За оцінками фахівців, знадобиться пять тижнів, щоб належним чином оглянути 65 300 мистецьких обєктів у цій будівлі, але більшість туристів віддає перевагу скороченому огляду, який Ленґдон назвав «Полегшеним Лувром». Це спринтерська пробіжка музеєм із зупинками біля трьох найславетніших експонатів: Мони Лізи, мармурової Венери Мілоської та крилатої Ніки, богині Перемоги.
Водій витяг рацію і швидко заговорив французькою:
Monsieur Langdon est arrivé. Deux minutes.Він обернувся до Ленґдона:Капітан чекатиме на вас біля головного входу.І він погнав «Сітроен» швидше по краю дороги.
Піраміда.
Вхіднеомодерна скляна піраміда висотою сімдесят один фут, спроектована Пеєм, американським архітектором китайського походження,став не менш славетний, ніж сам музей, хоча й було багато різних думок.
Вам подобається наша піраміда?спитав агент.
Ленґдон нахмурився. Він знав, що то було провокаційне питання. Якщо подобається, можна показати відсутність смаку, якщо нівиявиш неповагу до Франції.
Міттеран був відважною людиною,відповів він, щоб не виявити себе ні тим, ні тим.
Покійний президент Франції, який збудував цю піраміду, як говорили, страждав від «комплексу Фараона» і тому забудував Париж єгипетськими обелісками та іншими артефактами.
Як звуть капітана?спитав Ленґдон, міняючи тему.
Безу Фаш,відповів водій.Ми звемо його le Taureau.
Ленґдон обернувся до водія.
Тобто Бик?
Водій підняв брови.
Ваша французька краща, ніж можна подумати відразу, мсьє Ленґдон.
«Моя французька жахлива,подумав Ленґдон,однак знання назв знаків зодіаку досить непогане. Астрологія має ту саму мову в усьому світі, і Taurusто завжди Бик».
Агент припаркувався і вказав Ленґдону на вхід до піраміди між двома фонтанамимасивні обертові двері.
Мені наказано залишити вас тут. У мене тепер інші справи. Хай вам щастить, мсьє.
Ленґдон озирнувся й виліз із машини, яка вмить відїхала, а він рушив до входу. Простяг руку, щоб штовхнути скляні двері, аж тут із темряви знизу гвинтовими сходами піднявся чоловік. Він був чорнявий, кремезний, мав широкі плечі й могутні короткі ноги. Він запросив Ленґдона увійти.
Я Безу Фаш,сказав він Ленґдону, коли той увійшов у двері,капітан Судової поліції.
Його утробний голос рокотав, як шторм, що наближається.
Ленґдон простяг йому руку.
Роберт Ленґдон.
Величезна долоня Фаша стиснула руку Ленґдона з неймовірною силою.
Мсьє Ленґдон,блиснули вуглинки очей капітана,ходімо.
Розділ 4
Капітан Безу Фаш із його широчезними розпростаними плечима та нахиленою головою був справді схожий на розлюченого бика.
Ленґдон пішов за ним вниз славетними мармуровими сходами в підземний атріум під скляною пірамідою. Спускаючись, вони пройшли біля двох озброєних охоронців Судової поліції. Їх присутність ніби говорила: ніхто не увійде і не вийде без дозволу капітана Фаша.
Ленґдон долав почуття дискомфорту, яке все зростало. Присутність Фаша мала б його заспокоювати, але в Луврі о цій годині панував якийсь загробний дух. Сходинки, наче прохід у кінотеатрі, були освітлені тьмяним світлом вмонтованих у них лампочок, і він чув відлуння власних кроків аж під скляним склепінням. Глянувши вгору, Ленґдон побачив тьмяні відблиски від фонтанів на вулиці.
Вам це подобається?спитав Фаш, киваючи в бік піраміди своїм широким підборіддям.
Ленґдон зітхнув. Він був занадто втомленим, щоб продовжувати гру.
Так, ваша піраміда дивовижна.
Це шрам на обличчі Парижа,пробурчав Фаш.
Ось так. Ленґдон відчув, що тому, хто його запросив, догодити важко. Він подумав, чи Фаш знає, що для побудови цієї піраміди за особистим наказом президента Міттерана було використано рівно 666 скляних панелейдивне розпорядження, яке завжди гаряче обговорювалось прихильниками теорії змови: вони вважали, що 666це число сатани.
Він вирішив промовчати.
У міру того, як вони все нижче опускались у підземний хол, його прихований простір поступово виходив із тіні. Підземний рівень Лувру загальною площею 70 тисяч квадратних футів на глибині 57 футів було сплановано як нескінченний грот. Обкладений мармуром теплого вохристого кольору, який гармонійно поєднувався з медовим кольором каменю на фасаді, цей хол завжди був заповнений туристами й залитий сонячним світлом. А зараз приміщення було порожнє й темне і здавалося холодним склепом.
А де охорона музею?спитав Ленґдон.
En quarantaine,відповів Фаш, ніби Ленґдон ставив під сумнів його рішення,безперечно, сьогодні сюди зайшов той, хто не мав права тут бути. Усіх нічних охоронців допитують. На цей вечір мої люди заміняють музейних охоронців.
Ленґдон кивнув і пішов швидше, щоб не відставати від Фаша.
Наскільки добре ви знаєте Жака Соньєра?спитав капітан.
Я, власне, зовсім його не знаю. Ми не знайомі.
Фаш був здивований.
Минулого вечора ви мали зустрітися вперше?
Так. Ми планували зустрітися на прийнятті після моєї лекції, яку організовував Американський культурний центр, але він так і не прийшов.
Поки Фаш щось занотовував до свого маленького записника, Ленґдон кинув погляд на менш відому піраміду Луврувеличезний світильник у формі піраміди, який звисав зі стелі, наче сталактит.
Хто з вас запропонував зустрітися вчора ввечері?зненацька спитав Фаш, ведучи Ленґдона вгору по сходах.Він чи ви?
Питання видалося дивним.
Мсьє Соньєр,відповів Ленґдон, коли вони увійшли в тунель крила Денон, де були найвідоміші зали Лувру.Його секретарка звязалася зі мною кілька тижнів тому електронною поштою. Написала, що кураторові стало відомо, що я цього місяця читатиму лекцію в Парижі, і він, поки я буду тут, хоче дещо обговорити зі мною.
Обговорити що?
Не знаю! Мистецтво, я думаю. Адже у нас спільні зацікавлення.
Фаш скептично зиркнув на нього.
І ви так і не знаєте, що мали обговорювати?
Ленґдон не знав. Йому й самому було дуже цікаво, але незручно було розпитувати детальніше. Шанований Жак Соньєр був великим самітником і дуже рідко зустрічався з кимось; Ленґдон просто зрадів самій можливості поспілкуватися з ним.
Містере Ленґдон, а чи не можете ви бодай здогадуватися, що саме жертва могла хотіти обговорити з вами в ніч, коли сталося вбивство? Це могло б допомогти нам.
Ленґдону стало незатишно від прямоти запитання.
Справді не можу собі уявити. Я мав за честь, що така людина звернулася до мене. Я захоплююсь працями мсьє Соньєра. Часто їх цитую.
Фаш щось занотував у своєму блокнотику.
Чоловіки були на півдорозі до входу в тунель, що вів до крила Денон, і Ленґдон міг бачити нерухомі ескалатори.
Ми поїдемо ліфтом,сказав Фаш,Упевнений, ви добре знаєте: галерея досить далеко, щоб іти туди пішки.Він пригладив волосся мясистою рукою.Отже, ви мали спільні з мсьє Соньєром зацікавлення?продовжував він, коли двері ліфта відчинились.
Так. Торік я написав чернетку своєї книги, яка зачіпає питання, в обізнаності з якими рівних мсьє Соньєру нема. Мені дуже хотілося почути його думку.
Розумію. І що то за тема?
Ленґдон завагався, не знаючи, як краще пояснити.
Власне, це праця про поклоніння богинямконцепція жіночої святості та мистецькі символи, повязані з цим.
І Соньєр добре знався на цьому?
Як ніхто інший.
Розумію. А може, Жак Соньєр знав про вашу майбутню книгу,висловив припущення Фаш,і запропонував зустріч, щоб допомогти вам?
Ленґдон похитав головою.
Про мою книгу ніхто не знає. Вона ще в чорновому варіанті, який я нікому не показував, окрім редактора.
Ви і мсьє Соньєр,сказав капітан, коли ліфт рушив,ви зовсім ніколи не розмовляли? І не листувалися? Ніколи нічого не надсилали один одному електронною поштою?
Ще одне дивне запитання. Ленґдон похитав головою.
Ні. Ніколи.
Фаш схилив голову, ніби подумки фіксував цей факт. Нічого не сказавши, він втупив погляд у хромовані двері ліфта. У відображенні на їхній блискучій поверхні Ленґдон помітив шпильку на краватці капітанасрібне розпяття, оздоблене тринадцятьма камінчиками чорного оніксу. Цей символ був відомий християнам як crux gemmata хрест із коштовностямиграфічний символ Христа і Його дванадцяти апостолів. Ленґдон і не подумав би, що капітан французької поліції так відкрито демонструватиме свою релігійність. Це ж Франція, країна, де християнство є не релігією, а традицією.
Ліфт зупинився. У відображенні на дверях Ленґдон зіткнувся поглядом з очима Фаша. Він швидко вийшов з кабіни й розгублено зупинився. Фаш поглянув на нього.
Гадаю, мсьє Ленґдон, ви ще ніколи не бачили Лувр о такій порі?
«Гадаю, ні»,подумав Ленґдон, намагаючись стримати серцебиття.
Галереї Лувру з їхніми славнозвісними високими стелями зазвичай добре освітлені. А зараз вони вражали пітьмою. Від приглушеного червоного свічення, що йшло вгору від плінтусів, на мозаїчній підлозі лишались червоні смуги.
Подивившись углиб похмурого коридору, Ленґдон зрозумів, що так і має бути. Власне, всі великі галереї послуговувались червоним світломлампочки, вмонтовані на низькому рівні, давали змогу працівникам і охороні знаходити дорогу в той час, коли картини залишалися б у відносній темряві і шкідлива дія світла на них значно послаблювалась.
Сюди,сказав Фаш, різко повертаючи праворуч і ведучи його рядом зєднаних між собою галерей.
Ленґдон ішов за ним, поступово звикаючи до темряви. Довкола з пітьми почали виступати великі олійні полотна, неначе у величезній фотолабораторії проявлялися світлини. Камери стеження вгорі на стінах посилали відвідувачам чіткий сигнал: Ми вас бачимо. Нічого тут не чіпайте.
Хоч одна з них справжня?спитав Ленґдон, вказуючи на камери.
Фаш похитав головою.
Звичайно ж ні.
Ленґдон не здивувався. Якщо брати до уваги площі Лувру, потрібно мати сотні працівників, які б лише сиділи й контролювали відеоспостереження. Більшість великих музеїв зараз послуговується системою затримання. Не дай крадію вийти. Тримай його всередині. Система затримання вмикається після закінчення роботи музею, і якщо зловмисник торкається якогось експоната, всі виходи перекриваються і крадій буде заблокований ще до прибуття поліції.
У глибині викладеного мармуром коридору лунали голоси. Здавалося, шум ішов з великого алькова, який знаходився праворуч. Звідти лилося яскраве світло.
Там кабінет куратора,сказав капітан.
Коли вони наблизились до алькова, Ленґдон крізь відчинені двері побачив розкішний кабінет Соньєра з деревяними панелями та картинами великих майстрів. Там метушилося кілька поліцейських, вони щось занотовували й розмовляли по телефону. Один з них сидів за величезним старовинним письмовим столом Соньєра і щось набирав у ноутбуку. Вийшло так, що приватний кабінет куратора став командним пунктом поліції.
Messieurs!гукнув їм Фаш, і всі вони обернулися.Ne nous dérangez pas sous aucun prétexte. Entendu?
Ленґдон неодноразово вішав на двері номера в готелях табличку з написом «NE PAS DERANGER», тож зрозумів зміст наказу. Фаша і Ленґдона не можна було турбувати ні за яких обставин.
Усі в кабінеті кивнули, висловлюючи цим своє розуміння.
Покинувши невелике зібрання агентів, Фаш повів Ленґдона далі темним коридором. За тридцять ярдів був вхід до найпопулярнішого відділу Лувру, Великої галереїкоридору, який здавався нескінченним: там містилися найцінніші в Луврі шедеври італійських майстрів. Ленґдон знав: саме там лежало тіло Соньєра; він упізнав на фото знаменитий паркет, тож помилки бути не могло.
Коли вони підійшли, він побачив, що вхід перекрито величезними сталевими ґратами, ніби із середньовічних замків, які стримували напад ворожої армії.
Система затримання,сказав Фаш, коли вони наблизилися до брами.
Ленґдон зазирнув крізь ґрати у присмерк ледь освітленої Великої галереї.
Давайте, а я за вами,сказав Фаш, піднімаючи над підлогою низ ґрат на два фути.Прошу, пролазьте під низом.
Ленґдон глянув на вузький простір біля його ніг під масивними ґратами, де можна було лише проповзти. «Здається, він жартує». Загорожа виглядала, як гільйотина, яка очікує на свою жертву.
Фаш щось пробурчав французькою й подивився на годинник. Потім опустився на коліна і просунув своє огрядне тіло під ґратами. А тоді підвівся і глянув на Ленґдона крізь ґрати.
Ленґдон зітхнув. Поклавши долоні на полірований паркет, він ліг на живіт і подався вперед. Але проповзаючи, зачепився коміром свого твідового піджака за нижню частину ґрат і боляче вдарився потилицею об залізо.
«Обережніше, Роберте»,подумки сказав він і таки проліз у щілину. А підвівшись, запідозрив, що ця ніч збирається бути дуже довгою.
Розділ 5
Центральна штаб-квартира і конференц-центр організації «Opus Dei» розташовується на Лексинґтон-авеню, 243, у Нью-Йорку. Вежа площею 133 тисячі квадратних футів містить сотні спалень, шість їдалень, бібліотеки, кімнати для зустрічей та офіси. Сімнадцятий поверх повністю житловий. Чоловіки послуговуються центральним входом на Лексинґтон-авеню, а жінки, які завжди мають триматися окремо від чоловіків, входять через бічний вхід.
Цього ж вечора трохи раніше у вівтарі свого пентхаузу єпископ Мануель Арінґароса спакував маленьку валізку й одяг традиційну чорну сутану. На його пальці була єпископська каблучка з чотирнадцятикаратного золота із пурпуровим аметистом і великими діамантами, сконструйована у вигляді посоха.
Як президент «Opus Dei», єпископ Арінґароса присвятив останнє десятиріччя свого життя поширенню ідей «Справи Божої», дослівно «Opus Dei». Ця організація, яку заснував у 1928 році іспанський жрець Хосе Марія Ескріва, виступала за повернення традиційних католицьких цінностей, як про це писалося у книзі Ескріви «Шлях». До сьогодні було поширено більше чотирьох мільйонів примірників цієї книги сорока двома мовами, і «Opus Dei» стала потужною силою із резиденціями, навчальними центрами і навіть університетами мало не в кожному великому місті земної кулі. Голова католицької церкви, папа, разом із кардиналами у Ватикані схвалив і благословив цю організацію.
Одначе заможність і сила впливу «Opus Dei» викликали підозру.
Багато хто називає «Opus Dei» тоталітарною сектою. А ще про вас кажуть, що виультраконсервативна християнська громада. То хто ви є?нерідко питали репортери.
«Opus Dei»ні те, ні інше,терпляче відповідав єпископ.Ми належимо до католицької церкви, ми є спільнотою католиків, яка обрала своїм пріоритетом дотримуватись католицької доктрини так суворо, як тільки це можливо в повсякденному житті. Тисячі членів «Opus Dei» мають сімї та чинять Божу справу у своїх громадах. Інші обирають аскетичне життя у наших центрах. Це їхній особистий вибір, але кожен в «Opus Dei» має на меті покращити світ, роблячи Божу справу. Звичайно ж, це чудова мета.
Одначе це нікого не переконувало. Медіа люблять скандали, а «Opus Dei», як і інші великі організації, мала серед своїх членів кілька заблудлих душ, котрі кидали тінь на всіх. Медіа стали називати «Opus Deі» Божою мафією або культом Христа.
«Ми боїмося того, чого не розуміємо»,думав єпископ Арінґароса.
Пять місяців тому, проте, калейдоскоп влади потрусили невдало. Арінґароса все ще не міг отямитися від удару.
І тепер, сидячи на борту приватного літака, який тримав курс на Рим, він дивився у вікно на темну Атлантику. Сонце вже сіло, але єпископ знав, що його власна зоря знову сходила. «Цього вечора битву буде виграно,думав він, дивуючись, чого це він лише місяць тому почувався таким безсилим.Вони самі не знають, яку війну розпочали». На якусь мить його очі зупинилися на власному відображенні у вікні: темне й довгасте обличчя, на якому виділявся плаский ніс, розплющений кулаком в Іспанії, коли єпископ ще був молодим місіонером. Тепер він не зважав на фізичні вади. Арінґароса перебував у світі духу, не плоті.
Коли літак минув узбережжя Португалії, у кишені сутани почав вібрувати мобільний. Єпископ знав, що неодмінно має відповісти. Лише один чоловік у світі знав цей його номер: той, хто писав йому повідомлення на телефон. Схвильований, він спокійно відповів.
Так?
Сайлас визначив, де наріжний камінь,відповів абонент.Це в Парижі. У церкві Сен-Сюльпіс.
Тоді ми вже близько.
Ми скоро матимемо його. Але потрібен ваш вплив.
Звичайно. Скажіть, що мені робити.
А за пятсот миль від нього альбінос на імя Сайлас стояв у маленькій мисці з водою, миючи свою спинуце був ще один його особистий ритуал. «Очисти ісопом менеі буду я чистий,молився він словами псалма.Обмий Ти менеі я стану біліший від снігу!»