, щоб не змерзнути на вітрі, що доносив пахощі жасмину. Двотонний «сітроен» упевнено їхав повз вечірній натовп.

 Капітан був дуже радий, що ви ще лишилися в Парижі,сказав агент, на повній швидкості обганяючи седан біля славетного саду Тюїльрі, місця, яке Ленґдон завжди вважав мало не священним. То був сад, у якому художник Клод Моне експериментував із формами й барвами, чим сприяв народженню імпресіонізму.

Агент вимкнув сирени, і Ленґдон зітхнув із полегшенням, насолоджуючись настанням тиші. «Сітроен» повернув ліворуч, на захід центральним бульваром, обігнув круглий ставок і рушив порожньою вулицею до широкої чотирикутної площі. Тепер можна було побачити кінець саду Тюїльрі, позначений величезною камяною аркою.

Арка Каррузель.

Шанувальники мистецтва люблять це місце. Звідси можна побачити чотири найкращих музеї, по одному на кожну сторону світу. Праворуч, з південного боку, Ленґдон бачив артистично освітлений фасад колишнього залізничного вокзалу, тепер це музей дОрсе. Ліворуч виднілася верхівка ультрамодерного центру Помпіду, де розміщено Музей сучасного мистецтва. Позаду, на заході, понад деревами височів старовинний обеліск Рамзеса, який є орієнтиром для музею Же де Пом.

Ну, а прямо на схід крізь Арку Ленґдон тепер міг бачити палац доби Ренесансу, який є найвідомішим у світі музеєм мистецтв.

Це Лувр.

Споруджений у формі величезної підкови, Лувр є найдовшою будівлею Європи, довшою за Ейфелеву вежу, якщо ту покласти на землю. Ця будівля велично здіймається на тлі паризького неба, її площа між крилами сягає мільйона квадратних футів. Ленґдон памятає, як колись обійшов Лувр по периметруто була дивовижна прогулянка довжиною в три милі.