Бондаренко говорив якось важко й замовк з ледь помітною радістю. Наче закінчив тяжку непосильну працю. Проте відразу ж додав:
Із чоловіком.
Почувши останню фразу, Лисиця звів очі, якими задумливо вивчав підлогу:
Тільки не говори, що тамтешні мешканці відразу ж почали пліткувати про вовкулаку.
А навіщо? крізь щирий сум посміхнувся головред. Ти й сам це зрозумів.
Але ж це відверта маячня? Професор єхидно посміхнувся й розвів руки. Який перевертень? Цього не може бути.
Може, й не може, погодився Бондаренко. А може, й може.
Ну, ти даєш, Сергійку! заводився Лисиця. Уже хто-хто, а ти, як мені здавалося, на таку єресь не здатний.
Вибач, пане професоре, не виправдав. Головред, схоже, не поспішав переймати віру співрозмовника. Він звівся й приніс чашки, з яких усе ще парувало. Тільки я за своє журналістське життя такого надивився, що скидати з рахунку будь-які, навіть найбезглуздіші припущення, якось не маю права чи що І довіряю тільки фактам. Тільки їх звик аналізувати. І повідомляти про результати читачам. Тому дивися. Поклав перед професором документ. Узяв олівець, щоб використовувати його, як указку. Ось копія висновку експертів. Тут усе чітко, без сентиментів, написано. Численні укуси вовка, плюс його шерсть. А тутпро статевий контакт.
Богдан, як зомбі, стежив за рухами олівця й усе ще нічого не розумів.
А ось, головред поклав новий бюрократичний папірець, довідка з обласного лісництва. Ніяких вовків. Вони для наших країв, виявляється, велика рідкість. Якщо не більше. Ну? Що скажеш тепер?
А що я можу сказати? знизав плечима. Нехай міліція говорить. Це її компетенція.
Ну, ти й понтовик, Богдане. Ще той, з єхидною гримасою видавив Бондаренко й надпив із чашки. Вираз обличчя відразу ж змінився: зелений чай без цукрунапій не для аматорів, а для професіоналів.
Помітивши це, Богдан посміхнувся й порадив:
А ти медку додай.
Отруїти мене хочеш? скривленим фейсом запитав головред.
Навпаки, знову посміхнувся Лисиця. Усе корисненесмачне, а все смачненекорисне. Запамятай, сину мій.
Та ну його, відставив чашку роздратовано.
То що там про понти? нагадав Лисиця і з награною насолодою відпив. Бондаренко мимоволі поморщи вся.
Та, кажу, уся ота твоя «компетенція міліції»суцільні понти. Вона відхреститься від усього в прямому й переносному розумінні. І, до речі, від кого я про цю компетенцію чую? Від людини, що вирахувала Естета в Україні й Дарувальника Перснів у Франції? Від людини, що звикла завжди серйозно ставитися до найдивніших і найнеможливіших фактів? І перевіряти їх ще і ще? Що з тобою, «пане детектив»? Чи ти це?
Нічого особливого, відповів Лисиця. Просто, по-перше, щодо вовкулаківце відверта нісенітниця, елементарна маячня. По-другея не детектив, а такжалюгідний аматор, періодично успішний. Напевно. Ну, а по-третєзараз у відпустці. Заслуженій до того ж. І збираюся на море. А ти, Сергійку, цікавий своїми розмовами, як стрілки піскового годинника.
Головред явно не очікував такого. Його розгублений вигляд палахкотів красномовністю. Лисиця розумів, що планувалося інше.
І все ж, не здавався «колишній журналіст», я тебе не впізнаю. Відомий мені Богдан Лисицяінший. І від участі в такій заплутаній справі не відмовився б ніколи. Тепер дивуватися надійшла черга Бондаренку. Ти ж не гірше за мене розумієш, що вона непроста. І міліція з неї елегантно зіскочить. Хоч загибладружина серйозного бізнесмена. Банкіра. Її, до речі, звали Ольга Довгань.
«Ого», свиснув подумки Лисиця: прізвище Довгань відоме в Києві. Його власниклюдина багата і впливова.
Сам розумієш, продовжував Бондаренко, він докладе всіх зусиль, щоб злочин розкрили. Алеміліція є міліція. Як би банально це не звучало. Особливо ворушитися не будуть. Ти це й без мене знаєш.
Знаю, кивнув професор, але дуже хочеться на море.
А відпустки скільки залишилося?
Двадцять два дні.
Ну, от і чудово. За тиждень розкриєш злочин, а потімдва тижні на морі.Головред посміхнувся глибокозадоволено.
Ваше прізвище Бог? шпигонув на те Лисиця. Мені здається, що керувати моєю долею, нехай навіть і в межах двадцяти двох днів, суто Господня компетенція. Ви так не вважаєте, мій любий друже?
Недосконалість плану відкрилась тільки зараз. І Бондаренко помітно скис. Знову випив чаю й, уже не морщачись, прошепотів:
Прости мене, грішного, Господи. Без умислу це, без умислу. Каюся. Сьогодні ж обовязково забіжу до Володимирського собору й поставлю свічку Прости мене, Господи. Прости. І тричі зосереджено перехрестився.
Стій-но-стій-но, Сергійчику, заговорив інтригуюче Лисиця, начебто впритул наблизився до відгадки. Залишилося тільки докласти до пазлу останню частину. Або піймати вовкулаку за хвоста. І показати цю дивину юрбі цікавих. А з якого це дива ти так піклуєшся про мою участь? На завершеного безсрібника ти, при всій повазі, ну ніяк не тягнеш. Нумо, колися: що намислив?
Та є тут сякі-такі думченята, відразу пожвавішав Бондаренко, ніби нарешті опинився у своїй тарілці.Дивись. Новопризначений керівник (тобто я) мусить показати результат. Причомуне відкладаючи в довгу шухляду. Інакшенавіщо ж призначати? Так? Лисиця кивнув. Отож. Збільшити тираж нашої «Презумпції» можна тільки сенсаційними матеріалами. І вони повинні не просто дихати сенсаціями. Нам потрібні сенсації ексклюзивні. Ну як, докумекуєш?
Не надто, незграбно, ніби чашку з рук, упустив Богдан. У найзагальніших рисах. Чашка гупнула на підлогу, і її стало декілька. Навіть багато.
Ми будемо вишукувати неординарні кримінальні випадки, розслідувати й висвітлювати на сторінках «Презумпції». Тепер як? Безпосередній родитель озвученої ідеї світився від щастя, як і будь-який батько після звістки про народження довгоочікуваного чада.
Ідеянепогана, без особливого ентузіазму оцінив почуте Лисиця, але яким буде втілення? Тут не все так просто. Богдан тверезо дивився на світ, що звичайно виявляв до всього нового відверту байдужість.
Саме так, пане професоре, саме так. Бондаренко ставав дедалі веселішим, немов уже після цих слів тираж «Презумпції» неодмінно підскочить до позначки «перший мільйон». Або наче пив він усе-таки не чай.
Щось ти мутиш, Сергійку, похитав головою професор, чогось недоказуєш.
Одне слово, так, ляснув по столу головред, пропоную тобі стати співробітником нашої газети й долучитися до посилення її тиражних позицій.
Нижня щелепа професора впала на підлогу, дорогою наткнувшись на носок черевика. І в такій позі застигла на якийсь час. Ну, Сергійчик! Ну, чудило! Та від своєї роботи хочеться на море втекти, а тут ще й він із шизонутими пропозиціями! І щелепа крейзіфроґом пострибала блискучим ламінатом.
Схоже, таку реакцію головред і очікував. Він продовжував мовчати, стежачи за поведінкою товариша й готуючись утілити наступний пункт.
Та ти просто з глузду зїхав! нарешті вивернув на Бондаренка весь праведний гнів, підзбиравши за довгу паузу. Ти, часом, тренінги в божевільні не відвідував? З ефективного менеджменту.
Щодо першогопогоджуюсь. Щодо другогоще ні, але подумаю, посміхнувся близькому родичеві розлюченості.Знаю, що пропозиція божевільна. Знаю навіть те, що збираєшся сказати. Більше тогоусе прекрасно розумію. Але тут є одна проблема: без тебе мені не обійтися. Ось дивися: пишеш ти чудово, розумуну, тут без варіантів Але, що найголовніше, можеш розплутувати всілякі загадкові таємниці І хочеш. Одне слово, мені банально потрібна твоя допомога. Ну, поміркуй сам: на кого я можу покластись у скрутну хвилину, як не на своїх друзів? А зараз у моїй карєрісаме така хвилина.
Бондаренко замовк, продовжуючи дивитися на Лисицю. Той, ошелешений, теж мовчав, клекочучи справедливим обуренням. А ще кажуть, що в Україні немає вулканів. Проте черговий ковток чаю трохи загасив серцеву пожежу. Слава Богу, обійшлися без еменесників. У блискучих касках. З Местором Чуфричем на чолі.
Добре, вичавив крізь зуби, Господь з тобою. Я згоден. Умієш ти, Сергійку, натиснути потрібну кнопку. Дано.
Стаж, Бодю, стаж, погодився утішений головред. Досвід і практика, як кажуть, велика річ.
Це точно, закивав професор. А ти можеш, бувалий вовчисько.
Та годі тобі! Не згадуй про вовків, а то, не дай Боже, лиха якого накличеш.
Більше не буду, пообіцяв Лисиця, а потім додав:А я й не знав, що ти такий забобонний.
Я, Богдане, за своє життя такого надивився й назнався, що тепер вірю в усі реальні й нереальні сили Навіть у мозок блондинок Гаразд. Підпишемо трудовий договір, виготовимо посвідчення ідо роботи.
Бондаренко підійшов до копіра. Апарат послужливо заторкотів, щораз випльовуючи нову сторінку.
Тримай. І майже під звуки оркестру вручив копії матеріалів, складені в пластикову теку. І з усміхом додав:Упораєшся з цією справоюі відразу на море.
Лисиця взяв, зосереджено обнюхав, скуштував на зуб і сказав:
Тоді слухай. Цю нещасну вбив чоловік, що в багажнику машини привіз вовка.
А може, то жінка? посміхнувся Бондаренко.
А як же статевий контакт? поставив логічне запитання. Без чоловіка не обійшлося.
Точно, здався головред, я про це вже й забув. Постійно купа нових тем.
Ну, то що? Я до вечора все про цього чоловіка напишу івільний? підморгнув професор.
Дуже смішно, розділив паузою слова, роблячи наголос на кожному.
Добре, тоді слухай наступний тост, ніяк не вгамовувався Богдан. Ольгу Довгань убив чоловік, що виготовив механізм, який має форму вовчих щелепів, а весь необхідний антуражну, там шерсть, слину, фекаліїрозкидав з пакетиків.
І все це заради того, щоб почали говорити про вовкулаку або справді визвірилися на вовків?
Приблизно так, посміхнувся Богдан. А типридумав у всю цю колотнечу запрягти заслуженого відпускника.
Пішли оформлятися, геніальний детективе.
Лисиця слухняно рушив за головредом: дав словотримай. Інакше в його житті не бувало. Принцип. Нічого не вдієш. Річ, за визначенням, непорушна.
2
Теку відкрив тільки вдома. У транспорті робити це не рекомендується. Та й бажанням поки не палав. Не любив, коли руйнувались плани. Одразу зявлявся й починав облизуватись мрячливий депресняк. Але Богдан піддавався рідко. І смачне облизування найчастіше ловило облизня. Цього разу мусило трапитися так само.
Сів на диван. Почав розглядати принесене. Так. Посвідчення кореспондента «Презумпції винності» Богдана Лисиці. Незадоволений фотофейс швидкоспеченого «журналіста» доповнював сумовиту ксиву. Вона і все, з нею повязане, велетенською перешкодою виросли на шляху до омріяного відпочинку. Цього не обійти. Не перестрибнути. Не проігнорувати. Можна тільки підірвати. Але всі знайомі сапери устигли помилитися по разу.
Довідка з лісництва. Про «рідкісні випадки появи вовків» на території, що цікавила Бондаренка (запит у лісництво робив він).
Експертний висновок. Нічого нового. Усе, як розповідав головред.
Протокол огляду. На галявині виявлено багато людських слідів і залишки недавнього пікніка. Натоптали, як на слонячій дискотеці. Повний гаплик.
Далітри фотографії. Їх від слідчого привіз практикант, коли Богдан зібрався додому. На першійвеликий план. Галявина. «Тойота-Прадо» кольору морської хвилі. З намальованими вовками. Водійські двері відчинено. І тіло жінки. Лежала, розкинувши руки й ноги. Навряд чи цю позу прийняла самостійно. Коли тобі в горло вчепиться якась тварюка, хапатимешся за життя до останнього. Якщо до цього, скажімо, не ввели транквілізатор. Тоді робитимуть, що захочуть. Але у висновку про які-небудь хімічні речовинижодного слова. Виходить, хтось саме так «розклав» уже після смерті. І цей хтось явно не вовк: той такими речами займатися не буде. Не його рівень.
Друге фото «присвячувалося» тільки жінці. На повний зріст. Тутнічого особливого. Туфлі на «низькому ходу». Легка квітчаста спідниця. Добре підібрана блузка. Довге золотаве волосся розкидане довкола голови. Дідько, гарна! Шкода її. Утім, некрасиву теж Хоча наукою доведено, що до фізично гарних людей (порівняно з некрасивими) життєвий успіх приходить швидше й легшеіз меншою кількістю витрат. Непогане личко налаштовує до себе інших. Найпевніше, Лисиця відреагував на красуню так само, як і ті, досліджені,природно. На третій фотці можна розгледіти Стоп. Розгледіти можна, але цього не зробив. Ковзнувши очима великим планом кривавого місива, яким стало горло красивої нещасливиці, заховав фотографію.
Переніс усе криміналістичне добро на робочий стіл. Увімкнув ноутбук. Перетворився на справжнісінького журналіста. Такого собі homo scriptumлюдину, що пише.
«Страшенно шкода цю молоду жінку, почав стукати по клавіатурі.Скільки Господь витратив на неї старання, вклав душу в прямому й переносному сенсі. Створив буквально шедевр, але хтось умить зруйнував цей Всесвіт Божої ЛюбовіЗупинився й подумав, не переносячи на віртуальний аркуш:Цікаво, навіщо? А от це й потрібно буде вам, шановний пане професоре поки без моря, зясувати. І відшукати цього герострата. Хоча ні. Герострат пішов на злочин заради слави. Про нашого «вовкулаку» цього сказати не можна. Він зробив усе так, щоб заховати своє імя й себе за сімома замками. Або й за більшою кількістю. Стоп. А чому це вбивцею не може бути жінка? Для статевого контакту з убитою поруч вона мала чоловіка. А потім Ого, які нетрі. Зайдеш, і потім ніякої відпустки не вистачить, щоб повернутися. Навіть із компасом. Оце так «влип, очкарик». Ну, Сергійчик, ну, замутив».
Відчув, що починає заплутуватися в густих сітях думок. Ліками зазвичай ставав зелений чай. Допоміг і цього разу. Правда, ненадовго. Знову «повернувся» до лісу. А клавіатура, чітко відгукуючись на вивірені удари, стала втілювати думане в графічні зображення слів.
«Тепер, якщо відкинути всі безглузді здогади (хоча як їх можна відкинути: фактів же менше котячих сліз), що виходить? Убито молоду жінку. У неї нічого не вкрали, окрім, за словами чоловіка, смартфона. Тобтонічого коштовного, на що могли б поласитися банальні грабіжники. Хоча для декого смартфонмежа мрій. Машина (ця взагалі на нормальну купу тугриків тягне), гроші, документи, прикрасивсе на місці. Чи, може, щось таки й поцупили, але про нього чоловік ні сном ні духом? Або в курсі, але вміло приховує? Такі «або» можна не рахувати. На початку їх безліч. Ценормально. Виходить, пограбування як мотив поки відкидаємо. До пори до часу. Далі. Жінку загриз вовк. Це єдине, про що можна говорити з певністю. Як, втім, і про сексуальний контакт. Із чоловіком.
Отже, вовк Варіант 1. «Випадкова загибель». Жінка їхала лісом (куди? навіщо?). Зупинилася (заглух двигун? не стерпіла природної потреби?). Вийшла (важко повірити: жінки, зазвичай, патологічно бояться темряви, до того жу лісі!) і зазнала нападу вовка. Висновок: надто вже неймовірно. Якщо навіть опустити факт перебування в нічному лісі (приблизний час смерті00.45), то з машини при будь-яких розкладах не вийшла б. Заглух двигунчекала б ранку. Схотілося під кущикщо-небудь придумала б. Дотерпіла до світанку. Сяка-така, а проти вовка «Тойота-Прадо»все-таки фортеця. Але ж ні. Жінка залишає машину. Безглуздо? Абсолютно. Якщо заглух двигун, можна подзвонити чоловікові, друзям, знайомим, щоб допомогли. Але вона нікому не подзвонила. Забула смартфона чи загубила десь? Цілком імовірно. Такий варіант пояснює багато: і відсутність апарата на місці вбивства, і те, що ні з ким не звязалася Багато запитань без відповідей. Але найбезглуздішерозташування тіла після атаки вовка. Ні. Цей варіант мимо. Неможливий «технічно».
Варіант 2. «Навмисне вбивство». Жінку вбили за допомогою вовка. Призначили зустріч (причому це була знайома або навіть добре знайома людина). Довгань приїхала, довірливо вийшла з машини. Вимкнула смартфона, тому що співрозмовник про це попросив (щоб важливій розмові не заважали дзвінки?), або це зробив убивця вже після смерті загиблої. І сам забрав. Але чому ця «важлива розмова» мусила відбутися опівночі? Невже іншого часухай навіть і для суперважливої розмовине знайшлося? Це трохи веде у бік містики, про яку потім. Опинившись поза машиною, жінка стала беззахисною, і зацькувати їїробота нескладна. Що характерно, вовк натренований суто на вбивство: «зайвих» укусів на тілі немає. Потім хазяїн вовка розклав уже неживе тіло (навіщо?) і, задоволений, залишив місце злочину. Задоволений, бо вийшло все, як планувалося. Убивство є, слідів убивцінемає. Висновок: ближче до правди, хоча й скидається на маячню. Ну, хоче людина вбити когось. Є дві тонни давно придуманих способів. Досконалих, надійних, перевірених у тисячах випадків. Навіщо вигадувати такий складний велосипед? Хоча Креативників вистачає завжди. Не будемо скидати з рахунків. Ще образяться.