Варіант 3. «Напад вовкулаки». Цей «клієнт»економне упакування «два в одному». Він тобі й чоловік, він тобі й вовк. Щойно красенем писаним був, дивишся, а вже й на звіра лютого перекинувся. На користь цієї (найбезглуздішої) версії говорять вовчі укуси й час загибелі жінки. Практичновідразу після півночі. А цеякраз і є «час вовкулаків». Та й усякої іншої нечисті. Плюсстатевий контакт. На цю роль наш перевертень підходить якнайкраще. Покохався, а туті північ, час перетворення. Що вдієш? Хочеш чи не хочеш, а від вовчої шуби й іклів не відкараскатися. Та й жертва під боком. Ну й «поживився», не знехтував
Теперсексуальний контакт. На зґвалтування не схоже. Ніяких слідів насильства. Значить, за взаємною згодою. Якби зустрічалася з коханцем, той обовязково б вивів. Точно б не залишив саму Але навіщо це лісове рандеву? Та ще й уночі. Та ще й опівночі. При Ольжиних грошах можна спокійнісінько знайти затишніше містечко. Готелів заразгреблю гати. Чи не хотіла світитися в готелі? Тоді можна найняти квартиру на добу. Цими послугами Інтернет теж заповнений. А може, захотілося на природу? Не виключено. Але чому вночі? Щоб здійснити вбивство! Ліс і нічнайкращі декорації для такого спектаклю. Значить, у лісі опинилася невипадково. І вбивство сплановане. А якщо цей палкий коханець і вбив її? Зацькував вовком. Теж можливо. Але навіщо? Присутність вовка в цій картині явно її псує. Веде від логічних припущень у світ якихось химер. Містики. Так. Це якщо йти від банального вбивства. Якщо хотіли тільки вбити. А якщо цепомста? І вовкключовий символ? Вказівка на щось. І машина вовками обмальована. Може, тут десь прихована відгадка, чому вовк? А якщо цевбивство «за особливою формою»? Якийсь невідомий ритуал. А що? Непогано. Ритуалнадійна фішка для вбивства І для його пояснення»
Роздуми перервав дзвінок мобільного. На дисплеї прочитав «Бондаренко».
Я там тобі інформаційку про родину Довганя скинув електронкою, випалив без зайвих любязностей. Працюй. І відключився.
Не встиг навіть подякувати. Одразу ж зайшов до Інтернету й «розірвав» конверт електронного листа. Побачив прикріплений файл. Відкривши, почав читати:
«Ольга Володимирівна Довгань, 27 років. Дівоче прізвище Вовчанська. Народилася в місті Калинівка, Вінницької області. Закінчила Київську муніципальну академія естрадного та циркового мистецтв ім. Л. Й. Утьосова (факультет естрадного мистецтва, кафедра сучасної хореографії). Заміжня майже чотири роки. ЧоловікБорис Дмитрович Довгань. Банкір.
У минуломутанцівниця. Працювала в колективі «Руді Фурії». Нинівласниця мережі танцювальних шкіл «Феєрія». Бізнес розвивався успішно. Батьки справно віддавали свої кревні за граційні па ненаглядн их нащадків. Жила разом з чоловіком у с. Гореничі неподалік Києва, у триповерховому особняку. Життя вдалося й пливло-пропливало «собі на втіху». Вийшовши заміж, опинилася в Бога за пазухою. З рядової танцівниці перетворилася на респектабельну бізнесвумен. І все це, звичайно ж, завдяки вдалому шлюбу з багатою і впливовою людиною. Цей фінансовий геній володіє «BDD-Банком». У минулому вінголовний економіст на заводі «Арсенал». У девяності разом з Павлом Боярчуком, колишнім заступником міністра фінансів Радянської України, і Михайлом Яценком, одним з комсомольських ватажків республіканського масштабу, Довгань створює «J amp;B amp;D-Банк». «Контора» починає набирати оберти. Через кілька років Боярчук і Яценко зненацька продають свою частину Довганю. Хоча, якщо вірити такому надійному джерелу, як плітки, Довгань серйозно натиснув на своїх компаньйонів. Причому зробив це за допомогою відомого злочинного угруповання Киселя. Пізніше подейкували, що Боярчук виїхав за кордон. Чи то до Італії, чи Іспанії. Але сліди загубилися. Яценко начебто теж десь розтанув у закордонних світах. Сам же Довгань перейменував банк і почав заправляти в ньому «за своїм образом і подобою». Адже став одноосібним власником. Фактично богом. Банк добре тримається на плаву. І справи Довганя, зрозуміло, ідуть вдало.
Ольгатретя дружина банкіра. Першадиректор двадцять другої школи. Кілька років тому померла. Вони познайомилися на якійсь дискотеці. Памятаєш, у вісімдесяті роки модними були зустрічі студентів різних вузів (тих, де багато дівчат, з тими, де багато хлопців). От і зустрілися дві самотностімайбутній економіст і майбутня вчителька. Але прожили недовго. Довгань залишив її заради молодшої, Надії. Цятеж економіст. Мешкає на вулиці Саксаганського, сім, квартира девять. Домашній телефон 2332222. Син Дмитро, двадцять років. Навчається в Лондоні на фінансиста. Друга дружина з сином перебувають на повному банкіровому забезпеченні.
Ольга дружила з Дариною Санжак (теж професійна танцівниця). Її телефон 0649204020. Покивсе. Цілую».
Спасибі,подякував уголос, посміхнувшись останньому слову. Інформаційка справді цікава. Виявляється, красуня Оля отримала собі шикарне життя після вдалого заміжжя. А до того була звичайною танцівницею. І тільки шлюб із впливовою людиною зробив її світською дамою. Частинкою сучасної еліти. Однією з «найкращих людей». Але цим кроком вона, судячи з усього, добряче насолила другій дружині Довганя, від якої той має сина. Виходить, Ольгарозлучниця. Розбила міцну успішну родину. Хоча свого часу вона теж постала на руїнах попередньої Якщо синові банкіра двадцять, а одружена Довгань-третя майже чотири роки, то виходить, що в другій родині наш Борис Дмитрович прожив фактично «двадцятку». А це вже серйозно. За такий час перетворюються на власність одне одного. А «своє» кожен захищає до останнього. Чим не мотив? До того ж син. Такі жахливі події, як розлучення батьків (та ще й через іншу жінку), хлопці переносять непросто. Хоча Довгань продовжує їх утримувати. Обовязок памятає. А можевідкупається? Спокутує гріх? Та хіба ж гроші, навіть великі, замінять повноцінну родину? Батьківське тепло? Турботу? І навіть елементарне перебування поряд. Тут теж може бути мотив.
Закінчивши з інформацією, узявся за статтю для тепер уже «своєї» газети
Минуло чотири години. «Журналіст» накидав чорновики не однієї, а трьох статей. Роздрукував. Перша закінчувалася так:
«Усе написане цікаве не тільки в пізнавальному плані. Нещодавно на Київщині сталося вбивство молодої жінки. Обставини цієї трагедії та сліди, виявлені на місці злочину, свідчать, що вбивця хотів облаштувати все так, аби люди повірили в появу вовкулаки. Щоб оповити цей жахливий випадок серпанком містики. Але слідство в усьому розбереться. Про його хід наші читачі дізнаватимуться з регулярних публікацій. Ми систематично подаватимемо матеріали, оскільки йдеться не про банальний злочин на побутовому ґрунті. На наш погляд, ця подія заслуговує докладного висвітлення. І наша газета це вам обіцяє».
Задоволений, випустив із рук чергові «шедеври». Ті, завернувши химерною траєкторією, плавно приземлилися на стола. Тепер хай полежать. Завтра перечитаємо, підкорегуємо ідо друку.
Ніщо не завадило солодко потягнутися й позіхнути.
«Стоп? зупинив себе. А як же звати нашого шанованого автора? Це мусить бути щось таке Таке Хо-хо! Краще, ніж Володимир Ярчук, і не придумаєш. Що ж, хай так і буде. Відчуємо маску чужого імені».
* * *
Фрагмент однієї зі статей Володимира Ярчука:
«Людська свідомість любить усе незвичне, таємниче, незвідане. Упродовж своєї історії homo sapiens вигадала багато способів розважитись, лоскочучи нерви розповідями про різних фантастичних істот. Однак з часом наука знаходила неспростовні докази того, що архаїчні вірування людства часто мають цілком раціональне підґрунтя. Одним із таких нереально-реалістичних фактів є образ людини-перевертня. Вовкулаки
Про виникнення перевертнів давньогрецька легенда розповідає так. Аркадський цар Лікаон, тиран і безбожник, захотів посміятися над Зевсом. Він пригостив верховного бога стравою, приготованою з людини. Для чого убив свого семилітнього сина. Дізнавшись про це, Зевс вигукнув: «Відтепер ти навіки перетворишся на вовка. Вовка серед вовків. Це буде твоїм покаранням. Адже смерть була б для тебе карою надто незначною!»
У старій Україні вовкулаками (синоніми вовкулак, вовкун) називали людей, виселених за межі території роду (племені). Підставою для цього ставали надмірні гріхи, до яких зараховували зраду рідної землі, роду, вбивство, зґвалтування, крадіжку та ін. Відомо, що для архаїчної людини простір ділився надвоє: «своє» (освоєне, облагороджене, безпечне, вона там жила) і «чуже» (незвідане, вороже, що приховує небезпеку, звідти виходили всі загрози й приходили всі біди). Виселення за межі свого простору (що вважалося найжорстокішим покаранням, архаїчною «вищою мірою») автоматично перетворювало людину на ізгоя, позбавляло права членства в племені, робило не таким, як усі. Виселений ставав чужинцем для своїх. Тобтоворогом
Слово «вовкулака» складається з двох частин: вовк та ст.-слов. длака «волосся, шкура» і має спільнословянське походження. Цей факт відображають багато словянських мов (природно, демонструючи закономірні фонетичні видозміни): рос. волколак, укр. вовкулака, білор. ваўкалак, польск. wilkołak, лит. vilkolakis, чеськ. vlkodlak, словацьк. vlkolak, серб. вукодлак, болг. вълколак, върколак (звідки грец. βρουκόλακας, βρυκόλακας і рум. pricolic). Гіпотетичнест.-слов. влъкодлакъ.
Вовкулаки «існують» у віруваннях усіх індоєвропейських народів. У Європі (зокрема і в Україні) вовкулацтво відоме з найдавніших часів. Про нього свідчить ще Геродот. Історик розповідає про неврівплемя, місцем мешкання якого слугували верхівя Дніпра (V ст. до н. е.). Представники цього племені, використовуючи чари, у певний час мали здатність перевтілюватися на вовків, а з вовківзнову ставати людьми.
А південні словяни вірили, що такими перевертнями можуть ставати діти, народжені від звязку жінки з вовкулакою»
3
Лисиця підїжджав до супермаркету «Новус» на проспекті Палладіна. Тут мав зустрітися з Дариною Санжакподругою Ольги Довгань. Домовляючись по телефону, назвав марку авто, колір і держномер. Дівчина описала себе: зріст трохи вищий за середній, струнка, білі штани, бежева блузка, чорне волосся. Недовге-некоротке. Стоятиме ліворуч входу з великим пакетом «Новус».
Уїхавши до зони паркування, згадав орієнтири: зріст, стрункість, колір одягу й волосся. Місцеліворуч. Івеликий зелений кульок. Усе сходилось в одній точці. Сумнівів не було: ця точкаі є Дарина. Та напруженим поглядом вишукувала потрібну машину. Алебезрезультатно. Потрібна допомога.
Припаркувався на першому ж ліпшому місці й кинувся до дівчини.
Богдан Лисиця, відрекомендувався підбігши. І обдав відкритістю й надійністю:Можна допомогти?
Дуже приємно, звільняючись від ноші, проспівала дівчина, Дарина.
Ну й тоннаж ви тягаєте, вирвалося, коли руки напружилися від ваги купленого. Більше немає кому?
У-у, мотнула головою. Живу сама Наймаю квартиру в Коцюбинському. Мамав Калинівці. Братна заробітках у Португалії. Оля
Це слово лягло останнім мазком у картину вражаючої самотності (в усякому разі, так здалося). І Дарина вибухнула риданням. Від суму за подругою чи жалості до себе. Хоча це майже те саме.
А я вас візьму та й відвезу додому, бовкнув Лисиця. Хотів хоч якось допомогти.
А вам це не складно? запитала Дарина, втираючись мережаною хустинкою.
Ну що ви, зрадів, навіть приємно.
Тоді можна. Я живу недалеко від ДОКу. Знаєте, де це?
У найзагальніших рисах, щиро зізнався. До Коцюбинського доїдемо, а там покажете. Гаразд?
Угу, спробувала всміхнутися дівчина. І це втішило її розгубленого співрозмовника.
Дарину посадив спереду. Прилаштував у багажнику важезний пакет. За лічені секунди Mitsubishi «АSX» уже вибиралася на проспект Палладіна.
Я так розумію, ви з Олею навчалися разом? почав розмову, спритно вливаючись у щільний потік різношерстого транспорту, що невпинно поспішає Кільцевою.
Так. І не тільки в академії. Ми дружили ще в школі. Обидві ж із Калинівки. Танцями займалися також разом. Був там, та він і зараз є, такий клуб сучасного танцю «Фея» Танцювали. Мріяли підкорити столичну сцену. Разом приїхали до Києва. Вступили. Відучилися. Оля талановитою була. Дуже сильною. Її потім до «Рудих Фурій» узяли. А мене ні
Дарина замовкла. Уже не плакала, а лише зрідка уривчасто зітхала. Лисиця не квапив. Розумів, що потрібно відійти. І знову пережити не таке вже й далеке минуле.
Увімкнув музику.
«Sexy, sexy lоver», завів у динаміках Томас Андерс.
О, різко ожила пасажирка й сяйнула засльозілим сріблом, це одна з улюблених пісень Олі. Хотіла зробити номер під неї. Але так і не встигла
Лисиця зрозумів: спілкування простим не буде. Рана несподіваної втрати кровоточила. І надійно перекривала шлях бесіді, яка ледь-ледь починалася.
Одного разу, після виступу «Рудих Фурій» у нічному клубі «Відірвись», Олі вручили візитку. Тільки з імям та прізвищем. Нуі номером телефону, звісно. Проте жодних інших слів у таких випадках і не потрібно. Написане знали без зайвих коментів. Помічник того ВІПа настійливо порадив подзвонити. Обовязково. Бо
Знову задумалася. Проте цього разу пауза тривала недовго. І дівчина продовжила:
У нашому світі, світі мистецтва, чи, точніше, шоу-бізу, не все так просто. Успіх часто залежить не від таланту. Не від щасливого випадку чи розташування зірок. А всього лишвід одного-єдиного телефонного дзвінка. Причому він може як вивести на олімп, так і знищити. Ольга це прекрасно розуміла. Якщо не відповістьзавтра може втратити місце. А пробитися до цього колективу було одним з її стратегічних завдань. Вибирати не випадало. Подзвонила Ну, загалом, завертілося в них
Що ж ти чудиш, неандертальцю, вирвалося в Лисиці, коли водій «Інфініті» підрізав «АSX». Богдан саме хотів припустити до розвороту на Коцюбинське. Вибачте
Десь близько чотирьох років тому, продовжувала Дарина, кивнувши з розумінням, Оля вийшла за Довганя заміж. Говорила, що покохала. Але я вірила не надто. Хоча Цілком могло бути. Вона, знаєте, влюбливою була. Легко захоплювалася Та й він цілком ще зберігав форму Завжди імпозантний. Презентабельний. Косметичні салони. Процедури
Після весілля Оля швидко переродилася. Якось одразу сприйняла звички «небожителів». Представників «вищого світу». Стрімко ввійшла в їхнє непросте коло. Не гаючись, зайнялася танцювальними школами. Це її ще дитяча мрія. Загалом, різко стартувала, подруга Зустрічатися стали менше. Завжди така заклопотана. У мене ж справи ніяк не клеїлися. Десь із рік тому (так, ледве більше року) вона мені запропонувала місце директора своєї школи на Нивках. Я саме розійшлася з цивільним чоловіком (сволота) і пішла з колективу. Природно, така пропозиціяяк рятувальне коло. І я погодилася. Та й варіантів особливих не мала Я їй дуже вдячна. Але що буде теперодному Богу відомо
Лисиця слухав Дарину, не перебиваючи. Розумів, що зараз дівчина розкривається, як на сповіді. Його появу в житті цієї загнаної в кут танцівниці, схоже, наворожили Вищі Сили. Хуртовина емоцій, що самотньою вовчицею завивала в її душі, вимагала виходу. У зовнішній світ. У відкритий космос. Куди-небудь. І це, нарешті, сталося.
Наші стосунки трохи змінилися, дивлячись уперед начебто «для галочки», але нічого не помічаючи, продовжувала сповідатися Дарина. Згодом між нами почала виростати якась межа. Але я все розуміла. Новий спосіб життя, зовсім інше коло спілкування, нові звички неминуче змінюють людину. Саме це й сталося з Олею. Та я не засуджувала. Всезакономірно. Інакше трапитися не могло.
Дівчина замовкла. Здавалося, вона втомилася розповідати, немов це було важкою виснажливою роботою. Потім, ніби трохи відпочивши, з надією запитала:
А ви не палите?
Лисиці не хотілося розчаровувати, але вибору не залишалося:
На жаль, ні.
Ну чому ж «на жаль»? здивувалася Дарина. Це однозначно на щастя.
«На жаль» тому, почав виправлятися, що не можу пригостити вас сигаретою.
А, дрібниці. Не зациклюйтесь, відмахнулася. Я, от, скільки вже мрію кинути, а все бракує сили волі. Розумію ж, що це, мяко кажучи, не дуже потрібна річ, а вдіяти нічого не можу. Напевно, погано хочу, так?
Напевно, тактовно відповів Лисиця.
Оля теж, до речі, смалила. Коли жили разом (в академії і після, в найманій квартирі), бувало, як засядемой димимо, ніби паровози Ех, веселенькі часи! Жаль, не повернуться вже Жили серед труднощів і надій. Причому останні не тільки врівноважували перші, а навіть часто й переважували. Шкода, життя коротке, щоб усі надії-мрії збулися. Особливо в Олі Вона так хотіла дитину
Знову зібралася розплакатися. Лисиця змикитив: розмові це не допоможе. Тому запитав:
А ви нічого дивного в її поведінці не помічали? Чогось незвичного?
Дівчина якось стрепенулася й плакати, схоже, передумала. Сльози, що наповнили очі, зупинилися на останній межі. Ймовірно, ожилі здогади діяли швидше, ніж померлі спогади.