Дехто посміхнувся, наче погоджуючись, що все буде саме так. Обличчя інших залишились недоторкано-нейтральними. Їх власники, найімовірніше, усе пропустили повз вуха і мали на думці лише однеякомога швидше переступити поріг апартаментів, які стануть на кілька тижнів їхньою тимчасовою власністю.
А зараз, вів далі розпорядник, прошу до пансіонату. У холі ви одержите ключі від ваших номерів.
«Такі повинні подобатись жінкам», подумки резюмував Богдан, дивлячись услід елегантному портьє, а вголос мовив:
Містере Тейлор, не бажаєте ще одного парі?
Поет ледь помітно підморгнув:
З вами дрімати ніколи Ні, таки шикарно, що Творцеві спало на думку перехрестити наші шляхи. Відчуваю, що проведений з вами час стане цікавим. І згадуватиму його часто. З приємністю.
Ну, то як вам моя пропозиція?
Навіть не знаю, продовжували звучати в голосі поета грайливі нотки. А якщо обидва рази ви будете на коні? Так і збанкрутувати недовго. На морозиві. Хто знає, чи не заманеться вам і далі знову й знову битися зі мною об заклад, бачачи, що Фортуна підморгує тільки вам? А, може, ви навіть знаєтесь із надприродними силами?
У такому разі я б грав у карти й на рулетці,посміхнувся Лисиця. Не хвилюйтесь, друже. До банкрутства я вас доводити не збираюсь. Тому цього разу вашою ставкою буде «Ревю заплаканих небес».
Поет змінився на обличчі.
Звідки ви знаєте?
Нічого надприродного, заспокоїв Лисиця, просто, коли ми збирались, ви діставали з валізи капелюха. І я мимохіть поглянув на ваші речі.
Фух, зітхнув з полегшенням поет, а я вже подумав
Ну, то як щодо парі,тупцював на своєму Богдан.
Тільки з вами, друже, івостаннє.
Берусь стверджувати, що двері мого номера із цифрою «тринадцять».
А це ми зараз і перевіримо, потер долоні поет.
Тим часом відпочивальники зникли за прозорими дверима. І лише дві самотні постаті й далі стояли біля валіз, розмовляючи. Збоку здавалося, що в їхньому житті все склалося саме так, як бажалося, і що життя перетворилося на суцільний празький торт. І все у ньому залежало від них. Але ось і вони рушили.
Раптомцвьох!
Дивний різкий звук, схожий на удар батога, пронизав і повітря, і спокійну розмірену тишу. Богдан відчув, що валізу начебто хитнуло в його бік. Коли ж зупинився і глянув на багаж, здивувався так, немовби угледів щось містично-жахливе. І дивуватись-таки було чого. У валізі стирчала стріла. Перехідний вид метальної зброї від каменюки до кулі. Стріла, якою однаково майстерно володіли, щоб заподіювати смерть, і древні Богданові пращури, і кочові племена степовиків, і герої історій про індіанців.
Чудасі-і-ія, протяг розгублений Богдан, ковтаючи.
Нічого ж собі! Епізод з вестерна, додав не менш наполоханий Тейлор, і обидва, наче після команди, звели голови у той бік, звідки, ймовірно, ту стрілу й випущено. Але кущі зберігали спокій. І мовчання.
Лисиця витяг стрілу. На щастя наконечник заліз не надто глибокодесь ледве більше половини. Богдан зрозумів, чому сталося саме так: стріла влучила якраз туди, де лежав пістолет. Хоч у такий спосіб жорстокий носій смерті зробив добру справу. Зараховано!
Оглянув стрілу. Якісна. «Продукт виробництва». Через усю довжину написано: «Привіт від Ункаса».
А нею вбитияк раз плюнути, мовив поет, що теж уважно оглянув «оригінальне привітання» від героя, якого насправді ж не існувало. Але якщо й припустити протилежне, його душа з тих давніх часів прожила вже штук із пять життів. Однак стріляти з лука вона все одно не могла. Та й писати на стрілах теж.
А чи не здається вам, друже, наче й нічого не сталося, звернувся до поета Богдан, що це мій перший, хоч і небезпечний, крок до морозива?
Можливо Поет усе ще намагався хоч кого-небудь угледіти серед кущів. Та ось повернувся:Хоча й шампанське від мене аж ніяк не віддалилось.
Ще раз оглянули стрілу. Нового та нічого не сказала. Роззирнулися. Усе тихо й спокійно. Жодного натяку на «стрільця». Веселенький початок відпочинку
Лисиця заховав до зіпсованої валізи ну дуже оригінальний «привіт від Ункаса». І «пастухи задніх» рушили до пансіонату.
Глава ІІ. «Другий привіт від «Ункаса»
26 вересня 1993 року, острів Авгі, 15 год. 57 хв.
Гостей розмістили на другому поверсі. Практично в усіх кімнатах.
Одержуючи від елегантного портьє ключ, Лисиця переможно усміхнувся: «апартаменти» позначено цифрою «двісті тринадцять». Другий поверх, тринадцята кімната. Поет змовницьки підморгнув і показав «вікторію». Так одним махом Богдан «надбав» і номер, і поетичну збірку Марка Тейлора. Залишалось дочекатися морозива. З горіхами й шоколадом.
Поетові дістався двісті другий.
Про таємничий постріл, що зіпсував валізу, а якби не пістолет, то й речі гардеробу, домовились поки мовчати.
Примостивши невеликий скарб, Лисиця втомлено впав у «підкову» крісла. Нарешті. Можна трошки розслабитись. Де не взявся й почав налягати сон. Сильним і підступним удавом виповз із-під крісла і враз обвив кількома залізними кільцями. Й не ворухнутись. Богдан не від того, щоб і піддатися. Та в двері як на лихо постукали. І сон мов рукою зняло. Підвівся й роздратовано рушив відчиняти.
Тейлор.
Заходьте, стримано мовив Богдан.
Пробачте, що турбую, почав заходячи поет, але в менецікаві новини. Щойно по телевізору виступав слідчий у справі отої мільйонерової доньки, Пенелопи Димитріадіс, чи як там її Ви мали рацію. Дівчина ночувала в готелі з коханцем. Але все складніше, ніж ви передбачали. Пенелопин плейбой намовив її утекти з ним до Штатів. Дівчина прихопила всі свої прикраси. Але від снодійного, підсипаного містером містером Дайармідом, так, здається, назвався він (хоча, швидше за все, це прізвище вигадане), Пенелопа міцно заснула. А прокинулась жорстоко ошуканою. Так би мовити, у квадраті. Ні коханця, ні коштовностей.
Цікаво, мовив Богдан, радіючи в думках: влучив майже в десятку.
Примечания
1
Американський актор (голлівудська зірка), володар Оскара («найкращий актор», фільми «Крамер проти Крамера» (1979), «Людина дощу» (1988).
2
Англійський актор, володар премії «Оскар» за кращу чоловічу роль (1991) у трилері «Виворіт долі».
3
Італійський кіноактор, співак, театральний режисер і телеведучий.
4
Щоденна грецька газета, що видається в Афінах.